Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

МИКОЛА АРКАС

1853-1909

7 січня 2003 року виповнилося 150 років від дня народження М.М. Аркаса, українського композитора, історика, освітнього діяча.

В історії багатьох народів є визначні постаті, які надали неоціненні послуги у різних сферах життя корінній нації, не будучи причетними до неї. Таких прикладів можна навести безліч, але нас у даному випадку цікавить постать Миколи Аркаса - автора народної "Історії України -Русі" і опери "Катерини", створеної за мотивами однойменної поеми Тараса Шевченка.

Дід Аркаса Андреас (Андрій) - уродженець Древньої Еллади наприкінці ХVIIІ століття поселився у місті Миколаєві, що тільки розбудовувалося над Бугом, з легкої руки Потьомкіна, який до цього заснував Херсон. Тут Андреас викладав історію та античні мови в штурманському училищі. Для його синів Захара і Миколи Україна вже стала батьківщиною. Обидва уславили себе службою на Чорноморському флоті. Батько Миколи Аркаса дослужився до адмірала, а згодом став і дійсним статським радником.

Спробуємо розібратися в нелюбові до творчості Миколи Аркаса з боку радянських ідеологів. Здавалося б, що поганого зробив їм композитор, культурний і літературний діяч. Адже не могла зашкодити радянській владі ні "Історія України - Русі", ні опера "Катерина". Проте одразу після жовтневого перевороту книжка була запроторена до "спецхранів", а ім'я її автора на кілька десятиліть викреслене з історії культурного процесу. Мало того, коли з тих чи інших причин і згадували його ім'я, то лише як "буржуазного націоналіста", прихильника "ліберально-буржуазних засад" і навіть звинувачували у "прислужництві російському царизму". І лише під час так званої відлиги, у 1958 році в Києві вийшла книжка Л.С. Кауфмана "М,М, Аркас. Нарис про життя і творчість". Але тут розглядалися лише аспекти музичної творчості, як композитора. На більше, на жаль, авторові не дозволяли. Дещо пояснити таке ставлення до творчості Миколи Аркаса з боку офіційної радянської ідеологічної цензури може "Енциклопедія українознавства", де стисло й лаконічно говориться, що старший син Аркаса, до речі, теж Микола Миколайович (1889-1938 рр.) був полковником армії УНР, командувачем 2 кінного Переяславського полку (2 Волинської дивізії); в еміграції - директор українського театру, написав кілька п'єс.

Отже, старший син усотав у себе ідеї батька. Як нині говорять, став національно свідомим і зі зброєю в руках боронив молоду Українську державу, а крім того, перейняв від батька мистецький хист. От тільки за іншими даними творив Микола Аркас не на сцені Ужгорода, як значиться в "ЕУ", а Хуста, у новоствореному театрі "Нова сцена", заснованому Юрієм та Євгенієм Шерегіями. Тут він ставив "Запорожець за Дунаєм", "Сорочинський ярмарок", "Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці". А в Празі Аркас-молодший поставив знамениту п'єсу Михайла Старицького "Маруся Богуславка". За успіхи в культурному житті краю хустський театр "Нова сцена" здобув статус Українського державного національного. Сталося це в 1938 році. А невдовзі перестало битися серце українського патріота Миколи Аркаса (молодшого). Поховано його в Хусті на Замковій горі.

Перші паростки патріотичних почуттів у душу Миколи заронила його мати, Софія Петрівна (уроджена Богданович). Саме завдяки їй він спізнав і красу української природи, і самобутню мову народну, або, як тоді говорили - мужичу мову.

Значну роль у мистецькому вихованні відіграв вчитель музики Одеської гімназії композитор Петро Ніщинський. Чимало доброго почерпнув Аркас під час навчання у Новоросійському (Одеському) університеті від своїх учителів І.І. Мечникова, І.М. Сєченова, О.О. Ковалевського.

Після служби на флоті Аркас поселився у своєму маєтку (селах Христофорівка і Богданівка) і присвятив своє подальше життя культурно-освітній ниві. Він став фундатором і, як сьогодні говорять, спонсором Миколаївської "Просвіти", що ставила за мету допомогти розвоєві української культури її рідною мовою, видавати книжки, журнали, часописи українською мовою, запровадити свої книгозбірні, музеї та ін. І це не було декларацією "добрих намірів", а наполегливо втілювалося в життя. Лише протягом 1908 року Миколаївська "Просвіта" організувала майже півсотні літературно-музичних вечорів, з успіхом ставилися опери "Запорожець за Дунаєм", "Наталка Полтавка", "Катерина", п'єси Карпенка-Карого, Старицького, Квітки-Основ'яненка, Грінченка, водевілі Котляревського.

Щасливим був Аркас і в особистому житті. Недарма ж на першому клавірі опери "Катерина" (1897р.) значилося: "Присвята любій, незабутній жінці моїй Олені".

Невідомо, як би склалася доля опери "Катерина", якби один з примірників її клавіру не потрапив до друга зі студентської лави Марка Кропивницького. Через цензурне свавілля той змушений був ставити оперу... в Москві. Прем'єра відбулася 18 лютого 1899 року і мала шалений успіх.

Про твір прихильно висловився корифей української музики Микола Лисенко. А набагато пізніше видатний наш земляк Іван Семенович Козловський у листі до Миколаївських аматорів сцени написав: "Перед автором опери треба зняти шапку і вклонитися. Думка висловлена високо-поетично і дуже доступно. У цьому велич і Шевченка, і Аркаса".

На жаль, наші "зверхнаціональні" театри глухі до цього твору і ось уже більш як 40 років в Україні опера, практично, не ставиться.