Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Микола Аркас і його ’’Історія України-Русі’’

Розпочата революція 1985р. революційна перебудова радянського суспільства повернула із ”спецсховів’’ у доступні всім читальні зали наукових бібліотек багато книг, зокрема з Історія України. Але ж і цей загально демократичний захід, cтимулований політикою розширення гласності, не може в повній мірі задовольнити значно зрослий інтерес громадкості до пізнання багатовікового історичного минулого. Такі книги сьогодні здебільшого існують в одному примірнику і до того ж лише в окремих найбільших республіканських бібліотеках.

Тому видавництво Української РСР узялися за перевидання найкращих зразків творчої спадщини як до жовтневих, так і радянських істориків. Саме до таких належить і книга М.Аркаса ’’Історія України-Русі’’, вперше видана 1908р. у Петербурзі.

Історія створення і поширення цієї книги, ставлення до неї сучасників і людей пізнішшиї поколінь досить складна, суперечлива, сповнена драматизму. З одного боку , зростаюча популярність у читачів , підтримка прогресивними учасниками національно-визвольного руху і культурного процесу на Україні перших десятиліть XXст., з іншого – розносна критика з буржуазно-націоналістичних позицій за те , що книга, мовляв, зроблена ‘’на московський шталт’’, спроба переконати читачів, нібито перед ними автор велико-державник, прислужник російського царизму.

І тут же – знеславлення автора як людини, що взялася не за свою справу, принизливе тавро делитанта , яке визначило ставлення до книги збоку народженої Великим Жовтнем 1917р. радянської історичної науки. Книгу перестали помічати, а потім у роки культу особи та застою прирекли на повне забуття, огульно зарахувавши її у розряд буржуазно-націоналістичної літератури. Ім’я автора перестали згадувати і лише ’’відлига’’ 50-х років повернула його людям.

Про М.М. Аркаса (1852-1909) 1958р. була видана пеша і досі єдина радянська монографія музикознавця Л.С. Кауфмана. Те, що за перо взявся музикознавець, історик Українського музичного мистецтва цілком правомірно, адже в історію української культури, освіти і науки М.Аркас увійшов не тільки як історик, автор М.Аркас першої виданої українською мовою узагальнюючої праці з Історії України, а й як автор ‘’ Катерини’’ – першої опери за сюжетом творчої спадщини однойменної поеми геніального Т.Шевченка.

Грунтовно висвітливши музично-композиторську творчість М.Аркаса, Л.Кауфман дещо поскупився на розповідь про М. Аркаса - історика, можливо свідомо, некритично сприйнявши успадковане від недавнього минулого огульне ставлення до’’Історії України-Русі’’ як до книги буржуазно-націоналістичної.

На цей недолік звернув увагу один з перших рецензетів книго О.Новицький, який висловив жаль з приводу того, що Л.Кауфман не розповів докладно про ’’Історію України-Русі’’, створенню якої так багато часу і праці віддав М.Аркас.

Однобічність оцінок М.Аркаса –історика притаманна і статтям про нього в українських радянських енциклопедичних виданнях (’’Радянська енциклопедія історії України’’, ’’Українська радянська енциклопедія’’). Газетні публікації про М.Аркаса (переважно в миколаївській обласній пресі 50-80-х рр) також віддають данину пам’яті в основному як композитора і культурно-просвітнього діяча.

Зовсім дезорієнтують читачів кілька рядків про ‘’Історію України-Русі’’ найповнішого нарису про М. Аркаса,вміщеного у книзі В.Карпенка. Автор пише: ’’Зародження української школи - факт сам собою прогресивний – було своєрідним протестом проти шовіністичної політики, яку проводило самодержавство. Цей загалом справедливий протест нерідко обертався протилежною крайністю – заводив Аркаса в непролазні нетрі українського буржуазного націоналізму.

Саме ліберально-буржуазних позицій багато в чому написана 1907року його книга ’’ Історія України-Русі ’’, яка ще в ті роки була зустрінута серйозною критикою збоку проогресивно настроєної громадськості’’.

Тут що неслово, то неточність: ’’Історія України –Русі ’’ писалася протягом кількох років, критикували її не справедливо і зовсім не спрогресивних позицій. А головне: автор в одне змішав як український буржуазний націоналізм, так і буржузний лібералізм – і все це приписав світогляду М. Аркаса, не давши скільки – небудь серйозної аргументації своєму плутаному висновку, який ніякм не узгоджується з дуже теплою в цілому авторською розповіддю про героя свого нарису. Нажаль до недавного часу навітиь земляки М. Аркаса мало що знали про нього, бо його ім’я не увічане на сучасній карті Миколаєва: нема ні вулиці, ні провулка, ні навчального, ні ткультурно-освітнього закладів з його ім’ям, жодної меморіальної дошки.

А він же все своє свідоме життя прожив тут і своєю різноманітною творчою діяльністю сприяв славі свого рідного міста не менеше, ніж усій його рідній Україні. Про цю пам’ятну діяльність сучасна освідчена громадкість Радянської України на повний голос фактично заговорила на 4-ій республіканській науковій конференції з історичного краєзнавства, яка проводилась 1989р. у Миколаєві знагоди 200-річчя міста. Було проголошено кілька доповідей про М.Аркаса, тези яких опубліковано у збірнику матеріалів конференцій.

Ім’я М.Аркаса подибуємо і в одному з ювелійних видань присвячених 200-річчю заснування Миколаєва, хоч і згадане воно тут трохи дивно: повідомляється, що 26 грудня 1853р. у Миколаєві народився Микола Миколайович Аркас – ’’руский історик, етнограф, композитор ’’. Насправді він народився 26 грудня 1852р. ( або за новим календарним стилем, як позначено у деяких радянських енциклопедіях 7 січня 1853р.). Правда до нинішної перебудови, цьго переломного моменту у розвитку нашої країни, як правило, популяризувалися лише одна його сторона: композиторська. І завдяки цьому багато зто (принаймні в нашій республіці) знає Аркаса, на првеликий жаль лише як талановитого композитора.

Навіть і надмогильний надпис на Миколаївському міському кладовищі сповіщає про Аркаса лише як композитора.

До речі, заслуговують на подяку активісти міського відділення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, які старанно піклувалися про підтримання належного стану місця поховання М.Аркса. Родинна гробниця Аркасів відрестрована, добре доглянута.

Алеж зовсім недоречною виглядає, справа на думку комусь з недавніх властей придержаних ідея помістити у гробницю на дверях якої металічний напис ’’Симєйство Н.Аркаса’’), мармурову меморіальну дошку, яка сповіщає, нібито тут поховано і М.Л. Фалєєва.

Безперечно, М.Л. Фалєєв, це один з перших видатних організаторів забудовування Миколаєва, заслуговує на добру пам’ять нащадків. Та не в такий же спосіб! Він ні в якиї родинних стосунках з Аркасами не перебував і помер 1792р. (ще до появи у місті першого миколаївського покоління сімейства Аркасів!).

Отже, меморіальна дошка на честь Фалєєва у фамільній гробниці Аркасів є пам’яткою безшабашного фальсифікату і цинічного кощунства, так характерних для не дуже віддалених від нас часів культу і застою. Сподіваємось, що нинішні Миколаївський міськ виконком Ради народних депутатів разом з відповідними громадськими організаціями знайде належне місце для меморіальної дошки на честь М.Л.Фальєєва, але не ображаючи пам’яті родини Аркасів.

Як засновник і керівник прогресивної миколаївської самодіяльності організації ’’Просвіта’’, яка виникла завдяки першій російській революції 1905-1907років, активний і наполегливий збирач українського музичного фольклору, автор першої написаної і надрукованої українською мовою популярної книги з історії україни, фототипічне перевидання якої здійснюється нині видавництвом ’’Вища школа’’, нарешті – як невідступний і послідовний в усій своїй музичній, літературній, науково-попклярній творчості пропагандист рідної мови, М.Аркас ззробив значний внесок у розвиток і популяризацію україрнської національної культури.

Вже після смерті Миколи Аркаса відомий український галицький історик і письмник Богдан Лепкий, праці якого перевидаються в наш час, у листі до дружини покійного – Ольги дав яскраву оцінку за слуг М.Аркаса перед рідним народом. Вона й сьогодні звучить злободенно:

’’Хочу видати книжку,в котрій на 2-3 аркуші друку було б розказано про життя покійного вашого мужа і про його заслуги на народному полі. Нехай се другим буде в науку та в заохоту, щоб не цуралися свого, тільки йшли слідами Миколи Аркаса. Такий примір має звичайно великий вплив на людей, і не один подумапє собі: ’’от був знатний урядовець і багатий чоловік, а прецінь остався українцем, та щей яким українцем.

Чому ж би мені не зробити так само’’.отже така книжечка була б, на мою гадку, не тільки пам’ятником Миколі Аркасу, але й патріотичним вчинком, і тому я, хоть як часу не мала, а все ж таки хочу її написати…

Але втілити цей задум у життя Богдану Лепкому не вдалося. Як уже згадувалося, першим це зробив Л.Кауфман, який звернувся до багатьох архівних джерел. Сьогодні уже можна підготувати й видати фундаментальнішу біографію М.Аркаса. ми зупинимося лише на основних віхах його життєвого шляху з тим, що читач і через знайомство з автором глибше зрозумів зміст та об’єктивніше оцінив книгу з історії україни, видано понад 80р. тому.

Великий вплив на формування патріотичних почуттів М.Аркаса мала мати, яка хоч і була дочкою високого урядовця Чорноморського флоту вчені дійсно статського радника але й не забувала що її рід Богдановичів започаткував представник української козацької старшини.

Софія Петрівна прищеплювала синові любов до народних звичаїв, пісень, казок, мальовничої природи України. Як учень однієї з Одеських приватних гімназій М.Аркас найбільші здібності виявив у написанні творів з російської літератури.

Навіть ці його учнівські писання відзначалися умінням автора глибоко проникати у психологію літературних героїв досконало аналізувати логіку їхніх вчинків, щиро співчувати їхнім злигодням. Під час шкільних і студенських канікул Миколу, одягнутого ’’по-народному’’, можна було побачити серед працюючих селян у полі чи на фермі.

Він охоче прилучувався до роботи і залюбки спілкувався з простими дядьками і тітками. Батько не схвалював це, але коли ще й довідався про захоплення сина селянською дівчиною Оксаною і його намір одружитися, не на жарт сполошився.

На той час Микола вже закінчив природознавче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського, Одеського університету. І батько негайно влаштував його на державну службу до канцелярії фійськово – морського відомства у Миколаєві, а наступного року навіть відправив Миколу у закордонне відрядження до Константинополя, а потім до Галаца.

Після повернення М.М. Аркаса одружили з дочкою військово-морського офіцера Шишкіна – Ольгою Іванівною. М. Аркас дуже пишався своїм знайомством М. Лисенком, якого називав ’’нашим великим єдиним музикою’’. Коли 1903р. святкувалося 35-ччя композиторської діяльності останнього, надіслав до Києва докладного привітального листа.

Його текст завершувався таким висоемпоційним і яскраво – образним побажанням: ’’щоб відгуки твоєї могутньої ліри на безмірне врем’я лунали по всій україні: від, Високих Карпатів Галицьких, зелених долин буковинських – до снігових гір Кавказьких, привітаних паланок козацьких, від від темних гаїв Чернігівських, де сосни шумлять і верба зеленіє – до славних степів Запорозьких, де Чорне море рокоче й висока могила де мріє’’.

До самої смерті М.Аркас продовжував цікавитися українським музичним фольклором. Які і раніше, запрошував на гастролі у Миколаїв кобзарів і бандуристів з усієї України.

Знаючи про його захоплення, друзі радять встановити зв’язки з найвідомішим знавцем кобзарського мистецтва, одним із найкращим художником ілюстраторів книг творів Т.ГШевченка – П. Сластьоном. Та на то йчас у М.Аркаса з’явилася нова сфера творчих пошуків – він почав вивчати історію україни. Зпочатку нинішного століття М.Аркаса глибокого знайомства з документальними матеріалами, а також з друкованим доробком професійних істориків.

Мислилося все це проаналізувати й узагальнитиу найдоступнішій формі, зрозумілій навіть підлітку з незакінченою середньою освітою. Адже підхід М.Аркаса до справи з самого початку був найсерйознішимі цілком професійний, але кінцева мета визначилась найскромніша: створити рукопис для домашніх потреб; навчання і виховання онука Миколи. Знаючи про його захоплення, друзі радять встановити зв’язки з найвідомішим знавцем кобзарського мистецтва, одним із найкращим художником ілюстраторів книг творів Т.ГШевченка – П. Сластьоном. Та на то йчас у М.Аркаса з’явилася нова сфера творчих пошуків – він почав вивчати історію україни. Зпочатку нинішного століття М.Аркаса глибокого знайомства з документальними матеріалами, а також з друкованим доробком професійних істориків.

Аркас мав досить багату власну кількатисячну бібліотеку з українознавчої проблематики, яку поповнював протягом усього життя. Передплачував різноманітну періодику, старанно фіксуючи в ній щонайменшу замітку, будь-який малюнок, що й згодилося йому пізнішше, коли він готував свій рукопис до друку.

Ілюстраціям М.Аркас надавав неменше ваги, ніж тексту, бажаючи зробити видання популярним. Ось характерний уривок з чернетки одного зйого тодішніх листів, адресованих багатьом кориспондентам у різних містах: ’’ чи не порадили ви б мені, де й у яких книжках знайти для моєї історії портрети Гедеміна, Вітовта, Стефана Баторія, Владислава IV і пізніших королів польських.

М.Аркас налагоджує не тільки офіційні контакти з книгарнями, бібліотеками і видавництвами, а й знаходить компетентних людей, схильних підтримати його дослідницький інтерес, сприяти придбанню відповідної літератури у найбільших вітчизняних центрах; Києві, Петербурзі, Одесі, Львові та інших.

М.Аркас непобоявся вступити в ділові відносини з особою, переслідуваною за революційну діяльність царською охороною.

З нею мав справу Василь у Києві ще у 90-х роках, коли навчався у гімназії, а потім на історико-філософському факультеті університету. Поліція завела на бунтівливого юнака справу в якій фіксувалися крамольні діяння Доманицького ( 1877-1910) оплановував цей рукопис 1907року у Петербурзі, здійснюючи безпосередній нагляд за його друкуванням.

В період революції 1905-0907років царська охранка інкрімінувала Василеві та його брату Платону інціативу застосування 1905р. у їх рідному селі Колодистому на Київщині селянської споживної кооперації, читання селянам різної забороненої літаратури з тим щоб виховувати іх у дусі соціал-демократичних ідей.

В кінці липня 1905року Платона заарештували, а Василь за кілька до того виїхав до того з села і більшеине повертався. Протягом двох років поліція розшукувала В.Доманицького по всій країні, його фото і опис прикмет одержали всі губернації і повітові жандармські управління, а він іцей час мешкав на квартирі друзів у самій столиці Російської імперії.

Більше того займався активною політичною діяльністю

Журналістикою науково-творчою і редакторсько-видавничою діяльністю зокрема допомагав готувати промови селянським депутатам з України у Державній Думі спіробітничав у виданні петербурської періодики часів першої російської революції. Публікував тут свої нариси і наукові літературознавчі розвідки пов’язані з дослідженням творчої спадщини Т.Шевченка Марка Вовчка, П.Куліша. В той же період у Львові вийшли окремим виданням брошуриДоманицького з історії українського населення Галичини та Буковини. Доманицький у зв’язку з загостренням хвороби (туберкульоз легенів ) виїхав на лікування за кордон .

Редакторською роботою М.Аркас залишився цілком задоволений .Друзі –однодумці щиро вітали талановитого автора і висококваліфікованого автора книги , семитисячний тираж , якого розійшовся протягом кількох місяців –явище рідкісне на той час , особливо для книги , виданої українською мовою. Після виходу у світ книги М.Аркас одержав багато схвальних і одночас вимогливих листів , автори яких дякували за першу написану книгу українською мовою , доступню розумінню навіть малоосвітченним людям з історії України , підкреслюючи велике значення для піднесення національної та історичної свідомості народу,дорікали за недостатній тираж, вимагали другого видання .

За написаний же М.Аркасом вірш’’На смерть лейтенанта Шміта’’. Він допомагає великому розумінні демократичних основ світогляду автора і оспіваного ним славнозвісного героя першої російської революції:

Прощайте ,браття, я вмираю… Не буде Шмідта, але є Багато Шмідтів в нашім краю Зі мною йде не умре ,

Її вам, друзі ,доручаю.Я бачу все життя нове, Нове ,щасливе ,вільне, братське , Задля всіх рівне, дороге …

Іде воно, воно іде … Безповоротне і могутне Як повідь бистра весняна Все на шляху своїм змива…

Радують вісті Аркаса з столиці Російської імперії про зародження українського національного парламентаризму та ще пов’язаних з діяльністю селянських депутатів у Державній думі. М.Аркас і сам намагається втутися у визвольну б –бу пнріоду революції 1905-1907 років.Найулабленішою сферою його діяльності стає просвітня діяльність ,яка завжди була на Україні якнайтісніше пов’язана з визвольним рухом за право вільного розвитку української к-ри і мови ,а у роки першої рос. Революції і поготів висунулася на передній край ,бо стусувалась загальнонародних інтересів , навколо яких згуртувавалися різнорідні класи і соціальні верстви інтелігенції.

Один з сучасників М.Аркаса і до того ж спеціаліст в галузі історії В.Біднов так оцінив історіографічний факт виходу в світ Аркасової книги:”Ні одна книга в світі крім Кобзаря не мала текого успіху, який випав на долю Аркаса;його купували ,читали із захопленням і щиро дякували авторови за книгу , надсилаючи до нього листи. Було видно що автор зрозумів ту потребу в популярній історії України , котра почувалася в широких колах громадянства .

Так само в період нашої революційної перебудови дуже посидився потяг до пізнання свого минулого.Після смерті Аркаса Доманицький сподівався завершити підготовку до друку другого видання з виправленням фактичних неточностей і з необхідним доповненням .Та на жаль тяжко хворий ,він здатний був працювати тільки у напівсилі , здебільшого у лікарні.Хворого в останній стадії туберкульозу найбільше хвилювали сумні вістки з України.,дн зміцніли внаслідок проведених царських реформ знову перейшло в наступ проти сил революції,прогресу і демократії.

Список літератури:

1. М.Аркас “Історія України Руси “/

2. Новицький “Книга об Аркасе” Україна 1959р.-с.169.

3. Кауфман М.М. Аркас .Нарис про життя і творчість .

4. О.І. Шалагінова “Історія стародавнього світу”.

Київ 1999.