Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Козацька проблематика в студіях істориків Дніпропетровщини 1920-30 років

Ще десятиліття тому в історіографічних дослідженнях можна було знайти висловлювання про 20-30 рр. як про період, в який історії козацтва приділялося зовсім мало уваги, а в наявних працях проводилися старі історичні концепції. Авторитетні вчені одностайно переконували в тому, що проблематика “докапіталістичного періоду” залишалася прерогативою “буржуазних” учених, які лише прикриваються революційною фразеологією, обстоюючи застарілі і малоактуальні наукові ідеї [1].

Приорітетними з огляду на політичні уподобання влади стають у цей час публікації з історії встановлення і розвитку радянської влади, соціальних і національних рухів, кризи феодально-кріпосницьких відносин. Суспільні науки, історія, в першу чергу, мали підтвердити закономірність і позитивний потенціал революційних зрушень і докорінної перебудови суспільства.

Діяльність істориків Дніпропетровщини в 20-30 рр. є темою, до якої зверталися дослідники. Маємо публікації,присвячені цьому періоду життя і діяльності Д.І.Яворницького, науковим студіям в ДІНО, авторами яких є М.П.Ковальський, Г.К.Швидько, А.Г.Болебрух, В.В.Іваненко, О.І.Журба, С.В.Абросимова, М.Г.Чабан [2]. Своєрідний інформаційний “прорив” стався у зв’язку з широкою науковою реабілітацією учених-істориків, знищених тоталітарною системою [3]. Проте, залишається ще великийоб’єм інформації, яка потребуєсистематизації іузгодження. На певному етапі була перервана нитка дослідження історичної проблематики (мається на увазі історія козаччини), втрачені і забуті імена, рукописи, цілі сторінки людського життя і пошуку. Без поновлення її історіографічний процес не може виглядати повним. Огляд історичних надбань представників регіональної історичної школи у вивченні козацької проблематики в певний і досить складний період – 20-30 рр. має узагальнити наявні знання про це покоління дослідників, їх світобачення, наукові ідеї, біографічні обставини.

Зважаючи на високий науковий авторитет, окремим ученим і в цей час вдавалося зберегти певну традицію і монополію на розроблення наукової проблематики. Особливо важливе значення для розвитку історичних наукових студії з історії України і підготовки нової генерації істориків мала діяльність в другій половині 20-х років Історичної секції Всеукраїнської Академії Наук. Соціально-економічний відділ, очолюваний М.С.Грушевським, займався вивченнямминулого України, для чого були створені регіональні комісії на чолі з відомими і талановитими науковцями: В.О. Барвінським, Д.І.Багалієм, М.М.Ткаченком, І.І.Пустовійтом, С.В.Шамраєм, М.Н.Петровським.

Для створення і підтримки наукових контактів створювалися дослідницькі кафедри у вищих навчальних закладах різних регіонів. Науково-дослідна кафедраісторії України у Катеринославі (Дніпропетровську) постала однією з перших в Україні – у 1921 році. Для порівнянняКиївську науково-дослідну кафедру М.С.Грушевський зумів організувати лише протягом березня -січня 1924 р. [4]. Якщо кафедра у Києві продовжила наукові студії проф. М.П.Василенка, то Катеринославська кафедра була “дітищем” Д.І.Яворницького.

За архівними документами можна встановити точну дату її заснування: “Науковий комітет повідомляє, що в Катеринославі з 1 січня 1921 р. утворюються 11 науково-дослідних кафедр, серед яких кафедра історії України”. Напрямками діяльності були визначені підготовка наукових співробітників, краєзнавство, а також широке коло питань з різних галузей знань- історії: місцевого краю, України, світової, етнографії, археології. План роботи I-ї секції кафедри у п.3 зафіксував положення про “Вивчення й описання пам”ятників матеріальної культури краю, особливо пам”ятників Запоріжжя” [5].

Тематика історичних досліджень кафедри формувалася Д.І.Яворницьким. В перші роки існування кафедри він підготував до друку “Курс історії місцевого краю” (від найдавніших часів до кінця XV ст.) та працював над архівними документами з історії XVІІІ ст., на підставі яких розробляв тему “Колонізування колишніх північнихокраїн вольностей запорозького козацтва. Вчений читав також курс лекцій “Джерела до історії запорозьких козаків”.

Кафедра у Дніпропетровську стала не просто регіональною науковою історичною установою, а навчально-методичнимосередком для талановитих науковців. Складно характеризувати структуру кафедри, яка змінювалася, однак її постійні співробітники і аспіранти брали участь у науково-педагогічній, викладацькій і лекційній роботі Катеринославського ІНО, розробляли і читали спецкурси, керували теоретичними семінарами. До співробітників кафедри належали М.Ф. Злотников, І.С.Степанов, А.В.Новак, М.В.Бречкевич, В.О.Пархоменко. Серед аспірантів і студентів були П.А.Козар, П.Є.Матвієвський, А.Н.Пасюк, Т.Т.Скубицький, В.А.Грінченко.

Козацька і краєзнавча проблематика були провідними темами досліджень на кафедрі без будь-якого утиску науковим студіям провідних працівників. Науковцями кафедри в рамках реалізації наукової програми комісії ВУАН з вивчення історії Полудневої України були підготовлені статті до збірника “Полуднева Україна”. Запорозька проблематика на його сторінках представлена роботами І.Крип’якевича, Н.Полонської-Василенко, О.Рябініна-Скляревського, Д.Кравцова, подана і стаття проф. В.О.Пархоменка. Збірник залишився не виданим, але зміст його опрацьований Г.К.Швидько [6].

До наукового доробку кафедри слід віднести праці Д.І.Яворницького. У 1928 році з’явився його історико-краєзнавчий нарис “Дніпрові пороги”. Продовжуючи археографічні традиції Д.І.Яворницький надрукував у 1929 році свою останню добірку документів “До історії Степової України” [7]. Понад 260 документів збірки характеризують розвиток історичних подій у краї від пер. чв. XVIII ст. до поч. XIX ст. Вибірка документів здійснена була вченим зі справ колишнього архіву казенної палати у Катеринославі. Найцікавіші серед них містять інформацію про осадження сел в колишніх козацьких вольностях, будівництво церков у слободах, заснування Причорноморських міст. У залишках знайдених архівних справ окремі документи подають дані про функціонування в 1740-1742 рр. Самарського перевозу, облаштування і забезпечення Усть-Самарської фортеці. Актуальною для всіх наукових співробітників кафедри, якою керував Д.І.Яворницький, була евристична робота, взірцем слугував сам професор і метр.

Іван Симонович Степанов був одним з перших аспірантів Д.І.Яворницького. Під керівництвом професора він працював над вивченням історії останніх років існування Нової Запорозькой Січі, для чого їздив в краєвий архів Одеси, де вивчав зібрання Січового архіву. В Катеринославі І.С.Степанов працював з матеріалами канцелярії Новоросійської губернії. Йому вдалося опрацювати документи запорозького часу та фрагменти листування з січової концелярії, які складали органічне ціле з Січовим архівом. Працюючи з оригінальними документами Дніпропетровського крайархіву в середині 20-х років, І.С.Степанов познайомився з вченим архіваріусом В.О.Грековим. Надалі, підтримуючи листування з М.С.Грушевським, Степанов повідомляв академіка про значні інформаційні можливості фонду канцелярії Новоросійської губернії [8]. Серед постійних членів соціально-економічної підсекції Історичної секції ВУАН названі прізвища двох дніпропетровців, а саме: Івана Симоновича Степанова і Дмитра Федоровича Чернявського [9]. На секційних засіданнях озвучувалися доповіді, зачитувалися звіти про польові дослідження, об’єктивно відбувалося вироблення спільних методів досліджень, пошук нових тем, формувалися методологічні засади наукової роботи, відбувалося, фактично, формування наукових працівників. Із талановитої молоді набиралися майбутні аспіранти, окремі ж науковці, працюючи на периферії розширювали проблематику досліджень Історичної секції ВУАН. Відомо, що І.С.Степанов працював у містідо 30-х років, редагував “Записки Дніпропетровського ІНО”, де подав статтю “До студії з історіїЗапорожжя за останні роки його існування” [10]. Під час проведення політичного процесу у справі СВУ він притягався до слідства разом з П.О.Єфремовим.

У день 150-річчя зруйнування Запорозької Січі 17 (4 червня) 1925 року у Катеринославі відбувалося засідання Катеринославського наукового товариства, на якому зачитували доповіді історики, науковці, близькі сподвижники Д.І.Яворницького. Очевидно, і сам захід відбувався за ініціативою вченого. Доповідь В.Грекова “Бунт сіроми на Запорожжі 1768 року” була побудована на документах концелярії Новоросійської губернії [11]. Надалі доповідь видрукували в “Записках історично-філологічного відділу ВУАН” з примітками автора про те, що частину документів, на які він спирався, виявив і описав у свій час М.М.Терновський, а В.Греков знайшов ще 8 документів, описуючи справи канцелярії Новоросійської губерніїв Катеринославському окружному архіві. В.Греков надрукував листи П.Калнишевського до Новоросійського губернатора Ісакова та Кременчуцького обер-коменданта Черткова з приводу бунту сіроми в Корсунському курені. До цього часу відпуски і чернетки в фонді Архіву Коша Нової Запорозької Січі не збереглися. А ще одна публікація В.Грекова“Запорозький Кіш та Коліївщина” вийшла друком у журналі “Україна” в 1928 році [12]. Слід відмітити, що В.Греков співробітничав з іншими виданнями. В 1928-1930 рр. як працівник архівної установи він був серед дописувачів журналу “Архівна справа” [13].

На тому ж урочистому засіданні Катеринославського наукового товариства і науково-дослідної кафедри ІНО ще один аспірант Д.І.Яворницького П.А.Козар зачитав доповідь про скасування Запорозької Січі. Закінчивши історичний факультет ДІНО в 1926 р., і аспірантуру при науково-дослідній кафедрі українознавства під керівництвом Д.І.Яворницького, П.А.Козар почав працювати завідуючим відділом археології Дніпропетровського історичного музею. Основною проблематикою досліджень Павла Козаря стала історія Дніпровської лоцманської громади, за 1925-1930 рр. Павло Антонович надрукував близько 16 науково-популярних статей, розробляв програму курсу історії України для слухачів історичного факультету, працював над монографією про життя і діяльність Д.І.Яворницького. Доповідь П.А.Козаря про скасування Запорозької Січі друкувалася у Дніпропетровському журналі “Зоря” за 1926 рік, інші розвідки, присвячені поселенню Мандриківка, Межигірському монастирю, фортеці Кодак з’являлися наприкінці 30-х -поч. 40-х років в журналі “Зоря“ і газеті “Зірка”. Дисертація П.А.Козаря “Лоцмани Дніпровських порогів”в 1929 році вийшла окремим нарисом в Етнографічному збірнику УАН. Цікаво порівняти зміст історичної монографії, написаної на архівних документах лоцманської громади і невеликої публікації П.А.Козаря 1925 року. В монографії автор майже не торкається початкового етапу становлення лоцманської служби, побіжно згадує, що про дніпровських лоцманів писали А.О.Скальковський, Г.Розанов, Ф.Макаревський і історію заснування громади відносить до середини XVIII ст. Стаття про дніпровських лоцманів у журналі “Зоря” за 1925 р. однозначно пов’язує виникнення цього промислу з Запорозькою Січчю, переправою через Дніпро і дніпровські пороги, яку контролювали запорожці [14].

Ще один майбутній молодий науковець - Павло Євменович Матвієвськийслухав курс лекцій з історії місцевого краю Д.І.Яворницького в ІНО. Випускника історичного факультету П.Матвієвського разом з П.Козаремпрофесор Яворницький взяв на роботу до музею і прийняв до аспірантури. Протягом трьох років, починаючи з липня 1927 р. молоді науковці працювали в музеї і в науковій експедиції для дослідження території будівництва Дніпрогесу та узбережжя Дніпра. Археолог А.Добровольський високо цінував організаційну і наукову роботу музейних працівників, в тому числі П.Є.Матвієвського [15]. Д.І.Яворницькому на той час минуло 72 роки і допомогамолодих однодумців, ретельність у наукових студіях, прагнення зберегти історичні надбання, постійні консультації допомагали вирішувати цю складну справу на досить високому науковому рівні. Якщо, виходячи з наявного листування П.А.Козаря та Д.І.Яворницького, можна зробити висновок про високі організаційні здібності першого, він займався отриманням державного фінансування археологічної експедиції, влаштовував справи в офіційних інстанціях, то П.Є.Матвієвський опікувався внутрішніми музейними справами [16]. Не полишаючи наукових досліджень краєзнавчого характеру, Матвієвський подав, очевидно, в ВУАН рукопис рецензії на книгу М.Є.Слабченка “Паланкова організація запорозьких вольностів” [17]. Маємо 29 сторінок машинописного тексту, автор називає свою роботу “зауваженнями до статті” академіка М.Є.Слабченка. Матвієвський демонструє обізнаність з попередніми роботами М.Слабченка, В.Біднова (Степового) про соціальну і економічну організацію Запорозької Січі. Петра Калнишевського він називає ідеологом боротьби за збереження запорозьких земель, але козацька старшина, стурбована своїм збагаченням, спостерігала за перебігом подій і не брала участі у вирішенні політичної долі Запорожжя. Як окремий аспект праці виділена аграрна проблема Запорожжя, яку П.Матвієвський, як і М.Є.Слабченко, вважав найбільш актуальною: зі збільшенням чисельності населенняв межах козацьких вольностей зростало прагнення січової старшини закріпити цю людність за своїми маєтками, таким чином підривалася соціальна база існування козацької вольниці. Щоправда, ці процеси молодий вчений відносив до 40-50-х рр. XVIII ст., що не достатньо підтверджується архівними джерелами. П.Є.Матвієвський був серед авторів наукових видань Дніпропетровського історичного музею, в 1927 р. упорядковував Звіт про діяльність Дніпробудівської експедиції, в 1929 р. готував перший збірник наукових праць музею до десятиліття Жовтневої революції [18].

П.Є.Матвієвський, В.В.Білий, В.О.Пархоменко вміщували свої наукові розвідки у виданнях різноманітних комісій Історичної секції ВУАН. Економічну історію України досліджувала підсекція соціально-економічної історії України XVI-XVIII ст., активними її членами були М.Ткаченко, О.Рябінін-Скляревський, В.Щербина, Ю.Сіцинський, М.Слабченко, С.Шамрай. Багато хто з цих істориків підтримував наукові контакти з Д.І. Яворницьким. Можна припустити, що за ініціативою Д.І.Яворницького рецензував роботу М.Є.Слабченка аспірант ДІНО П.Матвієвський. Одеський історик звертався з листами до Яворницького, інформуючи про наукову роботу і прохаючи певних консультацій [19]. Голова комісії з розроблення питань історії Полудневої (Степової) України М.М.Ткаченко з 1923 р. за завданням ВУАН здійснював подорожі на Полтавщину та Катеринославщину. Проблематика однієї з його наукових розвідок про залюднення Запорозьких вольностей дуже тісно зливається з заявленими до вивчення темами Д.І.Яворницького [20]. Підтвердженням імовірних контактів двох істориків може бути примірник книги М.Ткаченко “Нарис з історії селян на Лівобережної Україні в XVII-XVIII вв.” з підписом, виконаним власноруч академіком “Акад. Д.І.Яворницький”, яка зберігається в бібліотеці АН України [21].

До питань економічної історії звертався і П.Є.Матвієвський. Одна з його робіт “Бунт” посесійних робочих на Глушківській сукняній фабриці наприкінціXVIII в.” вийшла у 1931 р. Про подальшу долю цього дослідника відомо мало. В 1934 р. музейні кадри зазнали нищівного удару, звільнені були з роботи 17 наукових співробітників, хтось був репресований, інші опинилися далеко від Дніпропетровська. Матвієвський П.Є. за деякими даними мешкав деякий час у Магадані (дніпропетровська адреса: вул. Басейна, буд. 16, кв. 2), можливо йому належить історична розвідка з історії промисловості Південної України XVIII ст. у виданні Інституту історії АН СРСР за 1957 р. [22].

Серед останніх публікацій В.О.Пархоменка і Д.І.Яворницького наукові нариси, вміщенні в ювілейному збірнику на пошану академіку М.С.Грушевському [23]. Їх поява є підтвердженням наукових контактів, які зберігалисяміж науковцями такого високого рівня і наукового авторитету, не дивлячись на спроби владних чиновників внести розкол у середовище наукової інтелігенції. Статті В.О.Пархоменка “До питання про політику гетьмана Самойловича” і Д.І.Яворницького “Кошовий атаман Осип Михайлович Гладкий” у київському збірнику, зацікавленість М.С.Грушевського у залученні наукових кадрів із кола регіональних істориків, методологічне спрямування їх діяльності були підтвердженням існування української історичної школи і розвитком методики і тематики історичного пошуку.

Література

1. Історіографічні дослідження в Українській РСР. Вип.4. – Київ,1971. – С.225; Лось Ф.Є., Сарбей В.Г. Основні етапи розвитку історичної науки на Україні // УІЖ. – 1968. – № 1. – С. 16-18

2. 2.Журба О.І. Про початок краєзнавства в Дніпропетровському державному університеті (за матеріалами ВР ЦНБ АН УРСР) // Збірник рефератів доповідей обласної науково-практичної конференції з історичного краєзнавства. – Видавництво ДДУ. – Дніпропетровськ, 1990 та праці: Пушкін В.Ю., Швидько Г.К. Краєзнавство Придніпров’я та його постаті // Гуманітарний журнал. Весна 2002. Передмова. – С. 3-6; Швидько Г.К. Д.І.Яворницький і дослідження історії України в Катеринославському ІНО // З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ, 1995. – С. 33-26; Болебрух А.Г., Швидько Г.К. Академік Д.І.Яворницький і розвиток краєзнавства на Катеринославщини // Збірник рефератів доповідей обласної науково-практичної конференції з історичного краєзнавства. – Видавництво ДДУ. – Дніпропетровськ, 1990. – С. 3-11; Іваненко В.В. Учень великого Тарле // Біль і звитяга: ХХ століття в українському вимірі. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2003. – С. 254-262; Абросимова С.В., Мицик Ю.А. Колекція документів з історії запорозького козацтва в зібранні Дніпропетровського історичного музею // Український археографічний щорічник. – Вип.3-4. – Нова серія. – Т.6-7.

3. 3.Ситник А.А. Слово про запорозького характерника // Репресоване краєзнавство (20-30 рр.). – Київ: “Рідний край”, Хмельницький редакційно-видавничий відділ, 1991. – С. 154-161; Ченцов В.В. Ідеолог українського націоналізму // Відроджена пам’ять. Книга нарисів. – Дніпропетровськ: Науково-редакційний центр обласної редколегії по підготовці й виданню тематичної серії книг “Реабілітовані історією”, 1999. – С. 108; Голуб А., Ченців В. Не можна каятись в тому, чого не робив... (Пархоменко В.О.). – Там само. – С.92-96

4. 4.Тронько П.Т. Приреченість школи Грушевського (М.С. Грушевський) // Репресоване краєзнавство (20-30 рр.). – Київ: “Рідний край”, Хмельницький редакційно-видавничий відділ, 1991. – С. 10-16.

5. 5.Комаренко Н.В. Утворення і діяльність історичних кафедр на Україні в 20-х роках // Історіографічні дослідження в УРСР. Вип.4. – К.: Наукова думка, 1971. – С. 35; Студії з історії України науково-дослідної катедри історії України в Києві. Т.2. – Київ: Держвидав України, 1929. – С. XV.

6. 6.Швидько Г.К. Неопубліковані праці до історії Запорожжя XVII-XVIIIст. Південна Україна XVIII-XIX ст. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету. Вип. 3. – Запоріжжя, 1998. – С. 166-171.

7. 7.Яворницький Д.І. До історії Степової України. – Дніпропетровськ, 1929. – 536 с.

8. 8.Абросимова С.В., Мицик Ю.А. Колекція документів з історії запорозького козацтва в зібранні Дніпропетровського історичного музею // Український археографічний щорічник. Вип.3-4. Нова серія. Т.6-7. – 210 с.

9. 9.Записки історично-філологічного відділу ВУАН. Кн. ХІ. – К.,1927. – С. VІ.

10. 10.Абросимова С.В., Мицик Ю.А. Назв. праця. – С.209.

11. 11.Греков В. Бунт сіроми на Запоріжжі 1768 р. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. Кн. ХІ. – К., 1927. – С. 209-241. Див. також про нього: Олександр Оглоблин. Українська історіографія (1917-1956). Переклад з англійської. – К., 2003. – С. 193.

12. 12.Публікаціїсекції історії та зв’язаних з нею історичних установ Академії за рік 1928 // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. Кн. ХХІV. – К., 1929. – С. XXXVII.

13. 13.Нариси історії архівної справи в Україні. За загальною редакцією Ірини Матяш та Катерини Климової. – К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2002. – С. 411.

14. 14.Козар П. Дніпровські лоцмани // Зоря, липень, 1925, ч.7. – С. 16-18.

15. 15.Павло КозарЛоцмани Дніпрових порогів. Історичний нарис. Вступна стаття і упорядкування Миколи Чабана. – Дніпропетровськ: Видавництво ДДУ, 1996. – С. 81.

16. 16.Епістолярна спадщинаД.І.Яворницького. Випуск І. Листи вчених до Д.І.Яворницького. – Дніпропетровськ: Гамалія, 1997. – С. 255-257.

17. 17.Інститут рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України. – Ф. Х. 17742.

18. 18.Бекетова В.М. Науково-дослідна робота музею як головного чинника його подальшого розвитку // Музей на межі тисячоліть : минуле, сьогодення, перспективи (Зб. тез доповідей та повідомлень Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – С. 176.

19. 19.Епістолярна спадщина Д.І. Яворницького. – С.642

20. 20.Ткаченко М.М. Утворення Нової Сербії на запорозьких землях у 1752 р. // Україна. – Кн.2-3. – К., 1926.

21. 21.Ткаченко М.М. Нарис з історії селян наЛівобережнійУкраїні в XVII-XVIII вв. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. Кн.ХХУІ. – К., 1931. – 179 с.

22. 22.Науковий збірник Інституту історії АН СРСР. – Кн.1. – Т.9. – К., 1957. – 347 с.

23. 23.Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського. Т.1. – К., 1928. – 492 с.