Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Селянський рух на Чигиринщині у другій половині XIX ст.

Висвітленню подій другої половини XIX ст., що мали місце на території Чигиринщини в сучасній історіографії належне місце відвів В. Лазуренко у навчальному посібнику "Історія Чигирин­щини (з найдавніших часів до сьогодення)" [7]. Слід також відмітити книгу М. Бушина та В. Лазуренка "Витоки державності. Чигиринщина", в якій є розділ присвячений селянському руху на Чигиринщині в даний період [1].

Мета даної статті - дослідити селянський рух на Чигиринщині у другій половині XIXст., ввести до наукового обігу нові документи та факти, а також висвітлити маловідомі або ж несправедливо забуті події цього періоду.

Як засвідчує наявна у нашому розпорядженні статистика на кінець 50-х років XIXст. населення Чигиринського повіту сягнуло 147689 чоловіків. 50 % всіх державних селян Чигиринського повіту були малоземельними, а 71,2 % - безкінними, а тому, закономірно, нова хвиля заворушень, яка розпочинається наприкінці 40-х років XIXст., носила соціально-економічний характер.

Особливістю селянських рухів другої половини XIXст. на Чигиринщині, за словами тогочасного Київського генерал-губерна­тора І. Васильчикова, стало те, що "в крестьянстве сильнее прочих мест сохранилось в памяти козачество".

Так, у 1846 р. в Чигиринському повіті з`являється листівка "Мо­литва" із закликом визволити світ від "всякої загибелі". У 1855 р. в Жаботині Чигиринського повіту у зв`язку із селянськими завору­шеннями з метою збереження урядового впливу на селянство буловведено війська. Під 1858 р. зафіксований виступ поміщицьких се­лян Чигиринського повіту, а під 1860 р. - виступ селян села Івангород. У 1861 р. відбувся виступ селян всього Чигиринського повіту проти панщини та оброку. У Головківку було навіть введено війська |7,144].

Після скасування у 1861 р. кріпосного права, боротьба селян за землю та перерозподіл її за душами посилювалася і почала переростати в революційний протест проти царського уряду.

На території Чигиринського та Черкаського повітів таку боротьбу ("змову") очолив відставний солдат Хома Денисович Прядка із Сагунівки. Цей революційний виступ селян дістав назву Чигиринської змови [2, 199].

Для організації загального виступу селян Чигиринського і частини сіл Черкаського повітів Хома Прядка мав спільників у кожному селі, з якими тримав тісний зв`язок листуванням і особистими зустрічами. Він закликав селян відмовлятися від люстраційних списків та викупних платежів і підніматися на боротьбу з ненависними пригноблювачами [7, 144-145].

Особливо великі заворушення серед державних селян стались у 1875-1876 рр. У ті роки революційні народники Я. Стефанович, Л. Дейч та І. Бохановський готували на Чигиринщині повстання. Члени цієї групи від імені царя закликали селян до боротьби проти поміщиків, дворян, чиновників і "всіх вищих станів", за справедли­вий переділ землі та підготовку збройного повстання. Народники використали царистські ілюзії селян, їх віру в царя-визволителя, поширювали серед них фальшиві, нібито затверджені царем документи - "Височайшу таємну грамоту" та "Обряд святої прися­ги" [4; 5, 381; 10, 369-370].

Вони організовували серед місцевого селянства "Таємну дру­жину". В результаті активної агітації народницької групи Я. Сте­пановича на початку 1877 р. "Таємна дружина" була створена в селі Шабельники, а з часом і в інших селах ІІІабельницької, Адамівської, Чаплицької, Рацівської, Трушівської волостей Чигиринського повіту та селі Сагунівка Черкаського повіту [2,198; 6, 464; 9,331].

В перші дні створення "Таємних дружин" проходив масовий вступ до них селян. Так, наприклад, в селі Шабельники лише за період з 24 по 28 лютого в "Таємні дружини" вступило 280 місцевих селян, а до літа 1877 р. членами "Таємних дружин" було 967 осіб колишніх державних селян [9, 331].

За півроку до дружини вступило близько 2000 селян. Почали створюватися дружини також в Боровиці, Медведівці, Мельниках, Погорільцях, Розсошенцях, Суботові, Топилівці, Худоліївці, Ломоватому, Сагунівці тощо.

Вступаючий у "Таємну дружину" приймав спеціальну присягу при двох дружинниках - свідках, які у випадку, якщо присягаючий порушить присягу чи видасть кому-небудь таємницю товариства мали право і повинні були його вбити.

Найбільш активними організаторами і учасниками "Таємних дружин" були: відставний унтер-офіцер, селянин села Шабельники Юхим Олійник, вибраний отаманом дружин і який мав безпосередній зв`язок з Я. Стефановичем: Іван Пісковий - селяни села Мордви: Михайло Гудзь - селянин села Боровиці; Кузьма Прудкий і Лазар Тененик - селяни села Шабельники та інші учасники подій 1873-1875 рр., які пройшли школу тюремного ув`язнення [2,201].

Учасники таємних дружин Чигиринською повіту вели пропа­ганду і серед селян сусідніх повітів, вербуючи їх у таємні дружини. Наприклад, активний учасник таємної дружини, селянин села Топилівка Чигиринського повіту, Іван Сич проводив таємні сходки селян у селах Сагунівка і Ломовате Черкаського повіту, на яких обговорювалось питання про 12-десятинннй наділ землі на душу; і тут же ж І. Сич приймав присягу від селян, які вступали у таємну дружину. За свідченням черкаською повітового виконавця, І. Сич "приймав на себе обов`язки підбурювача селянства, на зразок того, як це робив селянин села Сагунівки Хома Прядка".

Устав "Таємної дружини" зобов`язував кожного дружинника зробить для себе піку чи ратище і зберігати його в таємниці до початку повстання. Цю вимогу уставу дружинники намагалися виконувати.

"Таємна дружина" мала чітку, добре продуману структуру. Проводила збори, на яких, крім організаційних питань, приймалися рішення, про вимоги переділу землі на душу, відмову від сплати податків і викупних платежів, про добування зброї тощо |2, 203].

Та під час підготовки повстання (вересень 1877 р.), яке планувалось розпочати 13 жовтня 1877 р., змову було викрито. "Таємні дружини" проіснували біля 6 місяців і були розкриті урядовою владою за донесенням попа села Шабельники Татарова |9, 632].

Багатьох учасників "Таємної дружини" було заарештовано і віддано до суду. Заарештовані та засуджені були і селянські керівники таємної організації: Ю. Олійник, І. Пісковий,М. Гудзь, К. Прудкий, Л. Тененик. Народникам загрожувала смертна кара, але в травні 1878 р. частина їх за допомогою відомого революціонера-народника М. Фроленка втекла з київської тюрми та згодом виїхала за кордон [5, 381; 6, 464: 9,331].

Слідство по так званій Чигиринській справі тягнулось біля двох років, в ході якого було допитано 950 селян в якості обвинувачених і 150 в якості свідків. Всього ж до допиту по Чигиринській справі було залучено 1150 осіб.

Чимало ж членів "Таємної дружини" було засуджено на різні строки тюремного ув`язнення та відправлено на поселення до Сибіру. Так в червні 1879 р. київська об`єднана палата карного і цивільного суду винесла вирок головним учасникам чигиринських подій: Ю. Олійник був засуджений на 2 роки 9 місяців у виправні арештантські роти, а потім під нагляд поліції; Л. Тененик, М. Гудзь і К. Прудкий - на 1 рік 7 місяців кожний в арештантські роти, а потім під нагляд поліції і А. Дейника - до двохрічиого тюремного ув`язнення. Решта 38 чигиринських селян, залучених до суду за участь в "Таємних дружинах" після двохрічного тюремного ув`яз­нення, де двоє померли, судом були виправдані (2, 203].

Проте, київський губернський прокурор опротестував так зване "м`яке" звинувачення об`єднаної палати. В травні 1880 р. сенат відмінив звинувачення київської об`єднаної палати, як надзви­чайно "м`яке", і визначив покарання для Ю. Олійника, І. Пісков­ського, М. Ґудзя, К. Прудкого та Л. Тененики по 12 років каторги кожному. Але, приймаючи до уваги особливі обставини, "по монаршому милосердю" перші два були засуджені на чотири роки каторги, а решта три - на пожиттєве поселення в Сибіру з конфіскацією майна у всіх. Для революційних народників, залучених до суду по Чигиринській справі, вирок був більш суворий. В. Малавський був засуджений на 20 років, а Ю. Круковська - на 13 років каторги лише за знайомство з Я. Стефа­новичем, Л. Дейчем і І. Бохановським. Такою є трагічна історія так званої Чигиринської справи [2, 203-204].

Під час чигиринських подій на практиці знову проявилась утопічність поглядів революціонерів-народників, помилковість їхньої тактики. Але створення масової революційної організації серед селянства, звичайно, було певним успіхом. Революційна агітація народників посилювала незадоволення селян своїм злиденним становищем. Окремі учасники "Таємної дружини" під впливом революціонерів-народників в наступні роки продовжу­вали антиурядову агітацію серед односельчан.

Чигиринська змова викликала суперечки серед членів "Землі і волі", хоч загалом вони не засудили використання наївного монархізму в свідомості селян та фальшивих документів у революційній пропаганді. Не було це зроблено навіть після того, як народницький журнал "Черный передел" опублікував статтю"Чигиринська змова", в якій її авторЯ. Стефанович визнавав допущення ним тактичної помилки. Думку Г.В. Плеханова про те, що революціонер не може діяти від імені царя, поділяли не всі народники [5, 382].

Чигиринська змова була спробою революціонерів-народників підняти селянські маси на збройне повстання. Проте поразкою Чигиринської змови не припиняється боротьба селянства Чигиринщини за свої права. У 1878-1881 рр. фіксуються активні заклики селян Зам`ятниці, Худоліївки, Погорільців, м. Жаботин до бунту. Заклики звучали на зразок того, що "земля буде спільна", а "народ буде керувати сам". Протягом 1881-1891 рр. у Чиги­ринському повіті відбулися масові потрави поміщицьких маєтків [7,145].

Отже, селянство Чигиринщини у другій половині XIXст. активно боролось за свої права та гідне людське існування і робило певний внесок у розвиток визвольного руху на території всієї України.

Література

1. Бушин М.І., Лазуренко В.М. Витоки державності. Чигиринщина. - Черкаси, 2005. - 342 с.

2. Волощенко А. Чигиринська справа // Книга для читання з історії Української РСР. З найдавніших часів до кінця XIXст. / За ред. І.О. Гуржія. - К, 1970. - 280 с.

3. Дейч Л.Г. Чигиринська справа. — Харків, 1929. - 39 с.

4. Документи к Чигиринскому делу // "Былое", 1906, № 12. - С. 257-259.

5. Історія Української РСР. Україна в період розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи. Скасування кріпосного права і розвиток капіталізму (XIXст.). - К., 1978. - Том 3. - 608 с.

6. Історія Української РСР: У двох томах. - К., 1967. - Т. 1. - 808 с.

7. Лазуренко В.М. Історія Чигиринщини (з найдавніших часів до сьогодення). Навчальний посібник. - Черкаси, 2004. - 456 с.

8. Матеріали до історії селянських революційних рухів на Чигиринщині (1875-1879 рр.). - Харків, 1934. - 440 с.

9. Украинский Советский Энциклопедический Словарь: В 3-х т. - К., 1989. -Т.З.- 772 с.

10. Хрестоматія з історії СРСР. - К., 1953. -Т.З. - 840 с.