Реферат на тему

Зимовий похід

У зв'язку з катастрофою УГА Петрушевич виїхав до Відня в надії, що зможе там ліпше обороняти інтереси Галичини. Члени Директорії — Швець та Макаренко — виїхали теж за кордон. Директорія розпалася, 15-го листопада 1919 року вона передала всі свої права С. Петлюрі. Кам'янцеві-Подільському загрожувала армія Денікина, і тому уряд УНР виїхав до Чарториї, на північ. Там вирішено, що продовжувати регулярну війну неможливо і далі треба вести її в формі партизанської боротьби, 6-го грудня 1919 року частина армії УНР, під проводом генералів М. Омеляновича-Павленка і Ю. Тютюнника, вирушила в «Зимовий похід» — у запілля большевиків та денікінської армії. Петлюра виїхав до Варшави, а члени уряду і ї. Мазепою на чолі і з частиною армії залишилися на Поділлі для зв'язку між головним командувачем і армією.

Незабаром армія Денікина, під натиском большевиків, з одного боку, та повстань — з другого, залишила Україну й подалася до Ростова над Доном. На початку грудня 1919 року большевики знову зайняли Київ.*" Большевики захоплювали один район України за другим. Це пояснювалося значною мірою тим новим успіхом, який мали серед лівих партій комуністи, зокрема боротьбісти, що обіцяли створити незалежну від Москви совстську Україну.

Зимовий похід відбувався в атмосфері нової совстської політики. Піднесення національного почуття серед населення України, головним чином селянства, і ненависть, яку викликала совєтська політика на Україні, примусили уряд Леніна змінити тактику. Почався період «українізації»: в установах вводили українську мову, урядовцями призначали українців, школи переводилось на українську мову. З'явилося гасло — «Хай живе Совстська Незалежна Україна!»

На початку січня 1920 року Ленін звернувся з листом до робітників та селян України з приводу перемоги над Денікіном. В цьому листі він оповіщав, що незалежність України визнана совстським урядом та партією. Цій новій большевицькій політиці повірило багато селян і навіть української інтелігенції. Минуло небагато часу, поки ті селяни й інтелігенція переконалися в дійсній вартості советських тверджень, але тоді справа з визвольною боротьбою вже була закінчена.

Советофільські настрої захопили не тільки Україну: на еміграції соціял-демократи — В. Винниченко, В. Левинський, Г. Паламар та інші—створили Закордонну Групу Української Комуністичної Партії й почали пропаганду в користь советської влади у віденському часописі

«Нова Доба»; соціялісти-революціонери у Празі — М. Грушевський, М. Шаповал, М. Чечбль — на конференції в лютому 1920 року закликали до здійснення в Україні диктатури трудового народу в формі селянсько-робітничих рад.

Советофільські настрої зростали по селах Поділля та Волині в значній мірі, як опозиція проти окупантів — поляків, що грабували селян, реквізували збіжжя, цукор, худобу, майно та брутально поводилися з населенням.""

Армія УНР, під командою М. Омеляновича-Павленка, посувалася на Південну Україну. Вона досить довгий час пробула на Єлисаветградщині, потім посунулася до Дніпра і в 1920 році вийшла на Переяславщину; там дістала наказ Петлюри повернутися на захід. Під час 5-місячного перебування в запіллі Денікіна та большевиків армію УНР приязно наставлене населення забезпечувало всім потрібним.

Під час руху в запіллі Денікіна армія УНР зустрічалася з частинами ЗУНР, які формально були в союзі з Денікіном. Виявилося, що значна частина вояків-галичан ставляться негативно до союзу, самовільно створеного Тарнавським. Навпаки — вони мріяли про об'єднання з Армією УНР. 22-го грудня 1919 року, без погодження з вищим командуванням УГА, окремі частини її підписали договір з командуванням війська УНР про об'єднання обох армій.'" Але реалізувати цей договір не вдалося. Проти нього стали вищі командири — О. Микитка та М. Тарнавський, які продовжували настоювати на союзі з Денікіном та спільній акції щодо відбудови Росії. Незабаром з'явилася ще інша перешкода: побоюючись за долю тисяч хворих на тиф вояків, які покинули частини УГА напризволяще, відходячи на зустріч з військами Денікіна, з'явилася думка про об'єднання з большевиками. На чолі цієї совстофільської групи став отаман Ннкифор Гірняк, який підписав договір з Революційним Комітетом Поділля, про перехід УГА до большевиків.

Таким чином, майже одночасно, командування У ГА уклали договори з «добрармісю», з армією УНР та з «ревкомом» Поділля."" Це внесло страшний хаос, ворожнечу і зробило неможливим об'єднання армій Це вирішило долю й Зимового походу і самої визвольної боротьби. Армія шд командою Омеляновича-Павленка закінчила свій похід 6 травня 1920 року. Не зважаючи на ряд невдач, похід цей мав велике значення. Вже самий факт перебування п'ятитисячної армії в запіллі ворога протягом п'яти місяців мав велике пропагандивне значення:

він свідчив, що визвольна боротьба не припиняється, давав надію на перемогу над большевиками і сприяв ширенню повстань. Омелянович-Павленко не приймав нових людей, щоб не позбавляти армію її швидкости в рухах і не захитувати в ній дисципліни.

За час перебування армії в Зимовому поході — коли вона була відрізана від Кам'янця-Подільського — сталися значні події. Головною подією була деклярація, яку подала польському урядові Українська Місія в Варшаві, без погодження з урядом Директорії. У цій деклярації Місія пропонувала польському урядові визнати УНР незалежною державою, обмеживши кордон її з Польщею річкою Збруч та лінією через Волинь до Прип'яти. Декляраііія ця, складена під тиском поляків, викликала обурення серед українців.

Другою значною подією було утворення в Кам'янці-Подільському в грудні 1919 року Української Національної Ради. Головою її став М, Корчинський (соціял-федераліст), а його заступником — С. Баран (націонал-демократ); членами були: 1. Липа, В. Голубович (колишній прем'єр-міністер) та інші. Національна Рада стала серйозною опозицією проти уряду Директорії. Була навіть думка, щоб Національна Рада перебрала ввесь провід замість Директорії, але це не вдалося."* Щоб покласти край ширенню большевицьких впливів, праві галицькі діячі, об'єднані в Національній Раді. знову поверталися до «антибольшевицької» концепції — союзу з російськими антибольшевицькими групами. У грудні 1919 року у Відні, на нараді членів Української Національної Ради, В. Панейко та С. Томашівський доводили що треба в спілці з Антантою будувати велику Росію.