Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Металург і громадський діяч Л.М. Фортунато: Катеринославський період життя та діяльності

Саме у Катеринославі до нього приходить визнання його наукових заслуг, саме тут він розвиває фізико-хімічний підхід до дослідженняметалургійних процесів виробництва сталі, що відбувалися в мартенівських печах. Але його наукова та громадська діяльність досліджені ще недостатньо. Деякі відомості зустрічаються у роботі [7] та більш-менш детально його внесок у розвиток вітчизняного сталеплавильного виробництва розглянуто в праці [6]. Тож метою даної роботи є громадська і наукова діяльність Л.М.Фортунато, здебільшого у катеринославський період його життя.

Л.М.Фортунато, онук сподвижника Гарібальді, що був вимушений емігрувати до Росії, народився 10 листопада (за новим стилем) 1861 р. у м. Євпаторія у сім’ї службовця Російського товариства пароплавства і торгівлі [4;5]. Середню освіту юнак отримав у Єлисаветградському реальному училищі, по закінченні якого через деякий час (1887) стає студентом Академії художеств у Петербурзі. Після гострого конфлікту з деякими професорами Л.М.Фортунато йде з четвертого курсу архітектурного відділення Академії художеств і переходить до Петербурзького гірничого інституту, по закінченні якого (1895) отримує звання гірничого інженера. Інженери, як професійна група, вважалися на той час представниками привілейованого прошарку населення Російської імперії [3]. Розрахунки В.Р.Лейкіної-Свирської доводять, що у другій половині ХІХ ст. інженерів у Російський імперії було не більше 12 тисяч чоловік. Тобто престиж цієї професії був значним.

Перш ніж з’явитися у Катеринославському вищому гірничому училищі, Л.М.Фортунато багато чому навчився, обіймаючи різні посади наметалургійних заводах. На першому з них – Сулинському металургійному заводі приватного підприємця М.П. Пастухова – він обіймав посаду завідувача пудлінго-прокатним цехом, працював трохи більше року. Цей період не став примітною віхою його творчого шляху. Можливо це було спричинено тим, що Л.М. Фортунато з різних причин переживав певну внутрішню кризу, зокрема пов’язану і з нездійсненністю мрії про життя у мистецтві. Відомо, що Л.М. Фортунато перейшов до гірничого інституту вже майже після чотирьох років навчання в Академії художеств, приймав неодноразову участь у засіданнях гуртків критика В.Стасова, композиторів Бородіна та Римського-Корсакова. Підтвердження можливості такої кризи знаходимо у спогадах видатного вченого-металурга М.О.Павлова, який у своїй книзі «Воспоминания металлурга» писав про свої зустрічі цього періоду з Л.М.Фортунато: «Очень милый собеседник, он был музыкантом, художником, любителем литературы и театра, но не человеком, живо интересующимся металлургией» [8, с. 266]. Від Л.М.Фортунато впершеМ.О.Павлов «получил ясное представление о том, что такое русский завод, управляемый бельгийцами и как тяжело живется русским инженерам, которые уже стали появляться там» [8, с. 284].

Але запрошення (у 1897 р.) на посаду управителя Новомиколаївського заводу Іркутської губернії, що збіглося з періодом будівництва залізниці у Сибіру, вносить нові мотиви у життя і діяльність Л.М.Фортунато. Велич нових завдань (йому довелося займатися практично усіма переділами металургійного виробництва – доменним, мартенівським, механічним тощо) змінила орієнтири життя цієї талановитої людини. Саме під його керівництвомзавершився пуск мартенівської печі на цьому заводі, що дала перший рельсовий метал (ливарна сталь) для залізниці Сибіру, з якого і було прокатано перші рельси для неї. У цьому ж році відбулися зміни й в особистому житті Л.М.Фортунато, який одружився [5].

Невідомо з яких причин, але з 26 жовтня 1899 р. Л.М.Фортунато виходить у відставку і повертається на службу «по горному ведомству с зачислением по главному горному управлению», як це випливає з його послужного списку, майже через три роки – 29 червня 1902 р. З іншого боку у своєму «Curriculum vitae» Л.М.Фортунато повідомляє, що, «в 1899 г. был приглашен в завод Таганрогского Металлургического общества начальником бессемеровского и вскоре после того томасовского цеха; в 1902 году получил, кроме того, заведование мартеновским цехом того же завода» [5, с. 68]. Можливо, таке розходження спричинено різними джерелами(приватними або державними) отримання заробітної плати. На цей час у Л.М. Фортунато було вже троє дітей (син Всеволод та дві доньки – Віра і Катерина), і гостро постало питання про улаштовування подальшого життя сім’ї. Крім того, можна припустити, що багатий досвід роботи на металургійних підприємствах, два закордонних відрядження (у 1899 та 1902 рр.) також спонукали Л.М.Фортунато до викладацької діяльності, можливість якої виникла у зв’язку з відкриттям у Катеринославі Вищого гірничого училища (КВГУ). Між іншим, це зіграло не останню роль у призначенні Л.М.Фортунато викладачем КВГУ.

У заяві, поданій 28 липня 1904 р. на ім’я директора КВГУ С.М.Сучкова Л.М. Фортунато писав: «Согласно печатному объявлению об освободившейся кафедре металлургии в Екатеринославском Высшем горном училище, честь имею покорнейше просить ваше превосходительство считать меня в числе желающих занять упомянутую кафедру на правах преподавателя. Так как я непрерывно работал в металлургических заводах, я не имел свободного времени для печатания трудов по металлургии. Прилагаю при этом curriculum vitae» [5, 73]. І далі він звертається до С.М.Сучкова з пропозицією: «В случае надобности, Ваше превосходительство, можете иметь отзывы обо мне у проф. Ив.Авг.Тиме, у проф. М.А.Павлова и у директора Таганрогского металлургического общества» [5, с. 75].

На місце викладача металургії претендували також й інші спеціалісти, зокрема І.І.Петров та М.М.Лямін. Автору відомі відгуки щодо Л.М.Фортунато, надані на прохання С.М.Сучкова такими відомими вченими як М.О.Павлов, І.А.Тіме та П.Г.Рубін. Але якщо М.О.Павлов, давши позитивну характеристику виробничій діяльності Л.М.Фортунато, утримався від кінцевого висновку, то професори І.А.Тіме та П.Г.Рубін визначили своє ставлення до кандидатури Л.М. Фортунато як викладача більш конкретно. Так, І.А.Тіме писав у листі до С.М.Сучкова

« С.-Петербург

5. IX. 1904 р.Многоуважаемый Сергей Николаевич

На запрос Ваш от 5 августа имею честь известить Вас, что горный инженер Лев Михайлович Фортунато мне хорошо известен как знающий и усердный техник и как вообще человек высоких нравственных качеств.

Имея 9ти-летнюю практику на горных заводах в Сибири и на Юге России, я полагаю можно быть уверенным в успешном выполнении им обязанностей преподавателя металлургии в Екатеринославском высшем горном училище

Раньше ответить не мог по случаю моего отсутствия из С.-Петербурга

Искренне Вас уважающий и преданный Вам Ив. Тиме»[5, с. 77]

П.Г.Рубін, який був провідним професором з металургії після від»їзду з Катеринослава М.О.Павлова, розглянувши всі кандидатури, зробив такий висновок: «… Относительно кандидатов Л.М.Фортунато и С.И.Петрова, данные для суждения о степени подготовленности их к преподаванию металлургии в Екатеринославском высшем горном училище мне не известны. При прочих равных условиях кандидат Л.М.Фортунато имел бы то преимущество перед С.И.Петровым, что первый прослужил известное число лет на металлургических заводах Юга России» [5, с. 78]. 16 вересня 1904 р. Рада КВГУ одноголосно обрала Л.М.Фортунато викладачем металургії.

Л.М.Фортунато активно включається у навчальний процес та наукову діяльність. Він продовжує розпочате ще у 1899 та 1902 рр. знайомство з сталеливарними заводами Німеччини (1899) та Бельгії (1902). У 1907 р. він виїздить у закордонне відрядження до Німеччини, Бельгії та Франції « с целью собрания необходимых материалов для преподавания металлургии и технологии металлов» [5]. У ці ж роки (1904-1907) він узагальнює свій великий практичний досвід роботи, зокрема на заводі Таганрозького металургійного товариства, на якому він очолював перший у Росії цех з томасівського виробництва сталі. Спочатку він написав працю, присвячену конструктивному і металургійному описам цього заводу [12], яку було також перекладено на німецьку мову і видруковано в Австрії у 1907 р. Надалі (1906) Л.М. Фортунато опублікував у трьох випусках «Горного журнала» першу в Росії монографію з питань томасівського виробництва [15]. У ній він виклав результати досліджень способу переробки кременистих чавунів, який увійшов у практику металургійного виробництва як спосіб Таганрозького заводу. Наслідком цих досліджень став висновок Л.М.Фортунато, що «основная футеровка и обильная присадка извести – вот основание процесса». У цій роботі він вперше ставить питання про роль складу шлаку і хімічних з’єднань, що виникають у ньому; піднімає питання про необхідність дотримання правильних співвідношень між шлаком і металом; вказує на важливість того, що литий метал при такому способі не позбавлений шлаку. Перелік питань, піднятих у монографії та рекомендації по їх розв’язанню поставили її в один ряд з найважливішими працями з теорії та практики металургійного виробництва.

На деякий час Л.М.Фортунато відходить від активної наукової діяльності, зосередившись на навчальній та громадсько-науковій. Він стає членом Катеринославського наукового товариства (КНТ), Катеринославського відділення Російського технічного товариства (КВРТТ), Науково-технічного товариства при Катеринославському гірничому інституті тощо. Л.М. Фортунато активно працює у різноманітних комісіях цих товариств, зокрема Комісії з вироблення технічних умов на постачання сталевого литва для залізниць ((КВРТТ), музичній комісії (КНТ) тощо. Захоплення мистецтвом супроводжує його усе життя. У своєму Curriculum vitae він пише: «В студенческое время начал заниматься кроме металлургии вопросами искусства, остановившись на специальном изучении музыки, ее теории и истории. Сотрудничал (статьями и фельетонами) по музыкальным вопросам в Екатеринославской повременной печати». Л.М.Фортунато багато зробив для розвитку музичного мистецтва у Катеринославі-Дніпропетровську. У 1918 р. його було обрано головою Катеринославського музичного товариства, а у лютому 1919 р. під його головуванням була відкрита Катеринославська музична консерваторія. Надалі її було реорганізовано у музичний технікум. У ньому Л.М. Фортунато працював старшим викладачем і викладав загальну історію музики. Вчений і музикант Л.М. Фортунато певний час (з 1919 по 1921 р.) очолював музичний комітет підвідділу мистецтв Наркомосвіти у Катеринославі [5].

Л.М. Фортунато приймав активну участьв організаційно-науковій роботі, зокремау створенні у Катеринославі відділення Російського металургійного товариства. Воно виникло у 1910 р., завдяки діяльності відомих вітчизняних вчених-металургів. Катеринославські науковці-металурги складали чи не найактивніший загін у цьому товаристві. Так, В.М.Пронь зазначає, що «в первом списке членов Русского металлургического общества числилось 28 человек из Екатеринославской губернии, в 1912 году их число возросло до 60 человек» [10, с. 8]. У Катеринославі було створено відділення РМО, до якого увійшли відомі вчені-металурги та інженери, зокрема П.Г.Рубін, І.П.Бардін, Л.М.Фортунато, А.П.Виноградов та ін. У тому ж 1910 р. у Катеринославі було проведено 1 Всеросійський з’їзд діячів з гірничої справи, металургії та машинобудування, який відбувався одночасно з Південноросійською обласною виставкою. Л.М.Фортунато був членом виставкового комітету цієї виставки, що здобула всесвітнє визнання.

Після отримання КВГУ нового статусу, а саме статусу гірничого ін-ституту, посилилися вимоги до наукового цензу викладачів, та й сам Л.М.Фортуна то за цей час накопичив нові дослідницькі матеріали з питань металургійного виробництва. Зокрема нами виявлено працю Л.М.Фортунато, яка вийшла брошурою у 1916 р. і зараз практично невідома [17]. Дисертаційне дослідження було представлене Л.М.Фортунато у 1918 р., періоді, що знаменувався різкими політичними змінами. Усталені наукові зв’язки у межах колишньої імперії були порушені, тому захист дисертації був під загрозою. І тоді ректор КГІ М.І.Лебедєв звернувся 16 травня 1918 р. до департаменту вищих технічних закладів Міністерства народної освіти з листом, у якому зазначав: «Преподаватель металлургии в Екатеринославском горном институте Л.М.Фортунато, которому был назначен срок для приобретения научного ценза, представил в горный факультет Института, в качестве диссертации работу «Общие законы равновесия предельной системы металл-шлак» основного мартеновского процесса». В виду того, что в пределах Украины факультет по металлургии и соприкасающимся и вспомогательным к ней наукам имеется только один – в Екатеринославском Горном институте – и в виду того, что Институтом уже возбуждено ходатайство о предоставлении ему права давать ученое звание адъюнкта по техническим предметам, допуская у себя публичную защиту диссертаций, имею честь покорнейше просить о разрешении Горному институту назначить для преподавателя Л.М.Фортунато, по одобрении его работы его рецензентами, публичную защиту диссертации в Институте с приглашением, если это понадобится, официальных оппонентов из других высших учебных заведений» [5, с. 41]. Захист дисертації відбувся і опонентами, що дали позитивні відгук и на дисертаційне дослідження Л.М.Фортунато, були відомі вчені Л.В.Писаржевський, А.П.Виноградов, Г.Є.Тимофіїв.

Після захисту дисертації у 1918 р Л.М.Фортунато переймався деякий час більше практичною діяльністю, ніж теоретичними дослідженнями. Сам він у «Записке о причинах, мешающих моей интенсивной научной работе», яку можна приблизно віднести до 1922 р., писав так: «Отсутствие достаточной материальной обеспеченности, вследствие чего приходится непрестанно приискивать заработков на стороне и отдавать этому время. Независимо от этого… я состою постоянным консультантом по мартеновскому делу в заводе им. Карла Маркса. Последняя служба (оплачиваемая) дает мне материал научного характера, которым я намерен воспользоваться для печатных работ по мере свободного времени» [5, с. 86].

У лютому 1923 р. Катеринославський раднаргосп залучив Л.М.Фортунато для налагодження роботи мартенівського цеху на заводі ім. Карла Маркса (колишнього – Ланге), що стояв близько 5 років. За участь у запуску мартенівських печей на цьому заводі (далі – завод «Комінтерн») Л.М.Фортунато отримав звання Героя труда [2]. Декілька місяців після запуску мартенів він сполучав посади професора гірничого інституту та начальника мартенівського цеху. З 1923 р. і далі протягом усього життя він постійно консультував заводи і проектні організації з питань їхньої практичної діяльності. Він працював також у науково-технічному відділі Катеринославської економічної ради, був членом Президії Українського металургійного товариства., був членом Катеринославського центрального науково-технічного клубу. Цікавим є той факт, що Л.М.Фортунато мав членський квиток Дніпропетровського будинку вчених за №4, тобто був у числі його організаторів й активних діячів з початку його діяльності у 1927 р. Вів активну викладацьку діяльність, читав лекції з металургії заліза і сталі на металургійному факультеті, з металургії на гірничому факультеті, вів практичні заняття з легування сталей, керував кабінетом і лабораторією металургії-2. У цей період він продовжував й активну діяльність на мистецькій ниві, викладав історію музики, був (у березні 1923 р.) делегатом 1-го губернського з’їзду працівників мистецтв (мандат № 21 від 27 березня 1923 р.) [5].

Важливим напрямом його наукової та науково-організаційної діяльності стала праця на започаткованій П.Г. Рубіним науково-дослідницькій кафедрі металургії й горючих матеріалів, у складі якої Л.М. Фортунато очолював секцію металургії сталі. Науково-дослідницькі кафедри – це спеціально створені в Україні структури, які являли собою нову форму організації наукових досліджень і підготовки наукових кадрів [9]. Необхідність їх як певних організаційних форм наукового пошуку була спричинена тим, що в Україні у розглядуваний період були ліквідовані університети, які завжди були каталізаторами наукової думки. Крім секції, яку очолював Л.М. Фортунато на кафедрі були також інші секції: 1. Секція металургії чавуну та 2. Секція горючих матеріалів. Подібні кафедри займалися лише науково-дослідною роботою, а не навчальною.

Така напружена діяльність в досить складних умовах життя призвела до тяжкого захворювання. На початку 1925 р. Л.М. Фортунато захворів на інсульт, що викликало на певний час правосторонній параліч. Після одужання Л.М. Фортунато у березні 1925 р. поновив свою діяльність, але у 1928 р. у зв’язку зі станом здоров’я був вимушений відмовитися від викладання у Дніпропетровському музичному технікумі. Це було викликано й тим, що він почав активну роботу з питань підвищення кваліфікації робітників та інженерів об’єднання «Південкриця».

У 1930 р. металургійний факультет гірничого інституту перетворено на металургійний інститут, у якому Л.М. Фортунато з 15 травня 1930 р. продовжував керувати кафедрою металургії сталі.

Тридцяті роки стали новим етапом творчої наукової та практично-наукової діяльності Л.М. Фортунато. Основними напрямками його досліджень у цей період були: 1. Фізико-хімічна теорія металургійного виробництва сталі та 2. Питання конструювання та використання мартенівських печей і їхніх пристроїв у металургійному виробництві сталі.

Напрямки цих досліджень певною мірою розглядались у статті [6], але на наш погляд є необхідність звернутися до їх результатів ще раз хоча б у короткому викладенні.

Фізико-хімічний підхід до дослідження металургійних процесіввиробництва сталі знайшов своє відтворення у різні періоди життєвого шляху Л.М.Фортунато: спочатку у його дисертаційному дослідженні «Общие законы равновесия предельной системы металл-шлак основного мартеновского производства» (1918), потім у працях «К теории производства стали» (1922), «Уравнения равновесия основного мартеновского процесса» (1924), «Физико-химические теории производства стали» (1930), «Мартеновское производство» (1932), «Физико-химические особенности мартеновского процесса и физико-химический метод расчета основных мартеновских шихт» (1933), незакінченій монографії, деяких інших працях на жаль маловідомих, тому що видавалися у буремні роки й виходили малими тиражами у Катеринославі-Дніпропетровську.

У першій праці Л.М.Фортунато розв’язує задачу встановлення функціональної залежності «между первоначальными заданиями металлических садок и количествами потребной руды». У роботі, що вийшла у 1924 р., головну увагу Л.М.Фортунато приділив спробі вивчення хімічних перетворень у мартенівській печі з точки зору фізико-хімічних законів. Дослідження рівнянь рівноваги основного мартенівського процесу дало змогу запропонувати відповідні рівняння, що мали як теоретичне, так і практичне значення. Л.М.Фортуна то робить висновок, що металургійні процеси виробництва сталі носять фізико-хімічний характер.

Значний вплив на розвиток фізико-хімічних теорій металургійних процесів мали праці Л.М.Фортунато 1930-1931 років, у яких вчений піддав критичному аналізу теорії металургії сталі, що були на той час. Однією з найвідоміших була теорія металургії сталі, запропонована видатним вченим-металургом В.Є.Грум-Гржимайло. Відзначаючи його роль Л.М.Фортунато писав: «Починаючи з 1912 р. проф. Грум-Гржимайло зробив спробу підвести загальний фізико-хімічний фундамент під металургію сталі, давши певну теорію, що остаточно склалася у нього 1925 р., коли він виступив у пресі з підручником “Производство стали”» [13, с. 41]. Віддаючи належне цій теорії і тому, що вона «написана із властивою авторові простотою і переконливістю» і тому «читач може почерпнути у книзі багато надзвичайно корисного» [Там само]. Л.М.Фортунато не погоджується з тими уявленнями В.Є.Грум-Гржимайла, які стосуються закону Вант Гоффа-Ле Шательє. Ця дискусія мала велике значення, тому що привернула увагу багатьох дослідників до розробки теоретичних основ металургії сталі. Зазначимо , що полеміка Л.М.Фортунато з В.Є.Грум-Гржимайла не впливала на ставлення до останнього і як до вченого, і як до людини. Коли В.Є.Грум-Гржимайло помер (1928) Л.М.Фортунато виступив на зборах Дніпропетровського відділення Всеукраїнської асоціації інженерів з ґрунтовною доповіддю «О работах В.Е.Грум-Гржимайло в области металлургии стали», висвітлив його значний науковий і практичний доробок у розробці цієї проблеми і підсумовуючи сказав: «В этой ушедшей навсегда технической силе мы должны ценить не только сделанное ею, но и методы, которыми она шла, так как в этих методах било ключом научно-техническое творчество, по которому надо учиться» [14].

Розглянемо коротко також і другу проблематику. Вона була викликана потребами часу і, в першу чергу, курсом на індустріалізацію країни, взятим партійним керівництвом та урядом.

Л.М.Фортунато у цей час консультує ряд заводів найкрупнішого металургійного об’єднання України «Південносталь», читає лекції з проблемметалургії сталі на курсах підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників. І постійно перед ним ставляться питання підвищення продуктивності, якості виплавленої сталі, вибору типу і тоннажу мартенівських печей. Промисловість на той час не мала науково обґрунтованих положень щодо роботи мартенівських печей. Л.М.Фортунато ставить завдання розробити основні положення, від дотримання яких залежить продуктивна робота мартенів. Свої погляди на проблему, що набула значної актуальності, вчений виклав у низці праць, основними з яких можна вважати: 1. «Главнейшая проблема рационализации мартеновского процесса» (1930); 2. «К вопросу о наиболее рациональных перевозных устройствах мартеновских печей» (1930); 3. «К вопросу об увеличении производительности мартеновских печей» (1931); «4. О классификации мартеновских печей и об их тоннаже»; 5. «Какие мартеновские печи нужны социалистическому хозяйству СССР» (1932).

Послідовно і методично Л.М. Фортунато сформулював у цих працях основні принципи, комплекс положень, дотримання яких є необхідною умовою підвищення якості сталі. Він виокремив два основних напрями: реконструкція старих та будівництво нових мартенівських печей. Але не треба дивитись на таке виділення, як на щось тривіальне. Вчений не просто декларує ці напрями, а розробляє і пропонує основні варіанти підходів до їх якнайефективнішого втілення. В одній зі згаданих праць Л.М. Фортунато розглянув різні варіанти зниження втрат газу, що використовувався для опалення мартенівських печей, і дійшов висновку, що ці втрати можна різко знизити. Для цього, на його думку, як при реконструкції, так і при спорудженні нових печей, необхідно переходити на системи, що дозволяють випускати газ поблизу газових регенераторів. Тим самим до мінімуму скорочується довжина підвідних каналів, і різко знижуються втрати газу.

В іншій праці цього часу (1930) вчений висунув як одну з основних -проблему раціоналізації мартенівського виробництва, розглядаючи її як шлях інтенсивного підвищення якості мартенівської продукції. Головними техніко-економічними питаннями на шляху підвищення якості металу, на його думку, є: краща розкисленість металу, зменшення неметалевих включень і газових каверн, підвищення продуктивності печей, зниження втрат палива на одиницю поверхні, зниження собівартості металу.

Положення, сформульовані Л.М.Фортунато ще на початку 30-х років були актуальними протягом багатьох десятиліть. Зовсім новою стала на той час і постановка вченим питання про необхідність «образовать длительные опытные поля с небольшими печами, с разными видами отопления» для того, щоб вести експерименти з розробки та відпрацювання нових конструкцій головок печей з камерами змішування. По суті, тут закладена ідея дослідно-експериментальних дільниць, полігонів, цехів, кафедр на заводах, яка булареалізована пізніше в конкретні історичні періоди. Л.М.Фортунато вказував на те, що саме тоді «наши мартеновские печи… станут организованными, мощными, научно-техническими учреждениями производственного назначения, своего рода кафедрами-заводами» [16, с. 16]. Тему впровадженняновітніх досягнень техніки у виробництво вчений продовжив і у 5-му випуску книги «Мартенівське виробництво». Тут він розглянув питання використання головок мартенівських печей. Можна вказати на те, що погляди Л.М.Фортунато збігалися багато в чому з поглядами М.О.Павлова, який теж вважав, що «реконструкцию наших мартеновских печей надо начинать с перестройки головок» [8].

Друга значна частина проблеми виплавлення сталі у мартенівських печах – це типи нових мартенівських печей, що повинні застосовуватися. Для держави це питання було на той час ключовим. Від його розв’язання залежало виконання п’ятирічного плану. У цей період головний інститут з проектування металургійних підприємств неодноразово розглядав питання про тоннаж і вибір типу нових мартенівських печей, але довго не міг дійти єдиної думки. Іноземні спеціалісти, що працювали в СРСР, давали протилежні оцінки. Л.М.Фортунато розглянув спочатку питання про те, що розуміти під такою характеристикою як «тоннаж печі», і переконливо довів, що тоннаж печі, визначаємий за вагою садки або за виходом металу, що годиться, не характеризує точно ці печі. Відмітимо, що Л.М.Фортунато звертав на це увагу ще у 1918 р. Тому вчений запропонував іншу класифікацію мартенівських печей, використовуючи дві основні характеристики: площину поду і напруженість поду (відношення величини поточного тоннажу до площини поду). Перший параметр – конструктивний, а другий – виробнича ознака змінного значення. Здобуток цих ознак дає характеристику печі у вигляді «отдачи в печи» металу з усіх завалених матеріалів. Для відповідних розрахунків Л.М.Фортунато запропонував особливу діаграму. Він так характеризував запропонований ним параметр: “ Важно то, что новый принцип учета тоннажа мартеновских печей по «отдаче в печи» порождает иное отношение к выбору величины реальной садки в зависимости от различных типов шихт, причем печь может давать при самых разнообразных примерах одинаковое количество стали на поду, что может иметь большое значение в отношении постоянного уровня свободно кипящего металла, в отношении уточнения выбора небходимых присадок и стандартизованных условиях разливки» [19].

У наступній праці цього циклу він розвиває свої думки щодо тоннажу печей та того, які мартенівські печі необхідно будувати. Це питання вчений розглядає, виходячи з необхідності виконання трьох основних моментів: значних масштабів продуктивності, високої якості продукції та економії коштів. Л.М. Фортунато з цих позицій детально розглянув переваги і недоліки двох найбільш поширених на той час типів мартенівських печей – з рухомим робочим простором і стаціонарних печей і дійшов висновку, що зі збільшенням тоннажу перший тип печей більше виправдовує себе, якість сталі у цьому випадку покращується.

Л.М.Фортунато планував узагальнити ці дослідження у монографії «Какие мартеновские печи нужны социалистическому хазяйству». У книзі планувалося розглянути історію виникнення, розвитку і застосування за кордоном печей з рухомим робочим простором. Книгу було написано за договором і здано до видавництва у 1933 р., але її доля і досі невідома. На жаль Л.М.Фортунато невдовзі (12 липня 1934 р.) пішов з життя. Поховано було його на відомому Севастопольському цвинтарі.

Л.М.Фортунато був надзвичайно обдарованою та ерудованою людиною. Він вільно володів французькою мовою, мав чудову музичну освіту, як композитор створив низку творів для симфонічного оркестру, усе життя був взірцем порядності, підтвердивши дану йому на початку викладацької діяльності професором І.А.Тіме характеристику високо порядної людини. Він був одним з тих найактивніших, завдячуючи яким Дніпропетровськ має музичне училище.

Водночас Л.М.Фортунато виявив себе як талановитий вчений в галузі металургії. Його праці з питань застосування фізичної хімії до металургійних процесів є одними з перших не тільки в Україна та Росії, але й в світі, що розкрили сутність цієї проблеми. М.Р.Миронов, зокрема пише, що «металургійна наука у ряді випадків з успіхом використовує рівняння рівноваги реакцій для пояснення і дослідження процесів, що відбуваються у системі метал-шлак» [7, с. 106]. Цикл досліджень з питань реконструкції і побудови нових мартенівських печей, їх класифікації та встановленні типів визначив підходи до впровадження новітніх досягнень техніки у металургійну промисловість. Ці дослідження вплинули на шляхи і темпи розвитку вітчизняного сталеплавильного виробництва. Сучасники відзначали у Л.М.Фортунато таку рису характеру, як «уменье увязывать глубокое знание теории с повседневными запросами практики» [4].

На жаль, життю і діяльності Л.М.Фортунато не дуже часто віддається належне. Невизначеною є й повна бібліографія праць відомого вченого, музиканта й мистецтвознавця, аналіз яких надав би нових рис до характеристики цієї визначної як для України, так і для Дніпропетровська постаті вченого і митця.

Література

1. Записки Екатеринославского отделения Русского технического общества. – 1905. – №11-12.

2. Звезда. – 1923, 16 февраля.

3. Крыштановская О.В. Инженеры: становление и развитие профессиональной группы. – М.: Наука, 1989. – 144 с.

4. Л.М. Фортунато (некролог) // ДОМЕЗ. – 1934. – №8. – С. 1-2.

5. Личное дело Л.М. Фортунато // Архів Дніпропетровської національної металургійної академії. Довоєнний період.

6. Матвеева Л.В., Савчук В.С. Л.М. Фортунато и развитие отечественного сталеплавильного производства // Вісник Дніпропетровського університету. Історія і філософі науки і техніки. – Д.: Вид-во ДДУ, 1996. – Вип.. 2. – С. 131-145.

7. Миронов М.Р. Діяльність видатних вітчизняних вчених у Дніпропетровську. – Д., 1951.

8. Павлов М.А. Воспоминания металурга. – М., 1945.

9. Положение о научно-исследовательских кафедрах УССР // Наука на Украине. – 1922. – №1.

10. Пронь В.М. В борьбе за металл Придніпров’я. – Д., 1961.

11. Торгово-промышленная газета. – 1929. – март (приложение №5)

12. Фортунато Л.М. Завод Таганрогского Металлургического Общества. Металлургическое и техническое описание // Сборник технических статей – Харьков. – В приложениях к Горнозаводскому листку.– 1905. – № 1-10.