Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

ВІЙСЬКО ДОНСЬКЕ

Іррегулярне військо Російської держави, яке розташовувалося по середній і нижній течії р. Дону та її притоках. Оформилося в кінці 16 – на поч. 17 ст. внаслідок організаційного об'єднання низових і вер­хових донських козаків (див. Донське козацтво). Роль «го­ловного війська» перебрали на себе низовики. Збройні сили на Дону творилися із територіального опол­чення. Кожне козацьке містечко давало однаковий відсо­ток чоловіків, здатних носити зброю. Чисельність війська залежно від обставин коливалася від 2000 до 8000. Необхідність боронитися від турецько-татарської агресії, з одного боку, і чинити опір спробам російської урядової адміністрації встановити повний контроль над населенням південно-східної окраїни держави — з іншого, сприяли оформленню не тільки військової, а й своєрідної адмініс­тративно-політичної організації донського козацтва. В. Д. управлялося козацьким кругом (військовим, станичним, хутірським), на якому обиралася старшина (уряд) і вирі­шувалися найважливіші питання: війни і миру, звичаєво­го права, церкви тощо. Постанови Військового Кругу фіксувалися військовим дяком, який очолював військову канцелярію і разом з писарями займав Станову Ізбу. Військо­ва старшина — військовий отаман, два осавули, два судді — обиралася щорічно і протягом річного терміну зосереджу­вала у своїх руках адміністративну та військову владу. Військовий Круг був одночасно і Народними Зборами повноправних представників усіх населених пунктів, оскіль­ки кожна станиця поставляла у військо однаковий відсоток служилих козаків. Однак постанови Військового Круга могли бути скасовані чи змінені Валовим Кругом. Остан­ній збирався в особливо важливих випадках, після повер­нення усіх донських козаків із військових походів, і скла­дався з осіб, спеціально для цього вибраних населенням — «усіх рік козаками». Валовий Круг разом з Військовим ви­рішував найважливіші питання, пов'язані з життєдіяльні­стю мешканців земель В. Д. У зв'язку з цим після російсь­кої Смути за В. Д. закріпився титул «Великого Війська», а грамоти з Москви адресувалися: «Донським отаманам і козакам, і всьому Великому Війську». У Військовому Крузі мало право брати участь усе донське козацтво. Однак з поглибленням майнового та соціального розшарування серед донців вирішальний вплив переходив до домовитих (заможних) козаків. Ряди бідного козацтва — голоти поповнювалися в основному — за рахунок селян-втікачів. Із середовища заможних козаків походила і стар­шина, яка пішла на компроміс із московським урядом і до­зволила використовувати В. Д. в інтересах російської дер­жави. До 1618 служба донців російському цареві обмежу­валася в основному супроводом послів до Туреччини, за що вони отримували одноразову платню. З цього ж року була встановлена щорічна видача платні за службу. Уряд посилав на Дон жалування грішми, хлібом, сіллю, поро­хом, сукном, а донські козаки зобов'язувалися брати участь у походах російської армії та охороняти південно-східні кордони Російської імперії. 2000 донських козаків у 1623 поступили у відомство Посольського приказу і від­тоді вважалися на царській службі. Однак при цьому донці не вважали себе підданими російського монарха і ставилися до нього тільки як до протектора та заступника. Спроби урядової адміністрації поставити В. Д. під свій повний контроль викликали з боку донців запеклий опір. У 1632 козаки відмовилися присягати Михайлу Федоровичу, а в 1646 і 1648 не прийняли царської грамоти та платні. До 70-х рр. 17 ст. В. Д. повною мірою вдавалося зберігати право на самоврядування і неофіційно — на приймання втікачів.

У 1671, одразу після придушення повстання під проводом С. Разіна, В. Д. вперше офіційно було приведене до прися­ги на вірність цареві. Так із зміцненням самодержавної влади і розширенням державних кордонів Росії урядова адміністрація, спираючись на верхівку заможного козацт­ва, розпочала поступову, але планомірну й систематичну боротьбу за обмеження автономії донського козацтва, а потім і за повне його підкорення центральним органам влади. Докорінна реорганізація В. Д. почалася після по­разки селянського повстання під керівництвом О. Пугачова. Урядова адміністрація провела «чистку» козацтва від бідноти: заборонила приймати втікачів; постановила все некозацьке населення в межах проживання В. Д. віднести до розряду іногородніх і поставити в нерівноправне щодо козаків становище. Місце виборної зайняла призначувана урядом старшина, якій надавалися офіцерські звання та дворянство. В 1775 для взірця всьому донському козацтву з представників заможної верхівки був створений особли­вий Отаманський полк, який мав подавати собою приклад відданої служби царю і вітчизні.

У 1786 офіційно постала Земля Війська Донського як ад­міністративно-територіальна одиниця Російської імперії. За Донським козацьким військом закріплювалася земля, яка передавалась у користування козацьким станицям і безпосередньо козацьким сім'ям. У 1802 було затверджене положення про військову службу Донського козацького війська. Іррегулярне формування мало виставляти 80 п'ятисотенних полків, один тисячний (під час походу) Ота­манський, один лейб-гвардії козацький полк і дві артиле­рійські роти. Щоб остаточно перетворити донське козацт­во в замкнутий військовий стан, російський уряд і надалі здійснював заходи щодо регламентації внутрішнього уст­рою козацького війська. В 1835 були видані положення і штати Донського іррегулярного формування, за якими все чоловіче населення (з 18 років) зобов'язане було нести військову службу 25 років; у військо з'являтися з обмунди­руванням, спорядженням, холодною зброєю і конем, при­дбаними за власний кошт; за службу кожному козакові в постійне користування виділялися 30-десятинні земельні наділи (земля, що залишалася після розподілу, оголошува­лася військовим запасом, який призначався для задово­лення потреб зростаючого населення). Офіцери Донського козацького війська урівнювалися в правах з армійськими, а землі отаманів і старшини оголошувалися спадковою власністю. Земля Війська Донського в адміністративному і військовому відношенні вже з 1815 підлягала Головному штабові Військового міністерства (з 1875 — Головному управлінню козацьких військ, з 1910 — Козацькому відді­лові Головного штабу). Тепер козацьке військо очолював наказний отаман. При ньому був військовий штаб, який, управляв справами В. Д. через отаманів відділів (округів). Військовий Круг був скасований. У ході проведення військових реформ Мілютіна був дозволений обмежений при­йом до козацького стану і вихід із нього; термін служби скорочувався до 20 років; вводилися нові штати, які на­ближали військо до вимог буржуазної армії. Землі В. Д. офіційно були перейменовані в Область Війська Донського (1870-1920; включала територію сучасних Ростовської, Волгоградської областей Російської Федерації, Луганської і частково Донецької областей України) з адміністратив­ним центром у Черкаську, а з 1806 — у Новочеркаську. На 1917 Область Війська Донського (понад 12 млн. десятин) складалася із 134 станиць і 163 селянських волостей. На­селення становило 3,52 млн. чол.; з них 42,3% — козаки, 25,5% — «корінні» селяни, решта — «інородці». Після жорсткого підпорядкування В. Д. органам централь­ної влади це козацьке формування брало участь у всіх вій­нах і походах російської армії 18–19 ст. В. Д. також викори­стовувалося урядом для придушення польських повстань 1831 і 1863–64 та революційних рухів в Угорщині і Трансі­льванії в 1849. Кримська війна 1853–56 вимагала від Дон­ського козацького війська повної концентрації сил для від­січі ворогу, бо на нього фактично покладалася охорона пів­денної і південно-східної ділянок кордону, узбережжя Азовського, Чорного і Балтійського морів. Для участі у цій війні В. Д. виставило 84 козацькі полки і 14 кінно-артилерійсь­ких батарей. У війні з Японією (1904–05) брали участь 4 полки 4-ї Донської козацької дивізії і 2 батареї 3-го Донсь­кого козацького артилерійського дивізіону. У ході революції 1905-07 «для утримання порядку всередині Імперії» було мобілізоване майже все В. Д. У роки Першої світової війни донське козацтво зазнало великих втрат (було мобілізовано 57 полків), але одночасно здобуло собі гучну славу хоробро­го і відважного воїнства. Під час Лютневої революції 1917 на Дону виникли ради козацьких депутатів, однак вони не були підтримані більшістю козацького населення. У ході Жовтневої революції партія більшовиків, провівши в дон­ських козацьких частинах велику агітаційну роботу, зуміла залучити на свій бік частину козацьких мас. Революція і громадянська війна розкололи донське козацтво на біле і червоне. Частина козацтва стала під знамена генералів Каледіна, Краснова, Богаєвського, увійшла в партизанські формування полковника Чернецова і генерала Сидорова. У лавах Червоної армії воювали козацькі частини, з'єднання під командуванням Будьонного, Думенка, Каширіна, Миронова та ін. Наступ Червоної армії в кінці 1919 – на поч. 1920 привів до розгрому білих козацьких частин і ос­таточного встановлення радянської влади на Дону. Поста­новою ВЦВК 1920 на В. Д. поширювалося діюче в РСФРР загальне законодавство про землеустрій і землекористуван­ня, яке поклало край існуванню козацтва як особливого ста­ну. Область Війська Донського в 1920 була ліквідована, і більша її частина увійшла до складу Донської області, а в 1924 — в Північно-Кавказький край. 20. 4. 1936 ЦВК СРСР скасував існуючі для козацтва об­меження щодо військової служби в радянській армії. Пе­ред війною 1941–45 із донців були сформовані козацькі кавалерійські дивізії, а в ході війни — і козацькі кавале­рійські корпуси, які мужньо билися з ворогом. З 90-х рр. 20 ст. на Дону пожвавився процес відродження козацьких традицій. Згідно з указами президента РФ від 16.04.1996 і 24.04.1998 Донське козацьке військо було офіційно визнане державною владою.