Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Остання Запорізька Січ. Ліквідація та її історичне значення

Українське козацтво в другій половині XVII – XVIII ст. У період Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648 – 1657рр.) Запорізька Січ, як державна й військова організація, поступово втрачала свою роль. Це було визначено декількома обставинами:

• У результаті Національно-визвольної війни козацьке військо звільнило значну територію України;

• На звільнених тиранах почалося формування гетьманських владних інститутів;

• Міста Гетьманщини перетворювалися на політичні центри Української держави;

• Богдан Хмельницький створив регулярну армію, що складалося з козаків та селян;

• центр міжнародного політичного життя був перенесений до гетьманської столиці;

• Запорізька Січ підпорядковувалася гетьманській організації.

Під час Національно-визвольної боротьби на Запоріжжі залишилися невеликі козацькі загони, очолені кошовим, якого призначив Богдан Хмельницький. Представників Січі гетьман навіть не запрошував на козацькі ради. На його думку, на той час запорожці вже не відігравали такої значної ролі в житті суспільства, як на півстоліття раніше.

Запорізька Січ

у період Руїни

Після підписання Богданом Хмельницьким Березневих Статей Січ почала відокремлюватися від Гетьманщини й відігравати власну роль у політичному житті України. Уже за часі Руїни Запоріжжя відновило свої позиції, тут переховувалися опозиційні до гетьманської влади сили. Проте на самій Січі вже не було колишньої єдності – поступово тут виникло декілька політичних творів:

- проросійський

- орієнтований на Туреччину й Крим.

Після підписання між Польщею та Росією в 1667 році Андрусівського миру Запоріжжя мало перейти під юрисдикцію Росії та Польщі. Та якщо Річ Посполита жодним чином не впливала на козацтво, то стосунки запорожців з Росією значно зміцнили. Незважаючи на всі зусилля Москви заручитися підтримкою Запоріжжя, козаки поступово змінювали свою орієнтацію, вони прагнули миру з турками й татарами, а натомість були налаштовані проти Москви.

У 1667 році поширилися чутки, нібито московські залоги мають зайняти Кодак і Кременчук. У результаті запорожці вбили царського посла Ладиженського, який їхав з посольством до татар, а кошовий Петро Суховієнко уклав з Кримом договір про боротьбу з Московською державою.

Після підписання з Польщею „Вічного миру” Запорізька Січ офіційно увійшла до складу Російської держави. Московський цар, воліючи використати у власних інтересах запорізьких козаків, надав їм чимало привілеїв, зокрема:

• передав у володіння нові території;

• забезпечив грошима, провіантом та бойовим спорядженням;

• не втручався в козацьке самоврядування ту суд.

Проте це не заважало козакам виступати проти Москви, особливо, коли йшлося про побудову московських фортець. Так, у 1687-1689рр. запорожці протестували проти зведення московських фортів під Самарою, у 1700 році – на кордоні з Туреччиною. Питання про залоги було одним з каменів спотикання між запорожцями і гетьманом Іваном Мазепою.

Чортомлицька(Стара) Січ

Центром Запоріжжя була Чортомлицька Січ, розташована на о.Чортомлик (Базавлук) при впаданні в Дніпро його протоки Чортомлик. Заснована як фортеця 1652 року, а її перший детальний опис датований 1672 роком. Згідно з цим описом Чортомлицька Січ була оточена глибоким ровом, тринадцяти метровим валом та оснащена баштами. У центрі укріпленої фортеці лежав великий майдан та стояли будинки старшини. На Січі постійно перебувало від 6 до 12 тис. козаків.

Характер внутрішніх відносин не змінився. Керівним органом козацтва Чортомлицької Січі була загальна військова рада; як і раніше, відбувалися вибори козацького керівництва. За старою традицією січове товариство поділялося на курені та паланки. Чортомлицька Січ мала підпорядковуватися гетьману Лівого берега. Та кошові намагання уникати цих стосунків, підтримуючи прямі контакти з московським урядом. На запорізьких землях розташовувалися російські війська, якими командували царські воєводи.

У вільний від походів час козаки вели інтенсивне господарське життя, що грунтувалося на рибальстві, мисливстві, бджільництві, скотарстві й хліборобстві. Досить значного поширення на Січі досягли й військові ремесла: виготовлення пороху, зброї, а також традиційне для козацтва добування солі. Запоріжжя підтримувало тісні економічні зв’язки з Лівобережною та Правобережною Україною, Слобожанщиною та Росією. Із Січі вивозили на продаж коней, худобу, рибу, віск, мед, хутра тощо, а завозили сюди хліб, сукна, зброю, боєприпаси.

За кілька століть на Січі посилилося соціальне розшарування серед козацтва:

• козацька старшина зосередила у своїх руках великі земельні володіння й багатства; • козацькі „низи” були в повній залежності від запорізької „верхівки”.

• козаки, що походили з колишніх селян – утікачів, змушені були працювати в маєтностях своїх керівників.

Усе наведене вище призвело до соціального протистояння. Проте на Січі не було кріпосницьких порядків, тому сюди тікали всі знедолені з різних кінців України. Січ залишилася могутнім бастіоном української державності.

Найвідомішими кошовими отаманами Чортомлицької Січі, які переобирались кілька разів, були Іван Сірко та Кость Гордієнко.

Зруйнування Січі

Відносини Запоріжжя з Іваном Мазепою були досить напруженими, але коли гетьман розпочав Війну з Московщиною, Січ його підтримала. Кошовий отаман Кость Гордієнко вирушив зі своїм військом у похід і відразу розпочав боротьбу з московськими залогами, що стояли Ореллю й Сокілкою, а згодом допомагали шведам у битві під Полтавою.

Участь запорожців у повстанні обурила Петра І, і він вирішив, що просто зобов’язаний зруйнувати кубло бунтівників. Наприкінці квітня 1709 року три московські полки, очолювані Петром Яковлєвим, вирушили човнами з Києва на Чортомлицьку Січ. На своєму шляху вони здобули міста, у яких стояли запорізькі залоги, зокрема Келеберлу, Переволочну, Новий і Старий Кодак, після чого жорстоко розправилися з козаками.

Під час цього карального походу кошовий Петро Сорочинський перебував у Криму, де проводив переговори з татарами про надання козакам військової допомоги. Тому керівництво обороною Чортомлицької Січі взяв на себе Яким Богут. Він наказав перекопати рови довкола Січі і дуже скоро фортеця з усіх боків була оточена водою.

Спочатку Петро Яковлєв намагався домовитись з козаками про переговори, але після відмови січовиків став обстрілювати фортецю з гармат. Однак ця атака не заподіяла запорожцям мойже ніякої шкоди: ядра просто не долітали до мети. Тоді нападники почали наступ на човнах, у результаті чого втрат зазнали тільки московські війська, бо запорожці підпустили їх на близьку відстань, а потім обстріляли човни з гармат і рушниць. Утративши 300 вояків, кількох офіцерів та полковника, що керував наступом, головнокомандувач московських військ опинився в скрутному становищі.

Та знайшовся зрадник. Полковник Гнат Галаган розпочав з козаками переговори, обіцяв їм помилування, але одночасно з тим провів військо Петра Яковлєва під Січ. 25 травня 1709 року, коли запорожці вже склали зброю, росіяни увірвалися до Січі і учинили там страшну різанину. На щастя, частині запорожцям удалось втекти. Та все ж у результаті цієї навали 26 курінних отаманів і 250 простих козаків потрапили в полон( з них 156 осіб страчено, а інших відправлено до Сибіру).

Московські війська забрали 40 гармат, 12 гаківниць, 62 рушниці, 13 прапорів і всі інші військові знаряддя. Наостанку вони зруйнували укріплення й спалили курені. Чортомлицька Січ перестала існувати.

Відновлення Запорізької Січі

Нова Січ

Запорожці, що змогли врятуватися під час розправи з козаками на Старій Січі, 1709 року з дозволу уряду турецького султана Ахмета ІІІ заснували Кам’янську Січ. Однак уже в 1711 році московські війська й полки І.Скоропатського напали на фортецю й зруйнували її. Тому в 1711 році запорожці заснували Олешківську Січ.

Олешківська Січ Після знищення Чортомлинської Січі, 1709 році, запорожці розділилися:

• перша частина козаків переселилася на територію Лівобережжя(землі Січі за указом Петра I були приєднані до Миргородського полку);

• друга частина козаків, яка пішла за І. Мазепою, перейшла на територію Туреччини;

• третя знайшла собі притулок у володіннях кримського хана. Саме третя частина козаків заснувала Олешківську Січ(біля сучасного міста Цюрюпінска). Життя запорожців під владою Криму було важким:

• Січі заборонялося мати укріплення, артилерію;

• Козацтво зазнавало різноманітних утисків у промислах, йому заборонялося ловити рибу, торгувати,видобувати сіль;

• Козаки були обкладені податками, використовувались за наказом хана на різноманітних роботах;

Кримчаки зневажали козаків:

• часто здійснювали напади;

• грабували села;

• брали людей у полон;

• глумилися над святинями. Тому козаки зверталися з проханням до російського уряду дозволити їм повернутися на Україну.

Нова Січ Нарешті в 1734 році, в зв’язку з наближенням війни з Туреччиною, козакам дозволили повернутися та заснувати Нову Січ. Вона виникла на правому березі Дніпра в урочищі Базавлук, неподалік від зруйнованої росіянами в 1709 році Чортомлицької Січі. Козаки також звели декілька фортець уздовж кордону з кримським ханством.

В Нові Січі влада зосереджувалась в руках верхівки. Від „Старої Січі” її також відрізняло й те, що значна кількість козаків стала працювати в сільському господарстві, узялася за промисли й торгівлю. У Новій Січі мешкало 15-20 тисяч осіб. Більшість із них жили не на Січі, а на слободах, яких налічувалось більше ніж 100.

Усі козаки перебували на службі в царського уряду, за що одержували платню грішми, порохом, свинцем, борошном та крупами. 1750 року, в зв’язку з відновленням гетьманства в Україні, Запоріжжя було передане до відомства К. Розумовського.

Військо Нової Січі, яке розподілялося на 38 куренів, царський уряд намагався використати в майбутніх війнах проти Криму та Туреччини. А поки що запорожці мали охороняти південні кордони Московської імперії від нападів турків і татар. Під час російсько-турецьких воєн козаки діяли спільно з російським військом.

Проте з часом напруга у відносинах офіційного Петербурга із Запоріжжям помітно зросла. Спочатку до цього спричинився територіальний конфлікт, коли царський уряд пересилив на запорізькі землі вихідців із Сербії.

Запорожці чинили опір захопленню своїх земель, навіть пробували піднімати повстання, які царат жорстоко придушував. Практикувалися звернення до різноманітних російських установ, але й вони були марними. Республіканські традиції, що зберігалися на Запоріжжі, аж ніяк не вкладалися в схему самодержавства, бо вони підривали престиж імперії. На Запоріжжя втікали кріпаки й усі не задоволені царизмом. Тут не існувало кріпосництва, російської адміністрації та феодально-бюрократичної системи. Цифри свідчать: якщо протягом 1775р. – 1774рр. на Січ утекло 3405 осіб, то пізніше тільки за 1775р. – 5393 осіб. 1768 року запорожці взяли активну участь в гайдамацькому русі та Коліївщині, які розгорталися на правому березі Дніпра, у містах польської України. Російський уряд мав переконливі свідчення про участь запорожців у селянській війні під проводом Омеляна Пугачова, що охопила значну частину Росії.

Остаточне знищення

Запорізької Січі

Панівні кола Російської імперії давно виношували плани ліквідації Запорізької Січі як „кубла бунтівників”. На початку 1775 року російські війська під командуванням генерала П. Текелія, повертаючись з турецького походу, раптово оточили Січ. У цей час на її території перебувала невелика кількість козаків. Щоб не проливати християнської крові, січова рада разом з кошовим Петром Колнишевським вирішила добровільно скласти зброю.

16 червня 1775 року січові укріплення були зруйновані, зброя та інші цінності були перевезені до Петербурга. Козацьку старшину та Петра Колнишевського звинувачено в зраді, заарештовано й ув’язнено в Соловецькому монастирі.

3 серпня 1775 року Катерина ІІ видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зображена як кубло розбишак. Саме словосполучення „ запорізький козак” було заборонене й розглядалось як образа російської цариці.

Зруйнування Запорізької Січі було однією з найтрагічніших сторінок в історії України XVIII століття. З політчної арени зійшла грізна сила, яка більш як 3 століття захищала народ від ворогів, сприяла економічному та культурному піднесенню України. Січ була впливовою організацією, що десятиліттями стримувала процес закріпачення селян в Україні. На її теренах збиралися втікачі з внутрішніх українських земель, чужих країв.

Завдяки Запорізькій Січі на Лівобережжі кріпацтво було запроваджене лише з 1783 року, у той час як на Правобережжі кріпосницький лад існував задовго до цього часу. Запоріжжя активно протистояло царській експансії на українській землі, боронило її від польських магнатів турецько-татарських феодалів. Тому Запорізька Січ залишилася в народній пам’яті краєм, де кожен знаходив захист і волю.