Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Система оподаткування у Вольностях Війська Запорозького Низового часів Нової Січі

Окремим аспектом взаємостосунків суб'єктів господарювання - запорожців-зимівчан і владних структур в Запорозьких Вольностях є система оподаткування. Побіжно цього питання торкались відомі дослідники Запорожжя починаючи з А.Скальковського, який головним прибутком Війська вважав царське жалування, а на останнє місце ставив військову здобич. Він між іншим наголошував що ''...податки платили тільки сімейні козаки і поспольство. Вони (податки - О.О.) були постійні і тимчасові. Постійні складали 1руб. або 1,50руб. з сім'ї.1 Д.І.Яворницький в переліку головних Військових прибутків ставить на перше місце військову здобич, а податки на передостаннє місце перед царським жалуванням. Цим підкреслюється, з одного боку, військова основа козацької корпорації, а з іншого - певна незалежність Війська від царської милості.2 Особливо детально розглядали ці питання дослідники новітнього часу. М.Е. Слабченко описав всі види повинностей на всі категорії населення Вольностей.3 В.Голобуцький, стисло охарактеризував лише податки посполитих, які накладались Кошем на окрему слободу, а розподіл належав самій громаді даного поселення.4 Останнє посилання є не зовсім коректним. З числених ордерів Коша видно, що остаточне визначення суми податку належало місцевій паланковій адміністрації, яка робила це не без участі сільської громади. ''Предлагаем вам (Протовчанському полковнику - О.О.) - говорилося в одному з ордерів,- объехав владения свои налог определить на каждое село смотря по имуществам - хуторам, мельницам, промыслу и другим состояниям кто чего достоин положили реестр и собрали такову расписаную сумму.''5 Дійсно, податки з слобід збирали деференційовано. В 1760 році з 107 ''козаків Самарських при Новоселиці'' зібрано було 147 руб., а з 127 козаків Новокодацьких зібрали 110руб.6 Простий підрахунок показує, що на одного козака в першому випадку припадало 72 коп., а в другому 1.15коп. Але насправді ніякого урівняння в оподаткуванні не було. Рівень податків певною мірою залежав і від урожайності і взагалі від продуктивності того чи іншого господарства.

Майновий стан кожної сім'ї мав велике значення для визначення розміру податків і тому місцева адміністрація щорічно складала загальний майновий реестр не тільки всього свого відомства,7 а й докладний майновий перелік кожного одруженого козака, як це було зроблено в Протовчанській паланці в 1770 році.8 Подано роспис по восьми селам трьох категорій населення, що сплачували податки: піших, тяглих і підсусідків, до яких було зараховано і козаків ''...що без найму і в наймах живуть в обивателів.'' ''Полагая на одного тяглого 80 коп., на пішого хату - 30коп., на підсусідочну сім'ю по полтині,'' а на згаданих козаків по 70 коп.'' Така ж ''роспись'' була зроблена і по селам Орільської паланки, де серед оподаткованих бачимо й Нехворощанський Успенський монастир.9 В таких "росписах" зустрічаємо й іншу духовну установу - Пустинно-Самарський Миколаївський монастир, який у 1769 році відмовився сплачувати призначений йому податок в 18 крб, що й викликало жваве листування між ним і Кошем.10

Таким чином, оподаткуванню пiдлягали майже всi категорiї населення вiд поспольства до козакiв "...що в наймах i без найму живуть в обивателiв", i навiть церковнi установи та окремi духовнi особи.11 Разом з тим, зимiвчаки не сплачували нiяких визначених щорiчних грошових податкiв, принаймi жодного документа про це невиявлено, як не маємо й даних про будь якi iншi податки i повинностi. Щоправда є окремi згадки про постачання до Коша худоби.12 Але не ясно, чи з приватних, а чи з вiйськових зимiвникiв вона постачалась i наскiльки обов'язковим i регулярним був цей акт з боку приватних осiб. Маємо лиш певнi данi про натуральне сезонне оподаткування володарiв лодiйних млинiв. Наприкiнцi сезону вони поставляли "...самое чистое годное до церкви божией мерою от каждого каменя по бочке коропской пшеничного i 4 коробки житнього." При цьому зборщики часто допускали зловживань, а iнколи намагались збирати цей податок грошима: "...по три полтини грошей насильно взяли чего нiкогда не було".13 Сталий грошовий податок було встановлено лише для володарiв шинкiв - 2,5 руб. з будки, а якщо вiн з льохом - 5 руб.14 Крiм того саме зимiвчаки-пiдприємцi були тим джерелом доходу що платила мито з торгiвельних оборудкiв. Чим активнiшими були їх торгiвельнi зв'язки, тим бiльший податок сплачувався до Сiчi й паланкової адмiнiстрацii. Для них існували чiтко встановлені платежi: - "...за перевiз болшой полской бути з горелкою - 50 коп., за воз пшена й пшеничного борошна за четверной - 25 коп., паровичний i житнiй - 50 коп. За воз четверной з риби - 30, а паровичний - 50 коп. " Все це подiлялось на три частини, з яких двi йшло в Сiч, на "паламарню i канцелярiю", а одна залишалась паланковiй адмiнiстрацiї.15

Таким чином, за зимiвчаками, як за членами сiчових куренiв можна визнати за основну - традiцiйну вiйськову повиннiсть, якої багато хто намагався уникнути. Решта податкiв здiймалась так би мовити за загальним принципом i їх розмiр залежав вiд заможностi господарiв.

Важливим аспектом для з'ясування рівня оподаткування, були торгiвельнi оборудки з сусiднiми народами, якi давали Сiчi найбiльшi прибутки. Обсяг торгiвельних операцiй з Кримом сягав багато бiльше 60 тис. руб. за рiк, а з Туреччиною 200-250 тис. руб.16 За часiв Нової Сiчi сумнозвiсний Муравський шлях перетворюється у виключно торгiвельний. До нього з правого берега Кiнських Вод тулились зимiвники запорожцiв, а з iншого берега - татарськi ''кишенi".17 Про налагодження чисто сусiдських стосункiв мiж козаками i татарами свiдчать численi документи.18 В них простежується певна зацiкавленiсть i навiть залежнiсть один вiд одного.

Що ж стосувалося Польщi, то й тут господарськi iнтереси домiнують над традицiйним вiдчудженням. З Правобережжям торгiвельнi стосунки були далеко не безхмарними, зважаючи на велику кiлькiсть пограбованих, а то й просто закатованих запорозьких пiдприємцiв польскими урядовцями. Але й при цьому зв'язки Правобережної України з Запорожжям також були не тiльки активними, а й життєво необхiдними для обох сторiн.19 Цiкавим видався й той факт, що тi ж польськi шляхтичi намагались рятувати своє майно i худобу вiд гайдамакiв на землях Вольностей.20

Товарне господарство давало Сiчi найбiльшi кошти. А натуральне господарство дрiбних зимiвникiв, де частка найманої працi була незначна, або й зовсiм вiдсутня - було звiльнене вiд будь яких податкiв. За вiйськовою регулою, яка витiкає з iнституту батькiвства i побратимства, цi господарi повиннi були надавати притулок перехожим сiчовикам i посильним вiд Вiйська. Це друга й остання повиннiсть господарiв зимiвникiв.

Зробивши висновки про певний автономiзм зимiвникiв в устрої Запорозьких Вольностей, слiд вiдзначити i його вiдносно вiльнi стосунки з iноземними сусiдами. Так, козаки співволодільці зимівника в урочищі Переволок зверталися до Перекопського каймакана з проханням знайти покредених у них татарами коней. Недарма серед запорожцiв була поширена приказка, своєрiдна формула успiху: "Хочеш бути багатим - не будуй доброї хати, над границею живи, передержiя держи." Намагання певної частини козакiв жити на кордонах спостерiгається ще з часiв Ласоти. Причому ця частина була бiльшою за кiлькiсть сiчовикiв.21 А тому слiд обережно ставитись до твердження В. Біднова, що над татарським кордоном зимiвникiв було мало.22 Деякi картографiчнi данi XVIII ст. i археологiчнi розвiдки доводять, що щiльнiсть зимiвникiв на прикордонних територiях була ненабагато меншою нiж в пiвнiчних паланках.23

Бiльше того, маємо певнi вiдомостi що навiть цiлi слободи запорожцiв були розташованi далеко вiд кордонiв на територiях татарських кочовищ.24 I це вiдбувалося не лише через брак вiльних для поселення земель, а також з мiркувань ближчого розташування до ринкiв збуту своєї продукцiї.

Важливим в цьому вiдношеннi виступало бажання уникнути, по можливостi, будь якої влади над собою, навiть влади Сiчi. Її авторитет падав разом з падiнням агресивностi пiвденного сусiда, який з огляду на зростаючу росiйську експансiю бiльше турбувався про збереження свого, а не про загарбання чужого. Сiчова функцiя оборонця вже не мала великого попиту, а через це i авторитету. Для його пiдняття Кiш посилював адмiнiструювання i розсилав погрозливi накази: "...мимо вiдома своїх курiнних i без пашпортiв Вiйськової канцелярiї нiкуди не їздити, а хто хоче вiдлучитися в зимiвників, тим також давать бiлет."25

З огляду на все бiльшу економiзацiю i демiлiтарiзацiю Запорозьких Вольностей, роль Сiчi, як вiйськового захисника своїх суб'єктiв зменшується. Бiльшу роль починають вiдiгравати загальнi економiчнi закони i зимiвник намагається зберегти i закрiпити за собою певну автономiю. Вiн, для своїх мешканцiв починає грати ту ж роль, яку зовсiм недавно для них грала Сiч - роль захисника i упорядника. Тепер негнучкiсть старих загальновiйськових законiв стає на перепонi стосункiв мiж зимiвниками i Сiччю, якою до того ж понукали до невигiдної вiйни за чужi iмперськi iнтереси.

Не випадково деякi зимiвники перетворювалися на бази гайдамацького руху. Руху - опозицiйному офiцiйнiй Сiчi. Як свого часу Сiч була опозицiйна любому уряду, маючи свої мiлiтарнi iнтереси домiнуючими над iнтересами держави-сюзерена, будь то Польща або Московiя. Коли їх мiлiтарнi iнтереси збiгались, то вони були взаємозацiкавленi один в одному. А коли цi iнтереси не спiвпадали, то наступала чергова криза у взаємостосунках. Саме цим можна пояснити i факт бiльш довгого iснування зимiвникiв про якi згадується аж до 1804 року.26 Саме їх, а не Сiч завзято боронили ватаги Поляруша, не даючи змоги росiйським вiйськовим спокiйно описувати i розкрадати майно зимiвчакiв.27 Саме на зимiвники був нацiлений перший пiдступний удар царату i їх захоплення зробило Сiч абсолютно безпорадною перед вiйськами Текелiя. I нарештi, саме зимiвники найчастiше згадуються в вiдомому указi Катерини-II, бо вони були одною зголовних причин лiквiдацiї Запорозьких Вольностей.28

Використана література:

1 Скальковський А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. -Одесса. 1841. С. 235

2 Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків в 3-х т. -К., т.1. С. 301.

3 Слабченко М.Е. Соціально-правова організація Січі Запорозької. // Праці комісії для виучування історії західноруського і українського права. -К., 1927. -Вип.ІІІ. С.

4 Голобуцький В. Запорозьке козацтво. -К., 1994. С. 502.

5 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 348. арк. 2.

6 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 52. арк. 22-23.

7 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 279. арк. 15.

8 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 279(1). арк. 25.

9 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 348. арк. 8.

10 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 52. арк. 37.

11 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 279(1). арк. 25.

12 Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків в 3-х т. -К., т.1. С. 188.

13 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 67. арк. 42,50,55,89.

14 Слабченко М.Е. Паланкова організація Запорозьких Вольностей. // Праці комісії для виучування історії західноруського і українського права. -К., 1929. -Вип.VI. С.197.

15 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 293. арк.45.

16 Слабченко М.Е. Паланкова організація Запорозьких Вольностей. // Праці комісії для виучування історії західноруського і українського права. -К., 1929. -Вип.VI. С.195.

17 ЦДА ВМФ Росії. Ф. 1331. оп. 4. № 649.

18 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 179. арк. 4.

19 Маркина В.А. Крестьяне Правобережной Украины ( кон.XVI - 60-е гг. XVIII ст.). -К., 1978. С. 113.

20 Скальковский А. Несколько документов к истории гайдамаччины. // Киевская Старина. -К., 1885. -т.XIII. С.277.

21 Лассота Эрих. Путевые записки. -Спб. 1873. С. 49.

22 Степовий В (Біднов) Запорожський зімовник. -Катеринослав. 1916. С. 5.

23 Олійник О. Про локалізацію запорозьких зимівників.//УІЖ № 10-11.1992. С.123-126.

24 Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. -Одесса. 1846. ч.1. С. 253.

25 Скальковский А. Несколько документов к истории гайдамаччины.//Киевская Старина. 1885. т.ХIII. С. 284. 26 Leszek Podhorodecki. -Warszawa.1970. p.65.

27 Полонська-Василенко Н. Запорiжжя XVIII ст. та його спадщина. -Мюнхен. 1965. т.1. С. 190.

28 Олiйник О. До причин лiквiдацiї Запорозької Сiчi.// УIЖ N2. 1992. С. 33-39.