Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

В.Г. Поставний - вчений і педагог

Народився В.Г.Поставний у сім’ї військовослужбовця в м. Полтаві у березні 1924 року. Специфічні, досить жорсткі умови життя загартували його характер, виховали зібраність, організованість, вміння долати життєві труднощі. Після закінчення військової служби батька, сім’я вибрала місцем мешкання м. Дніпропетровськ, в якому вони прожили все життя. Тут у передвоєнні роки Василь отримав середню освіту. Війна внесла зміни в його біографію: евакуація в м.Омськ, призов до лав Червоної Армії та відправка на фронт. Брав участь у бойових діях за визволення м. Мелітополь у складі 432-го стрілкового полку, а в 1945 – в боях у районі Глобау (Перший Український фронт). В 1945 р. служив у військах, які дислокувалися в Ірані. За бойові заслуги в роки Великої Вітчизняної війни нагороджений медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945 рр.” [1].

У 1946 р. розпочинається мирне життя, яке відкриває можливості придбання професії та визначення головного напрямку всього життя. Вищу освіту В.Г.Поставний отримав у Дніпропетровському державному університеті. Навчався з інтересом. Педагоги та однокурсники відзначали його надзвичайну працелюбність. Він більше за інших сидів за книжками, намагаючись відновити те, що за довгі роки війни забулось. Його участь в наукових студентських гуртках не залишилась без уваги. Скоро він заявив про себе як один із кращих студентів курсу, визнаний лідер збірної команди університету з баскетболу, ініціатор корисних починань на історичному факультеті.

Університет В.Г.Поставний закінчив з відзнакою. Педагогічну діяльність розпочав на кафедрі суспільних наук у 1951 р. у найстаршому вузі м.Дніпропетровська – Гірничому інституті (нині – Національний гірничий університет), де пропрацював до квітня 1992 р. Інститут і кафедра стали для нього опорою, натхненням і місцем використання його енергії та здібностей.

В стінах інституту Василь Георгійович відбувся як педагог. Тут він пройшов шлях від асистента до професора, завідувача кафедри, заслуженого працівника освіти УРСР. Глибокі знання предмету, ерудиція, науковість підходів до викладання, чіткість думок, глибока аргументація, вміння імпровізувати, неповторна мова, елегантність – складові педагога вищої школи, професіонала, – були характерні для нього. Випускники і сьогодні згадують коректного, справедливого викладача.

Скоро він стає відомим як майстер публічної лекції. Бойове хрещення його як лектора відбулося ще в стінах університета [2]. Методиці спілкування з аудиторією слухачів присвячені десятки його робіт. Вона успішно використовувалась і у студентській аудиторії. Першими вступними фразами він налаштовував аудиторію на спілкування, створював атмосферу довіри та взаєморозуміння, встановлював контакт зі слухачами. Василь Георгійович знаходив жарт для розрядки в аудиторії, вводив дотепний хід. Всі методи спілкування з аудиторією вміло використовував, робив це тактовно, довірливо, з великою повагою до слухача. Доцент кафедри Л.М.Колосова, одна з його “учениць”, згадує: “Його лекції – це гра думок, інтелекту, і ніякої повчальності, скоріше – довіра до слухача… У слухачах він бачив не об’єкт маніпулювання, а повноцінних учасників комунікації, піднімав дискусійні питання, вів із слухачами діалог…” [3]. А його однокурсник, завідувач кафедрою політології та соціології Національної металургійної академії, професор Г.Г.Шестопалов у своїх спогадах про В.Г.Поставного відзначив, що “присутніх завжди вражали його схвильовані виступи на різного рівня конференціях, нарадах, зборах. Його образна, глибоко аргументована, блискуча мова нікого не залишала байдужим” [4].

Як педагога і вченого його відрізняла цілеспрямованість, наполегливість, терпіння. Він був людиною, котру цікавили проблеми розвитку і суспільного становлення нової політичної системи незалежної України. Навіть в часи, коли свобода творчої активності у сфері гуманітарних і суспільних наук була з певних причин суворо регламентована та ідеологізована (йому тричі довелось змінювати тему кандидатської дисертації), В.Г.Поставний у своїх наукових роботах – монографіях, статтях, виступах на наукових конференціях – прагнув об’єктивно висвітлювати реальні суспільні проблеми.

Його цікавили питання соціального та духовного становлення молоді. Ці проблеми лягли в основу кандидатської дисертації, яку В.Г.Поставний захистив у 1962 році. Значну увагу В.Г.Поставний приділяв дослідженню ролі громадських організацій у політичній системі розвитку суспільства – профспілкам, комсомолу, науково-технічним товариствам і об’єднанням, проблемам збільшення ступеня їх політичного впливу, взаємозв’язку з державою і правлячою партією. В достатньо жорстких політичних умовах пошуки його як вченого були спрямовані на вивчення та збагачення гуманітарного аспекту суспільства. У 1984 р. в Київському державному університеті відбувся захист докторської дисертації. В червні цього ж року В.Г.Поставному ВАК СРСР присудила вчений ступінь доктора історичних наук, а в липні 1985 р. – присвоїла звання профессора [5].

В 1966 році Василь Георгійович очолив кафедру історії КПРС і наукового комунізму (з 1989 р. – кафедра соціально-політичних наук)*. За чверть століття в якості завідуючого під його керівництвом склався колектив однодумців, кафедра поступово зайняла одне з провідних місць серед соціально-гуманітарних кафедр регіону. Він визначав стратегію роботи, виділяв пріоритетні напрямки, надихав своєю енергією, працездатністю. Значні зусилля Василь Георгійович спрямовував на укріплення матеріально-технічної бази кафедри. Важливе місце в його роботі, як керівника, завжди займали питання підбору та формування педагогічних кадрів, підвищення їх кваліфікації, наукової підготовки. Професіоналізм, любов до педагогічної праці, психологічна сумісність були важливими критеріями під час підбору кадрів. Молодих суспільствознавців Василь Георгійович брав під власну опіку в силу природної людяності і доброти, а не тільки через службові обов’язки. Він допомагав викладачам-початківцям адаптуватись в нових, непростих для них умовах, сформувати життєві цінності та сконцентрувати зусилля на досягненні поставлених цілей [6].

Для молоді В.Г.Поставной був прикладом педагога, зразком цільної натури, стратегічного мислення [7]. Постійно діючий науково-методологічний семінар (керував ним В.Г.Поставний), обговорення відкритих лекцій і семінарських занять, вдумливе, повільне і в той же час вимогливе обговорення підсумків занять молодих слугували школою, лабораторією пізнання педагогічної майстерності та передачі досвіду. Колектив був згуртований загальною ідеєю, розумінням необхідності вирішення проблем, що виникали, зміни вже застарілих форм роботи, переходу до нових технологій навчання, участі в розробці передових концепцій викладання суспільних наук. Завідувач кафедрою підтримував дух змагання, і, в той же час кафедральний колектив завжди відрізняли взаємодопомога, підтримка. Його учні сьогодні – досвідчені педагоги та вчені Національного гірничого університету**.

Його відрізняв професіоналізм на всіх рівнях – від організаційних питань до розробки нових концепцій викладання, постановки і вирішення наукових проблем. Він був мудрим і дипломатичним, вміння і бажання вислухати, зрозуміти і співчувати в діловому та особистому спілкуванні приваблювали до нього. Судження його були глибокими та впевненими. Він якось інтуїтивно відчував, коли потрібно підказати, а коли не дозволяти розслабитись, примусити подумати, надавши напрям для пошуку. Він був безкорисливий і вірний справі.

Не всі зміни у політичній обстановці В.Г.Поставний схвалював і приймав. Коли політична ситуація вимагала визначитись з вибором його політичної платформи, він був одним із тих, хто не торгував своїми переконаннями [8].

Виявом загальнолюдських якостей і достойності його як керівника була турбота про створення сприятливого психологічного клімату на кафедрі. Він був стриманий і впевнений в собі, міг пояснити будь-яку ситуацію, затримував всі конфліктні ситуації на собі; вболівав серцем за кожного і за всіх разом; зберігав у колективі атмосферу працездатності, довіри;у взаєминах із колегами дотримувався вимог етики… [9].

Удосконалення навчально-виховного процесу завжди займало основне місце у роботі кафедри. Апробацію нових методів Василь Георгійович починав з власної творчої лабораторії. Так, зокрема, було і під час реалізації ідеї проблемного читання лекцій (ще у 60-ті роки). Двері в аудиторії, де він читав лекції, завжди були відчинені для колег. Не було викладача на кафедрі, котрий би не пройшов у нього “стажування”. Підготовка конспектів лекцій, проведення відкритих занять – було обов’язковою умовою планомірного переходу до цієї форми навчальної роботи [10].

В умовах перебудови необхідність суттєвих змін у викладанні суспільних наук стала очевидною. Впевненість, спокійність Василя Георгійовича додавала сили, надії колективу. Нові підходи удосконалення роботи кафедри він обговорював ізколегами, керівниками кафедр суспільних наук. Кафедра переходить до читання нових навчальних дисциплін: “Соціально-політична історія ХХ століття та Україна”, “Політологія”. “В.Г.Поставний умів дивитись у майбутнє та наближати його,” – згадує про нього доц. І.С.Полторак.

Бум 70-х в соціології пройшов, у кінці 80-х років нею вже не захоплювались, нова потреба ще не наступила. Але саме в цей час Василь Георгійович вирішив увести “Соціологію” у навчальну програму. Він вирішив кадрове питання, створив соціологічну групу, яка успішно працює й сьогодні [12]. В цей період було запроваджено читання спецкурсів.

Зміна навчальних курсів вимагала їх методичного забезпечення, впровадження нових технологій. Стимуломв роботі у ці непрості для кафедри роки були результати: високу оцінку одержали навчальні посібники. Конспект лекцій з політології “Формування політичної культури” (керівник авторського колективу – проф. В.Г.Поставний) у 1991 р. зайняв третє місце у конкурсі навчальних посібників Мінвузу України. Кращими були визнані: “Хрестоматія з політології”, навчальний посібник “Наука про політику: питання та відповіді” (автор В.Г.Поставний) та інші [14]. Творчий колектив, який був сформований В.Г.Поставним із числа викладачів політології, продовжив роботу над виданням навчальної літератури. За навчально-методичний комплекс із політології за результатами видавничої роботи 2003 року цей колектив було нагороджено премією.

Доки йшли дискусії “бути чи не бути” рейтинговій системі оцінки знань студентів, В.Г.Поставний очолив роботу з розробки Положення про критерії оцінок. Практика виправдала нововведення.

Важливе місце у навчальному процесі у 80-ті роки зайняла індивідуалізація навчання. Цікавий досвід було накопичено із введенням індивідуальних завдань для самостійної роботи студентів, які успішно використовувалися у навчально-методичній роботі кафедри у 90 –ті роки [13].

“Василю Георгійовичу було “тісно” у рамках навчального процесу”, – згадує про нього доц. Н.П.Климова, яка працювала на кафедрі в кінці 80-х років. “Пішли у минуле багаточисленні настільки “втомлюючі” зустрічі з пропагандистами, трудовими колективами. Написані перші підручники. Їх видання стало звичним процесом. Щорічні наукові конференції – звична справа. Хотілося б змін – корисних, творчих. І Василь Георгійович очолив організацію курсів перепідготовки викладачів суспільних дисциплін України” [14]. Ця робота відіграла чималу роль для слухачів як у теоретичному, так і в методичному плані.

На початку 80-х років за кордоном почалась активна гуманітаризація навчання. Досвід вивчався спеціалістами кафедри (із знанням іноземних мов). Сучасні умови вимагали виховання людини із розвинутими пізнавальними нахилами, здатної до навчання, самоволодіння, виконання і управління, орієнтованої як на рішення поточних завдань, так і проблем майбутнього. В 1988-1989 н.р. на базі кафедри закладаються наукові основи процесу гуманітаризації навчання. В 1991 р. за пропозицією В.Г.Поставного в інституті було створено Раду з гуманітарної освіти. У тому ж 1991 р. професор В.Г.Поставний одержав завдання Мінвузу України розробити концепцію гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу. З його ініціативи на базі гірничого інституту були проведені науково-технічні та науково-практичні конференції, було засновано “Гуманітарний вісник” (відп. редактор – проф. В.Г.Поставний). Уже в перших випусках була запропонована модель, розроблена структура гуманітаризації освіти***. "Комплексна програма гуманітарної освіти та виховання студентів технічних вузів", підготовлена професорами В.Г.Поставним, В.Ю.Пушкіним, В.І.Тесленко, отримала диплом I ступеню Міністерства освіти України.

Цілям гуманізації праці була підпорядкована і програма з пропаганди гуманітарних знань в трудових колективах міста. Соціологічні дослідження, які проводилися з 1988 р., дозволяли виявити і проаналізувати проблеми як студентських, так і трудових колективів, допомагали їхньому оперативному вирішенню [15].

В.Г.Поставний виявляв вимогливість до виконання наукових програм та індивідуальних планів наукової роботи викладачіав. Молодь проходила аспірантуру. Старше покоління працювало над дисертаціями без відриву від основної роботи. Тут виправдано працювала система не тільки закріплення наукових керівників за пошукачами, але й “наставництво”. В.Г.Поставний сам консультував, контролював і турбувався про надання вільного часу для наукової роботи. Існувала взаємна заміна в навчальній роботі – надавались творчі відпустки на завершальному етапі роботи над дисертаціями.

З метою апробації наукових досліджень пошукачів і аспірантів ним була організована робота з проведення регіональних і міжнародних наукових конференцій на базі кафедри. У 80-ті роки з’явилася нова форма – підготовка збірників наукових робіт для депонування в ІНІСН АН СРСР. Школу наукової роботи викладачі проходили, беручи участь у держбюджетній та госпдоговірній тематиці. Науковим керівником усіх робіт був професор В.Г.Поставний. З метою підготовки молодої наукової зміни при кафедрі соціально-політичних наук у 1990-1991 рр. була відкрита аспірантура, розпочата справа отримала розвиток****.

Професор, заслужений працівник освіти України В.Г.Поставний був людиною, котра проживала в умовах певної системи, але неординарність його особистості, прагнення до пізнання нового, яке збереглося до останніх днів, здатність об’єктивно і неупереджено бачити реальність життя такою, якою вона була, дозволили йому переглянути догми свого часу, в якому формувалась особистість, відкинути стереотипи, або піднятися над ними. У нього вистачило життєвої мудрості, щоб не триматись за минуле, побачити перспективи розвитку суспільства. Він старався прищепити молодим людям неупереджене ставлення до своєї справи.

На початку 1992 р. він був учасником Республіканської конференції в м.Києві, де обговорювались питання викладання суспільних наук, виступив з пропозиціями, був включений до керівництва створюваної асоціації політологів України. Після повернення були плани, проекти… Але доля не відпустила йому більше років життя, щоб повною мірою реалізувати свої творчі замисли, він не дожив до розквіту соціально-політичних наук, але пам’ять про нього – в бажанні слідувати всьому кращому, що було зроблено ним у житті.

Література

1. Архів Національного гірничого університету (далі НГУ). – Оп. № 4. – Од. зб. 3295. – Особиста справа.

2. Виблая Л. Высокое призвание // Днепровская правда.– 1979. – № 87.

3. Грані таланту. Рукопис. 2004.

4. Там само.

5. Архів Національного гірничого університету (далі НГУ). – Оп. № 4. – Од. зб. 3295. – Особиста справа.

6. Зі спогадів ректора університету економіки та права, доктора економічних наук А.О.Задої // Грані таланту. Рукопис. 2004.

7. Із спогадів доц. Г.Л.Первого // Там само.

8. Із спогадів доц. Г.Л.Первого // Грані таланту. Рукопис. 2004.

9. Архів кафедри історії та політичної теорії. Із спогадів до 75-річчя з дня народження В.Г.Поставного (Ю.М.Чекушина, О.В.Пожаров).

10. Дніпропетровський гірничий інститут. Книга 2. Кафедри (1899-1992). – К.: Техніка, 1995. – С.356.

11. Там само. –С.359

12. Там само. – С.361.

13. Там само. – С.356.

14. Грані таланту. Рукопис. 2004.

15. Дніпропетровський гірничий інститут. Книга 2. Кафедри (1899-1992). – К.: Техніка. – С.359.