Реферат на тему

Богдан Хмельницький

По десяти роках цілковитого упаду України в 1648 році прийшла нагла зміна на ліпше, а цю зміну спричи­нив славний гетьман Богдан Хмельницький.

Богдан Хмельницький був сином українського шлях­тича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й не­далеко під Чигирином мав невеликий хутір Суботів. За­молоду вчився Богдан у школах у Києві, в Ярославі та у Львові, а потім скоро вступив до козацького війська. Вже небавом показалося, що з нього буде хоробрий і від­важний козак-лицар та розумний вождь. Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з Турками, а в битві під Цецорою (1620 року) боровся поруч свого батька. Батько згинув у тій битві, а молодий Богдан по­пався в турецьку неволю, де пробув два роки. В неволі навчився він турецької й татарської мови та пізнав ту­рецькі звичаї, а це в пізнішім житті йому не раз дуже при­давалося.

Вийшовши з неволі, став сотником козацького війська і його знали запорожці, як відважного й розумного чоловіка. По козацькім повстанні в р. 1638, що не вдалося, Хмельницький жив постійно в Чигирині, або в своїм хуторі Суботові, що одержав по батькові. Та чигиринський староста й урядники не довіряли йому й боялися тримати коло себе. Отже часто висилали його з козаками у степи, побивати татарські загони. Найбільше зненавидів Богдана чигиринський підстароста, Чаплінські. Коли раз, уже в 1647 році, Хмельницький рушив з сотнею козаків у степ, Чаплінські напав зі своїми гайдуками на Суботів, ограбив цілий хутір і побив наймолодшого син­ка Хмельницького так важко, що хлопець незабаром умер. Хмельницький подав Чаплінського до суду, але суд розсу­див справу несправедливо. Тоді Богдан поїхав на скаргу аж до польського короля Володислава IV у Варшаву, та король сказав, що й він сам безсильний проти шляхти. А зрештою - говорив король - „ви люди військові, маєте шаблі при боці, тож самі бороніть своєї чести і свого майна..."

Тоді Богдан Хмельницький сам рішив пімститися за свою кривду і за кривду народу, не тільки на Чаплінськім, а й на всіх подібних панах, що самовільно поводилися з народом. Він поїхав на Січ, скликав усіх козаків, що ма­лими відділами перебували по степах, і розказав їм про свою кривду й кривду всього народу. Він промовив до козаків так сердечно, що вони вибрали його гетьманом і в захопленні взивали його, щоб вів їх до боротьби. Хмельницький договорився ще з татарами, що обіцяли йо­му помагати, й весною 1648 року рушив проти польського війська і всієї шляхти, що була на Україні. Коли тільки по Україні пішла чутка, що Хмельницький збирає сили проти польських панів, усі, молоді й старі, почали при­ставати до козаків. Незабаром гетьман мав коло себе ве­лике військо й зачав побивати польське військо, раз-по-раз.

Під Жовтими Водами розбив військо Стефана Потоц­кого, а його самого взяв до неволі. Під Корсунем розбив головні польські сили і взяв до неволі обидвох польських вождів: Миколу Потоцкого й Каліновского.

По цих двох великих битвах піднялося повстання по всій Україні, по обох боках Дніпра. По містах і селах повставали міщани й селяни, виганяли всіх чужинців, а також жидів, що були арендаторами в панів і навіть клю­чі від церков тримали в себе та лиш за оплатою моли­тися пускали. Пани й жиди, зачувши про те, що сталося коло Жовтих Вод і Корсуня, самі почали втікати з Ук­раїни так, що того літа Україна очистилася від чужинців. Утік також і князь Ярема Вишнецький, найжорстокіший ворог козаків.

Під Пилявцями заступили дорогу свіжі сили поль­ського війська під проводом трьох вождів. Та як козаки несподівано напали на табор, то отамани перші втекли, а за ними військо, і козаки забрали все добро польсько­го табору. З-під Пилявців відступили польські війська аж до Галичини, що тоді називалася: Червона Русь.

За польським військом рушили в Галичину й коза­ки, а тоді піднялося повстання народу і в Галичині, хоча не таке, як на Україні. Хмельницький підійшов аж під Львів, та не хотів нищити міста, взяв окуп і рушив даль­ше, аж під Замость. Міг іти на саму Варшаву, та саме то­ді вибрали нового короля Польщі, - Яна Казимира. Геть­ман Хмельницький вірив тому королеві, що він покарає шляхту й не позволить дальше знущатися над Україною, і тому відступив з козаками за Збруч. Він гадав, що поль­ські війська вже не рушать на Україну, !але весною 1649 року вони рушили. Та Хмельницький заступив їм дорогу під Збаражем і окружив їх та малощо не взяв короля в полон. Під Зборовом підписали умову, що Україна по ріку Случ вільна держава, а Хмельницький є ЇЇ гетьманом. Хмельницький обрав собі за столицю Чигирин і звід­ти почав заводити лад по цілій звільненій Україні. Вся Ев­ропа довідалася зараз про вільну українську державу і ріжні держави почали висилати своїх послів до гетьмана, щоб нав'язати з Україною приязні взаємини. На Україні почалося по містах і селах нове життя, народ легше відітхнув, бо настав порядок і спокій.

Та скоро показалося, що Польща таки не зріклася України й приготовляє новий похід. В 1651 році почалася нова війна; прийшло до страшної битви під Берестеч­ком, де через зраду татар козаки понесли важкі втрати. Вславилося в цій битві головно тих триста запорожців, що окопалися на острівці серед багна й цілу добу відби­валися від тисячів польського війська. Король обіцяв їм дарувати життя, та вони таки не піддалися і радше поги­нули всі до одного, а не сплямили козацької чести.

По тій невдачній битві Хмельницький був примушений підписати нову умову в місті Білій Церкві. Ця умова поз­воляла козакам жити лише в Київщині, а вся Україна зно­ву мала дальше бути польською провінцією. Почали вер­татися на Україну дідичі й жиди, одначе народ уже не хо­тів терпіти. В р. 1652, весною, Хмельницький знову рушив у похід і зовсім розбив польське військо під горою Батіг, коло міста Ладижина.

По битві під Батогом Україна знову стала вільною, але Хмельницький знав, що незабаром Польща вдарить наново, а козацьке військо було тоді так ослаблене, що вже не змогло б оборонятися. Татари й турки були не­певні сюзники, тому гетьман рішив заключити союз з Мос­ковщиною. Московський цар радо згодився, взяти Украї­ну під опіку, й присягав, що Україна буде управляти со­бою свобідно, а тільки козаки присягнуть вірність цареві. Так і сталося. Хмельницький з'їхався з царськими посла­ми в містечку Переяславі, 1654 року і тут підписав союз з Москвою.

Скоро показалося, що Москва була хитріша, як усі інші попередники. Зараз прийшли на Україну московські війська та почали осідати по кватирах, а в Києві почали будувати собі твердиню. А хоч у р. 1655 москалі пішли разом з козаками на Польщу (тоді знову були під Льво­вом), то московські генерали займали землі на царське ім’я, себто для Москви, а не для України. З того було вид­но, що Москва хоче Україну поневолити, землі забрати під свою руку, скасувати всі вольності козацькі, а україн­ських селян закріпостити наново.

Крім того і цар зрадив гетьмана, бо почав перегово­рювати з Польщею і так погодився, що польські війська по тім знову рушили на Україну. Тоді гетьман рішив ще раз повстати проти Польщі та й проти Москви і вислав своїх послів до Швеції, Туреччини, Молдавії й Угорщини, щоб виєднати в них поміч для України. Декотрі держави, наприклад Швеція, обіцяли помогти, і може було б геть­манові вдалося врятувати Украшу, але він нагло заслаб з тої журби й помер дня 8 вересня 1657 року. Його похова­ли в Суботові, н церкві, що він сам казав збудувати своїм коштом. Він не спочив там навіки. В кілька літ пізніше польський вождь Чарнецкі прийшов з військом на Украї­ну й мабуть викинув кості гетьмана з домовини, що була в підземеллях Суботівськоі церкви. (Ця вістка не є певна, певне тільки те, що тоді не знати де поділися тлінні ос­танки гетьмана).

Як бачимо, Богдан Хмельницький - відбудував віль­ну державу на Україні, що була цілих триста літ перед Хмельницьким під пануванням Литви й Польщі. Правда, що молоду українську державу не вспів гетьман оборо­нити перед усіми ворогами, бо їх було забагато, а до того ще він завчасно помер, але по Хмельницькім ідуть його слідами інші гетьмани і - як побачимо - Україна вже ніколи потім не була в такій неволі, як перед Хмельниць­ким.

Гетьман Хмельницький має в українській історії ве­лику славу, бо він перший рішучо повів козацьке військо до боротьби за волю народу І рідної землі. З тих славних часів наші малярі намалювали кілька прегарних образів, а з них найкращий є: „В'їзд Богдана Хмельницького до Києва", в січні 1650 року, по битві під Зборовом. Цей об­раз намалював артист-маляр Івасюк.

Про Хмельницького укладав народ пісні, з яких бага­то дотепер заховалося, його прославили декотрі наші по­ети в віршах, а письменники в оповіданнях і повістях. У Києві, на площі перед храмом св. Софії, стоїть гарний па­мятник Хмельницькому, що представляє гетьмана на коні з булавою в руці.