Реферат на тему

Виникнення класу феодально-залежного селянства

В міру виникнення і оформлення класу феодалів відбувається і процес оформлення класу феодально-залежного селянства. Цей процес іде по лінії: 1) об’єднання всіх феодально-залежних груп селянства в один клас, 2) уніфікації правового становища, 3) утворення з феодально-залежного селянства спадкового стану.

Вивчаючи процес виникнення і початкового розвитку феодальної сеньйорії і феодальної ренти, ми виявили різні групи населення, які поступово перетворюються в феодально-залежне селянство. Поруч з холопами на ріллі — руськими сервами, виникають групи закупів, смердів, ізгоїв, задушних людей, прощеників, закладників, прикладників, жебраків, наймитів та ін. Ми відзначили, що цей реєстр розрядів феодально-залежного населення не є вичерпним, що був цілий ряд феодально-залежних груп, які називались загальною і невиразною назвою холопів (неповних, «необельних»). В міру того, як оформлюється феодальна сеньйорія, як остаточно встановлюється певна одноманітність у формі феодальної експлуатації, все більше розвивається тенденція до поступового об’єднання всіх цих груп в один клас і до поступового зглажування групових відмінностей.

Цьому процесові остаточного об’єднання всіх груп феодально-залежного населення в один клас передує виникнення двох основних груп населення, які пізніше зливаються.

Першою групою були холопи. У склад її ввійшли насамперед так звані «обельні», або повні холопи, далі до них примикала різноманітна дворова челядь, що служила за рядом, зокрема за наймом («челядины — наймиты» «Правосудия Митрополичья»), закупи і всілякі залежні групи, що не мали особливої назви, але перебували в кріпосній залежності від феодалів. Таким чином, холопи в XI — XIII ст. — це особлива група населення, значною мірою відмінна від холопства більш раннього періоду. В цій групі об’єднувались, на наш погляд, ті групи феодально-залежного селянства, що не мали своєї земельної ділянки, сиділи на землі феодала, не мали свого інвентаря, відбували панщину і були закріпачені. Вивчаючи правове становище закупів і наймитів, ми вказували, що почала розвиватись практика прирівнювати їх до повних холопів; зокрема ми вказували, що пани їх били «без вини» і навіть убивали безкарно, поневолювали закупів, коли вони йшли до суддів чи князя скаржитись, а наймитів, — коли вони самовільно кидали роботу. Цю практику прирівнювання закупів і наймитів законодавство не санкціонувало головним чином тому, що феодальна верхівка, як нам здається, безпосередньо не була зацікавлена в цьому поневоленні: закупів і наймитів, безперечно, передусім поневолювали середні і дрібні землевласники; внаслідок цього поневолення зменшувалось число данників, а це було невигідно як князеві, так і вищій князівській адміністрації.

Цій тенденції утворення великої групи холопів відповідало намагання законодавства XI — XII ст. забезпечити більшу економічну самостійність за повними («обельними») холопами і розширити їх публічні і приватні права — про це ми вже говорили докладно. Таким чином, процес оформлення групи холопів іде по лінії поступового обмеження прав неповних холопів і по лінії розширення прав холопів повних.

Перейдемо тепер до питання про об’єднання інших груп залежного населення, які не ввійшли в групу холопів — смердів, закладників, прикладників, задушних людей та інших груп залежного сільського населення, що почали втрачати свою свободу, маючи землю і інвентар. Нам здається, що основною групою, до правового становища якої прирівнювались інші групи цього розряду сільського населення, була група смердів. Свого часу ми вказували, що смерди становили найчисленнішу групу залежного населення, що експлуатація цієї групи була організаційним типом при експлуатації інших залежних груп, які виникли в результаті перетворення данини в феодальну ренту.

В міру того, як до складу робочої сили феодальних володінь втягались інші групи залежного населення — закладники, прикладники, безперечно, уніфікувались форми феодальної експлуатації, причому при цій уніфікації рівнялись на смердів, як на найдавнішу і найчисленнішу групу. Цього процесу поступового злиття всіх груп сільського населення, до перетворення їх у залежні групи, які володіли землею і своїм сільськогосподарським інвентарем, не можна вивчити через брак даних, але що цей процес справді мав місце — легко доводиться наявними матеріалами. Так, у наших пам’ятках XII — XIII ст. маса залежного сільського населення починає називатись смердами. Іпатіївський літопис, розповідаючи про битву 1221 р., говорить: «боярин боярина пленише, смерд — смерда, град — града». Хоч це — риторична фраза, але вона відбивала створені відносини, хоч і з перебільшенням. Що смерди були основною групою залежного сільського населення, доводять і міркування на Долобському з’їзді про смердового коня, про смердову ріллю. Немає ніякого сумніву в тому, що в селах жили не тільки смерди, а, як ми знаємо, і інші групи сільського населення; тим часом дружина говорила про смердів як про найчисленнішу і найбільш типову групу феодально-залежного селянства, яка обробляла землю своїм інвентарем. Про смердів як типовий розряд сільського населення говориться в договорах, що укладав Новгород з князями: «а смерд пойдет в свой погост, а купец в свое сто», хоч не вся сільська людність в Новгороді була смердами — існували і своєземці, так само, як не все міське населення було купцями. Цього процесу дальшого «осмердення» сільського населення не взяли до уваги більшість дослідників і вони, як ми вже довели, зробили неправильний висновок про те, що під смердами треба розуміти всю масу сільської людності.

Одним з основних моментів у процесі оформлення єдиного класу феодально-залежного сільського населення є поступове об’єднання. Як і багатьох інших важливих моментів в історії сільського населення IX — XIII ст., процесу цього, на жаль, не можна дослідити через брак даних, але що він розвивався — доводиться виникненням і поширенням нової назви, яка, очевидно, почала всмоктувати всі інші назви, а саме назви «сирота», а далі «селянин». Слово сирота вперше зустрічається в пізніших списках Руської Правди — Карамзінському і Пушкінському. Там є стаття «О сиротьем вырядке» і стаття «О коне» («А кто конь купить княжь, боярин или купець или сирота»). Далі ця назва стає загальновживаною в XIII ст. Так, про сиріт як про селянство говориться в «Поученні», яке звичайно приписують єпископові Серапіону, але яке, безперечно, належить до домонгольського періоду. Саме там говориться про «вільних сиріт», яких сильні люди поневолюють і продають. Однією з ознак об’єднання всіх груп залежного населення є разом з тим поступове зникання назв багатьох залежних груп: зникають назви ізгой, прикладник, прощеник, пущеник, задушна людина, зникає назва закуп, крім південно-східної частини Русі, і смерд, крім Новгорода. І навіть смердами часто називали все селянство.

Другим моментом оформлення класу феодально-залежного селянства е, як вказано, процес уніфікації правового становища груп, що об’єднувались. Ця уніфікація проводилась законодавчим шляхом, але, безперечно, величезне значення в цій справі мало підпорядкування селянства юрисдикції пана. Те, про що не говорило законодавство, феодал проводив у своїх судових рішеннях.

Про процес уніфікації правового становища холопів у широкому розумінні цього слова — «сервів», що включали в свій склад холопів повних і неповних, ми вже чимало говорили. Зокрема ми відзначили, що цей процес полягав у прирівненні до повних холопів закупів, наймитів і, безперечно, інших груп, які не мали землі і свого інвентаря, відбували панщину, і одночасно — в розширенні господарської самостійності, а також публічних і приватних прав повних холопів. Такий же процес уніфікації відбувається і відносно другої групи, саме групи сільського населення, яка зливалась із смердами. Правове становище всіх цих груп чимраз більше наближається до становища смердів, але разом з тим права смердів, як і тих груп, що зближалися з ними, все більше обмежуються.

Однією з яскравих ознак поширення на всю масу селянства норм права смердів є норма Устава кн. Ярослава, за якою «безатщина» всієї маси церковного селянства йде митрополитові і єпископам: «А что деется в домовных людех и церковных и в монастырех, и не вступаются княжи волостели в то, а то ведают епископии волостели и безатщина их епископу идет».

Третім моментом оформлення класів феодально-залежного населення є поступове встановлення спадкового обмеження публічних і приватних прав сільської людності, тобто встановлення принципу становості.

Як ми вже вказували, цей принцип у IX — X ст. виявлявся незрівнянно менше, ніж у XII чи XIII ст. Ми говорили, що пам’ятки цього часу відзначають, що склад князівської дружини був досить різноманітний не тільки щодо свого походження, а й щодо національності. Характерно, що походження кн". Володимира від рабині Малуші не перешкодило йому зайняти князівський стол. Не вплинуло походження від холопа й на становище дядька кн. Володимира — Добрині.

Ми вже говорили, що Переяслав — людина, яка, безперечно, походила з низів суспільства, за свою перемогу був зроблений «великим мужем», і на честь його було назване збудоване на місці битви місто. Але після розпаду дружинного союзу й оформлення васалітету, коли створюється основна група феодалів — боярство, яке поступово перетворюється в стан, поступово, починаючи з XI ст., розвивається і принцип спадкового обмеження прав сільського населення.

Між боярством і селянством дедалі більше розширюється прірва: «поганий» смерд не може тепер увійти в склад васалітету й боярства. Поряд з боярством щороку підноситься численна князівська челядь, утворюючи впливову групу дворян.

Не тільки холопи, а й смерди стали групою, походження від якої плямує людину, незважаючи на її особисті властивості. Слово смерд стає лайкою. Досить пригадати, що єпископ Сергій назвав свого попередника по кафедрі Мойсея, причисленого до лику святих, смердовичем: хоч батько Мойсея був людиною багатою і славною, але, очевидно, він усетаки походив від смерда.

Літописець, розповідаючи про беззаконня галицьких бояр, особливо підкреслює обурливий для нього факт передачі міста Коломиї «двум беззаконникам из племени смердья» — Лазареві Домажиричеві і Івору Молибожичеві. Все це свідчить про те, що клас феодалів і клас феодально-залежного сільського населення перетворюється в XII — XIII ст. в два замкнені класи, в два стани.