Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Формування уявлень про державотворчі процеси на різних етапах розвитку історії Формаційний та цивілізаційний підходи до вивчення історії

Результатом навчання учня історії мають бути:

1. Знання — безпосередньо — події, терміни, особи.

2. Розуміння — це осмислення зв'язків у формуванні історичних явищ.

3. Вміння — аргументовано висловлювати думки, припущення, гіпотези, розмірковувати над історичними подіями та явищами, складати словесний історичний портрет.

Зміст сучасної історичної освіти має полягати не у заміні одних історичних фактів на інші, а модернізації, наближенні її до сучасних потреб та вимог, які ставить перед учнем суспільство. Необхідне концептуальне переосмислення історії, її ролі у суспільстві. Історична освіта має раціоналізувати історичні знання — щоб суспільство приймало події не через емоції, а розумом, об'єктивно.

Головні питання дидактики історії — «Як навчати?» та «Чого навчати?». Перше питання — це питання методів. Відповіддю на друге (мета) — є результат навчання історії — рівень історичних знань окремого учня.

Створений історії вчителем школи — спроба заповнити прогалину браку теоретичних та практичних напрацювань, які допомагали б учителю історії — у викладанні, а учню — у навчанні, розумінні нового матеріалу та засвоєнні його на високому рівні осмислення.

Учень зазнає впливу різних джерел історичної інформації, тому головний акцент діяльності вчителя зміщується від подання готових знань до їхньої корекції. Поряд із самими історичними знаннями постає проблема засвоєння учнями безпосередніх механізмів їх здобування.

І. Формування уявлень про державотворчі процеси на різних етапах розвитку історії

Важливим елементом навчального процесу в історії є формування історичних понять. Маються на увазі терміни на позначення певних історичних явищ та процесів (держава, рабство, революція, криза). Історичні поняття — це відображення у свідомості учня об'єктивної історичної дійсності; воно узагальнює, відображає загальні суттєві риси багатьох історичних явищ.

Формуванню понять доцільно приділяти більше уваги. Ставлення учня до історичних явищ, образів, діячів створюється саме через поняття. Слід враховувати індивідуальність учня, який сприймає риси, ознаки терміну через властиву саме йому систему цінностей. Тому формулювання термінів має бути точним, ідентичним для усіх учнів. Важливу роль при формуванні понять відіграє активна розумова діяльність самого учня, звичайно, організована чи під керівництвом учителя. Самостійно здобуті знання запам'ятовуються краще, поняття вкладаються у систему.

Виділяють три групи історичних понять:

1. Частково історичні поняття — позначають конкретні історичні явища, характерні для певного періоду даної країни (бояри, чернь закупи, смерди, універсал). Ці поняття легко пояснити, вони розглядаються в рамках уроку і показують специфіку історичного розвитку окремих країн.

2. Загальноісторичні поняття — являють собою вищий ступінь узагальнення (феодал, васал, феодальна роздробленість, законодавство, козацтво, індустріалізація, голодомор). Розкриття цих понять відбувається через систему уроків у межах теми.

3. Соціологічні поняття — показують загальні зв'язки історичного процесу. Це такі поняття, як держава, культура, виробничі сили, революція, нація, — найбільш складні й загальні поняття.

Вихідний момент у процесі формування історичних уявлень є їхня цілісність. Будь-яке поняття вказує саме на типові риси явища. Тому необхідна конкретизація, наголошення на певних рисах явища, які є найбільш суттєвими.

Методи або механізми формування історичних понять:

1. Подання нового терміну і визначення, яке узагальнює дане поняття.

2. Наступне використання нового поняття на даному і на наступних уроках.

3. Методи засвоєння історичних понять: порівняння — короткий опис, виокремлення суттєвих ознак, рис явища, усвідомлення відмінностей від інших;

• наочність — практичне використання поняття.

Самі поняття є засобом пізнання історичних фактів, явищ та процесів. Одні групи понять служать підґрунтям для формування іншої групи понять.

Людська діяльність — це зміна історичних явищ подій, етапів, періодів, епох. З'ясувавши дати, зміст подій — встановлюємо хронологічну послідовність. Історична наука з'ясовує зв'язки з попередніми та наступними подіями — причини, наслідки, закономірності — відтворює конкретну картину подій. Історичний процес — це закономірний процес розвитку людства у часі та просторі. Важливо навчити учня мислити категоріями історичного часу — десятиліття, століття; етапи, періоди, епохи. Головна проблема — це встановлення логічних зв'язків між подіями, інакше історія перетвориться на літопис.

Значення хронологічної перспективи є дуже важливим — за її допомогою у пам'яті закріплюється послідовність подій, особливо, важливих, які мають кардинальне значення. Дату подій учень з часом забуває (це властивість людської пам'яті), а послідовність — ні. Хронологічна перспектива слугує правильному розумінню епохи та історичному розвитку загалом. Цьому сприяють і синхронні зв'язки між подіями в різних країнах (часові та просторові уявлення). Вони показують перебіг тих самих процесів у різних країнах — їхню одночасність чи різну послідовність (десь раніше), особливості та подібності.

Розроблені стенди призначені для багатофункціонального застосування на практиці. При їхньому використанні на уроках відбувається поєднання наочності (самих стендів) та мисленнєва діяльність учнів. Результат — підвищення навченості учнів.

Мета стендів - сформулювати хронологічну перспективу:

· виділити певні етапи епохи державотворення;

· показати особливості на кожному з них;

· створити причинно-наслідкові зв’язки.

Любий стенд узагальнює історичний процес, тому до нього доцільно звертатися при завершенні вивчення одного етапу і переході до вивчення іншого. Так формується розуміння самих епох чи етапів та встановлюються логічні зв'язки між ними.

Стенд — схема історичного розвитку — є видом наочності, але просте її споглядання є недостатнім. Вчитель має організувати роботу учнів для всебічного осмислення схеми. Навідними питаннями вчитель має спонукати учнів, щоб вони самі виокремили різні етапи, пояснили їхню суть, особливості, розглянули причини та наслідки певних процесів у межах епохи, чи навіть між епохами. Даний вид робіт — це поєднання наочності і мислительних дій. Такий спосіб діяльності має допомогти учневі:

• з'ясувати хронологічну послідовність подій;

• усвідомити причинно-наслідкові зв'язки в межах однієї епохи, чи проблеми, які пояснювали б, чому події відбулися саме так, а не інакше;

• встановити логічні зв'язки між різними епохами.

Зрештою, кожен стенд є оригінальним, та специфічним щодо способів їхнього використання. З їхньою допомогою історичний процес можна розглядати як багатогранне явище із багатьма проявами.

II. Формаційний та цивілізаційний підходи до вивчення історії

Особливої уваги заслуговують методичні розробки двох методів вивчення історії — формаційний та цивілізаційний підходи. Це чотири стенди, які репрезентують авторське бачення проблеми. Методи розглядаються на теоретичному рівні, але їхнє безпосереднє завдання — удосконалити викладання історичного матеріалу, використовуючи переваги та усуваючи їхні недоліки.

Формаційний метод (стенд «Формаційний метод вивчення суспільного розвитку»):

• надає можливість розглядати історичні події у рамках відповідної формації;

• виявити загальні та суттєві риси різних країн, що знаходяться на однаковому ступені розвитку суспільства.

Цивілізаційний метод (стенд «Цивілізаційний метод вивчення суспільного розвитку»):

• розкриваються ті грані історичних явищ, які не вкладаються у звичайну схему позначення ступенів суспільного розвитку; • здійснюється порівняння різних цивілізаційних типів суспільств, показуються особливості їхнього історичного розвитку;

• показується процес формування націй, їх менталітет (головні риси, ознаки, особливості, певний спосіб мислення) та вирішення національних проблем у контексті становлення світової цивілізації.

При вивченні історичного розвитку суспільства доцільно використовувати обидва методи дослідження:

• У формаційному методі, відкидаючи тлумачення чинників історичного процесу через категорії класової боротьби і революції, доцільно використовувати типологізацію суспільств за ступенем економічних відносин, виявляючи закономірності, загальні риси різних країн, особливості виробничих відносин на різних ступенях зрілості.

• У цивілізаційному методі впроваджується відмова від ідеологізованих та догматичних процедур інтерпретації історії, формується критичний спосіб мислення, виявляються особливості соціокультурних характеристик нації і країн.

Поєднання обох методів дослідження дає більш досконалу форму типологізації суспільств на різних етапах розвитку.

Формаційний метод на основі домінуючої ролі економічних чинників (виробничі відносини) виокремлював такі категорії суспільств:

1) рабовласництво;

2) феодалізм;

3) капіталізм;

4) соціалізм;

5) комунізм або постіндустріальна формація.

Доповнення економічних чинників соціокультурними характеристиками (цивілізаційний метод) пропонує таку типологізацію суспільства:

1) аграрно-реміснича;

2) передіндустріальна;

3) індустріальна;

4) постіндустріальна цивілізація. Цивілізаційний метод зумовлює також виділення таких культурно-історичних епох:

1. Античність.

2. Середньовіччя.

3. Відродження.

4. Реформація.

5. Просвітництво.

6. Класицизм.

7. Модерн.

8. Поп-арт (масова культура).

Головне призначення стендів цивілізаційного та формаційного методів — формування світоглядних уявлень учнів на конкретному історичному матеріалі. Універсальні поняття узагальнені на цих розробках — наочний матеріал для вивчення широкого кола проблем всесвітньої історії та історії України. Різні типи суспільств — від аграрного до постіндустріального мають загальні типові риси — якнайкраще придатні для використання на вступних уроках, уроках-узагальненнях та повтореннях вивченого матеріалу.

Досягненням поєднання цих двох підходів до вивчення історії є подолання одновимірності історичного процесу, його спрощення, зведення до наперед заданої схеми розвитку подій. Долається однобічність. Застосовуючи поєднання цих методів історія постає як багатовимірний процес, де одну і ту ж саму подію можна трактувати з різних точок зору. З'являється альтернативність історії.

III. Види самостійної роботи

Головне завдання вчителя не просто давати уже готові знання, а навчити учня здобувати ці знання самостійно, без допомоги вчителя. Це важче, складніше, ніж викладати, пояснювати історичні факти, процеси. Вчитель мусить озброїти учня необхідним апаратом для їх здобуття.

Практичну допомогу вчителеві навчати, а учневі краще зрозуміти і застосувати на практиці дають спеціально для цього розроблені стенди під назвою: «Види самостійної роботи».

На стенді «Види самостійної роботи» зібрано та узагальнено інформацію про різні види робіт, подано чіткі вказівки (алгоритм) послідовності виконання дій. Після теоретичного ознайомлення та практичного застосування учень має вміти виконувати наступні дії:

• Складати історичний портрет.

• Знати як працювати з історичним документом.

• Скласти повідомлення.

• Порівнювати різноманітні оцінки історичних явищ.

• Складати конспект та робити нотатки до певної проблеми, теми.

Озброївшись елементарними навичками роботи учень може переходити до виконання більш творчих завдань, таких як: написання тези, цитати, есе, реферату, курсової роботи.

Вчитель має навчити учнів як правильно працювати з підручником, з історичними джерелами, іншими спонтанними джерелами інформації. Звичайно, це завдання досягається не на одному уроці, а протягом тривалого терміну, і є складовою здобутих знань з історії.

Підсумок

Ефективним у плані засвоєння знань і розвитку логічного мислення учнів є структурно-схематичний метод викладання історії. Саме цей метод покладено в основу розроблених стендів. Він передбачає зміщення акцентів на максимальне використання інформаційно-методичного потенціалу підручника, чітку структуризацію проблеми, причини та наслідки історичних явищ, паралельність (синхронність) подій, вивчення особливих та характерних рис, опрацювання історичних термінів, дат, визначних історичних постатей.

Одночасно, структурно-схематичний метод передбачає особисту навчально-пізнавальну діяльність учнів з урахуванням їхніх реальних потенційних можливостей, створює простір для творчого зростання.

Вузлові моменти структурно-схематичного методу полягають у наступному:

1. Використання структурних схем створює атмосферу лабораторного дослідження, підкреслює вагому роль учнів у цьому процесі, підтверджує взаємозалежність між рівнем знань і рівнем результативності: чим більша обізнаність, тим переконливіше демонструються практичні навички і вміння.

2. Спонукаючи учнів до аналізу історичних фактів і явищ, структурні схеми допомагають впровадити у навчальний процес методи історичного дослідження, формують власну думку учня, розвивають уміння широкої аргументованості і переконливості цієї думки.

3. При застосуванні структурно-логічних схем, процес пізнання умовно проходить два етапи:

3.1. Аналіз проблеми — з'ясування окремих вузлових моментів;

3.2. Синтезування отриманих знань у певні доведення, порівняльні характеристики, висновки, підсумки, наслідки.

Завдання порівняльного характеру розвивають не лише аналітичне, а й логічне мислення.

4. При вивченні нового матеріалу застосування схем допомагає вчителеві здійснити чітку структуризацію проблеми, активізувати увагу учнів на стрижневих моментах, які подаються в стані процесу, у розвитку причинно-наслідкового зв'язку. Чітка структуризація проблеми підвищує рівень засвоєння знань, підводить до усвідомлених висновків та підсумків.

5. Структурно-логічні схеми виключають у учня можливість відповідати сумбурно, поверхнево, несуттєво; навпаки, вимагають глибокої обізнаності матеріалу, виробляють навики більш ґрунтовної домашньої підготовки, формують потребу в широкій аргументації понять, особливо сприяють цьому схеми на засвоєння термінів і дат. Диференціація завдань за складністю, введення варіативних завдань та методичних ключів-підказок, дозволяють реалізувати свої можливості дітям з різним рівнем обізнаності.

6. Доцільне подвійне використання деяких структурних схем:

6.1. При вивченні нового матеріалу;

6.2. При актуалізації опорних знань.

7. Застосування структурно-схематичного методу виключає надмірну деталізацію у вивченні теми уроку, а відтак передбачає широкі можливості для розширення джерел історичної інформації (особливо, документів), урізноманітнює форми подачі матеріалу, підтримуючи тим зацікавленість учнів, стимулюючи їхню продуктивність, посилює можливості самоконтролю та самореалізації.

8. Аналіз результатів роботи учнів, акцентування уваги на продуктивності індивідуальної праці стає вагомим психологічним чинником стимуляції віри учня у власні сили та можливості, утверджує взаємозв'язок та взаємозалежність між успіхом і кількістю витрачених зусиль.

9. Використовуючи структурно-схематичний метод доцільно учнями на уроці робити такі записи:

9.1. Тема/план, переважно, закладається у схеми;

9.2. Структурна схема загальної проблеми уроку;

9.3. Структурна схема певного етапу вивчення проблеми;

9.4. Окремі цікаві думки, які евристично народилися під час роботи у класі і носять цінну пізнавальну інформацію.

10. Запропонований матеріал структурно-логічних схем доводить, що вчитель спроможний обходитись без традиційного конспекту уроку, при цьому не втрачаючи якості грамотного і ефективного керування пізнавальним процесом учнів.

Завдання історичної освіти:

• виховання в учнів певних рис, якостей мислення підходів до розуміння процесів, подій.

• прищепити учневі, як основу його мислення, принцип історизму — сприйняття подій очима тогочасних учасників, а не з огляду цінностей теперішніх людей;

• тільки усвідомивши закономірності історичного розвитку, людина зможе адекватно сприймати сучасність та розуміти ті процеси суспільного розвитку, які відбуваються саме зараз.

Призначення розроблених стендів — показати їхню багато-функціональність застосування на практиці.