Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Особливості воєнно-морського мистецтва українських козаків у першій половині XVII ст.

В історії України доба козаччини проявила себе особливо яскраво. Протягом XVI-XVIII ст. український народ витворив свої національні збройні сили, воєнне мистецтво яких на суші і на морі добре знане, було високо оцінено тогочасною Європою, привернуло увагу полководців багатьох країн світу. І це не дивно, бо українським козакам належить виняткова роль у західноєвропейській історії. І, безперечно, високу ефективність і результативність мав їх флот.

Загальновідомо, що в період, який висвітлюється, організація морських походів низовиків була головним чином прерогативою козацької ради і здійснювалася за її рішенням на основі неписаних норм звичаєвого права та демократичних традицій, що існували на Січі. При цьому свою стратегію і тактику козацьке керівництво, як правило, не узгоджувало з володарями сусідніх країн. Втручання останніх нерідко ігнорувалося і залишалося поза увагою.

З кінця XVI ст. українські козаки робили фактично щорічні морські походи, нерідко й по кілька разів. Через це Османська (Оттоманська) імперія поступово втрачала абсолютний контроль над Чорноморським басейном. Уже на початку XVII ст. турки нерідко змушені були переходити до оборонної стратегії, з великими труднощами захищаючи на побережжі міста, фортеці, а на воді торгові кораблі. А в окремі періоди багатовікової жорстокої боротьби запорожцям вдавалося контролювати басейни Дніпра та Бугу, побережжя Чорного й Азовського морів.

Ще до утворення української козацької держави в середині XVII ст. запорожці здійснили успішні морські походи, а козацький флот зміцнів організаційно і збільшився чисельно. Так, у 1606 р. вони вдало штурмували Кілію над Дунаєм, Акерман (Білгород) над гирлом Дністра і болгарську Варну1. Це був перший набіг запорожців, що звернув на себе загальну увагу. Пізніше, на протязі наступних 15 років, запорожці вдало ходили на Азов, Кафу, Трапезунд, Трабзон, Кодрід, Карамуссал і Сіноп тощо2, завдаючи суттєвих втрат цим та іншим містам і твердиням, які знаходилися вздовж побережжя. Через активні наступальні дії козацького флоту турки неодноразово були змушені відбудовувати укріплення і фортеці в пониззі Дніпра - Очаків, Тулчу, Каракермен та інші. Проте козаків це не зупиняло. Вже в березні 1624 р. вони організували черговий похід. Десант із 80 "чайок" висадився поблизу Кафи і здобув її.

У серпні, як повідомляв київський митрополит Іов Борецький, запорожці на 102 "чайках" зіткнулися з турецьким флотом із 25 галер і 300 ушкалів біля виходу з Дніпровського лиману. Битва тривала кілька днів. Козаки все ж прорвалися у Чорне море, а потім спалили маяк Форос, укріплення Бююкдере, Єнікьой та Істіньє3.

У 1625 р. козацький флот у кількості 300-380 "чайок" також тричі виходив у море. Запорожці знищили безліч міст на малоазійському побережжі, ходили під Царгород і, вертаючись, під Очаковом пробилися крізь турецьку ескадру, що мала у своєму складі 20 галер і багато човнів. У 1626 р. були чутки, що на море вибирається вже тисяча човнів. Але насправді ходило тільки - 60. Козацькі "чайки" загналися аж до устя р.Ріон на Закавказзі, але турки половину з них захопили в полон. У 1627 р. були знову малі набіги, по 60-80 чайок. У 1630 р. коло Монастирського острова випищики підготовили 300 човнів. Тоді козаки пограбували сильно ціле болгарське побережжя, аж до передмість Царгороду4.

Виходило так, що перед походом (за чотири - п'ять тижнів до попередньо призначеної дати), січове керівництво по паланках розсилало універсали, а по містечках і селах розходились знані "в народі" козаки, кобзарі, які в базарні та ярмаркові дні агітували люд за свою справу.

І вже протягом тижня-двох Січ поповнювалася як досвідченими у військовій справі козаками, так і новобранцями - добровольцями рекрутами (молодиками). Їх готували певний час похідні отамани та інші старшини. Новоприбулі самостійно мали забезпечити себе усім необхідним для походу - амуніцією, зброєю, припасами.

Перед виступом їм надавалася можливість попрощатися з рідними та близькими. Збір на Січі переважно відбувався своєчасно, бо ніхто не хотів "зганьбити себе довіку".

Безпосередньо в морський похід відбирали особливо "сильних духом і тілом". З відібраним особовим складом проводились військові заняття (за сучасною термінологією: своєрідний курс морського піхотинця), насамперед ретельно готували "степовиків". Підготовка проводилася таємно. Про мету походу рядові козаки інформувалися тільки в загальних рисах. Мінімальним, так би мовити спартанським, було їх забезпечення провіантом. Він складався головно з сухарів, копченого м'яса, сушеної риби, пшона, ячмінного борошна. Велика увага приділялась і боєзапасам. Кожний учасник повинен був мати при собі шаблю, дві рушниці, 6 фунтів пороху, відповідну кількість куль і шроту. На "чайці" розміщався екіпаж від 50 до 70 козаків та кілька фальконетів (легких гармат).

Про широке застосування фальконетів запорожцями під час походів засвідчив, зокрема, відомий французький військовий інженер Г.-Л. Боплан, який у 1630-1648 рр. перебував на службі в польського уряду, керував будівництвом фортець на Півдні України. Він зазначив, що на козацькому човні - "чайці" встановлювалося 4-6 гармат такого зразка5. А враховуючи той факт, що в морський похід, як правило, вирушало близько 60-100 "чайок", то в середньому виходило по 100 гармат на кожну тисячу козаків. Це давало можливість козацькому флоту завдавати відчутний удар по супротивнику. Значна увага приділялася морально-психологічному стану учасників рейду. Залишаючи Січ, вони суворо дотримувалися традиційних ритуалів і звичаїв. Особовий склад "чайок" формувався переважно за курінним принципом і тоді козаки добре знали один одного. Під час бою останнє мало дуже важливе значення, бо підвищувало рівень взаємодопомоги. Вживання спиртних напоїв категорично заборонялось, а за порушення - винуватця викидали за борт, незважаючи на його попередні заслуги.

У поході козаки одягалися просто і зручно: довга сорочка, шаровари, жупан із товстого сукна і шапка. В море найчастіше виходили після Спаса, восени, іноді - ранньої весни. Темні ночі, похмурі туманні дні нерідко сприяли успіхові у боях.

Перед появою повного місяця флотилії "чайок" спускалися вниз по Дніпру. Першим ішов човен похідного отамана, за ним почергово - решта суден. Пливли майже впритул, що дозволяло швидко і чітко виконувати всі команди, які надходили з авангардної "чайки". Морський прапор на ній використовувався для сигналів. Отаман стояв на спеціальному підвищенні на носі "чайки" і мав можливість спостерігати за рухом всієї флотилії. Подолавши шлях Дніпром, козаки добиралися до острова Тавань і гирла Дніпра - виходу до Чорного моря, де починалися для них серйозні випробування.

Турецькі вартові ретельно охороняли вихід у Чорне море, використовуючи різні засоби. Так, від фортеці Кизикирмен і міста Ослана до о.Тавань Дніпро перетинали залізні ланцюги, залишаючи лише вузькі "ворота" - прохід, на який була націлена вся берегова артилерія. Цю небезпечну ділянку запорожці проходили вночі. Спочатку вони спускали кілька великих стовбурів дерев. Причому до них прив`язували каміння певної ваги, щоб ті пливли сторчака. Коли стовбури вдарялися в залізні ланцюги, то турки сприймали їх за щогли "чайок" і відкривали вогонь. Нападники очікували між плавнями, в очереті, доки турки використають біля гармат боєзапас або розіб'ють ядрами перепони. Після припинення артилерійського вогню козаки підходили до лінії ланцюгів, у разі необхідності сильним натиском розривали її і виходили на оперативний простір.

Їхня тактика ведення бою була досить різноманітною: від блискавично коротких, до тривалих каботажних і транзитних рейдів.

Якщо туркам вдавалося галерами своєчасно блокувати запорозький флот, що зосереджувався біля Таваня або в гирлі Дніпра, низовики, використовуючи ширину лиману та швидкісні якості "чайок", погодні умови, найчастіше "відривались" від противника.

Втративши фактор раптовості, козаки змінювали тактику. Вони причалювали до пустельних берегів, "відсижувалися" там певний час, а вже потім, з суходолу, брали "на шаблю" якесь турецьке місто, громили його берегові гарнізони, які очікували напад з моря. У здобутих містах запорожці довго не затримувалися, швидко вантажили трофеї і виходили в море. Іноді в поході вони розділялися на дві частини. Тоді одна йшла суходолом, друга на "чайках". Проте згодом вони знову об'єднувалися в заздалегідь домовленому місці і спільно атакували турків.

Як свідчать джерела6, турки ретельно вивчали стратегію і тактику запорожців, вживали контрзаходів. Однак їм не часто вдавалося розгадати задум останніх. Наприклад, коли розвідка сповіщала про турецьку засідку на Дніпрі, то козаки притоплювали свої "чайки", залишали біля них кількох джур і досвідчених "товаришів", а самі вирушали в обхід. При потребі вже через кілька днів їх флот знову поставав у повній силі.

Вміло використовували запорожці і мореходні якості своїх човнів. Борти "чайки" піднімалися над водою лише на два фути. При невеликій хвилі (до 0,5 фута) вони ставали малопомітними для супротивника. Це давало змогу козакам першими виявляти ворожі патрульні кораблі та флотилії. Дотримуючись дистанції, вони могли йти за галерами цілий день і тільки в надвечір'я починали готуватися до нападу. Їхні човни заходили, як правило, з боку сонця, що сприяло непомітному скороченню відстані. Йшли на абордаж опівночі чи вже перед самісіньким ранком, використовуючи тим самим фактори раптовості, маневру та швидкості дій.

Турки намагалися уникати бою з козаками поблизу берегів, оскільки тоді маневреність "чайок" залишала для них мало шансів на перемогу. Коли ж їм випадало зіткнутися у відкритому морі, то запорожці починали "крутити веремію"7. Вони на повній швидкості підходили до турецьких суден, давали залп із гармат і рушниць, а тоді відходили. Маневр повторювали вдруге, втретє, але вже з інших позицій. Траплялося, що всією армадою атакували тільки один турецький корабель, завдаючи йому значних пошкоджень і фізичних втрат. Оговтавшись, турки готувалися до "веремії", а козаки вирішували дати вирішальний бій. Нерідко захопивши кілька турецьких суден, вони використовували їхню вогневу міць супроти противника, примушуючи його відступити. Коли ж цього досягти не вдавалося, то самі налягали на весла і тікали.

Турки постійно влаштовували різноманітні засідки, щоб захопити козаків, коли ті поверталися з походів. Однак уникнути цього дозволяла добре налагоджена розвідка, яка знала практично про всі наміри ворога. Коли ж на вході до гирла Дніпра турецьку оборону прорвати не вдавалося, вони знаходили поблизу Очакова затоку і волоком (по 200-300 чол.) перетягували кожну "чайку" через суходіл, після чого через 2-3 дні опинялися вище турецької засідки і поверталися на Січ.

Інколи турки "намертво" перекривали їм шлях додому біля Очакова. Тоді низовики заходили з Чорного моря до Керченської протоки, звідти до Азовського моря, а там аж до гирла Дону. Потім р.Міус піднімалися вгору наскільки було можливо, волоком перетягували судна до Вовчої Води (притоки Самари) і вище фортеці Кодак діставалися Дніпра. Однак цей шлях ними обирався тільки тоді, коли не було іншого виходу. Нерідко потерпали запорожці за штормової погоди. Тоді флот турків набував значної переваги. За таких умов, у ході бою, гребці "чайок" прив`язували весла до бортів і, безперервно заряджаючи рушниці, передавали їх стрільцям. Великі втрати козаків призводили до того, що лише кожний п`ятий з них повертався на Січ8. Конкретно про рівень воєнно-морського мистецтва козаків дає певне уявлення штурм міста-порту і фортеці Варни, яка вважалася неприступною. Наперед ознайомившись з районом бойових дій, запорожці обійшли фортецю з суходолу, виманили з неї основні сили турків і завдали по них несподіваний удар, в результаті якого останні зазнали великих втрат. Потім штурмом увірвалися до міста і з тилу розгромили берегові укріплення. Одночасно, козацькі "чайки" вдарили з моря і знищили на рейді всі турецькі кораблі9. Таких рішучих і несподіваних дій супротивник, зрозуміло, не очікував. Таким чином, з вищесказаного можна зробити висновки, що основними рисами козацького воєнно-морського мистецтва на той час були: по-перше, рішучість і активність дій, завдавання превентивних ударів з метою перехоплення ініціативи; по-друге, висока маневреність та мобільність; по-третє, швидка і більш-менш точна оцінка та урахування реальних обставин; по-четверте, ретельна підготовка удару; по-п'яте, жорстка військова дисципліна, тверде і безперервне управління особовим складом під час морських походів; шосте, раптовість; сьоме, постійна висока підготовка до ведення бойових дій за будь-яких умов; восьме, вміння проводити бій незалежно від кількості супротивника; дев'яте, стійкий морально-психологічний стан запорожців. Все це актуально і сьогодні.

В очах тодішнього світу успішні дії козаків на морі викликали захоплення в країнах Середземномор'я, на Балканах, в Італії, бо вони теж вели запеклу боротьбу проти османського поневолення.

Дослідження української воєнної історії, зокрема козацького воєнного мореплавання, повинні істотно поглибити наші знання і уявлення про характер, перебіг та закономірності історичного процесу. Запорозьке козацтво продовжило і розвинуло вітчизняне мореплавання, пристосувало його до конкретних умов свого часу. Завдяки воєнному морському флоту козаків, протягом століть розхитувалась і сковувалась міць однієї з найсильніших морських держав - Оттоманської імперії. Козацтво оберігало етнічну територію українського народу. З іншого боку, участь запорожців у російсько-турецьких війнах певною мірою сприяла витісненню турок із Північного Причорномор'я. Без допомоги козацького флоту Російській державі не вдалося б цього зробити.

Список використаної літератури

1. Крип'якевич І., Гнатевич Б. та ін. Історія українського війська. - Львів, 1992. - С.193.

2. Там само. - С.194.

3. Сокульський А.Л. Флот Запорозької Січі в XVI-XVIII ст.: структурна організація, технологія та військове мистецтво. Дис. к.і.н. - К., 1999. - С.113-114.

4. Крип'якевич І., Гнатевич Б. та ін. Назв. праця. - С.194.

5. Боплан Г.Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. - К., 1990.

6. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. - Львів, 1991. - Т.1. - С.392, 393. Тушин Ю.П. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях. - М., 1978. - С.79, 80.

7. Сокульський А.Л. Назв. праця. - С.106.

8. Там само. - С.107, 108.

9. Палий А.И. Наши Великие Предки. Гетман Сагайдачный. - Умань, 2001. - С.42, 43