Реферат на тему

М.С. Грушевський - найвидатніший український історик, державний діяч, вчений, письменник

"Я хочу жити, щоб працювати, страждати і боротись разом з вами".

М.Грушевський

Ім'я Михайла Сергійовича Грушевського - це ім'я академіка Всеукраїнської Академії Наук, академіка Академії наук СРСР, колишнього голови Центральної Ради, славетного історика XX ст. Упродовж десятиліть сама згадка його імені була вже крамолою, в "Большой Советокой Знциклопедии" зазначено, що М.С.Грушевський непримиренний ворог Радянської влади, а Його праці - відкрита фальсифікація історичної дійсності. В деяких публікаціях стверджується, що треба відрізняти Грушевського-політика і Грушевського - історика. Але був лише один Грушевський, з одним життєвим шляхом, з однією творчою спадщиною, з усім позитивним і негативним, що мало місце в його біографії і в його найрізноманітніших за проблематикою і формою творах. Була і є лише одна історія, одна історична правда. "Батько Грушевський (так його називали за часів Центральної Ради) став одним з провідних діячів українського національного відродження в новітній історії України. Багатотомна його "Історія України - Руси" - це унікальна пам'ятка української і всеслов'янської культури, невід'ємна складова світової культури взагалі. Неоцінима заслуга Грушевського перед українським народом полягає в тому, що він на величезному архівному матеріалі показав безперервність історії українського народу від часів Київської держави і донедавна, довів, що український народ, як і всі інші слов'янські народи, мав своє власне коріння. Українська нація завжди зберігала свого національну культуру та історію.

М.С.Грушевський як політик пройшов шлях від засновника національно-дємократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві до творця засад української незалежної держави, він був головою Центральної Ради, а згодом визнав Радянську владу на Україні. Його політичні погляди змінювались, але любов до свого народу і до історичної істини для нього завжди були вищим мірилом у науковій творчості і політичній діяльності.

Часи змінилися. На полицях бібліотек за останні роки повернулась більшість наукових праць вченого, відкрився доступ до архівних матеріалів спецхранів.

Цього року Україна святкує 130-річний ювілей від дня народження М.О.Грушевського, який 84 роки тому проголосив народження нової Європейської держави - Української Народної республіки, і першим президентом якої його обрала Центральна Рада.

Рекомендуємо використати даний матеріал для підготовки ї проведення вечора-портрета: "Михайло Грушевський у руслі української історичної науки". Також доцільно оформити книжкову виставку на тему: "Михайло Грушевський - видатний історик України", за розділами: "Запорука воскресіння", "На порозі нової України", „Твори М.С.Грушевського", "Література про М.С.Грушевського". До проведення масових заходів по відзначенню ювілею бажано запрошувати істориків—вчених.

Хто ж він такий Михайло Сергійович Грушевський? Яким він бачив себе сам, яким маємо сприймати його ми?

Походить Грушевський з бідної родини. Народився він 17 вересня І866 року в Холмі на Волині, а виростав на Кавказі, куди батько переїхав працювати. Спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. 1880 року батько віддав Михайла до Тіфліської гімназії. Молодий Грушевський мріє стати українським літератором і вченим. З 1886 по 1890 рік Грушевський навчався в Київському університеті. На третьому курсі взявся виконувати наукову роботу на тему: „История Киевской земли от смерти Ярослава до конца ХІУ века". Робота отримала золоту медаль, і Грушевський був залишений при університеті на кафедрі російської історії. У травні 1894 року Грушевський захистив дисертацію на ступінь магістра, темою якої була суспільно-національна історія Поділля ХУІІ-ХУШ століть. Він переїжджає до Львова і очолює кафедру всесвітньої історії. Крім університетських курсів взявся за організацію наукової роботи в Науковому товаристві імені Тараса Шевченка. Вести наукову роботу було важко за браком українських книг, періодичної літератури з історії України та інших Українських дисциплін.

З часом Грушевський переконався, що "поляки нічим не хочуть поступатись в своїм пануванні і не розуміють інших відносин пануючої народності до службової". Він проводив ідею рівноправності між українцями, поляками і росіянами. Близькість його до української молоді та рішучість, з якою він проводив свою ідею рівноправності, викликали сильні атаки з боку польських кіл. Нелегко було Грушевському в такій атмосфері вести плідну наукову роботу. Мрією було написання суцільної історії України.

Протягом 1897-1898 років написаний і виданий перший том "Історії". Цю книгу для поширення в Росії відхилили. В польських і російських колах вона замовчувалась. Але Грушевський далі вів розпочату справу і написав протягом 1898 року другий том, а протягом 1900 року - третій. Він планував укласти "Історію України" з 5-6 томів, пізніше - з 7-8,0 але коли написав історію ХУ-ХУІІ століть тільки з двох томів, то переконався, що для того, щоб довести історію до XIX століття, планових обсягів не вистачить. Останній, десятий том "Історії України" вийшов у світ 1936 року, уже після смерті автора. З 1906 року в Києві починає виходити перенесений сюди "Літературно-науковий вісник". Влітку 1906 року Грушевський брав участь у засіданні Державної думи в Петербурзі, у роботі української фракції українського клубу і редакції заснованого тоді "Украинского вестника". В 1907 році в Києві Грушевського обрано головою Українського товариства. В той час виходить популярна історія України під назвою "Про старі часи на Україні". В ті роки Грушевський підготував і випустив ілюстроване видання "Історії України", окремі частини видані в перекладі російською мовою. 1910 року випустив російською мовою першу частину першого тому під назвою "Киевская Русь", у 1913 -1914 роках - два томи "История украинского козачества".

З початком першої світової війни видано таємний наказ обшукати Грушевського і без огляду на результати обшуку зіслати до Сибіру. У лютому І9І5 року Його висилають етапом до Сибіру, а на прохання Російської Академії наук його переведено до Казані, як міста, придатнішого для університетських занять, а роком пізніше до Москви під нагляд поліції і позбавлення права педагогічної і іншої діяльності. Волю дала лютнева революція.

7 березня у Києві утворюється українська Центральна рада з представників різних партій і груп, що взяли на себе функцію центрального органу для об'єднання політичної діяльності українського громадянства. Своєю метою вона поставила здійснення висловлених ще кирило-мефодіявцями вимог про широку автономію України в Російській федеративній республіці. Грушевський був обраний головою Центральної ради і викликаний телеграмою до Києва. В цей період Грушевський пише статті до газет та журналів, зокрема, до "Нової ради", „Народної волі", випустив брошури "Хто такі українці і чого вони хотять", "Звітки пішло українство", "Якої ми хочемо автономії і федерації?", "Українська Центральна рада і її університет".

В І9І8 році ГрушевськиЙ жив У Києві, брав участь у Трудовому конгресі та в Науковому товаристві імені Т.Шевченка. В лютому 1919 року виїхав до Кам'янця. Там редагував певний час газету "Голос Поділля", займався роботою над підручником "Історія України для трудової школи". В кінці березня 1919 року виїхав за кордон у складі делегації партії Українських соціалістів-революціонерів на конференцію ІІ Інтернаціоналу. З 1922 року займався виключно науковою роботою в Українському соціологічному інституті. За кордоном М.Грушевський видав французькою праці: "Початки соціалістичного руху на Україні і женевський соцгурток", "З історії релігійної думки на Україні". З 1922 року, оселившись у Бадені під Віднем, Грушевський зайнявся виключно "Історією української літератури". Написав чотири томи, а яких тоді ж видав перших три у Львові, четвертий закінчив і видав вже на Україні в 1925 році.

Наприкінці 1925 року був обраний членом української Академії Наук і, одержавши дозвіл на повернення, в березні 1924 року приїздить до Києва, сподіваючись продовжити інтенсивну наукову роботу з історії української літератури і українознавства. У 1929 році його обрано академіком Академії наук СРСР. А у 1951 року його звинувачують в антирадянській діяльності, заарештовують і депортують до Москви, де він і жив під наглядом НКВД. Невтомно працював, писав, хоч творів його не друкували.

Помер Грушевський 25 листопада 1954 року в Кисловодську. Похований у Києві. У некролозі, опублікованому в "Правді", М.С.Грушевський названий одним з "...найвидатніших буржуазних істориків України".

За що ми перед ним в боргу? В чому запорука його воскресіння?

За своє життя Михайло Сергійович Грушевський здійснив великі наукові дослідження, опублікував близько двох тисяч наукових і науково-популярних праць, публіцистичних статей. Порівняно з попередниками М.Грушевський зробив вагомий внесок у вивчення багатьох проблем різних періодів історії України. Перу М.Грушевського належать унікальна пам'ятка слов'янської культури - багатотомна "Історія України Руси" (1898-1956), праці "Історія українського народу" (1904), "Київська Русь" (1911), "Ілюстрована історія України" (І911), "Історія української козаччини" (І9І5-І9І4), "Середні віки Європи" (1919), "Початки громадянства" (1921), "З історії релігійної думки на Україні" (1925) та багато інших. Науково-педагогічна й публіцистична спадщина М.Грушевського не обмежується його капітальними працями, трактатами, статтями, численними курсами лекцій, які він читав з університетських кафедр. Дбаючи про поширення історичних знань, учений поряд з уже згадуваним вузівським підручником "Ілюстрована історія України", написав ще й дві книжки для школярів. Перша з них - "Про старі часи на Україні. Коротка історія України" - відразу витримала кілька видань і дійшла до нас у вигляді бібліографічного раритету. Друга - "Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх" - побачила світ 1920 року, але значного поширення не набула. Майже весь тираж цього видання був знищений ще за життя автора.

Підтримуючи всі заходи українського радянського уряду з питань українізації і співпрацюючи з ним після повернення на Україну, вважав, що український уряд і українські більшовики не є господарями на своїй землі і політика українізації в необхідній мірі спрямована московським урядом. В липні 1923 року він писав: "Я большевикам ніякий приятель, мало хто стільки потерпів від них, як я, і далі терплю: книги мої на Україні заборонені; транспорт книг моїх, висланих торік, большовики переробили на картон, аби не дати їм розійтися".

Зараз відомо, що десятиліття після повернення на Україну М.Грушевського було десятиліттям боротьби влади проти нього, проти його історіографічної концепції, історичної схеми, історичної школи. Справедливість позиції М.Грушевського підтвердило життя. Були звинувачені, знищені, репресовані ті більшовики, які вірили в незалежну Радянську Україну, сприймали процес українізації за чисту монету, а ті, що буди "липовими" націоналістами і розуміли сталінську національну політику як гру в незалежність, щасливо уникли репресивної кузні. Після повернення на Україну М.Грушевський міг працювати відносно спокійно лише перших 3-4 роки, але офіційні урядові особи почали виступати проти нього вже через рік. І93Ї року вийшов ІХ том "Історії України Русі", присвячений Хмельниччині. Зразу в науковій і періодичній пресі на М.Грушевського почалась псевдокритика. Його звинуватили в націонал-фашистській концепції визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.

Перед М.Грушевським український народ у великому боргу. Скарбницею світової історіографії є найбільша праця Грушевського - десятитомна "Історія України-Руси". Для її створення були використані величезні документальні матеріали архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини. Ця праця мала велике політичне значення, оскільки Україна була розділена між австрійськими, польськими і російськими сусідами, реакційні кола яких не визнавали за українським народом права на існування як нації і права на свою мову і культуру. Всебічний аналіз плідної діяльності М.С.Грушевського дав сопіально-політичний портрет вченого, історика, обличчя людини. Він знав, любив Україну, без неї не мислив свого життя, був її вірним сином. Як людина, міг помилятися, помилявся, мав недоліки, але завжди залишався чесним, вольовим і мужнім. Не варто зображати його ні в ореолі слави, ні в тенетах мук і страждань. Важливо, що його творча спадщина прилучає нас до історичного минулого, допомогає глибше розуміти і вірно будувати сьогодення, збагачувати історичну і соціальну пам'ять, наш духовний потенціал.

Якщо постаті Тараса Шевченка й Івана Франка, хоч і в заідеологізованій ретуші, в цілому не підлягали забороні, то Михайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативними ярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і політичного діяча неодмінно зображували буржуазним націоналістом, ідеологом і натхненником української контрреволюції, хоч він був соціалістом-революціонером і одним із вождів української революції та федералістом. Його вважали ворогом Радянської влади, хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею та агентом австро-німецького імперіалізму, хоч він був його непримиренним його ворогом. І найабсурдніше: його виставляли заклятим ворогом українського народу, хоч він залишився його вірним сином до своєї смерті та фальсифікатором історії України, хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження на цій ниві ми досі не маємо. Саме за це його ненавиділи вороги України, української нації, усі ті, що соціалістами і революціонерами ніколи не були і не будуть. Його ненавиділи як вченого, як найбільшого історика України, як людину невсипущої праці - ненавиділи всі ті, хто були десь там біля історії Україн - псевдонауковці, усі ті, кого дратувало те, що Україна мала історика світового рангу. Його ненавиділи як одного з найбільших організаторів української науки - ненавиділи апаратники від науки, приставлені до того, щоб в Україні не було української науки, функціонери, що нищили українські гуманітарні науки та історичну пам'ять українського народу.