Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Промислове піднесення 90-х років XIX ст. Особливості промислового розвитку початку XX ст. в Східній та Західній Україні

ПЛАН

1. Вступ

2. Промисловість Східної та Західної України

3. Особливості промислового перевороту

4. Іноземний капітал у промисловості

5. Столипінська аграрна реформа

6. Фабрично-заводська промисловість

7. Висновок

8. Список використаної літератури

ВСТУП

Hoвi капіталістичні відносини, що виникають на рубежі XVIII-ХІХ ст., зростаюче невдоволення селян та активізація їх боротьби наполегливо вимагали скасування кріпацтва в українських землях. У Західній Україні вирішення цього питання було прискорене буржуазною революцією 1848 р. у Західній Європі.

Таким чином, скасування кріпацтва в Західній Україні, практично не полегшило становища селян. Іхні мізерні наділи не збільшилися, а землі в користуванні навіть зменшилися за рахунок сервітутів. Але скасування кріпосного права перетворило селян у власників, а отже, й у самостійну суспільну силу. Одночасно, обезземеливши селян, реформа відкрила шлях для розширення ринку робочої сили, а в результаті - до зростання товарності сільськогосподарського виробництва та початку промислового перевороту, до розвитку капіталістичних відносин у західноукраїнських землях.

У Російській імперії об'єктивні умови для ліквідації кріпосного права виникли лише в другій половині ХІХ ст. Поміщицьке господарство, засноване на позаекономічному примусі, перебувало у кризовому стані, господарства занепадали, знижувалися техніко-економічні показники, товарно-грошові відносини дедалі глибше входили в господарське життя. Щo стосується промисловості, то існування кріпацтва також неrативно впливало на її розвиток, насамперед воно звужувало ринок збуту внаслідок надзвичайно низької купівельної спроможності більшості населення країни - селян. Крім того, відчувалася об'єктивна нестача робочої сили, адже більшість населення - селян-кріпаків - не мала права залишати своє місце проживання в пошуку заробітку в містах та на промислових підприємствах.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Положення щодо селян, якi вийшли з кріпосної залежності», котре включало 17 законодавчих актів і набрало сили закону. Одночасно цар підписав Маніфест про звільнення селян. Документи побачили світ лише 5 березня. Відповідно до Маніфесту, селяни отримали особисту свободу, певні громадянські права, але за поміщиками зберігалося право власності на землю, у тому числі й на ту, яка перебувала в користуванні селян.

Реформа 1861 р. означала, що епоха феодалізму в Російській імперії, а отже й в Україні, закінчувалася, хоча його пережитки ще тривалий час залишалися реальністю господарського життя країни.

Слідом за аграрною реформою в 60-70-ті роки здійснюється низка інших реформ, насамперед у галузі місцевого самоврядування, які були вкрай необхідними для перетворення феодальної монархії в буржуазну, для тогo щоб пристосувати політичний лад до нових економічних умов.

Однією з найважливіших була земська реформа, відповідно до якої створювалися безстанові виборні органи місцевого самоврядування – земства.

Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий розвиток ринкового господарства. Саме реформи 1860-1870-х років відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, створили передумови для затвердження їх як пануючої системи.

Відразу ж після скасування крінацтва на територїі України розпочинається залізничне будівництво. Перші залізниці з'єднали Одесу з Києвом і проходили через головні хліборобні губернїі - Київську, Подільську, Херсонську. Вже наприкінці 80-х років в Україні створено широку залізничну мережу, яка сполучала між собою найбільші міста України і промислові регіони Донбасу, Україну з Росією, що активно сприяло розширенню внутрішнього ринку.

Caмe в Україні створюється новий вугільно-металургійний центр (Донбас - Криворіжжя). У Донбасі зосереджується до 70% всеросійського видобутку вугілля. 3'являються центри сільськогoсподарського машинобудування (Харків, Одеса, Бердянськ), металургійного виробництва (Юзївка, Катеринослав). На початку 90-х років ХІХ ст. Україна виробляла 30% чавуну, а наприкінці сторіччя - уже 62%. В останні три десятиріччя ХІХ ст. значно зростає кількість міського населення, особливо в 1890-х роках.

У 70—80-х роках під впливом збільшення попиту на нафтопродукти відбувалося швидке переоснащення нафтодобувної та озокеритної промисловості. Видобування нафти ручним способом, який панував ще в першій половині 60-х років на Прикарпатті, змінюється новою технікою. Значне місце в промисловості західноукраїнських земель належало видобуванню озокериту. Однак воно не набрало таких масштабів, як видобування нафти, і на початку XX ст. почало занепадати. Неабияке народногосподарське значення мав видобуток кам'яної та кухонної солі, який зростав з року в рік.

Значного розвитку в Україні в другій половині ХІХ ст. досягає харчова промисловість, дo складу якої входили цукроварна, спиртова, тютюнова, борошномельна, олійна галузі.

З'являється й мережа приватних банків, хоча роль українських банків, підпорядкованих столичним, була незначною. Створення великих банків стимулює фінансування великої промисловості, сприяє концентрації промислового капіталу. Швидко зростають великі підприємства у металургійній, кам’яновугільній промисловості. Так, п'ять найбільших заводів Півдня виробляли в 1900 р. 49% металургійної продукції регіону та понад 25% загальноросійського виробництва; 14% всіх вугільних шахт Донбасу на початку ХХ ст. давали 75% всього видобутку вугілля в Україні.

Поряд із зростанням концентрації промислового капіталу та виникненням монополій, відбувається зрощення банківського капіталу з промисловим, посилюється вплив держави на діяльність монополій.

У великих містах створюються торговельні фірми із розгалуженою мережею стаціонарних магазинів та складів; формуються й товарні біржі, які спеціалізувалися на певному товарі: хлібі, металі, будівельних матеріалах тощо.

Дуже важливу роль у розвитку промисловості відігравав іноземний капітал, який активно вкладався у гірничо-металургійну промисловість Дон6асу та Криворіжжя, у машинобудування та інші галузі. Припливу іноземного капіталу сприяє відповідна політика царського уряду, який очолював наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. С. Ю. Вітте. Наприкінці ХІХ ст. стабілізується фінансова політика, запроваджується золотий стандарт, що гарантувало підприємцям-інвесторам стабільність у їхній діяльності.

Проте так і залишалося невирішеним аграрне питання. С. Ю. Вітте розумів, що розширити внутрішній ринок можна тільки за рахунок підвищення купівельної спроможності основної частини населення – селянства. Досягти цього можна було лише через пошщирення приватного, а не общинного землеволодіння. Тому Вітте починає роботу з підготовки нової аграрної реформи. Проте довести до кінця цю справу йому не вдається і реформу проводить вже його наступник - П. А. Столипін, ім'ям якого вона й була названа.

Столипінська реформа передбачала, передусім руйнування громади, в якій сам Столипін вбачав головний гальмуючий чинник у процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства.

Помітну роль у проведенні аграрної реформи відіграв Селянський поземельний банк, який значно активізував свою діяльність, змінивши напрямок надання кредитів та позичок на користь індивідуальних власників, надаючи останнім певні пільги.

Особливе значення в столипінській аграрній реформі мала переселенська політика. З метою скорочення соціального напруження та аграрного перенаселення уряд сприяв переселенню за Уpaл близько 3 млн осіб, з яких більше 1 млн - з України.

У західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, зберігається велика земельна власність, яка становила більше 40% у Галичині та Буковині, і 70% - на Закарпатті. Скасування кріпацтва та ряд інших реформ середини ХІХ ст. відкрили шлях капіталістичним перетворенням і в цьому регіоні. З часом великі панські латифундії почали переходити до рук підприємців, різних банків, багатих селян. Панські фільварки починають здавати в орендy.

Проте у великих господарствах, з метою підвищення їх прибутковості, починають застосовувати сільськогосподарські машини та вдосконалені знаряддя праці, поліпшувалися сівозміни, почали застосовувати органічні та мінеральні добрива.

Для поліпшення становища в багатьох регіонах Західної України створювалися постачально-збутові кооперативи, з допомогою яких селянське господарство втягувалось у ринкові відносини. Напередодні Першої світової війни в Галичині діяло близько 1,3 тис. кооперативів, більшість з яких були об'єднані в союзи: Крайовий ревізійний союз у Львові, Руський ревізійний союз тощо. Кооперативи не лише скуповували продукцію селянських господарств, а й постачали їм добрива, машини, сортове насіння, сприяючи залученню їх до ринку.

Але через зростання кількості населення, зайнятого в сільському господарстві, продуктивність праці не лише не зростає, а навіть знижується. Зростання аграрного перенаселення зумовлює зубожіння основної маси селянських господарств. Це призводить до зростання еміграційних процесів; селяни західноукраїнських земель емігрують в інші країни (США, Канаду, Бразилію, Аргентину), а також у Наддніпрянську Україну і на Балкани. До початку першої світової війни звідси виїхало близько 1 млн осіб. Але, незважаючи на активні еміграційні процеси, істотного поліпшення ситуації в західноукраїнських землях досягти не вдалось.

Кінець ХІХ ст. характеризується становленням фабрично-заводської промисловості в західноукраїнських землях, але найпоширенішими залишаються дрібні підприємства; великих підприємств з сотнями робітників було одиниці. Фабричне виробництво було поширене насамперед у галузях видобувної промисловості та первинного перероблення сировини (нафтодобувна, озокеритна, соледобувна, а також паперова, тютюнова, цегельна промисловість тощо). Досить велику роль відігравав іноземний капітал, за рахунок якого створюються великі підприємства; переважаючою була його роль і в оптовій торгівлі.

Галузева структура західноукраїнської промисловості залишалась однобокою і мала характер, типовий для колоніальних територій. Головну частину продукції давали галузі, що займалися добуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафто-озокеритна. Інші галузі були розвинені дуже слабко. Це означає, що незважаючи на значні зрушення наприкінці XIX — на початку XX ст. становлення фабрично-заводської промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось.

ВИСНОВОК

В цілому промисловість українських земель, що перебували в складі Австро-Угорщини, протягом XIX — на початку XX ст. зробила значні кроки вперед. Однак якщо у Східній Україні йшов процес індустріалізації, то економічний розвиток західноукраїнських земель був на значно нижчому рівні. Промисловий переворот тут, розпочавшись пізніше, ніж у Східній Україні, проходив повільніше і до початку першої світової війни ще не завершився. Західний регіон, як і вся Україна на початку XX ст., істотно відставав від передових країн світу. Це стало результатом насамперед грабіжницької антиукраїнської політики Австро-Угорської імперії, наявності багатьох пережитків Середньовіччя, засилля іноземного капіталу. Без політичної незалежності України не могли повною мірою зростати нові тенденції в соціальному й економічному розвитку. Він був типовим для колоніальних імперій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Економічна історія. Навчально-методичний посібник для самостійного вивченняя дисциплін. – К.: КНЕУ, 2001.

2. Лановик Б. Д. Економічна історія України і світу. — К.: Вікар, 1999.