Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Ліквідація автономного статусу України

У 1710 р. залишки козацького війська обирають на гетьмана П. Орлика (1710— 1742 рр.) - колишнього генерального писаря при І. Мазепі. Намагаючись забезпечити собі підтримку, Орлик створює проект під назвою «Пакти і Конституція прав вольностей Запорізького Війська» — угоду між гетьманом, старшиною і запорожцями. Статті конституції передбачали встановлення національного суверенітету, забезпечення демократичних прав людини, єдності та взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади.

У зовнішній політиці передбачалася спілка зі Швецією та кримським ханом. П. Орлик виступив за непорушність кордонів Війська Запорізького, визначених ще Зборівською угодою.

У тодішніх історичних умовах проголошення прав мало суто декларативний характер. Орлик, підтриманий Карлом XII, вступає у спілку з Туреччиною і Кримом і на початку 1711 р. організує спільний похід запорожців і татар проти російських військ в Україні. Проте наступ не мав успіху, і Орлик був змушений повернутись в еміграцію.

За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. До гетьмана був приставлений резидент — стольник А. Ізмайлов. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає заходи з ліквідації автономії України. В 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722—1727 рр.) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Вона складалася з шести російських офіцерів і прокурора та поділяла владу з гетьманом. По смерті І. Скоропадського вводиться заборона на вибори гетьмана. Українські питання з Колегії іноземних справ переходять до російського Сенату. Наказний гетьман П. Полуботок очолив боротьбу за залишки автономії Гетьманщини і домігся від Сенату певного обмеження функцій Малоросійської колегії. Але в середині 1723 р. він був заарештований і ув'язнений в Петропавлівській фортеці, де й скінчив своє життя.

Смерть Петра І у 1725 р. та загроза війни з Туреччиною змінили політичну ситуацію в Росії. Під тиском О. Меншикова, який володів значними маєтками в Україні, в 1727 р. Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Ним було обрано Д. Апостола. Але незабаром з'являються так звані «Рішительні пункти», які визначали статус України у складі Росії. Причому вперше цей документ виник у формі не угоди, а царського указу. Гетьман не мав права дипломатичних стосунків, старшина і полковники затверджувались імператором, усі митні прибутки України мали надходити у державну скарбницю. Тобто мова йшла лише про формальне відновлення автономії, хоч це і затримало цілковиту інтеграцію Гетьманщини у структуру Російської імперії. Після смерті Д. Апостола у 1734 р. імператорка Анна Іоанівна (1730— 1740 рр.) не дозволила обрати нового гетьмана і всю владу в Україні передала князеві Шаховському й так званому Правлінню гетьманського уряду.

В середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. за рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і на гетьмана обрано К. Розумовського — молодшого брата фаворита імператорки. Розумовському вдалося розширити автономію України, повернувши її справи з Сенату до іноземної колегії. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьманові. Відновив Розумовський і склад генеральної старшини і суду.

Але у 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії — державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління.

Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення Розумовського з проханням про введення спадковості гетьманування і розширення його прав знову ліквідувала цей інститут в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764—1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). На початку 80-х років був скасований полковий устрій на колишній Гетьманщині. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво — більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину — в селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.

Після укладення Кючук-Кайнарджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Крім того, козаки брали активну участь у гайдамацькому русі. Війська царського генерала Текелі, повертаючись із Криму, несподівано оточили Січ. П. Калнишевський — останній кощовий отаман — капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Козацька старшина отримала офіцерські звання у російській армії. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.

У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва — Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім — Малоросійське генерал-губернаторство).

В 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні пікінерські полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить «Жалувана грамота дворянству», за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.

У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Усі органи Української держави були остаточно знищені.