Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Причини поразки реєстрових козаків та їхніх привілеїв

Універсалом від 5 червня 1572 p. король Сигізмунд II Август наказав коронному гетьману Ю. Язловецькому провести набір козаків на військову службу. Прийняті на державну службу козаки вносилися у реєстр (список), звідки і отримали назву "реєстрових козаків". З цього часу козаками офі­ційно визнавалися лише ті, хто був внесений до реєстру. Усі інші, тобто основна козацька маса, лишалися за його межами.

Реєстрові козаки мали низку важливих привілей. Перш за все, вступаючи до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції феодалів, звільнялися від влади старост і воєвод, якщо мешкали на королів­ських землях, а також міських магістратів, і підпадали під виключну юрисдикцію реєстрового війська. Реєстр мав свій "присуд", тобто козаки мали право судитися у своїх судах. Реєстрові козаки звіль­нялися від податків, мали право власності на землю, одержували права вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу вони отримували, хоч і не регулярно, грошове жалування державної скарбниці. Час від часу реєстровим козакам видавалися сукно, порох, свинець.

У смузі вздовж Дніпра, яку займали реєстрові козацькі слобо­ди і хутори, останні були вкраплені у державні, магнатські і шляхе­тські володіння. Це породжувало напруженість у відносинах воло­дарів маєтків і основної маси реєстровців. Права і пільги реєстрових козаків були величезною принадою для державних і приватновлас­ницьких селян, які відмовлялися підкорятися своїм хазяям і нама­галися вступити до реєстру. Але, не добившись цього, вони самові­льно покидали маєтки своїх хазяїв, проголошували себе козаками і таким чином поповнювали масу населення, що не визнавалося владою.

З 1659 p. московський царат через другу Переяславську статтю підтвердили обов'язок гетьмана залучати козацьке військо до участі його у воєнних походах росіян. Реєстрове військо викорис­товувалося також для охорони кордонів Росії, особливо на півдні.

У цих походах козаки підлягали російському командуванню, проте, у другій половині XVII ст. вони ще зберігали організаційну відокремленість. Влітку 1687 p. 50 тис. козаків на чолі з гетьманом Самойловичем билися у одних лавах з 10-тисячним загоном Росії. У другому Кримському поході навесні 1689 p. брало участь 112 тис. росіян і 40 тис. козаків.

Москва вдавалася до певних заходів щодо зменшення козаць­кого війська. Гетьман Брюховецький за вимогою боярського уряду погодився скоротити реєстр до 30 тис. чоловік, що було зафіксова­но у Московських статтях. Одночасно гетьман одержав дозвіл ство­рювати наймане, так зване "затяжное" військо в 1000 чоловік (статті Брюховецького), тобто один полк. Реально ж існувало декі­лька найманих полків: сердюцький (піхотний) та компанійський (кінний). Вони створювалися у міру необхідності, утримувалися за рахунок додаткового оподаткування населення, одержували грошо­ву платню, харчі та одяг.

Після втечі Мазепи уряд Росії ставився до Запорізької Січі з упередженням і підозрою. Проте військовий потенціал запо­рожців, їх роль в охороні кордонів змушувала Росію деякий час миритися з існуванням Січі. Крім того, Росія використовувала її як противагу Гетьманщині. Хоча Запорізька Січ була підпорядкована безпосередньо російській адміністрації, вона залишалася центром притягання усіх пригноблених і волелюбців.

Перший нищівний удар завдав Січі Петро І, коли кошовий отаман Кость Гордієнко із своїми прибічниками перей­шов до Мазепи. У 1709 p. Січ було зруйновано. Запорожці, які втекли від помсти царя, прийняли зверхність кримського хана і заснували поблизу Херсона, біля гирла Дніпра, так звану, Олешківську Січ. Тут вони існували у тяжких умовах, у повній ізоляції від України.

В 1734 p. імператриця Анна Іоанівна на прохання гетьмана Апостола дозволила запорожцям, які втекли від пересліду­вань Петра І, повернутися і заснувати Нову Січ на річці Базавлук (Підпільна) поблизу Нікополя. Вона розташовувалася за декілька кілометрів від Старої Січі.

З серпня 1775 p. Катериною II був виданий маніфест. У ньому із цинічною відвертістю цариця пояснювала мотиви ліквідації Запорізької Січі, котра "не имеет права на суще­ствование из-за несамовитого управления злодейских умыслов. Она есть политическою потворою". На Запоріжжя вдерлися численні частини російської армії на чолі з генералом — угорцем Текелі. Вони трощили все навкруги, щоб виключити будь-яку можливість для нормального існування людей. Одним з найбільш енергійних ліквідаторів Січі був Г. Потьомкін (у 1772 p. , свого часу прийнятий до запорізького товариства, де він одержав ім'я Грицька Нечеси).

Каратель Текелі оманою захопив у полон усіх запорізьких старшин, частину з яких було відправлено на заслання. Особливо постраждав кошовий Петро Калнишевський (Калниш) Багато років він провів у кам'яному мішку в Соловках, а потім постригся у ченці. Калнишевський помер у 1803 p. , коли йому сповнилося 112 років.

Рядовим запорожцям було дозволено служити в козацьких полках чи записатися до селянства. За маніфестом від 3 серпня 1775 p. назва "запорожский казак" заборонялася. Територію Січі було приєднано до Новоросійської губернії.

Основними причинами поразки реєстрових козаків є те, що в останній період існування сили реєстрового козацтва були розпорошені, не існувало єдиної об’єднувальної ідеї, реєстрові козаки переходили від одних сил до інших, не маючи власної позиції і достатнього військового потенціалу.