Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Археографічна діяльність Н.В. Пігулевської (1894–1970 рр.)

Нахили до археографічної діяльності у Н.В. Пігулевської спостерігаються ще з студентських років. Восени 1912 р. вона з успіхом вступила на історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів, єдиного в Росії жіночого університету, де викладачами були видатні вчені того часу. Там читали спеціальні курси і керували семінарами такі історики і філологи як О.О. Васильєв (джерелознавство історії Візантії), О.А.Добіаш-Рожденственська (латинська писемність і палеографія), І.І.Толстой (сігіллографія), С.Ф.Платонов (російське джерелознавство, літописання), С.А.Венгеров (бібліографія), Д.І.Абрамович (бібліографія, палеографія), Г.В. Церетелі (папірологія, грецька палеографія).

Археографічну діяльність Ніни Вікторівни Пігулевської можна охарактеризувати за такими напрямками:

1. Пошук документів, їх переклад і публікація. 2. Впорядкування результатів археографічної діяльності попередників. 3. Організаторська діяльність у галузі археографії.

До першого напрямку, без сумніву, можна віднести відкриття, яке пощастило зробити Н.В. Пігулевській на початку творчого шляху і про яке вона завжди згадувала з великим хвилюванням. В VII ст. один із відомих єпіскопів і письменників Несторіанської церкви Мартиріус Сахдона був позбавлений сану. Всі його твори були загублені, і тільки в унікальному страсбурському рукописі збереглася “Книга досконалого життя”, п’ять листів і поради мудрості, але і вони обривались у середині шостого вислову, і навряд чи можна було чекати, що коли небудь знайдуться сторінки, яких не вистачало. У 1926 р. на засіданні Колегії сходознавців Н.В.Пігулевська виступила з повідомленням про те, що в Публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна знаходяться два пергаменних аркуші, які, як нею було встановлено, є закінченням Страсбурського рукопису. У наступному році це повідомлення було опубліковано в часописі «Oriens christianus», а в 1928 р. з’явилась стаття “Жизнь Сахдоны”, яка розповідає про життєвий шлях цього вченого і видатного громадського діяча того часу. [1]

Тут же було описано Євангеліє XVI століття (зберігається в Інституті народів Азії АН СРСР) “рідна сестра” якого була знайдена Н.В.Пігулевською у Берліні; обидва кодекси написані одним писцем-монахом Іоаном. Опис рукописів в цьому каталозі побудований таким чином, що він може служити важливим довідниковим посібником з християнської писемності народів візантійського культурного кола. Назви окремих творів перекладені на російську мову, повсюди дані вказівки на видання грецького і сирійського текстів.

Працюючи над монографією “Византия и Иран на рубеже VI и VII веков“ [2] Н.В. Пігулевська зробила переклад із анонімної сирійської хроніки 1234 р., з 76 по 125 пункти. Вона вказувала, що цей текст був створений невідомим автором і складається із двох частин - світської та церковної. До 40-х рр. XX ст. хроніка знаходилась в Константинополі, у власності приватної особи. Вперше вона була видана у 1904 р. Потім була перевидана у 1917 р. Історик наголошувала, що твір цей маловідомий і дуже рідко залучавась для досліджень. Але він становить великий інтерес. В російському перекладі Н.В. Пігулевська повідомляла про відсутність пункту 109 сирійського рукопису.

В додатку монографії “Византия на пути в Индию” [3] Н.В.Пігулевська подає російський переклад грецького рукопису за №252 Державної Публічної бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна (тепер Російська Національна бібліотека), який до того часу був невідомий. Він датований 1661 р. Н.В. Пігулевська дає детальний опис цього рукопису. Він написаний чітким, гарно читаємим почерком, чорнилом густого чорного кольору. Заголовки, прописні літери і заставки зроблені кіноварью. Листів в рукопису 112. Поля широкі. Число рядків 18 на кожній сторінці. В своїй монографії Н.В. Пігулевська вперше надала російський переклад і порівняла його з грецьким перекладом, який видав у 1910 році німецький філолог Р. Клотц (1807-1870 рр.).

Н.В. Пігулевською були зроблені переклади робіт сирійських істориків і їх праць, а саме: “Історія” Іоана Ефеського, “Історія” Захарія Митиленського, “Хроніка” Михайла Сирійця, що вміщені як додаток до монографії “Арабы у границ Византии и Ирана в IV-VI веках.” [4].

Однією із найбільших праць, в якій Н.В.Пігулевська виступає як археограф є “История Мар Ябалахи ІІІ и раббан Саумы”[5]. Ця “История…” повідомляє, як два монахи пройшли довгий шлях через всю Азію із Пекіну, щоб досягти Межріччя, з метою досягнення Єрусалиму. Опис їх подорожі дає уявлення про те, з якими перешкодами вони зустрілися, в якому стані були дороги. “История…” містить свідчення, невідомі з інших джерел, про час монгольського панування на Близькому Сході. Вона хронологічно охоплює час від 1245 р. до 1317 р.

Вперше ця “История…” була опублікована у 1888 р. Переклад зробив відомий англійський сходознавець Бедж у 1928 р. Але він подавши загальну характеристику пам’ятника, не дав характеристику “Истории…” ні як літературної пам’ятки, ні як історичного джерела. В своєму дослідженні Н.В.Пігулевська подала не тільки переклад, а й характеристику мови пам’ятника.

В 1954 р. в “Палестинском сборнике” була опублікована праця Н.В.Пігулевської “Греко-сиро-арабская рукопись ІХ века” [6, С. 59-90], яка вказувала, що досі цей “рукопис-поліглот” залишався невідомим. Він зберігався у Державній Бібліотеці ім. В.І. Леніна (тепер Російська Державна бібліотека) за № 432 і дозволяє зробити нові висновки в галузі вивчення історії мови і писемності народів Близького Сходу. Матеріал, на якому написаний рукопис – пергамент, вказує на те, що йому більш тисячу років. Тут налічується паралельні тексти: грецькою, сирійською і арабською, що дозволяє проводити їх порівняльний аналіз.

Н.В.Пігулевською було встановлено, що цей рукопис належав відомому А.Норову (1789-1869 рр.) [7], який був міністром народної освіти Росії в 1854-1858 рр. Аврам Сергійович Норов був лінгвістом, володів класичними мовами. У 1835 р. здійснюючи подорож по Близькому Сходу, відвідав Сирію, Палестину, Нубію і Єгипет. Звідси він привіз згаданий рукопис, який знайшов в “Юстиніановій” башті (поблизу Єрусалиму). Тут було 15 слов’янських і 9 грецьких рукописів.

Опис слов’янських рукописів склав вчений славіст О.Востоков (1781-1864 рр.). Грецькі кодекси описав професор Санкт-Петербургського університету елініст Д.Попов (1780-1864 рр.). Детального опису і аналізу цей рукопис не мав.

Особливістю археографічного опрацювання цього рукопису було те, що Н.В. Пігулевська провела детальні паеографічні дослідження, і на їх основі переходила до аналізу тексту.

Н.В.Пігулевська описувала “рукопис-поліглот” таким чином: “пергамент розміром 29х29 см має затерті краї. Листи були розліновані чимось гострим. Кожен лист має вісім горизонтальних ліній. З лівої сторони одна лінія відокремлює поле, друга, близька до неї, проведена для винесення заголовних літер”.

Між сирійським і грецьким, сирійським і арабським стовбчиками є по дві лінії, які означають межі текстів. Особливо чітко розлінований листок №2. Для тексту на кожному листку нанесено 35 ліній.

Рукопис містить три стовбчики, з яких перший зліва направо стовбчик-грецький, другий-сирійський, третій-арабський. Всі три стовбчики написані одними і тими ж чорнилами чорного кольору.

Рукопис гарно зберігся; постраждали від води листи 1б і 2а, але і вони гарно читаються. Грецький текст “рукопису-поліглота” написаний уставом, літери якого зовсім не пов’язані між собою. Відстані між словами немає. Почерк має загальний нахил праворуч. Особливості грецького почерку “рукопису-поліглота” дають підстави віднести його до часу після VII століття. Порівнюючи грецький текст з сирійським, Н.В. Пігулевська підкреслювала, що сирійський текст написаний скорописним почерком. Цей тип письма типовий для VIII і IX ст., але зустрічається і в VII ст. Характеризуючи арабський текст, Н.В.Пігулевська порівнювала його з грецьким та сирійським. Арабський текст вміщено після грецького і сирійського стовбчиків. Арабський текст можна датувати другою половиною ІХ століття.

Визначаючи значення “рукопису-поліглота”, Н.В.Пігулевська наголошувала, що псалтирь на трьох мовах є пам’ятником наукової діяльності арабів і сирійців, їх прагнення засвоїти і затвердити свої знання грецької мови, значення якої було винятковим.

“Рукопис-поліглот” є важливим пам’ятником, який свідчив про високий розвиток наукових знань на Близькому Сході в І половині ІХ ст.

Самою видатною археографічною роботою є праця Н.В.Пігулевської “Каталог сирийских рукописей Ленинграда” [8]. Цю роботу Н.В.Пігулевська розпочала наприкінці 20х – в першій половині 30-х років, під час її праці в Державній Публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна за пропозицією директора бібліотеки академіка М.Я. Марра, але вона побачила світ лише в 1960 р. В сховищах Ленінграду налічується близько восьми десятків такого роду рукописів. Серед них є давні і дуже цінні зразки, які заслуговують на увагу.

Деякі з них були описані до Н.В. Пігулевської. Але основна частина рукописів опису не мала. З метою детального опису матеріалу нею було складено новий список всіх рукописів, в тому числі і тих, які були складені раніше. При їх аналізі вдалося знайти декілька непомічених дат, зробити нове визначення змісту і походження цих пам’яток. При описі рукописів Н.В. Пігулевська ставила таку мету: 1) з’ясувати тип даного рукопису, визначити його місце в загальному розділі матеріалу; 2) виявити його індивідуальний характер і особливості. Виходячи з даної мети Н.В.Пігулевська прийняла наступну схему опису: матеріал рукопису-пергамент чи папір, якщо папір, то якого типу або походження; загальне число листів, число зошитів і число листів в зошитах; формат і розмір рукопису в сантиметрах; характер почерку; прикраси рукопису-кіноварь, заголовки, заставки, рамки, мініатюри; дата або палеографічне визначення часу рукопису; місце написання, ім’я того, хто написав. Для того, щоб визначити дату рукопису (якщо рукопис її не мав), дві вказівки відіграють важливу роль - характер почерку і матеріал, на якому рукопис написаний. Але, як зазначає Н.В.Пігулевська, сирійська як і взагалі східна палеографія, недостатньо вивчена, тому визначити дату написання - задача дуже складна.

Історик з’ясовувала надрукований чи не надрукований даний твір. Якщо до видання рукопис не був залучений, то, по можливості, звірявся текст. Так Н.В. Пігулевською звірені всі “Життия” в збірнику VI ст. Публічної бібліотеки, тексти давніх списків книги Самуіла, перша і друга “Книги Царств”, пергаментний список “Посланий апостола Павла”. В тих випадках, коли надрукований текст не був доступним або він належав до числа ще не опублікованих, з’ясувалось чи існують паралельні рукописи в іншомих сховищах. При наявності матеріалу текст звірявся по заголовках і в описі надавалися посилання на відомі каталоги. Завдяки такій перевірці Н.В.Пігулевській вдалося повністю встановити зовсім розбитий рукопис невиданих духовних віршів Гиваргиса Варди.

Каталог сирійських рукописів дав можливість використовувати цінний матеріал для наукових дослідженнь різних напрямків. Високу оцінку цій археографічній роботі дав в своїй рецензії Ю.М.Завадський [9, С. 195]. Він підкреслив, що виключною заслугою Н.В.Пігулевської було те, що вона розповсюдила метод датування рукописів за водяними знаками на східні рукописи, чого не зробили Райт, Естенберг, Захау - відомі західноєвропейські дослідники, які описували сирійські рукописи.

Протягом всьго свого життя Н.В.Пігулевська була членом Археографічної комісії при Відділені історії АН СРСР і брала активну участь в її роботі. Вона активно допомогала в проведенні її сесій, виступала з повідомленнями, залучала інших до співробітництва.

В серпні 1960 р. у Москві відбувся XXV Міжнародний конгрес сходознавців [10], на якому працювала секція “Візантинознавство і суміжні дисципліни”. Засідання відкрила Н.В.Пігулевська. Вона виступила з доповіддю “Арабы у границ Византии в IV веке”, де проаналізувала джерела з історії арабів.

В травні 1967 р. в Ленінграді в Інституті російської літератури АН СРСР відбулася конференція молодих спеціалистів, яка була організована Ленінградським відділом Інституту народів Азії АН СРСР. Ініціатором і організатором цієї конференції була Н.В.Пігулевська [11].

24 березня 1969 р. на засідані Археографічної комісії Н.В.Пігулевською була прочитана доповідь на тему:“Сирийские рукописи в Ленинградских собраниях” [12], в якій вона охарактеризувала стан вивчення давніх, головним чином сирійських рукописів в країні, і поділилась своїм досвідом палеографічної і археографічної роботи над сирійськими рукописами.

В червні 1969 р. Археографічною комісією була проведена Ленінградська конференція (“Тихомировські читання 1969 р.”) [12], де Н.В. Пігулевська виступила з повідомленням про стан і задачі вивчення палеографії і інших допоміжних історичних дисціплін історії середньовічного Сходу, в якому наголосила про значення рукописів, які знаходяться у Радянському Союзі.

Н.В.Пігулевська була віце-президентом Російського палестинського товариства. Палестинське товариство було засновано у 1882 році у Петербурзі. З 1918 року відоме як Російське палестинське товариство при Російській Академії Наук. Н.В.Пігулевська проводила регулярні засідання товариства. Під її редакцією опубліковано 20 випусків “Палестинского сборника” . Н.В.Пігулевська турбувалася, щоб на його сторінках були представленні допоміжні історичні дисципліни.

Наприклад, під редакцією Н.В. Пігулевської вийшли наступні роботи : Лундін О.Г. Південа Аравія в VІ ст. //Палестинский сборник. - Л., 1961. - Вип. 8 (71); Лебедєва І.М. Пізні грецькі хроніки і іх російські та східні переклади //Палестинский сборник. - Л., 1968. - Вип. 18 (81); Єланська А.І. Коптські рукописи Державної публічної бібліотеки ім.Салтикова-Щедріна//Палестинский сборник.- Л., 1969.- Вип. 20 (83).

Остання лекція в житті Н.В. Пігулевської була прочитана нею студентам Сорбони в Парижі, куди вона їздила зовсім незадовго до смерті, у грудні 1969 р. на запрошення Французької академії наук. Лекція ця була присвячена методиці роботи з рукописами, пошукам загублених рукописів, методам їх визначення, тобто тій тематиці, якій Н.В.Пігулевська присвятила стільки праць і яку вона особливо любила.

Таким чином, проаналізувавши археографічну діяльність Н.В.Пігулевської можна зробити наступні висновки: -особливістю археографічної діяльності вченого було те, що вона спочатку робила палеографічні дослідження, потім переходила до археографічного аналізу джерел; -перевіряла переклади попередників, описувала рукописи, звіряла їх, систематизувала; -поєднувала власне археографічну роботу з організаторською, що дало блискучі результати, пропагувала археографічні праці; -заснувала сирійську історико-філологічну школу в палеографії та археографії; -при вивчені археографічних джерел здійснювала міждисципліонарний підхід.

Складений нею “Каталог сирийских рукописей”, який відкрив серію монографій “Палестинского сборника”, “може служити прикладом зразкового дослідження і опису східної рукописної книги” [13].

Література

1. Жизнь Саходоны (Из истории несторианства VII века) // Записки Коллегии востоковедов при Азиатском музее Академии наук СССР. - 1928. – ІІІ. - С. 91-108.

2. Пигулевская Н.В. Византия и Иран на рубеже VI и VII веков.-М.-Л., 1946.

3. Пигулевская Н.В. Византия на путях в Индию.-М.-Л., 1951.

4. Пигулевская Н.В. Арабы у границ Византии и Ирана в IV-VI вв.-М-Л., 1964.

5. История мар Ябалахи ІІІ и раббан Саумы. Исследование, перевод с сирийского и примечание Н.В. Пигулевской.-М.,1958.

6. Пигулевская Н.В. Греко-сиро-арабская рукопись ІХ века.// Палестинский сборник.1954. - Вып. 1 (63).

7. Пігулевська Н.В. Подає роки життя А.Норова-1789-1869 р.р.,в Енцеклопедичному словнику ( СПб,1897) Брокгауза,Ефрона-1795-1869р.р.

8. Пигулевская Н.В. Каталог сирийских рукописей Ленинграда. // Палестинский сборник.-1960. - Вып. 6 (69).

9. Завадский Ю.Н. Рецензия на «Каталог сирийских рукописей Ленинграда» // Народы Азии и Африки.-1961. № 6.

10. О работе секции византиноведения и смежных дисциплин на ХХV Международном конгрессе востоковедов//Византийский временник.-М.,1961.– Т.ХХ.

11. Вопросы изучения славянского и греческого рукописного наследия.//Византийский временник.- М., 1968. – Т.ХХУІІІ.

12. Деятельность Археографической комиссии в 1969 г. // АЕ за 1969 год. -М., 1971.

13. Пигулевская Н.В. 1 (14) 1.1894-17. II.1970 // Палестинский сборник. - Л., 1970. – Вып.2(84).