Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Історія стрілецтва. Гуцульська сотня

Після розгрому під Бережанами запанували серед Стрілецтва невідрадні настрої. Доля Стрі­лецтва була невідома. Що буде дальше, коли У.С.С. розгромлені та більша частина в полоні! Чи австрійське командування дозволить на дальше формування стрілецьких частин, чи зліквідує У.С.С. зовсім! Не диво, що, коли в цих умовах проголосили створення самостійної Гуцульської Сотні, відразу зголосилося поверх 200 стрільців;

між ними були й такі, які щойно вийшли з лічниці. До сотні вибрали 180 стрільців, переважно "стару войну« і майже самих Гуцулів.

Дня 27-го жовтня 1916 р. Гуцульська Сотня від'їхала на Закарпаття до Великого Бичкова та ввійшла спершу у склад ґрупи полк. фон Ґуклєра. Там приділили до неї австрійських старшин і під-старшин, які ввели німецьку команду. Проти при-ділу чужих людей та німецької команди Стрільці з початку ремонстрували, бойкотуючи прикази но­вого команданта сотні Німця чет. Ерлє, але скоро таки завдяки тому командантові, який дбав за стрільців 1 якого вони дуже полюбили, невдово­лення в сотні минуло. Після того сотню при­ділили до іншої ґрупи, що нею командував ав­стрійський майор Русе. Ця група складалася з двох сотень мадярських гонведів, одної скорострільної сотні, одної батерії гірських гармат, чети гузарів та Гуцульської Сотні. Ґрупа була призначена до партизантки в околицях Кірлібаби, Якобен, Дорни Ватри й була підчинена безпосередньо команді 7-ої австрійської армії ґен. Кевеша. З Бичкова Ве­ликого сотня виїхала до ґрупи Русса 26-го листо­пада залізничкою до Борші, а далі пішла пішки осінніми болотами до Кірлібаби.

Москалі продовжували офензиву під прово­дом Брусілова. Вони зайняли в тому часі Кірлібабу та опанували фронт від Якобен до Дорни Ватри. Рівночасно вдарили дуже сильно на прусь­кий карпатський корпус та добиралися до верхів Прислопу. Присліп і Кірлібаба, це дві точки, які союзні війська старалися вдержати за всяку ціну тому, що через них Москалі могли перейти у Се-мигород і злучитися з румунською армією.

Дня 28 листопада Австрійці відбили Кірлібабу так, що поміч Гуцульської Сотні була вже тут зайва. Зате на другий день затрівожено сотню І кинемо її на гору Присліп. Гуцульська Сотня пішла туди рятувати Прусаків, що держалися вже тільки останками сил.

Непролазними яругами і вертепами рушила стрілецька розстрільна в напрямі вершка на Прислопі. Сотня обсадила становища поруч Німців, між якими Стрільці стрінули знайомих »камера-дів« з перших карпатських походів. Ціла гора була встелена трупами і по їх кількості можна було пізнати вагу цієї позиції. Коли знялась рання мряка, зараз посипалися з верху, що займали Москалі, ручні фанати й крісові стріли. Кількох стрільців було ранених. Одна частина стрільців відстрілювалась, решта поглиблювала заколи.

Вночі прийшов на допомогу відділ Німців і досвітком другого дня почались рівночасно два наступи. Москалі наступали на середину фронту, яку для примани німецька команда лишила віль­ною. Рівночасно Німці почали наступати на лівому, а Гуцульська Сотня на правому крилі. Гармати з обох сторін .почали свою роботу вже від 3-ої години ранку.

Сам наступ проминув дуже скоро. Коли Мос­калі кинули свої сили на середину, тоді Німці та Стрільці вдарили на їхні боки та відтяли наступа­ючих від запасу, потім ударили на запасні сотні та захопили їх без труду в полон. В цьому бою до­була сотня разом з Німцями 3 скоростріли, багато крісів, набоїв та около 600 полонених.

Гуцульську Сотню коштував цей наступ од­ного вбитого й з 20 ранених. Москалі зірвалися після тої програної до протинаступу, але сама ні­мецька артилерія його спинила. Московську офензиву зломили. Сотня передала позицію Німцям та пішла в запас. За цей наступ Гуцульська Сотня ді­стала признання від німецької команди в окре­мому приказі.

2-го грудня сотня відійшла на позиції на Кірлібабу і там злучилася знову з Іншими части­нами ґрупи майора Русса. В тому часі, завдяки за­ходам Коша, приїхали до сотні давно вижидані стрілецькі старшини: сот. д-р Омелян Левицький, четарі буковинці з 41 (черновецького) п. п.: Бужор та Іванович і два хорунжі.

Тепер зачалося для Гуцульської Сотні тяжке життя. Сотнею кидали з одної позиції на другу. Становища треба було укріплювати матеріялом, що його сотня мусіла носити з долини. Харчів да­вали мало, відпочинку ніякого. Серед таких обста­вин згинув від гранати 13-го березня 1917 р. командант сотні Омелян Левицький. Його поховали врочисто в Кірлібабі. Командантом сотні став че. тар Бужор.

Ввесь час постою на позиціях коло Кірлібаби велася перестрілка стеж. Більших боїв було два. З 5-го на 6-го січня 1917 р. Москалі повели наступ, але з великими втратами відступили. Другий раз з 30-го на 31-го березня пробоєвий відділ Гуцуль­ської Сотні випав на забороло Москалів, забрав одного старшину і 45 полонених, добув скоростріл І міномет та понищив окопи. Відділ мав лише двох стрільців ранених.

Небаром у Росії розгорілася революція. Не­довго до Великодних Свят на московські позиції

прийшов зукраїнізований київський полк. Стрільці перекидували їм уночі українські часописи і ста­вили перед засіками великі таблиці з україн­ськими патріотичними гаслами. На сам Великдень Стрільці разом з вояками з тамтого боку відспі­вали спільно »Христос Воскреси і збігли в яр »христосуватися«. Відтак взяли братів-українців до себе в гостину. Вправді гостити не було чим, бо самі не мали що їсти, але почастували коняком та обдарували калитками й часописами, яких транс­порт прийшов був саме з Відня від Українського Жіночого Комітету. Кращого дарунку не могли їм дати. Земляки не знали, як дякувати за них. Зате вони принесли Стрільцям писанок, пасок та цукру.

Сот. Д-р Омелян Левицький

Потім Стрільці вибралися в гостину до мос­ковських окопів. Гостили їх там, чим хата багата. При цій нагоді спільно обговорили справу »перемиря«. Показали свої відтинки та умовилися, що одні до других не будуть стріляти. Також на­ладнали правильну почту з російськими станови­щами. Прикріпили на їхніх дротяних засіках скриночку, до якої що кілька днів носили свою почту: часописи для земляків і листи для рідні по тамтій стороні фронту. По якомусь часі почали приходити до Стрільців відповіді від рідні та навіть клунки з недалеких сіл. Ішла також між обома сторонами вимінна торгівля. Стрільці доставляли землякам часописи і часом напитки, а за це діставали мішки хліба та харчів.

Боїв не було. Дуже рідко-коли впав якийсь стріл. Очевидно, що таке »перемиря« не сподоба­лося вищій австр. команді і 5. квітня Гуцульська Сотня мусіла покинути вигідні становища та ві­дійти в інше місце, на полонину »Попадю«.

Пхор. Михайло Горбовий

На Попаді приділили Гуцульську Сотню до німецької дивізії ч. 200, що належала до карпат­ського корпусу. Там сотня мала місяць »відпочинку«, себто не сиділа в окопах, зате працювала важко при будові дороги через Попадю і повітря­ної залізнички на »Агіь6іні«. Харчі були дуже лихі. В таких умовинах прийшло навіть у сотні до заворушень. Стрільці домагались повороту до У. С. С.

В половині червня прийшло до сотні допов­нення з Коша, 45 стрільців з двома старшинами хор. Стафиняком і хор. Голинським. Положення сотні було далі дуже погане. Праця важка, харчів мало. Там то улюбленою піснею став гимн »Ло-патенцуґу«.

Нарешті 18-го червня відійшла Гуцульська Сотня на відпочинок до с. Петрова на Закарпатті. Звідти 27-го червня виїхала сотня до У. С. С. під Конюхи коло Бережан саме в часі, коли розпоча­лась офензива Корейського і коли Москалі за­йняли Конюхи.