Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Чорна рада. Художнє осмислення історичного минулого. Реалістичне і романтичне у зображенні подій 1663 р (конспект уроку)

Мета: розкрити правдивість відтворення історичною колориту епохи та станової психології окремих суспільних верств; через виразне читання і характеристику персонажів передати яскравість та багатство мови твору; ознайомити учнів з оцінкою роману в критиці; виховувати в учнів повагу до історичного минулого України.

Обладнання: книжки, карта України XVII ст., плакат з висловлюванням Т. Шевченка про роман.

Тип уроку: урок-мандрівка.

ХІД УРОКУ

І. Вступне слово вчителя

— На сьогоднішньому уроці ми здійснимо з вами мандрівку сторінками роману «Чорна Рада», познайомимось із героями. У проведенні уроку мені будуть допомагати: путівник, історик, письменник, оповідачі, козак, кобзар, літературні критики.

На уроці ви повинні не просто слухати, а й працювати. Ви маєте скласти план уроку або складний, або простий. Як забажаєте. Наприкінці уроку ми обговоримо, порівняємо ваші плани, підіб'ємо підсумки уроку.

Спочатку зробимо екскурс у нашу вітчизняну історію, дізнаємось про складний період з історії України. В цьому нам допоможе вчений-історик.

Вчений-історик. Діялося це незабаром після возз'єднання України з Росією. На Україні розгорнулась складна політична боротьба за владу, що і призвела до Чорної ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто тимчасового гетьмана Сомка й обрано гетьманом Івана Брюховецького. На раді, крім козацької старшини, були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною радою.

Після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) загострюється боротьба за гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають представники різних політичних орієнтацій.

На Правобережній Україні боротьбу за гетьманування веде представник польсько-шляхетської орієнтації Павло Тетеря. На лівобережній Україні козацька старшина висунула на гетьмана переяславською полковника Якима Сомка — брата першої дружини Б. Хмельницького. На старшинській раді в Козельці Сомка обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Але царський уряд не затвердив цього обрання.

Сомко дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної України в тісному союзі з Росією і намагався приборкати народні рухи. Він утверджував феодальне землеволодіння, домагаючись на цій основі розширення автономних прав. Цим було незадоволене міщанство та низові верстви козацтва. Вони висунули на гетьмана кандидатуру підтриманого царським урядом кошового отамана Івана Брюховецького, який демагогічно, на словах проголошував себе прихильником народних мас. На Чорній раді він був обраний гетьманом. Після цього Брюховецький скарав на смерть Сомка і його прихильників, а сам ще рішучіше своїх попередників провадив політику козацької старшини.

Під час цих подій по Україні ширилися повстанські рухи незадоволеного селянства. У них значну роль відіграли міські ремісники, дрібне міщанство.

Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її ставлеників — гетьманів, що утверджували основи феодальної економічної системи. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між претендентами на гетьманську булаву відзначалося характерними дія епохи феодалізму ознаками міжусобиць і ворогування феодалів.

Путівник. Почнемо нашу у мандрівку. Хочу вас попередити, що герої роману діють у незвичайних ситуаціях, постають на тлі широких суспільних процесів, і різних подій. Починаємо мандрівку з перших сторінок роману.

II. Мандрівка сторінками роману

Оповідач. На початку роману постає козацький хутір Хмарище і життя його власника Череваня.

«А те Хмарище було скрите гаями, справді наче хмарами. Кругом обняла його річка з зеленими плавами, лозами і очеретами. Через річку йшла до воріт гребелька. А ворота в Череваня не прості, а державськії». Черевань брав участь у походах Хмельницького, розбагатів і відійшов від політичних справ. Далі інтересів свого хутора з старосвітським побутом не сягає він своїми думками та помислами. Ось яким він постає перед нами «Черевань тільки похитувавсь, гладячи дерево; а щоки, як кавуни, сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача».

Перегортаючи і далі сторінку, ми розкриваємо хуторянську безтурботність, відсутність громадянської самосвідомості Череваня. Він добра людина, його називають «друзякою», до нього доброзичливо ставляться київські міщани: «Череваня таки й любили і шанували, бо був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить».

Але він не відзначається патріотичним запалом, як інші герої. В розмові з Шрамом він говорить:

«А що нам, брате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше походити? Слава тобі, господи, буде за нас, поки нашою віку! Я, бувши б (господи, буде з нас, поки нашого) тобою, сидів би ліпше дома та їв би хліб-сіль з упокоєм, аніж мені битись на старість по далеких дорогах та сваритись з міщанами».

Але коли його назвали Барабашем, то щиро ображається. На Чорній раді Черевань підтримував Сомка, доки не відчув небезпеку для себе.

«Ой, коли б мені добратися живому і здоровому до Хмариша! Нехай тоді радує собі хто хоче!»

У Череваня переконливо поєднуються риси людини доброї, щирої і водночас ледачої, пасивної, безвідповідальної, на яку не можна покластися.

Путівник. На хуторі Хмарище ми ще знайомимось з колоритною фігурою кобзаря. У творі у романтичному ключі осмислено проблему народ і співець.

Кобзар. Його називають «божим чоловіком». І говориться про нього так:

«Сліпий старець-кобзар. Темний він був на очі. а ходив без проводиря у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж робив із тими грішми? Викупив невільників із неволі. Іще ж до того знав лічити усякі болісні і замовляти усякі рани. Може, він помагав своїми молитвами над недужими, а може і своїми піснями, бо в його піснях лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теє-то, за все поважали його козаки, як батька; і хоч би, здається, попросив у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому оддав усякий».

На сторінках роману він відзначається високою свідомістю, розумінням подій, виявляє своє неприйняття щодо дріб'язковості, мізерності буденного життя.

«А більше мені не по нутру ота мізерна пиха, що розвелась усюди по Гетьманщині. Почали значні козаки жити на людський кшталт із великої розкоші. І вже байдуже їм тепер старосвітські співи, що й людям у подобу. Дух мій не терпить сього!»

Впевнено та незалежно приймається він і в присутності козацької верхівки. Хочу підкреслити риси його характеру: індивідуальність, натхненність, патріотизм. Мовою народних дум розповідає він про події, сумує за долю України, славить часи Богдана Хмельницького.

Але «божий чоловік» відмежовує себе від інших бандуристів. Коли інші кобзарі не гребували нагодою дрібного заробітку під час чорної ради, то він не пішов туди. «Я в ваші чвари да свари не мішаюсь»,— відповів. Це одна з рис духовного аристократизму кобзаря, показана в романтичному плані.

Критик. Я хочу виразити своє міркування з приводу цього образу. Співець-кобзар Куліша, на противагу Шевченковим образам кобзаря, виявляє свою зверхність над народом, не зливається з народною масою, своїми моральними якостями вивищується над нею.

Путівник. Продовжимо нашу мандрівку сторінками роману. Дізнаємось, як зображує письменник народні маси.

Оповідач. Коли Шрам з сім'єю Череванів подорожує в Київ, ю зустрічається з міщанами на околиці міста. Міщани в розмові з подорожніми висловлюють своє незадоволення козацькою старшиною: «Козацтво ви собі загарбали, самі, собі пануєте, ридванами їздите, а ми будуй власним коштом стіни, палати чини, мито чорт знає що»!

Ще гостріші закиди чують ті ж подорожні, ідучи з Києва до Ніжина. По дорозі селяни-косарі оточили ридван Череваня і відверто ремствували: «Буде вже й того, що один свиту золотом гаптує, а інший, може, й сірячини не має; один оком своїх сіножатей не займе, а ми ось із полонини косимо. А вибиваємось із-під ляхів усі укуп».

Незадоволені висловлюють свою прихильність до запорозької голоти. Всюди, де сходились простолюди, чулися розмови, точилися бесіди про нову Хмельниччину. В кузні від коваля Шрам чує таку розмову: «Що ви,— каже,— лагодите чересла та лемеші? Лагодьте лучче батьківські списи, бо буде всім робота. Їхали в Ніжин запорожці, дак казали, що знов піднявсь такий гетьман, як Хмельницький».

Всюди в народі з гнівом говорять про «дуків-срібляників». Сільська біднота повалила до запорожців, коли вони стали кошем, готуючись взяти участь у ніжинській раді.

Письменник. Для зображення народних мас я використав пісні козацької голоти, лексику таких дум, як: «Козак Голота», «Козак Нетяга Хвесько Ганжа Андибер».

Критик. «Чорну раду» написано тоді, коли вже були відомі історичні твори Шевченка. Між Кулішем і Шевченком наявне розходження в історичних подіях. Позитивним героєм Шевченкової поеми «Гайдамаки» виступала селянська маса та її представник Ярема — наймит у постолах. Куліш у романі «Чорна рада» теж зображує народну масу, але вона не виступає тут у ролі позитивного героя.

Однак, як художник, він зрозумів, як відтворити настрої незадоволеної бідноти та класовий характер боротьби. Даючи правдиві зарисовки не задоволеної сіроми, Куліш явно тенденційно наголошує на тому, що ця маса нездатна була розуміти державні справи, а стихійні рухи селянства, козацької голоти, мовляв, призводили до руїни, підривали національну єдність.

Письменник. Різні характери я показав в образах претендентів на гетьманську булаву — Сомка і Брюховецькою. Вони відрізняються один від одного і зовнішністю, і вдачею, і своїм ставленням до державної справи. Симпатії мої на боці Сомка.

Путівник. Ось і подивимось, яким же постає в романі Брюховецький.

Оповідач. Брюховецький — прямий антагоніст Сомка. Він лукавий, підступний, хитрий, підлий. Це вразлива, мстива і властолюбива людина, що демагогічно маскується перед народом: «Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові, протоптані, і пучки не видно.

Хіба по шаблі можна б догадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота да й та на йому була мов чужа. і постать, і врода в нього були зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловічок простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на його не подумав би, що в цій голові вертиться що-небудь опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату».

Обіцяючи зменшити побори старшини і обмежити захоплення нею маєтностей, втираючись у довір'я простолюду, на який опирається у боротьбі за гетьманство, він намагається справити вигідне враження, бути малопомітним, скромним.

«Нащо ж і живе наш брат запорожець на світі, коли не на те, щоб стояти за православних християн, як за рідних братів своїх? Чи нам, золото, чи нам срібло, чи нам панські будинки треба? Не про те ми проживемо і в злиднях, проживемо і в землянці на одному хлібі та воді. Сказано "Хліб та вода — то козацька їда"»

А трохи далі говориться: «Окаянний пройдисвіт так усіх оманив, так по душі були темному людові ти лукаві ухватки, ти тихі, солодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж. Химерний той Іванець морочив голови людськії, мов не своєю силою, мов який чарівник – чорнокнижник, ходив він поміж миром, сіючи свої чари»

А добившись свого, відверто і цинічно розкривається перед тими, хто його підтримував. Після Чорної ради Брюховецький брутально лає голоту (мужва невмивана, дурне мужицтво), загрожуючи всіх порівняти батогами, глузує з старих січовиків.

«Ми між людьми будемо жити по-людськи, а кому з нас не по нутру, той нехай іде на січ їсти сушену рибу з сирівцем»

Ми бачимо, що якості характеру Брюховецького виявляються залежно від обставин. На сторінках роману Брюховецький показаний політичним авантюристом, людиною без честі і гідності.

Письменник. Сюжет мого о роману не сягає далі перемоги Брюховецького на Чорній раді. Я не зобразив таких авантюр гетьмана, як зрадливі його зв'язки з турецьким султаном. Але в романі є натяк на ці його вчинки «Хто ж бо того не знав, скільки опісля розлито на Україні крові через Іващеве лукавство».

Критик. Образ Брюховецького як ставленика «черні» автор подав тенденційно, але не спрощено, він навіть дещо складніший за інші образи, бо в одній особі поєднується авантюрний демагог і нікчема. Перемогу Брюховецькою на Чорній раді Куліш розглядає як трагедію в історії українського народу.

Путівник. А тепер подивимось на нашого претендента на германську булаву. Це Сомко.

Оповідач. Сомка зображено в прикрашеному вигляді «Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної, був високий, огрядний собі пан, кругловидний, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку, очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи».

Сомко зображується «щирим і незлюбливим» лицарем, відвертим у своїх поглядах і прагненнях.

«Сомко бо жартів не любив. Щирий і незлюбливий був лицар, да все ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен». Для Шрама він «щира козацька душа», для Петра — гордий, пишний і розумом високий гетьман... золота голова. Одноплановість зображення Сомка не порушується навіть тоді коли йдеться про його заручини з Череванівною він, козак не до любощів, у нього на думці не сватання, а якби одігнати ляхів до Случі.

Позитивними рисами Сомка є те, що він не мириться з запорозьким демократицизмом, бунтарством сіроми і відстоює ідею міцної державної влади, сильної гетьманської руки.

Сомко мріє об'єднати обидві частини України і триматися договору про возз'єднання з Росією.

Щоб обидва береги Дніпрові приклонилися під одну булаву! Я одже скоро одбуду царських бояр, хочу іти на окаянною Тетерю. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, держачись за руки з Москвою, і проженемо усякого, хто покуситься ступити на руську землю."

В цих словах його позитивна програма. Але ця мрія в розумінні Сомка пов'язана з утвердженням старшинських інтересів та приборканням народних мас. Для заможної козацької старшини він взірець лицарства, мужності, відвертості і благородства.

Але цілком закономірно, що його не підтримали ні посполити, ні міщани, ні рядові запорожці, бо вони в його очах дурна «чернь», «голодранці», «голота». Після того, як відбулася Чорна рада і Сомко потрапив у в'язницю, то він в відмовляється від порятунку ціною самопожертви Кирила Тура.

«Того слухаю мовчки,— одвітує Сомко,— що з сієї бучі пуття не буде. Багато розлив християнської крові Виговський за те нещасне панство до гетьманства, багато й Юрась погубив земляків, добиваючись того права, щоб над обома берегами гетьманувати, невже ж не ужметься плисти по Вкраїні кров християнська ні на часину? Отже, я ще почну одного супротив другого ставити і за своє право людську кров точити! Бо Іванець з козаками стоїть тепер міцно; щоб його збити, треба хіба усю Вкраїну надполовинити; а навіщо? Щоб не Брюховецький, а Сомко гетьманував»!

Сомко мужньо приймає смерть, відмовившись від можливого порятунку, бо «погибає Україна»'

Путівник. Так закінчилась наша зустріч з Якимом Сомком. Яку ж оцінку дасть критик, знаючи про ставлення автора до цього героя?

Критик. Художністю образ Сомка поступається перед іншими образами роману. В ньому, на мою думку, багато спрощеного, надуманого, схематичного. Сомко виступає в романі не стільки художнім образом, скільки рупором, через який письменник проголошує свої погляди про старшинську зверхність над народними масами, висловлює свої поняття кращих рис вдачі гетьмана.

Письменник. Найповніше я змалював групу прихильників Сомка, показав їх у по штивному плані При цьому я посилався на діяльність Б. Хмельницького як на зразок державної мудрості к патріотизму.

Путівник. На сторінках роману ми зустрічаємось з паволоцьким полковником Шрамом. Яка ж його роль на сторінках роману?

Оповідач. Шрам — найвірніший однодумець Сомка. Ось яким він постає перед нами: «Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурною, учився в Київській братській школі і вже сам вийшов. Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то він устряв до козацького війки, бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи як дасться рідна йому кров за безбожний глум польський консистентів і урядників над українцями».

Шрам зображається як людина пильної, мужньої суворої вдачі, загартований і пошматований в боях воїн.

«Сидів він замовником серед дикого степу на Низу взявши собі зо жінку бранку туркеню, проповідував він слово правди божої рибакам і чабанам запорозьким, побував він на полі й порі з низцями, видав не раз і не два смерть перед очима та загартувався у воєнному ділі так, піднявся на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу, ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такої веремії. У них-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки ,як прозвали його Шрамом, то й забули його реєстрове прізвище». Шрам – поборник об’єднання України, прихильник міцної гетьманської влади. Він веде на правобережжі боротьбу проти шляхетно-польського ставленика Тетері, а на Лівобережжя прибув, щоб підтримати Сомка на Чорній раді. Він вступає в суперечки з міщанами.

«Де в світі видано, щоб увесь люд жив при одному праві? Усякому своє...»

Коли інша козацька старшина прагнула до наживи, захоплювала земельні маєтності, то Шрам вів скромне життя. Він був не тільки полковником, але й попом, тому й одягався своєрідно «... по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по давніх шрамах на виду — старший козарлюга».

В розмові Шрам часто говорить про долю України: привернем усю Україну до одної булави, зніметься пожежа по всій Україні, ляхи та недоляшки душили Україну, барабашів тепер повна Україна».

Критик. В образі Шрама Куліш ідеалізує старшинську свідомість, честь і звичаї. Якщо Шевченко вважав кращими рисами героїв зв'язки їх з народною масою, то Куліш, навпаки, вбачав позитивні риси героя в його непримиренному ставленню до "черні". Ідея старшинською аристократизму знайшла свою конкретизацію і в образі Шрама.

Путівник. Подорожуємо далі. Народне уявлення про героїчне плем'я запорожців розкривається в образі Кирила Т'ура.

Козак. Я виходець з гірської Чорногори, побратим Кирила Тура. Саме про нього і хочу розповісти. Незважаючи на велику енергію, хоробрість, лицарство, він не підносився серед козацтва вище курінною отамана. Та й не прагнув Кирило Тур поширюватися у значне заможне козацтво. Його батько був запорожцем, мати і сестра — звичайні селяни. Ніколи він не виявляє інтересу до панства і власної користі. Зміст його життя - товариство, побратимство, лицарська честь, незалежність.

Це образ химерного запорожця, який хоче бути таким характером, як що про їхні вчинки оповідає народ. Кирило приваблює до себе своєю вдачею. Він часто висловлює свої думки і почуття мовою народних пісень та дум. Його мова незвичайна, а піднесена, забарвлена дотепами, прислів'ями, вигадками, жартами. Він зневажає буденне життя, бо волелюбна вдача прагне просторів, одчайдушних вчинків. Він мріє податися в гірську Чорногорію бо йому всюди тісно, ніде не знаходить він вдоволення жадоби лицарських вчинків і пригод.

Кирило Тур — завзятий лицар, щирий, вірний товариш. Перед гетьманом він тримає себе, як рівний з рівним. Вдачі запорожця відповідала його кремезна постать з розкішними вусами, «а очі такі лукаві, що разом здається, й що говорить, разом і морочить».

За рішенням ради запорожців Кирило Тур зазнав покарання, як говорив «січовий батько» Пугач за те, що «знюхавсь поганий з бабами і наробив сорому товариству на всі роки». За звичаями запорожців винуватця карають киями!

«Однак Кирило Тур показав себе добрим запорожцем і не зморщився, і не застогнав».

Після того, як відбулася Чорна рада і Сомко потрапив у в'язницю, Тур пробує визволити гетьмана, що чекав на страту. Але Сомко відмовився від порятунку ціною самопожертви Кирила Тура. Після цього Тур лагодиться за мною у далеку дорогу – в Чорногорію. «Наша мета — війна з бусурманами», говорить Кирило Тур, маючи намір брати участь у визвольній боротьбі чорногорців проти турецького гноблення.

Критик. В літературознавстві були спроби зіставити цей образ, зокрема, з образами Лермонтовського Печоріна, з героями «Корсара» Байрона, «Розбійників» Шиллера. У цьому зіставленні є частка істини. Але життєва сила образу Кирила Тура криється насамперед у народнопоетичній основі.

Виплеканий народною уявою химерний козак Мамай, характерництво запорожців, героїчні мотиви народних дум і пісень про волелюбних представників козацтва - не справжні джерела образу Кирила Тура. Саме в цьому виявляються в даному образі романтизовані риси національного характеру.

Путівник. А є в романі «січовий дід» Пугач. Він втілення кращих запорозьких традицій. Я думаю, що ви зі мною погодитеся.

Оповідач В образі «січового діда» Пугача втілено кращі запорозькі традиції.

Він всюди бореться за правду: то з'являється з міщанами у світлицю, Гвинтовки і вимагає повернути їм не по праву захоплені воли: «Послухай, пане князю, ти мене, старого Пугача,— каже поважно січовий дід. — Старий Пугач ні для кого в світі душею не покривить. Нехай міщани дечим і поживились од козаків у польську заваруху, та вже ж і козаки почали тепер наш мати "їм шиї справді по-шляхетські. Засівши в їх магістрати, в ратуші, старшина козацька орудує їх війтами, бурмистрами і ранцями, як чортяка грішними душами. Коли тобі полковник дав займанщину, то нехай воно так і буде; тільки є не обіжай добрих людей, верни їм їх воли».

Він відшукує Кирила Тура, коли той порушив запорозькі звичаї, і вимагає судити його.

«– А що, вражий сину! Зоп'явсь уже на кош? Одпас уже товсту мармизу? Поїдьмо до коша на розправу. Ти думаєш, ми дурно насипали божому чоловікові шапку талярів? Пакосник ти паскудний! Поганець! Загладиш ти в нас сьогодні увесь сором, що наробив товариству! Убирайсь лиш, гаспидський сину! Сідлай коня! Тебе б треба, взявши за шию, вести до образу на вірьовці. Як собаку, та вже я честь на собі кладу: пограй уже, так тому й бути, в останній раз на коні»!

Під; час покарання Кирила Тура він найсильніше б'є його києм. А після покарання «батько Пугач» прийшов на трапезу до Кирила Тура, і то вже була велика честь усьому куреневі.

На Чорній раді Пугач активно підтримував Брюховецького, та коли побачив, що Брюховецький, захопивши гетьманську булаву, швидко виявив свою зневагу до старих запорожців, він рве стосунки з гетьманом, захищає демократичні запорозькі звичаї.

«— Ми таки й підемо, гаспидів сину!— каже батько Пугач.— Ти нас не випихай коліном. Тільки добре собі запам’ятай, що брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. Плюйте, братці, на його гетьманство! Ходімо до своїх куренів!»

Путівник. Почали ми свою мандрівку з хутора Хмарище і закінчуємо її теж на хуторі Хмарище. Ми ще не сказали про те, що прикрасою сім'ї Череваня є його дружина та дочка Леся. Обидві вродливі, чемні, лагідні, щирі і душевні. Але обидва образи жінок у романі посідають другорядне місце.

Привабливість їх криється в народнопоетичній стилізації портретів, які показує Куліш на тлі ідилії заможного козацького життя. Такою ідилією і закінчується «Чорна, рада»: з Лесею одружується Петро Шраменко (син того самого паволоцького полковника Шрама) і на хуторі Хмарище і запанував спокій «мов ізроду й хуртовини не було».

1-й критик. Я як критик вважаю, що письменник, зумів відобразити в романі багато правдивих картин з історії України. Часом він, одступаючи від художнього змалювання подій, намагається публіцистично дати їм свою тенденційну оцінку.

2-й критик. У романі Куліша «Чорна рада» письменник відобразив класовий, характер подій, показав народні маси і козацьку старшину. І тому з цього погляду роман є не тільки історичним, а й соціальним твором.

1-й критик. Роман Куліша відіграв значну роль у розвитку української художньої прози. Захоплюючий сюжет, яскравість образів, майстерність . композиції, загостреність ситуацій обумовили високу читабельність твору, в якому відбиті історичні події, живий колорит епохи. Роман «Чорна рада» увійшов у класичну спадщину української літератури. Створення першого історичного роману треба розглядати як значний успіх в процесі становлення нової української літератури.

Учитель. Я хочу доповнити, що роман Куліша свого часу був високо опінений Т. Шевченком, І. Франком. Т. Шевченко писав: «Спасибі тобі, богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і особливе спасибі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі».

Перегорнуто останню сторінку роману. Ви складали план уроку і думаю, звернули свою увагу на основне в розповідях.

III. Обговорення планів

1. «Чорна рада» — перший історичний роман в українській літературі.

2. Історично правдивий образ Брюховецького.

3. Яким Сомко — «щирий і незлюбливий лицар».

4. Полковник Шрам — поборник об'єднання України, прихильник міцної гетьманської влади.

5. Заможний хуторянин Черевань.

6. Проблема роману — народ і герой, народ і співець.

7. Втілення кращих запорозьких традицій в образі «січового діда» Пугача.

8. Образ мужнього, химерного вдачею воїна-лицаря Кирила Тура.

9. Роль роману «Чорна рада» у розвитку української художньої прози.

Складний план

1. Історична основа роману.

1) Ворогування між окремими групами козацької верхівки.

2) Боротьба між претендентами за гетьманську булаву.

2. «Чорна рала» — соціальний роман з українській літературі.

3. Показ благородства героїв, їх здатність на одчайдушні вчинки, на самопожертву.

4. Зображення боротьби різних ідейно-естетичних напрямів, в основі: яких були різні погляди на взаємини співця з народом. 5. Образи головних персонажів.

1) Кирило Тур — найяскравіший романтичний образ.

а) Велика енергія;

б) хоробрість, лицарство;

в) щира вірність товаришам.

2) Пугач - «січовий дід» – борець за правду.

3) Полковник Шрам – поборник об'єднання України, прихильник міцної гетьманської влади.

4) Брюховецький — підступна, зрадлива, мстива і властолюбна людина, авантюрист.

5) Мрія Сомка —об'єднати обидві частини України.

6. Роль роману в розвитку української художньої прози.

Далі дається характеристика й оцінювання складених планів.

Потім учні переходять до закріплення уроку. Вони відповідають на запитання вчителя. — Що показав письменник у романі?

Письменник у романі показав соціальні суперечності між багатою верхівкою й незаможними шарами українського суспільства, подав широку панораму української дійсності в перші роки після смерті В. Хмельницького; розкрив незадоволення низових верств козацтва та міщанства політикою козацької старшини, яка дбала насамперед за зміцнення своїх феодальних привілеїв; намагання переяславського полковника Сомка об'єднати Лівобережжя з Правобережжям і в союзі з Московською державою зламати ще численних прихильників польської орієнтації, а отже, й зміцнити позиції козацької старшини.

— Чому так названо твір?

— Що зрозуміли ви з виступів?

— Які відповіді вам найбільше вподобались і чим саме?

— Які оцінки кожна виставити?

IV. Підсумок уроку.

V. Домашнє завдання