Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Україна на початку 20-х років. Варшавська угода та її наслідки.Ризький мир

План.

1. Радянсько-польські відносини

2. Варшавська угода

3. Інтервенція польських військ

4. Наступ радянських військ на Варшаву

5. Ризький мир

Вступ

Але зусилля українців у боротьбі за власну державність, за відновлення територіальної цілісності своєї країни не були даремні. Рівень національної свідомості українського народу в 1917-1920 pp. значно виріс. Українці зробили ще один крок на шляху свого перетворення на сучасну націю: декілька років поспіль вони мали власну державу. Ця обставина не могла минути безслідно. Досвід державотворення 1917—1920 pp. міцно вкарбувався в їхню історичну пам'ять. Незважаючи на величезні втрати і страждання, які випали на долю цього народу, його прагнення до самозбереження як окремої національної спільноти не зникло. З цього прагнення цілком природно народжувалося переконання, що нормальний розвиток неможливий без власного державного організму. Це було головною запорукою майбутнього відродження Української держави.

Радянсько-польська війна

Радянсько-польські відносини. Польська держава народилася восени 1918 р. Диктаторську владу «начальника держави» здобув Ю. Пілсудський. За умовами Версальського мирного договору Німеччина визнавала незалежність польських земель, що входили до складу дореволюційної Росії, а під час війни були окуповані кайзерівськими військами, і віддавала їй частину Верхньої Сілезії. В кордони Польської держави включалися також польські землі, що перебували у складі колишньої Австро-Угорщини.

Питання про східні кордони території, на якій Польща мала право запроваджувати свою адміністрацію, розглядалося на Паризькій мирній конференції вже після підписання Версальського миру.

8 грудня 1919 р. з'явилася «Декларація Верховної Ради союзних і об'єднаних держав з приводу тимчасового східного кордону Польщі». Лінія кордону накреслювалася від Гродно на Немирів, Брєст-Лнтовськ, на захід від Рави Руської, на схід від Перемишля до Карпат. Отже, за винятком частково полонізованих територій Підляш-шя, Посяння, Лемківщини і Холмщини, рекомендована Антантою лікія залишала Польщі землі, населені в основному поляками. Це ке влаштовувало польські правлячі кола, які мріяли відновити державу в кордонах Речі Посполитої XVIII ст., від Балтійського до Чорного морів. Вони претендували на всю Литву, Бєлорусь і Правобережну Україну.

У 1919 р. Пілсудський зайняв новну частину Бєлорусі і українські землі по річки Збруч і Горинь. Уряд радянської Росії неодноразово, але безуспішно звертався до польського уряду з пропозиціями мирного врегулювання питання про кордон. Перешкодити просуванню польських військ .вій не міг, бо всі сили віддавалися боротьбі з арміями Колчака і Деннсіна.

Разом з тим Пілсудський не просувався надто далеко на схід, і не тільки тому, що не мав достатньої військової сили для ловно-масштабної війни з більшовицькою Росією. Починати війну пін вважав нерозумним з іншої причини: білогвардійська Росія була для Польщі таким же, якщо не серйознішим противником. У разі перемоги білогвардійців Польщі довелося б обмежитися на сході етнографічним кордоном. У випадку перемоги більшовиків Антанта, цілком зрозуміло, не стала б відстоювати вигідний Росії етнографічний кордон. На словах запевняючи Денікіна у підтримці, бо цього вимагали уряди Франції і Англії, польський уряд реально не допомагав білогвардійцям- Пілсудський зосередив наявні у нього збройні сили в Галичині, щоб ліквідувати ЗУНР.

28 січня 1920 р. Раднарком Росії передав по радіо заяву про основи політики щодо Польщі, у якій запевняв польський уряд, що червоні війська не переступлять існуючої лінії Західного фронту. Це запевнення можна було зрозуміти так, що лінія фактичного розмежування сил могла б стати основою при визначенні державного кордону в ході мирних переговорів. 6 березня X. Раковський від імені Раднаркому УСРР також запропонував польському урядові укласти мирний договір. Як у цій, так і в інших нотах Раковського не було згадки про те, Ідо УСРР претендує на західноукраїнські землі.

Адресовані Пілсудському мирні пропозиції з боку радянських республік не перешкодили більшовицькому центру здійснювати інтенсивну підготовку до можливої війни. 27 лютого 1920 р. Ленін запропонував Реввійськраді РСФРР спрямувати всю увагу на Західний фронт і перевести туди все, що можна, з Сибіру та Уралу. 11 березня він поставив завдання перед Кавказьким фронтом щодо «якнайшвидшого перекинення максимуму військ на Захфронт».

Коли окреслилася поразка денікінських військ і Червона армія позбавилася найсерйознішого противника, правлячі кола Польщі вдарили на сполох: збройний конфлікт з радянською Росією здався їм неминучим. США і Антанта дали згоду на термінову військову допомогу. Навесні 1920 р. збройні сили Польщі налічували ' 738 тис. чоловік, її армія стала однією з найбільших у Європі.

Варшавська угода. За дорученням С. Петлюри дипломатична місія УНР у Варшаві тривалий час вела переговори з -польським урядом про сформування спільного антибільшовицького фронту в Україні. Укладення союзу з колишнім ворогом Пілсудський обумовив надзвичайно жорстко. Бажаючи продовжити боротьбу за незалежну Україну, Петлюра прийняв ці умови.

21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії УНР А. Левицький і міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали загальну і торговельно-еконошчпу конвенції (угоди). Польський уряд визнавав існування УНР в межах, які мали бути означені договорами з суміжними країнами. Кордон між Польщею та УНР встановлювався по лінії, яку війська Пілсудського вже зайняли. Таким чином, у межах Польщі залишалися Холмщина, Підляшшя, Посят:-ня і Лемківщина (з 1918 -p.), Західна Волинь і частина Полісся по .Збруч і Горинь (з травня 1919 р.) і вся Галичина (з липня 1919 p.). Разом з тим Польща відмовлялася від претензій щодо розширення своєї території до кордонів Речі Посполитої 1772 p., тобто до початку її поділів сусідніми країнами, і визнавала ці землі за УНР.

Відмова уряду Пілсудського иід історичних прав на частину українських земель мала символічне значення. Навпаки, відмова Петлюри зід урочисто проголошеної за його ж участю злухи УНР і ЗУНР була політичним актом. Держави-переможниці у світовій війні взяли до відома факт ліквідації ЗУН? і захоплення Галичини Польщею, але не погодилися з цією анексією. Галичина дістала статус «міжнародної території». Для Пілсудського було важливим те, що УНР заявила про відсутність у неї претензій на західноукраїнські землі.

24 квітня було укладено військову конвенцію. Збройні сили Петлюри підпорядковувалися польському командуванню. УНР давала згоду на підпорядкування залізниць польському управлінню і на спільну валюту. Утримання польських військ на території України покладалося на український уряд, а озброєння петлюрівських дивізій — на польський.

Три конвенції пізніше назвали Варшавською угодою. Будучи таємною, вона не підлягала ратифікації (затвердженню верховним законодавчим органом).

В Україні Варшавська угода була сприйнята вкрай негативно. Накреслений Леніним і Раковським курс на створення Української держави в цей час втілювався у життя. Оманливі ілюзії щодо перспектив існування самостійної УСРР поділяв навіть В. Вкнни-ченко. Безкомпромісна позиція С. Петлюри, який віддав перевагу залежності від Варшави, аби відстояти створен-',' в 1917 р. УНР, засуджувалася багатьма українськими політичнії ;я діячами. Зокрема, на конференції есерів, яка відбулася у Празі, М. Грушевський, О. Жуковський, М. Шаповал та інші. дери українського національного руху визнали Варшавську угс чу юридичне неспроможним актом.

Інтервенція польських військ. Ю. Пілсудський не став чекати, поки радянське командування закінчить передислокацію військ, і 25 квітня 1920 р. розпочав інтервенцію. Ударна група військ в Україні налічувала близько 40 тис. чоловік. Маючи потрійну перевагу в силах, польське командування розраховувало оточити і знищити обидві армії Південно-Західного фронту, а потім захопити Київ і Правобережну Україну.

Разом з польськими військами наступала 15-тисячна армія С. Петлюри. За два дні до вторгнення розташовані в районі Вінниці дві бригади УГА перейшли на бік поляків. Однак польське командування не довіряло галичанам і не погодилося використати їх у боях: галицькі війська були роззброєні і розформовані. Не довіряло воно повністю і петлюрівцям. Згідно з військовою конвенцією Петлюра мав сформувати ще чотири дивізії, але не дістав на це дозволу.

Ефект раптовості і велика перевага в живій силі та озброєнні дали змогу військам Пілсудського за перший тиждень боїв захопити Житомир, Бердичів і Козятин. 7 травня було здобуто Київ. Однак 12-та армія, яка діяла на київському напрямку, зберегла боєздатність і відступила організовано. Вона перейшла на лівий берег Дніпра і надійно закріпилася на лінії Бровари — Бориспіль. 14-та армія, що прикривала Одесу, також закріпилася на лінії Біла Церква — Ямпіль на Дністрі. Незважаючи на захоплення столиці України, польські армії не виконали повністю поставлених завдань і змушені були утримувати розтягнутий фронт, який поглинув більшу частину наявних резервів.

Інтервенція викликала обурення українського населення. Воно переросло в рішучий опір, коли виявилося, що окупанти займаються

реквізиціями і грабунками, репресують усіх незадоволсних, влаштовують єврейські погроми.

В Україні розпочалася мобілізація в Червону армію, яку здійснювали не тільки органи влади — військові комісаріати, а й профспілки. Створювалися частини особливого призначення (ЧОП), які паралізували виступи незадоволених радянською владою. Нарешті, організований чекістами під керівництвом «залізного Фелікса» (Ф. Дзержинського) кривавий терор проти боротьбистів та інших «контрреволюційних елементів» також зіграв свою роль у тому, що очікуване Петлюрою антибільшовицьке повстання не відбулося.

Перші успіхи Пілсудського Москва зустріла холоднокровно. Вразливе у воєнному відношенні становище Києва було враховане завчасно: після вигнання денікінців з України Резиденціею центральних органів влади і управління став Харків (аж до 1934 p.). У день захоплення Києва ВЦВК звернувся із заявою до робітників, селян та солдатів Польщі, у якій твердив: «Не вірте, що Червона армія несе вам рабство або збирається насильно нав'язати вам комунізм. Розгромивши ваших панів, радянська влада дасть польському народові право влаштувати своє життя за власним бажанням».

Радянське партійно-державне керівництво було цілком переконане в тому, що об'єктивне співвідношення сил на користь Росії рано чи пізно приведе до поразки збройних сил Пілсудського.

Справді, воєнний успіх кампанії виявився для армій Пілсудського короткочасним. Співвідношення сил неухильно змінювалося не ' на їх користь. Л. Троцький методично нарощував кількісну перевагу, звідусіль перекидаючи на польський фронт найбільш боєздатні з'єднання: з Кавказького фронту — 1-шу Кінну армію, з Туркестанського — 25-ту Чапаєвську дивізію, з-під Перекопу — 8-му Червонокозачу дивізію. Ка Півдеино-Західний фронт було направлено близько 40 тис. бійців. Командуючим фронтом став О. Єго-ров. Командування Західним фронтом у Бєлорусі, де зосереджувалися найбільші резерви для наступу на Варшаву, було доручено М. Тухачезському.

Наступ на Варшаву. На світанку 5 червня 1920 р. три дивізії 1-ї Кінної армії прорвали фронт противника і вийшли в тили 3-ї польської армії. Через два дні вони оволоділи Житомиром і Бердичевом. Одночасно 12-та армія форсувала Дніпро на північ від Києва . і почала пробиватися до нього.

1-ша Кінна армія, просуваючись назустріч 12-й, створила загрозу цілковитого оточення 3-ї польської армії. Остання почала в паніці відкочуватися на захід. 12 червня Київ було звільнено.

Нищівна поразка під Києвом створила умови для переходу в контрнаступ з'єднань Західного фронту. На понну силу контрнаступ у Бєлорусі розгорнувся наприкінці червня. Армії Пілсудського залишили Мінськ, Гродно і Барановичі. Спроба закріпитися на

Німані також їм не вдалася. Війська Західного фронту під командуванням Тухачевського увійшли в Польшу і почали розвивати наступ на Варшаву. Очолювані Єгоровим війська Південно-Західного фронту повели наступ на Львів.

У відчаї прем'єр-міністр і начальник генерального штабу Польщі кинулися в бельгійське курортне містечко Спа, де 5 липня відкрилася конференція держав Антанти і Німеччини" Англія і Франція пообіцяли допомогу, але на певних умовах. П<Ньща повинна була обмежитися на сході лінією кордону, накресленою в декларації Антанти від 8 грудня 1919 p., і зобе, І язатися прийняти будь-яке її рішення пг,одо майбутнього статус;,', І Східно)' Галичини. 10 липня польське керівництво погодилося на ці умови. Наступного дня британський міністр закордонних справ лорд Дж. Керзон звернувся з нотою до Росії.

Керзон вимагав, щоб радянські війська зупинилися на відстані 50 км на схід від, лінії, визначеної як східний кордон Польщі в декларації від 8 грудня 1919 р. Таким чином, ця лінія (відтепер вона дістала назву літі Керзона) вперше ставала політичною реальністю. Встановлення радянсько-польського кордону по лінії Керзона обмежувало Польщу в її етнографічних межах, за винятком стародавніх українських земель, .які все-таки переходили під контроль Варшави: Холмщкни, Підляшшя, Посяння і Лемківщини. Керзон вважав також за доцільне, щоб у Східній Галичині, третину території якої вже займали війська Єгорова, воюючі сторони зупинилися на лінії фактичного перебування на день підписання перемир'я.

Про реакцію Леніна на ноту Керзона можна судити з таємних телефонограм члену Решзійськради Південно-Західного фронту Й. Сталіну і заступнику Реввійськради РСФРР Є. Склянському. Нота розцінювалася як спроба «вирвати з рук шахрайськими обіцянками перемогу». Ставилася вимога «.шаленого прискорення наступу на Польщу». 16 липня ленінські пропозиції схвалив пленум ЦК РКП (б). На їх основі Чичерін склав иоту-відповідь.

Суть радянської йоти зводилася до відмови від посередництва Англії і фальшивого твердження про готовність негайно розпочати прямі переговори з польським урядом. Чичерін наголошував також на тому, що уряд Росії готовий визнати більш вигідний для Польщі територіальний кордон, ніж той, який Антанта запропонувала в грудні 1919 р. Зрозуміло, що «більш вигідний» для Польщі українсь-ко-полъсысий кордон був невигідним для України.

23 липня Троцький дав директиву Західному фронту всемірно розвивати наступ на Варшаву, а Південно-Західному — на Львів. 1-ша Кінна армія, посилена трьома стрілецькими дивізіями, мала завдання не пізніше 29 липня оволодіти Львовом і захопити переправи через річку Сан. Долаючи сильний опір противника, вона зайняла Броди, а потім Буськ. Але польські війська мали тут чисельну перевагу і якраз 29 липня завдали контрудару в районі Бродів. У результаті командарм С. Будьонний змушений був залишити Броди й перейти до оборони. Поразка 1-ї Кінної армії здавалася неминучою, але через несприятливу обстановку під Варшавою польське командування припинило наступ. Знесилена тривалими боями .і ослаблена втратами, 1-ша Кінна армія за наказом штабу фронту знову перейшла у наступ, зайняла Броди і підступила до Львова.

Після вступу Червоної армії у польські землі в Білостоці утворився Польський ревком на чолі з Ф. Дзержинським, якому було надано всю повноту влади на окупованій території. Ревком видав маніфест, де проголошувалася необхідність створення Рад, націоналізації фабрик, заводів і шахт, експропріації поміщицьких маєтків і запровадження наймитських комітетів для управління ними. Про передачу землі селянам мови не було.

На території Східної Галичини, у Тернополі, 3 липня 1920 р. було утворено Галицький ревком як тимчасовий уряд терміново проголошеної Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР). На чолі Галревкому став В. Затонський. Ревком видав декрети про конфіскацію поміщицької та церковної земель, націоналізацію промисловості й банків, відокремлення школи від церкви і церкви від держави.

Тим часом у радянського командування виникла нагальна потреба підсилити армії, що наступали на Варшаву. Керівництво Південно-Західного фронту самочинно затримало виконання наказу главкома про перебазування 12-ї армії та 1-ї,Кінної армії у розпорядження Західного фронту. Воно .розраховувало спочатку зайняти Львів. Здійснена 17 серпня спроба прорватися до міста знову виявилася невдалою. Лише тоді армії дістали дозвіл виходити з бою, але після важких наступальних дій під Львовом вони були вже нездатні допомогти Західному фронту.

Наступ на Варшаву поступово згасав. Радянські війська відірвалися від баз постачання і були знесилені втратами. Польські армії за цей час поповнилися частинами, перебазованими з-під Львова, а також за рахунок резервів і нових формувань. Загроза втрати проголошеної у 1918 р. державності згуртувала навколо уряду Польщі найширші верстви суспільства, не виключаючи й селянство. Уряд терміново видав закон, який обмежував на користь селян поміщицьке землеволодіння. Негайну допомогу Польщі зброєю та боєприпасами подала Франція.

13 серпня радянські війська оволоділи населеним пунктом, що за 23 км від Варшави, і підійшли до приміської фортеці Модлін. Це був їх останній успіх. Польське командування створило шестикратну перевагу сил на напрямі головного удару і 14 серпня перейшло у контрнаступ. Вже через десять днів основна частина радянських військ була відкинута за Буг. В останній декаді вересня фронт знову перемістився в район Житомира і Бердичева.

Мирні переговори почалися в середині серпня у Мінську, а потім були перенесені в Ригу. Польський уряд затягував їх, прагнучи дістати якнайбільші вигоди з конту-Іастуггу. Виявилося, однак, що польські війська чим далі, тим біль' >г втрачають боєздатність. Червона армш також, не могла більше> воювати. Делегації радянської Росії і радянської України змушені були дати згоду на встановлення такого кордону, при якому Західна Україна і Західна Білорусь залишалися у межах Польщі. Иа цих умовах у жовтні було підписано перемир'я, а пізніше, у березні 1921 р.,— мирный договір.

Переговори між Польщею та Радянською Росією завершилися 18 березня 1921 р. підписанням Ризького договору. Польща визнавала існування Української Соціалістичної Радянської Республіки. До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся, інші частини Правобережжя ввійшли до складу УСРР. Східна Галичина залишалася за Польщею.

Польський уряд зобов'язався гарантувати мовні й релігійні права українцям у Польщі. Але цих зобов'язань він ніколи не дотримувався.

ИЗ ПОЛИТИЧЕСКОЙ КОНВЕНЦИИ МЕЖДУ ПОЛЬШЕЙ И УКРАИНОЙ

Визнаючи право України на незалежне державне існування на території в межах на північ, схід, південь, як ці межі будуть опреділені договорами УНРз її пограничники, з тих сторін сусідами, Річ Посполита Польська визнає Директорію Незалежної Української' Народної Республіки на чолі з Головним Отаманом п. Симоном Петлюрою за Верховну владу УHP.

Кордон між Українською Народною Республікою і Річчю Посполитою встановлюється слідуючий: на північ від річки Дністер вздовж річки Збруч, а далі вздовж бувшого кордону між Австро-Венгрією та Росією до Вишегрудка на північ через узгір'я, далі по лінії на схід від Здолбунова, потім вздовж східного адміністративного кордону Рівнинського повіту, далі на північ вздовж кордону адміністраційного бувшої губернії Мінської, до схрещення його р. Припяттю до її устя.

Польський уряд зобов 'язується не заключати жодних міжнародних умов, направлених супроти України, до того ж самого зобов 'язуєтьсн Уряд Української Народної Республіки супроти Річі Посполитої Польської.

Права національно-культурні, які Уряд Української Народної Республіки забезпечить громадянам польської національності на території Української Народної Республіки, будуть в неменшій мірі забезпечені громадянам національності української в межах Річі Посполитої і на відворот.

Аграрна справа на Україні буде разе 'язана конституатионо. До часу скликання конституанта юридичне становище землевласників польської національності на Україні опреділясться згодою між Річчю Польською Посполитою і Українською Народною Республікою.

Умова ця зіставляється таємно...

ИЗ ВОЕННОЙ КОНВЕНЦИИ МЕЖДУ ПОЛЬШЕЙ И УКРАИНОЙ

Сучасна військова Конвенція складає інтегральну частину політичної конвенції дня 2/ квітня 1920року, входе з нею рівночасно в життя...

Польські та Українські війська відбувають акцію спільно, як війська союзні.

В разі спільної польсько-української акції проти військ на теренах Правобережної України, положених на схід від сучасної лінії польсько-більшовицького фронту, військові операції відбуваються по взаємному порозумінню начальної команди Польських військ і головною командою Українських під загальним керуванням начальної команди Польських військ.

З моменту розпочатої спільної акції проти більшовиків, Український Уряд зобов 'язується доставляти продукти для польської армії, оперуючи на цім терені: м 'ясо, сало, борошно, збіжжя, крупу, овочі, цукор, овес, сіно, солому і т.п.

З моменту розпочаття спільної офензиви і заняття нових теренів Правоборежної України, положених на Схід від сучасної лінії польсько-більшовицького фронту,Український уряд організує на них свою владу і адміністрацію цивільну і військову.

Обидві сторони зобов 'язуються тримати цю конвенцію в тайні.

Ця конвенція підписана в Варшаві. 21 кпітня 1920 p..

Використана література:

1. Ф.Г. Турченко «Новітня історія України», Київ «Генеза» 2002 р.

2. С.Кульчинський, Ю. Курносов, М.Коваль, «Історія України», Київ «Освіта» 1993 р.