Реферат на тему

Археографічний аспект в епістолярній спадщині академіка Д.I.Яворницького

Питання – хто, де, коли розшукав ту чи iншу пам`ятку писемностi, а також – хто, де, з якою метою й за якими правилами опублiкував iсторичне джерело – є не менш важливи й цiкавими, нiж безпосереднє дослiдження самої джерельної публiкації. Вченi пiдкреслюють, що успiхи розвитку iсторичної науки завжди пов`язувалися з виданням iсторичних джерел, й що останнє зумовлюється об`єктивними обставинами розвитку iсторичної науки i працi самих iсторикiв [1].

Дослiдження iсторiографiчних аспектiв археографiї cприяє висвiтленню вже накопиченого попереднiми археографами у галузi виявлення, опрацювання i публiкацiї (теорiї й практики) рiзних видiв iсторичних джерел. Що до структури джерельної бази у дослiдженнi зазначеного питання заслуговує на увагу епiстолярна спадщина вчених-археографiв минулого. В даному повiдомленнi спробуємо висвiтлити питання архiної евристики i публiкацiї пам`яток писемностi, що здобули висвiтлення в епiстолярнiй спадщинi академiка Дмитра Iвановича Яворницького (1855-1940 рр.). З одного боку, звернення до цього епiстолярного комплексу сприятиме виявленню нової конкретної iнформацiї з iсторiї розвитку української археографiї кiнця ХIХ-початку ХХ ст., з iншого боку – визначенню ступені iнформацiйного потенцiалу саме цього архiвного комплексу й саме цього (епiстолярного) виду пам`яток писемностi як джерела у дослiдженнi зазначеного питання. Таким чином, у дослiдницьку орбиту залучаються iсторiографiчнi та джерелознавчi аспекти археографiї.

Звернення до епiстолярної спадщини Д.Яворницького з метою виявлення iсторiографiчних аспектiв української археографiї кiнця ХIХ-початку ХХ ст. вважаємо коректним. Д.Яворницький був одним з провiдних українських археографiв зазначеного перiоду [2]. Ним був виявлений, опрацьований, введений до наукового обiгу (в монографiях, статтях, безпосереднiй публiкацiї) значний масив документiв, передусiм з iсторiї запорозького козацтва [3].

У дiяльностi Д.Яворницького поєднувалися основнi напрямки археографiчної практики: виявлення, камеральне опрацювання (укладання каталогiв, звiтiв, оглядiв тощо) i безпосередня публiкацiя джерел. Дмитро Iванович був широко вiдомий як неперевершений шукач запорозької старовини, в тому числi й пам`яток писемності [4]. Ученому вдалося зiбрати у Катеринославському (з 1926 р. Днiпропетровському) iсторичному музеї, який вiн очолював понад 30 рокiв (1902–1933 рр.), величезну унiкальну колекцiю пам`яток української iсторiї. Останнiм часом в епiстолярнiй спадщинi Д.Яворницького виявленi новi данi щодо археографiчної дiяльностi вченого, а саме його участь в роботi Археографiчної комiсiї Московського археологiчного товариства [5]. Найбiльш плiдний етап спiвпрацi ученого в цiй комiсiї припадає на 1897 р., коли Д.Яворницький переїхав на постiйне проживання до Москви й почав викладати в Московському унiверситетi. У груднi 1897 р. вiн, як член Археографiчної комiсiї брав участь в оглядi документiв Московського губернiального архiву давнiх справ [6]. Того ж року Дмитро Iванович здiйснив подорож на Соловки з метою розшуку джерел про ув`язнення в Соловецькому монастирi останнього кошового Вiйська Запорозького Петра Калнишевського. На одному iз засiдань Археографiчної комiсiї Московського археологiчного товариства Д.Яворницький виступив з доповiддю «В пошуках за архiвними документами» [7].

Внаслiдок багаторiчної евристичної дiяльностi учений зiбрав значну за обсягом, видовим, хронологiчним, географiчним i тематичним дiапазонами власну збiрку писемних пам`яток, репрезентативна частина якої сьогоднi зберiгається, окрiм Днiпропетровського iсторичного музею, в Росiйському державному архiвi лiтератури та мистецтва [8]. В останньому, в колекцї Д.Яворницького зберiгаються оригiнальнi документи кiнця ХVП – 30-х рр. ХХ ст., зокрема листи I.Мазепи, Г.Орлова, П.Панiна, М.Репнiна, Миколи I, М.Костомарова, Г.Надхiна, П.Столипiна, В.Липенського, Ф.Мовчановського, I.Нечуя-Левицького та iн.

До найбiльших археографiчних надбань Д.Яворницького належать тематичнi збiрники документальних публiкацiй, передусiм «Сборник материалов для истории запорожских козаков» (СПб., 1888), «Источники для истории запорожских козаков» (2 тт., Владимир, 1903), «До iсторiї Степової України» (Дніпропетровськ,1929). Окрiм документальних матерiалiв, дослiдувач здiйснив публiкацiю й наративних джерел [9]. Багато й наполегливо працював Д.Яворницький в архiвах. Так один з московських архiвстiв I.Беляєв писав йому: «Вы такой же труженик, как и наш брат архивист» [10]. В одному з листiв до Ф.Лебединцева Д.Яворницький пише, що на початку 1885 року вiн розшукав в московських архiвах близько 500 запорозьких справ [11]. Того ж 1885 р. в приватному зiбраннi одного петербурзького аристократа Д.Яворницький знайшов декiлька невiдомих творiв нiмецькою, французькою та iталiйською мовами про запорозьких козакiв, й тодi ж зробив переклад з нiмецького твору фон Гендловiна, який тривалий час перебував на Запорожжi [12].

Пошукова й едицiйна дiяльнiсть Д.Яворницького припала на перiод значної активiзацiї археографiчної науки в Українi, про що яскраво свiдчить зокрема дiяльнiсть Київської археографiчної комiсiї [13], з провiдними дiячами якої Д.Яворницький пiдтримував творчi стосунки. Що до об`єкту нашого дослiдження – епiстолярної спадщини Д.Яворницького – зазначимо, що переважна бiльшiсть її зберiгається в Днiпропетровському iсторичному музеї й вже набула певною мiрою археографiчного опрацювання [14]: (укладено каталог цiєї колекцiї, здiйсненi фрагментарнi публiкацiї - листи окремих кореспондентiв), розроблена й поступово реалiзується програма комплексного видання епiстолярiї вченого [15].

Як свiдчить творча спадщина Д.Яворницького, учений розшукував, збирав й використовував у своїх дослiдженнях усi типи iсторичних пам`яток, надаючи однак прiоритет писемним джерелам [16]. Епiстолярiя вченого мiстить данi щодо розшуку документiв, книг, а також про «долю» документiв, пiдготування останнiх до публiкацiї.

На особливу увагу заслуговує iнформацiя, що висвiтлює роль широкого аматорського загалу у розшуку, збираннi та зберiганнi пам`яток писемностi, що, у свою чергу, сприяє бiльш повному уявленню про соцiальну мережу археографiчної науки. В листах службовцiв, викладачiв, лiкарiв, простих селян, військових, дiячiв культури, священикiв, представникiв аристократiї йдеться про розшук та колекцiонування пам`яток писемностi. Багато аматорiв, на кшталт сiльського краєзнавця з Верхньоднiпровського повіту Катеринославської губернії А.Вержбицького, пiд впливом Д.Яворницького, «одшукували та збирали шматочки нашої старовини» [17].

В листах до Д.Яворницького цитуються фрагменти документiв, репродукуються маргiналiї, що були на книжкових аркушах, написи на iконах, на предметах дрiбної культової пластики та некропольної культури тощо. Деякi кореспонденти надсилали вченому оригiнальнi документи, котрi до останнього часу зберiгалися разом iз супровiдними листами i були поза межами наукового обiгу. Саме листування допомагає висвiтлити «зовнешнє» iнформацiйне поле (легенду, «долю», «мiграцiйний шлях») того чи iншого документа (чи комплексу документiв), що зберiгається в музейному зiбраннi. Й тодi стає зрозумiлим, як й чому той чи iнший документ (чи документальний комплекс) надiйшов до музею. З листiв дiзнаємося, що двi оригiнальнi царськi грамоти на гетьманство Д.Апостолу (1728 та 1730 рр.) [18] надiслав Д.Яворницькому генерал О.Синельников (1850 -?) – нащадок гетьмана [19]. Документи родинних архiвiв надiслали до музею нiкопольський купець Н.Бурдимов, нащадок запорозького полковника I.Косинського – В.Косинський, нащадок козацького роду С.Гатцук та iн. [20]

Документи архiву Коша Запорозької Сiчi та особового архiву гетьмана К.Розумовського подарував Д.Яворницькому С.Дроздов – завiдувач бiлоцеркiвського архiву, колекцiонер, член багатьох наукових товариств [21]. 1928 р. С.Дроздов надiслав документи, що торкалися дiяльностi князя Г.Потьомкiна в Українi, а у 1931 р. – документи кошових I.Малашевича, П.Iванова, П.Калнишевського, гетьмана К.Розумовського та Н.Розумовської [22]. З далекого м. Скобелева Ферганської областi у липнi 1910 р. вiд М.Юдiна був надiсланий до музею «квиток» сотниковi Потапову за пiдписом генерала П.Текелi [23]. За повiдомленням ще одного кореспондента Д.Яворницького – В.Безпальчева, в архiвi роменського собору зберiгалися документи про будiвництво П.Калнишевським церкви в селi Пустовойтiвцi, звiдки кошовий був родом. В.Безпальчев також надiслав свiтлини з євангелiй та iнших речей, що були вкладенi кошовим у роменську Покровську церкву[24].

Окрiм оригiнальних документiв, в листах до Д.Яворницького подибуємо багато копiй, що їх було зроблено кореспондентами з оригiналiв як власних архiвiв, так й рiзних вiдомчих архiвiв. В листi Й.Кравцова (1896 р.) – нащадка полкового старшини Чорноморського вiйська А.Кравченка – мiститься копiя сенатського наказу вiд 22.12.1784 р.

Давня знайома Д.Яворницького графиня С. фон Таль (1842-?; уроджена Синельникова), пiд його вливом, почала дослiджувати генеалогiю свого роду, що мав родиннi зв`язки з Апостолами, Селецькими, Комстадiусами та iн. [25] В родиннному архiвi С. фон-Таль розшукала мемуари С.I.Селецької (правнуки гетьмана Д.Апостола), фрагмент з яких вона наводить у своєму листi до Д.Яворницького (30.01.1897 р.), в якому йдеться про правнукiв гетьмана (дiтей його онука Данила Петровича) Петра, Михайла та Марiю Данилiвну Апостол (у замiжжi – Селецьку). В цьому листi наведено також фрагмент тестаменту (заповiту) Петра Даниловича Апостола, за яким Марiя Данилiвна Апостол-Селецька одержала у спадок маєток Жуклю в Сосницькому пов. Чернiгiвської губ.[26]. В наслiдок родинного спадкоємства це село з часом припало на М.М.Комстадiуса (1864-?)- сина графинi С. фон-Таль вiд першого шлюбу. М.М.Комстадiус також захопився розшуком сiмейного архiву (не обiйшлося без впливу Д.Яворницького) й навiть здiйснив подорож в Швецiю, звiдки походили його предки (по батькiвськiй лiнiї) Комстадiуси. Бiльше того, М.М.Комстадiус спонсорував видання книги про iсторiю села Фалiївки-Садової (родинного маєтку Комстадiусiв), яку написав Д.Яворницький i в якiй було опублiковано 50 документiв за 1790-1890-тi рр.[27] С. фон-Таль пропонувала Д.Яворницькому продовжити публiкацiю матерiалiв її родинного архiву, зокрема мемуарiв С.Селецької. В листi до iсторика С. фон-Таль писала: «Отчего бы не начать Ваших записок «По Запорожью» с Жукли – этой старинной слободки бригадира Петра Даниловича Апостола. Списываю с записок Софии Ивановны Селецкой: [далi подається текст документу. – С.А.]… Можно сократить лишнюю болтовню подлинника записок Соф. И. Селецкой, дочери Мар. Дан., перейти к церкви, которую построил гетман. Упомянуть древние книги, которые Вы видели […]. Далее Вы переходите к Фалевке и, наконец, к Херсону и памятнику Ивану Максимовичу [Синельникову. – С.А.], и в том месте поместить ту замечательную историческую заметку, которую Вы нашли в архиве и для переписки которой я выслала 15 руб. вчера на Ваше имя» [28]. Змiст цього та iнших листiв С. фон-Таль до Д.Яворницького дозволяє зафiксувати «колективну» археографiчну працю (евристичну та едицiйну) ученого та його однодумцiв-аматорiв. Листування Д.Яворницького з М.Комстадiусом та С. фон-Таль вiддзеркалює деякi особливостi в розвитку вiтчизняної археографiї наприкiнцi ХIХ cт.

В епiстолярнiй спадщинi Д.Яворницького мiститься значна iнформацiя евристичного характеру. Архiвна евристика щодо запорозьких документiв обговорювалася в листах Й.Кравцова, С.Борового [29].В листi I.Попова з Новочеркаська йдеться про рукописнi документи з iсторiї Росiї першої половини ХIХ cт.[30]. Про запорозькi документи Московського архiву мiнiстерства закордонних справ, зокрема про листування гетьмана Скоропадського i канцлера Головкiна йдеться в листах П.Короленка – iсторика i архiварiуса Кубанського козацького вiйська, автора працi «Предки кубанских казаков на Днепре и Днестре» [31].

Про знахiдки писемних пам`яток в мiсцевих архiвах та приватних колекцiях повiдомляли Д.Яворницького Г.Беляєв, священик Г.Волошин, херсонський колекцiонер А.Пiотровський (про документи ХVIII ст., зокрема акт переяславського магiстрату 1717 р.), селянин з Петрикiвки Новомосковського пов. Катеринославської губ. М.Кулябка (про євангелiє 1794 р., що зберiгалося в сiльськiй церквi) та iн.[32]. Власник маєтку Шандрiвка Павлоградського пов. Катеринославської губ. М.Лалош виявив в цьому повiтi декiлька листiв Т.Шевченка до помiщика Хорольського повіту Родзянка та оригiнальну грамоту гетьмана К.Розумовського М.Родзянковiй (грамота на пергаменi з печаткою в срiбнiй оправi) [33]. Киянин С.Чернявський подарував музею iм. О.Поля декiлька актiв продажу i купiвлi крiпацьких душ й копiю аркуша Остромирового євангелiя [34]. Ще один київський колекцiонер С.Дусанський пропонував Д.Яворницькому колекцiю автографiв письменникiв i громадських дiячiв [35].

З листiв лiтературознавця I.Айзенштока довiдуємося, що в його приватному архiвi (у Харковi) зберiгалася значна кiлькiсть рукописiв катеринославського письменника-фольклориста I.Манжури. I.Айзенштоковi цi рукописи передала дружина академiка О.О.Потебнi (тiтка I.Манжури) [36].

Українська наукова громадскiсть (зокрема В.Антонович, В.Горленко, Д.Яворницький) надавала великого значення збереженню такого наративного джерела, як-от «Записки» гетьманича П.Д.Апостола, що зберiгалися у вiдомого катеринославського помiщика, мецената й колекцiонера генерала Г.Алексєєва. В.Горленко в листах до Д.Яворницького (1888 р.) наполягав на тому, щоб Дмитро Iванович доклав зусиль до вилучення цього цiнного джерела з колекцiї Г.Алексєєва й зберiг цю пам`ятку для нащадкiв. В.Горленко благав: «Ради всего святого действуйте на него [Г.Алексєєва.- С.А.] в том смысле, чтобы он скорее отдал подлинник, французский. Антонович был глубоко взволнован, когда я передал ему сцену нашего посещения Алексеева. Действуйте на него, действуйте чем можно!» [37]. I далi, вже в iншому листi: «Где Алексеев? Ради всех святых, не упускайте его из виду и не забывайте, что Украина вся надеется только на Вас для вырыванья у этого зверя и напечатания в подлиннике записок Петра Апостола» [38]. Цiкава до нашої теми деталь - Г.Алексєєв планував самотужки зробити переклад цiєї пам`ятки й опублiкувати її. На той час (1888 р.), як зазначив в своєму листi В.Горленко, три зшитки «Записок» П.Апостола (з п`яти) , було вже втрачено [39].

Безумовно, беручи до уваги основний науковий iнтерес Д.Яворницького, а саме – iсторiю запорозького козацтва, переважна бiльшiсть iнформацiї археографiчного характеру стосується саме цiєї теми. В цьому планi на особливу увагу заслуговують листи воєнного iсторика з Одеси, члена Росiйського Воєнно-iсторичного товариства А.Корсуна (родом з Кубанi), який , працюючи по рiзних архiвах, повiдомляв Д.Яворницького про свої архiвнi знахiдки. Так, 1911 р. вiн дослiджував документи Коша Запорозького й виявив «манiфест» Петра I 1708 р. гетьмановi Скоропадському, в якому йшлося про Костя Гордiєнка [40].Особливо вiдзначив А.Корсун справу № 130 пiд назвою «Статистика», що мiстила iменний перелiк козакiв (куренi, перевози та iн.), пiдкреслив значення цього документа як джерела з iсторiї української антропонiмiки [41]. Окрiм iнформацiї евристичного характеру, А.Корсун надiслав Д.Яворницькому копiї унiверсалiв гетьмана К.Розумовського (1755 р.), копiї рапортiв кошового отамана Г.Федорова тому ж гетьмановi К.Розумовському (1755 р.) та iн.[42]. Розумiючи велику цiннiсть виявлених документiв, А.Корсун порушував питання про їх видання.

Активну дiяльнiсть щодо розшуку запорозької старовини, зокрема писемних пам`яток, розгорнув у Новомосковському повiтi Катеринославської губ. громадський дiяч i колекцiонер П.Сочинський [43]. В його приватнiй збiрцi зберiгалися запорозькi документи 1749 р. та документи полтавської полкової канцелярiї [44]. В архiвi новомосковського священика Iоанiкiя П.Сочинський розшукав листування запорозького полковника Опанаса Колпака з кошовим отаманом Петром Калнишевським (1771 р.). Цей епiстолярний комплекс П.Сочинський пропонував Д.Яворницькому опублiкувати в збiрнику на пошану О.Поля. Спiльно з катеринославським дiячем Майдачевським, П.Сочинський розiбрав листування О.Колпака з П.Калнишевським, зробив копiї листiв, нумерацiю аркушiв, зафiксував усi позначки, додав опис печатки. Пiдпис П.Калнишевського П.Сочинський скопiював за допомогою перебивного паперу. В архiвi того самого священика Iоанiкiя П.Сочинський розшукав документ про будування Новомосковського собору [45] – цiєї перлини української церковної дерев`яної архiтектури ХVШ ст. У 1906 р. П.Сочинський сприяв ознайомленню Д.Яворницького з рукописами етнографа Г.Залюбовського, що їх зберiгав Майдачевський [46]. Багато рукописiв i стародрукiв подарував П.Сочинський катеринославському музею iм. О.Поля. Оригiнальнi рукописнi пам`ятки пропонував музею iм. О.Поля й вiдомий київський колекцiонер, археолог, нумiзмат, музейник К.Болсуновський, який володiв документами з iсторiї України ХVП-ХVШ ст., зокрема з iсторiї Нової Сiчi (оригiнали з печатками, латинською мовою), з iсторiї церкви ХVШ ст., а також автографами вiдомих осiб. Деякi пам`ятки з колекцiї К.Болсуновського експонувалися на виставцi ХШ археологiчного з`їзду у Катеринославi (серпень 1905 р.), зокрема автографи Софiї Потоцької) [47].

Iнформацiя архiвно-евристичного характеру мiститься в листi українського фольклориста, критика, письменника, брата Панаса Мирного Iвана Рудченка (1845-1905), який у серединi 1890-х рр. завiдував Варшавською казенною палатою, де зберiгався архiв старовинних справ колишнього фiнансового управлiння царства Польського, що мiстив документи соцiально-економiчного характеру, починаючи з ХV ст., в тому числi й опис Волинi та Подолiї 1653-1656 рр. [48]

Документальний матерiал Д.Яворницький розшукував не тiльки в архiвах та приватних колекцiях, але й в книгарнях. Так 1905 р. учений придбав у книгарнi Ф.Романовича (Ростов-на Дону) оригiнальнi документи стосовно життя та творчостi Т.Шевченка [49].

Активну евристичну роботу щодо пам`яток писемностi провадив на прикiнцi 1920-х рр. томаковський учитель i етнограф М.Сергiїв, який також збирав лексичний матерiал до «Словника» Д.Яворницького, обстежував церковнi бiблiотеки, знайшов значну кiлькiсть стародрукiв, прибутково-розрахункову книгу томакiвської церкви 1793 р., церковнi лiтописи, ревiзькi сказки, шлюбнi контракти тощо. Про цi знахiдки М.Сергiїв постiйно iнформував Д.Яворницького й сприяв передачi цих пам`яток до музейної збiрки [50].

Фахiвцi й аматори зверталися до Д.Яворницького з проханням порадити «де шукати матерiалiв», подати «ключ» до «того скарбу, що одкривається розумiнням зв`язку минулого з сучасним» [51].

В епiстолярнiй спадщинi Д.Яворницького висвiтлюється i питання щодо публiкацiї писемних джерел, зокрема на сторiнках першого українського iсторичного часопису «Киевская старина», якому 1884 р. Д.Яворницький пропонував публiкацiю документiв, виявлених ним у фондi Чернiгiвської колегiї, що зберiгався при Харкiвському унiверситетi [52]. На початку березня 1885 р. Д.Яворницький пропонував редакторовi «Киевской старины» Ф.Лебединцеву (1828-1888) публiкацiю «Архiвних матерiалiв для iсторiї Запорожжя», якi вiн розшукав в московських архiвах. У першiй подачi Дмитро Iванович передбачав опублiкувати реєстри справ, у другiй - вже безпосередньо документи [53]. Зi свого боку, Ф.Лебединцев радив Д.Яворницькому, як краще репрезентувати читачевi архiвний матерiал, щоб зацiкавити читача. Ф.Лебединцев рекомендував: «[…] разбейте этот материал на части – по эпохам, по гетманам, или еще как-нибудь, предпосылайте каждой части специальный краткий обзор, в связи с очертанием известных событий еще более кратким, придайте, наконец, изложению вид путешествия по архиву, как дали «Запорожью» вид «Поездки», пересыпте кой-где, как бы сахаром или перцем, какими-нибудь замечаниями о том, чего в нашей истории не доставало из того, что там есть, указаньями на какие-нибудь крупные архивы или курьезы в найденном Вами материале, и скучно не будет. Словом, пусть это будет описание […], а не список или каталог» [54].

Серед наративних джерел, що їх Д.Яворницький пропонував Ф.Лебединцеву для друку в «Киевской старине», в епiстолярiї ученого вiдзначенi й «Записки патера Комулео» - хорватського священика Комуловича (Комулео), який у 1593 р. очолив посольство папи римського Климента ХУ до запорозьких козакiв. Д.Яворницький мав видання iталiйською мовою цього джерела й росiйський переклад [55]. Вiдзначимо, що цiєю знахiдкою Д.Яворницького цiкавився й французький iсторик-єзуїт П.Пiрлинг (1840-1922) [56]. Проте Д.Яворницький вiдмовився того часу вiд публiкацiї «Записок» Комулео тому, що, на його думку, вони мiстили «мало интересного для характеристики быта зап[орожских] козаков…» [57].

Д.Яворницький i Ф.Лебединцев обговорювали в листах й перевидання (републiкацiю) «Описания Украйны» Г.Л.Боплана, а саме нового перекладу цiєї пам`ятки, що був здiйснений «гуртком» В.Тарновського (вiдомого українського колекцiонера i мецената), до якого належав й Д.Яворницький. В листi вiд 4.01.1886 р. до Д.Яворницького Ф.Лебединцев висловив свiй погляд щодо перевидання iноземних наративних джерел. Останнiй вважав, що «главное здесь и не в полноте, или неточности перевода, а именно в примечаниях или комментариях, которые по теперешнему состоянию историографии нашей могут быть много отличные и совершенные». Далi Ф.Лебединцев наводить вимоги В.Антоновича щодо археографiчного опрацювання даної пам`ятки. «Антонович говорит, - писав Ф.Лебединцев, - и в этом я совершенно согласен с ним, что при новом издании Боплана, следует сделать новую проверку и сопоставление с другими источниками данных исторических, географических, топографических, хронологических и естественноисторических, и в таком случае главный интерес будет уже не столько в переводе «Описания», сделавшегося давно библиографическою редкостью, сколько в научных комментариях к нему» [58]. Як повiдомляв Ф.Лебединцев, коментування тексту брав на себе В.Антонович. Проте ця публiкацiя не була здiйснена, хоча, як зазначив Д.Яворницький, новий переклад був бiльш повний i точний, нiж переклад Устрялова [59]. Про видання цього твору йшлося також в листах В.Горленка та Я.Новицького [60].

Питання публiкацiї iсторичних джерел в перiодичних виданнях торкалися в листах до Д.Яворницького В.Апухтiн та В.Левицький. Останнiй – видавець часопису «Зоря» – у 1892 р., закликаючи Д.Яворницького до спiвпрацi, писав: «…прошу ласкаво подавати описи архiвiв та музеїв, де зберiгаються пам`ятки нашої давнини i предмети з теперiшнього нашого побуту» [61].

В листуваннi Д.Яворницького набули висвiтлення й питання епiстолярної археографiї. Про це йдеться в листах О.Кониського, Б.Грiнченка, В.Данилова, А.Корсуна, I.Грабаря.

1901 р. Б.Грiнченко повiдомляв Д.Яворницького про друкування «додатком до «Земского сборника» такої штуки: «Книга, глаголемая листовня», початку ХУШ в. – збiрка зразкiв до канцелярського й iншого листування» [62].

Власником i публiкатором цiнної колекцiї епiстолярних джерел був український та росiйський лiтературознавець В.Данилов (1881-1970), який у 1905-1907 рр. викладав у Катеринославськiй класичнiй гiмназiї й спiвпрацював в мiсцевiй архiвнiй комiсiї (був її бiблiотекарем). В рiзних часописах України та Росiї публiкувалися розвiдки В.Данилова з лiтературознавства та фольклору, зокрема статтi про Т.Шевченка, О.Пушкiна, М.Гоголя, I.Тургенєва, М.Максимовича та iн. В.Данилов зiбрав колекцiю листiв видатних дiячiв науки та культури: Л.Боровиковського, I.Вагилевича, В.Жуковського, М.Максимовича, П.Лукашевича, П.Кулiша, М.Костомарова, Г.Залюбовського та iн. [63] Багато епiстолярних джерел В.Данилов опублiкував в перiодичних виданнях. В «Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии» вiн опублiкував три листи М.Маркевича та один лист Г.Залюбовського до М.Максимовича [64]. 1920 р. В.Данилов працював над статтею «М.Максимович i О.М.Бодянський в їх листуваннi» [65]. У 1930 р. учений надiслав М.Грушевському для друкування 40 листiв П.Кулiша до М.Максимовича [66]. В особовому фондi В.Данилова в Росiйськiй нацiональнiй бiблiотецi (м. Санкт-Петербург) зберiгаються оригiнальнi листи до М.Максимовича К.Аксакова, Т.Домбровського, П.Лукашевича, лист П.Кулiша до Ф.Лебединцева та iн. [67] Про видання листiв Т.Шевченка йдеться в кореспонденцiї О.Кониського (1836-1900) – українського письменника, поета, шевченкознавця, культурного i громадського дiяча, який у 1898 р. готував до друку листи Т.Шевченка (у VI томi «Кобзаря»). З приводу цього О.Кониський писав Д.Яворницькому: «[…] Назбиралося бiльш 170 листiв поета i перечитуючи їх, я знов живцем бачу в них, наче в зеркалi, велику душу мученого i замученого великого чоловiка i українця. Листи його се автобiографiя його душi» [68]. Наступного 1899 р. О.Кониський повiдомляв Д.Яворницькому про намiр написати «невеличку статтю про особу Шевченка в його листах» [69]. Всього О.Кониський зiбрав 174 листи Т.Шевченка [70], якi дослiдувач пiдготував до друку окремою книгою. Проте ця книга не побачила свiту, а її рукопис був загублений [71]. Резюмуючи, вiдзначимо, що епiстолярiя Д.Яворницького мiстить значну iнформацiю, котра висвiтлює археографiчну дiяльнiсть (рiзнi її аспекти) як самого Д.Яворницького, так й iнших вчених-археографiв, їх творчi стосунки, спiвпрацю в напрямках розшуку, опрацювання, зберiгання i публiкацiї пам`яток писемностi. В цьому джерельному комплексi зосереджено iнформацiю стосовно методiв евристичної дiяльностi українських вчених-археографiв й непрофесiйних археографiв-аматорiв, якi також зробили певний внесок у справу розшуку й збереження писемних джерел – складової культурної спадщини українського народу. В даному архiвному комплексi знайшли вiдображення аспекти едицiйної культури української археографiї кiнця ХIХ-початку ХХ ст., а також питання журнальної археографiї, археографiї епiстолярних пам`яток. Епiстолярна спадщина Д.Яворницького насичена фактами про конкретнi писемнi джерела, обставини їх розшуку, вилучення з того чи iншого зiбрання (архiву, бiблiотеки, музею, приватної колекцiї), й навпаки надходження до тієї чи iншої збiрки, i роль в цьому процесi окремих дослiдникiв, архiвiстiв, бiблiотекарiв, краєзнавцiв, священикiв, службовцiв, селян, завдяки котрим були знайденi, збереженi й згодом опублiкованi чи iншим шляхом введенi до наукового обiгу пам`ятки писемностi. На жаль не усi джерела, про якi йдеться в епiстолярiї Д.Яворницького, збереглися й побачили свiт у публiкацiх. Проте iнформацiя такого змiсту сприяє «реконструкцiї» корпусу писемних джерел (архiвного фонду), що iснував того часу.

В епiстолярнiй спадщинi Д.Яворницького мiстяться данi про фондоутворювачiв тих чи iнших архiвних фондiв, про iсторiю формування колекцiї пам`яток писемностi у Катеринославському iсторичному музеї. Вiдзначимо, що iнформацiйний потенцiал епiстолярiї Д.Яворницького стосовно висвiтлення археографiчного аспекту ще не до кiнця вичерпаний.

Таким чином, епiстолярiя Д.Яворницького є репрезентативним джерелом з iсторiї архiвної евристики i публiкацiї писемних джерел (в тому числi й нереалiзованих видавничих планiв, що значно поширює нашi уявлення стосовно едицiйного потенцiалу української археографiї того часу) й взагалi рiвня археографiчної культури в Українi кiнця ХIХ – початку ХХ ст.

Літратура

1. Шепелев Л.Е. Регесты и проблемы научного использования исторических документов ХIХ-начала ХХ в. // ВИД.–Л.,1981.- Вып.ХП.-С.140, 146.

2. Див.: Ковальский Н.П., Абросимова С.В. Археографическая деятельность академика Д.И.Яворницкого // Актуальные вопросы теории, методики и истории публикации исторических документов.-М., 1991.-С. 73-84.

3. Шубравська М.М. Д.I.Яворницький: Життя, фольклористично-етнографiчна дiяльнiсть.- К., 1972; Абросимова С.В. Дмитро Яворницький.- Запорiжжя, 1997.

4. Шаповал I.М. В пошуках скарбiв.- Днiпропетровськ, 1990.

5. ВР ДIМ.- Ф. 10.- Арх-11710, 12167 та iн.

6. Там же.- Арх-12211.

7. Там же.- Арх-12165.

8. РДАЛМ .-Ф. 1335.-Оп. 1.-Спр. 1-238.

9. Эварницкий Д.И. Две поездки в Запорожскую Сечь Яценка-Зеленского, монаха Полтавского монастыря в 1750-1751 гг.-Екатеринослав, 1915.

10. ВР ДIМ.-Арх-12492.

11. IР НБУ. – Ф. Ш.-Спр.6940.

12. Там же.-Спр.6947.

13. Журба О.I. Київська археографiчна комiсiя 1843-1921: Нарис iсторiї i дiяльностi.-К., 1993.-С. 100-109.

14. Абросимова С.В., Журба О.И. Эпистолярное наследие академика Д.И.Яворницкого как объект археографического исследования // Исследования по археографии и источниковедению отечественной истории ХУI-ХХ вв.-Днепропетровск, 1990.- С. 129 –135.

15. Епiстолярна спадщина академiка Д.I.Яворницького: Каталог музейної колекцiї.- Днiпропетровськ, 1992; Епiстолярна спадщина академiка Д.I.Яворницького. – Днiпропетровськ,1997.-Вип.1: Листи вчених до Д.I.Яворницького (далi- ЕС).

16. Эварницкий Д.И.По следам запорожцев.-СПб.,1898.-С.163;Он же. История села Фалеевки-Садовой Херсонской губернии и уезда.-СПб.,1892.-С. Ш.

17. ВР ДIМ.-Ф. 10.- Арх-13634.

18. Там же.-Арх-886, 887. 19. Про О.М.Синельникова див.: Письма потомков Ивана Максимовича Синельникова – первого губернатора Екатеринослава /Состав. С.В.Абросимова, В.В.Синельников.- Одесса, 1999.-Вып. 1.- С. 3-6, 14-27.

20. ВР ДIМ.- Ф. 10.- Арх-12126, 16741, 12928.

21. Про С.Дроздова див.: Геппенер А. С.Л.Дроздов-Мишкiвський// Бiблiологiчнi вiстi.-1928.-№1.-С.137-138; Нестуля О. Пам`яткознавець за покликанням (С.Л.Дроздов) // Архiвний збiрник до 80-рiччя Державного архiву Полтавської областi.-Полтава, 1998.- С. 68-83.

22. Там же.- Арх-17720. Див. також: Пам`ятки писемностi в збiрцi Днiпропетровського iсторичного музею: Каталог музейної колекцiї актових джерел ХУП-ХIХ cт.-Днiпропетровськ, 1993.- № 26, 28, 49, 62, 69.

23. ВР ДIМ.- Ф. 10.- Арх-22484.

24. Там же.- Арх-12450, 12451.

25. Абросимова С.В. Книга Д.I.Яворницького «Iсторiя села Фалiївки-Садової» та генеалогiя родини Синельникових – Комстадiусiв // Письма потомков Ивана Максимовича Синельникова…- С. 7 –11.

26. ВР ДIМ. – Арх-21292.

27. Абросимова С.В. Книга Д.I.Яворницького «Iсторiя села Фалiївки-Садової // Вчений-подвижник.-Днiпропетровськ, 1991.-С. 46-49. 28ВР ДIМ.- Арх-21292.

28. Там же.- Арх-12658. 29. Там же.- Арх-18789.

30. Там же. – Арх-16130.

31. Там же. – Арх-25493, 13528, 17540, 16844.

32. Там же. – Арх-15328.

33. Там же. – Арх-21707.

34. Там же. –Арх-17754.

35. ЕС.- С. 9.

36. Там же.- С. 116.

37. Там же. –С. 117.

38. Там же. – С. 116.

39. ВР ДIМ.- Ф. 10.- Арх-16142.

40. Там же.- Арх-16135.

41. Там же. – Арх-16141.

42. Антонова Г. Колекцiонер i меценат П.М.Сочинський // Пiд знаком Клiо: На пошану Олени Апанович.- Днiпропетровськ, 1995. –С. 170-174.

43. ДIМ.- Арх-19320.

44. Там же.- Арх-19328.

45. Там же.- Арх-19317.

46. Там же.- Арх-12370, 12380, 14476.

47. Там же.- Арх-19768.

48. Там же. – Арх-19479, 19480.

49. Там же. – Арх-17808, 17833.

50. Там же. – Арх-20896.

51. IР НБУ. – Ф. Ш.- Спр. 6931.

52. Там же. –Спр. 6941.

53. ВР ДIМ.- Арх-15310.

54. IР НБУ.- Ф. Ш.- Спр. 6931. Про це див.: Яворницький Д. I. Iсторiя запорозьких козакiв.-К., 1990.- Т. 2.- С. 76, 78, 94.

55. ВР ДIМ.- Ф. 10.- Арх-17543.

56. IР НБУ. – Ф. Ш.- Спр. 6934.

57. ВР ДIМ.- Арх-15319.

58. Там же. – Арх-15316.

59. Там же. – Арх-1322, 15630.

60. Там же. – Арх-19144.

61. ЕС. – С. 128.

62. Там же. –С. 151, 155.

63. Данилов В. К биографии Н.А.Маркевича:(Письма его к М.А.Максимовичу)//ЛЕУАК.- Екатеринослав,1911.-Вып. 7.- С. 220-231; Он же. Памяти Г.А.Залюбовского // Там же.-1909.-Вып.5.-С. 110-111.

64. ЕС.- С. 156.

65. Там же.- С. 158.

66. ВР РНБ .- Ф. 239.-Оп. 1.- Спр. 1-2.

67. ЕС.- С. 272-273.

68. Там же.- С. 273.

69. Про це див.: Шевченко Т. Твори.- Чiкаго, 1960.-Т. Х.–С. 4.

70. Див.: Ляхова Ж.Т. За рядками листiв Тараса Шевченка.- К.,1984.-С. 12;Войцехiвська I. Володимир Iконников: Джерелознавчi студiї.-К.,1999.-С.153.