Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Українська воєнно-морська політика в Криму 1917-1918 рр.

Про категоричну необхідність державної приналежності кримського півострова до своєї метрополії не може бути двох думок, бо з військово-морського боку той, хто володіє Кримом, той фактично, маючи флоту розуміється, володіє Чорним і Азовським морями. Головний чорноморський воєнний порт Севастополь (на південному заході Криму) має виключно вигідне тактично-стратегічне положення, з одного боку щодо всіх можливих напрямків активно-бойової діяльності своєї фльоти, проти кожної ворожої фльоти, де б вона не з'явилася на Чорному морі, з другого боку як найкраще вихідне місце, з якого в найліпший спосіб можна провадити оборону своїх комунікаційних ліній і свого побережжя. До того ж сам Севастополь віддавна вже в готовою і добре урядженою головною базою Чорноморської флоти.

Севастопольський рейд в 6 верст довжини, від 250 до 450 саженів ширини і від 35 до 63 футів глубини, по своїм якостям є одним з найкращих в світі. Північні й південні береги бухти високі, скелясті і обривисті, але до моря знижуються. Північний берег мав кілька мисів і малих бухт, в які впадають короткі і неглибокі балки: Північна, Суха, Куринг, Панаіотова, Голандія, Сухарна, Маячна і Ґрафська. Південний берег має три більші бухти, які глибоко врізуються в нього, а саме Килен-балочну чи Килен-бухту, Південну - найбільшу і найвигіднішу і Артилерійську. Південна бухта зовсім захищена від усіх вітрів і є чудовою природною гаванню. Вона фактично і є урядженою базою для Чорноморської фльоти, базою для ескадрових міноносців, підводних човнів, транспортів і кораблів ріжних призначень. Лінійні ж кораблі і крейсери мають сталу стоянку на Північнім великому рейді..

Від Артилерійської бухти на схід морський берег поступово понижаючись до Херсонеського мису, має ще кілька більших чи менших бухт, а саме Карантинну, Херсонеську, Козацьку, Пісочну, Камишову і Стрілецьку. Від Херсонеського мису берег круто повертає на південний схід, поступово підвищується і переходить в стрімкі і часами нависаючі кручі, як утворюють біля Балаклави вигідну, лише з тісним виходом в море, бухту-базу для підводних човнів.

У Севастополі ж находиться і найбільший на Чорному морі та і взагалі на Близькому Сході, сухий док для лінійних кораблів-дредноутів.

Справа безперечної і необхідністі приналежності Криму до України(і необхідність), кілька разів була темою для численних таємних докладів Українського Морського Генерального Штабу, як головним чином під час правління гетьмана Скоропадського, так і під час правління отамана Петлюри. (Про ці доклади буде окрема стаття).

Головною є тезою цих докладів була необхідність приналежності Криму до України, як головної підвалини панування великодержавної України на Чорному морі.

Так що треба зазначити, що те, що колись через недозрілість державної думки Центральної Ради, занятої більш соціалістичними експериментами, ніж будовою Держави, було попущено відносно Криму, то з часом історично, силою реальних фактів життя повинно було направитись і почало було направлятись одразу: Національне військо, як носитель здорового державного розуму хотіло одразу ще в березні-квітні 1918 року направити по військовому кримську справу. Кримська ґрупа Запоріжської Дівізії полковника Балбачана швидким нагальним маршем, посунувшись. поперед німцями, звільнила Крим від большевиків аж до Бахчисараю і околиць Ялти і вже мала замір подати руку Чорноморській флоті, яка тоді ціла стояла в Севастополі під українським прапором, але це не вдалося, бо німецьке командування, опираючись на постанову-заяву Центральної Ради, примусило українське військо повернутись за Перекоп.

Українське Морське Відомство, базуючись на здоровому державному розумі, ніколи не дивилося на Крим, як на якусь, окрему від України, землю і не рахуючись з існуванням бутафорного кримського краєвого уряду ґен. Сулькевича, безупинно і неухильно провадило українську воєнно-морську політику у Криму, розпоряджаючись чорноморською флотою в тій чи більшій мірі, що зрештою поступово все більше і більше допускало німецьке окупаційне командування.

Український прапор повівав теж і на всіх кораблях торговельної фльоти, які тоді підтримували регулярні рейси між портами Чорного і Азовського моря і між всіма портами Криму.

В наказах по Морському Відомству про Крим стрічаємо перший раз 24 грудня 1917 року в наказі Генеральному Секретаріатові Морських Справ ч. 3. думку, якою Крим, як і Бесарабщина і Північний Кавказ, рахуються навіть вже тоді частинами Української держави.

13 березня 1918 року було оголошено наказом по Мор. Відомству ч. 8: "Тимчасовий закон про флоту УНР., ухвалений Центральною Радою 14. 1. 1918 р., по якому російська чорноморська флота як воєнна, так і торговельна проголошуються флотою УНР, і з цього часу російські воєнні і торговельні кораблі на Чорному і Азовському морях (§ 5) піднімають український прапор (що в Севастополі чорноморська фльота в повному складі виконала 29 квітня 1918 р.). Внаслідок цього закону наказом по М. В. з 17. III. 1918 р. ч. 2/17 було приписано командуючому флотою скупчити всі боєздатні воєнні кораблі до Севастополя, як до свойого порту, а кораблі які потребували більшого ремонту, - до Миколаєва.

Цікаво, що не дивлячись на крайні соціалістичні впливи, які тоді віяли, все-таки вдалося нашим воєнно-морським чинникам провести в тому ж наказі ще точку Б, яка категорично касує всяке виборне "начало" командного складу фльоти і разом з тим зносить всі судові, дівізійні та інші комітети і "Центро-флоту" (в Севастополі), які створилися в чорноморській фльоті підчас Керенського і большевиків.

19 квітня 1918 р. (наказ по М. В. ч. 31.) начальником оборони побережжя Кримського півострова і командантом м. Севастополя призначено Капітана ІІ рангу Миколу Містникова з відповідним штатом. Далі головним командантом всіх портів Чорного і Азовського моря і командуючим фльотою, згідно зі "Сводом В.-Морських Постанов" був призначений віце-адмірал Покровський (Наказ по М. В. 24. IV. 1918. ч. 36, 3. V. 1018 ч. 45. і 23. V. 1918. ч. 70).

21 травня 1918 р. маємо слідуючий наказ:

Наказ по Морському Відомству Української Держави ч. 6/069, 21 травня 1918 р., м. Київ.

"По наказу Ясновельможного Пана Гетьмана Всієї України капітан і ранги* Михайло Остроградський призначається офіційним представником Морського Міністерства Української Держави до м. Севастополя для зв'язку з германським командуванням на Кримі по питанням, котрі торкаються: воєнних кораблів, транспортів і пароплавів, що базуються у Севастополі, їх особистого складу, севастопольського портового правління, а також по всіх воєнно-морських питаннях на Кримі". (*Вже був підвищений в контр-адмірали, але наказ про це не був ще оголошений. Контр-адмірал Михайло Михайлович Остроградський -- Апостол походив від гетьмана Апостола)

27 травня 1918 року розпочато залічування до резерву в Севастополі старшин і підстаршин флоти, які не залишилися на дійсній службі. (Наказ по М. В. ч. 74).

Наказом по М. В. ч. 102. від 10 червня 1918 р. контр-адмірала Остроградського призначено в розпорядження гол. команданта всіх портів Чорного і Азовського морей, а контр-адмірала Клочковського (перебуваючого тоді в Севастополі) призначено на його місце. Причому характерно, що в наказі підкреслено необхідність зложити візиту командуючому німецькими військами на Кримі Генералові фон-Кошу, бо контр-адмірал Остроградський, рахуючи себе в воєнно-морськім відношенню повним господарем на Кримі, в дечому образив німців, а з ними тоді треба було багато рахуватись, одже ж тому й було додано в наказі відносно візити, щоб контр-адмірал Клочковський встановив стисліший зв'язок з німцями.

Наказом по М. В. І липня 1918 р. ч. 129/10 пояснюється, що всі старшини і підстаршини фльоти, які зараховані до резерви Укр. Держ. Фльоти, можуть перебувати в Севастополі і взагалі на Кримі все одно, що на території самої України.

Наказами по М. В. ч. 149/23, 3. VII. 1918 і ч. 413/186, 29. IX. 1918 звільнено у відставку, згідно з проханням, по хворости головного лікаря Севастопольського Шпиталю і санітарного інспектора Севастопольського порту полковника Воєнно-Морської Санітарної Частини доктора Вацлава Донатовича Шредера.

Представником Українського Морського Відомства в комісії віце-адмірала німецької служби Гопмана був капітан і ранги князь Карл Лівен, підвищений в капітани і ранги наказом по М. В. з 1 липня 1918 ч. 168. за заслуги в праці зв'язаній з працями цієї комісії. Комісія ця з воєнно-морських представників України, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини під головуванням віце-адмірала Гопмана займалась урегулюванням інтернаціональної навігації по Чорному морю і всіма справами зв'язаними з цим. Головне місце перебування комісії був Севастополь.

31 серпня 1918 р. був надісланий до Севастополя такий наказ по М. В. (ч. 337/132):

"Всім старшинам Української Фльоти забороняю носити погони, кокарди, нашивки, встановлені наказами Тимч. Російського Уряду від 16. IV. 1917, ч. 125. і 21. IV. 1917 р. ч. 150. і пропоную з 10 цього вересня суворо притримуватись форми одягу, оголошеної в наказі по Морському Відомству від 15 липня б. р. під ч. 166.

Всім начальникам пропоную суворо слідкувати за виконанням зазначеного наказу. Товариш Морськ. Міністра капітан і ранги Максимів". Наказом по М. В. з 13 жовтня 1918 р. ч. 460/16. для виконання оголошується слідуюча постанова з ч. 15. "Державного Вістника Законів":

На перетворі Його Світлостю Ясновельможним Паном Гетьманом всієї України написано: "Затверджую Павло Скоропадський. В Київ! 10 червня 1918 р. Посвідчив в. об. Держ. Секретаря Ігор Кістяківський".

Ухвалена Радою Міністрів постанова про відпуск в розпорядження Міністра Морських Справ з коштів Державної Скарбниці авансу в сумі 1 000 000 кар. на Севастопольский порт: 1. На утримання складу старшин, як тих, що займають посади, так і тих, що рахуються в резерві 300 000 кар. II. Утримання порт. адміністрації 400 000 карбованців. III. Найпотрібніші роботи в порту 200 000 карб IV. Утримання воєнно - морськ. шпиталів 100 000 карб. Підписано: Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб Міністр Морських Справ Генеральний Бунчужний Рогоза Товариш Морського Міністра капітан і ранги Максимів.

З оголошенням чорноморської флоти власністю України, український уряд прийняв на себе всі права і обов'язки, зв'язані з цим, тому він не тільки не застановлювався над видатками на різні порти України, в тому числі і кримські, але часом задовольняв навіть вимоги чужих портів, хоч і ліквідаційні, напр. б. російського, тоді грузинського порту Батума, правда, що особистий склад його в більшості вступив на службу в укр. держ. флоту.

Наказом по М. В. від 18 жовтня 1918 р. (ч. 486/21) оголошена віддрукована в Державному Віснику Законів ч. 32 постанова Ради Міністрів про відкриття розпорядження Морського Міністерства кредиту 170 433 карб. 20 коп. на видачу допомоги службовому персоналові б. Управління Батумського Тимчасового Воєнного Порту і на ліквідацію його справ.

Далі наказом по М. В. ч. 513/28, 24 жовтня 1918 р. оголошено з закону, видрукованого в "Д.В.З." ч. ЗО, ще серед інших асигнування 1 000 000 карб. на Севастопольський порт: утримання флоти та інші видатки.

В той же час в зв'язку з поступовою передачею німцями Україні решти чорноморської флоти "офіціальному представнику Морського Міністерства Укр. Держави для зв'язку з імператорським німецьким командуванням на Кримі" контр-адміралові Клочковському надаються права присвоєні посаді Гол. Команданта Порту (Наказ по М. В. від 21. X. 1918. ч. 522/27) і навіть тимчасового командуючого морськими силами (Наказ від 12 листопада 1918 року ч. 594/288) і 6 листопада 1918 р. оголошується (Наказ по М. В. ч. 556/35) слідуюче асигнування ("Держ. В-к Законів" ч. 34 від 26. VIII. 1918) на Севастопольський порт в розмірі більш 1 000 000 карб.

Нарешті Німці передали всю флоту і маємо: Наказ по Морському Відомству від 11 листопада 1918 р. ч. 594/289 до Головного Морського Штабу, який починається так: "Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман всієї України, Військ Козацьких і Державної Фльоти в присутності своїй в місті Києві наказав: 1) для складання рахунків по комплектованню кораблів особистим вкладом прийняти, як основу, прикладений при цьому бойовий розклад флоти*.(*ядро якої базується в Севастополі).

2) впровадити в життя, прикладену при цьому, табелю комплектації кораблів і штабів 3) призначити старшин, священників і кондукторів до цієї комплектації - зараз же... і далі точка 4 торкається утримання особ. складу.

Разом з тим мається нарешті, бо німці вже не стоять на перешкоді, перевести перше покликання до флоти новобранців і тому наказом по М. В. 12 листопада 1918 р. ч. 609/300 по Головному Морському Штабові, оголошується штат учбового відділу новобранців флоти, причому завідуючому навчанням булавному старшині фльоти надано права тимчасом команданта полку. І наказом по М. В. від 13 грудня 1918 р. ч. 684/47 оголошується затверджена постанова Ради Міністрів ("Держ. Вісник" ч. 74 від 24 листопада 1918 р.) про асиґнування в розпорядження Морського Міністерства 23.944.780 карбованців: 1) На ремонт міноносця "Жуткого"** 1 189 000 карб.( **Мав бути переіменований після ремонту).

2) На демобілізацію кораблів торгівельної фльоти 11 000 000;

3) На виконання робіт на переведення в становище довгочасного схоронення бойових і помічних кораблів чорноморської фльоти 1 000 000№ 4) Представникові Мор. Міністерства при імператорськім германськім командуванні на Кримі на утримання особистого складу фльоти і різні роботи 1 640 000 карб.;

5) За роботи виконані "Російським Обществом Пароплавства і Торговлі" в липні, серпні і авансове на вересень 3 900 000; 6) За 2 місяці утримання дунайської річної і транспортної флотилії 1 500 000;

7) На санітарні заходи проти холери 10.000.

Наказом по М. В. від 23. XII. 1918 р. ч. 685/48, підписаному Морським Міністром старшим лейтенантом фльоти Михайлом Білінським, оголошено затверджену постанову Ради Міністрів ("Держави. Вісник" ч. 75 від 26 листопада 1918 р.) про доповнення штатів комітету по демобілізації кораблів торговельної флоти та про додаткове асигнування 281 267 карб. на утримання цього комітету і в точці б) цієї постанови призначається 9 додаткових технічно-оціночних комісій: 2 для Одеси, 2 для Херсона, 2 для робіт на Дністрі, Пруті і Дунаю та по одній для Миколаєва, для Азовського моря і для Севастополя.

Далі, як відомо, загально-політичні обставини склалися так для України, що Крим був від неї відрізаним.

З цього досить може сухого, але виразного переліку наказів, розпоряджень і асигнувань укр. уряду по морському відомству, яскраво видно політику українського уряду рахувати Севастополь з Кримом частиною України і поступово доходити до цього в дійсності, і якби не зміна загально-політичної світової ситуації, то безумовно, що більш ніж легковажна помилка Центральної Ради, щодо Криму, автоматично була б направлена.

Разом з тим і митна політика Української Держави допровадила б до цього ж самого.