Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Основні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу (1940-1970 рр.)

Економіка країн світу в роки другої світової війни

Динаміка та структурні зміни господарського розвитку другої половини 40—70-х років XX ст.

Друга світова війна (1939—1945 pp.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже 50 років після її закінчення, але й досі економісти та історики не можуть остаточно підрахувати матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США.

Обсяг промислового виробництва США значно зріс. У 1939—1944 pp. виплавка сталі збільшилася на 70%, електросталі, легованої сталі — більше ніж у 4 рази, прокату— на 56,7 %, видобуток кам'яного вугілля — на 60 %, а коксівного — в 4 рази. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна галузі. Найшвидше розвивалася суднобудівна промисловість.

Лише за 1943 p. американці збудували флот, рівнозначний усій англійській флотилії 1939 р. Ніде в світі військова промисловість не розвивалася такими швидкими темпами, як у США. У 1939—1945 pp. було виготовлено 296,1 тис. літаків, 86,5 тис. танків, 233 тис. гармат, 14 263 тис. кулеметів, автоматів, гвинтівок, інших видів зброї. Впроваджені нові підприємства та найновіше устаткування на суму 25 млрд дол. В усіх галузях застосовувалися новітні досягнення науково-технічного прогресу, механізація, автоматизація, стандартизація, спеціалізація.

У воєнній промисловості продуктивність праці зросла на 35 %. У 1943 р. обсяг промислового виробництва подвоївся порівняно з 1937 р. США — єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла виробництво товарів мирного призначення. Різко збільшилися державні капіталовкладення в економіку. З 76 млрд дол., інвестованих в усі галузі господарства США, державні інвестиції становили 33 млрд дол., або близько 44%. За державний кошт було збудовано 150 сталеплавильних заводів. Уряд США надав корпораціям 175 млрд дол. на виробництво промислової продукції, зокрема таким гігантам, як "Дженерал Моторе", "Дженерал Електрик", "Фундатор". За допомогою держави побудовано або модернізовано понад 2500 заводів на суму 25 млрд дол.

У воєнні роки тривав процес концентрації виробництва, зокрема в хімічній, металургійній, газонафтовій, машинобудівній галузях. У 1940 р. було створено Національний комітет оборони. Його відділи очолили висококваліфіковані спеціалісти. У роки війни Національний комітет оборони значно розширився — з'явилися нові підрозділи, зокрема відділ економічної війни, ленд-лізу тощо.

Незважаючи на незначне розширення посівних площ (менше ніж на 5 %), обсяг сільськогосподарського виробництва у США в 1944 р. зріс порівняно з 1939 р. на 36%. Кон'юнктура сприяла підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію. Це дало можливість фермерам оновити і розширити матеріально-технічну базу своїх господарств. Фермерство США справедливо почали вважати найрозвиненішим щодо механізації польових робіт, електрифікації, застосування прогресивних технологій.

Технічний прогрес стимулював підвищення продуктивності праці. У 1940 p. один фермер США забезпечував продуктами харчування 11 % жителів країни, в 1950 p. — вже 15,5. Диференціація ферм призвела до того, що з 1940 по 1945 p. зникло 281 тис. неконкурентоспроможних господарств і з'явилося 44 тис. нових великих ферм. Фермери не тільки повністю забезпечували продовольством своє населення, а й експортували сільськогосподарську продукцію в десятки країн світу.

Вивіз американського капіталу збільшився з 14 % у 1937 p. до 33% у 1947 p. США захопили головні позиції в економіці більшості країн.

Людські втрати Великобританії в роки другої світової війни порівняно з іншими країнами невеликі — 245 тис. чол. вбитих, 278 тис. чол. — покалічених. Дуже постраждала її економіка. Державний борг збільшився з 7247,3 млн ф. ст. у 1939 p. до 23 741,9 млн. ф. ст. у 1945 p., зменшилися золоті та валютні запаси. Загальні втрати Великобританії оцінюються в 7300 млн ф. ст., або близько 1/4 національного багатства країни. Індекс промислової продукції Великобританії, який у 1939 p. становив 123 (за 100 взято 1929 p.), знизився у 1946 p. до 112. Експорт з 471 в 1938 p. скоротився до 266 млн ф. ст. у 1944 p.

Ще напередодні війни прем'єр-міністр Великобританії У. Черчіль виробив надзвичайні заходи щодо переведення мирної економіки на воєнний лад. У 1939—1945 pp., напружуючи всі людські й матеріальні ресурси, промисловість Великобританії налагодила масове виробництво літаків, танків, гармат, інших видів зброї та боєприпасів. Імпорт сировини, інших стратегічних матеріалів надходив до Британських островів з перебоями. Німецькі підводні човни знищили 1/3 торгового флоту Великобританії. В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 рази, залізної руди — у 12,4 раза. Виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося наполовину. Через нестачу трудових ресурсів припинився обробіток землі на 1,5 млн га.

Наприкінці війни Британська імперія формально не припинила свого існування. В Африці вона навіть "заокруглила" власні колоніальні володіння за рахунок Лівії та Сомалі. Проте в інших районах світу, де її вплив до війни був особливо сильним (Близький Схід, Індія, ПівденноСхідна Азія), вже господарювали США, витіснивши союзників — Великобританію та Францію. Великобританія, хоч і перемогла у другій світовій війні фашистську Німеччину, зберегти могутню імперію вже не мала сил, розвалилася, що було природно, закономірно. Загальні витрати Великобританія на війну дорівнювали 25 млрд ф. ст.

Франція до 1939 p. була однією з найрозвиненіших держав світу. Спираючись на високий промисловий потенціал, сільське господарство, фінанси, уряд міг захистити країну від німецько-фашистських загарбників. Однак того не сталося. Замість мобілізації усіх людських і фінансово-матеріальних ресурсів на захист країни він самовпевнено надіявся на оборонну лінію Мажино. Не було налагоджено масового випуску бойових літаків, танків, гармат, інших видів озброєння. Ні президент, ні уряд, ні генеральний штаб французької армії не виробили стратегічного плану ведення війни.

У результаті цього в червні 1940 p. Францію окупувала гітлерівська Німеччина. Понад 4 роки французькою економікою повністю розпоряджалися німецькі загарбники. У роки другої світової війни Франція втратила вбитими 1100 тис. чол., було знищено 2100 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. ферм, 195,5 тис. промислових підприємств. Рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції сільського господарства зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Розпадалася французька колоніальна система. Національна валюта (франк) девальвувалася. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів. Війна завдала Франції великих збитків, що оцінювалися у 1440 млрд довоєнних франків.

Фашистська Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Ще з середини 30-х років гітлерівська адміністрація вела відкриту тотальну підготовку до війни. Нагромаджувалися запаси продовольства, стратегічних матеріалів. Було запроваджено карткову систему на харчові продукти і промислові товари широкого вжитку. Восени 1939 p. запаси зерна становили 6,5 млн т, жирів — 500—600 тис. т, цукру — 1600 тис. т. Державний борг дорівнював 60 млрд марок.

Наскільки серйозно Німеччина готувалася до війни, свідчать дані 00Н за 1937 p. Частки окремих країн у світовому промисловому розвитку становили, %: США — 41,4, Великобританія — 12,5, Німеччина — 12, Франція — 6, Японія — 4,8. У 1939 p. Німеччина виробляла в 2 рази більше стратегічних матеріалів, ніж Великобританія і Франція разом узяті. У виплавці алюмінію (194 тис. т) вона обійшла США і Канаду, зайнявши перше місце у світі. З 1933 по 1939 p. літакобудування зросло у 23 рази. На 1 липня 1939 p. машинний парк країни складався з 2 млн автомобілів.

Напередодні другої світової війни (1939 p.) Німеччина у використанні природних ресурсів випередила Великобританію і Францію, що видно з таблиці, наведеної на с. 213.

На окупованих територіях європейських країн німецькі фашисти запровадили "новий порядок". До літа 1941 p. з цих країн було вивезено майна всього на суму 9 млрд ф. ст. 92 дивізії вермахту (німецька армія) були оснащені французькими автомобілями. Гітлерівці знищили майже 40 % національного багатства Польщі. Загинуло 6 млн мирних жителів. На її території було збудовано десятки таборів смерті, у яких замордовано 12 млн чол. з усієї Європи. Разом із завойованими державами Німеччина в 1941 p. видобула 403 млн т кам'яного вугілля, 7,5 млн т нафти, виплавила 31,8 млн т сталі. Від експлуатації господарств Франції, Бельгії, Голландії, Угорщини, Румунії, Болгарії, Словаччини німці отримали 120 млрд марок. З цих країн на заводи Німеччини надходили нікель, мідь, нафта, інші стратегічні ресурси.

Спад у воєнній фашистській промисловості настав уже в 1942 p. Держави антигітлерівської коаліції набагато випередили супротивника у виробництві різних видів озброєння. Якщо Німеччина в 1942 p. випустила 14,7 тис. літаків, 9,3 тис. танків, 12 тис. гармат, то лише в тодішньому СРСР було виготовлено 25,4 тис. літаків, 24,7 тис. танків, 34 тис. гармат.

У 1944 p. випуск продукції в усіх галузях промислового комплексу скоротився на 10—65%. Не допомогли 7,5 млн іноземних робітників, насильно вивезених з європейських країн. Поразки на фронтах, оголошення Туреччиною війни Німеччині, ізоляція Іспанії призвели до остаточного краху економіки фашистського рейху. У липні 1944 p. видобуток кам'яного вугілля ще становив 26,3 млн т, а в січні 1945 p. — лише 11,8, у лютому — 7 млн т. У березні настала енергетична криза. Припинилися видобуток кам'яного вугілля, подавання на заводи електроенергії, виробництво авіаційного бензину. Запаси енергоресурсів вичерпалися. Усі галузі господарства країни були паралізовані. 8 травня 1945 p. Німеччина капітулювала.

7 грудня 1941 p. Японія без оголошення війни напала на американську воєнно-морську базу Пірл-Харбор на Гавайських островах. Розпочалася чотирирічна американо-японська війна. Японія нарощувала воєнний потенціал. Стратегічна сировина надходила на воєнні заводи з Кореї, завойованих провінцій Китаю, країн Південно-Східної Азії. У 1941— 1942 pp. Японія, маючи значні запаси продовольства, паливно-енергетичних ресурсів, рідкісних металів, успішно вела війну з США. Японські війська захопили Індонезію, Нову Гвінею, Бірму, Таїланд, інші території в басейні Тихого океану. За роки війни Японія перетворилася на сильну індустріально-аграрну державу. Віддавши повну перевагу воєнним галузям, уряд занедбав легку промисловість. Так, виробництво тканин у 1941—1945 pp. скоротилося у 25 разів.

У багаторічній війні японській торговий флот зазнавав дедалі більших втрат. Імпортувати сировину ставало дедалі тяжче. Господарство працювало з перебоями. Зростало напруження у промисловості, аграрному секторі, фінансах. Для того щоб врятувати економіку від розвалу, уряд запроваджував нескінченні воєнні податки, примусові поставки, контролював кредитні операції, позики, інвестиції, внутрішню торгівлю. Проте врятувати господарство від банкрутства було вже неможливо. Економіка мілітаризованої Японії зазнала краху у війні проти США та їхніх союзників. Після атомних бомбардувань Нагасакі і Хіросіми у серпні 1945 p. Японія склала зброю.

У результаті другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Так, уже під час війни розподіл запасів золота в розвинених країнах набув ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки. Тоді як у США за 4 роки (з 1938 по 1941) запаси золота збільшилися з 14,5 до 22,7 млрд дол., то у Великобританії, навпаки, вони невпинно знижувалися.

Крім того, у деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованість.

Проте ні збільшені під час війни податки, ні зростаючі державні позики не спроможні були ліквідувати дефіцит державних бюджетів воюючих країн. Покриття цього дефіциту потребувало значного збільшення випуску паперових грошей. Зростання паперового грошового обігу під час другої світової війни в США, Великобританії, Франції та Італії ілюструють такі дані:

а) у США з кінця 1940 p. до кінця 1945 p. він збільшився з 8,7 до 26,5 млрд дол., або на 222,6%;

б) у Великобританії наприкінці 1939 p. в обігу перебувало 55 млн ф. ст., наприкінці травня 1945 p. — 1270, a наприкінці листопада — 1328 млн. ф. ст., тобто більше на 139%;

в) у Франції з кінця 1939 p. до кінця 1944 p. грошова маса в обігу зросла з 151 до 573 млрд фр.;

г) в Італії за цей період грошовий обіг збільшився з 24 до 233 млрд лір” тобто майже в 10 разів.

Разом з зростанням кількості паперових грошей в роки другої світової війни збільшувалися депозити комерційних банків. У США з 76 млрд дол. у 1940 p. вони зросли до 152 у 1945 p., у Великобританії — з 2441 млн ф. ст. у 1939 p. до 4859 у 1945 p.

У 1944 p. у Бреттон-Вудсі (США) відбулась міжнародна фінансова конференція, в роботі якої взяли участь 45 дійсних і асоційованих членів 00Н, а також міністри фінансів 16 країн. На основі підписаних там угод було створено Міжнародний валютний фонд. Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Завданням цих інститутів декларувалися гарантування стабільності обмінних курсів валют, забезпечення швидкої оборотності коштів, потрібних для системи багатосторонніх платежів, створення умов для накопичення ресурсів для відбудови економіки країн Західної Європи.

Друга світова війна завдала народам багатьох країн небувалих страждань, вони зазнали величезних людських жертв і матеріальних збитків. Якщо за роки першої світової війни фінансові видатки всіх воюючих країн становили 208, то під час другої — 962 млрд дол. Для того щоб ліквідувати її жахливі наслідки знадобилися роки напруженої праці, значні матеріальні та фінансові ресурси.

Динаміка та структурні зміни господарського розвитку другої половини 40—70-х років XX ст.

Після другої світової війни в розвитку індустріальної цивілізації відбулися зміни, пов'язані з збільшенням території та населення так званої світової соціалістичної системи, розпадом колоніальної системи та утворенням незалежних держав:

Світове господарство охоплювало три підсистеми: господарства економічно розвинених, соціалістичних держав та країн, що розвиваються. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Економічно розвинені країни світу вступили у фазу інтенсивного розвитку. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинниками розвитку світового господарства були науково-технічний прогрес, подальше поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація виробництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами. Набули розвитку міждержавні інтеграційні процеси. Економічне зростання національних господарств залежало від ступеня входження їх до всесвітнього господарства. Посилилося державне регулювання господарських процесів.

У повоєнні роки стартові умови для стабілізації та розвитку національних господарств були різними. Занепад економіки європейських країн, Японії сприяв встановленню економічного панування США. Виробничі потужності країни перевищували потужності всіх індустріальних держав разом узятих. Широкого розмаху набула економічна експансія США. У міжнародній валютно-фінансовій системі встановлювалася першість її національної валюти. У європейських країнах скоротилося промислове виробництво. Рівень його в 1946 p. становив порівняно з 1937 p. у Великобританії — 95%, Франції — 73, Японії — ЗО, ФРН (у 1948 p.) — 56 %. Панувала внутрішня інфляція. Європейські валюти не конвертувалися, їхній курс був заниженим щодо долара, який став єдиною твердою валютою, і всі країни прагнули отримати його в обмін на свої товари. Скоротився міжєвропейський обмін товарами і послугами. Бартер став переважаючою формою торгівлі. Європейські уряди здійснювали непопулярні заходи для приватного капіталу: контроль цін на основні товари, перерозподіл національного доходу, збільшення грошей в обігу. Через це приватні інвестори переводили свої активи з Європи у США. Для відбудови господарства Європи, стимулювання економічного зростання потрібні були значні фінансові ресурси.

Стан господарства Європи негативно впливав на світову економіку. Реконверсія господарства в США відповідно до потреб мирного часу зумовила появу таких проблем, як скорочення виробництва та зайнятості, необхідність оновлення цивільних галузей. Сполучені Штати повинні були у власних інтересах, для стабілізації світової економіки та політичного становища допомогти європейським країнам у відбудові господарства. У липні 1947 p. в Парижі було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи.

У квітні 1948 p. Конгрес США затвердив план Маршалла (за ім'ям державного секретаря Дж. Маршалла) — план економічної допомоги країнам Європи. Його учасники: Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина, з грудня 1949 p. — ФРН. Мета плану — розвиток економіки на "принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності". Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами. Вони були не пасивним об'єктом американської допомоги, а ініціаторами у виробленні та реалізації плану. До його завдань входило відродження виробництва на новій технологічній основі, розширення зовнішньої торгівлі, досягнення міжнародної фінансової стабілізації, встановлення справедливих обмінних курсів. Діяв план Маршалла з квітня 1948 p. по ЗО грудня 1951 p. Обсяг допомоги країнам ОЄЕС становив 17 млрд дол. (у цінах 1990 p. 102 млрд дол.). З них 4 млрд дол. асигнувалося протягом перших 15 міс. Американський уряд гарантував капіталовкладення своїх інвесторів, вивезення оптимального прибутку в доларах. Передбачалися скасування мита, обмеження імпорту американських товарів, постачання сировини в США.

У США для організації допомоги була створена Адміністрація економічного співробітництва, місія якої діяла в кожній країні. Допомога надавалася: 1) безпроцентними товарними позиками та "дарами", склад яких визначали США; 2) звичайними кредитами під малі проценти; 3) у вигляді доларової "зумовленої допомоги" в обмін на національну валюту за офіційним курсом. Нею розпоряджалися інші країни для розвитку внутрішньоєвропейської торгівлі. У 1950 p. ця система була замінена Європейською платіжною спілкою.

Фонди згідно з планом Маршалла розподілялися між країнами не за потребами в інвестиціях, а відповідно до стану платіжного балансу щодо доларової зони. Товари надавалися в розпорядження урядів. Гроші, отримані від їх продажу, надходили в національний банк на спеціальний рахунок (так звані еквівалентні фонди). 95% цих фондів повинні були належати країнам-учасницям, але витрачалися під контролем Адміністрації економічного співробітництва в Європі. Частина їх йшла на оплату сировини, яку вивозили США.

Програма відбудови Європи була виконана. Довоєнного промислового рівня було досягнуто на початку 50-х років. Еквівалентні фонди доповнили внутрішні ресурси капіталів європейських країн. Стабілізувалася система міжнародної оплати. Європейські країни використовували свій потенціал зростання без обмежень. Посилився державний контроль за економікою. Створення ОЄЕС стало імпульсом до європейської інтеграції. Однак значення допомоги за планом Маршалла для різних країн не було однаковим. Найкраще реалізувала його можливості ФРН.

Радянський Союз відмовився від допомоги за планом Маршалла, оскільки США відкинули його вимоги. По-перше, кожна країна мала самостійно визначати свої потреби в допомозі та її форму. По-друге, СРСР вимагав розмежувати країни-союзники, нейтральні та колишніх противників. Допомога Німеччині повинна бути тісно пов'язана з проблемою репарацій. Історики та економісти не однозначно оцінюють неприйняття Москвою плану Маршалла. Безумовно, що його реалізація була б конструктивним підходом до розв'язання повоєнних господарських труднощів. Однак поширеним є твердження, що американська допомога в умовах боротьби з комунізмом, що вже розпочалася, планувалася так, щоб поставити СРСР в умови, коли він змушений буде сам відмовитися від участі у плані Маршалла.

Етапом інтенсивного індустріального піднесення економічно розвинених країн світу стали 50—60-ті роки. Прискорилися порівняна з міжвоєнним періодом темпи економічного зростання.

Промисловість була провідною галуззю господарства. При всій різноманітності її розвитку в різних країнах структурні зміни відбувалися переважно в одному напрямі. Вичерпування національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили повільні темпи розвитку, скорочення у ВВП частки добувних галузей. Випереджаючими темпами розвивалося виробництво електроенергії та газопостачання. Значення обробної промисловості зростало. Зменшилася частка "старих" традиційних галузей — текстильної, харчової, взуттєвої. Середньорічні темпи приросту їхньої продукції становили відповідно 2,9%; 2,6%; 3,5%. Швидко розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес, насамперед хімічна промисловість, її виробництво в 1970 p. порівняно з 1948 p. зросло майже в 9 разів. Розпочався перехід на нафтогазову сировинну базу. Це зумовило розвиток нафтохімічної промисловості. Друге місце за темпами розвитку займала електротехнічна галузь. Провідна роль, як і раніше, належала машинобудуванню, однак його традиційні галузі перебудовувалися. Зростало виробництво продукції верстатобудування, технологічного і транспортного обладнання. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна (виробництво ЕОМ, систем автоматизації). Якщо в 1938 p. металообробні галузі давали 1/5 всього виробництва обробної промисловості, то на початку 70-х років — 2/5.

Істотні зміни відбулися у співвідношенні продукції легкої та важкої промисловості. Якщо на початку XX ст. у загальній вартості продукції обробних галузей переважали товари легкої промисловості, в 30-х роках між продукцією цих галузей встановилася рівновага, то з середини 50-х років важка індустрія почала лідирувати. У 1953—1968 pp. обсяг виробництва важкої промисловості зріс у 2,4, легкої — в 1,9 раза. їхнє співвідношення в загальному обсязі виробництва обробної промисловості в середині 60-х років становило, %: в середньому в економічно розвинених країнах — 65,6 і 34,5; в Західній Європі — 63 і 37; у США — 67 і 33.

Японія досягла середнього рівня західноєвропейських країн у середині 70-х років.

Отже, протягом 50—60-х років відбувався процес вирівнювання індустріального розвитку країн. Перебудова господарських структур відбилась у зміні структури населення. Зросла частка найманих робітників у загальній чисельності промислових працівників, %:

Інтенсивність динаміки та структурних зрушень національного господарства економічно розвинених держав визначалася досягненнями науково-технічного прогресу, який активізувався в середині 50-х років. Наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу. Відбулися істотні зміни у техніці, яка охопила такі види трудової діяльності людини: технологічну, транспортну, енергетичну, контрольноуправлінську. Почали широко застосовуватись автоматичні системи машин. З'явилися нові матеріали, натуральна сировина замінювалася штучною. На грунті фундаментальних відкриттів виникли нові технології — лазерна, плазмова тощо. Зароджувалась інформаційна революція.

За таких умов виробництво не могло існувати без постійного використання наукових досліджень і конструкторських винаходів, тому постійно зростали витрати на науководослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). З'явилися науково-виробничі комплекси. Це були територіальні об'єднання корпорацій з науково-дослідними лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції. Майже в усіх країнах (крім Японії) держава асигнувала половину витрат на НДДКР. У 1970 p. її частка у витратах монополій становила у США — 43,1 %, Японії — 2 % , ФРН — 18,2 %, Франції — 32,8 %, Великобританії — 31,8 %. Значні кошти вкладалися в аерокосмічну, електротехнічну, приладобудівну, хімічну промисловість, транспортне машинобудування. У цих галузях зосереджувалось понад 80% вчених, інженерів, техніків. Значна увага приділялася фундаментальним дослідженням. Головне місце в НДДКР належало виготовленню нових видів продукції, поліпшенню їхньої якості. У зв'язку з "холодною війною" значна частина коштів витрачалася на воєнні цілі. Структуру витрат на НДДКР у 1970 p. характеризують такі дані:

Розвиток національних господарств визначався значним зростанням капітальних вкладень. Якщо їх частка у ВНП економічно розвинених держав світу у передвоєнні роки становила в середньому 15,4%, то в 1970 p. вона досягла в Японії — 29, ФРН — 24, Великобританії — 21, Франції — 26, США — 14%. США втратили перевагу в сфері капіталовкладень у господарство. У 1950 p. рівень їх в Японії, Великобританії, Франції, ФРН, Італії був вдвоє менший, ніж у США, а в 1972 p. перевищував їх на 48%.

Змінилася технологічна структура капіталовкладень. У 60-х роках переважали інтенсивні чинники розвитку економіки (51—67%). Основні витрати йшли не на розширення виробничих площ, а на модернізацію, автоматизацію виробничих процесів. У 1970 p. у США витрати на машини, обладнання становили 74% валових капіталовкладень у господарство, в обробній промисловості — 81 %. У ФРН це співвідношення становило відповідно 78 і 82 % Третина цих коштів йшла на впровадження засобів контролю за виробничими процесами, інформації, управління.

Зросли капітальні вкладення у невиробничу сферу: освіту, фахову підготовку, науку, медицину. У 1968 p. частка їх у структурі всіх капіталовкладень становила в США— 76,6 %, ФРН — 56,6, Франції — 53,3, Великобританії — 61,2 %.

Важливим структуротворним чинником було зростання рівня концентрації, централізації виробництва і капіталу, монополізації.

У господарстві економічно розвинених країн світу існують державний і приватний сектори. Головними формами організації бізнесу є власна справа, товариство, корпорація. За кількісними характеристиками перші дві форми в 50—60-х роках становили 80—90 % всіх підприємств, але їх частка в промисловому виробництві не перевищувала 10—20%.

У повоєнні роки зросла економічна могутність монополістичних об'єднань. Це був період злиття та поглинання фірм різних галузей господарства. Цей процес охопив великі корпорації. Так, у США у 1968 p. втратили самостійність 12 компаній з капіталом понад 250 млн дол. Визначальним чинником концентрації виробництва і капіталу був технічний прогрес. Мінімальний капітал для створення сучасної корпорації досяг сотень мільйонів доларів.

У США процес злиття був пов'язаний насамперед з диверсифікацією виробництва. У країнах Західної Європи, Японії значна роль належала конкуренції, особливо з американськими монополіями.

У 50—60-х роках масовим стало явище виникнення транснаціональних корпорацій — монополій, що створювали за кордоном власні або спільні виробничі філії. До середини 70-х років у світі діяло близько 100 тис. таких корпорацій. Особливо швидко вони утворювалися в обробній промисловості:

Зросла кількість міжнаціональних монополій, в яких об'єднувалися капітали різних економічно розвинених держав: "Ройал датч-Шелл", "Юнілевер", "Агфа-Геверт", "Данлоп-Піреллі". Укладалися угоди про співробітництво між монополіями різних країн.

У багатьох економічно розвинених країнах великим власником була держава, їй належало 15—25% національного багатства країн. Держава стала значним виробником і споживачем промислової продукції та послуг. Так, у 1970 p. частка держави у виробництві ВНП становила у ФРН 35 %, Італії — 37, Японії — 21, США — 10,2 %. Однак у США державі належить провідне місце серед економічно розвинених країн щодо закупівлі в національному продукті (31—32%), у споживанні промислових товарів і послуг. Так, у 1968 p. держава придбала 87% продукції авіаракетної промисловості, 40% радіоелектронної апаратури, 35% виробництва чорної і 22% кольорової металургії.