Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Виникнення і початковий розвиток феодального міста

В огляді, присвяченому суспільно-економічному розвиткові Київської Русі в дофеодальний період, ми з’ясували еволюцію поселень східного слов’янства. Було встановлено, що великі родинні городища зміняються поселеннями нових типів: або ці городища перетворюються в тимчасові пристановища — рефугіуми, або навколо нових городищ, розмір яких збільшується, виростають відкриті поселення чи навіть з’являються села, які не мають ніяких укріплень. Але як би там не було, число городищ, які належать до X ст., різко зменшується. Де-не-де під охороною більших і міцніших городищ починають розвиватись поселення, що являють собою ремісничі й торговельні центри. Ми висловили припущення, що такими центрами стали в першу чергу племінні міста і основні політичні центри Київської Русі, як, наприклад, Київ і Новгород. Ці міста, звичайно, в IX — X ст. не були феодальними містами; вони повинні були пережити ряд змін, щоб перетворитись у такі.

В історіографії, присвяченій вивченню феодалізму в давній Русі, питання про виникнення і початковий розвиток феодального міста не притягало до себе особливої уваги. А тим часом воно має велике значення для з’ясування питання про організаційні форми феодального господарства і особливо про політичний устрій Київської держави.

Величезна більшість істориків, що в тій чи іншій мірі цікавились містами давньої Русі, розглядали їх з самого моменту виникнення як торговельно-промислові центри. Якщо дехто й висловлював інші думки, то вони по суті були модифікацією цього погляду. Найбільшої переконливості ця теорія набрала в Ключевського. Ключевський зв’язує походження міст на Наддніпров’ї з колонізацією слов’янства в VII — VIII ст. і з установленням на просторі між Волгою і Дніпром панування і хозарської орди. Слов’яни підкорились хозарам і почали втягатись у торгівлю як з хозарами, так і безпосередньо з арабами. «На VIII ст., — говорить Ключевський 81, — і треба віднести виникнення найдавніших міст на Русі. Їх географічне розміщення досить наочно показує, що вони були утвором того торговельного руху, який з VIII ст. почався серед східних слов’ян... Більшість їх (Ладога, Новгород, Смоленськ, Любеч, Київ) витяглись ланцюгом по цій лінії, утворюючій оперативну базу руської промисловості, але кілька передових постів висунулись уже з цієї лінії далі на схід: такі були Переяслав Південний, Чернігів, Ростов. Ці міста виникли як збірні місця руської торгівлі, пункти складання і відправлення руського вивозу. Кожний з них був центром певної промислової округи, посередником між нею і приморськими ринками».

Озброєне торговельне місто стало вузлом першої великої політичної форми, утвореної серед східних слов’ян на нових місцях перебування. При пересуванні східного слов’янства з Карпатських схилів розвивались племінні і родові союзи. Тому родові відносини почали перетворюватись у родові традиції, спорідненість замінялась сусідством. В міру успіхів промислу і торгівлі серед розкиданих дворів переселенців утворювались збірні пункти обміну, центри «гостьби», торгівлі — погости. Деякі з них перетворювались у більші торговельні центри, міста, до яких тягли в промислових оборотах навколишні погости, а міста, що виникали на головних торговельних шляхах, по великих ріках, виростали у великі торжища, що стягали до себе обороти навколишніх міських ринків.

Поступово економічні зв’язки ставали основою політичних, торговельні райони міст перетворювались у міські волості. На чолі міських волостей стояв урядовий клас, який складався з двох елементів: озброєних промисловців — тубільних і заморських.

Погляди [В. Й.] Ключевського в основному прийняв M. M. Покровський, який також вважав міські (городові) волості основними територіальними одиницями, також вважав міста з моменту їх виникнення торговельними і промисловими центрами. Покровський старався уточнити, який характер мала торгівля слов’янства і давньої Русі (дрібна і розбійницька), але, каже він 82, «якщо ми випустимо з уваги сполучення війни, торгівлі і розбою, ми нічого не зрозуміємо в організації давньоруського міста».

Як було вказано, погляду на давньоруське місто як на торговельно-промисловий центр з моменту його виникнення в попередній історіографії в основному ніхто не заперечував. Питання йшло тільки про те, хто вперше організував ці міста. І тут Сергеєвич висунув свій погляд, який знайшов прихильників.

[В. І.] Сергеєвич 83 вказує, що прихований від очей історика процес виникнення первісних волостей відбувався, треба думати, повільно, але не мирно, а зі зброєю в руках, що міста будувались групами заповзятливих людей, що жителі таких укріплених пунктів при сприятливих умовах могли прагнути розширити свої володіння і з цією метою захоплювати чужі землі і підкоряти собі роздрібнене населення цих земель, що пізніше для збереження цих придбань будували пригороди. Таким чином міста, за Сергеєвичем, будували заповзятливі люди, які він не розкриває, кого треба розуміти під ними. До основних поглядів Сергеєвича на організацію міст і утворення міських волостей приєднався О. Є. Пресняков 84. Але і Пресняков, так само як і Сергеєвич, не ставить питання, що ж являє собою це місто, організоване заповзятливими людьми. Я не помилюсь, сказавши, що під містом давньої Русі вони все-таки розуміли торговельно-промисловий центр. Отже їх критика стосувалась тільки питання про те, хто і як будував міста.

У сучасній історіографії ми знаходимо тільки короткі висловлювання про міста Київської Русі.

Звідси цілком ясна потреба критично оглянути думки про місто в Київській Русі в період виникнення і початкового розвитку феодалізму. Але перед цим треба зробити ряд застережень. Зокрема, треба мати на увазі, що основним матеріалом для розв’язання питання про давньоруські міста повинні бути археологічні дані. Археологічні розкопи, які могли б розкрити характер давньоруських міст, ще тільки початі. «Зайнята... обслуговуванням аматорських інтересів, Що тісно переплітались з практичножиттьовими інтересами пануючих класів, археологія не могла піти далі формального речознавства... З цієї загальної причини вивчення поселень як пам’ятників, надзвичайно насичених історичним змістом і разом з тим найменш плідних щодо знахідок речей давнього мистецтва, не входило в завдання дореволюційної археології» 85. Проте й наявні археологічні дані не можуть бути використані, бо археологи не могли врятувати найважливіших, вузлових питань історії виникнення і початкового розвитку міста. Отже доводиться задовольнятись звичайним комплектом джерел.

Передусім треба встановити, який зміст вкладався в поняття місто в досліджуваний час. І тут для нас не може бути ніяких сумнівів у тому, що основне значення цього слова — це військове укріплення, фортеця.

Літопис дає вичерпні вказівки щодо цього, повідомляючи про збудування міста Києва: «В лето 6545. Заложи Ярослав город великый, у него же града суть Златая врата» (Лавр.).

Відомо, що існувала особлива професія будівників міст, які називались «городниками». Руська Правда спеціально говорить про винагороду, яку повинен був одержувати «градник» за «городню», очевидно, частину будованого ним укріплення. Нам неважко встановити, хто будував міста в Київській державі в період розвитку феодалізму. Літописи 86 дають нам цілком вичерпні вказівки:

«В лето 6499. Володимир заложи град Белъгород и наруби в нь от инех городов, и много людий сведе во нь; бе бо любя град сь».

Розповідаючи про діяльність Володимира, літопис говорить:

«Нача ставити городы по Десне, и по Востри, по Трубежеви, и по Суле и по Стугне, и поча нарубати муже лучьшие от Словень, и от Кривичь, и от Чюди, и от Вятичь, и от сих насели грады; бе бо рать от Печенег, и бе воюяся c ними и одоляя им» 87.

Розповідаючи про війну з печенігами, яка закінчилась поразкою їх унаслідок піднесення, що охопило військо після перемоги Переяслава над печенізьким богатирем, літопис повідомляє: «Володимер же рад быв, заложи город на броде томь, и нарече и Переяславль» 88.

Літопис розповідає про будування міст і Ярославом: «В лето 6540. Ярослав поча ставити городы по Ръси».

Якось мало звертали уваги на те, чому в Руську Правду була включена постанова про винагороду городникам. Безперечно, це було тому, що городник — княжа людина, представник князівської адміністрації, подібно до вирників, мостовиків тощо.

Все це дає нам цілком певні дані для висновку, що міста будували не купці і не заповзятливі люди, а насамперед князі.

Можливо, що будувались вони не під безпосереднім керівництвом князя, а його посадниками чи воєводами, але, безперечно, з його розпорядження і з його згоди 38 *. Місто не могло існувати без більш-менш сильного гарнізону і, звичайно, цей гарнізон міг поставити тільки князь. Само собою зрозуміло, що тільки князь і, можливо, митрополит міг утримувати цей гарнізон. В міру дробління Русі на князівства підсилюється будівництво міст: міста будують не тільки великі київські князі, а й князі місцеві. Літописи XII ст. досить багато говорять про князівське містобудівництво, особливо в новоколонізованих землях — Суздальській та ін.

Одночасно з будівництвом нових міст відбувається «феодалізація» старих. [В. І.] Равдонікас 89, між іншим, встановив цікавий факт щодо організації міст у досліджуваний період. Виявляється, що ряд великих міст, які пізніше грали досить велику роль, організуються не на старих городищах великородинного типу і навіть не на городищах X ст., а кілька кілометрів далі, на новому місці. Це свідчить про те, що ці міста засновувались за іншими організаційними принципами і з іншою метою, ніж міста X ст. Нам здається, що перенесення міст на нове місце визначалось не стільки стратегічними, скільки економіко-політичними міркуваннями. Князі або феодальна верхівка намагались створити в новозбудованому місті центр свого панування над околишньою округою; можливо навіть, що вони будували міста в центрі своїх земельних володінь.

Що ж являло собою місто-укріплення, місто-фортеця? Нам здається, що місто XI — XIII ст. є не що інше, як феодальний замок — Burg західноєвропейського середньовіччя, але замок не кам’яний і не на неприступних скелях, а дерев’яний і на високому березі ріки. Саме за дерев’яну огорожу місто-город повинен був дістати свою назву. В попередній історіографії питання про існування в давній Русі замків ставили, але розв’язували його негативно, бо звичайно вважали, що замком можна було називати тільки кам’яну споруду, «кам’яне гніздо» феодалів. Але нас передусім повинне цікавити не архітектурне оформлення міст, а їх соціальна природа, їх призначення, і, особливо, їх значення в системі феодального панування. І тут, як нам здається, середньовічний бург і наше місто-фортеця не мають ніякої різниці. І середньовічний західноєвропейський бург, і місто XI — XII ст. Київської Русі — це насамперед центр феодального панування над навколишньою сільською округою. Бурги й міста будуються як для охорони від зовнішніх ворогів, так в не меншій мірі й для охорони феодальних хижаків від селянських повстань. Феодальний характер міста-замка визначався не тільки тим, що міста будувались першими феодалами землі — князями, а й тим, що князівські мужі, посаджені в міста, незабаром перетворювались у місцеву верхівку. В 991 р. було збудоване місто Білгород, а вже під час облоги його печенігами в 997 р. з’явились «старійшини градські». Їх скликає «един старец» для вислухання його поради щодо врятування міста від обложників. Місто Вишгород, мабуть, було засноване Ольгою («бе бо Вышегород град Вользин»), але вже в 1015 р. в Вишгороді були свої вишгородські «болярци».

«Мужи лучшие от Словень, и от Кривичь, и от Чюди, и от Вятичь», які були посаджені в ці міста, були кращими в класовому розумінні. Це, безперечно, була верхівка родоплемінної знаті. Ці кращі люди не тільки складали гарнізони новозбудованих міст, але разом з тим ставали досить швидко місцевими землевласниками, «болярцями», як їх називає літопис. Коли ми будемо розглядати питання про віче, ми постараємось з’ясувати, що названі літописом кияни, чернігівці, володимирці, ростовці, суздальці, переяславці, куряни та ін. є не купці й не промисловці, а якраз місцеві феодали, які зміцніли під охороною міста і жили в своїх міських дворах.

Яке було значення давньоруського міста-замка в системі феодального панування? Ми висловили ряд зауважень про значення так званих князівських міст у розділі, присвяченому питанню про виникнення і розвиток князівського домену. Те, що ми говорили про князівське місто, однаково стосується і до всіх інших міст. Місто XI — XII ст. насамперед було феодальним адміністративним центром для волості, що належала до міста, чи для сукупності волостей. Місто було не тільки постійним пунктом перебування місцевого гарнізону, а й збірним пунктом усіх військових сил даної округи і під час облоги. Далі, місто було і фінансово-адміністративним центром, було центром особливої фінансової округи. В Уставній грамоті Ростислава Смоленського 90 прямо вказується на існування таких фінансових округів: «А во Врочницех (200) гривен, то ти из того взяти єпископу 20 гривен; а в Торопчи дани четыриста гривен, а епископу c того взяти 40 гривен» і т. д. Отже в Смоленській землі місто відало збиранням данини і переховуванням її. Нарешті, місто було і судовим центром для сільського населення, яке зберегло свою незалежність, не підпало під владу місцевих феодалів 39*.

Територіальна округа, що належала до міста, зв’язана з ним так тісно, що коли говорять про передачу міста, то це означає і передачу всієї міської округи. Місто без оточуючих його земель у цей період не мислиться. Нам здається, що саме таким «замковим» характером міст тільки й можна пояснити величезну кількість їх у XII ст.: в цей час кожна земля має цілі десятки міст.

Але вже дуже рано ряд старих міст, а також деякі новоорганізовані міста на кінець XII ст. стають поступово справжніми феодальними містами. І, звичайно, основна причина виникнення цих справжніх феодальних міст, а не міст-замків є та, яку вказали основоположники марксизму — ріст продуктивних сил і зв’язаний з цим ростом поділ праці, відокремлення промисловості й торгівлі від сільського господарства. Як пункти, навколо яких концентруються ремісники й торгівці, ці феодальні міста могли виникнути навколо міст-замків, навколо великих князівських і боярських сіл. Міста могли виникнути й на зовсім пустому місці і притому недалеко від міста-замка. І навпаки, уже виникле місто могло бути укріплене, а вже після виникнення торговельного промислового центру могло бути поставлене місто-замок. Проте ми припускаємо, що більшість міст-посадів виникала навколо міст-замків, і внаслідок цього в наших пам’ятниках рано змішуються ці два, по суті різні, поняття. Пам’ятники починають уживати слово місто-город у подвійному значенні: і в значенні міста-фортеці, замка, і в значенні торговельно-промислового центру. Так, у Руській Правді, де міститься постанова про городників і місто, город розуміється як фортеця («дондеже город срубять»); в другому місці говориться про місто як торговельно-промисловий центр: «Аще кто многым должен будет, а пришед гость из иного города или чужеземець...»

Процес утворення міста-посаду навколо міста-замка полегшувався такими моментами: 1) більшою безпечністю населення в місті, 2) тим, що в місті-замку ще до перетворення його в справжній торговельно-промисловий центр були торги і жили ремісники, які обслуговували міський гарнізон. Особливо сприятливі умови для утворення міст-посадів навколо міст-замків створювались тоді, коли це місто-замок ставало резиденцією якогось князя. Тут, безперечно, княжий двір оточувався дворами різних князівських ремісників-холопів. (В Руській Правді за вбивство ремісника платили не повну виру, а тільки 12 гривень.) Крім того, треба мати на увазі, що в місто-замок стікались данина, воєнна здобич, словом те, що в тогочасних пам’ятниках називалось товаром. Природно, що ці товари притягали скупників, які в міру розвитку процесу відокремлення ремесла й торгівлі від сільського господарства перетворювались у купців.

Процес виникнення міста-посаду проходить досить повільно. Повільним він був і при утворенні міст-посадів навколо міст-замків. Немає ніякого сумніву, що міське населення, купці і ремісники напочатку були залежні від феодального сеньйора — князя чи митрополита. І купці, і ремісники так чи інакше були зв’язані з князівським господарством: купці, мабуть, виконували торговельні доручення князя, ремісники працювали на князя. Недарма ремісники безпосередньо примикають в Руській Правді до представників князівської адміністрації в переліку княжих людей при встановленні штрафів за їх убивство.

Міські люди — купці і ремісники, крім торговельного мита, платили ще особливу данину, що звалась «погороддя». В Уставній грамоті кн. Ростислава Смоленського (третій) перераховується, яку частину погороддя повинен був одержувати смоленський єпископ: «А се погородие от Мьстиславля 6 гривен урока, а почестья гривна и три лисици; а се от Крупля гривна урока, а пять ногат за лисицу; а се от Вержавска две гривне урока, а за три лисици 40 кун без ногаты» 91 і т. д.

«Погороддя» не входить у склад звичайної данини: у першій грамоті кн. Ростислав Смоленський уже давав єпископові десяту частину данини з міських фінансових округ. Неважко бачити, що погороддя знову-таки складалось з урока — збору, вираженого в повній грошовій сумі, і з так званого «почестя», яке складалось з натуральних приношень (хутра, меду, риби, ловецького знаряддя, речей хатнього вжитку), а далі переведених на гроші.

Безперечно, що в містах, утворених навколо міст-замків, основною економічною і політичною силою був цей замок навіть і тоді, коли була розірвана пуповина між цим замком і посадом, коли купці й ремісники почали зв’язуватись з господарством округи, яка належала до міста. Місто-посад, безперечно, було довго придатком до міста-замка. Політичне і економічне значення міста-замка визначалось не тільки тим, що купецтво й ремісники все ще мали зв’язки з князівським господарством, не тільки тим, що місто-замок було центром військових сил даної округи, а й тим, що в місті зосереджувались місцеві феодальні групи. Ми цілком певні, що ріст міста-посаду сполучався з ростом міських дворів місцевого боярства, яке належало до міста-замка і було зв’язане з ним військовою службою. Отже місто-замок разом з місцевими феодалами утворювало керівний центр після того, як з’явились справжні міста феодального типу. Це, як було сказано, — кияни, чернігівці, володимирці, куряни та ін. наших літописів, що грають таку велику роль в історії Київської держави в цілому і в історії окремих земель-князівств. Мабуть, ці феодальні групи оселялись безпосередньо коло замків, а купці й ремісники — на місцях, що безпосередньо прилягали до шляхів, зокрема по берегах рік. Наприклад, торговельно-промисловим центром у Києві став Поділ, розташований на березі Дніпра, тоді як феодальні групи сиділи головним чином «на верху». Такий же тип територіального розташування ми спостерігаємо і в Новгороді: і там феодальні групи містились на так званому Слов’янському кінці, навколо старих дружинних центрів (Славно і Городища), а торговельно-ремісничі елементи — на трьох лівобережних: Плотницькому, Неревському і Людиному кінцях. Тут треба відзначити, що в міру росту міста-посаду, звичайно, повинна була змінитись і організаційна структура військового укріплення. Мабуть, у цей період місто-замок перетворюється вже в фортецю, огорожену стінами, будується ряд військових споруджень, які згодом починають називатись кремлем. Але серед міст давньої Русі були міста, що різко виділялись і своїм розміром, і числом населення. Ці міста являють собою великі торговельно-промислові центри. Такими містами були Київ і Новгород.

Дітмар [Мерзебурзький] розповідає в своїй хроніці про надзвичайну величність Києва. Він відзначає, що в ньому, крім великого числа церков, «було 8 ринків і народу незліченна кількість».

Іноді оповідання Дітмара вважають перебільшеними. Але нам здається, що ніяких перебільшень тут немає. В деяких країнах внаслідок вдалого сполучення зовнішніх торговельних шляхів виникають міста, які своїм розміром, числом купців і ремісників, розміром свого торговельного обороту стоять вище рівня економічного розвитку даної країни. Ці міста, по суті, є міжнародні торжища, де значну роль грають іноземні купці (у Дітмара — датчани). Безперечно, в Східній Європі було кілька таких міст: у хазар — Ітіль, а після утворення Золотої Орди — місто Сарай. На теперішній території нашого Союзу було також чимало таких міст — наприклад, Бухара, Хіва, Дербент (VI — XI ст.). Багато таких міст — міжнародних торжищ існувало і в інших країнах. Але це зовсім не означає, що всі інші міста даної країни тотожні з цими містами або близькі до них. Нам, наприклад, відомо, що в Дагестані, на території якого міститься Дербент, не було жодного міста, яке будь-якою мірою можна було б порівняти з ним щодо числа населення і розвитку торгівлі й промисловості.

Перейдемо до питання про управління містами. Тут у нас не може бути ніяких сумнівів у тому, що власного міського урядування, тобто самоврядування, міста не мали. Ні в юридичних, ні в літописних пам’ятниках ми не знаходимо згадки про таку чисто міську, «бюргерську» адміністрацію в IX — XII ст. Навіть у Новгороді городяни перебувають у віданні загальної адміністрації — посадників і тисяцьких. У період виникнення і становлення феодального міста містом у цілому управляв князь або його посадники, тисяцькі й соцькі. Дуже характерно, що в 1113 р. повсталі київські низи почали громити двори тисяцького і соцьких. Очевидно, ці останні й були тією адміністрацією, яка управляла городянами. Новгородські пам’ятки пізнішого часу говорять про сотні як про певні адміністративні одиниці, що відали купцями. Але ми вже говорили, що це — особливість новгородського адміністративного устрою, яка навряд чи повторювалась у якійсь іншій землі.

Звернемось до питання про внутрішню організацію міського населення, «бюргерства» Київської Русі. В Західній Європі міське купецтво і ремісники в середні віки об’єднувались у гільдії й цехи. Виникає питання: чи існували такі організації в наших феодальних містах? Нам здається, що і гільдії, і цехи, особливо гільдії, могли виникнути в найбільших центрах. Купецтво великих міст — Києва і Новгорода, що мало постійні й безпосередні зносини з іноземним купецтвом, повинне було познайомитись з гільдіями і врахувати вигідні сторони цієї купецької організації. Нам здається, що такою першою формою купецької організації, гільдією, в руських умовах було так зване іванське купецтво, встановлене і регламентоване кн. Всеволодом коло 1135 р. в Новгороді особливою грамотою, відомою в історіографії під назвою Уставної грамоти церкви Іоанна предтечі на Опоках.

З грамоти 92 встановлюється, що «іванське купецтво» було асоціацією новгородських купців; щоб бути членом асоціації, треба було внести вклад: «А кто хочет в купечество влежиться в Иванское, даст купцем пошлым вкладу пятдесят гривен серебра, a тысяцкому сукно Ипьское, ино купцам положить в святыи Иван полтретьядцат гривен серебра; а не вложится кто в купечество, не даст пятдесят гривен серебра, ино то не пошлый купець, а пошльїм купцем ити им отчиною и вкладом». Отже можна думати, що права членів цієї асоціації мають спадковий характер. Іванське купецтво мало і свою адміністрацію — двох старост, яких треба було обирати з «пошлих» купців, добрих людей. Ці старости повинні були «управливати» «всякие дела Иванская, и торговая, и гостиная, и суд торговый».

За Уставною грамотою, в справи іванського купецтва не повинні втручатись новгородська влада, а також новгородське боярство: «А Мирославу посаднику в то невступатца, и иным посадником, в Иваньское ни в чтоже, ни бояром Новогородцкым». Які були переваги іванської асоціації зовні, які були відносини всередині її — цього ми, на жаль, через брак матеріалів з’ясувати не можемо. Ми знаємо тільки, що іванському купецтву в особі його представників — старост було доручено важити товари іногородніх купців у притворі церкви Іоанна, за що вони повинні були платити особливе мито.

З грамоти видно, що Іванське купецтво було асоціацією купців, які торгували з руськими землями. Можна припускати, що була особлива асоціація, яка торгувала із Західною. Європою.

Про організацію цехів наші пам’ятники IX — XII ст. мовчать; але це не значить, що в нас їх не було; існування їх цілком можливе.