Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історичні статті

Україна у міжвоєнних 1920-1930-х роках

ПЛАН

1. Нова економічна політика (НЕП) та українізація.

2. Особливості більшовицького соціалістичного будівництва та їх трагічні

наслідки.

3. Західноукраїнські землі у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії.

Цей період увійшов в історію України як найтрагічніший. З перемогою більшовиків в Україні формально утвердилась радянська влада, однак, фактично влада належала партії, яка здійснювала диктатуру. Антидемократизм і терор стали головними формами й методами суспільно-політичних відносин.

1. Нова економічна політика (НЕП).

Політичний та економічний крах змусив Леніна у 1921р. перейти до "нової економічної політики", що означало часткове повернення до капіталізму, але військова промисловість, транспорт, банки, зовнішня торгівля залишались у руках держави.

Суть НЕПу: запровадження ринкової системи та допущення елементів держкапіталізму; розвиток усіх форм кооперації; госпрозрахунок; денаціоналізація; матеріальна зацікавленість; заміна продрозверстки (насильне відбирання продовольства) продподатком, плановість народного господарства та ін.

НЕП дозволила швидко відбудувати зруйноване господарство, значно збільшивши виробництво промислової та сільськогосподарської продукції. У 1927р. оброблялося уже на 10% землі більше, ніж у 1913р.

Водночас закріплюється централізоване правління радянськими республіками.

Українізація. 30 грудня 1922р. утворюється СРСР, який згодом переростає у більшовицьку імперію. У 1923р. РКП(б) приймає програму коренізації. Більшовики шукають опори серед національних меншин. Формуються віддані кадри будівників соціалізму. В УСРР ця політика отримала назву "українізації". 30 грудня 1922р. утворюється СРСР, який згодом переростає у більшовицьку імперію. У 1923р. РКП(б) приймає програму коренізації. Більшовики шукають опори серед національних меншин. Формуються віддані кадри будівників соціалізму. В УСРР ця політика отримала назву "українізації".

"Українізація" у 1920-х рр. допомогла зробити значний крок вперед в освіті, культурі, науці. Переводиться на українську мову діловодство. Виходять книжки (50%), газети (90%) українською мовою. 80% загальноосвітніх шкіл стають україномовними. З 24% до 57% зростає рівень писемності за 10 років. Діють 1,5 тис. польських, німецьких, єврейських та інших шкіл. Створюється "Вільна академія пролетарської літератури" (1925р.), функціонує Українська Академія Наук, відроджується Українська автокефальна православна церква (1921р.). Повертається значна частина емігрантів (М.Грушевський).

Політика "українізації" посилює позиції прихильників національного комунізму (М.Хвильовий, О.Шумський, М.Скрипник, М.Волобуєв). Москва кваліфікує їх, як ворожі "ухили", починає боротьбу з метою їх "нейтралізації". У 1929 році ОДПУ заарештовує 45 членів вигаданої "Спілки визволення України" і репресує їх у 1930р. Розпочинається згортання "українізації" (зменшення кількості українських шкіл, періодичних видань, закриття українських театрів та введення у 1938 р. обов'язкового вивчення російської мови в усіх школах).

2. Особливості більшовицького соціалістичного будівництва

та їх трагічні наслідки.

У 1929р. ВКП(б) відходить від НЕПу, розпочинаючи будівництво соціалізму, керуючись ленінським планом, розробленим смертельно хворим вождем. Ленінський план, як гласять офіційні документи того часу, містив: індустріалізацію, колективізацію, культурну революцію.

Індустріалізація передбачала створення економічної основи соціалізму, його матеріально-технічної бази. В СРСР в роки першої (1928-1933 рр.) та другої (1932-1937 рр.) п'ятирічок до ладу стало 6 тис. об'єктів, в тому числі в Україні – 600. Промислове виробництво республіки зросло у 7 разів порівняно з 1913р.; вона перетворилась з аграрної в індустріально-аграрну. Промисловість України розвивалась переважно на Лівобережжі. Правобережжя ці процеси захопили значно менше.. Пріоритет належав виробництву сировини, а не готової продукції, що негативно позначалося на життєвому рівні населення. Урбанізація міст (чисельність їх зросла у 2 рази) ускладнила житлову, продовольчу, та інші проблеми. Формувалась залякана репресіями особистість, яка пристосовувалася до умов насильницького тоталітарного режиму. передбачала створення економічної основи соціалізму, його матеріально-технічної бази. В СРСР в роки першої (1928-1933 рр.) та другої (1932-1937 рр.) п'ятирічок до ладу стало 6 тис. об'єктів, в тому числі в Україні – 600. Промислове виробництво республіки зросло у 7 разів порівняно з 1913р.; вона перетворилась з аграрної в індустріально-аграрну. Промисловість України розвивалась переважно на Лівобережжі. Правобережжя ці процеси захопили значно менше.. Пріоритет належав виробництву сировини, а не готової продукції, що негативно позначалося на життєвому рівні населення. Урбанізація міст (чисельність їх зросла у 2 рази) ускладнила житлову, продовольчу, та інші проблеми. Формувалась залякана репресіями особистість, яка пристосовувалася до умов насильницького тоталітарного режиму.

Колективізація передбачала переведення селянства від індивідуального господарства до колективного виробництва. Колгоспи були необхідні для проведення індустріалізації, як зручна форма експлуатації та викачування коштів, що досягалось шляхом пограбування села. передбачала переведення селянства від індивідуального господарства до колективного виробництва. Колгоспи були необхідні для проведення індустріалізації, як зручна форма експлуатації та викачування коштів, що досягалось шляхом пограбування села.

Курс на "суцільну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу" поклав листопадовий (1929р.) пленум ЦК ВКП(б). Колективні господарства створювались насильно, під загрозою репресій, широко використовувався досвід "воєнного комунізму", набутий більшовиками у роки громадянської війни. Було розкуркулено 200 тис. селянських господарств.

Наприкінці 1932р. в УРСР налічувалось 70% селянських колективних господарств, що становили понад 80% посівних площ. Продуктивність праці "колективних" селян була низькою, оскільки майже весь урожай вилучався державою для хлібозаготівель. У 1932-1933 рр. більшовицька партія організувала терор голодом, для того, щоб зламати волю українського народу, колонізувати його. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, становлять бл. 10 млн. осіб. Традиційне українське село зі своїми звичаями, устроєм перестало існувати, селяни втратили власність, опинились у становищі кріпаків. Лише напередодні війни сільське господарство почало виходити на рівень продуктивності, що існував до початку проведення суцільної колективізації.

За часів будівництва соціалізму утверджується сталінський тоталітарний режим (диктатура), збільшується адміністративний апарат – його опора. Кількість службовців зросла з 1928р. по 1940р. майже у 4 рази. Вони слухняно виконують волю вождя.

Уся влада концентрується в Москві, Україна втрачає ознаки суверенності. Центральне місце у партійно-бюрократичному апараті належить репресивним органам, які поставили під контроль усе суспільство. У республіку прибувають тисячі російських функціонерів-колонізаторів.

Сформульована Сталіним "теорія" загострення класової боротьби у ході соціалістичного будівництва призвела до безпідставних репресій безневинних людей. Чим більшими були здобутки соціалізму – тим більше з'являлось "ворогів народу".

Щорічно у 355 таборах ГУЛагу СРСР, заснованих вперше В.І.Леніним ще у

1918 р., "перевиховувалось" приблизно 8-10 млн. осіб – "ворогів народу".

Репресивний апарат працював із перенапруженням. Заарештованих піддавали тортурам; не витримуючи катувань, вони давали зізнання, яких вимагали кати, і на себе, і на своїх знайомих. Розстріли здійснювались відразу після оголошення вироку, без права на помилування. Людей, бувало, засуджували групами. Жертвами чисток стали 170 тис. (37%) членів КП(б)У, було знищено весь уряд, ЦК ЛКСМУ. Необґрунтовані репресії захопили робітників, селян, інтелігенцію.

5 грудня 1936р. затверджується сталінська Конституція СРСР – конституція переможного соціалізму, а 30 січня 1937р. – Конституція УРСР, до якої увійшли положення союзної конституції. Тоталітаризм сталінщини перекреслив демократичність конституції. Закони СРСР були обов'язковими на території республіки.

Соціальна незахищеність, жорстокість тоталітарного режиму понівечили долі мільйонів людей, гинула їх віра у добро, світлі ідеали, майбутнє. Ті, кого обминула трагічна участь, мусили пристосовуватись до нав'язаних режимом ідеологічних догм, слухняно їх наслідувати й коритись.

3. Західноукраїнські землі.

Територія західноукраїнських земель, яку населяли 7 млн. українців, входила до різних держав. Східна Галичина і Західна Волинь перебувала під владою Польщі, Північна Буковина і придунайські землі – Румунії, Закарпаття – Чехословаччини. Іноземна адміністрація на всіх землях, окрім Закарпаття, здійснювала колонізаторську й асиміляторську політику. Землі роздавали поневолювачам, переслідувалась українська мова, культура. Під тиском дискримінації, у пошуках кращої долі частина українців емігрувала до Америки і навіть далекої Австралії.

Українське населення піднімалось на боротьбу проти гнобителів, яку очолювали політичні партії та громадські організації.

Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Заснована як Компартія Східної Галичини у лютому 1919р. 3 червня 1921р. увійшла до складу Компартії Польщі. У жовтні 1923р. перейменована в КПЗУ. У 1938р. виконком Комінтерну прийняв рішення про розпуск КПЗУ як "фашистських агентів". Усі її члени репресовані. Заснована як Компартія Східної Галичини у лютому 1919р. 3 червня 1921р. увійшла до складу Компартії Польщі. У жовтні 1923р. перейменована в КПЗУ. У 1938р. виконком Комінтерну прийняв рішення про розпуск КПЗУ як "фашистських агентів". Усі її члени репресовані.

Українська військова організація (УВО). Заснована в 1920р. колишніми членами української галицької армії. Діяла нелегально, головний метод боротьби – терор. Вчинила низку замахів на польських діячів. Після виникнення у 1929р. ОУН, приєдналась до неї. Лідер – Є. Коновалець. Заснована в 1920р. колишніми членами української галицької армії. Діяла нелегально, головний метод боротьби – терор. Вчинила низку замахів на польських діячів. Після виникнення у 1929р. ОУН, приєдналась до неї. Лідер – Є. Коновалець.

Українська соціал-демократична партія (УСДП). УСДП у 1923р. заявила про перехід на радянську платформу, тобто підтримала Радянську Україну, що призвело до ліквідації партії. Наприкінці 1928р. УСДП відновила свою діяльність. До голодомору 1932-1933 рр. залишалась на старих позиціях. Лідери – М.Ганкевич, В.Старосольський. УСДП у 1923р. заявила про перехід на радянську платформу, тобто підтримала Радянську Україну, що призвело до ліквідації партії. Наприкінці 1928р. УСДП відновила свою діяльність. До голодомору 1932-1933 рр. залишалась на старих позиціях. Лідери – М.Ганкевич, В.Старосольський.

Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Заснована у липні 1925р. у Львові. Лідер Д.Левицький. В партії було чимало прихильників СРСР у зв'язку з процесом "українізації" у Радянській Україні. Деякі члени УНДО заснували Українську партію праці з виразнішою орієнтацією на СРСР. Лідер – В.Будзиновський. Після голодомору 1932-1933 рр. в Україні радянофільські настрої згасли. Заснована у липні 1925р. у Львові. Лідер Д.Левицький. В партії було чимало прихильників СРСР у зв'язку з процесом "українізації" у Радянській Україні. Деякі члени УНДО заснували Українську партію праці з виразнішою орієнтацією на СРСР. Лідер – В.Будзиновський. Після голодомору 1932-1933 рр. в Україні радянофільські настрої згасли.

Українська соціалістична радикальна партія (УСРП). Українська радикальна партія. Лідери – Л.Бачинський, І.Макух. У 1926р. об'єдналися з організацією українських соціалістів-революціонерів на Волині, змінивши назву на УСРП. Виступили проти орієнтації як на СРСР, так і на еміграцію на чолі з Є.Петрушевичем. Українська радикальна партія. Лідери – Л.Бачинський, І.Макух. У 1926р. об'єдналися з організацією українських соціалістів-революціонерів на Волині, змінивши назву на УСРП. Виступили проти орієнтації як на СРСР, так і на еміграцію на чолі з Є.Петрушевичем.

Організація українських націоналістів (ОУН). ОУН виникла наприкінці січня 1929р. на з'їзді у Відні. Ідеологами ОУН стали Д.Донцов та В.Липинський. Головним засобом досягнення самостійної України ОУН вважала збройну боротьбу на засадах "революційного націоналізму". Значною мірою спиралася на студентство, діяла нелегально. Здійснила ряд терористичних замахів на польських урядовців. У 1929-1938 рр. ОУН очолював Є. Коновалець. ОУН виникла наприкінці січня 1929р. на з'їзді у Відні. Ідеологами ОУН стали Д.Донцов та В.Липинський. Головним засобом досягнення самостійної України ОУН вважала збройну боротьбу на засадах "революційного націоналізму". Значною мірою спиралася на студентство, діяла нелегально. Здійснила ряд терористичних замахів на польських урядовців. У 1929-1938 рр. ОУН очолював Є. Коновалець.

Українська католицька партія (УКП). Частина греко-католицького духовенства, яка підримувала УНДО, протягом кількох років називалася "Українською християнською організацією" (УХО) та "Українською католицькою організацією" (УКО). У 1923р. була утворена УКП. Проводила угодовський курс щодо Польщі, підтримувала П. Скоропадського як кандидата на українську владу. У 1936р. була розпущена. Лідери – О.Назарук та Г.Хомишин. Частина греко-католицького духовенства, яка підримувала УНДО, протягом кількох років називалася "Українською християнською організацією" (УХО) та "Українською католицькою організацією" (УКО). У 1923р. була утворена УКП. Проводила угодовський курс щодо Польщі, підтримувала П. Скоропадського як кандидата на українську владу. У 1936р. була розпущена. Лідери – О.Назарук та Г.Хомишин.

Активізація національно-визвольного руху на Закарпатті призвела до того, що 11 жовтня 1938 р. Закарпаття від Чехословаччини отримало автономію. Виникло територіальне державне утворення під назвою Карпатська Україна.

Уряд, очолюваний Августином Волошиним, розпочав активну розбудову держави. Проводиться українізація освітньої системи, видавничої справи та адміністрації, налагоджується робота промисловості, транспорту, торгівлі. За активної допомоги ОУН формуються збройні сили молодої держави – Організація оборони "Карпатська Січ", ака нараховувала 5 тис. бійців. Провідні оунівці Михайло Колодзінський, Роман Шухевич ( майбутній командир УПА), Зенон Коссак та ін. увійшли до Генерального штабу Карпатської Січі. Це занепокоїло Угорщину, яка претендувала на ці території, та Польщу, що боялася посилення українського національно-визвольного руху в безпосередній близькості від своїх кордонів. З метою послаблення українських впливів поляки проводили диверсійні акції на території Карпатської України. Спецпідрозділи польської військової розвідки, переодягнувшись в уніформи січовиків, тероризували місцеве населення, чинили диверсії у населених пунктах та на дорогах, намагалися дискредитувати українську владу в очах закарпатців. Про достовірність цих фактів свідчать розсекречені в середині 1990-их років трофейні документи, які знаходились в московському Особливому архіві і стосувалися діяльності 2 відділу польського Генерального штабу. Подібні диверсії чинилися у 1940-их роках радянськими спецслужбами проти УПА.

У зовнішній політиці уряд А.Волошина орієнтувався на підтримку і допомогу Німеччини. Однак, А.Гітлер після Мюнхенської змови 1938 р. вирішив передати Закарпаття Угорщині, щоб залучити її до своїх агресивних планів.

Агресія розпочалась у ніч з 14 на 15 березня 1939 р. Німецькі війська вдерлись на територію Чехословаччини, а угорські – Закарпаття.

У такій критичній ситуації 15.03.1939р. сейм у Хусті проголосив повну державну самостійність Карпатської України, прийняв Конституцію, де визначалась назва держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державна мова (українська). Державними було визнано герб (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі й тризуб із хрестом на середньому зубі), жовто-блакитний стяг і національний гімн "Ще не вмерла Україна". Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прим'єр міністром нового уряду Ю.Ревая і звернувся до Німеччини з проханням прийняти Карпатську Україну під свій протекторат. Німецький уряд дав негативну відповідь і рекомендував не чинити опору угорським військам, а бійцям Карпатської Січі негайно капітулювати. Після запеклих боїв і значних втрат, угорські війська 16.03.1939 р. захопили Хуст – столицю, а з 18.03.1939 р. більшу частину території Карпатської України. У гірських районах Карпатської України загони "Карпатської Січі" продовжували вести нерівну боротьбу з ворогом ще до кінця травня 1939р. Президент республіки А.Волошин разом з урядом емігрував за кордон і поселився у Празі.

За волю і державність у боях полягло близько 5000 закарпатців, кілька сотень галичан і волиняків, які прийшли їм на допомогу. Загинули командири Карпатської Січі Михайло Колодзінський та Зенон Коссак.

Коротке існування Карпатської України та її героїчна оборона були однією з найяскравіших сторінок в історії боротьби українців за відродження своєї державності.

Література

Бандера С. Перспективи української революції. - Мюнхен, 1978.

Беднаржева Т. Августин Волошин – державний діяч, педагог-мислитель. – Л., 1995.

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Кн.1-2.-К.,1994.

Богачевська-Хом'як М. Білим по білому. Жінки в громадянському житті України. 1884-1939. - К.,1995

Бойко О.Д. Історія України.- К., 2001.

Бульба-Боровець Т. Армія без держави. – Вінніпег, 1981.

Вегеш М. Карпатська Україна (1938-1939) – Ужгород,1993.

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. – Нью-Йорк, 1977.

Волковинський В. Нестор Махно. Легенда і реальність. – К., 1994.

Голод 1921-1923 років в Україні. Збірник документів і матеріалів.-К.,1993.

Голод-геноцид 1933 р. в Україні. : історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків. Міжнародна науково-теоретична конференція. Матеріали.- К., 2000.

Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки.-К.,2003.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації Х1Х-ХХ століття. – К.,1996.

Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. Нариси політичної історії. – К.,1993.

Довідник з історії України. А-Я / Підкова І., Шуст Р. – К., 2002.

Бандера С. Перспективи української революції. - Мюнхен, 1978.

Беднаржева Т. Августин Волошин – державний діяч, педагог-мислитель. – Л., 1995.

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Кн.1-2.-К.,1994.

Богачевська-Хом'як М. Білим по білому. Жінки в громадянському житті України. 1884-1939. - К.,1995

Бойко О.Д. Історія України.- К., 2001.

Бульба-Боровець Т. Армія без держави. – Вінніпег, 1981.

Вегеш М. Карпатська Україна (1938-1939) – Ужгород,1993.

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. – Нью-Йорк, 1977.

Волковинський В. Нестор Махно. Легенда і реальність. – К., 1994.

Голод 1921-1923 років в Україні. Збірник документів і матеріалів.-К.,1993.

Голод-геноцид 1933 р. в Україні. : історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків. Міжнародна науково-теоретична конференція. Матеріали.- К., 2000.

Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки.-К.,2003.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації Х1Х-ХХ століття. – К.,1996.

Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. Нариси політичної історії. – К.,1993.

Довідник з історії України. А-Я / Підкова І., Шуст Р. – К., 2002.