Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історичні статті

Юрій Липа – лікар УПА

ПЛАН

1. Життєвий шлях Юрія Липи

2. Юрій Липа – лікар УПА.

Юрій Липа — одна з найвеличніших зірок, що з'явилась на суспільно-політичному та літературному небосхилі України XX століття. Свій життєвий шлях розпочав він під щедрим полудневим сонцем Одеси 5 травня 1900 року.

Батьком Юрія був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа — комісар Одеси від Центральної Ради (1917), міністр культів і віросповідань Директорії УНР та автор проекту її першої Конституції (1918), міністр здоров'я уряду УНР в екзилі (1921).

Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії №4 м.Одеси. Тут же вступив до Новоросійського (Одеського) університету. У 1917р. Ю.Липа робить свої перші кроки на літературній ниві — він є редактором часопису "Вісник Одеси", пише свої перші брошури: "Союз визволення України" (історія і діяльність), "Королівство Київське за проектом Бісмарка", "Носіть свої відзнаки", "Гетьман Іван Мазепа", які побачили світ у заснованому батьком видавництві "Народний стяг". Тоді ж, з огляду на загрозу більшовицького перевороту в м.Одесі, вступає до лав організованої полковником І.Луценком та підполковником В.Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь, бере участь у січневих боях на вулицях Одеси.

Після вступу у місто союзних німецько-австрійських та українських частин Ю.Липа стає заступником командира одеської "Січі" В.Яніва. В той час він редагує українську щоденну газету, видає останню, написану в Одесі, книжку "Табори полонених українців".

Вступивши 1922р. до Познанського університету на медичний факультет, він не полишає громадсько-політичної діяльності. Зі студентів, колишніх вояків армій УНР і ЗУНР, за почином Ю.Липи утворюється таємне товариство, корпорація "Чорноморе", де Ю.Липа обіймає посаду ідеологічного референта. В умовах бездержав'я українські емігранти, очолені Ю.Липою, намагалися не лише зберегти своє національне обличчя, але й думали про майбуття України.

Разом з цим Ю.Липа плідно працює на літературній ниві, здебільшого з суспільно-політичної тематики. В численних виданнях з'являється друком перша поетична збірка Ю.Липи "Світлість", одразу помічена критиками, які пророкували авторові велике майбутнє.

По закінченні університету 1929 р. разом з Є.Маланюком Ю.Липа стає натхненником і організатором літературної групи "Танк".

Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, орієнтація на Європу, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю — ось основні гасла і принципи, за якими творили молоді письменники. Пройнята цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з'являється 1931р. друга збірка поезій Ю.Липи з такою характерною назвою — "Суворість".

На шпальтах "Вісника" друкуються його літературознавчі статті: "Розмова з порожнечею", "Розмова з минулим", "Совіцькі фільми", "Розмова з наукою", "Організація почуття", "Боротьба з янголом", "Розмова з Заходом", "Селянський король", "Сатриз Мапіпз", "Про-відництво письменства", "Батько дефетистів", "Сіре, жовте і червоне", в яких він дає оцінку українській літературі та визначає головні напрямки її розвитку в майбутньому.

У Варшаві в 1934 р. вийшов друком роман Ю.Липи "Козаки в Московії". Наступного року він познайомив читача зі збіркою літературознавчих есе під назвою "Бій за українську літературу". Ю.Липі вдалося досягти дивовижної цілісності у виявленні цінностей укра-їнської культури та накреслити у глобальному плані проблеми і завдання, які стоять перед нею у майбутньому як перед культурою незалежної України — перлини світової цивілізації.

У 1936 р. Ю.Липа видав три томи новел "Нотатник" на тему національно-визвольних змагань 1917-21рр., а також дві політичні праці — "Українська доба" й "Українська раса", в яких проаналізував політичні доктрини Європи XX століття.

Найповніше ідейно-філософські погляди Ю.Липи розкриті в його "всеукраїнській трилогії" — "Призначення України" (1938), "Чорноморська доктрина" (1940) та "Розподіл Росії" (1941). В цих працях Ю.Липа виступає як теоретик сучасної української геополітики.

У вкрай несприятливий час воєнного лихоліття Ю.Липа разом із Л.Биковським та І.Шовгенівим 1940р. утворюють у Варшаві Український чорноморський інститут — науково-дослідну установу вивчення політичних і економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття незалежності. Протягом 1940-42 pp. ними було видано 40 актуальних праць. Мрією вчених було після відновлення Української держави перенести Український чорноморський інститут до Одеси, щоб він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. 3 цією метою Ю.Липа 1942 р. приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок. Проте війна не дала змоги довершити задумане.

Постать Ю.Липи була настільки значущою, що 1943 р. його діяльність помітили у вищому державному проводі фашистської Німеччини. За наказом Гітлера Ю.Липу було перепроваджено до Берліна, тому що, на думку правителів Німеччини, він був найбільшим українським ідеологом-державником. Йому було запропоновано очолити маріонетковий уряд України. Однак Ю.Липа з гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим...

Помітили його і радянці, з лабет яких вирватись мислителю не поталанило. На світанку 20 серпня 1944 р. Ю.Липу було по-звірячому замордовано в с. Бунів Яворівського району, що на Львівщині.

Сьогодні прийшов час віддати письменникові заслужену шану, повернути Україні і світові його фундаментальні твори і славне Ім'я.

Юрій Липа, лікар за фахом, але енциклопедист за обширом знань, який, на думку Л.Череватенка, охопив "проникливим своїм розумом кілька наук, орієнтувався вільно і в історії, і в археології, і в антропології, і в географії, і в економіці, і в соціології, і в філософії і т.д.", якого називають "Великим чоловіком великої України", "Апостолом новітнього українства", своєю творчістю, передусім соціально-публіцистичними працями, поставив і розв'язував ряд важливих українознавчих проблем. Серед них - комплексний підхід до вивчення України як феноменологічного об'єкта.

Він взявся за розробку проблем української духовності, чим засвідчив пошук шляхів поглиблення знань про свою націю. Ю. Липа вважав "Божеським законом" для українця відчувати своє "Я", свою родину, цілий свій рід. Щоб усвідомлювати свою належність до нації, необхідно пізнавати себе і свою націю, через пізнання відкривати її духовну неповторність серед інших. Це він вважав умовою усвідомлення українцями призначення України, доля якої - в її людях, у їх моральних засадах. "Багацтво духове України передовсім стараюсь подати, - писав Ю.Липа до редактора видавництва "Хортиця" А. Жука в зв'язку з підготовкою книги "Призначення України". - Бо коли люде, скажім "молоді люде" та інші, не бачуть цього багацтва – великості, як можуть вони відчувати взагалі який будь український авторитет? До піднесення авторитетів на ґвалт стремлю цією книжкою". Цим самим він підкреслював взаємозалежність формування національної свідомості, духовності українців і поповнення, поглиблення їх знань про свою націю.

Своєрідною формою реалізації процесу самопізнання, до чого закликав Липа, можна розглядати наукові конференції та нові публікації у зв'язку з відзначенням століття від дня його народження. Така робота по вивченню й осмисленню життя й творчості Ю.Липи слугує певною мірою відновленню справедливості в оцінці цього видатного представника українства, його концептуального дослідження процесів формування й розвою української нації.

Деякі з сучасних дослідників досить критично оцінюють концепцію Ю. Липи, вип'ячуючи її "романтизм", чи навіть форму, бо вона "більш темпераментно й блискуче викладена, ніж обгрунтована". І все ж варто передовсім відзначити постановку й розробку Ю. Липою складних антропологічних, історіософських, етнопсихологічних, політологічних проблем генезису української нації. Липині розвідки при введенні їх в науковий обіг і при належному переосмисленню збагачуватимуть сучасну націологію і водночас могли б (при їх ширшому вивченні) практично прислужитись учасникам нинішніх націотворчих і державотворчих процесів в Україні.

Під цим кутом зору актуальним і доцільним видається розгляд націологічної концепції Ю. Липи, в якій важливе, якщо й не центральне місце займають дослідження проблем співвідношення української духовності і національної свідомості та самосвідомості українців.

На основі історико-порівняльного аналізу Ю. Липа розв'язував проблему співвідношення понять нації і раси, аргументував використання поняття "українська раса", вважаючи її одною із найстаріших. Поняття української нації дослідник називав "відносно новим" і початок вживання відносить до часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Поняття нації і державності, патріотизму, класів є лишень виявами раси, яка включає їх в собі. "Але всі вони далеко плиткіші від поняття "раса" і далеко менше дають підстав до зрозуміння процесів, що діялись в середині України. Сучасність України ніяк не може бути докладно окреслена без поняття "раса". На відміну від англомовного світу, що трактує расу як біологічне, антропологічне поняття, Ю. Липа, визначаючи расу як велику духовну єдність, підкреслив: ''Расою звемо цілість населення, що його духовні прикмети, укриті і явні (як звичаї, мова, властиво мови), а також антропобіологічні риси становлять виразну цілість упродовж часу (історії)". Раси відрізняються більше психологією, своїми духовними звичками, ніж будовою тіла. "Духовні риси - це найважливіший цемент раси", - вважав Ю. Липа. В межах одної духовності можуть бути анатомічно різні типи, тому найважливішою є окремішність не антропологічна, а духовна.

У такому розумінні українську расу називав найстарішою у порівнянні з найбільш розбудованими духовними звичаями і традиціями, з тривалими "расовими первнями", які більше діють в підсвідомості і найповніше виявляються у "відпорності" українців, тривалості, збереженні їх "збірної духовності".

Поняття духовності дослідник чітко не визначав, але у співвідношенні із свідомістю включав в його зміст більше компонентів. Аналізуючи використання цих понять в авторських текстах, можна зробити висновок, що духовність розуміється ним як багатокомпонентна сформована впродовж віків постійна ознака раси, а свідомість - як перехідна змінювана властивість протягом певного історичного періоду, що виявляється у відповідних кожному етапові формах.

Ю. Липа поставив також проблему самосвідомості українців, хоча цього терміну не вживав, а говорив про необхідність погляду на світ із "нутра власної раси", критикуючи українських мислителів ХIX ст., які дивилися на Україну навпаки - "ззовні". Він відзначав, що Куліш, поет і перекладач Шекспіра, кидав в лице своїй расі "народе без пуття". Такі "обвинувачі" України беруть вироблену чужинцями засаду і, дивуючись, що вона не пасує до України, засуджують свій край, а не таку засаду. Їх свідомість характеризується песимізмом, що проявився у XIX ст. Отже, наголошував Ю. Липа, вироблення самосвідомості, - це не скиглення про невдалий український характер, а вміння побачити велич українського народу і відповідно оцінити із середини свого національного "Я" можливості своєї раси і ресурси її духовності.

Ю.Липа підкреслював особливості української духовності, яка має давні хліборобські корені. Він досліджував глибинні, давньо вікові джерела "збірної духовності українців", сутність якої виявляється через головні, генеральні ідеї, серед яких вказує "свідомість роду", "відчуття власної раси", "велич", "цілісність українства", "європеїзм", "тисячолітність його історії", "витонченість мови", "потяг до краси", "солідаризм", "демократизм" тощо. Незнання цих ідей призводить до утвердження в свідомості українців їх меншовартості, до поширення думки, що нібито вони матеріально і духовно слабші і потребують допомоги. Тому він особливо наголошував на важливості пізнання головних ідей, що визначають українську духовність. Без такого пізнання українці не зможуть правильно орієнтуватись в своїх можливостях і чужих намірах.

Однією із найголовніших Ю. Липа сформулював ідею України як "цілости" з тисячолітньою історією і традиціями, які закорінені ще в трипільській культурі. Українська раса займає свою територію ще з ІІ тисячоліття до Христа. Від трипільської культури до наших днів дійшли традиції, моральні норми, окремі звичаї. Наші предки - це не тільки могили, ритуали, а й характерні риси духовності, що проявляються в сучасних українців.

Українська духовність зв'язана не з номадським характером "звіроловів", яким притаманні примітивна комуна, насильство і абсолютне панування батька-мисливця, а з хліборобською культурою трипільців. Від них збереглись прив'язаність, любов до землі, відвага, терпеливість і гідність, символ Великої Матері, що втілює образ вмілого ведення господарства, витривалості, бережливості, єднання родини. Матір Ю. Липа ставив вище від чоловічого і жіночого первнів, бо поєднує їх, виступає стабілізуючою силою в житті родини, яка піклується про кожного. Відданість родині як "раю на землі" характерна риса духовності українських матерів. Встановлення свята Матері стає виявом продовження цієї традиції, початки якої Ю. Липа вбачав в трипільській культурі з її духовними символами Різдвяної ночі. Якби ж відновлене свято українських матерів супроводжувалось ще й повсякденною моральною й відчутною матеріальною підтримкою та відзначалося б з участю найвищих державних діячів та й повсюдно, а не лише в столиці.

Можливо, таке відзначення свята Матері як всеукраїнського, відродження не словесно шанобливого, а дійсно духовного ставлення до Жінки-Українки мали б зініціювати не лише жіночі організації, але й політичні партії, провідники держави, не обмежуючись лишень пасивним спостереженням, чи стане одна з українських красунь "Міс світу".

Вартіснішим було б з позиції української духовності проведення інших заходів, зокрема концертів до Шевченківських днів, в яких замість образу безталанної, скривдженої покритки на першому плані показати образ Матері-Трудівниці, Матері-України, що любовно пригортає всіх своїх дітей.

Найважливішу роль у формуванні духовності українців Ю. Липа відводив ідеї україноцентричності, або, як він називає, відчуття "серединності". Для українця центральним пунктом світу є Україна. "Це є така ж нормальна річ для духовності визначати свій край за середину світу, як для одиниці фізично здорової визначати свій власний організм за найдовершеніший. Відчуття серединності свого духовного світу - велика річ". Без цього неможливо правильно оцінити чужий зовнішній світ і здійснити будь-яку тривалу акцію всередині. Для українців найголовніший меридіан проходить через Україну. Сучасність працює так, що найголовніше тепер впорядкування всередині раси, бо навколо українців - неукраїнці. Тому українці мають відбирати своїх від впливу чужих ідей і все вжити, щоб завернути одиницю до своєї раси, а не відштовхувати, як зрадників. Крики про "зраду" Ю. Липа називає малодушністю. Чи був Скрипник зрадником, борючись за зміцнення України, запитує Липа і відповідає: "Велика кількість українців, що "впадали у немилість", вони дуже часто є носіями експансії раси і нищать ворожу духовність ліпше, ніж балакуни по безпечних кабінетах.

Ю. Липа закликав українців до духовного єднання, щоб ніхто з них не почував себе вигнанцем як в самій Україні, так за її межами. Він зауважував, що чимало українців в І917 р. ішли вмирати за українську волю, говорячи по-російськи, тому мова не мала б бути розпорошуючим чинником.

Нація повинна все можливе вживати, щоб навертати кожну людську одиницю до себе як духовної спільноти. Цю липину тезу сьогодні можна було б розгорнути таким чином - особливо активізувати роботу Української держави, всіх громадських об'єднань серед українців в діаспорі, зокрема в східній, зміцнюючи зв'язки з Новгородщиною, Тюменщиною та іншими регіонами, де проживають українці.

Така робота ставатиме все більш нагальною, оскільки зростає чисельність українців, що в пошуках кращого життя опиняються за межами України. Ю. Липа передбачав, що втеча до нижчих форм особистого життя призводитиме до зниження рівня духовності українців. Втечу від України прирівнював до переходу в хаос, до істерії людей, які не можуть прийняти української дійсності такою, якою вона є. Для українця духовним центром є Україна, найголовнішими – духовні цінності - не чужі, накинені зі Сходу чи Заходу, а свої власні, вироблені всім українством, передусім його інтелектуальною елітою.

Високі моральні якості, духовність українців, в збагаченні якої визначальну роль відіграє християнська релігія, віра кожного українця у власне призначення творити українську культуру – все це Ю. Липа вважав важливим геополітичним фактором утвердження України у світовому просторі.

Які політичні сили, хто з української еліти швидше усвідомлять таке високе своє призначення - найактуальніше питання дня нинішнього, а ще більше - майбутнього України.

Література

1.Дніпро - І99І. - № 4.-С. 152.

2. Слово і час. –1999. - №1-С. 65.

3. Україна на зламі тисячоліть: Історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи. – К., 2000. – С. 36-37.

4. Енциклопедія українознавства: Перевидання в Україні. – Львів,І994.-Т.4.-С.І292.

5.Ю. Липа. Призначення України. - Львів,1992.-С.103-І04.

6. Ю. Липа. Призначення України. - Львів,1992. –С.103.

7. Ю. Липа. Призначення України. - Львів,1992.-С.167.

8. Ю. Липа. Призначення України. - Львів,1992.-С,141.