Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історичні статті

Cтановлення Карпатської України як держави в процесі її боротьби за незалежність від агресії сусідніх держав та внутрішніх протиріч

План

Вступ

1. Державотворчі основи

1.1. Міжнародні Підоснови виникнення Підкарпатської Русі 12

1.2. Становлення автономної Руської Країни

1.3. Боротьба за автономію

2. Автономна Підкарпатська Русь

2.1. Перший уряд А. Бродія

2.3. Новий уряд А. Волошина. Політичні та соціально-

економічні аспекти діяльністю уряду

3. Шлях до незалежності

3.1. Вибори до Першого Сойму Карпатської України

3.2. Передумови скликання Сойму

3.3. Засідання Сойму. Проголошення незалежності

4. Боротьба за назалежність

4.1. Підготовка Угорщини до окупації

4.2. Боротьба за незалежність. Відносини з чеськими

військами. Карпатська Січ

4.3. Окупація угорськими військами Карпатської України

Висновки

Список використаної літератури 

Карпатська Україна - територія південних схил Карпат, і заселена переважно українцями, словаками, угорцями.

Етнографічно до Карпатської України входять землі заселені слов'янами ще в ранньому середньовіччі в складі сучасної Закарпатської області України та Пряшівського району Словакії.

В Карпаській Україні велику кількість населення становлять угорці, румуни, словаки та німці, які прийшли та осіли на цих територіях в минулих століттях.

Місцеве населення цих земель давню самоназву "Русини", яка проіснувала до початку ХХ ст. і в усвідомленні населення була замінена на "Українці" під впливом визвольно-революційної боротьби Українського народу 1917-1920 х років. Відтоді Підкарпаття стає осередком Українського національного руху, який вилився в боротьбу за утворення державності.

Тематикою даного дослідження є становлення Карпатської України як держави в процесі її боротьби за незалежність від агресії сусідніх держав та внутрішніх противоріч.

Боротьба українського населення Підкарпаття за самостійність, самовизначення та державність і незалежність в 1938-1939 х роках стала завершальним етапом боротьби Українського народу за самостійність.

Важкий процес здобуття автономії, а згодом незалежності Карпат-ської України висунув цю невелику частинку Українського народу в центр його боротьби за самостійність в складних внутрішньо і зов-нішньо політичних умовах передвоєнної Європи.

Всі внутрішньо-політичні процеси пов'язані з формуванням передумов державності, національний рух українського населення, зовнішньо-політичне становище Карпатської України складає собою єдину проблематику досліджуваної теми, висвітлюючи всю складність боротьби Українського народу за державність, самостійність в першій половині ХХ ст.

Карпатська Україна - територія південних схил Карпат, і заселена переважно українцями, словаками, угорцями.

Етнографічно до Карпатської України входять землі заселені слов'янами ще в ранньому середньовіччі в складі сучасної Закарпатської області України та Пряшівського району Словакії.

В Карпаській Україні велику кількість населення становлять угорці, румуни, словаки та німці, які прийшли та осіли на цих територіях в минулих століттях.

Місцеве населення цих земель давню самоназву "Русини", яка проіснувала до початку ХХ ст. і в усвідомленні населення була замінена на "Українці" під впливом визвольно-революційної боротьби Українського народу 1917-1920 х років. Відтоді Підкарпаття стає осередком Українського національного руху, який вилився в боротьбу за утворення державності.

Тематикою даного дослідження є становлення Карпатської України як держави в процесі її боротьби за незалежність від агресії сусідніх держав та внутрішніх противоріч.

Боротьба українського населення Підкарпаття за самостійність, самовизначення та державність і незалежність в 1938-1939 х роках стала завершальним етапом боротьби Українського народу за самостійність.

Важкий процес здобуття автономії, а згодом незалежності Карпат-ської України висунув цю невелику частинку Українського народу в центр його боротьби за самостійність в складних внутрішньо і зов-нішньо політичних умовах передвоєнної Європи.

Всі внутрішньо-політичні процеси пов'язані з формуванням передумов державності, національний рух українського населення, зовнішньо-політичне становище Карпатської України складає собою єдину проблематику досліджуваної теми, висвітлюючи всю складність боротьби Українського народу за державність, самостійність в першій половині ХХ ст.

Актуальність теми

Протягом століть Український народ Закарпаття перебував у ярмі іноземних поневолювачів. Історичне становище підневоленого Підкарпаття різко змінилося, настав час коли ця невелика частина Українського народу, яка довгий період була відірвана від соєї матері-Вітчизни, на повен голос заявить про свою незалежність і доведе, що вона є господарем на своїй землі.

Історія Підкарпаття в період Карпатської України, досить фунда-ментально досліджена істориками, але оцінки її існування досить неоднозначні.

Угорська історіографія розглядає Закарпаття як історично невідємну частину Великої Угорщини, і тому події 1938-1939 рр. розглядаються як випадкова помилка в ході Підкарпатської історії внаслідок Чехословацького, та Українського націоналістичного впливу. Загарбання Угорщиною Карпатської України в 1939 році розглядається як відновлення історичної справедливості, воз'єднання угорців Закарпаття з історичною батьківщиною.

Російська Радянська історіографія також неоднозначно розглядала існування Карпатської України. Чітко помітний вплив націоналістичних елементів, проникнувших з Галицької України, в формуванні державності Карпатської України ,орієнтація уряду Августина Волошина на Гітлерівську Німетчину, з метою забезпечення міжнародного визнання Карпатської України як держави, зумовили тотальну критику в руслі антифашизму Радянськими істориками, скривлення ними історичних фактів, підтримка ідей боротьби за радянську владу в Закарпатті в 1938-1939 х роках та абсолютне відкидання прогресивного значення досягнень Карпатської України.

Відносна слабкість вивчення даної теми, недостатність документальних матеріалів в звязку з їх масовим знищенням, необхідність розглядати всесторонньо всі аспекти історії Карпатської України робить цю тему дуже актуальною.

З здобуттям незалежності України постала проблема дійсно реально, з використанням Української національної ідеї, нового бачення історії для виховання патріотизму в молоді використовуючи здобутки Карпатської України робить цю тему дуже актуальною для сучасного дослідження.

Об'єктом дослідження даної праці є історія формування існування та загибелі досягнення закарпатських українців в процесі здобуття державності та незалежності - Карпатської України.

Історія південних схилів Карпат є невідємною частиною всеукраїнської історії. Процес формування державності Карпатської України є дуже складним, ще більш важким є процес здобуття незалежності.

Передумови формування самостійності Підкарпаття в складі Чехо-словацької Республіки в процесі здобуття автономії, остаточним наслідком якої стало здобуття незалежності, хоча й нетривалої, мало велике значення для розвитку Українського самостійницького руху.

Важливим об'єктом дослідження даної праці є процес формування урядових структур, війська, національної думки Карпатської України.

 Актуальність теми

Протягом століть Український народ Закарпаття перебував у ярмі іноземних поневолювачів. Історичне становище підневоленого Підкарпаття різко змінилося, настав час коли ця невелика частина Українського народу, яка довгий період була відірвана від соєї матері-Вітчизни, на повен голос заявить про свою незалежність і доведе, що вона є господарем на своїй землі.

Історія Підкарпаття в період Карпатської України, досить фунда-ментально досліджена істориками, але оцінки її існування досить неоднозначні.

Угорська історіографія розглядає Закарпаття як історично невідємну частину Великої Угорщини, і тому події 1938-1939 рр. розглядаються як випадкова помилка в ході Підкарпатської історії внаслідок Чехословацького, та Українського націоналістичного впливу. Загарбання Угорщиною Карпатської України в 1939 році розглядається як відновлення історичної справедливості, воз'єднання угорців Закарпаття з історичною батьківщиною.

Російська Радянська історіографія також неоднозначно розглядала існування Карпатської України. Чітко помітний вплив націоналістичних елементів, проникнувших з Галицької України, в формуванні державності Карпатської України ,орієнтація уряду Августина Волошина на Гітлерівську Німетчину, з метою забезпечення міжнародного визнання Карпатської України як держави, зумовили тотальну критику в руслі антифашизму Радянськими істориками, скривлення ними історичних фактів, підтримка ідей боротьби за радянську владу в Закарпатті в 1938-1939 х роках та абсолютне відкидання прогресивного значення досягнень Карпатської України.

Відносна слабкість вивчення даної теми, недостатність документальних матеріалів в звязку з їх масовим знищенням, необхідність розглядати всесторонньо всі аспекти історії Карпатської України робить цю тему дуже актуальною.

З здобуттям незалежності України постала проблема дійсно реально, з використанням Української національної ідеї, нового бачення історії для виховання патріотизму в молоді використовуючи здобутки Карпатської України робить цю тему дуже актуальною для сучасного дослідження. 

Об'єктом дослідження даної праці є історія формування існування та загибелі досягнення закарпатських українців в процесі здобуття державності та незалежності - Карпатської України.

Історія південних схилів Карпат є невідємною частиною всеукраїнської історії. Процес формування державності Карпатської України є дуже складним, ще більш важким є процес здобуття незалежності.

Передумови формування самостійності Підкарпаття в складі Чехо-словацької Республіки в процесі здобуття автономії, остаточним наслідком якої стало здобуття незалежності, хоча й нетривалої, мало велике значення для розвитку Українського самостійницького руху.

Важливим об'єктом дослідження даної праці є процес формування урядових структур, війська, національної думки Карпатської України.

Хронологічні Рамки теми

Історія Карпатської України в період її становлення та розвитку чітко обмежена в хронологічних рамках.

Початком історії автономної Карпатської України є отримання права автономії від Чехословаччини та сформування першого автономного уряду 11 жовтня 1938 року.

Закінченням ж рамок існування Карпатської України можна вважати 17-19 березня 1939 року з повною окупацією Карпатської України Угорщиною.

Серед цієї нетривалої доби Карпатської України можна виділити три етапи розвитку державності.

Першим етапом можна вважати період існування першого автономного уряду А. Бродія до 26 жовтня 1938 р, який одначе завершився повною політичною поразкою в міжнародних відносинах та майбутню втрату Південно-Західної частини Підкарпатської Русі.

Новий уряд А.Волошина в Хусті, який склав присягу 26 жовтня 1938 року продовжував діяльність уряду на здобуття самостійності в рамках автономії в майбутній федеративній Чесько-Словацько-Карпатоукраїнській державі. Хустський період роботи уряду, підготовка до виборів та скликання Сойму складають другий період історії Карпатської України.

В окремий, третій, етап розвитку Карпатської України можна виділити період з проголошення незалежності 15 березня до остаточної окупації Карпатської України Угорськими військами.

Угорська історіографія часто умовно виділяє рамки даної теми на два етапи:

1.Окупація Угорщиною Південно-Західного Підкарпаття.

2.Підготовка до захоплення Карпатської України та міжнародне забезпечення правомірності захоплення "Угорської Русі" та включає сам період окупації.

Безперечно сам процес формування Карпатської України, ідей самостійності Карпатських Українців не можна обмежити тільки цими хронологічними рамками так, як самі передумови формування державності, державних урядових установ на основі діяльності партійних організацій Русинської та Народницької політичної течій. Сам цей процес складний і тривав на протязі 1920 -1930 х років.

Отже, історія Карпатської України як автономної частини ЧСР в процесі формування державності та її незалежності вкладається в обмежені хронологічні рамки з 11 жовтня 1938 по 17-19 березня 1939 року.Хронологічні Рамки теми

Історія Карпатської України в період її становлення та розвитку чітко обмежена в хронологічних рамках.

Початком історії автономної Карпатської України є отримання права автономії від Чехословаччини та сформування першого автономного уряду 11 жовтня 1938 року.

Закінченням ж рамок існування Карпатської України можна вважати 17-19 березня 1939 року з повною окупацією Карпатської України Угорщиною.

Серед цієї нетривалої доби Карпатської України можна виділити три етапи розвитку державності.

Першим етапом можна вважати період існування першого автономного уряду А. Бродія до 26 жовтня 1938 р, який одначе завершився повною політичною поразкою в міжнародних відносинах та майбутню втрату Південно-Західної частини Підкарпатської Русі.

Новий уряд А.Волошина в Хусті, який склав присягу 26 жовтня 1938 року продовжував діяльність уряду на здобуття самостійності в рамках автономії в майбутній федеративній Чесько-Словацько-Карпатоукраїнській державі. Хустський період роботи уряду, підготовка до виборів та скликання Сойму складають другий період історії Карпатської України.

В окремий, третій, етап розвитку Карпатської України можна виділити період з проголошення незалежності 15 березня до остаточної окупації Карпатської України Угорськими військами.

Угорська історіографія часто умовно виділяє рамки даної теми на два етапи:

1.Окупація Угорщиною Південно-Західного Підкарпаття.

2.Підготовка до захоплення Карпатської України та міжнародне забезпечення правомірності захоплення "Угорської Русі" та включає сам період окупації.

Безперечно сам процес формування Карпатської України, ідей самостійності Карпатських Українців не можна обмежити тільки цими хронологічними рамками так, як самі передумови формування державності, державних урядових установ на основі діяльності партійних організацій Русинської та Народницької політичної течій. Сам цей процес складний і тривав на протязі 1920 -1930 х років.

Отже, історія Карпатської України як автономної частини ЧСР в процесі формування державності та її незалежності вкладається в обмежені хронологічні рамки з 11 жовтня 1938 по 17-19 березня 1939 року.

Стан наукової розробки

Історія Карпатської України важлива складова історії України. Складні процеси її історії завжди цікавлять дослідника історії України.

Особливо активно ця тема почала досліджуватися з здобуттям Україною незалежності та розвитком нового бачення історії. Центром дослідження історії Карпатської України став Ужгородський Університет заснований в 1945 році, і який залишається основним центром вивчення Закарпатської історії.

В період після другої Світової Війни осередки по вивченню історії Карпатської України стають місця проживання емігрантів з Закарпаття та активних учасників чи свідків подій періоду Карпатської України, які використовували для своїх досліджень вивезені документальні матеріали.

Історіографія даної тематики досить значна, і тому доведеться подати коротке описання праць та їх авторів.

Хочется сказати, що не всі праці наведені в історіографії даної тематики були використані при дослідженні даної теми.

Праці активних учасників та свідків подій наведені відповідно до виходу друком їх досліджень.

Бірчак В. в праці "Карпатська Україна: спомини і переживання" (Прага,1940) описує події періоду Карпатської України з власних спогадів та спогадів учасників тих подій. Автор використовує спогади С. Росохи, В. Гренджі-Донського - активних учасників тих подій. В праці висувається думка про ймовірну можливість в той час збереження самостійності Карпатської України в складі федеративної ЧСР. Всю вину за розвал держави він звалює на поступливу політику Західних держав в Мюнхені.

П.Ю. Стерчо в праці "Карпато-Українська держава"(Торонто 1965) широко висвітлює історію Карпатської України пов'язуючи її з міжнародною політикою в Європі в 1938-1939 роках щодо Чехословаччини та Закарпаття. Особливу увагу звертає передумовам виникнення державності Карпатської України. П. Стерчо, активний учасник подій періоду Карпатської України, використовує крім влас-них спогадів, статті із преси того часу, рідкісні документи та матеріали, ряд з яких наводить в додатках.

С. Росоха в праці "Сойм Карпатської України" та ще ряду праць по історії Карпатської України, як активний учасник подій періоду Карпатської України та засідання Сойму Карпатської України 15 березня 1939 року, наводить в своїй праці повні протоколи з усіх засідань Сойму, промови її учасників. Детально описуються передумови скликання сойму, саме засідання та його наслідки.

В. Гренджа-Донський своїх спогадах та щоденнику, як письменник описує власні спогади з подій, щоденно наводить значущі події з власним їх трактуванням. В праці поміж цього наводить опис своїх поневірянь по Угорським концтаборам.

Ю. Химинець в праці „Мої спостереження з Закарпаття" коротко наводить історію Карпатської України використовуючи праці П.Стерча та С. Росохи. Праця основана на власних спогадах, як учасника подій. Крім того автор обгрунтовує власну думку щодо можливості збереження самостійності Закарпаття в ті нелегкі часи в злуці з Угорщиною.

А. Штефан в праці "Августин Волошин: Президент Карпатської України" (Торонто 1977),як прямий учасник подій періоду Карпатської України на основі вивезених документів, власних спогадів описує політичний портрет А.Волошина в контексті подій періоду Карпатської України особливо заглиблюючи власне дослідження з процесом Сойму Карпатської України та обрання А.Волошина президентом Карпатської України.

С. Клочуряк в праці "До волі" описує власні спогади діяльності учасника подій Гуцульскої Республіки, та члена уряду Карпатської України. До спогадів він нваодить також трактування певних подій цього періоду.

В 90-х роках ХХ ст. в Ужгородському Університеті розгортається вивчення історії Карпатської України.

Найбільш детально цю тематику досліджує М. Вегеш, який захистив по цій темі кандидатську дисертацію під назвою "Карпатська Україна в 1983-1939 рр.: соціально-економічні і політичні аспекти".

В цій і ряді інших праць М.Вегеш подає грунтовне дослідження історії Карпатської України з використання всіх доступних документальних і недо-кументальних матеріалів.

Також, М. Болдижар в праці "Закарпаття між двома світовими війнами" (Ужгород 1993), в загальній праці наводить результати своїх досліджень щодо історії Карпатської України, передумов становлення державності.

Загалом грунтовне дослідження історії Карпатської України в всіх її авторів обмежує можливість нових пошуків дослідження цьої тематики, але ще залишає багато невирішених і погано досліджених аспектів історії Карпатської України.

 Стан наукової розробки

Історія Карпатської України важлива складова історії України. Складні процеси її історії завжди цікавлять дослідника історії України.

Особливо активно ця тема почала досліджуватися з здобуттям Україною незалежності та розвитком нового бачення історії. Центром дослідження історії Карпатської України став Ужгородський Університет заснований в 1945 році, і який залишається основним центром вивчення Закарпатської історії.

В період після другої Світової Війни осередки по вивченню історії Карпатської України стають місця проживання емігрантів з Закарпаття та активних учасників чи свідків подій періоду Карпатської України, які використовували для своїх досліджень вивезені документальні матеріали.

Історіографія даної тематики досить значна, і тому доведеться подати коротке описання праць та їх авторів.

Хочется сказати, що не всі праці наведені в історіографії даної тематики були використані при дослідженні даної теми.

Праці активних учасників та свідків подій наведені відповідно до виходу друком їх досліджень.

Бірчак В. в праці "Карпатська Україна: спомини і переживання" (Прага,1940) описує події періоду Карпатської України з власних спогадів та спогадів учасників тих подій. Автор використовує спогади С. Росохи, В. Гренджі-Донського - активних учасників тих подій. В праці висувається думка про ймовірну можливість в той час збереження самостійності Карпатської України в складі федеративної ЧСР. Всю вину за розвал держави він звалює на поступливу політику Західних держав в Мюнхені.

П.Ю. Стерчо в праці "Карпато-Українська держава"(Торонто 1965) широко висвітлює історію Карпатської України пов'язуючи її з міжнародною політикою в Європі в 1938-1939 роках щодо Чехословаччини та Закарпаття. Особливу увагу звертає передумовам виникнення державності Карпатської України. П. Стерчо, активний учасник подій періоду Карпатської України, використовує крім влас-них спогадів, статті із преси того часу, рідкісні документи та матеріали, ряд з яких наводить в додатках.

С. Росоха в праці "Сойм Карпатської України" та ще ряду праць по історії Карпатської України, як активний учасник подій періоду Карпатської України та засідання Сойму Карпатської України 15 березня 1939 року, наводить в своїй праці повні протоколи з усіх засідань Сойму, промови її учасників. Детально описуються передумови скликання сойму, саме засідання та його наслідки.

В. Гренджа-Донський своїх спогадах та щоденнику, як письменник описує власні спогади з подій, щоденно наводить значущі події з власним їх трактуванням. В праці поміж цього наводить опис своїх поневірянь по Угорським концтаборам.

Ю. Химинець в праці „Мої спостереження з Закарпаття" коротко наводить історію Карпатської України використовуючи праці П.Стерча та С. Росохи. Праця основана на власних спогадах, як учасника подій. Крім того автор обгрунтовує власну думку щодо можливості збереження самостійності Закарпаття в ті нелегкі часи в злуці з Угорщиною.

А. Штефан в праці "Августин Волошин: Президент Карпатської України" (Торонто 1977),як прямий учасник подій періоду Карпатської України на основі вивезених документів, власних спогадів описує політичний портрет А.Волошина в контексті подій періоду Карпатської України особливо заглиблюючи власне дослідження з процесом Сойму Карпатської України та обрання А.Волошина президентом Карпатської України.

С. Клочуряк в праці "До волі" описує власні спогади діяльності учасника подій Гуцульскої Республіки, та члена уряду Карпатської України. До спогадів він нваодить також трактування певних подій цього періоду.

В 90-х роках ХХ ст. в Ужгородському Університеті розгортається вивчення історії Карпатської України.

Найбільш детально цю тематику досліджує М. Вегеш, який захистив по цій темі кандидатську дисертацію під назвою "Карпатська Україна в 1983-1939 рр.: соціально-економічні і політичні аспекти".

В цій і ряді інших праць М.Вегеш подає грунтовне дослідження історії Карпатської України з використання всіх доступних документальних і недо-кументальних матеріалів.

Також, М. Болдижар в праці "Закарпаття між двома світовими війнами" (Ужгород 1993), в загальній праці наводить результати своїх досліджень щодо історії Карпатської України, передумов становлення державності.

Загалом грунтовне дослідження історії Карпатської України в всіх її авторів обмежує можливість нових пошуків дослідження цьої тематики, але ще залишає багато невирішених і погано досліджених аспектів історії Карпатської України.

Історія Карпатської України важлива складова історії України. Складні процеси її історії завжди цікавлять дослідника історії України.

Особливо активно ця тема почала досліджуватися з здобуттям Україною незалежності та розвитком нового бачення історії. Центром дослідження історії Карпатської України став Ужгородський Університет заснований в 1945 році, і який залишається основним центром вивчення Закарпатської історії.

В період після другої Світової Війни осередки по вивченню історії Карпатської України стають місця проживання емігрантів з Закарпаття та активних учасників чи свідків подій періоду Карпатської України, які використовували для своїх досліджень вивезені документальні матеріали.

Історіографія даної тематики досить значна, і тому доведеться подати коротке описання праць та їх авторів.

Хочется сказати, що не всі праці наведені в історіографії даної тематики були використані при дослідженні даної теми.

Праці активних учасників та свідків подій наведені відповідно до виходу друком їх досліджень.

Бірчак В. в праці "Карпатська Україна: спомини і переживання" (Прага,1940) описує події періоду Карпатської України з власних спогадів та спогадів учасників тих подій. Автор використовує спогади С. Росохи, В. Гренджі-Донського - активних учасників тих подій. В праці висувається думка про ймовірну можливість в той час збереження самостійності Карпатської України в складі федеративної ЧСР. Всю вину за розвал держави він звалює на поступливу політику Західних держав в Мюнхені.

П.Ю. Стерчо в праці "Карпато-Українська держава"(Торонто 1965) широко висвітлює історію Карпатської України пов'язуючи її з міжнародною політикою в Європі в 1938-1939 роках щодо Чехословаччини та Закарпаття. Особливу увагу звертає передумовам виникнення державності Карпатської України. П. Стерчо, активний учасник подій періоду Карпатської України, використовує крім влас-них спогадів, статті із преси того часу, рідкісні документи та матеріали, ряд з яких наводить в додатках.

С. Росоха в праці "Сойм Карпатської України" та ще ряду праць по історії Карпатської України, як активний учасник подій періоду Карпатської України та засідання Сойму Карпатської України 15 березня 1939 року, наводить в своїй праці повні протоколи з усіх засідань Сойму, промови її учасників. Детально описуються передумови скликання сойму, саме засідання та його наслідки.

В. Гренджа-Донський своїх спогадах та щоденнику, як письменник описує власні спогади з подій, щоденно наводить значущі події з власним їх трактуванням. В праці поміж цього наводить опис своїх поневірянь по Угорським концтаборам.

Ю. Химинець в праці „Мої спостереження з Закарпаття" коротко наводить історію Карпатської України використовуючи праці П.Стерча та С. Росохи. Праця основана на власних спогадах, як учасника подій. Крім того автор обгрунтовує власну думку щодо можливості збереження самостійності Закарпаття в ті нелегкі часи в злуці з Угорщиною.

А. Штефан в праці "Августин Волошин: Президент Карпатської України" (Торонто 1977),як прямий учасник подій періоду Карпатської України на основі вивезених документів, власних спогадів описує політичний портрет А.Волошина в контексті подій періоду Карпатської України особливо заглиблюючи власне дослідження з процесом Сойму Карпатської України та обрання А.Волошина президентом Карпатської України.

С. Клочуряк в праці "До волі" описує власні спогади діяльності учасника подій Гуцульскої Республіки, та члена уряду Карпатської України. До спогадів він нваодить також трактування певних подій цього періоду.

В 90-х роках ХХ ст. в Ужгородському Університеті розгортається вивчення історії Карпатської України.

Найбільш детально цю тематику досліджує М. Вегеш, який захистив по цій темі кандидатську дисертацію під назвою "Карпатська Україна в 1983-1939 рр.: соціально-економічні і політичні аспекти".

В цій і ряді інших праць М.Вегеш подає грунтовне дослідження історії Карпатської України з використання всіх доступних документальних і недо-кументальних матеріалів.

Також, М. Болдижар в праці "Закарпаття між двома світовими війнами" (Ужгород 1993), в загальній праці наводить результати своїх досліджень щодо історії Карпатської України, передумов становлення державності.

Загалом грунтовне дослідження історії Карпатської України в всіх її авторів обмежує можливість нових пошуків дослідження цьої тематики, але ще залишає багато невирішених і погано досліджених аспектів історії Карпатської України.

Мета дослідження:

Проаналізувати процес формування державності Карпатської України, передумови історичного розвитку національної Української ідеї.

Важливо з'ясувати основні принципи державницьких засад Карпатської України, схему розвитку самостійності Карпатської України;Оцінити роль політичних осіб та течій в політичному русі та формування історичної державності Карпатської України, як з сторони ідеологічної підоснови самостійницької політики Карпатської України.

Порівнюючи події періоду існування Карпатської України з національно-визвольним рухом та формування Української державності в 1917-1920 -х роках, знайти спільні риси в подіях, причини політичної поразки та загибелі Карпатської України.

Метою дослідження, також є потреба охарактеризувати існування Карпатської України як держави з моменту здобуття номінальної незалежності, включаючи всі тенденції розвитку Карпатської України в контексті загально-історичних подій в Європі в 1938-1939-х роках.

 Мета дослідження:

Проаналізувати процес формування державності Карпатської України, передумови історичного розвитку національної Української ідеї.

Важливо з'ясувати основні принципи державницьких засад Карпатської України, схему розвитку самостійності Карпатської України;Оцінити роль політичних осіб та течій в політичному русі та формування історичної державності Карпатської України, як з сторони ідеологічної підоснови самостійницької політики Карпатської України.

Порівнюючи події періоду існування Карпатської України з національно-визвольним рухом та формування Української державності в 1917-1920 -х роках, знайти спільні риси в подіях, причини політичної поразки та загибелі Карпатської України.

Метою дослідження, також є потреба охарактеризувати існування Карпатської України як держави з моменту здобуття номінальної незалежності, включаючи всі тенденції розвитку Карпатської України в контексті загально-історичних подій в Європі в 1938-1939-х роках.

Джерельна база

Джерельна база роботи досить різноманітна і складається з архівних документів опублікованих в різних працях, публічні документи, мемуари, спогади учасників подій, статті з періодичної преси періоду Карпатської України та пізнішого періоду.

Архівні документи, щодо даної тематики переважно містяться в Держаному Архіві Закарпатської Області в м. Ужгород і доступ до них обмежений віддаленістю дослідника від міста. Деякі з документальних матеріалів були опубліковані. В даній праці дослідник спирається саме на такі документи. Ці документи опубліковані в різних працях фактично стали публічними документами і називати їх архівними можна лише умовно.

Серед публічних документів використані документи опубліковані в праці П. Стерча Карпато-Українська держава та розміщені на Веб - ресурсі "hist-dokyments.boom.ru" .

Важливими джерелами використаними для написання роботи є мемуари учасників подій періоду Карпатської України, серед яких можна виділити спогади В. Гренджі-Донського записані в особистому щоденнику, та праця С. Клочуряка "До Волі".

Неабияку важливість для даної теми мають спогади учасників подій періоду Карпатської України з яких доступних використано спогади члена Карпатської Січі, учасника битви на Красному Полі під Хустом та партизанської боротьби з окупантами Попівняка Василя Дмитровича, жителя с. Великий Бичків Рахівського району Закарпатської Області.

Найважливішими періодичними виданнями того часу були:

Газета "Нова Свобода"- друкований орган спочатку товариства "Просвіта" а згодом друкований орган Першої Руської(Української) Центральної Народної Ради. Газета друкує резолюції цих організацій та статті з критикою діяльності Москофілів. Виходить щоденно. В пізніший період газета стає друкований органом Підкарпатського автономного уряду А. Волишина і друкує урядові повідомлення, тощо. В праці використано номери газети за 15 червня 1938 р., 1 липня 1938 р., 6 та 7 вересня 1938 р.,12 та 18 жовтня 1938 р., та 11 лютого 1939 р.

Важливим джерелом при дослідженні історії Карпатської України є газета "Наступ"- тижневик який друкував сторінку "Січові Вісті" -друкований орган Організації Народної Оборони " Карпатська Січ". Фактично "Наступ" попадає в вплив "Карпатської Січі" і друкує статті в руслі націоналістичної пропаганди самостійності Карпатської України. Газета видається в Хусті.

В праці використано номери газети за грудень 1938 р.

Важливим джерелом для дослідження історії Карпатської України є газета "Українське Слово " яка видавлася в Ужгороді а згодом в Хусті. Вона висвітлює переважно передумови виникнення Карпатської України.

Використано номери газети за 1 серпня 1938 та 7 лютого 1939 р.

Менш важливими для дослідження, але які не можна відкидати - це друковані органи русофілів та комуністичної партії ЧСР(Закарпатського Крайкому).

Так газета "Карпаторуский голос" який видавався в Ужгороді як орган Русинської Народної Ради Карпатської Русі. Важливість цієї газети полягає в дослідженні ролі РНРКР в становленні автономності Карпатської України та погляди організації на самостійницький рух уряду А.Волошина.

В праці використано номери газети за 27 жовтня 1938 р.,8 січня 1939 р.

Також частково використано друкований орган Закарпатського Крайкому КПЧ "Карпатська Правда", редактором якої довгий час був герой Радянського Союзу О.О. Борканюк.

Газета розглядає всі події в Карпатської України з критикою націоналістичних поглядів керівництва та їх орієнтованість на Гітлерівську Німетчину в зовнішній політиці.

В праці використано номери газети за 3 грудня 1938 р.,7 лютого 1939 р., та 17березня 1939 р.

 Джерельна база

Джерельна база роботи досить різноманітна і складається з архівних документів опублікованих в різних працях, публічні документи, мемуари, спогади учасників подій, статті з періодичної преси періоду Карпатської України та пізнішого періоду.

Архівні документи, щодо даної тематики переважно містяться в Держаному Архіві Закарпатської Області в м. Ужгород і доступ до них обмежений віддаленістю дослідника від міста. Деякі з документальних матеріалів були опубліковані. В даній праці дослідник спирається саме на такі документи. Ці документи опубліковані в різних працях фактично стали публічними документами і називати їх архівними можна лише умовно.

Серед публічних документів використані документи опубліковані в праці П. Стерча Карпато-Українська держава та розміщені на Веб - ресурсі "hist-dokyments.boom.ru" .

Важливими джерелами використаними для написання роботи є мемуари учасників подій періоду Карпатської України, серед яких можна виділити спогади В. Гренджі-Донського записані в особистому щоденнику, та праця С. Клочуряка "До Волі".

Неабияку важливість для даної теми мають спогади учасників подій періоду Карпатської України з яких доступних використано спогади члена Карпатської Січі, учасника битви на Красному Полі під Хустом та партизанської боротьби з окупантами Попівняка Василя Дмитровича, жителя с. Великий Бичків Рахівського району Закарпатської Області.

Найважливішими періодичними виданнями того часу були:

Газета "Нова Свобода"- друкований орган спочатку товариства "Просвіта" а згодом друкований орган Першої Руської(Української) Центральної Народної Ради. Газета друкує резолюції цих організацій та статті з критикою діяльності Москофілів. Виходить щоденно. В пізніший період газета стає друкований органом Підкарпатського автономного уряду А. Волишина і друкує урядові повідомлення, тощо. В праці використано номери газети за 15 червня 1938 р., 1 липня 1938 р., 6 та 7 вересня 1938 р.,12 та 18 жовтня 1938 р., та 11 лютого 1939 р.

Важливим джерелом при дослідженні історії Карпатської України є газета "Наступ"- тижневик який друкував сторінку "Січові Вісті" -друкований орган Організації Народної Оборони " Карпатська Січ". Фактично "Наступ" попадає в вплив "Карпатської Січі" і друкує статті в руслі націоналістичної пропаганди самостійності Карпатської України. Газета видається в Хусті.

В праці використано номери газети за грудень 1938 р.

Важливим джерелом для дослідження історії Карпатської України є газета "Українське Слово " яка видавлася в Ужгороді а згодом в Хусті. Вона висвітлює переважно передумови виникнення Карпатської України.

Використано номери газети за 1 серпня 1938 та 7 лютого 1939 р.

Менш важливими для дослідження, але які не можна відкидати - це друковані органи русофілів та комуністичної партії ЧСР(Закарпатського Крайкому).

Так газета "Карпаторуский голос" який видавався в Ужгороді як орган Русинської Народної Ради Карпатської Русі. Важливість цієї газети полягає в дослідженні ролі РНРКР в становленні автономності Карпатської України та погляди організації на самостійницький рух уряду А.Волошина.

В праці використано номери газети за 27 жовтня 1938 р.,8 січня 1939 р.

Також частково використано друкований орган Закарпатського Крайкому КПЧ "Карпатська Правда", редактором якої довгий час був герой Радянського Союзу О.О. Борканюк.

Газета розглядає всі події в Карпатської України з критикою націоналістичних поглядів керівництва та їх орієнтованість на Гітлерівську Німетчину в зовнішній політиці.

В праці використано номери газети за 3 грудня 1938 р.,7 лютого 1939 р., та 17березня 1939 р.

В 1937- 1939 роках міжнародна обстановка в Європі загострилася. Посилився вплив в центральній Європі Німетчини, Італії, Польщі та Угорщини.Ревізіоністський рух проти Версальско-Вашингтонської системи, слабкість Чехословаччини, яку підривали рухи національних меншин, зумовили значний інтерес сусідніх держав до її території.

Гітлерівська Німетчина претендувала на Судети, Польща на Тішен-ську Сілезію, а Угорщина на Закарпаття й Словаччину.

Питання про долю Чехословаччини, як держави, про Чехословаччину

й Підкарпатську Русь, як її частин, не сходило з поля зору Європейських

дипломатів навесні та влітку 1938 р.[1]

В травні 1939 р. в стосунках між Німетчиною і ЧСР розгорілася криза, яка 20-21 травня мало не переросла в збройні сутички,справу Судетів не було полагоджено.[2]

Вже 12 вересня 1938 р. Гітлер в промові на партійному з'їзді НСДАП заявив, що "... право на самовизначення судетських німців буде зреалізоване силою, якщо не буде погоджене мирним шляхом."[3]

18-19 вересня 1938 р. міністр закордонних справ Боннет та прем'єр Франції

Е. Деладьє в переговорах з англійським прем'єром Н. Чемберленом запропонував Празькому уряду віддати Судети.[4]

22 вересня Чемберлен на зустрічі з Гітлером обговорив територіальні домагання Польщі та Угорщини на рівні з розвязанням питання з Судетсь-кими німцями. Президентові Рузвельту вдалося вплинути на Мусоліні, який у свою чергу вплинув на Гітлера й так дійшло до скликання Гітлером Мюнхенської конференції 29-30 вересня 1938 р.

В таких умовах в Мюнхені проходила конференція, на якій керівники чотирьох держав Гітлер, Мусоліні, Деладьє та Чемберлен вирішували долю Чехословачини недопустивши навіть її представників. Не були допущені й представники СРСР.

За протоколом, на Мюнхенській конференції вже не дискутовано, чи віддати Судети Німетчині, а тільки над справою визначення кордону та над справою проведення окупації. [5] В основу прийнято етнографічний принцип розселення Німців.Дня 10 жовтня закінчено окупацію територій, приділених Німетчині.

Щодо Угорсько-Польских претензій до ЧСР в період Мюнхена це окремепитання, яке треба розглянути.

Ці претензії обох країн до ЧСР на протязі 30-х років ХХ ст. обумовлювали принципи таємної політики Польщі та Угорщини, зближення їх з Німетчиною. В дні травневої кризи 1938 р. в Празі відбувся обмін В 1937- 1939 роках міжнародна обстановка в Європі загострилася. Посилився вплив в центральній Європі Німетчини, Італії, Польщі та Угорщини.Ревізіоністський рух проти Версальско-Вашингтонської системи, слабкість Чехословаччини, яку підривали рухи національних меншин, зумовили значний інтерес сусідніх держав до її території.

Гітлерівська Німетчина претендувала на Судети, Польща на Тішен-ську Сілезію, а Угорщина на Закарпаття й Словаччину.

Питання про долю Чехословаччини, як держави, про Чехословаччину

й Підкарпатську Русь, як її частин, не сходило з поля зору Європейських

дипломатів навесні та влітку 1938 р.[1]

В травні 1939 р. в стосунках між Німетчиною і ЧСР розгорілася криза, яка 20-21 травня мало не переросла в збройні сутички,справу Судетів не було полагоджено.[2]

Вже 12 вересня 1938 р. Гітлер в промові на партійному з'їзді НСДАП заявив, що "... право на самовизначення судетських німців буде зреалізоване силою, якщо не буде погоджене мирним шляхом."[3]

18-19 вересня 1938 р. міністр закордонних справ Боннет та прем'єр Франції

Е. Деладьє в переговорах з англійським прем'єром Н. Чемберленом запропонував Празькому уряду віддати Судети.[4]

22 вересня Чемберлен на зустрічі з Гітлером обговорив територіальні домагання Польщі та Угорщини на рівні з розвязанням питання з Судетсь-кими німцями. Президентові Рузвельту вдалося вплинути на Мусоліні, який у свою чергу вплинув на Гітлера й так дійшло до скликання Гітлером Мюнхенської конференції 29-30 вересня 1938 р.

В таких умовах в Мюнхені проходила конференція, на якій керівники чотирьох держав Гітлер, Мусоліні, Деладьє та Чемберлен вирішували долю Чехословачини недопустивши навіть її представників. Не були допущені й представники СРСР.

За протоколом, на Мюнхенській конференції вже не дискутовано, чи віддати Судети Німетчині, а тільки над справою визначення кордону та над справою проведення окупації. [5] В основу прийнято етнографічний принцип розселення Німців.Дня 10 жовтня закінчено окупацію територій, приділених Німетчині.

Щодо Угорсько-Польских претензій до ЧСР в період Мюнхена це окремепитання, яке треба розглянути.

Ці претензії обох країн до ЧСР на протязі 30-х років ХХ ст. обумовлювали принципи таємної політики Польщі та Угорщини, зближення їх з Німетчиною. В дні травневої кризи 1938 р. в Празі відбувся обмін

1.Венгрия и Вторая Мировая Война // Секретные дипломатические документы.М.,1962 - с. 87-120

2.П.Стерчо .......... с. 149

3.Там же .......... с.149

4.Поп И. Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с.172

5.Там же ..........

1212

думками про нову обстановку між представниками дипломатичних відомств Угорщини й Польщі. Обидва дипломати висловились за необхідність

зміцнення Польско-Угорсько-Німецьких відносин.

Угорщина визнала польскі претензії до Чехословаччини, а польский дипломат Угорські претензії. Польща підтримала ідею, що Угорщині має бути віддана не частина а вся територія Підкарпатської Русі. Правда, дипломат рекомендував надати русинам автономію у складі Угорщини.[1] Угорщина намагалася розв'язати територіальну проблему військовим шляхом, проти чого її застеріг Гітлер.[2]

Спільний Польсько-Угорський мав зміцнити блок фашистських держав, створення важливого плацдарму в нападі на СРСР. До західного кордону СРСР стягнув 30 дивізій.

23-25 серпня М. Горті гостював у Гітлера на військовому кораблі "Принц Еуген" біля м. Кіль. Тут проводилися розмови, щодо ЧСР де Угорські представники запевнили Гітлера, що у випадку Німецько-Чеського конфлікту Угорщина виступила б проти ЧСР збройно.

Забезпечивши підтримку Мусоліні й Гітлера Угорщина в тісній співпраці з Польщею, почала концентричну акцію проти Підкарпатської Русі й Словаччини. 14 вересня вийшла нота, розіслана урядом Угорщини до країн осі й Антанти, в якій вона заявляла своє заінтересування угорською меншиною в ЧСР.[3]

Тим часом Карпатські Українці так як і Словаки, домагалися тільки автономних праву рамках ЧСР і зовсім не були заінтересовані його розвалом.

В Мюнхені 29-30 вересня 1938 р. вимоги Угорщини і Польщі, щодо ЧСР конференція не розглядала. Гітлер сам намагався вирішити ці питання. Однак, Муссоліні який напередодні обіцяв Угорщині підтримку зумів умовити Гітлера додатковим протоколом розглянути угорські та польські вимоги до Чехословаччини. Учасники конференції визнали вимоги справедливими, бо вони базувалися на "етнічній основі"

і рекомендували вирішити їх шляхом переговорів між урядами трьох країн. Якщо протягом трьох місяців проблема не буде вирішена то стане предметом обговорення наступної наради голів урядів чотирьох країн.[4]

Німетчині не був вигідний спільний польско-угорський кордон. Це випливає з доповідної записки керівника МЗС Німетчини Е. Верман на початку жовтня 1939 р., в якій запропоновано включити Підкарпатську Русь до складу незалежної Словаччини. Цілком очевидно, що відтягуючи питання про Підкарпатську Русь Німетчина намагалася посилити вплив на Угорщину.

Чехословацько-Угорські переговори щодо статусу Угорців в переговори щодо статусу Угорців в

1.Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена.-Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988.

2.Нариси Історії Закарпаття

3.П.Стерчо

4.Новые документы из истории Мюнхена.-М.,1958.-с.184

Комарно 9-13 жовтня 1938 р. закінчилися провалом.14 жовтня угорський

уряд оголосив про всезагальну мобілізацію, справа йшла до війни

У цей же час відбулися зміни в самій Чехословаччини. Словаччина 6 жовтня, а Підкарпатська Русь 11 жовтня отримали статус автономії. З середини жовтня 1938 р. німецькі політики почали роздувати ідею створення "української держави в Карпатах" як центра українського національного руху.[1]Це забезпечило б Німетчині посилення впливу на Польщу. Міністр Підкарпатської Русі Е.Бачинський на переговорах з Рібентропом і Й. Тісо постійно виступав за самостійність Підкарпаття. 21 жовтня Мусоліні

погодився, щоб кордони ЧСР та Угорщини визначила німецько-італійська арбітражна комісія, з третім членом Польщею.23 жовтня Угорщина подала ультиматум до уряду ЧСР з вимогою передачі спірних територій до 27 жовтня з проведенням плебісциту населення, реалізацією права Русинів на самовизначення.[2]

Арбітраж відбувся в Відні 2 листопада 1938 р.. Арбітраж проводили лише представники Німеччини (Й. фон Рібентроп, Е. Воерман, П. Отто Шмідт, та ін.) та Італії ( міністр закордонних справ Г.Чіяно ді Коре-лаццо, Б. Аттоліко, М.Магістраті).

До Угорської делегації входили міністр закордонних справ Калман Каня та П. Телекі.Інтереси Карпатської України та Словаччини представляли делегація з федерального міністра закордонних справ Ф.Хвалковський, І.Крно. Неофіційно інтереси Підкарпаття представляла делегація очолювана А.Волошином, а Словаччини Й. Тісо.

О сьомій вечора після нарад Рібентропа та Чіяно було оголошено рішення:

Для Карпатської України залишено Севлюш з околицями, але втрачено Ужгород, Мукачево, Берегово зберігши українські села.[3]

Евакуація мала закінчитися 10 листопада. Документи підписали Рібентроп та Чіяно.Рішення Віденського арбітражу проведено в життя без проволоки. 10 листопада Угорські війська ввійшла на спірні території.

Таким чином, міжнародна політика 1938 року щодо Чехословаччини

виявилася зрадницькою з боку Англії і Франції, загроза з боку Німетчини та

Угорщини усунута лише шляхом втрати значних територій, втрати єдності та

потужності ЧСР і прямо відповідала складному політичному становищу Карпатської

України, яка привела її українське населення під загрозу загарбання Угорщиною.

З іншого боку послаблення ЧСР дало змогу закріпитися самостійності Карпатській

Україні в боротьбі за незалежність від інших держав й стати центром Українського

національного руху.

___________________________________

___________________________________

10.Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена.-Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988.

11.П.Стерчо

12.Там же

1938 рік для Чехословаччини став важким. Міжнародні

територіальні домагання, виступи національних меншин підірвали єдність ЧСР.

В таких умовах в Підкарпатській Русі політичні рухи русофільскої та

українофільскої орієнтацій боролися за досягнення автономії, особливо на

фоні небажання властей втілювати закони ЧСР від 1937 р. про перший етап

автономії. Ці дві течії в політичному русі Закарпаття йшли на з'єднання за для досягнення спільних дій у досягненні автономії.1 травня до Підкарпатської Русі приїхала делегація " Карпаторуського Союзу " - однієї з найвпливовіших емігрантських організацій США. Голову союзу І. Попа та інших зустрів А. Бродій, який їх супроводжував. [1]

Представники американських Русинів прагнули об'єднати зусилля двох

народних Рад. Це зумовлювалося потребою об'єднання, так як Чехословацький уряд в відмові надання автономії посилався на те, що русини ще все розбиті на дві групи.[2]

29-31 травня 1938 р. відбулося спільне засідання лідерів Першої Руської

(Української) Центральної Ради братів Бращайків, С.Клочуряка, А.Волошина, Ю. Ревая.З боку русофілів були присутні А.Бродій, С.Пещак, Фелдешій, Геровський та ін.Кількакратні спільні наради довели нарешті до узгодження позицій.

На зібраннях проглошували традиційні автономістські лозунги: створення Підкарпатського міністерства у Празі, підпорядкування місцевої адміністрації губернатору, приєднання до Підкарпатської Русі всіх територій заселених Русинами.

Цей чисто тактичний маневр Перщої ЦР(У)НР цілком вдався і вийшов на користь Підкарпаття. Президія ПЦР(У)НР висунула до уряду Чехословакії вимогиширокої автономії, проведення виборів до сойму Підкарпатської Русі до 30 листопада, організація міністерства у справах Підкарпаття та ін.[3]

Ці домагання були представлені уряду в Празі під акомпонемент пожвавленої акції політичних діячів у містах і селах усього Закарпаття. Розпрочата активізація вже не вгавала аж до повного отримання автономії восени 1938 року.

У червні 1938 року перед комунальними виборами Олексію Геровському вдалося об'єднати в " Русский блок " Автономно-Землеробський союз і

Аграрну партію. До блоку увійшли А.Бродій, Ю.Фельдешій, П.Косей, П.Жидовський. Однак у комунальних виборах 16 червня 1938 р.,що відбулися в 61 містечках

і селах українофільські кандидати від Першої ЦР(У)НР перемагають, хоча з ЦР(У)НР перемагають, хоча з

1938 рік для Чехословаччини став важким. Міжнародні

територіальні домагання, виступи національних меншин підірвали єдність ЧСР.

В таких умовах в Підкарпатській Русі політичні рухи русофільскої та

українофільскої орієнтацій боролися за досягнення автономії, особливо на

фоні небажання властей втілювати закони ЧСР від 1937 р. про перший етап

автономії. Ці дві течії в політичному русі Закарпаття йшли на з'єднання за для досягнення спільних дій у досягненні автономії.1 травня до Підкарпатської Русі приїхала делегація " Карпаторуського Союзу " - однієї з найвпливовіших емігрантських організацій США. Голову союзу І. Попа та інших зустрів А. Бродій, який їх супроводжував. [1]

Представники американських Русинів прагнули об'єднати зусилля двох

народних Рад. Це зумовлювалося потребою об'єднання, так як Чехословацький уряд в відмові надання автономії посилався на те, що русини ще все розбиті на дві групи.[2]

29-31 травня 1938 р. відбулося спільне засідання лідерів Першої Руської

(Української) Центральної Ради братів Бращайків, С.Клочуряка, А.Волошина, Ю. Ревая.З боку русофілів були присутні А.Бродій, С.Пещак, Фелдешій, Геровський та ін.Кількакратні спільні наради довели нарешті до узгодження позицій.

На зібраннях проглошували традиційні автономістські лозунги: створення Підкарпатського міністерства у Празі, підпорядкування місцевої адміністрації губернатору, приєднання до Підкарпатської Русі всіх територій заселених Русинами.

Цей чисто тактичний маневр Перщої ЦР(У)НР цілком вдався і вийшов на користь Підкарпаття. Президія ПЦР(У)НР висунула до уряду Чехословакії вимогиширокої автономії, проведення виборів до сойму Підкарпатської Русі до 30 листопада, організація міністерства у справах Підкарпаття та ін.[3]

Ці домагання були представлені уряду в Празі під акомпонемент пожвавленої акції політичних діячів у містах і селах усього Закарпаття. Розпрочата активізація вже не вгавала аж до повного отримання автономії восени 1938 року.

У червні 1938 року перед комунальними виборами Олексію Геровському вдалося об'єднати в " Русский блок " Автономно-Землеробський союз і

Аграрну партію. До блоку увійшли А.Бродій, Ю.Фельдешій, П.Косей, П.Жидовський. Однак у комунальних виборах 16 червня 1938 р.,що відбулися в 61 містечках

і селах українофільські кандидати від Першої ЦР(У)НР перемагають, хоча з ЦР(У)НР перемагають, хоча з

.Нова Свобода. - 1938 - 15 червня

2.П.Стерчо ...... с.45

3.www.hist-dokyments.boom.ru/Ukrhist/Zakarpattya/vumogu.htm/vumogu.htm

незначним відривом_. 26 червня, 6 та 13 серпня відбулися гучні з'їзди Першої ЦР(У)НР, відповідповідно в Перечині, Великій Копані й Рахові, де навіть в Рахові вперше співається гімн

" Ще не вмерла Україна". Масові акції з вуличними демонстраціями супроводжують з'їзди.

Бачачи всенародний всплеск домагань автономії уряд ЧСР йде на переговори.

У липні 1938 р. прем'єр - міністр ЧСР М.Годжа після зустрічей з губернатором Підкарпатської Русі К.Грабарем, Ю. Реваєм та Е.Бачинським заявив, що уряд не заперечуватиме, якщо вибори до автономного сойму відбудуться до кінця року.[1]

Вже 24 серпня 1938 р. С. Фенцик від імені Руської Національно-Автономної Партії передав місії Рансігера меморандум, в якому представникам уряду Великобританії нагадувалося про невиконання владою ЧСР своїх обовязків по відношенню до підкарпатських русинів.

4 вересня 1938 р. відбувся політичний конгрес Першої ЦР(У)НР. На конгресі чітко проявилася поміркованість старої генерації в питанні самостійності Підкарпатської Русі та радикальні настрої молодої генерації яку очолив член Організації Українських Націоналістів С. Росоха. Він в своєму виступі висунув ідею прийняття резолюції вимоги від уряду ЧСР, що уряд у Празі від імені населення Закарпаття склав протест проти утиску семи мільонного населення під владою Польщі.

Молодь стала активно відстоювати вимоги самостійності Підкарпаття та оборони від агресії диверсійних груп з боку Угорщини та Польщі.

На конгресі Першої ЦР(У)НР молоді учасники С.Росоха, І.Рогач та

В.Івановчик вирішують заснувати напівмілітарну організацію "Українська

Національна Оборона". Провід УН Оборони вибраний у такому складі:

Голова - В.Івановчик, організаційний референт- І.Рогач, секретар-С.Росоха,

члени- Д.Климпуш, Ю.Шпилька, І.Коперльос, В.Деха та ін.[2]

Ціллю організації було "обєднання української молоді та молодих

духом людей для оборони українських природних прав і спільного наступу на ворожі позиції серед українського населення".[3]

У такій ситуації 7 вересня делегація Першої ЦР(У)НР на чолі А.Волошина на авдієнції у прем'єра ЧСР Мілана Годжі, ставить рішучу вимогу повної реалізації постанов Сен-Жерменського договору відносно автономії Підкарпатської Русі, гостро протестуючи проти закону 417/37 про так званий "перший етап" автономії.

Паралельно з Першою ЦР(У)НР О. Геровський за підтримки Русофілів 13 вересня передав голові уряду М.Годжі ще один меморандум з пропозиціями щодо автономії.

1.П.Стерчо ........ с.49

2.Там же ........ с.51

3."Нова Свобода", Ужгород - 1938, 7 вересня

Складна й тривала боротьба за автономний статус

Підкарпатської Русі принесла свої плоди.11 жовтня 1938 року, Рада

Міністрів ЧСР погодилася призначити для Підкарпатської Русі трьох

міністрів, одного уповноваженого міністра для переговорів з словацьким урядом у справі врегулювання Закарпатсько-словацького кордону і двох статс секретарів, що практично означало формування уряду автономної

Підкарпатської Русі.

Персональний склад Ради Міністрів автономного Підкарпаття такий:

А. Бродій- премєр та міністр освіти (шкільництва), міністр федерального уряду в справах Підкарпатської Русі ;

Е. Бачинський - міністр внутрішніх справ

Ю. Ревай - міністр комунікацій та транспорту,

С. Фенцик - міністр без портфеля,

статс-секретарі:

А. Волошин - з питань охорони здоров'я і соціального забезпечення,

І. П'єщак - в питаннях юстиції.

Можна зазначити, що формування автономного уряду в Ужгороді

виходило за рамки зобов'язання ЧСР щодо автономних прав краю відповідно

до Сен-Жерменської угоди від 10 вересня 1919 р. Згідно з цим договором

"... губернатор русинської території призначатиметься президентом Чехо-

словацької республіки і відповідальний перед Русинським соймом.[1]

Відразу ж 12 жовтня 1938 р. А. Бродій та інші члени прилетіли до

Ужгороду з Праги. Е.Бачинський відбув на переговори в Комарно щодо

врегулювання Чехословацько - Угорських територіальних проблем.

С.Фенцик поїхав до Пряшева для вирішення питання кордону між

Підкарпатською Руссю й Словаччиною. Питання постало настільки гостро за

східнословацькі райони, що поступово почало призводити до похолодання

відносин між двома автономіями. Кампанія за приєднання Пряшівського району, заселеного Русинами до Підкарпатської Русі розгорілася по цілому Закарпаттю. Цю кампанію розпалювали висловлювання А.Бродія про воз'єднання Русинів від річок Попрада до Тиси.[2]

Перше засідання Ради Міністрів Підкарпатської Русі відбулося в

Ужгороді. На засіданні державні секретарі А. Волошин та І.П'єщак склали Бродію присягу. Розглядалися правові повноваження уряду.Зважаючи на неврегулювання цього питання було вирішено вимагати для себе тих же прав, які отримала виконавча влада в Братіславі.[3]

Боротьба за посади закінчилася розподілом функціональних обов'язків між міністрами. Прийнято рішення, що розпорядження автономного уряду, __ які є загальнообов'язковими для виконання на території краю (крім армії і _______________________

1.xrestomatia.narod.ru/Worldhist/Murdogovoru/sen-germen.htm (ст. 12)

2.Нариси Історії Закарпаття

3.П.Стерчо

2.Нариси Історії Закарпаття

3.П.Стерчо

які є загальнообов'язковими для виконання на території краю (крім армії і прикордонної охорони) будуть публікуватися в офіційному часописі під назвою "Урядовий Вісник". Невирішеність питання про офіційну мову зумовила вихід часопису Руською та Українською мовами.

На завершення на засіданні заснували Підкарпатські дирекції залізниці й пошти, було видано ропорядження про деякі зміни в поземельних книгах та про врегулювання продажу дров із державних лісів. Міністри проаналізували продовольчу ситуацію в краї та робили заходи для її поліпшення. [1] Зокрема налагодили завезення кукурудзи з Румунії .[2]

В розгляді засідання уряду 18 жовтня 1938 р. основна увага зверталася на переговори з Прагою та Словакією щодо кордонів Підкарпатської Русі. Загострення ситуації з Угорщиною, зрив переговорів в Комарно зробили сутиацію навколо Підкарпатської Русі майже критичною. Угорщина готувала збройним шляхом вирішити питання щодо Підкарпатських земель.

Друге засідання автономного уряду в Ужгороді 18 жовтня було присвячено переважно розгляду територіальних питань.Заслухавши доповідь про сутиацію на Пряшівщині та переговори про кордони зі словацьким урядом, затвердили комісію комісію для подальших переговорів. До комісії ввійшли М.Фаринич - експерт з філології, П.Сова - з етнографії, С.Гойдич - з статистики та Т.Райкович - з питань релігії. [3]

Репресії прем'єра Словаччини щодо організаторів руху за об'єднання східнословацьких районів з Підкарпатською Руссю викликали хвилю обурення, як серед урядовців так і серед простого населення.

Після того заслухали доповідь Ю. Ревая про його переговори з міністром закордонних справ ЧСР Хвалковським. Міністри постановили найближчим часом видати розпорядження про заборону вивозу з території краю державного і приватного майна. Члени уряду також заслухали А.Волошина про організацію Підкарпатського центру соціального забезпечення.

Важливе для Підкарпатської Русі питання шкільництва також було розглянуто. Рада міністрів прийняла рішення про ліквідацію чеських шкіл у тих населених пунктах де не було передбаченої законом кількості чеських дітей шкільного віку. Характерно, що це рішення не покращило якість шкільної освіти.

Чітка оріетованість деяких членів уряду на Німетчину вплинула на рішення урядупро дозвіл діяльності "Дойче Партай" та розповсюдження книги Гітлера "Майн Кампф".[4]

________________________________

1."Нова Свобода" - 1938. - 18 жовтня.

2. "Нова Свобода" - 1938. - 18 жовтня.

3.Нариси Історії Закарпаття

4.там же 

Третє, і як виявилося пізніше, останнє засідання Кабінету Міністрів А.Бродія розпочало свою роботу 22 жовтня 1938 р. Складна політична ситуація навколо Закарпаття була в центрі уваги засідання уряду. Уряд заслухав доповідь Е. Бачинського про результати переговорів в Німетчині у справі встановлення нових кордоні в між ЧСР та Угорщиною. Згода

Угорців на німецько-італійський арбітраж щодо питання кордонів викликало широке обговорення дій уряду на арбітражних переговорах.

Варіантами боротьби за єдність Карпаторуських земель висунула звернення до Німетчини та Італії з проханням залишити Ужгород та Мукачеве належними до ЧСР, бо саме ці міста складають основу економічного і культурного потенціалу краю.

Однак А.Бродій вирішив самостійно провести переговори з Угорщиною, хоча це виходило за рамки повноважень уряду. До Будапешту для переговорів вислано Е.Бачинського та С.Фенцика - відвертих русофілів та прихильників ідеї приєднання до Угорщини. Наступного дня, 23 жовтня на засіданні уряду прийнято рішення про звернення до народу та сусідніх держав з проханням дозволити вирішити питання про цілісність Підкарпатської Русі самому народу. [1] Цей документ, яикй надісланий до урядів Європейських держав закладав основи ідей плебісциту в краї. Уряд А. Бродія розробляв практичні заходи у справі підготовки до плебісциту в краї.

Це рішення, та міжнародні відносини уряду фактично порушували конституційні норми Чехословаччини. Треба зазначити, що автономний уряд наважився на такий крок після того, як Празький уряд відмовився виконати взяті на себе зобов'язання щодо Підкарпатської Русі.

Різні політичні сили в краї ідею плебісциту сприйняли неоднозначно. ЦРНР цю ідею підтримало, що було характерно для Русофільскої політичної течії. Підтримали ідею плебісциту Автономно-Землеробський Союз, РНАП, "Национальный Союз Русской

молодежи " та інші русофільскі організації, а також Мукачівська Греко-Католицька та Православна єпархії.

Проти ідеї плебісциту в Підкарпатській Русі виступила Перша Р(У)РЦНР лише26 жовтня 1938 р. На засіданні Першої Р(У)РЦНР було вирішено не протестувати проти повернення етнографічно близьких районів Угорщині, але проти плебісциту і за збереження цілісності ЧСР в рамках федерації. [2]

Водночас проукраїнські сили намагалися заручитися підтримкою Німетчини для захоплення влади в автономії. Внутрішня боротьба в автономії ще більше загострювала ситуацію.

Ідея плебісциту обговорювалася 25 жовтня 1938 р. в Празі, але ______________________

1.www.hist-dokyments.boom.ru/Ukrhist/Zakarpattya/0375.htm

2.Нариси іторії Закарпаття

однозначно була відкинута. Плебісцит на спірних територіях рівнозначно міг привести до підтримки населення ідеї приєднання цих земель до Угорщини під тиском угорських терористичних груп, які постійно тероризували населення. [1]

Фактичне порушення конституції ЧСР урядом А. Бродія, погрожування плебісциту під міжнародним контролем зумовило прийняття рішення уряду ЧСР про арешт А.Бродія. Так як Бродій в той час перебував в Празі то його відразу ж 26 жовтня заарештували за офіційним звинуваченням у державній зраді на основі статті 6 Закону "Про Охорону

Республіки". Для доказів зрадницької діяльності А.Бродія було проведено обшук помешкання. Під час обшуку приватного помешкання Андрія Бродія в Празі знайдено пів мільйона угорських пенге, крім того листа від регента Угорщини М.Горті в якому була обіцянка надати Бродієві шляхетський титул, якщо він з успіхом проведе справу включення Підкарпатської

Русі в склад Угорщини. [2]

А.Бродій на знак протесту почав голодування в празькій в'язниці.11 лютого 1939 р. його звільнили та направили на лікування в Татри.

Тим часом в Ужгороді йшла боротьба за владу. Чехословаччина звернула увагу на посилення позицій Першої Р(У)РЦНР в Підкарпатті, і центральний уряд вирішив зробити ставку на А. Волошина і той 26 жовтня 1938 р. склав за допомогою телефону урядову присягу.

Уряд А. Бродія перестав існувати.

Таким чином пятнадцятиденне існування першого автономного уряду

А. Бродія виявилося складним перехідним періодом в становленні автономної Підкарпатської Русі. Уряд, формування якого стало перемогою Русофілів стало практично компромісом обох народних рад.

Нерівномірна пропорціональність посад русофілів як два о одного виразила тогочасну політичну кількісну та якісну перевагу русофільких організацій. Водночас присутність в уряді українофілів, дала змогу утвердити політичний зріст впливу Центральної Ураїнської Народної Ради, що прийшла на зміну Першій Р(У) РЦНР, серед населення, зростання українського національного руху.

Діяльність уряду А. Бродія можна розцінювати неоднозначно. Не зовсім вдала спроба проводити самостійну зовнішню політику щодо питання вирішення кордону з Угорщиною, підорвала авторитет уряду серед українського населення, та відобразила його діяльність як зрадницьку політику щодо Підкарпатської Русі. Досить позитивними заходами уряду були намагання забезпечити продовольством населення, впровадження паралельно з руською української мови в діловодстві та навчанні в школах.

В основному уряд А.Бродія своєю діяльністю заклав підвалини для принципів роботи та організації управління наступним урядом А. Волошина.

1.П.Стерчо

2. Там же

Зрадницька політика голови уряду А.Бродія, його співпраця з Угорщиною в момент її вимог приєднання частини земель Підкарпатської Русі зумовили недовіру населення й центрального уряду до А.Бродія та прихильників Русофільства в Підкарпатському уряду.

Використавши загострення ситуації за питання спірних територій з

Угорщиною, вимоги А.Бордія проведення плебісциту щодо статусу спірних

територій та внутрішньополітична боротьба в Підкарпатської Русі між Українофільскими та русинськими організаціями зумовили прийняття рішення празького уряду про арешт А. Бродія, попередньо знявши з нього депутатську недоторканість. Заарештували й С. Фенцика якого також підозрювали в діяльності на користь Угорщини.

26 жовтня уряд Чехословаччини видав розпорядження про усунення

А.Бродія, С.Фенцика та І.П'єщака та про передачу повноважень прем'єра

А. Волошину. Про це прем'єр - міністр ЧСР генерал Сировий повідомив Августину Волошину по телефону. Того ж дня в приміщенні канцелярії міністра внутрішніх справ Е. Бачинського в Ужгороді о 16 годині 40 хвилин А. Волошин за допомогою телефону склав урядову присягу президенту ЧСР генералу Сировому. Свідками складання присяги стали дивізійний генерал О. Сватек і віце-губернатор О. Бескид.

Правда офіційне повідомлення з Праги до Президії уряду про звільнення

А.Бродія з посади прем'єр - міністра Підкарпатської Русі та призначення на цю посаду А. Волошина прийшла до Ужгорода 29 жовтня 1938 р.

В цьому документі зазначається, що до автономного уряду входять

Ю. Ревай, Е.Бачинський, який тимчасово усувався від справ. [1]Ці урядовці

попередньо вийшли з складу уряду А. Бродія за проугорську діяльність.

Розуміючи, що вищевказаний факт викличе у чиновників і політично активних сил почуття непевності, тривоги а можливо й протесту А. Волошин 26 жовтня послав до всіх урядових інстанцій звернення, в якому оголосив про перехід до управління урядом і закликав всіх службовців продовжувати працювати й небоятися переслідувань з боку уряду. [2]

Уряд А. Волошина активно взявся за організацію урядової справи.

Насамперед уряд працював над покращенням економічної ситуації.Великий

дефіцит бюджету заважав покращеннюситуації. Спроби впорядкування

адміністративної влади, нормалізувати становище Підкарпатській Русі зазналикраху з окупацією Угорщиною спірних територій.

Створення українського уряду на чолі з А. Волошином викликало

по всьому Закарпатті небувале піднесення. По всій території Підкарпатської

Русі відбувалися маніфестації в підтримку влади. 27 жовтня спонтанно виникла тисячолюдна маніфестація в Ужгороді. В неділю 30 жовтня 1938 р.

Використавши загострення ситуації за питання спірних територій з

Угорщиною, вимоги А.Бордія проведення плебісциту щодо статусу спірних

територій та внутрішньополітична боротьба в Підкарпатської Русі між Українофільскими та русинськими організаціями зумовили прийняття рішення празького уряду про арешт А. Бродія, попередньо знявши з нього депутатську недоторканість. Заарештували й С. Фенцика якого також підозрювали в діяльності на користь Угорщини.

26 жовтня уряд Чехословаччини видав розпорядження про усунення

А.Бродія, С.Фенцика та І.П'єщака та про передачу повноважень прем'єра

А. Волошину. Про це прем'єр - міністр ЧСР генерал Сировий повідомив Августину Волошину по телефону. Того ж дня в приміщенні канцелярії міністра внутрішніх справ Е. Бачинського в Ужгороді о 16 годині 40 хвилин А. Волошин за допомогою телефону склав урядову присягу президенту ЧСР генералу Сировому. Свідками складання присяги стали дивізійний генерал О. Сватек і віце-губернатор О. Бескид.

Правда офіційне повідомлення з Праги до Президії уряду про звільнення

А.Бродія з посади прем'єр - міністра Підкарпатської Русі та призначення на цю посаду А. Волошина прийшла до Ужгорода 29 жовтня 1938 р.

В цьому документі зазначається, що до автономного уряду входять

Ю. Ревай, Е.Бачинський, який тимчасово усувався від справ. [1]Ці урядовці

попередньо вийшли з складу уряду А. Бродія за проугорську діяльність.

Розуміючи, що вищевказаний факт викличе у чиновників і політично активних сил почуття непевності, тривоги а можливо й протесту А. Волошин 26 жовтня послав до всіх урядових інстанцій звернення, в якому оголосив про перехід до управління урядом і закликав всіх службовців продовжувати працювати й небоятися переслідувань з боку уряду. [2]

Уряд А. Волошина активно взявся за організацію урядової справи.

Насамперед уряд працював над покращенням економічної ситуації.Великий

дефіцит бюджету заважав покращеннюситуації. Спроби впорядкування

адміністративної влади, нормалізувати становище Підкарпатській Русі зазналикраху з окупацією Угорщиною спірних територій.

Створення українського уряду на чолі з А. Волошином викликало

по всьому Закарпатті небувале піднесення. По всій території Підкарпатської

Русі відбувалися маніфестації в підтримку влади. 27 жовтня спонтанно виникла тисячолюдна маніфестація в Ужгороді. В неділю 30 жовтня 1938 р.

1.Нариси Історії Закарпаття

2.Там же

по всьому Закарпаттю прокотилася хвиля демонстрацій. На маніфестаціях Закарпатці висловлювали протест проти приєднання частини території до Угорщини.

Активізувалися терористичні групи, і навіть дійшло до сутички в

Ужгороді. [1] Промови учасників маніфестації в Ужгороді транслювалися

по радіо. В Мукачеві зібралися дві маніфестації. Прихильники попереднього

уряду та Угорщини почали кидати каміння в прихильників нового уряду.

До Мукачева було введено танки які розігнали заворушення в місті. [2]

Тим часом події у Відні розгорталися не на користь Підкарпатської

Русі. Віденський арбітраж 2 листопада 1938 року за участю Рібентропа і

Чіяно вирішив надати право Угорщині на території Південно-Західного

Підкарпаття включаючи міста Берегово частину Ужгорода, Мукачево

зберігши навколишні українські села. Відразу ж щодо цього рішення

висунули протест українські організації в Закарпатті, Україні й за

кордоном. Цей поділ забрав родючі землі долини річки Тиси, залізничні

й шосейні шляхи. Таким чином, угорський уряд хотів паралізувати

економічну та транспортну самостійність Закарпаття, щоб Підкарпатський

уряд сам забажав приєднатися до Угорщини.

За закликом А. Волошина українці посилили працю над розбудовою

національно-державного життя в новій столиці м. Хуст. До заклику

А. Волошина долучилася й Українська Народна Рада, видавши маніфест,

що його опубліковано в останньому випуску газети "Нова Сводоба" в

Ужгороді. В маніфесті звертається до народу з відомостями про

захоплення Угорщиною спірних територій. В зверненні також йдеться

про плани уряду по розбудові держави. [3]

До 10 листопада всі важливі інституції, усе важливе майно

треба було евакуювати.

Наслідки Віденського арбітражу

по всьому Закарпаттю прокотилася хвиля демонстрацій. На маніфестаціях Закарпатці висловлювали протест проти приєднання частини території до Угорщини.

Активізувалися терористичні групи, і навіть дійшло до сутички в

Ужгороді. [1] Промови учасників маніфестації в Ужгороді транслювалися

по радіо. В Мукачеві зібралися дві маніфестації. Прихильники попереднього

уряду та Угорщини почали кидати каміння в прихильників нового уряду.

До Мукачева було введено танки які розігнали заворушення в місті. [2]

Тим часом події у Відні розгорталися не на користь Підкарпатської

Русі. Віденський арбітраж 2 листопада 1938 року за участю Рібентропа і

Чіяно вирішив надати право Угорщині на території Південно-Західного

Підкарпаття включаючи міста Берегово частину Ужгорода, Мукачево

зберігши навколишні українські села. Відразу ж щодо цього рішення

висунули протест українські організації в Закарпатті, Україні й за

кордоном. Цей поділ забрав родючі землі долини річки Тиси, залізничні

й шосейні шляхи. Таким чином, угорський уряд хотів паралізувати

економічну та транспортну самостійність Закарпаття, щоб Підкарпатський

уряд сам забажав приєднатися до Угорщини.

За закликом А. Волошина українці посилили працю над розбудовою

національно-державного життя в новій столиці м. Хуст. До заклику

А. Волошина долучилася й Українська Народна Рада, видавши маніфест,

що його опубліковано в останньому випуску газети "Нова Сводоба" в

Ужгороді. В маніфесті звертається до народу з відомостями про

захоплення Угорщиною спірних територій. В зверненні також йдеться

про плани уряду по розбудові держави. [3]

До 10 листопада всі важливі інституції, усе важливе майно

треба було евакуювати.

Наслідки Віденського арбітражуНаслідки Віденського арбітражу

Внаслідок Віденського арбітражу від Підкарпатської Русі на користь

Угорщини відібрано територію площею 1523 квадратних кілометрів. На цій

теиторії знаходилось 97 населених пунктів і 26056 будинків. У них проживало 173233 чоловік, з яких 85 000 угорців, 40 тис. українців, 30 тис. євреїв і біля 20 тис.іншого неугoрського населення. [4]Потрібно зауважити, що до Угорщини у відсотковому відношенні відійшла основна частина

інтелігенції - 11,40 %. [5]

1.П. Стерчо

2.Там же

3.www.hist-dokyments.boom.ru/Ukrhist/Zakarpattya/manifest_2.htm

4.П.Стерчо

5.Нариси Історії Закарпаття

Українська еміграція з захоплених територій призвела до різкого

зростання населення в м. Хуст з 17 до 30 тисяч чоловік.

Важливим наслідком відторгнення Угорщиною цих земель стало

перекриття основної залізничної колії через Мукачево - Ужгород в

напрямку на Словаччину, а також шосейних шляхів в тому ж напрямку.

Підкарпаття практично опинилося в транспортній ізоляції від решти ЧСР.

Хід Евакуації22

Українська еміграція з захоплених територій призвела до різкого

зростання населення в м. Хуст з 17 до 30 тисяч чоловік.

Важливим наслідком відторгнення Угорщиною цих земель стало

перекриття основної залізничної колії через Мукачево - Ужгород в

напрямку на Словаччину, а також шосейних шляхів в тому ж напрямку.

Підкарпаття практично опинилося в транспортній ізоляції від решти ЧСР.

Хід ЕвакуаціїУкраїнська еміграція з захоплених територій призвела до різкого

зростання населення в м. Хуст з 17 до 30 тисяч чоловік.

Важливим наслідком відторгнення Угорщиною цих земель стало

перекриття основної залізничної колії через Мукачево - Ужгород в

напрямку на Словаччину, а також шосейних шляхів в тому ж напрямку.

Підкарпаття практично опинилося в транспортній ізоляції від решти ЧСР.

Хід ЕвакуаціїХід Евакуації

Евакуація державних установ і мана з цих земель повинна була

завершитись до 10 листопада 1939 р.

Новий уряд А.Волошина переніс до Хуста свою канцелярію.Тоді,

як українське населення клопоталося справами евакуації майна державних

установ, національно-громадських інституцій та власного майна, Угорці й

Русофіли організували банди для зриву процесу евакуації. [1]

Члени УН Оборони, яка складалися переважно з Галичан, діячів

ОУН, оформили військовий захист евакуації. Так вони відбили напад

угорських банд під час евакуації майна " Просвіти " та будинку уряду в

Ужгороді. [2]

В Мукачеві евакуацію очолив С.Вайда. Майно спочатку відвозили до навколишніх сіл, які залишалися під Карпаторуською владою.

Вивозили переважно на селянських возах, так як автомобілів не вистачало.

Ввечері 9 листопада евакуація закінчилася і вже вранці 10 листо-пада угорські війська ввійшли в отримали території. Разом з майном з

захоплених угорцями земель до Підкарпатської Русі виїхало близько

50 тисяч українців, значна частина яких ( переважно інтелігенція ) посели-лася в Хусті.

Після 10 листопада 1938 р.віце-губернатор О.Бескид звільнив

з посад велику групу чиновників, які залишилися на територіях, що війшли

до Угорщини.

В місті Хуст, який став новою столицею Підкарпатської Русі

було організовано державний апарат. Тут уряд завершив свою реорганізацію, розпочату ще в Ужгороді.

Уряд складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, освіти, судівства (юстиціцї) і комунікації. Кожне окреме міністерство мало

декілька ресортів (відділів). Колишній краєвий уряд, що його ще евакуйовано

з Ужгороду виявився в адміністрації зайвим і його ліквідовано, хоча нормаль-но ліквідовано рішенням уряду лише 26 грудня 1938 р.

Після 10 листопада 1938 р.віце-губернатор О.Бескид звільнив

з посад велику групу чиновників, які залишилися на територіях, що війшли

до Угорщини.

1.Нариси Історії Закарпаття

2.П.Стерчо

Міністерство юстиції, що належало до компетенції прем'єр-міністра,

очолив радник А.Дудка. Пізніше при цьому відомстві утворена комісія на

чолі з В. Комарницьким, яка займалася юридичною термінологією "спеціаль-

но для Карпатської України". [1]

Міністерство культури, шкільництва та народної освіти було в руках

самого прем'єра, яке очолив радник А. Штефан. Обидва мали великий досвід

у цій справі і нею надзвичайно дорожили, знаючи її важливість для народу.

А. Штефан негайно взявся за покращення системи освіти, утворивши ряд

гімназій в РАхові, Сваляві, Перечині та ін. Торгову академію перенесено до

Сваляви. Збудовано нові українські міські школи.

Важливою діяльністю цього міністерства була релігійна опіка.

Єпископ Крижевицької Греко-Католицької єпархії інформував Конгрегацію

Східної Церкви про відсутність у чотиристотисячної групи віруючих

Єпископа.

14 листопада Папа Римський Пій ХI прийняв на авдієнції Єпископа

Нярадія і слідуючого дня, Свята Конгрегація для Східної Церкви видала

декрет в якому призначено нового єпископа Діонісія Нярадія до Хустської

Єпархії. [2]

Міністерство культури, шкільництва й народної освіти мало в своїй

юрисдикції справи національних меншин. Усі існуючі школи національних

меншин були збережені й утримувалися державою, чи приватними коштами.

28 грудня 1938 р. прем'єр прийняв делегацію єврейських релігійних громад і

сіоністичних організацій з послом Хаїмом Кугелем у проводі, які висло-

вили свою лояльність урядові Підкарпатської Русі.

До Хусту приїхали відомі письменники: О.Олесь, У.Самчук,

В.Гренджа-Донський та інші, які заснували літературно-мистецьке

товариство " Говерла ". Російськомовні письменники створили аналогічне письменницьке товариство. [1] Сюди ж переїхав державний театр " Нова Сцена" під головуванням режисера Ю.А. Шерегія, який в кінці листопада дав виставу " Запорожець за Дунаєм". Сім'я Лисюків створила кіностудію " Терра-Фільм ", яка згодом зняла фільм "Трагедія Карпатської України" і фільмувала засідання Сому 15 березня 1939 р.

Незважаючи на те, що культурне життя продовжувалося відчувався

значний спад порівняно з міжвоєнними роками. Активна діяльність уряду

частково відсунула на задній план політику уряду по відношенню до культури.

Міністерство комунікацій і господарства очолив Ю. Ревай. Це

відомство мало вісім ресортів : господарство, фінанси, залізниці, поштовий,

телефонний та телеграфний звязок, охорони здоров'я, торгівля і промис-

ловість, громадські роботи і соціальна опіка.

1.Нариси Історії Закарпаття

2.П.Стерчо

Щоб дізнатися про справжній стан автономії та її потреби, міністр

Ю. Ревай в супроводі своїх співробітників -експертів, зокрема інженера

Л. Романюка, О. Мурата та ін. відбув кілька інформаційних поїздок у най-

більш потребуючі райони Підкарпаття.

Висновки були слідуючі: недоступність транспортного сполучення,

довозу харчів, можливість широкого експорту лісу та солі. Економічним

партнером стала Румунія. Забезпечення продуктів з Румунії, посилення

експорту лісу мінеральних вод-основні задачі міністерства. Робилися спроби

проведення щодо реорганізації та централізації управління лісовим господ-дарством, проведення його націоналізації. Для розбудови лісового господар-ства потрібні були інвестиції. Вони мали вкладатися у зміцнення промисло-вих підприємств та на удосконалення комунікацій, необхідних для

транспортування деревини. У січні 1939 р. почалися великі роботи в державних лісах.

Велика увага приділялась розробці корисних копалин., мінеральним

джерелам, які знаходились у Воловому, Голубине та ін. У напрямку скріплення активів економічного балансу Підкарпатської Русі заплановано було розпочати

добування нафти та вугілля. Але так, як це вимагало значних капітало-вкладень то справу не було завершено і вона так і залишилась у планах.

В Нересниці, Підлеші почали видобувати мрамор, сіль в Солотвині, в якому заплановано побудувати млин для солі. Певне місце у структурі промислового виробництва посідали підприємства хімічної промисловості в розвиток якої залучався іноземний капітал. Обговорювалось експорт до Англії сірників фірми " Вулкан ". Шведські бізнесмени змогли побудувати кілька фабрик харчової промисловості в краї незважаючи на свої плани.

Уряд Карпатської України доклав чимало зусиль щоб покращити

транспортне сполучення й зв'язок, розбудовувати нові комунікації. Між

Хустом і Пряшевом через Сваляву, Перечин і Великий Березний налагоджено

траспортне сполучення військовими автомобілями та державними автобусами.

Вироблено план будівництва залізниці з Хусту через Довге й Сваляву, до

Перечина. Реально плани почалися реалізуати в кінці 1938 р. з початком

будівництва автомобільних та залізничних шляхів.

На початку березня 1939 р. з Угорським урядом узгоджено про тран-

зитний переїзд по угорській території поїзду Хуст- Прага, та Тересва-

Костолани - Будапешт- Мукачево- Львів. Через Угорщину допускалися пере-

везення людей лише в закритих вагонах. Узгоджено й з Румунією про

пропуск поїздів в напрямку Ясіня.[2]

1.Нариси історії Закарпаття

2.Там же

Поштовий, телеграфний та телефонний звязки діяли в Карпатській

Українї безперебійно, хоча й тут вистачало клопотів. Засновувалися нові

поштампи в селах де їх не було. Складна ситуація з транспортним сполученням затрудняла доставку пошти. В лютому 1939 р. було налагод-жено телефонний зв'язок з Чехією та Словаччиною. Проведені 3 телефонні й 2 телеграфні лінії.

Однією з невідкладних проблем, яку необхідно було вирішити якомога

швидше була електрифікація. Територія краю електрифікована лише частково.

В Хусті цією справою займалося товариство " Карпатські електральні ".Воно

мало у власності малі електростанції в Ясінях та Воловому. В 1939 р. повинна була почати діяти електростанція в Оноківцях.

Складна була обстановка в сфері медичного обслуговування.

Особливо не вистачало кваліфікованих кадрів. У медицині робилися певні заходи для поліпшення її стану. У Севлюші відкрилися курси для акушерок. Будувалися нові лікарні в Рахові, Великому Березному. [2]

Відділ інформації при Президії влади Карпатської України

очолював В.Комарницький. Засадниче завдання внутрішної інформації населення виконувала преса. Газета " Нова Свобода "як орган УНО була фактично урядовим часописом. Важливими часописами були газети "Наступ", "Карпатська Україна"- для селянства та ін.

Отже, автономний уряд А.Волошина приділяв значну увагу вирішенню наболілих економічних, культурних та інших проблем. Однак, брак коштів, активна політична діяльність та багато складних як внутрішніх так і зовнішніх факторів не дали можливості уряду цілковито зайнятися проблемами народного господарства та культури.

Внутрішня політика уряду.Внутрішня політика уряду.

Одним з основних завдань Хустського уряду стало наповнення змістом тих автономних прав, які Підкарпатська Русь як суб'єкт федеративної Чехословакії здобула після 11 жовтня.

У галузі державного права Кабінет Міністрів і його ресорти видавали нормативні акти різної форми та створювали систему державного управління. 14 листопада 1938 р. Президія Ради Міністрів Підкарпатської Русі прийняла рішення про створення служби безпеки. [1] Додатковим розпорядженням ця служба виводилася зі структури міністерства внутрішніх справ і ставала підзвітною лише голові уряду. 15 листопада Президія поліційної Дирекції в Хусті звернулася до автономного уряду з приводу створення в цьому місті управління поліції. [2]

___________________________

1.Нариси Історії Закарпаття 

Влада погодилася з цією пропозицією 16 листопада і 16 листопада міністр

внутрішніх справ Е. Бачинський приступив до виконання обов'язків, підписав

ропорядження про реорганізацію свого відомства й утворення в ньому чотирьох відділів. [3] 18 листопада А. Волошин видав розпорядження про організацію біля Рахова концтабору, який мав почати свою роботу з двадцятого листопада. До концентраційного табору мали засилатися дезери та втікачі з за кордону, особи які провинятся проти " інтересів держави " та злочинці. [4]

Фактично, ж концтабір став місцем для перебування інакомислячих,

в першу чергу-Русофільскої орієнтації, та " непевних" людей, які втікали з-за

кордону в Підкарпаття. Створення механізму позасудового переслідування

було необхідно в умовах постійних нападів угорських та польских терорис-

тичних груп, що й зумовлювалося в цьому рішенні.

Уряд Підкарпатської Русі також взявся за реорганізацію власної

адміністрації, в нових умовах розмежовуючи всі ділянки життя автономії

в компетенцію відповідних міністерств. Потрібно було негайно провести

розмежування нових адміністративних округ, зокрема тих, що їх частини

були окуповані угорцями, як Чинадіївського ( раніше Мукачівського),

Середнянського ( Ужгородського) та інших. У зв'язку з цим було в деяких

районах провести й реоганізацію нотаріальних волостей.

Голова Президії міністерства внутрішніх справ, О.Павлюх досить непоганосправлявся з цими обов'зками. Зокрема гостро стояло питання розбудовистолиці та передачі в найкоротшому часі керівництва округ і волостей в руки українських адміністраторів. Багато чеських працівників адміністрацій почало масово вчити Українську мову щоб залишитися на своїх місцях.

Затвердження правової компетенції автономії Підкарпатської Русі

в складі Чехословаччини стало можливим лише 22 листопада 1938 р., коли

Народні Збори внесли до конституції ЧСР поправку в формі " Конституцій-

ного закону про автономію Підкарпатської Русі " за яким закріплювалася

владауряду А.Волошина, автономний статус Підкарпатської Русі, потреби

скликання сойму та інші питання. Уряд мав дотримуватися повноважень

зазначених в даному положенні. Проте вже 25 листопада 1938 р.уряд порушив

правові норми конституції видавширозпорядження про запровадження на

території Підкарпатської Русі державної Української мови. [1] Право

приймати таке рішення у формі закону мав, за конституцією ЧСР лише

обраний населенням сойм автономної території. [2]

Перебравши на себе всю повноту влади в автономії уряд посягнув

____________________

1.Нариси Історії Закарпаття

обраний населенням сойм автономної території. [2]

Перебравши на себе всю повноту влади в автономії уряд посягнув

на ще одне порушення конституційного закону ЧСР видавши розпорядження

від 30 грудня 1938 р. про встановлення офіційної назви автономії "Карпатська Україна" яка мала вживатися поряд з старою назвою "Підкарпат-ська Русь".

Це розпорядження практично порушило положення конституційної грамоти

ЧСР щодо Підкарпатської Русі. Адже за цією конституційною поправкою

назву автономної території мав призначити Сойм. [3]

Розпорядженням міністерства внутрішніх справ від 24 січня 1939 р.

завершено формування структури виконавчо-розпорядчої влади у Карпатській Україні. В цьому документі зазначається : " Уповноважую всіх окружних начальників аж до відкликання, щоби громадські заступництва там де укажеться потрібно іменувати правительственного комісара та дорадчу комісію. Опис свого розпорядження по розв'язанню громадських заступництв та іменуванню комісарів предложіть міністерству внутрішніх справ в Хусті. " [4]

Якщо взяти до уваги, що до цього часу в сільских населених пунктах краю

низовими ланками системи державного управління виступали сільські

заступництва, очолювані старостами, то після цього розпорядження окружні

начальники отримали повноваження розпускати сільскі заступництва повсюди "де укажеться потреба", призначивши на їх місця урядових комісарів. Вже у січні такі органи самоврядування були розпущені в Вели-ких Лучках, Тересві, згодом в Тереблі, Довгому та ін. селах. Це робилося під впливом українофілів, які доводили до відома окружного начальника, що діяльність обраних загальною громадою заступництва і старости є " ...виразно протидержавною" [5]

Отже, реформа місцевого управління спираючись на ідеї загальнодемократичних принципів фактично переростала в вертикально ієрархічну структуру виконавчої влади авторитарного типу, що було характерною тенденцією того часу під тиском зовнішньо і внутрішньо -політичних обставин.

обраний населенням сойм автономної території. [2]

Перебравши на себе всю повноту влади в автономії уряд посягнув

на ще одне порушення конституційного закону ЧСР видавши розпорядження

від 30 грудня 1938 р. про встановлення офіційної назви автономії "Карпатська Україна" яка мала вживатися поряд з старою назвою "Підкарпат-ська Русь".

Це розпорядження практично порушило положення конституційної грамоти

ЧСР щодо Підкарпатської Русі. Адже за цією конституційною поправкою

назву автономної території мав призначити Сойм. [3]

Розпорядженням міністерства внутрішніх справ від 24 січня 1939 р.

завершено формування структури виконавчо-розпорядчої влади у Карпатській Україні. В цьому документі зазначається : " Уповноважую всіх окружних начальників аж до відкликання, щоби громадські заступництва там де укажеться потрібно іменувати правительственного комісара та дорадчу комісію. Опис свого розпорядження по розв'язанню громадських заступництв та іменуванню комісарів предложіть міністерству внутрішніх справ в Хусті. " [4]

Якщо взяти до уваги, що до цього часу в сільских населених пунктах краю

низовими ланками системи державного управління виступали сільські

заступництва, очолювані старостами, то після цього розпорядження окружні

начальники отримали повноваження розпускати сільскі заступництва повсюди "де укажеться потреба", призначивши на їх місця урядових комісарів. Вже у січні такі органи самоврядування були розпущені в Вели-ких Лучках, Тересві, згодом в Тереблі, Довгому та ін. селах. Це робилося під впливом українофілів, які доводили до відома окружного начальника, що діяльність обраних загальною громадою заступництва і старости є " ...виразно протидержавною" [5]

Отже, реформа місцевого управління спираючись на ідеї загальнодемократичних принципів фактично переростала в вертикально ієрархічну структуру виконавчої влади авторитарного типу, що було характерною тенденцією того часу під тиском зовнішньо і внутрішньо -політичних обставин.

1.П.Стерчо 

Окремо варто розглянути організацію судової системи та судочинства та спроби її реорганізації.

До отримання автономії Підкарпатської Русі функціонувала така модель судової системи: окружні суди - крайовий суд в Ужгороді - " Підкарпатський відділ " Верховного суду ЧСР в Кошице.

Питання регулювання державно-правових відносин цієї території з центральними органами влади входило до компетенції конституційного суду республіки. Судова влада виступала окремою й незалежною гілкою влади.

Після отримання автономії Підкарпатської Русі відбулися важливі зміни. 9 листопада 1938 р. Верховний Суд республіки перенесений в с. Лавочне.

14 листопада міністерство юстиції в Хусті отримало від управління краєвого суду Пежанського листа, в якому повідомляється, що краєвий суд та прокуратура перенесена з Ужгороду до Великого Березного.

Наступ угорської адміністрації зумовив перенесення судових установ. Ужгородський окружний суд перенесено в село Анталовці, а частково до В. Березного. Евакуйовано весь маєток судових установ. Мукачівський окружний суд евакуйовано до Сваляви.

Краєвий суд висунув уряду А.Волошина пропозицію про реорганізацію судової системи. Запропоновано роздріблення великих окружних судів на малі окружні суди під керівництвом одного - двох суддів для опрацювання справ на околичних територіях та відсутність повного взаємозв'язку цих судів, зважаючи на розірваність комунікацій.

Президія Верховного суду в с. Левоче 9 грудня 1938 р. прийняла рішення про структуру окружних судів на територіях які залишилися від окружних судів в містах Ужгород і Мукачево. Замість них засновувалися окружні суди у Великому Березному ( рештки Ужгородського та частину Мукачівського округів ), у Нижніх Верецьках (частина Мукачівського округа ), та в с. Іршава ( частина Мукачівського округу з селами Завидово, Лалово, Арданово, та ін. ). В якості вищих судових інстанцій для окружних судів були створені два краєві суди у В. Березному та Хусті. [1]

Судова справа в Карпатській Україні остаточно отримала юридичне

закріплення виданням ряду розпоряджень від 16 січня 1939 р. Одне з них

стосувалося процедури судочинства, в якому зазначалося про діяльність краєвид судів у В. Березному та Хусті та про ведення карних справ. [2] В другому розпорядженні уряду А. Волошина йшла мова про створення вищого суду й вищої державної прокуратури, принципів їх організації та про склад окружних судів та прокуратури. [3]

Третім розпорядженням було запроваджено виконання у краї закону ЧСР

" Про охорону республіки", та принципів судівництва таких справ у краєвому суді в Хусті. [4] За четвертим розпорядженням суди утворювалися у Перечині, Середньому, Сваляві, В. Березному, Н. Верецьках, Іршаві, Севлюші, Хусті, Воловому, Тячеві. Завершенням судової реформи стало розпорядження урядувід 21 лютого 1939 р. про реорганізацію території компетенції окружних суді. За ним деякі села з одного судового округу включалися до іншого.

Отже, вимушена реформа судової системи, її територіальної

компетенції, складу судів призвело до неоднозначних наслідків. Суди

позбавилися можливості розгляду деяких справ, особливо в сфері безпеки

республіки, зросло свавілля й політичне переслідування з боку чиновників

і фактично судова система втратила незалежність як окрема гілка влади.

З іншого боку позитивним досягненням у судовій реформі було впорядкування

судової системи на територіях які були підмандатні колишнім окружним судам

в Ужгороді й Мукачеві та відновлення судової влади на всій території

Карпатської України.

Третім розпорядженням було запроваджено виконання у краї закону ЧСР

" Про охорону республіки", та принципів судівництва таких справ у краєвому суді в Хусті. [4] За четвертим розпорядженням суди утворювалися у Перечині, Середньому, Сваляві, В. Березному, Н. Верецьках, Іршаві, Севлюші, Хусті, Воловому, Тячеві. Завершенням судової реформи стало розпорядження урядувід 21 лютого 1939 р. про реорганізацію території компетенції окружних суді. За ним деякі села з одного судового округу включалися до іншого.

Отже, вимушена реформа судової системи, її територіальної

компетенції, складу судів призвело до неоднозначних наслідків. Суди

позбавилися можливості розгляду деяких справ, особливо в сфері безпеки

республіки, зросло свавілля й політичне переслідування з боку чиновників

і фактично судова система втратила незалежність як окрема гілка влади.

З іншого боку позитивним досягненням у судовій реформі було впорядкування

судової системи на територіях які були підмандатні колишнім окружним судам

в Ужгороді й Мукачеві та відновлення судової влади на всій території

Карпатської України.

________________________Третім розпорядженням було запроваджено виконання у краї закону ЧСР

" Про охорону республіки", та принципів судівництва таких справ у краєвому суді в Хусті. [4] За четвертим розпорядженням суди утворювалися у Перечині, Середньому, Сваляві, В. Березному, Н. Верецьках, Іршаві, Севлюші, Хусті, Воловому, Тячеві. Завершенням судової реформи стало розпорядження урядувід 21 лютого 1939 р. про реорганізацію території компетенції окружних суді. За ним деякі села з одного судового округу включалися до іншого.

Отже, вимушена реформа судової системи, її територіальної

компетенції, складу судів призвело до неоднозначних наслідків. Суди

позбавилися можливості розгляду деяких справ, особливо в сфері безпеки

республіки, зросло свавілля й політичне переслідування з боку чиновників

і фактично судова система втратила незалежність як окрема гілка влади.

З іншого боку позитивним досягненням у судовій реформі було впорядкування

судової системи на територіях які були підмандатні колишнім окружним судам

в Ужгороді й Мукачеві та відновлення судової влади на всій території

Карпатської України.

________________________

1.www.hist-dokyments.boom.ru/Ukrhist/Zakarpattya/syd.htm --

розпорядження 3

3030

Для повної реалізації автономних прав Карпатської України

було зроблено майже все урядом А. Волошина крім скликання Сойму.

За нормативними актами ЧСР Сойм мав скликатися після проведення

виборів, правове регулювання процедури яких, скликання й компетенція

законотворчості Сойму розглядалася в Сен - Жерменському мирному

договорі 1919 р. та в Конституційному законі ЧСР від листопада 22 листо-пада 1938 р. Зокрема в пункті дев'ять цього закону визначалося " ... законо-

давчу владу на території Підкарпатської Руси, обраний загальним,

безпосереднім, таємним принципом пропорційного представництва ". [1]

Для реалізації цього пункту закону почалися підготовка до проведен-

ня виборів. 12 січня 1939 р. А.Волошин підписав " Оголошення міністерства

внутрішніх справ в Хусті про розписання виборів до першого Сойму

Карпатської України ". [2] Вибори призначалися на 12 лютого 1939 р. [2]

Кандидатські листки потрібно було подати до 12 години голові краєвої

виборчої комісії в Хусті, двері 22. [2]

Отже, партіям пропонувалося до 221 січня подати свої кандидатські

листи голові крайової виборчої комісії. Але фактичний тиск і заборона

діяльності Русофільскихї організацій зменшували демократичність виборів.

Уряд Волошина пішов на максимальне ускладнення вільних виборів.

Для цього, по-перше, формування виборчої комісії та призначення її

голови затягувалося близько тиждень. Лише 16 січня вийшло розпорядження

уряду про призначення головою виборчої комісії старшого комісара політичної управи П. Калинюка. [3] По-друге, сама публікація оголошення про призначення виборів до сойму Карпатської України вийшла лише 18 січня в газеті " Нова Свобода".

В документі від 16 січня про призначення голови виборчої комісії

посилалося на розпорядження уряду про вибори до Сому яке надруковано

18 січня. Самою противоречністю та заплутаністю цих дій, уряд намагався перешкодити опозиційним партіям та організаціям взяти участь у виборах.

Побоювання уряду щодо впливу опозиційних партій в новому сомі були цілком реальними. Популярність Русофільских та Угрофільских організацій була високою. Досить лише згадати спровоковану Русофілами сутички жителів у с.Іза з січовиками на початку січня 1939 р. [3]

Ще одною перепоною до вільних виборів стало розпорядження

кабінету міністрів про розпуск всіх існуючих партій.

Єдина провладна партія - Українське Національне Об'єднання почало

створюватися 18-19 січня 1939 р. 18 січня ідея створення УНО закріплена

постановою уряду. З складенням проводу від 24 січня остаточно створено УНО. ____________________

1.www.hist-dokyments.boom.ru./Ukrhist/Zakarpattya/konst_zakon.htm

2.www.hist-dokyments.boom.ru./Ukrhist/Zakarpattya/pro_vuboru.htm

3.П.Стерчо ..... с.123

31

Ще одною перепоною до вільних виборів стало розпорядження

кабінету міністрів про розпуск всіх існуючих партій.

Єдина провладна партія - Українське Національне Об'єднання почало

створюватися 18-19 січня 1939 р. 18 січня ідея створення УНО закріплена

постановою уряду. З складенням проводу від 24 січня остаточно створено УНО. Очолив УНО Ф. Ревай. Заступником обрано М. Тулика. Генеральним секретарем А. Ворона. Секретарем І. Рогача. Друкований орган УНО газета " Нова Свобода " редактована Василем Гренджою- Донським. До складу проводу ввійшли всі діячі тогочасних Українофільских організацій : А.Штефан, М. Бращайко, І.Климпуш, С.Клочуряк та інші. [1] що характерно, провід УНО призначився урядом, і сама партія стала держав-ною. В УНО, фактично, влилися всі творчі елементи Українофільскої течії, бувші члени ХНП, УНСП, АП, Націоналістичної молоді, Соціал- демокра-тичної та безпартійні. Ці угруповування партій об'єдналися для захисту

влади.. Після заборони в ті дні опозиційної діяльності, УНО стала моно-полістичною силою в краї.

Незважаючи на перешкоди, так звана " Група Подкарпатских Русинов" спромоглася вчасно подати заявку на участь у виборах. Крайова виборча комісія її зареєструвати відмовилася. Це вмотивовувалося такими порушеннями:

1.Лист не був представлений від зареєстрованої політичної партії (виборчий закон ЧСР ч.126-127), а " Група Подкарпатских Русинов " ніде не була зареєстрована як політична партія.

2.Представник цієї групи не надав відповідну схему грошей на друк виборчих бюлетенів.

3. До кандидатських прізвищ були включені особи, які не давали на те своєї згоди, бо були включені в виборчий список УНО. [2]

Окремий виборчий список висунули до центральної виборчої комісії

українські жіночі організації на чолі з С. Тисовською та М. Химинець, на знак протесту, що в кандидатському списку УНО не включено жодної жінки. Але вони також не отримали право мати своїх кандидатів.

Список склали з кандидатів лише від УНО. Більшість кандидатів подано від м.Хуст, з районів кандидати представляли найбільші населені пункти. Кілька кандидатів були нібито від національних меншин і їх імена та прізвища подані латиницею. [3]

Для популяризування УНО та кандидатів виборчого списку почалася виборча кампанія. Її вели осередки УНО, Карпатської Січі та емігранти. Для пропаганди були широко використані антиугорські настрої

______________________

Ще одною перепоною до вільних виборів стало розпорядження

кабінету міністрів про розпуск всіх існуючих партій.

Єдина провладна партія - Українське Національне Об'єднання почало

створюватися 18-19 січня 1939 р. 18 січня ідея створення УНО закріплена

постановою уряду. З складенням проводу від 24 січня остаточно створено УНО. Очолив УНО Ф. Ревай. Заступником обрано М. Тулика. Генеральним секретарем А. Ворона. Секретарем І. Рогача. Друкований орган УНО газета " Нова Свобода " редактована Василем Гренджою- Донським. До складу проводу ввійшли всі діячі тогочасних Українофільских організацій : А.Штефан, М. Бращайко, І.Климпуш, С.Клочуряк та інші. [1] що характерно, провід УНО призначився урядом, і сама партія стала держав-ною. В УНО, фактично, влилися всі творчі елементи Українофільскої течії, бувші члени ХНП, УНСП, АП, Націоналістичної молоді, Соціал- демокра-тичної та безпартійні. Ці угруповування партій об'єдналися для захисту

влади.. Після заборони в ті дні опозиційної діяльності, УНО стала моно-полістичною силою в краї.

Незважаючи на перешкоди, так звана " Група Подкарпатских Русинов" спромоглася вчасно подати заявку на участь у виборах. Крайова виборча комісія її зареєструвати відмовилася. Це вмотивовувалося такими порушеннями:

1.Лист не був представлений від зареєстрованої політичної партії (виборчий закон ЧСР ч.126-127), а " Група Подкарпатских Русинов " ніде не була зареєстрована як політична партія.

2.Представник цієї групи не надав відповідну схему грошей на друк виборчих бюлетенів.

3. До кандидатських прізвищ були включені особи, які не давали на те своєї згоди, бо були включені в виборчий список УНО. [2]

Окремий виборчий список висунули до центральної виборчої комісії

українські жіночі організації на чолі з С. Тисовською та М. Химинець, на знак протесту, що в кандидатському списку УНО не включено жодної жінки. Але вони також не отримали право мати своїх кандидатів.

Список склали з кандидатів лише від УНО. Більшість кандидатів подано від м.Хуст, з районів кандидати представляли найбільші населені пункти. Кілька кандидатів були нібито від національних меншин і їх імена та прізвища подані латиницею. [3]

Для популяризування УНО та кандидатів виборчого списку почалася виборча кампанія. Її вели осередки УНО, Карпатської Січі та емігранти. Для пропаганди були широко використані антиугорські настрої

______________________

1.Гренджа-Донський В.С. Щастя і горе Карпатської України: Щоденник. Мої Спогади-Ужгород.-2002.//

www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh03

2.П.Стерчо ..... с.124

3.www.hist-dokyments.boom.ru/Ukrhist/Zakarpattya/vub_spusok.htm

32

населення, і так загострені нападами угорських диверсантів та терористів. В останній перед виборами тиждень УНО організовано 98 публічних зборів. [1] 31 січня засідання УНО розподілило агітаторів по автономії. Головою пропаганди призначено Комаринського. Масово використовувались плакати та агітки. Штаб УНО розміщувався в канцелярії уряду. На плечі І.Шерегія спадала вся адміністративно-організаторська робота. Люди самі вигадували

гасла і способи агітації, пишуть і розношують агітки. В. Комаринський подав гасло, яке стало основою виборчої кампанії -- "змагання за білий прапор". Вивішування білого прапора - ідея А.Волошина, яка передбачала умовний знак для зображення перемоги кандидатського списку УНО в населеному пункті з 98 відсотками голосів.

Для агітації широко використовувалася преса. В.Гренджа-Донський, редактор газети " Нова Свобода " згадує як Н.Комаринський дав йому завдання написати " .. славославія " за кандидатів на виборах від УНО. До готування статей на підтримку кандидатів прилучився відомий український письменник Улас Самчук. [ 2 ]

Поруч із широко розгалудженою виборчою кампанією до населення видано ряд закликів. Насамперед сам уряд звернувся з відозвою " До всіх громадян Карпатської України ", за підписами А. Волошина та Ю. Ревая. Правослані кандидати УНО відбули спеціальну передвиборчу конференцію, і з відозвою, що її підписали три кандидати, 17 священників і 5 провідних діячів Православної церкви. Апостольский адміністратор Єпископ Нярадій видав окремого пастирського листа, в якому одною з проблем зачіпав справи виборів. Слідом цього пішли різні професійні та жіночі організації. [3]

Чеська Народна Рада 9 лютого 1939 р. видала заклик, в якому закликала

підтримати на виборах Українську владу уряду А. Волошина, тобто УНО. Що особливо було дивно, заклик підписав відвертий Русофіл генерал Л.Прхала.32

населення, і так загострені нападами угорських диверсантів та терористів. В останній перед виборами тиждень УНО організовано 98 публічних зборів. [1] 31 січня засідання УНО розподілило агітаторів по автономії. Головою пропаганди призначено Комаринського. Масово використовувались плакати та агітки. Штаб УНО розміщувався в канцелярії уряду. На плечі І.Шерегія спадала вся адміністративно-організаторська робота. Люди самі вигадували

гасла і способи агітації, пишуть і розношують агітки. В. Комаринський подав гасло, яке стало основою виборчої кампанії -- "змагання за білий прапор". Вивішування білого прапора - ідея А.Волошина, яка передбачала умовний знак для зображення перемоги кандидатського списку УНО в населеному пункті з 98 відсотками голосів.

Для агітації широко використовувалася преса. В.Гренджа-Донський, редактор газети " Нова Свобода " згадує як Н.Комаринський дав йому завдання написати " .. славославія " за кандидатів на виборах від УНО. До готування статей на підтримку кандидатів прилучився відомий український письменник Улас Самчук. [ 2 ]

Поруч із широко розгалудженою виборчою кампанією до населення видано ряд закликів. Насамперед сам уряд звернувся з відозвою " До всіх громадян Карпатської України ", за підписами А. Волошина та Ю. Ревая. Правослані кандидати УНО відбули спеціальну передвиборчу конференцію, і з відозвою, що її підписали три кандидати, 17 священників і 5 провідних діячів Православної церкви. Апостольский адміністратор Єпископ Нярадій видав окремого пастирського листа, в якому одною з проблем зачіпав справи виборів. Слідом цього пішли різні професійні та жіночі організації. [3]

Чеська Народна Рада 9 лютого 1939 р. видала заклик, в якому закликала

підтримати на виборах Українську владу уряду А. Волошина, тобто УНО. Що особливо було дивно, заклик підписав відвертий Русофіл генерал Л.Прхала.угорських диверсантів та терористів. В останній перед виборами тиждень УНО організовано 98 публічних зборів. [1] 31 січня засідання УНО розподілило агітаторів по автономії. Головою пропаганди призначено Комаринського. Масово використовувались плакати та агітки. Штаб УНО розміщувався в канцелярії уряду. На плечі І.Шерегія спадала вся адміністративно-організаторська робота. Люди самі вигадували

гасла і способи агітації, пишуть і розношують агітки. В. Комаринський подав гасло, яке стало основою виборчої кампанії -- "змагання за білий прапор". Вивішування білого прапора - ідея А.Волошина, яка передбачала умовний знак для зображення перемоги кандидатського списку УНО в населеному пункті з 98 відсотками голосів.

Для агітації широко використовувалася преса. В.Гренджа-Донський, редактор газети " Нова Свобода " згадує як Н.Комаринський дав йому завдання написати " .. славославія " за кандидатів на виборах від УНО. До готування статей на підтримку кандидатів прилучився відомий український письменник Улас Самчук. [ 2 ]

Поруч із широко розгалудженою виборчою кампанією до населення видано ряд закликів. Насамперед сам уряд звернувся з відозвою " До всіх громадян Карпатської України ", за підписами А. Волошина та Ю. Ревая. Правослані кандидати УНО відбули спеціальну передвиборчу конференцію, і з відозвою, що її підписали три кандидати, 17 священників і 5 провідних діячів Православної церкви. Апостольский адміністратор Єпископ Нярадій видав окремого пастирського листа, в якому одною з проблем зачіпав справи виборів. Слідом цього пішли різні професійні та жіночі організації. [3]

Чеська Народна Рада 9 лютого 1939 р. видала заклик, в якому закликала

підтримати на виборах Українську владу уряду А. Волошина, тобто УНО. Що особливо було дивно, заклик підписав відвертий Русофіл генерал Л.Прхала.

Але, цей заклик не був сприйнятий в чеських колах Карпато-Українського

населення.11 лютого всі кандидати роз'їхалися для агітації на околиці. Наприклад, Ф.Ревай відбув на Гуцульщину. [3] Всього в той день відбулося близько шістдесяти агітаційних зборів. Під вечір більшість кандидатів зібралися в Хусті, де мали бути присутні при підрахунку голосів та оголошенні результатів.

З боку Угорщини та опозиції проводилася анти агітація. 31 січня Угорці вислали вишколених агітаторів з провокативними листівками. В їхнє завдання входила антиурядова агітація та підбурення угорського та русофільского населення повстанську та терористичну діяльність. [4]

Отже, передвиборча підготовка влади йшла в напрямку збереження її монополії в законодавчому органі-Соймі, для цього уряд пішов на утворення єдиної провладної партії УНО та недопущення інших політичних організацій до участі в виборах. Фактично право на демократичні вибори для населення було знехтовано.

_________________________

1.Нариси історії Закарпаття .... с.313

2. В.-Г. Донський .....//www.litorys.org.ua/grendzh/grendzh04

3.Там же .....

4. В.-Г. Донський .....//www.litorys.org.ua/grendzh/grendzh04

33 33

Вибори пройшли в неділю 12 лютого 1939 р. На кожну дільницю

проводом УНО призначено виборного комісара. Сам хід виборів істориками

розглядався неоднозначно.

Члени УНО, які згодом писали про події періоду Карпатської України

розглядали вибори однозначно як позитивний момент в розвитку демократії

в Карпатської України. Всі вони вважають, що вибори пройшли чисто, ніхто

ні на кого не впливав, засвідчено незначні порушення при виборчому процесі

та рідкісні випадки фальсифікації, які істотно на результати виборів вплинути не могли.

Інші вважають, що вибори 12 лютого 1939 р. це тотальна фальсифікація

волевиявлення населення. Надзвичайно високий відсоток голосів (92, 4 %) за

кандидатський список УНО відразу ж викликав хвилю критики ходу виборів. Можливість критики виборів дало відсутність контролю з боку конкуруючих партій та закордонних спостерігачів на виборах до сойму. Дійсно, безальтернативні вибори за один кандидатський список перетворю-

валися на своєрідний плебісцит на предмет довір'я владі з боку громадян.

Ширилися чутки, що за кілька днів до виборів усі виборчі комісари були викликані до окружних секретаріатів УНО, де отримували усні інструкції, щодо проведення намічених заходів 12 лютого. [1]

Так, чи інакше за умов безальтернативних виборів процес виборів

пройшов без значних ексцесів. Самі вибори, свідки подій описують як простий процес виборів, який особливо нічим не відрізнявся від попередніх виборів до парламенту Чехословаччини. [2]

В результаті виборів всього проголосувало 263202 громадян з 284365 тих хто мав право голосу. За УНО проголосувало 244992 ( 92,4 % ) голосую-

чих, проти 17752 (6,7 %). Недійсних бюлетенів визнано 2338 ( 0,8 % ). [3]

Високу явку виборців пояснюється зацікавленістю населення своєю долею і бажанням виявити свою підтримку урядові на чолі А. Волошина, а висока явка проугорсько настроєного населення пояснювалась бажанням дати максимальну кількість голосів проти УНО. Інші пояснювали високу явку тотальною фальсифікацією результатів виборів.

Підрахунок голосів організовано в Хусті. Для оголошення результа-

тів виборів в округах на балконі Січової гостинниці вивісили мегафони, через які цілий день оголошували результати голосування та про " вивішення білого прапора ".

Результати надходили по телефону та телеграфному зв'язку. Опівночі 12 лютого 1939 р. до Хуста поступили результати з семи округ. За офіційними даними 130 сіл вивісили білий прапор.

Закордонна преса розглядала вибори неоднозначно. Чеська преса в Загальному холодно віднеслася до вибоів, лише стисло оголосивши резуль -

____________________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.315

2. Взято з спогадів жителя с. Ясіня О. Манівчука

3. П.Стерчо ..... с.129

3434

тати виборів. Угорська преса однозначно засудила вибори вважаючи їх загально сфальсифікованими і які порушували домагання Угорщини про приєднання Карпатської України і ці вибори знищили вимоги Угорщини плебісциту в Карпатській Україні щодо приєднання до Угорщини. Емігрантська преса переважно позитивно оцінила хід і результати виборів.

Отже, волевиявлення населення на виборах до сойму Карпатської України, хоча й безальтернативних і з беззаперечними фальсифікаціями, показало підтримку переважної більшості населення політики влади та довірило провладній УНО вирішувати долю автономії на засіданнях сойму.

35

Вибори до сойму Карпатської України закінчилися перемогою українських національних сил. В майбутньому соймі мало засідати 32 посли, які пройшли по виборчому списку.

Згідно з артикулу п'ятого, пункту третього конституційної грамоти

Чехословацької федерації президент республіки мав скликати сойм на сесію не пізніше ніж після одного місяця після виборів. [1]

Найбільш вірогідною датою скликання сойму було 2 березня в м. Рахові. Особливо протегував скликання сойму в Рахові С. Клочуряк. За його словами, гуцульскі села навіть зобов'язувалися взяти на себе частину видатків. [2]

Щодо цієї події поштова служба навіть надрукувала поштові марки приурочені майбутньому відкриттю сойму в Рахові.

Але президент Е. Гаха всіляко затягував відкриття сойму. Це він також

зумовлював неможливістю Рахова організувати зібрання Сойму. Тому було вирішено перенести скликання сойму до Хуста, хоча точна дата його скликання не визначалася.

Чеський уряд намагався взяти під контроль вже досить непокірний уряд А. Волошина. Відразу ж після виборів в уряді Карпатської України було замінено Е. Бачинського на ставленика Чехії, відвертого русофіла Льва Прхалу. Масові виступи населення та урядовців не допустили Прхалу до урядування. А.Волошин цілком надіявся закріпити склад автономного уряду на сесії сойму. Федеративний уряд зробив ще один крок для закріплення контролю над автономним урядом знявши з посади міністра внутрішніх справ Ю. Ревая та призначивши на його місце С. Клочуряка.

Вже 28 лютого 1939 р. стало відомо, що планове скликання сому 2 березня в Рахові не відбудеться. Новою датою скликання сойму мало бути 9 березня в Хусті. Зважаючи на затягування президентом Гахою з цим питанням змусило з'їхавшихся послів в Хусті почати неофіційні наради, на яких ропочато підготовчу роботу до офіційної першої сесії сойму. Всі чекали декрету Е. Гахи про скликання сойму. Тільки 10 березня федеральний президент Гаха видав декрет про скликання сойму Карпатської України на засідання на 21 березня 1939 р. [3]

Так довго чекати не довелося, зважаючи на загострення політичної ситуації в Чехословаччині А. Волошин настирливими вимогами добився перенесення дати скликання сойму на 15 березня 1939 р.

Отже, боротьба уряду Карпатської України за якнайшвидше скликання сойму, постійними відтягуванням президента федерації Е. Гахи скликання сойму вирішилося лише завдяки погіршенню внутрішної ситуації в ЧСР та завдяки вдалому компромісу.

__________________Вибори до сойму Карпатської України закінчилися перемогою українських національних сил. В майбутньому соймі мало засідати 32 посли, які пройшли по виборчому списку.

Згідно з артикулу п'ятого, пункту третього конституційної грамоти

Чехословацької федерації президент республіки мав скликати сойм на сесію не пізніше ніж після одного місяця після виборів. [1]

Найбільш вірогідною датою скликання сойму було 2 березня в м. Рахові. Особливо протегував скликання сойму в Рахові С. Клочуряк. За його словами, гуцульскі села навіть зобов'язувалися взяти на себе частину видатків. [2]

Щодо цієї події поштова служба навіть надрукувала поштові марки приурочені майбутньому відкриттю сойму в Рахові.

Але президент Е. Гаха всіляко затягував відкриття сойму. Це він також

зумовлював неможливістю Рахова організувати зібрання Сойму. Тому було вирішено перенести скликання сойму до Хуста, хоча точна дата його скликання не визначалася.

Чеський уряд намагався взяти під контроль вже досить непокірний уряд А. Волошина. Відразу ж після виборів в уряді Карпатської України було замінено Е. Бачинського на ставленика Чехії, відвертого русофіла Льва Прхалу. Масові виступи населення та урядовців не допустили Прхалу до урядування. А.Волошин цілком надіявся закріпити склад автономного уряду на сесії сойму. Федеративний уряд зробив ще один крок для закріплення контролю над автономним урядом знявши з посади міністра внутрішніх справ Ю. Ревая та призначивши на його місце С. Клочуряка.

Вже 28 лютого 1939 р. стало відомо, що планове скликання сому 2 березня в Рахові не відбудеться. Новою датою скликання сойму мало бути 9 березня в Хусті. Зважаючи на затягування президентом Гахою з цим питанням змусило з'їхавшихся послів в Хусті почати неофіційні наради, на яких ропочато підготовчу роботу до офіційної першої сесії сойму. Всі чекали декрету Е. Гахи про скликання сойму. Тільки 10 березня федеральний президент Гаха видав декрет про скликання сойму Карпатської України на засідання на 21 березня 1939 р. [3]

Так довго чекати не довелося, зважаючи на загострення політичної ситуації в Чехословаччині А. Волошин настирливими вимогами добився перенесення дати скликання сойму на 15 березня 1939 р.

Отже, боротьба уряду Карпатської України за якнайшвидше скликання сойму, постійними відтягуванням президента федерації Е. Гахи скликання сойму вирішилося лише завдяки погіршенню внутрішної ситуації в ЧСР та завдяки вдалому компромісу.

__________________

1.www.hist-dokyments.boom.ru/Ukrhist/Zakarpattya/konst_zakon.htm

2. В. - Г. Донський .... \\ www.litopys.org/grendzh/grendzh06.htm

3. П.Стерчо .... с.133

36

Шляхом компромісу між федеральним президентом Е. Гахою

та головою Підкарпатського уряду А.Волошином засідання сойму було

назначено на 15 березня 1939 р.

Скликання сойму ускладнювалося сутичками між чеськими військами

генерала Прхали та військами Карпатської Січі, підготовкою Угорщини до

наступу на Карпатську Україну. Найскладнішою проблемою в підготовці сойму були бої січовиків з чеськими військами в Хусті в ніч з 13 на 14 березня 1939 р.

Січовики в ніч на 14 березня після третьої години ночі блокували урядовий будинок, жандармське управління, пошту та вокзал.

Щодо причин цих подій існують різні точки зору. Одна сторона вважає, що це був бунт проти влади, і він готувався заздалегідь. Наводяться документи слідчої комісії Президії Української Народної Ради від січня 1939 р. в якому згадується про нібито підготовку перевороту. Ще 19 січня 1939 р. було зафіксовано таємну нараду верхівки Карпатської Січі, де нібито було вирішено змістити уряд десь у середині березня. [1]

Василь Гренджа-Донський, у своєму щоденнику висловлює думку про те, що такі дії січовиків були спровоковані поведінкою генерала Прхали та тиском федерального уряд. [2]

Вночі на 14 березня, в звязку з наступом угорських військ команда ОНОКСу вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю. Доки вони клопоталися про це сотня січовиків пішли по зброю до будинку влади. До генерала Л. Прхали вмить дійшла чутка, що січовикам видають зброю і жандармерія зробила засідку січовикам.

Почалася перестрілка яку січовики відбили і захопили будинок уряду та взяли зброю. Генерал Прхала ввів в Хуст розташований біля міста 45-й піхотний полк, на вулиці міста виведені танки та панцені автомобілі.

О шостій годині чеські жандарми почали обстріл будинку ОНОКСу. Йшла жорстока перестрілка. Чехи застосвували кулемети. Вони, за свідченням В. Гренджі-Донського знущалися з полонених і ранених січовиків, били їх ногами, прикладами рушниць. [3] Команда коша вислала близько сотні січовиків на оборону Головної команди.

Особливо жорстокі бої тривали на площі перед Січовою Гостинницею. Чехи підвели сюди танки та панцерники. Почалася облога гостинниці. В гостинниці крім січовиків були німецький консул Д. Гофман з обслугою та іноземні гості.

Танк розбив браму і солдати ввійшли до двору гостинниці. Січовики забарикадували сходи і відновили оборону. Чехи стріляли розривними патронами. Бій тривав до полудня, поки посильний А. Волошина М. Тулик не

________________________36

Шляхом компромісу між федеральним президентом Е. Гахою

та головою Підкарпатського уряду А.Волошином засідання сойму було

назначено на 15 березня 1939 р.

Скликання сойму ускладнювалося сутичками між чеськими військами

генерала Прхали та військами Карпатської Січі, підготовкою Угорщини до

наступу на Карпатську Україну. Найскладнішою проблемою в підготовці сойму були бої січовиків з чеськими військами в Хусті в ніч з 13 на 14 березня 1939 р.

Січовики в ніч на 14 березня після третьої години ночі блокували урядовий будинок, жандармське управління, пошту та вокзал.

Щодо причин цих подій існують різні точки зору. Одна сторона вважає, що це був бунт проти влади, і він готувався заздалегідь. Наводяться документи слідчої комісії Президії Української Народної Ради від січня 1939 р. в якому згадується про нібито підготовку перевороту. Ще 19 січня 1939 р. було зафіксовано таємну нараду верхівки Карпатської Січі, де нібито було вирішено змістити уряд десь у середині березня. [1]

Василь Гренджа-Донський, у своєму щоденнику висловлює думку про те, що такі дії січовиків були спровоковані поведінкою генерала Прхали та тиском федерального уряд. [2]

Вночі на 14 березня, в звязку з наступом угорських військ команда ОНОКСу вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю. Доки вони клопоталися про це сотня січовиків пішли по зброю до будинку влади. До генерала Л. Прхали вмить дійшла чутка, що січовикам видають зброю і жандармерія зробила засідку січовикам.

Почалася перестрілка яку січовики відбили і захопили будинок уряду та взяли зброю. Генерал Прхала ввів в Хуст розташований біля міста 45-й піхотний полк, на вулиці міста виведені танки та панцені автомобілі.

О шостій годині чеські жандарми почали обстріл будинку ОНОКСу. Йшла жорстока перестрілка. Чехи застосвували кулемети. Вони, за свідченням В. Гренджі-Донського знущалися з полонених і ранених січовиків, били їх ногами, прикладами рушниць. [3] Команда коша вислала близько сотні січовиків на оборону Головної команди.

Особливо жорстокі бої тривали на площі перед Січовою Гостинницею. Чехи підвели сюди танки та панцерники. Почалася облога гостинниці. В гостинниці крім січовиків були німецький консул Д. Гофман з обслугою та іноземні гості.

Танк розбив браму і солдати ввійшли до двору гостинниці. Січовики забарикадували сходи і відновили оборону. Чехи стріляли розривними патронами. Бій тривав до полудня, поки посильний А. Волошина М. Тулик не

________________________Шляхом компромісу між федеральним президентом Е. Гахою

та головою Підкарпатського уряду А.Волошином засідання сойму було

назначено на 15 березня 1939 р.

Скликання сойму ускладнювалося сутичками між чеськими військами

генерала Прхали та військами Карпатської Січі, підготовкою Угорщини до

наступу на Карпатську Україну. Найскладнішою проблемою в підготовці сойму були бої січовиків з чеськими військами в Хусті в ніч з 13 на 14 березня 1939 р.

Січовики в ніч на 14 березня після третьої години ночі блокували урядовий будинок, жандармське управління, пошту та вокзал.

Щодо причин цих подій існують різні точки зору. Одна сторона вважає, що це був бунт проти влади, і він готувався заздалегідь. Наводяться документи слідчої комісії Президії Української Народної Ради від січня 1939 р. в якому згадується про нібито підготовку перевороту. Ще 19 січня 1939 р. було зафіксовано таємну нараду верхівки Карпатської Січі, де нібито було вирішено змістити уряд десь у середині березня. [1]

Василь Гренджа-Донський, у своєму щоденнику висловлює думку про те, що такі дії січовиків були спровоковані поведінкою генерала Прхали та тиском федерального уряд. [2]

Вночі на 14 березня, в звязку з наступом угорських військ команда ОНОКСу вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю. Доки вони клопоталися про це сотня січовиків пішли по зброю до будинку влади. До генерала Л. Прхали вмить дійшла чутка, що січовикам видають зброю і жандармерія зробила засідку січовикам.

Почалася перестрілка яку січовики відбили і захопили будинок уряду та взяли зброю. Генерал Прхала ввів в Хуст розташований біля міста 45-й піхотний полк, на вулиці міста виведені танки та панцені автомобілі.

О шостій годині чеські жандарми почали обстріл будинку ОНОКСу. Йшла жорстока перестрілка. Чехи застосвували кулемети. Вони, за свідченням В. Гренджі-Донського знущалися з полонених і ранених січовиків, били їх ногами, прикладами рушниць. [3] Команда коша вислала близько сотні січовиків на оборону Головної команди.

Особливо жорстокі бої тривали на площі перед Січовою Гостинницею. Чехи підвели сюди танки та панцерники. Почалася облога гостинниці. В гостинниці крім січовиків були німецький консул Д. Гофман з обслугою та іноземні гості.

Танк розбив браму і солдати ввійшли до двору гостинниці. Січовики забарикадували сходи і відновили оборону. Чехи стріляли розривними патронами. Бій тривав до полудня, поки посильний А. Волошина М. Тулик не

________________________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.315

2.В. Гренджа- Донський .... \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh06.htm

3. Там же

3737

патронами. Бій тривав до полудня, поки посильний А. Волошина М. Тулик не вмовив підчинитися наказу скласти зброю. Комендантом героїчної оборони був К. Гузар.

Січовий кіш чехи оточили зранку 14 березня. Три сотні січовиків мужньо обороняли кіш. Втративши багатьох людей січовики відступили невеликими групами поза р. Тису з метою скритися в горах в напрямку Велятина. В сутичках загинуло близько сотні чоловік. ДО полудня чеські війська розгромили та роззброїли січовиків.

Ця внутрішня усобиця не сприяла обороні Карпатської України від наступу угорських військ.

Ситуація ще більше загострилася, коли десь о полудні в Хуст дійшла звістка про проголошення незалежності Словаччиною та розпаду Чехосло-вацько-української федерації.

А. Волошин оголошує мобілізацію та призначає засідання сойму на 15 березня за погодженням з президентом федерації, яке має початися о 16 годині. Генерала Сватека, який перебував у Сваляві призначено головним комендантом всіх збройних сил Карпатської України.

О шостій годині вечора на мітингу в Хусті, а о восьмій годині по радіо А. Волошин проголосив промову-звернення до громадян Карпатської України про те,що 15 березня на соймі буде офіційно проголошено незалежність Карпатської України. Крім того він оголосив про формування складу нового уряду :

прем'єр - Августин Волошин;

міністр внутрішніх справ - Юрій Перевузник;

міністр заграничних справ - Юліян Ревай;

міністр військових і господарських справ - Степан Клочурак;

фінанси й комунікація - д-р Юлій Бращайко;

здоров'я і соціальна опіка - д-р Микола Долинай. [1]

__________________[1]

__________________

1.В. Гренджа- Донський .... \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh06.htm

38

В таких складних умовах, під гуркіт гармат, боїв між

угорською армією та січовиками на кордонах Карпатської України. 15 березня в Хусті було скликано сойм.

Практично з усіма заплановими законопроектами, які мав прийняти сойм

попередньо 14 березня А. Волошин ознайомив населення. Ніякої несподіван-ки й небуло в головних законопроектах про незалежність Карпатської України.

Перед зібранням сойму більшість послів зійшлися о полудні до будинку Президії влади, біля підніжжя Хустського замку на спільні наради членів уряду, послів Карпато-українського сойму та членів проводу УНО.

Планувалося відкривати сойм Карпатської України поєднуючи з

святкуваннями визначної події, театральними виставами, почесною сторо-

жею Гуцулів з топірцями. Багато іноземців бажало бути присутніми на засіданні Сойму. Але складна внутрішньо і зовнішньо - політична ситуація зумовила обмеженість запланованих заходів.

Сойм скликаний 15 березня 1939 р. на 16 годину в приміщенні спортзали Хустської гімназії. Посли посідали на свої місця. Для преси було виділено окремі місця. Прикрашена зала гімназії була удекорована над звича-йно святково.

Спеціально для цієї мети побудована бар'єра, що відділювала послів від іншої публіки, а над ними підвищення для президії. Стіна напроти розвішана прапорами. Посередині стіни величезний герб Карпатської України: щит, що розділений на дві половини, а на ньому з лівого боку чотири сині і три жовті рівні смуги, що заповнюють цілу половину; з правого боку - червоний ведмідь на срібному полі.

Біля герба з боків великі синьо-жовті прапори; вся зала в зелені, квітах,

удекорована національними прапорами, тризубами. [1]

Почалося засідання сойму о 16-20. Прем'єр А. Волошин, як голова найвищого політичного форуму Української Народної Ради відкриває сойм. секретар Г. Кочерган зачитує програму відкриття.

Голова УНРади констатує що з тридцяти двох послів присутні 22 :

1. Д-р. Августин Волошин;

2. Д-р Михайло Бращайко;

3. Д-р Юлій Бращайко;

4. Іван Грига;

5. о. Адальберт Довбак;

6. Д-р Микола Долинай;

7. Д-р Мілош Дрбал;

8. Августин Дутка;

_______________________

1.В. Гренджа-Донський .....\\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh07.htm

3939

9. Іван Ігнатко;

10. Василь Клемпуш;

11. Микола Мандзюк;

12. Михайло Феделеш;

13. Інж. Леонід Романюк;

14. Грігоріє Мойш;

15. Дмитро Німчук;

16. Юрій Пазуханич;

17. Федір Ревай;

18. Д-р Степан Росоха;

19. Василь Шобей;

20. Августин Штефан;

21. о. Кирило Тулик;

22. Михайло Тулик.

Прем'єр відкриває засідання Сойму своє промовою, яку закінчує рядками одного з віршів Т. Шевченка. Кочерган зачитує результати виборів до сойму.

Проводятся вибори голови сойму, на посаду якого кандидатами обрано М. Бращайка та А. Штефана. Голосування проходило виборчими листками.

А. Штефан отримує 20 голосів, М. Бращайко - 2. Головою сойму обрано А. Штефана, який зачитує присягу. Присягає також голова уряду. Заступниками голови сойму обрано Ф.Ревая та С. Росоху. Секретарями А.Дутку та А. Романюка. Впорядниками М. Тулика та Д. Німчука.

Сформовано п'ять комісій - конституційно-правову, культурно-освітню, фінансову, соціально-медичну та комісія для захисту Карпатської України. [1]

На цьому перше засідання закінчується. На кілька хвилин оголошена перерва.

Засідання друге

Засідання починається о 17-38. Розглядається законопроект поданий урядом про незалежність Карпатської України, державний устрій, назву, мову, прапор, герб та гімн.

Референтом законопроекту виступає М. Бращайко. За скороченою процедурою було зачитано О. Стебельским промову про значення законо-проекту для майбутнього Карпатської України.

Законопроект прийнято в першому читанні одноголосно. Голосування піднятими руками. Після цього М. Бращайко зачитує промову. Засідання завершається.

Оголошується перерва.

4040

Засідання третє

Законопроект про незалежність Карпатської України прийнято в другому та третьому читаннях. Ось текст Закону :

" Закон ч. 1. Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:

Пар. 1. Карпатська Україна є незалежною державою.

Пар. 2. Назва держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.

Пар. 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибираним Соймом

Карпатської України на чолі.

Пар. 4. Державною мовою Карпатської України є мова українська.

Пар. 5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня.

Пар. 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: чотири сині та три жовті смуги у лівому півполі і червоний ведмідь у срібному полі на правій стороні, а також тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.

Пар. 7. Державний гімн Карпатської України є: "Ще не вмерла Україна".

Пар. 8. Цей закон обов'язує зараз із хвилиною його прийняття.

Частина 2.

Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:

Пар.1 Сойм уповноважує уряд, щоб за згодою президента Карпато -Української Республіки видавав аж до відкликання розпорядження з силою законів.

Пар.2 Розпорядження видані за пар.1, мають бути предложені Соймові на його найближчім засіданні. Інакше тратять обов'язуючу силу.

Пар.3 Цей закон обов'язує зараз від його прийняття. " [2]

Значення цього закону було дуже велике. Карпатська Україна проголошувалася незалежною державою. Відтепер закарпатці могли самі розпоряджатися своєю долею, розбудовувати державність, стати центром всього українства. Однак зважаючи на складні зовнішньо політичні умови нападу угорських військ ця незалежність так і залишилася номінальною.

Сойм Карпатської України продовжував свою роботу.

Засідання четверте

А. Волошин оголошує промову про вибори першого президента Карпатської України.

Вибори проводяться виборчими листками. В результаті голосування

_______________[2]

Значення цього закону було дуже велике. Карпатська Україна проголошувалася незалежною державою. Відтепер закарпатці могли самі розпоряджатися своєю долею, розбудовувати державність, стати центром всього українства. Однак зважаючи на складні зовнішньо політичні умови нападу угорських військ ця незалежність так і залишилася номінальною.

Сойм Карпатської України продовжував свою роботу.

Засідання четверте

А. Волошин оголошує промову про вибори першого президента Карпатської України.

Вибори проводяться виборчими листками. В результаті голосування

_______________

1.В. Гренджа-Донський .....\\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh07.htm

4242

одноголосно вибрано єдиного кандидата А. Волошина. З приводу цього в залі здіймається хвиля оплесків. Обраний президент зачитує текст присяги.

Цим закінчується засідання.

Засідання п'яте.

Розпочалося розглядом законпроекту про повноваження уряду. Референтом виступає М. Бращайко. Законопроект передбачав надання урядові права видавати розпорядження які б мали силу законів, до остаточного їх затвердження соймом. Голосування підняттям рук. Закон прийнято в першому читанні. Засідання закінчилося в 18-42.

На останніх шостому і сьомому засіданнях цей законопроект прийнято в другому та третьому читаннях.

Засідання Сойму закінчилося близько двадцятої години вечора. Сойм не розглядав заплановане питання про формування нового уряду.

Засідання сойму Карпатської України стало остаточним пунктом боротьби Закарпаття за незалежність, на короткотривалому засіданні були прийняті історично важливі рішення, які формували структуру влади Карпатської України в умовах військового часу, і стали важливим здобутком всього українства в боротьбі за державність українського народу.

_______________________ єдиного кандидата А. Волошина. З приводу цього в залі здіймається хвиля оплесків. Обраний президент зачитує текст присяги.

Цим закінчується засідання.

Засідання п'яте.

Розпочалося розглядом законпроекту про повноваження уряду. Референтом виступає М. Бращайко. Законопроект передбачав надання урядові права видавати розпорядження які б мали силу законів, до остаточного їх затвердження соймом. Голосування підняттям рук. Закон прийнято в першому читанні. Засідання закінчилося в 18-42.

На останніх шостому і сьомому засіданнях цей законопроект прийнято в другому та третьому читаннях.

Засідання Сойму закінчилося близько двадцятої години вечора. Сойм не розглядав заплановане питання про формування нового уряду.

Засідання сойму Карпатської України стало остаточним пунктом боротьби Закарпаття за незалежність, на короткотривалому засіданні були прийняті історично важливі рішення, які формували структуру влади Карпатської України в умовах військового часу, і стали важливим здобутком всього українства в боротьбі за державність українського народу.

_______________________

1.В. Гренджа-Донський .....\\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh07.htm

4242

Криза Чехословацької федерації та її розпад в березні 1939 р.

призвели до важливих міжнародних подій в центральній Європі, які прямо стосувалися долі Карпатської України. 14 березня незалежність проголосила Словаччина. Зважаючи на складність ситуації А. Волошин проголошує про намір 15 березня на засіданні сойму прийняти закон про незалежність Карпатської України.

Сусідня Угорщина, яка давно вже виношувала плани по захопленню Карпатської України почала їх реалізацію.

На початку березня 1939 р. угорський уряд заручився підтримкою Німеччини в вирішенні питання Карпатської України та її окупації. Уже восени 1938 р. після виконання рішення Віденського арбітражу щодо передачі Південно - Західних земель Підкарпаття Угорщина тримала на кордоні з Карпатською Україною війська в повній бойовій готовності.

Підготовка до наступу на Карпатську Україну почалася ще в середині 1938 р. Командування збройними силами прискореними темпами вело будівництво військових укріплень з боку кордонів з Чехословаччиною, Румунією та Югославією на випадок контрнаступу на угорські території. Створювалась спеціальна група військ - Північ, до якої входили сухопутні війська, підкріплені моточастинами, кавалерією, артилерією і авіацією.

Донесення Д. Готвані уряду від 13 березня 1939 р. свідчить, що угорська армія готувала наступ проти Карпатської України в трьох напрямках. Перша група військ - Східна, готова наступати на Королево -Хуст-Рахів- Ясіня. Головне її завдання - подолати опір січовиків і не допустити захоплення території Східних Районів Румунськими військами.

Друга група військ - Центр, місцем базування якої були міста Берегово і Мукачево, наступатиме в двох напрямках: на Іршаву- Білки -Довге до Нерес-ниці з поверненням потім на Сваляву. Друга група мала рухатися в напрямку Свалява - Нижні Верецьки.

Третя група військ -- Захід, яка базувалася в Ужгороді мала наступати на Перечин - Великий Березний - Ужок. Частина сил мала бути кинута в напрямку сіл Тур'я Ремети - Порошково. Командуючий просив уряд встановити контакти з Польщею, щоб та у разі потреби подала допомогу угорським військам. [1]

Угорський уряд активно працював, щоб забезпечити захоплення Карпатської України та визнання цього кроку на міжнародному рівні.

Вже в листопаді 1938 р. Угорщина планувала окупувати Підкарпатську Русь. Але Німетчина та Італія не були готові до можливої війни з Чехословаччиною і тому своїм політичним впливом на угорський уряд М.Горті змінила плани угорського нападу.

Угорські спецслужби поширювали неправдиву інформацію про терор уряду, важке становище населення Підкарпаття і прохання місцевого населення про приєднання до Угорщини, щоб схилити уряди Німеччини та Італії до

___________________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.330-332

4343

підтримки нападу на Чехословаччину. Для того щоб перевірити відповідність чуток німецька розвідка вислала прес-аташе Празького посольства Г. Гофмана з спеціальною місією, щоб він міг інформувати

уряд про ситуацію.

В письмі Рібентропові він розповідає про спокійну ситуацію політичної організації,про діяльність угорських терористичних та діяльність Карпатскьої Січі, яка була лише в зародковому стані свого формування і практично не володіла зброєю. В письмі він доводить, що місцеве населення вбачає в Німетчині свого союзника, який допоможе розв'язати внутрішні та зовнішні проблеми. [1]

Німетчина в свою чергу вела політику заігрування з обома сторонами, таємно обіцяючи їм свою підтримку. Звісно ж Гітлер більше хотів завдяки цьому тримати під контролем Угорщину в питаннях угорсько-чехословацьких відносин.

В лютому й березні 1939 р. міністр закордонних справ Угорщини Й. Бек пожвавив свою акцію проти Карпатської України, а в березні Бек постійно домагався спільного польско-угорського кордону. Німетчина все відкладала прийняття декларації про забезпечення кордонів Чехословацької федерації. Угорщина використовувала таку ситуацію, з можливістю окупувати Карпатську Україну. Вдалим моментом для цього було 12 лютого

1939 р.- день виборів до Сойму Карпатської України, кілька днів перед тим сконцентрувавши гвардію тероритстів - "Рондьош гарду ". Але німецький уряд не дав добро на таку акцію. Це зумовлювалося таємним планом " Грюн " по захопленню Чехословаччини десь в середині березня 1939 р.

Німетчина дала Угорщині підтримку у справі Карпатської України вже у 4 березня, коли під час чергових відвідин угорського міністра Я. Стояї у резиденції Рібентропа, де він отримав запевнення, що " Угорщина повинна бути терпелива ", під умовою, що угорський уряд не робитиме ніяких попередніх підготовчих воєнних заходів аж до знаку, що його дасть

Берлін. [2]

Угорщина негайно почала відтягувати свої частини від кордону з Словаччиною та концетнрувати їх вздовж кордону Карпатської України та частково Східної Словаччини.

В цьому районі зосереджено 12 дивізій, з них на лінії Мукачево - Ужгород стягнено три бригади піхоти, дві бригади кавалерії та одна бригада моторизованих частин. На Словацькому кордоні стояли дві бригади піхоти скеровані в напрямку Карпатської України.

Під вечір 12 березня 1939 р. А. Гітлер закликав до себе угорського посла в Берліні Д. Стояї та сказав, щоб той негайно їхав до Будапешту і особисто поінформував владу, що розвал Чехословацької федерації ___________________

1. П. Стерчо ..... с.182-183

2. Там же ...... с.211

3. П. Стерчо ..... с.208

4444

остаточний, а про долю Карпатської України Угорці можуть вирішувати самі. [3] Це був натяк на дозвіл окупації.

Ранком 13 березня 1939 р. спеціальний посланець Гітлера, голова відділу IV 5 в міністерстві закордонних справ Г. Алтенбург у супроводі німецького посла в Будапешті Отто Фон Ердманнсфорда з'явився у регента М. Горті, де вже їх очікували угорський прем'єр П. Телекі, голова генераль-ного штабу Г. Верт і пердставник міністра закордонних

справ Угорщини графа Г. Чакі. Німецька делегація вимагала щоб Угорщина розпочала агресію проти Карпатської України негайно. У відповідь М. Горті зауважив, що їм потрібна деяка підготовка, але після телефонної розмови Алтенбурга з Гітлером і переповідження Гітлерової вимоги угорцям, коронна рада запевнила німецьку делегацію, що в найближчих дванадцятьох годинах розпочнуть наступ проти Карпатської України.

Горті в своєму листі Гітлеру від 13 березня 1939 р. зазначає, що угорські війська не можуть негайно почати наступ проти Карпатської України і виступлять лише десь після 16-го березня. Він обгрунтовував це нібито неготовгістю п'яти тижневих рекрутів, які стягнуті до кордонів. [1]

Але Гітлер не задовільняється тим, що Горті хотів відкласти головний наступ, так як заплановано за німецьким планом операції " Грюн ". Тому угорцям дано наказ розпочати наступ без проволоки. Гітлер хотів справити враження для світової громадськості, що Словаки як окрема нація проголосили незалежність, а Угорщина скористалася нагодою і окупували Карпатську Україну. У цій ситуації Німеччині нічого не залишалося, як окупувати Чехію та Моравію щоб не допустити чесько-словацької війни.

Угорська агресія проти Карпатської України являлася добро запланованою акцією, але зважаючи на невисокий політичний авторитет на міжнародному рівні урядові Угорщини прийшлося шукати політичних союзників в своїх загарбницьких планах, та залежати від їх політичного розрахунку в політиці щодо Чехословавцкої федерації.

___________________

1. П. Стерчо ..... с.209

45

Про намагання Угорщини заручитися підтримки у справі окупації Карпатської України було відомо всім і давно. Уряд А. Волошина постійно балансував між чеським федеральним урядом, Німетчиною в якої випрошував підтримку й протекторат. Гітлер всіляко підтримував проукраїнську політику Волошина, що створювало уявлення про прихильність німецьких владних кіл до самостійної української держави.

В дійсності Карпатська Україна була розмінною монетою в політиці

загравання Німетчини з Угорщиною.

Побоючись нападу Угорщини А. Волошин шукав шляхи для самооборони.

Почастішали переговори уряду Карпатської України з Прагою про посилення

контингенту військ, покращення її озброєння. Паралельно він веде переговори з Ромунією, без відома федерального уряду.

В цих складних умовах А. Волошин повністю переорієнтовується на

Німеччину. В лютому 1939 р. А. Волошин сприяє відкриттю в Хусті німецького консульства, яке стало центром обговорення всіх питань внутрішньої і зовнішньої політики Карпатської України.

Провалилися й спроби встановлення контактів А. Волошина з Варшавою.Польский консул відмовив прем'єру Карпатської України у поїздці до Варшави.

А. Волошин до останнього вірив про можливість німецького патронату для Карпатської України. Він вбачав державу під протекторатом Німеччини, про що відверто зяавляв.

В вівторок 14 березня 1939 р. прем'єр А. Волошин попередньо проголосив незалежність Карпатської України. Того ж дня о 1-30 ночі уряд передав до рук німецького консула Гамількара Гофмана телеграму в Берлін. В телеграмі А. Волошин висловлював прохання охорони німецького Рейху. самостійної Карпатської України. [1]

О 11-50 Гофман вислав телеграму про початок наступу угорських військ і про настійне прохання А. Волошина інтервеніювати в Будапешті в справі припинення наступу угорських військ. Ранком 15 березня 1939 р. не одержавши з Берліну відповіді на телеграми, уряд Карпатської України звернувася з категоричною вимогою до уряду Німеччини відповісти чи вона пообіцяла Карпатську Україну Угорщині чи ні.

Вже о пятій годині вечора 15 березня, міністерство закордонних справ Німеччини вислало телеграму свойому дипломатичному представникові в Хусті телеграму, з повідомленням, що угорські війська вже просуваються вглиб території і німецький уряд радить йому не робити опору. [2]

_________________

1. П. Стерчо .... с. 213

2. Там же .... с.217

4646

Цю телеграму передано президентові А. Волошину саме під час святкового засідання сойму Карпатської України. Уряд не прийняв ці домагання Німеччини та Угорщини з подібною заявою.

Формування власних збройних сил Карпатської України зайнялася організація Карпатська Січ. Спочатку вона задумоввувалася як немілітарна організація і лише з здобуттям автономії почала набирати військових рис. Бойовий склад формувався переважно з галицьких емігрантів. З Галичини члени ОУН масово переїзджали в Підкарпаття. Тут вони сподівалися добитися створення незалежної української держави, яка б була плацдармом для звільнення Галичини й Волині від Польщі.

З числа корінного населення Закарпаття до складу Січі вступала переважно молодь, яка погано знала військову справу. Тому навчання січовиків особливо в березні 1939 р. проводилося цілодобово.

Головною проблемою Карпатської Січі на шляху формування її як військового формування була відсутність достатньої кількості зброї. Штаб Карпатської Січі багато працював над поповненням запасів зброї. Робилися спроби захопити склади зі зброєю, яка належала чеським частинам, які були успішними лише 15 березня 1939 р.

Сутички між січовиками та чеськими військами 13-14 березня в Хусті стали саме виявом боротьби січовиків за отримання зброї. Бойовики ОУН таємними способами добували зброю в Німеччині, Ромунії, Югославії, Польщі. Іноді для закупілі зброї

використовувалися надані в формі допомоги Карпатській Україні від організацій діаспори.

Зброї катастрофічно не вистачало. З початками боїв з угорськими військами отриману силою зброю від чеських військ відразу ж роздавали групам січовиків, які йшли на фронт.

Кількість січовиків була незначна, й за даними М. Вегеша складала від 2 до 4 тисяч чоловік. [1]

Командування Карпатської Січі очолював М. Климпуш, але з початком боїв командування на себе перебрали М. Колодзінський та З. Косак.

Отже, Карпатська Січ на середину березня 1939 року була збройною силою, яка хоч і складалася з патріотів, готових до бою за Батьківщину, за українську державність, але була позбавлена відповідних умов для виконання місії.

______________

1. Вегеш М. М. Карпатська Україна в 1938 - 1939 рр. : Соціально- економічні аспекти - Автореферат дисертації,

... кандидата історичних наук -- Ужгород. 1994 с.16

47

Внутрішнє становище Карпатської України бажало кращого.

Економічна криза загострила відносини між поілитичними силами.

Найбільш гостро на середину березня 1939 р загострилися ситуація між чеською адміністрацією, зокрема командуючими військами генералом Л. Прхалою і властями Карпатської України.

Л. Прхала не приховував свою русофільску орієнтацію і всіляко протистояв автономному уряду.

Це вилилося в кілька конфліктів з владою автономії в січні-березні 1939 р. Особливо гострий конфлікт розгорівся 13 - 14 березня в Хусті.

Очевидна підготовка угорських військ до нападу, прикордонні інциденти 13 березня зумовили організацію Карпатською січчю оборони. ДЛя цього вночі 13 січня командування Організації Народної Оборони Карпатська Січі вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю для озброєння загонів січовиків і відправлення їх на фронт. Січовики, які

зібралися біля будинку влади попали в засідку чеських військ і захопили будинок. Війська генерала Л. Прхали почали бої з січовиками в Хусті, які тривали на протязі цілого дня.

Особливо жорсткі бої були за Січову Гостинницю та головного коша Карпатської Січі, де січовики зазнали відчутну поразку. [1]

Внутрішній конфлікт напередодні вторгннення угорських військ, конфронтація обох сторін вносила розлад у реальні збройні сили, які могли б протистояти наступу угорців.

Уряд А. Волошина не зумів успішно організувати оборону та співпрацю сил ОНОКСу та чеських військ.

О полудні 14 березня стало відомо, що Словаччина проголосила незалежність, і Чехословацька федерація припинила своє існування. Відразу ж угорські війська безпосередньо зосередженні на кордонах почали нападати на територію Карпатської України.

Воєнні дії 14 березня ще немали характеру загального наступу, а були скоріше провіркою сил ворога шляхом прикордонних сутичок.

А. Волошин оголосив мобілізацію, звістка про яку одначе була серед населення лише 15-16 березня. Генерала Сватека, який перебував у Сваляві призначено комендантом всіх збройних сил Карпатської України. Фактично ж чеськими військами керував ген. Л. Прхала, і тому ген. Сватек відмовився вислати війська на кордон.

Загін угорських військ спробував захопити 14 березня села Дравці, Баранинці, Часлівці, та Коритяни, що знаходяться недалеко від Ужгорода, але чеські війська, які просувалися в напрямку Словаччини спільно з січовиками здійснили збройний опір і відбили напад.

Січовики здійснили кілька спроб прорватися до Ужгорода, але били відкинуті угорськими збройними силами.[2]

1. Курсова робота .... с. 41

2. Нариси Історії Закарпаття ..... с. 331

48

Друга сутичка мала місце в районі с. Велика Добронь і Чомонин Ужгородського району. В окремих місцях угорські війська просунулися на 5-8 кілометрів і досягли сіл Страбічово і Горонда. Сутичка з січовиками і відсутність наказу про наступ зумовило відведення військ до с. Велика Добронь.

Найбільш інтенсивні бойові дії під вечір 14 березня 1939 р. мали

місце навколо Мукачева. Із с.Росвичова угорська армія почала наступ на с. Клячаново, Іванівці, Нове Давидково, Великі Лучки. Друга група військ рухалася в напрямку сіл Кольчино, Чинадієво, Лавки, Підстряловь і Ромочевиця де зустріла жорсткий опір і змушена була відступити до

Мукачева. [1]

Подібні військові акції в другій половині дня 14 березня мали місце в районах населених пунктів Шаланки, Чорнотисово, Королево та ін. Незначними сутичками угорське командування намагалося визначити готовність до оборони чеських військ і січовиків. Чеські війська були

неготові до оборони по причині виведення військ в напрямку Словаччини, та ще особистим небажанням вступати в військові дії, а січовики по причниі нестачі зброї і незначної кількості січовиків.

Наступ угорських військ та розпад ЧСР зумовили потребу організації оборони країни. Вже 14 березня А. Волошин дав письмове розпорядження жандармерії передати зброю в руки Карпатської Січ,однак Чехи не дуже поспішали це робити.

Телеграма з проханням допомоги в боротьбі проти угорської агресії була надіслана 14 березня до чеського уряду. Відповіді на неї не надійшло. Командуючий чеськими військами в Закарпатті Л. Прхала, який загалом вороже ставився до Карпатської Січі, заявив про свою співпрацю з урядом А. Волошина, але майже нічого не зробив для підготовки військ до оборони. [2]

Це також зумовлювалося вказівкою з Праги, яка надійшла вечором 14 березня 1939 р. і в якій рекомендувалося не чинити опору угорській армії та відводити війська через Словаччину та Ромунію до чехії. За вказівкою,треба було здавати зброю угорським,польським та словацьким

військам або знищувати її на місцях. [3]

Стало ясно, що ніякої підтримки Карпатська Україна не одержить. Із Праги представник уряду Карпатської України В. Шандор повідомляв, що звертався до дипломатичних представників різних країн, але ніхто не виявив інтересу до подій у Карпатах. [4] Уряд Карпатської України міг Розрахо-вувати лише на власні сили Карпатської Січі та всього народу краю. _____________________

1. Нариси Історії Закарпаття .... с.331

2. П. Стерчо .... с.214

3. В. Гренджа-Донський ..... \\ www.litopys.org.ua /grendzh/grendzh_07.htm

4. Нариси Історії Закарпаття .... с.333

4949

В такій ситуації у владному будинку зібралася на нараду січова старшина, під головуванням міністра оборони С. Клочуряка.

Утворена військова рада оборони держави. Створено штаб військової ради, яку очолили полковник С. Єфремов та К. Гузар, члени - поручники Бабіля, Філонович, Парчай, Гулянич, Чорний, Вайда, Щука, Роман - всього 11 чоловік. [1] Штаб створено за наказом міністра С. Клочуряка

15 березня 1939 р. Того ж дня проголошено Огранізацію Народної Оборони " Карпатські Січі " регулярною армією Карпато - Української республіки. Головнокомандуючим став А. Волошин.

Цей наказ мав вже не так значення внутрішнього, як державно-правового характеру. З моменту видання цього наказу фактично майже нічого не змінилося в справі внутрішньої організації збройних сил Карпатської України та фактичному керуванні операціями на фронті.

Він мав більше значення у державно-правовому розумінні тому, що Карпатська Січ оформилася як регулярна армія.

Ввечері 15 березня проголошено загальну мобілізацію видану в газеті " Нова Свобода ".

В мобілізаційному заклику йдеться мова про скликання всіх колишніх військових старшин, вояків до головної команди війська. В кінці заклик - " ... служили ми цісарям, всяким чужим президентам, то послужіть тепер своєму народові. " [2]

В дійсності зміст цього заклику не дійшов кожної української хати Закарпаття. Народні маси, до яких цей голос дійшов стали масово збиратися на збірних пунктах. Але їм часто відмовляли, мотивуючи відсутністю зброї та уніформи, щоб їх відправити на фонт.

Січовики всю свою активність спрямували для здобуття зброї. Чеські війська при евакуації не хотіли віддавати зброю січовикам. Наприклад, сорок п'ятий піший полк який розташовувався в Хусті, серед подвір'я частини солдати розбивали і палили рушниці, документи, стрілецький порох. [3] Деякі чеські війська вивозили з собою зброю на Словаччину, інші передавали її Румунам, Полякам, Угорцям.

Боротьба за зброю розгорілася на всій території Карпатської України. Січовики створювали гуртки селян, які спиняли Чехів і відбирали зброю. В Хусті до вечора 15 березня вдалося озброїти сотню січовиків їх на фронт. [4]

З Севлюша штаб отримав звістку про розброєння чехів. Там викладачі Торгової школи і озброїли семінаристів. Семінаристи поряд з сотнею січовиків мужньо оборонялися проти переважаючих сил вогога, але надвечір 15 березня їх опір був зламаний.

Біля головної команди в Хусті Румунській поставлено кулемет. До _________________

1.П. Стерчо .... с.217

2. Там же .... с.218

3. В. Гренджа-Донський .... \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh_07.htm

4. Там же

50

2. Там же .... с.218

3. В. Гренджа-Донський .... \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh_07.htm

4. Там же

50

штабу звідусіль надходили звістки про боротьбу з Чехами за зброю. Стало відомо, що генерал Л. Прхала втік з хуста у невідомому напрямку.

До Хуста повернулися січовики, які 14 березня врятувалися з оточення біля січового коша. Вони розповіли, що поручник Силятинський та 80 січовиків обеззброїли жандармів в Велятині,Вишкові, Буштині.

З Волівщини прийшла телефонна звістка про подвиги Торунських січовиків, що розбили групу чеських військ в помсту за події 14 березня в Хусті. 25 січовиків на чолі С. Дубика обезброїли 200 солдатів отримавши 7 кулеметів та 150 рушниць, 40 револьверів, 30 мінометів, 600 гранат, 30 противогазів, 50 тисяч набоїв. [1]

Біля станції в с. Прісполі відбувся бій місцевого населення з Чехами. О п'ятій годині вечора полонили 14 жандармів і забрали всю зброю. Озброєно понад 100 селян. Біля Волового Чеські війська утворили укріплений табір і оборонялися від нападів селян. Здійснивши засідку на чеський конвой, було озброєно 400 селян, які вже через кілька годин розгромили загін польских військ. [2]

Такі приклади показують мужність закарпатців в боротьбі з чеськими військами за озброєння, яке було конче потрібно січовикам в обороні Карпатської України від угорських завойовників.

Внутрішня боротьба між відступаючими чеськими військами і січовиками за зброю для оборони від наступу угорських військ затруднював, і так неорганізовану оборону від агресорів, завдавав шкоди розореним селам.

Політична недалекоглядність, цілковита орієнтованість уряду Карпатської України на Німеччину як протектора, складні внутрішні відносини з чеськими військами, зовнішня агресія Угорщини призвели до краху планів А. Волошина закріпити визнання держави на міжнародному рівні забезпечити оборону її інтересів від агресії Угорщини та зберегти державність карпатських українців.

____________

1. В. Гренджа-Донський .... \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh_07.htm

2. Там же

5151

Ранком 15 березн 1939 р. угорська армія почала генеральний

наступ. Найважливіший напрямок військ східної групи на Хуст, які отримали завдання захопити столицю і не допустити відкриття Сойму.

На цьому напрямку Угорці зустріли рішучий опір січовиків біля сіл Королево, Велика Копаня, Веряця, Рокосово. [1] Взявши з боями ці села зав'язалися важкі бої на " Красному полі ", що розмітився на правому березі Тиси на підході до Хуста. Наступаючій угорській армії тут протистоло біля двох тисяч січовиків і приблизно стільки ж чехословацьких солдат. Складність оборони полягала не тільки у величезній перевазі сил з боку угорської армії, але її кращому розташуванні. Угорці наступали з гір, а січовики та частини чеських військ укріпилися на рівнині. Єдиним захистом за яке укріпилися січовики було з було залізничне полотно. Січовики цілий день мужньо оборонялися, не пропустили до Хуста Угорців, чим сприяли успішній роботі сойму.

Командував боями М. Гузар. Основну масу серед оборонців становили гімназисти, яких вивів на красне поле учитель Я. Голота. Угорці вісім раз здійснювали атаки, але кожен раз січовики їх відбивали. Кілька разів контратакою вдалося загнати угорців в Тису, де частина з них потонула. Січовики мужньо тримали оборону на Верецькому мості де були, за свідчен-ням учасника подій, десятки трупів угорських солдат. [2] Лише після того як всіх оборонців моста було вбито угорцям вдалося захопити міст.

Угорські війська намагалися не брати січовиків в полон і відразу ж розстрілювали їх. [3]

За даними угорських джерел січовики втратили 230 чоловівк вбитими, багато поранених, в полоно взято 450 чоловік. Угорці втратили близько 16о солдат і офіцерів, і ще близько 400 поранено. [4] Частина січовиків на чолі полковника М. Гузара відійшли до Хуста.

Подолавши опір Карпатської Січі та чеських військ на Красному полі, угорська армія під вечір 15 березня зав'язала бої за Хуст.

На засідання сойму представник Угорщини приніс ультиматум командування, що хто до 16 березня до двадцятої години не складе зброї буде розстріляний на місці. Ультиматум відкинутий А. Волошином і всіма послами сойму.

Посадовці Карпатської України побачивши, що Хуст вже не можна втримати в ночі з 15 на 16 березня почали виїзджати в різні напрямки. Найбільш поширений був напрямок на Бичків, щоб перетнути Румунський кордон. А. Волошин розпустив уряд і дозволив всім вільно розпоряджатися своєю долею. Наступного ранку, о восьмій годині двома автомашинами

в супроводі А. Штефана і декількох урядовців А. Волошин перетнув румунський кордон _________

1. Нариси Історії Закарпаття .... с.333

2. Спогади учасника битви на Красному полі В. Попівняка

3. В. Гренджа-Донський ..... \\ www.litopys.org.ua /grendzh/grendzh_08.htm

4.Нариси Історії Закарпаття .... с. 334

5252

Бої за Хуст тривали на протязі всього дня 16 березня. В Хусті все, ще майоріли жовто-блакитні прапори. Чехи вночі озброїли групу місцевих угорців, яка засіла в Хустському замку і обстрілювала місто, чим завдала значних труднощів обороні. [1]

М. Бращайко, Ю. Перевузник та Ф. Ревай залишилися в Хусті для командування обороною міста. Над Хустом з'являлися угорські бомбардувальники, які стріляли з кулемета та скидали бомби. На вулицях міста весь день тривали бої. Захоплюючи окремі райони міста проводили

арешти. Всіх захоплених січовиків, а їх було понад 200, розстріляно. Перед розстрілом вони дружно прокричали : " Слава Україні ". [2]

Остаточно Хуст окупований ввечері 16 березня. Угорська армія з Хуста вирушила на Вишково, Буштино, Солотвино. 16-17 березня біля Солотвина зав'ялися важкі бої за казарми, де перебували січовики та залишки чеських військ. Казарми довелося брати штурмом. Протягом двох днів в цьому напрямі угорські війська з боями пройшли ло Рахова і Ясіня. Успішне

просування угорських військ зумовлювалося неорганізованим опором січовиків і населення, та захоплення місцевими угорцями ряд населених пунктів - Тячів, Бичків, Рахів, Ясіня.

Наприклад в Тячеві, ще 15 березня захопила владу Угорська Національна Рада, яка організувала тимчасову адміністрацію і загони для боротьби з січовиками, чехами та місцевим населенням. [3]

Румунські війська місцями переходили кордон, але сіл не захоплювали і в бій з угорцями не вступали. Навпаки вони видавали втікачів з Карпатської України угорській армії попередньо ограбивши їх. Лише одного дня 18 березня 1939 р. угорцям передано більше 280 чоловік. [2]

Друга частина угорських військ дислокованих в Берегові направилася в напрямі Севлюша - Іршави - Довге - Білки. У перші ж години наступу зав'язався бій за Севлюш, де місцеві січовики та семінаристи торгівельної школи здійснили жорсткий опір. На допомогу їм підходили загони з Великих Ком'ят, Фанчикова, Буковця та ін сіл. Лише під вечір угорські війська оволоділи містом, а залишки оборонців відійшли до Іршави.

У наступні дні 16-17 березян ця група військ в районі сіл Білки і Довге попала під вогонь сил, які відступали з Севлюша та Іршави. Січовики добре укріпилися на пагорбах, мали достатньо зброї і відкрили шквальний вогонь проти угорської армії. Протягом майже дводенного бою січовики втратили близько 200 чоловік убитими і 134 поранених. [3] Угорська армія прорвала оборону і продовжила наступ на Кушницю після одержання підтримки з Берегова.

1. В. Гренджа-Донський ..... \\ www.litopys.org.ua /grendzh/grendzh_08.htm

2. Химинець Ю. Мої Спостереження з Закарпаття \\ www.exlibris.onestop.net/ Humunec/hum_07

3. Нариси Історії Закарпаття .... с.335

5353

Друга група військ, яка дислокувалася в Мукачеві, просувалася в напрямку Свалява - Нижні Верецьки. Перший опір 15 березня вони зустріли в Чинадієві. Січовики і окремі загони чеської армії стримували угорців до самого вечора. До Сваляви угорським військам вдалося добратися з невеликими боями. Протягом двох наступних днів Угорські війська вели боротьбу в околицях с.Верхні Верецьки. Тут січовики підготували досить сильну оборону. Основний опір здійснювали емігранти з Галичини, яким не було куда вже подітися. [1]

Подолавши опір січовиків біля с. Верхні Верецьки угорські війська під вечір 18 березня 1939 р. підійшли до польского кордону, де угорська армія оволоділаа залізницею Мукачево-Стрий. За ініціативи польских солдат на кордоні відбулося братання солдатів.

Третя група військ, яка базувалася в м. Ужгород одержавши підкріплення з Чопа наступала в напрямку Перечин - Великий Березний - Ужок. Цей напрямок був найскладнішим.

По всьому шляху січовики створили засідки, а в селах зустріли відчайдушний опір січовиків і народних дружинників, які напередодні в боях з чеськими військами отримали багато зброї. Перші гострі сутички відбулися 15 березня опівдні в районі с. Кам'яниця. Угорці кілька годин

вели бій проти січовиків, які спорудили досить сильну оборону від берега р. Уж до залізничного полотна і до гори. Бій продовжувався біля двох годин. Захопивши Кам'яницю окупанти розстріляли кількох студентів-січовиків. ДО Перечина угорські війська зуміли пробитися лише 16 березня, зустрівши опір у с.Ворочово. Наступного дня 17 березня 1939 р. частина військ вирушила в напрямку долини р. Тур'ї на села Тур'я Ремети, Порошково, Оленьово, Поляна щоб з'єднатися з Свалявською групою військ. В Тур'янській долині Угорці зустріли великий збройний опір. Тут в районі сіл Перечин – Порош-ково зібралася до трьох тисяч січовиків та селян, які добре укріпилися по горах і вели шквальний вогонь проти угорських військ. Угорське командування запропонувало січовикам капітулювати і здатися в полон. Обронці відмовилися від здачі і вели боротьбу, поки вистачало зброї. Потім відступили в напрямку польского кордону. В полон взято 50 чоловік. [2]

Друга група військ з Перечина вирушила в напрямі Великий Березний - Ужок. 18 березня в районі с. Великий Березний зав'язався бій між угорською армією і січовиками, яких підтримували окремі підрозділи чеських військ. Угорська армія змушена була відступити до Малого Березного і Мирчі. Лише після одержання підмоги угорські війська прорвали оборону і під вечір 18 березня вийшла на Ужоцький перевал. Тут також відбулися зустрічі з польскими прикордонниками.

____________________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.336

2.Там же .... с. 337

5454

Під вечір 18 березня 1939 р. угорські війська окупували всю територію Карпатської України.

О 23 годині командування телеграфувало в Будапешт, що вся територія Закарпаття знаходиться під контролем угорських військ. [3]

Незначні партизанські загони січовиків продовжували діяти до початку квітня 1939 р.

Угорські війська за відносно короткий термін захопили териtорію Карпатської України не отримавши належну відсіч з сторони розрізнених загонів Карпатської Січі та незначного опору частини Чеських військ. Складність боротьби загострялася внутрішніми суперечками січовиків та чеських військ, нескоординованість дій січових загонів, слабке

озброєння та ряд інших факторів сприяли успішному наступу угорських військ та загарбання Карпатської України.

_______________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.337

5555

Повністю окупувавши в середині березня 1939 р. Карпатську Україну Угорці приступили до чистки території від противників угорської влади, які проходили паралельно з діями армії.

Проводилися масові арешти й розстріли. Визначних діячів періоду існування Карпатської України було заслано до концентраційних таборів в Кривій на Хустщині, або в більш віддалені в Чинадієві, Перечині, Надьканіжі, Кіштарчі про які згадують В. Гренджа-Донський, Ю. Химинець та інші.

Для посилення громадського порядку у травні 1939 р. міністр внутрішніх справ Угорщини надіслав більше тисячі жандармів. Репресій не уникнули й рядові громадяни, які підтримували діяльність уряду А. Волошина та всієї влади Карпатської України. Всього за різними даними

було репресовано від десяти до тридцяти тисяч чоловік. [1]

На окупованій території з 22 березня до кінця червня 1939 р. діяла " тимчасова адміністрація " на чолі з генералом Б. Новаковичем. Згодом призначалися для управління регентські комісари.

В краї створено три експозитури : Ужгородську, Березьку та Мараморошську. Закарпаття отримало 14 депутатів в угорському парламенті, які були призначені урядом.

Представники русофільских організацій звернулися з вимогою до уряду Угорщини про надання Підкарпатській Русі статусу автономної. Різні варіанти надання територіальної чи національної автономії викликали жаркі спори в урядових та політичних установах, але вирішення цього питання настільки затягнулася, що воно так і не було вирішено.

Отже, окупація Карпатської України угорськими військами провела межу існування державності Підкарпатських українців, захопила території на якій встановлено угорську адміністрацію та поліційну систему, яка проводила масові репресії проти населення Підкарпаття, особливо тих хто активно підтримував попередню владу і боровся за незалежність

Карпатської України.

_________________

1. Нариси Історії Закарпаття с. 469

56

Висновки :Висновки :

П'ятимісячне існування автономної Підкарпатської Русі як державного утворення у федерації з Чехами і Словаками мало величезне значення для українського народу, визначило приналежність Закарпаття до України.

Підкарпатська Русь, як автономна частина Чехословаччини була першими етапом на шляху державотворчих змагань. Протягом століть населення Підкарпаття відірване від усієї України, боролося за самостійність, воз'єднання з усією Україною.

Після Першої Світової Війни в Закарпатті зародилися державотворчі основи Підкарпатської Русі, ідея повної самостійності від сусідніх держав та приналежності Закарпатців до Українського народу постійно існували в розумі населення.

Невдала боротьба Підкарпаття за самостійність в 1918 - 1919 рр. продовжилася вже в складі Чехословацької держави. Двадцять років боротьби не минули марно, вони сплотили населення

Закарпаття та політичні сили в боротьбі за державність і самостійність.

Сформування першого автономного уряду А. Бродія була великою тактичною перемогою Русинофілів. Помилковість напрямку Будапешта, нерозуміння відрази слов'ян Закарпаття до їх столітніх гнобителів угорців зумовило короткотривалу й неуспішну діяльність його уряду. Провал планів А. Бродія зруйнували багатолітній імідж та підтримку з боку населення, яке зробило різкий поворот в політичних симпатіях підтримавши українські організації та Український національний рух, який очолив А. Волошин - новий прем'єр сформованого 26 жовтня 1938 р. уряду.

А. Волошин цілковито підпорядкував уряд самостійницькій політиці Підкарпатській Русі, як держави яка отримала назву Карпатська Україна. Це державне утворення, діяла у вийнятково складних, як внутрішніх так і міжнародних умовах. Головною проблемою внутрішнього розвитку був розлад економіки, скрутне фінансове становище. У країні не вистачало

предметів широкого вжитку, зростала спекуляція. Вийнятково складною була проблема постачання хлібом і жирами верховинських сіл. Особливо погіршилася обстановка після Віденського арбітражу, коли до Угорщини відійшли багаті на сільгосподарські продукти низинні райони з містами Ужгород, Мукачево і Берегово. Це порушило всю комунікацію, все економічне життя. Позитивним моментом поділу Підкарпаття стала розбудова та посилення регіональних центрів та столиці м. Хуст. Це місто на довгі роки запам'яталося як центр незалежного Закарпаття, як серце всього регіону.

Події пов'язані з розквітом цього міста надовго закарбувалися в пам'яті народу.

57 57

В діяльності уряду були як позитивні так і негативні, помилкові кроки. Новий уряд дав нову хвилю розвитку українському національному руху. Тисячі емігрантів з Галичини, з Західних Країн приїхали в Закарпаття. Все свідоме українське населення в цілому світі сплотилося для допомоги утвердження Карпато-Української держави. Емігранти з Галичини сформували значну частину політичної еліти Карпатської України. Особливо їх роль була відчутна в організації військового формування - Карпатської Січі, яка винесла на своїх плечах всю складність запеклої оборони Карпатських Українців проти угорських військ в березні 1939 р. Саме Галицькі емігранти до найвищого рівня розвинули прагнення Закaрпатців до соборності з Україною та сформували ідею створення загальноукраїнської держави саме завдяки плацдарму - Карпатської України.

Великою помилкою уряду А. Волошина було ігнорування русинофільского та русофільского рухів, які ще залишалися потужною і досить масовою політичною силою. Вони й склали основу опозиційної й не завжди мирної боротьби проти уряду та його діяльності зокрема і установ загалом.

Вибори до Сойму Карпатської України стали апогеєм прояву тенденцій авторитаризму А. Волошина. Заборона діяльності всіх політичних партій та створення єдиної політичної організації Українського Національного Об'єднання, яке стало провідником влади на шляху до повного політичного контролю над законодавчою владою А. Волошином. Відверто безальтернативні вибори до Сойму показали вимогу часу, в складних зовнішньополітичних умовах авторитарність та однопартійність влади була єдиним виходом за збереження єдності Карпатської України та

її політичної самостійності.

Вийнятково складною була міжнародна обстановка, в якій існувала Карпатська Україна. Створення автономної Підкарпатської Русі стало одним з наслідків послаблення Чехословаччини внаслідок Судетської кризи та відторгнення цих територій Німеччиною. Двадцять років обіцянок автономії за сильної, централізованої Чехословаччини нічого не дали, і лише в 1938 р. з послабленням державної міці ЧСР проявилися автономістські, відцентрові тенденції. Закарпатські та Словацькі політики з вимогами автономії ще більше послабили Чехословаччину та її обороноздатність.

А. Волошин вів повну самостійницьку політику, все менше звертаючи увагу на федеральний уряд в Празі. Величезною стратегічною помилкою голови уряду була цілковита орієнтація на Німеччину в особі Гітлера в зовнішній політиці. Політика подвійних стандартів Німеччини, яка

використовувала Карпатську Україну як розмінну монету в поліитчній грі з Угорщиною, була непомічена А. Волошином, що й стало причиною політичних прорахунків. А. Волошин настільки довіряв Гітлеру, що до останнього дня вірив, що Гітлер захистить Карпатську Україну і візьме державу Карпатських Українів під опіку Рейху. Лише в останній момент

58 58

побачивши дійсний стан справ Волошин опинився в безвиході перед агресією Угорщини.

Самостійницька політика уряду А. Волошина досягла свого апогею на середину березня 1939 р., з остаточним розпадом Чехословацької федерації. Крок проголошення незалежності 14 березня 1939 р. був вимушеним. Іншого кроку реально не було. Розпад ЧСР поставив територію

Карпатської України в безвихідь перед угорською агресією. Офіційне оформлення незалежної держави - Карпатської України мало собою на меті ще й, по можливості, ускладнити агресію Угорщини як проти не " нічийної території", а як проти незалежної держави.

Проголошуючи незалежність Карпатської України А. Волошин відображав потяг українськогонаселення краю до свободи.

У критичний момент, коли агресор почав наступати Карпатська Україна стала на мужній захист свого суверенітету. Збройні сили Карпатської України, в особі Карпатської Січі, чеська армія, яка знаходилася тут, населен-ня багатьох міст і сіл виступили проти переважаючих сил Угорщини та блоку сил фашитських держав. Не маючи ніяких шансів побороти переважаючі сили противника захисники Карпатської України мужньо тримали оборону, вояки Карпатської Січі віддали за свободу своє життя. Всі хто хотів могли в той момент стати на оборону держави. Оборона ускладнювалася нестатком озброєння, боротьбою з чеськими війсбками та місцевим угорським населенням; розладнаність, відсутність єдиного командування зумовили швидку окупацію Карпатської України угорськими військами і встановити власну адміністрацію.

Трагічна доля Карпато - Української Держави збережеться в пам'яті віків.

Карпатська Україна - найбільше досягнення українців в боротьбі за незалежність і самостійність до дев'яностих років двадцятого століття.

5959

Використана Література

1. А.Волошин : Біографія // Самостійна Україна. 1995 - с.19-26

2. Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами - Ужгород, 1993.

Ванат І. Нариси Новітньої історії українців східної Словаччини 1918-

1948 рр. Книга Друга. Братіслава- Пряшів, 1985

Вегеш М. М. Карпатська Україна в 1938-1939 рр. : Соціально - екомічні

і політичні аспекти.

Автореферат дисертації кандидата історичних наук - Ужгород, 1994

5. Вегеш М. М. Як гартувалась свобода. ДО 60-ти річчя проголошення

Карпатської України //Україна Молода - 1999. 16 березня - с.10

6. Вегеш М. М. Задорожний В. І. Велич і трагедія Карпатської України –

Ужгород, 1993

Венгрия и Вторая Мировая война // Секретные дипломатические

документы М., 1962

Гренджа - Донський В. Щастя і горе Карпатської України : Щоденник.

Мої Спогади- Ужгород. 2002 // www.litopys.org.ua

9. Карпаторусский голос - Ужгород 27 жовтня 1938, 8 січня 1939

10. Карпатська Правда - Ужгород 3 грудня 1938, 7 лютого 1939,

17 березня 1939

11. " Наступ " - Хуст грудень 1938

12. Нариси Історії Закарпаття - Ужгород, 1995 : Том 2

13. " Нова Свобода " - Ужгород, Хуст - 15 червня 1938, 1 липня 1938, 6

вересня 1938,

7 вересня 1938, 12 жовтня 1938, 18 жовтня 1938, 11 лютого 1939

14. Поп И. Мюнхен - Предверие Войны - М., 1988

15. Стерчо П. Ю. Карпато - Українська держава - Торонто 1965, Львів 1994

16. Химинець Ю. Закарпаття - земля української держави. - Ужгород, 1991//

www.exlibris.onestop.net

17. Шляхом Жовтня - Збірник документів. - Ужгород, 1957 Т. 1

18. www.hist-dokyments.boom.ru/zakarpattya.htm

19. www.xrestomatia.narod.ru

6060