Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історичні статті

Скоропадський Павло Петрович

Походив із старовинного роду. Засновником його був виходець з Уманщини Федір Скоропадський, який воював у війську Б. Хмельницького і поліг під Жовтими Водами. Онук Федора Іван Скоропадський у 1708—1722 рр. був гетьманом України. Безпосередній предок П. Скоропадського, брат гетьмана, Василь дослужився до чину генерального бунчужного, а його син Михайло займав посаду генерального підскарбія при Кирилі Розумовському.

Павло Скоропадський виховувався у пошані до української старовини і культури. Закінчив пажеський корпус — привілейований навчальний заклад при царському дворі. Влітку 1917 р. він українізував 34-й армійський корпус на Південно-Західному фронті (40 тис. солдатів і офіцерів). На з'їзді в Чигирині, де було задекларовано відновлення стану українських козаків, Скоропадського обрали почесним отаманом вільного козацтва. Керівники Центральної Ради ставилися до цього енергійного, ініціативного й популярного генерала-монархіста вкрай недоброзичливо, бо справедливо вбачали у зростанні його впливу загрозу демократії. Підтиском С. Петлюри Скоропадський змушений був залишити службу у військах і зблизився з партією українських хліборобів-демократів (заснована на Полтавщині у травні 1917 року). Близькі йому люди з І Українського (кол. 34-го) корпусу і вільного козацтва утворили так звану «Українську народну громаду». Ця організація лобістського типу почала проштовхувати думку про те, що тільки сильна диктаторська влада здатна вивести країну з безладдя і анархії. Найдоцільнішою, на їх погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на гетьмана — П. Скоропадський.

Ставши при владі, Скоропадський задекларував свій маніфест із зобов'язанням «негайно збудувати таку державну владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». Повідомлялося про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалося право приватної власності «як фундаменту культури й цивілізації».

Скоропадський Павло Петрович. (15.05. 1873—23.04. 1945).(15.05. 1873—23.04. 1945).

Походив із старовинного роду. Засновником його був виходець з Уманщини Федір Скоропадський, який воював у війську Б. Хмельницького і поліг під Жовтими Водами. Онук Федора Іван Скоропадський у 1708—1722 рр. був гетьманом України. Безпосередній предок П. Скоропадського, брат гетьмана, Василь дослужився до чину генерального бунчужного, а його син Михайло займав посаду генерального підскарбія при Кирилі Розумовському.

Павло Скоропадський виховувався у пошані до української старовини і культури. Закінчив пажеський корпус — привілейований навчальний заклад при царському дворі. Влітку 1917 р. він українізував 34-й армійський корпус на Південно-Західному фронті (40 тис. солдатів і офіцерів). На з'їзді в Чигирині, де було задекларовано відновлення стану українських козаків, Скоропадського обрали почесним отаманом вільного козацтва. Керівники Центральної Ради ставилися до цього енергійного, ініціативного й популярного генерала-монархіста вкрай недоброзичливо, бо справедливо вбачали у зростанні його впливу загрозу демократії. Підтиском С. Петлюри Скоропадський змушений був залишити службу у військах і зблизився з партією українських хліборобів-демократів (заснована на Полтавщині у травні 1917 року). Близькі йому люди з І Українського (кол. 34-го) корпусу і вільного козацтва утворили так звану «Українську народну громаду». Ця організація лобістського типу почала проштовхувати думку про те, що тільки сильна диктаторська влада здатна вивести країну з безладдя і анархії. Найдоцільнішою, на їх погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на гетьмана — П. Скоропадський.

Ставши при владі, Скоропадський задекларував свій маніфест із зобов'язанням «негайно збудувати таку державну владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». Повідомлялося про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалося право приватної власності «як фундаменту культури й цивілізації».

Одночасно з маніфестом вийшли друком «Закони про тимчасовий державний устрій України». З них випливало, що УНР ліквідується, а замість неї постає так звана «Українська Держава».

Нова назва підтверджувала найгірші побоювання демократів про ліквідацію республіканської форми правління. Тимчасово, до скликання парламенту (у невизначеному майбутньому), законодавча влада зосереджувалася у гетьмана. Він залишав за собою також всю повноту виконавчої й судової влади.

Гетьманська держава визнавалася тільки Німеччиною її союзниками, і це було кращим доказом її ефемерності. Політичні партії різних напрямів, що діяли в Україні, прямо чи посередньо виступали проти Скоропадського.

Після приходу гетьмана до влади його старости і коменданти окупаційних військ почали силою відбирати у селян майно, передане їм земельними комітетами згідно законодавства Центральної Ради. У свої маєтки повернулися поміщики і дістали можливість викликати для захисту військові команди.

У червні 1918 р. гетьман задекларував, що максимум у землеволодінні обмежиться в майбутньому 25 га на одну особу, а поміщикам буде надано право продати свою землю державному банкові. У поточній політиці Скоропадський підтримував поміщиків, а не селян. У липні було прийнято закон «Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства». Він передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманенту селян, а організатори страйків на польових роботах підлягали тюремному ув'язненню.

Вже влітку 1918 року проти режиму Скоропадського відбулися масові виступи селян, робітників. Почалося формування революційних полків в Лівобережній Україні, партизанських загонів.

Розуміючи, що режим гетьмана П. Скоропадського приречений, українські соціалісти стають ініціаторами створення УНС, який очолив Винниченко. 14 листопада 1918 року на підпільному засіданню в Києві вони створюють Директорію.

Завдання Директорії – скинути гетьмана і відновити УНР.

Незабаром П. Скоропадський зрозумів, що його владі прийшов кінець. У листопаді 1918 року скінчилася Перша світова війна. Розпочалося виведення німецьких військ з України. На бік Директорії перейшли Запорізька дивізія, січові стрільці, сірожупанна дивізія. Гетьманські війська зазнали поразок під Києвом, Директорія з військом урочисто ввійшла в грудні 1918 року.

Гетьман відрікся від влади, згодом виїхав до Німеччини, де жив до самої смерті. Помер 23 квітня 1945 року.

Таким чином, гетьманський режим проіснував 7 з половиною місяців. Повна залежність від окупаційних військ Центральних держав, які розпочали відверто грабувати український народ, викликала обурення українства. Політичні партії лівої орієнтації відразу ж стали в опозицію до уряду П.Скоропадського. Спроба відновити стабільність шляхом повернення дореволюційного соціально-економічного устрою, насамперед на селі, була найсерйознішою помилкою П.Скоропадського. У відповідь на реакційну соціально-економічну політику гетьманського режиму вибухнули народні повстання.

Залишалася невирішеною й інша важлива проблема – національної незалежності Української Держави.

До позитивних моментів правління Петра Петровича Скоропадського слід віднести насамперед його багатогранну культурно-національну діяльність і активнішу, в порівнянні з Центральною Радою, зовнішню політику.

Список використаної літератури:

Щедріна І Е. Історія України в схемах і таблицях, 2000 р.

Новітня історія України 1-ша частина, 1914-1939 рр., 2002 р. Турченко П.Г.

Шляхами віків. 1997 р.