Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історичні статті

Дискусія як метод навчання історії в школі

Реформування політичної системи України, що супроводжується глибокими процесами демократизації, висуває нові вимоги до шкільної історичної освіти. Вона повинна не тільки допомогти учням засвоїти систему наукових знань, а й сформувати здатність в них творчо мислити, аргументовано захищати власну точку зору, критично ставитися до джерел інформації.

Одим із шляхів розв'язання цих завданнь є організація спілкування школярів на уроках історії за допомогою впровадження дискусійних методів.

Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів .Вона значною мірою сприяє розвитку мислення,дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку.Тому мета дослідження полягала у вивченні основних видів організації дискусії, ,а також виявленні особливостей її застосування як методу навчання.

У перекладі з латинської мови дискусія (discussio) означає розгляд,дослідження.Енциклопедичний словник дає визначення дискусії як публічного обговорення певного суперечливого питання або проблеми.[9,400]

У науковому обігу термін "дискусія" вживається у різних значеннях, а саме: як просте обговорення, учасники якого висловлюють думки, доповнюючи та уточнюючи певні судження чи факти, або як суперечку,зіткнення різних точок зору,позицій,підходів.У той же час дискусію дуже часто ототожнюють з полемікою, цілеспрямованим, емоційним, пристрасним відстоюванням уже наявної, сформованої та незмінної позиції. На думку М.Кларіна,відомого фахівця з педагогічної інноватики, головною рисою навчальної дискусії є цілеспрямований та впорядкований обмін ідеями, судженнями, думками в групі заради пошука істини. Але,як вважає дослідник ,цілеспрямованість - це не підпорядкування обговорення завданням учителя, а зрозуміла кожному учневі спрямованість на пошук нових знаннь– орієнтира (для майбутньої самостійної роботи) або знань – оцінки (фактів, подій, явищ). Цей показник яскраво виявляється при підбитті підсумків обговорення.

М.Кларін наголошує на тому, що справжня дискусія не повинна бути дидактичною ілюстрацією чи засобом формулювання заданої тези (хоча часто буває, що вона стає засобом переконання в тій чи іншій точці зору), а є вільним обміном думками, якими б непопулярними чи несподіваними для інших вони не були.

Взаємодія в навчальній дискусії будується не на висловлюваннях її учасниками по черзі власних думок, а на їх змістовно спрямованій самоорганізації, зокрема зверненні учнів один до одного та вчителя з метою поглибленого та різнобічного обговорення ідей, точок зору, проблем.

Суттєвою ознакою навчальної дискусії є діалогічна позиція педагога, що реалізується в спеціальних організаційних зусиллях та атмосфері спілкування, яка підтримується всіма учасниками дискусії [3]. Поштовхом до обговорення є створення за допомогою дискусійних питань проблемної ситуації. Оскільки ці питання найчастіше мають соціальний характер, дискусії широко використовують при викладені суспільних дисциплін. У навчанні історії цей метод застосовують значно рідше. Але за схемою проведення він схожий до дискусії з соціальних предметів. Відомий американський педагог і дослідник в галузі культури Ж.Барзун так сформулював вимоги до її організації: "Проведення дискусії на історичному матеріалі потрібно починати з формулювання конкретного історичного запитання. Не слід запитувати, хто був правий, а хто ні. У центрі уваги має бути імовірний перебіг подій. Що було б можливим за тих чи інших обставин? Що міг зробити або не зробити той чи інший історичний діяч для досягнення своєї мети? Чи дійсно мета відображала інтереси тієї соціальної групи, представником якої він є?Чи були можливі альтернативні дії ?і т.ін." [12; 18].Питання, яке пропонується учням, не повинно бути категоричним і надавати можливість для виявлення різних точок зору, де одна не виключає іншу.Воно має включати протиріччя та труднощі пов'язані з виучуваною проблемою, а також актуалізувати раніше засвоєні знання та створювати умови для прояву творчих здібностей учнів.

У сучасній як зарубіжній, так і вітчизняній педагогічній науці не існує єдиної точки зору щодо сутності дискусії як дидактичної категорії. Ряд авторів (М.Кларін, С.Мельникова, Л.Яворовська) вважають її формою організації навчання, наголошуючи на особливостях дискусії, пов'язаних з додатковими вимогами до організації уроку взагалі (утворення учнівських груп, розміщення учнів у класі). Інші дослідники (Ю.Бабанський, Б.Лихачов, І.Підласий, О.Савченко, С.Смирнов, В.Оконь) розглядають дискусію як метод навчання, але відносять його до різних груп методів. Так, польський учений В.Оконь, класифікуючи методи за їх дидактичною метою, включає дискусію до групи методів засвоєння знань. Російська дослідниця Т.Ільїна називає групу методів, до яких належить дискусія, методами здобуття нових знань, закріплення і вироблення умінь і навичок. Відомий автор С.Смирнов розглядає дискусію серед методів розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів. О.Савченко наголошує на тому, що дискусія передбачає організацію спілкувально-мовленевої діяльності, тому відносить її до словесних методів навчання [3, 130].

За класифікацією Ю.Бабанського, дискусія належить до методів стимулювання мотивації навчально-пізнавальної діяльності [1, 358]. У той же час Б.Лихачов, використовуючи класифікацію методів поетапного навчання, вважає, що дискусія належить до групи методів, яка забезпечує початковий етап процесу навчання і є складовою підгрупи власного відтворення[7, 402]. Інший російський науковець Б.Бадмаєв, який досліджує методи викладання у вищій школи, вважає дискусію одним з інтерактивних методів поряд з евристичною бесідою, „мозковою атакою", „круглим столом", „діловою грою", конкурсами практичних робіт та їх обговоренням, оскільки всі вони грунтуються на психології людських відносин та їх взаємодії[2, 333].

Кожний з цих підходів має сенс, оскільки розглядає різні аспекти застосування дискусії як методу навчання. У сучасній науці є спроби розглядати дискусію не як окремий метод, а як групу методів, побудованих на організації обміну думками між учасниками навчального процесу. Так, В.Ягупов відносить дискусію до словесних методів навчання, але зазначає, що деякі її види стали самостійними методами – це „круглий стіл", „мозкова атака" [11, 333].

Відома вітчизняна дослідниця, яка займається проблемами викладання історії, О.Пометун розглядає дискусію в контексті інтерактивних технологій навчання, виокремлюючи групу технологій опрацювання дискусійних питань, до яких належать метод „прес", метод „займи позицію", метод неперервної школи думок, дискусія в стилі телевізійного ток-шоу, оцінювальна дискусія та дебати [8, 66-79].

Прибалтійські вчені, зокрема В.Рудиня, вживає термін ''дискусійні методи'' і вважає, що до них належать дискусія-симпозіум, панельна дискусія, дебати, 6х6х6, концентричні кола та підраховуюча дискусія як альтернатива опитуванню [10]. Цю ж думку піділяє український методист К.Баханов, вважаючи найбільш уживаними серед дискусійних методів ''круглий стіл'', засідання експертної групи, форум, симпозіум, судове засідання, концентричні кола, 6х6х6 [4, 131]. Дослідниця проблем викладання історії в школі М.Короткова серед дискусій на історичні теми виокремлює такі види: дискусія з елементами ігрового моделювання, регламентована дискусія, проектна дискусія, дебати, „вертушка", круглий стіл, засідання експертної групи, дискусія –симпозіум [5,14-17].

Отже, аналіз праць вищезазначених авторів свідчить, що серед науковців не існує єдиної точки зору з приводу того, які саме методи належать до дискусійних. Уточнення поняття ускладнюється ще й тим, що різні дослідники дають різні назви одному й тому ж методу. Так, метод обговорення дискусійного питання, при якому учні розподіляються на два кола і розміщуються один навпроти друого називають: „вертушкою" (М.Єрохіна, М.Короткова) „концентричними колами" (В.Рудиня, К.Баханов), „каруселлю" (О.Пометун, Л.Пироженко). Метод, який ґрунтується на обговоренні проблеми в невеликій групі з подальшим викладом позицій у вигляді коротких виступів, називають панельною дискусією (В.Рудиня) або засіданням експертної групи (М.Короткова). Крім того, деякі дослідники пропонують такі варіанти обговорення дискусійних питань, як: судове засідання (К.Баханов), дискусія у стилі телевізійного ток-шоу (О.Пометун), дискусія з елементами ігрового моделювання (М.Короткова). Усі ці методи мають спільні риси: в їх основі лежить елемент гри та драматизації, а також погляд на проблему з позиції „учасників подій". Тому, на наш погляд, для цих методів доцільно використовувати назву – дискусія з елементами ігрового моделювання.

Дані узагальнення позицій науковців щодо дискусійних методів подаємо в таблиці № 1.

Таблиця № 1.

Вчені

К.Баханов (2000)

М.Короткова (2003)

О.Пометун, Л.Пироженко (2003)

В.Рудиня (1996)

В.Ягупов (2002)

Круглий стіл

+

+

+

Дебати

+

+

+

Мозкова атака

+

Метод „прес"

+

Метод „займи позицію"

+

Метод неперервної шкали думок

+

Дискусія з елементами ігор, моделювання

+

+

+

Оцінювальна дискусія

+

Дискусія-симпозіум

+

Засідання експертної групи (Панельна дискусія)

+

Концентричні кола, „вертушка", „карусель"

+

+

+

Дискусія-форум

+

6х6х6

+

Регламентована дискусія  

+  

Проектна дискусія

+

Таблиця є підтвердженням того, що найпоширенішими видами дискусійних методів є такі:

Дебати – це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних за позицією груп. Завдання учасників – висунути свої аргументи „за" і „проти" і в такий спосіб переконати решту учасників, не демонструючи свого вміння нападати на опонента. – це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних за позицією груп. Завдання учасників – висунути свої аргументи „за" і „проти" і в такий спосіб переконати решту учасників, не демонструючи свого вміння нападати на опонента.

Круглий стіл –вид дискусії, під час якої відбувається бесіда невеликої групи (не більше 5 учнів), які на рівних обговорюють визначене питання, спілкуються як один з одним, так і з рештою учнів класу, що складають аудиторію круглого столу [4, 131]. –вид дискусії, під час якої відбувається бесіда невеликої групи (не більше 5 учнів), які на рівних обговорюють визначене питання, спілкуються як один з одним, так і з рештою учнів класу, що складають аудиторію круглого столу [4, 131].

Дискусія-симпозіум – це вид дискусії, який об'єднує лекцію і групову роботу. Обговорення думок проходить у формі виступів членів групи із заздалегідь підготовленими повідомленнями, які відбивають їхні точки зору, після чого виступаючі відповідають на запитання класу. Така дискусія дозволяє не проводити тривалі лекції і особливо корисна тоді, коли йде обмін думками чи презентація результатів роботи. – це вид дискусії, який об'єднує лекцію і групову роботу. Обговорення думок проходить у формі виступів членів групи із заздалегідь підготовленими повідомленнями, які відбивають їхні точки зору, після чого виступаючі відповідають на запитання класу. Така дискусія дозволяє не проводити тривалі лекції і особливо корисна тоді, коли йде обмін думками чи презентація результатів роботи.

Панельна дискусія (засідання експертної групи) – обговорення дискусійного питання в групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається в два етапи: 1) обговорення означеної проблеми всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи у вигляді невеликих (2-3 хв.) виступів кожного її члена перед усім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається. (засідання експертної групи) – обговорення дискусійного питання в групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається в два етапи: 1) обговорення означеної проблеми всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи у вигляді невеликих (2-3 хв.) виступів кожного її члена перед усім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається.

Концентричні кола – дискусія невеликої групи учнів, котру залучають до спілкування інші учасники. Група обговорює дану тему, інші слухають, потім здійснюється обмін позиціями. Концентричні кола рекомендується використовувати в роботі з великими групами (15-30 уч.). Така дискусія проводиться два рази по п'ятнадцять хвилин [10, 7-9]. – дискусія невеликої групи учнів, котру залучають до спілкування інші учасники. Група обговорює дану тему, інші слухають, потім здійснюється обмін позиціями. Концентричні кола рекомендується використовувати в роботі з великими групами (15-30 уч.). Така дискусія проводиться два рази по п'ятнадцять хвилин [10, 7-9].

Дискусія з елементами ігрового моделювання (урок – судове засідання, дискусія у стилі телевізійного ток-шоу) –різновид дискусії, суть якої полягає у тому, щоб розглянути проблему не тільки з власної позиції, а й з позиції „учасників подій". Елемент гри дає можливість моделювати взаємодію людей у процесі досягнення різних цілей – навчальних, виховних, політичних, оскільки групові вправи у виробленні рішень в штучно створених умовах імітують реальну ситуацію. Групи у такій дискусії, як правило, доволі великі, тому доцільно давати завдання учням по рядах [5, 15]. (урок – судове засідання, дискусія у стилі телевізійного ток-шоу) –різновид дискусії, суть якої полягає у тому, щоб розглянути проблему не тільки з власної позиції, а й з позиції „учасників подій". Елемент гри дає можливість моделювати взаємодію людей у процесі досягнення різних цілей – навчальних, виховних, політичних, оскільки групові вправи у виробленні рішень в штучно створених умовах імітують реальну ситуацію. Групи у такій дискусії, як правило, доволі великі, тому доцільно давати завдання учням по рядах [5, 15].

Наведені види дискусії близькі за змістом, але мають свої особливості. Для того, щоб їх виявити, ми спробували відобразити їх основні ознаки у порівняльній таблиці (Таблиця № 2).

Таблиця № 2

Особливості деяких видів дискусії

Види дискусії

Круглий стіл

Засідання експертної групи

Дискусія-симпозіум

Концентрич-

ні кола

Дебати

Дискусія з елементами

ігрового моделювання

Призначення голови

-

+

-

-

+

-

Підготовка виступів

-

-

+

-

-

-

Розподіл ролей

-

-

-

-

-

+

Обговорення

+

+

-

+

+

-

Виступ

-

+

+

-

+

+

Пасивне сприйняття

-

+

-

+

-

-

Обговорення запитання

+

-

+

-

+

+

Виступає в ролі робочої групи

-

-

-

+

+

-

Аналіз таблиці свідчить про те, що обговорення учнями суперечливих питань складається з двох етапів: підготовчого і безпосередньо дискусії. Під час першого етапу призначається голова (засідання експертної групи, дебати), готуються виступи (дискусія-симпозіум) та розподіляються ролі (дискусія з елементами ігрового моделювання). Другий етап тісно пов'язаний з груповою роботою. Всі наведені види дискусії передбачають поділ класу на робочу групу, члени якої дискутують, і аудиторію, де в одних випадках учні виступають у ролі спостерігача (засідання експертної групи), а в інших беруть активну участь у дискусії (дебати, 6х6х6, дискусія з елементами ігрового моделювання).

Отже, можна зробити висновок, що основними ознаками дискусійних методів є:

наявність проблемної ситуації, створеної за допомогою дискусійного питання;

змістовна спрямованість самореалізації учнів, спілкування заради поглибленого вивчення проблеми під час пошуку різних засобів для вираження власних думок;

комунікативна основа, здобуття учнями знань під час спілкування один з одним та вчителем, заради роботи в певній групі для виконання спільного завдання, під час вироблення загального групового підходу та дотримання правил спільної пошукової діяльності;

логічна побудова методу: теза > аргумент > спростування або доведення тези;

організаційна завершеність: створення проблемної ситуації > її обговорення > прийняття узгодженого рішення > підбиття підсумків.

ЛІТЕРАТУРА

Бабанский Ю.К. Педагогика – М.:Просвещение, 1988. – 974 с.

Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологии. Учебно-методическое пособие для преподавателей и аспирантов вузов. – М.: Гуманитарн. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 303 с.

Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 160 с.

Кларин М.В. Инновации в обучении: метафоры и модели Анализ зарубежного опыта – М: Наука, 1997- 223 с.

Короткова М.В. Методика проведения игр и дискуссий на уроках истории. – М.: Изд.ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – 256 с.

Курилів В. Методика викладання історії: Навчальний посібник. – Львів, Торонто, Світ. – 2003. – 248 с.

Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций. Учебное пособие для студентов пед.уч.заведений и слушателей ИПК и ФПК. – М.:Юрайт, 1999. – 464 с.

8. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.метод.посібник. – К.: А.С.К., 2003. – 192 с.: іл..

9 Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1980. – 1600 с.

10. Учение об обществе и государстве. 9 класс. Пособие для учителя. –DАS, 1996. – 144 с.

11. Ягупов В.В.Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 506 с

Barsun J. Begin here: The forgotten condition of teaching and learning. Chicago 1991. – 56 p.

в школі

історії

Реформування політичної системи України, що супроводжується глибокими процесами демократизації, висуває нові вимоги до шкільної історичної освіти. Вона повинна не тільки допомогти учням засвоїти систему наукових знань, а й сформувати здатність в них творчо мислити, аргументовано захищати власну точку зору, критично ставитися до джерел інформації.

Одим із шляхів розв'язання цих завданнь є організація спілкування школярів на уроках історії за допомогою впровадження дискусійних методів.

Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів .Вона значною мірою сприяє розвитку мислення,дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку.Тому мета дослідження полягала у вивченні основних видів організації дискусії, ,а також виявленні особливостей її застосування як методу навчання.

У перекладі з латинської мови дискусія (discussio) означає розгляд,дослідження.Енциклопедичний словник дає визначення дискусії як публічного обговорення певного суперечливого питання або проблеми.[9,400]

У науковому обігу термін "дискусія" вживається у різних значеннях, а саме: як просте обговорення, учасники якого висловлюють думки, доповнюючи та уточнюючи певні судження чи факти, або як суперечку,зіткнення різних точок зору,позицій,підходів.У той же час дискусію дуже часто ототожнюють з полемікою, цілеспрямованим, емоційним, пристрасним відстоюванням уже наявної, сформованої та незмінної позиції. На думку М.Кларіна,відомого фахівця з педагогічної інноватики, головною рисою навчальної дискусії є цілеспрямований та впорядкований обмін ідеями, судженнями, думками в групі заради пошука істини. Але,як вважає дослідник ,цілеспрямованість - це не підпорядкування обговорення завданням учителя, а зрозуміла кожному учневі спрямованість на пошук нових знаннь– орієнтира (для майбутньої самостійної роботи) або знань – оцінки (фактів, подій, явищ). Цей показник яскраво виявляється при підбитті підсумків обговорення.

М.Кларін наголошує на тому, що справжня дискусія не повинна бути дидактичною ілюстрацією чи засобом формулювання заданої тези (хоча часто буває, що вона стає засобом переконання в тій чи іншій точці зору), а є вільним обміном думками, якими б непопулярними чи несподіваними для інших вони не були.

Взаємодія в навчальній дискусії будується не на висловлюваннях її учасниками по черзі власних думок, а на їх змістовно спрямованій самоорганізації, зокрема зверненні учнів один до одного та вчителя з метою поглибленого та різнобічного обговорення ідей, точок зору, проблем.

Суттєвою ознакою навчальної дискусії є діалогічна позиція педагога, що реалізується в спеціальних організаційних зусиллях та атмосфері спілкування, яка підтримується всіма учасниками дискусії [3]. Поштовхом до обговорення є створення за допомогою дискусійних питань проблемної ситуації. Оскільки ці питання найчастіше мають соціальний характер, дискусії широко використовують при викладені суспільних дисциплін. У навчанні історії цей метод застосовують значно рідше. Але за схемою проведення він схожий до дискусії з соціальних предметів. Відомий американський педагог і дослідник в галузі культури Ж.Барзун так сформулював вимоги до її організації: "Проведення дискусії на історичному матеріалі потрібно починати з формулювання конкретного історичного запитання. Не слід запитувати, хто був правий, а хто ні. У центрі уваги має бути імовірний перебіг подій. Що було б можливим за тих чи інших обставин? Що міг зробити або не зробити той чи інший історичний діяч для досягнення своєї мети? Чи дійсно мета відображала інтереси тієї соціальної групи, представником якої він є?Чи були можливі альтернативні дії ?і т.ін." [12; 18].Питання, яке пропонується учням, не повинно бути категоричним і надавати можливість для виявлення різних точок зору, де одна не виключає іншу.Воно має включати протиріччя та труднощі пов'язані з виучуваною проблемою, а також актуалізувати раніше засвоєні знання та створювати умови для прояву творчих здібностей учнів.

У сучасній як зарубіжній, так і вітчизняній педагогічній науці не існує єдиної точки зору щодо сутності дискусії як дидактичної категорії. Ряд авторів (М.Кларін, С.Мельникова, Л.Яворовська) вважають її формою організації навчання, наголошуючи на особливостях дискусії, пов'язаних з додатковими вимогами до організації уроку взагалі (утворення учнівських груп, розміщення учнів у класі). Інші дослідники (Ю.Бабанський, Б.Лихачов, І.Підласий, О.Савченко, С.Смирнов, В.Оконь) розглядають дискусію як метод навчання, але відносять його до різних груп методів. Так, польський учений В.Оконь, класифікуючи методи за їх дидактичною метою, включає дискусію до групи методів засвоєння знань. Російська дослідниця Т.Ільїна називає групу методів, до яких належить дискусія, методами здобуття нових знань, закріплення і вироблення умінь і навичок. Відомий автор С.Смирнов розглядає дискусію серед методів розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів. О.Савченко наголошує на тому, що дискусія передбачає організацію спілкувально-мовленевої діяльності, тому відносить її до словесних методів навчання [3, 130].

За класифікацією Ю.Бабанського, дискусія належить до методів стимулювання мотивації навчально-пізнавальної діяльності [1, 358]. У той же час Б.Лихачов, використовуючи класифікацію методів поетапного навчання, вважає, що дискусія належить до групи методів, яка забезпечує початковий етап процесу навчання і є складовою підгрупи власного відтворення[7, 402]. Інший російський науковець Б.Бадмаєв, який досліджує методи викладання у вищій школи, вважає дискусію одним з інтерактивних методів поряд з евристичною бесідою, „мозковою атакою", „круглим столом", „діловою грою", конкурсами практичних робіт та їх обговоренням, оскільки всі вони грунтуються на психології людських відносин та їх взаємодії[2, 333].

Кожний з цих підходів має сенс, оскільки розглядає різні аспекти застосування дискусії як методу навчання. У сучасній науці є спроби розглядати дискусію не як окремий метод, а як групу методів, побудованих на організації обміну думками між учасниками навчального процесу. Так, В.Ягупов відносить дискусію до словесних методів навчання, але зазначає, що деякі її види стали самостійними методами – це „круглий стіл", „мозкова атака" [11, 333].

Відома вітчизняна дослідниця, яка займається проблемами викладання історії, О.Пометун розглядає дискусію в контексті інтерактивних технологій навчання, виокремлюючи групу технологій опрацювання дискусійних питань, до яких належать метод „прес", метод „займи позицію", метод неперервної школи думок, дискусія в стилі телевізійного ток-шоу, оцінювальна дискусія та дебати [8, 66-79].

Прибалтійські вчені, зокрема В.Рудиня, вживає термін ''дискусійні методи'' і вважає, що до них належать дискусія-симпозіум, панельна дискусія, дебати, 6х6х6, концентричні кола та підраховуюча дискусія як альтернатива опитуванню [10]. Цю ж думку піділяє український методист К.Баханов, вважаючи найбільш уживаними серед дискусійних методів ''круглий стіл'', засідання експертної групи, форум, симпозіум, судове засідання, концентричні кола, 6х6х6 [4, 131]. Дослідниця проблем викладання історії в школі М.Короткова серед дискусій на історичні теми виокремлює такі види: дискусія з елементами ігрового моделювання, регламентована дискусія, проектна дискусія, дебати, „вертушка", круглий стіл, засідання експертної групи, дискусія –симпозіум [5,14-17].

Отже, аналіз праць вищезазначених авторів свідчить, що серед науковців не існує єдиної точки зору з приводу того, які саме методи належать до дискусійних. Уточнення поняття ускладнюється ще й тим, що різні дослідники дають різні назви одному й тому ж методу. Так, метод обговорення дискусійного питання, при якому учні розподіляються на два кола і розміщуються один навпроти друого називають: „вертушкою" (М.Єрохіна, М.Короткова) „концентричними колами" (В.Рудиня, К.Баханов), „каруселлю" (О.Пометун, Л.Пироженко). Метод, який ґрунтується на обговоренні проблеми в невеликій групі з подальшим викладом позицій у вигляді коротких виступів, називають панельною дискусією (В.Рудиня) або засіданням експертної групи (М.Короткова). Крім того, деякі дослідники пропонують такі варіанти обговорення дискусійних питань, як: судове засідання (К.Баханов), дискусія у стилі телевізійного ток-шоу (О.Пометун), дискусія з елементами ігрового моделювання (М.Короткова). Усі ці методи мають спільні риси: в їх основі лежить елемент гри та драматизації, а також погляд на проблему з позиції „учасників подій". Тому, на наш погляд, для цих методів доцільно використовувати назву – дискусія з елементами ігрового моделювання.

Дані узагальнення позицій науковців щодо дискусійних методів подаємо в таблиці № 1.

Таблиця № 1.

Вчені

К.Баханов (2000)

М.Короткова (2003)

О.Пометун, Л.Пироженко (2003)

В.Рудиня (1996)

В.Ягупов (2002)

Круглий стіл

+

+

+

Дебати

+

+

+

Мозкова атака

+

Метод „прес"

+

Метод „займи позицію"

+

Метод неперервної шкали думок

+

Дискусія з елементами ігор, моделювання

+

+

+

Оцінювальна дискусія

+

Дискусія-симпозіум

+

Засідання експертної групи (Панельна дискусія)

+

Концентричні кола, „вертушка", „карусель"

+

+

+

Дискусія-форум

+

6х6х6

+

Регламентована дискусія  

+  

Проектна дискусія

+

Таблиця є підтвердженням того, що найпоширенішими видами дискусійних методів є такі:

Дебати – це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних за позицією груп. Завдання учасників – висунути свої аргументи „за" і „проти" і в такий спосіб переконати решту учасників, не демонструючи свого вміння нападати на опонента. – це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних за позицією груп. Завдання учасників – висунути свої аргументи „за" і „проти" і в такий спосіб переконати решту учасників, не демонструючи свого вміння нападати на опонента.

Круглий стіл –вид дискусії, під час якої відбувається бесіда невеликої групи (не більше 5 учнів), які на рівних обговорюють визначене питання, спілкуються як один з одним, так і з рештою учнів класу, що складають аудиторію круглого столу [4, 131]. –вид дискусії, під час якої відбувається бесіда невеликої групи (не більше 5 учнів), які на рівних обговорюють визначене питання, спілкуються як один з одним, так і з рештою учнів класу, що складають аудиторію круглого столу [4, 131].

Дискусія-симпозіум – це вид дискусії, який об'єднує лекцію і групову роботу. Обговорення думок проходить у формі виступів членів групи із заздалегідь підготовленими повідомленнями, які відбивають їхні точки зору, після чого виступаючі відповідають на запитання класу. Така дискусія дозволяє не проводити тривалі лекції і особливо корисна тоді, коли йде обмін думками чи презентація результатів роботи. – це вид дискусії, який об'єднує лекцію і групову роботу. Обговорення думок проходить у формі виступів членів групи із заздалегідь підготовленими повідомленнями, які відбивають їхні точки зору, після чого виступаючі відповідають на запитання класу. Така дискусія дозволяє не проводити тривалі лекції і особливо корисна тоді, коли йде обмін думками чи презентація результатів роботи.

Панельна дискусія (засідання експертної групи) – обговорення дискусійного питання в групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається в два етапи: 1) обговорення означеної проблеми всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи у вигляді невеликих (2-3 хв.) виступів кожного її члена перед усім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається. (засідання експертної групи) – обговорення дискусійного питання в групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається в два етапи: 1) обговорення означеної проблеми всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи у вигляді невеликих (2-3 хв.) виступів кожного її члена перед усім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається.

Концентричні кола – дискусія невеликої групи учнів, котру залучають до спілкування інші учасники. Група обговорює дану тему, інші слухають, потім здійснюється обмін позиціями. Концентричні кола рекомендується використовувати в роботі з великими групами (15-30 уч.). Така дискусія проводиться два рази по п'ятнадцять хвилин [10, 7-9]. – дискусія невеликої групи учнів, котру залучають до спілкування інші учасники. Група обговорює дану тему, інші слухають, потім здійснюється обмін позиціями. Концентричні кола рекомендується використовувати в роботі з великими групами (15-30 уч.). Така дискусія проводиться два рази по п'ятнадцять хвилин [10, 7-9].

Дискусія з елементами ігрового моделювання (урок – судове засідання, дискусія у стилі телевізійного ток-шоу) –різновид дискусії, суть якої полягає у тому, щоб розглянути проблему не тільки з власної позиції, а й з позиції „учасників подій". Елемент гри дає можливість моделювати взаємодію людей у процесі досягнення різних цілей – навчальних, виховних, політичних, оскільки групові вправи у виробленні рішень в штучно створених умовах імітують реальну ситуацію. Групи у такій дискусії, як правило, доволі великі, тому доцільно давати завдання учням по рядах [5, 15]. (урок – судове засідання, дискусія у стилі телевізійного ток-шоу) –різновид дискусії, суть якої полягає у тому, щоб розглянути проблему не тільки з власної позиції, а й з позиції „учасників подій". Елемент гри дає можливість моделювати взаємодію людей у процесі досягнення різних цілей – навчальних, виховних, політичних, оскільки групові вправи у виробленні рішень в штучно створених умовах імітують реальну ситуацію. Групи у такій дискусії, як правило, доволі великі, тому доцільно давати завдання учням по рядах [5, 15].

Наведені види дискусії близькі за змістом, але мають свої особливості. Для того, щоб їх виявити, ми спробували відобразити їх основні ознаки у порівняльній таблиці (Таблиця № 2).

Таблиця № 2

Особливості деяких видів дискусії

Види дискусії

Круглий стіл

Засідання експертної групи

Дискусія-симпозіум

Концентрич-

ні кола

Дебати

Дискусія з елементами

ігрового моделювання

Призначення голови

-

+

-

-

+

-

Підготовка виступів

-

-

+

-

-

-

Розподіл ролей

-

-

-

-

-

+

Обговорення

+

+

-

+

+

-

Виступ

-

+

+

-

+

+

Пасивне сприйняття

-

+

-

+

-

-

Обговорення запитання

+

-

+

-

+

+

Виступає в ролі робочої групи

-

-

-

+

+

-

Аналіз таблиці свідчить про те, що обговорення учнями суперечливих питань складається з двох етапів: підготовчого і безпосередньо дискусії. Під час першого етапу призначається голова (засідання експертної групи, дебати), готуються виступи (дискусія-симпозіум) та розподіляються ролі (дискусія з елементами ігрового моделювання). Другий етап тісно пов'язаний з груповою роботою. Всі наведені види дискусії передбачають поділ класу на робочу групу, члени якої дискутують, і аудиторію, де в одних випадках учні виступають у ролі спостерігача (засідання експертної групи), а в інших беруть активну участь у дискусії (дебати, 6х6х6, дискусія з елементами ігрового моделювання).

Отже, можна зробити висновок, що основними ознаками дискусійних методів є:

наявність проблемної ситуації, створеної за допомогою дискусійного питання;

змістовна спрямованість самореалізації учнів, спілкування заради поглибленого вивчення проблеми під час пошуку різних засобів для вираження власних думок;

комунікативна основа, здобуття учнями знань під час спілкування один з одним та вчителем, заради роботи в певній групі для виконання спільного завдання, під час вироблення загального групового підходу та дотримання правил спільної пошукової діяльності;

логічна побудова методу: теза > аргумент > спростування або доведення тези;

організаційна завершеність: створення проблемної ситуації > її обговорення > прийняття узгодженого рішення > підбиття підсумків.

ЛІТЕРАТУРА

Бабанский Ю.К. Педагогика – М.:Просвещение, 1988. – 974 с.

Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологии. Учебно-методическое пособие для преподавателей и аспирантов вузов. – М.: Гуманитарн. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 303 с.

Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 160 с.

Кларин М.В. Инновации в обучении: метафоры и модели Анализ зарубежного опыта – М: Наука, 1997- 223 с.

Короткова М.В. Методика проведения игр и дискуссий на уроках истории. – М.: Изд.ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – 256 с.

Курилів В. Методика викладання історії: Навчальний посібник. – Львів, Торонто, Світ. – 2003. – 248 с.

Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций. Учебное пособие для студентов пед.уч.заведений и слушателей ИПК и ФПК. – М.:Юрайт, 1999. – 464 с.

8. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.метод.посібник. – К.: А.С.К., 2003. – 192 с.: іл..

9 Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1980. – 1600 с.

10. Учение об обществе и государстве. 9 класс. Пособие для учителя. –DАS, 1996. – 144 с.

11. Ягупов В.В.Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 506 с

Barsun J. Begin here: The forgotten condition of teaching and learning. Chicago 1991. – 56 p.