Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історичні статті

Фетишизм як один з видів первісних релігій

Питання про первісні релігійні вірування — важливе і досить складне в історії релігії. Передусім це стосується часу появи найдавніших релігійних уявлень. З цією проблемою пов’язана також низка питань про інтелектуальні, емоційно-почуттєві та вольові здібності людини, з якими, в свою чергу, тісно переплітається проблема формування уявлень про надприроднє та віри в нього.

Особливо великою розбіжністю думок позначені питання про причини виникнення, процес становлення та форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже повна відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, загалом недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників. З’ясування ж цієї проблеми може допомогти у вирішенні багатьох запитань, відповідь на які остаточно не знайдено і по сьогодення.

Австрійський етнограф, лінгвіст і богослов В.Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамонотеїзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого “первісного монотеїзму”. В.Шмідт у праці “Походження ідеї Бога”, наводячи численні свідчення про вірування історично відсталих племен і народів, робить спробу довести, що нібито уже в ранніх віруваннях мали місце уявлення про єдиного Бога, а найдавніші фетишизм, тотемізм тощо були “магічними засобами” їхнього виразу. Проте ідея первісного єдинобожжя, яка обмежувала релігію виключно іманентними зв’язками, тим самим фактично знімала питання про її еволюцію, а відтак не потребує якогось історико-культурного виправдання. Саме тому вона піддавалася критиці з боку тих релігієзнавців, які вважали, що задовго до появи теїстичних уявлень релігія існувала у формах, які не знали віри в богів, тим більше — в єдиного Бога.

французький історик релігії Шарль де Брос вважав найдавнішою формою вірувань фетишизм; Дж.Мак-Ленан, Дж.Фрезер, Е.Дюркгейм та багато інших — тотемізм; чимало хто з дослідників ще й досі переконаний, що анімізм був вихідною формою релігійних вірувань.

розповсюдженим віруванням первісної людини є фетишизм (від португальського fetiço — чарівний, чудодійний), що полягає у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями.

Поняття фетишизму як форми релігії оплутане значною неясністю, оскільки різні дослідники надають цьому терміну різних значень. Дійсно, у той час як одні дослідники (Шульце) називають фетишизмом шанування будь-яких матеріальних предметів (включаючи небесні тіла, людей і тварин), інші (Штернберг, Той) схильні обмежувати обсяг цього поняття, включаючи в нього тільки шанування неживих і притім земних предметів. Одні автори при цьому називають фетишем матеріальний предмет, якому віддається шанування (де Бросс), інші відносять цю назву не до самого предмета, а до духа, що перебуває в ньому (Тайлор, Спенсер, Шурц), в той час як треті вважають характерною рисою фетишизму саме невіддільність предмета від духа, що живе у ньому (Вайц, Харузін, Зеленін). Мало того, хоча більшість авторів називають фетишем матеріальний об’єкт культу, є дослідники, схильні настільки розширювати це поняття, що в нього включаються не тільки об’єкти, але і матеріальні приналежності культу (наприклад, церковне начиння, одяг), що самі по собі не є предметом шанування (Францев). Нарешті, для інших дослідників терміни “фетиш”, “фетишизм” означають не який-небудь визначений вид шанованих предметів, а певне ставлення людини до надприродного світу, саме те ставлення, при якому людина вірить у свою здатність примусити надприродні істоти служити собі.

Вперше феномен фетишизації докладно описав французький дослідник Шарль де Брюс у книзі “Культ богів-фетишів”. Він вважав, що фетиші — це предмети неживої природи, що привертали увагу людини якимись особливими рисами. Справді, фетишистські уявлення пов’язувалися не з усіма, а лише з особливими предметами та явищами. Для людини ранньородового суспільства, наприклад, не кожний камінець міг бути фетишем, а лише той, який вражає уяву особливостями форми чи обставинами, за яких його знайшли.

Але неправильним було б за прикладом де Брюса та деяких інших дослідників, вважати фетишизм за віру в надприродні властивості мертвих предметів. Таке тлумачення фетишизму суперечить самій його сутності як уособленню неживої природи. Фетиші — не просто предмети, а, за уявою людини, що їх вшановує, — істоти, наділені власним життям і здатні саме завдяки якимось таємничим, надприродним, надчуттєвим властивостям певним чином діяти на людину та її довкілля, тобто цим предметам приписувалися не притаманні їм властивості (здатність зцілювати, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні і т. ін.). Якщо після звертання до предмета людині вдавалося досягти успіху в практичній діяльності, вона вважала, що в цьому їй допоміг фетиш, і залишала його собі. Якщо ж людина зазнала якої-небудь невдачі, то фетиш викидали чи заміняли іншим. Поводження первісних людей з фетишами говорить про те, що вони не завжди ставилися з належною повагою до обраного предмета: за зроблену допомогу йому дякували, за безпорадність “карали”. З цієї точки зору є цікавим африканський звичай катування фетишів, причому не тільки для їхнього покарання, але і для спонукання до дії. Наприклад, просячи про що-небудь фетиш, африканці вбивали в нього залізні цвяхи, думаючи, що після цього фетиш краще запам’ятає звернені до нього прохання й обов’язково виконає їх.

Особлива, прихована сила фетишів, талісманів, амулетів — це так звана мана. Термін “мана” європейські антропологи XIX в. запозичили в аборигенів Полінезії і Меланезії, які називали так силу, що керує природними процесами. Реальний зміст поняття “мана” не зводиться ні до “імперсональної сили”, ні до “надприродного”. Найбільш придатне значення слова — “вища сила”. Людина володіє маною, коли вона щаслива, таланлива і демонструє якісь екстраординарні досягнення, наприклад, як хлібороб, воїн чи вождь.

Щоб змістовніше уявити “механізм” утворення фетишистських уявлень, візьмемо до уваги умови їхньої появи. На основі багатовікового досвіду людина ранньородового суспільства вже виробила уявлення про те, що будь-яка її дія певним чином пов’язана з її власною вольовою діяльністю, її бажаннями, метою. Але, обмежена в знаннях про навколишній світ і про саму себе, людина ще не могла дати розумного пояснення ні природи цього зв’язку, ні причини змін, що відбуваються навколо неї. Абстрагуючи різні прояви власної мислительної і вольової діяльності, люди за аналогією з собою дійшли до думки, що й предмети та явища природи є живими істотами, наділеними розумовими та вольовими якостями, завдяки яким вони є чуттєво-надчуттєвими і можуть вступати в стосунки з людиною і між собою. Таке винесення власних смислів на інші “значення”, власних розумових і вольових якостей на природу вело свідомість людини до уяви про здатність речей цілеспрямовано змінювати свої дії щодо людини, подібно до того, як вона сама змінює спрямованість своїх дій щодо навколишнього світу.

Елементи фетишизму збереглися в релігійному уявленні людей і по сьогодення. Досить оглянути навіть загальним поглядом історію релігій усіх народів, щоб переконатися в тім, що фетишистські уявлення становлять невід’ємну частину будь-якої релігії. Навряд чи є хоч одна з них, у якій фетишистські вірування не займали б більш-менш помітного місця. Фетишизм складає один з найбільш постійних елементів усякої релігії. Це — універсальне явище історії релігійних вірувань.

Висновок

Фетишизм (від португ. fetico — зачарована річ) — це віра в існування у матеріальних об'єктів надпри­родних властивостей. Фетишами називають мате­ріальні предмети, що їм віруючі приписують надпри­родні властивості.

Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія "подвоювала" шляхи впливу на природу, то фетишизм "подвоїв" ще й вла­стивості матеріальних об'єктів.

До реальної користі матеріальних предметів дода­вались їхні надприродні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.

В сучасних релігіях фетишизм зберігається у ви­гляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани й амулети. Талісман, з погляду мар­новірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, ггідковки, ладанки, кулони, слоники, іграшки.

Як бачимо, у ранньородовому суспільстві складається специфічний, суперечливий збіг соціумних та гносеологічних обставин — саме таких, у яких крилася можливість появи релігійних вірувань. Соціумною причиною виникнення останніх став не просто низький, а такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який був ще недостатнім для послідовно правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей. Інакше кажучи, розвиток умов матеріального життя людей приводить до того, що на певному етапі їхньої історії, у ранньородовому суспільстві, складаються й гносеологічні передумови появи релігії. Вони пов’язані, кажучи загалом, із здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизувати й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та його здатність впливати на людину і її довкілля.

Наявність названих причин та передумов релігійних вірувань з необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були подеколи наївні, не завжди чітко визначені первісні вірування, представлені чуттєво-надчуттєвим, а опісля — демоністичним типами.

Список використаної літератури

1. К. Леві-Строс “Структурна антропологія”, К., Основи, 1997р.

2. Дж.Дж. Фрэзер “Золотая ветвь”, 2-е изд., М., Издательство политической литературы, 1986г.

3. Э.Б. Тайлор “Первобытная культура”, М., Издательство политической литературы, 1989г.

4. К. Леві-Строс “Первісне мислення”, К., Український центр духовної культури, 2000р.

5. С.А. Токарев “Ранние формы религии”, М., Издательство политической литературы, 1990г.

6. М. Элиаде “Словарь религий, обрядов и верований”, М., Рудомино, 1997г.

7. Г. Бидерман “Энциклопедия символов”, М., Республика, 1996г.

8. “Мифы народов мира: энциклопедия в 2-х томах” под ред. С.А. Токарева, М., Большая Российская энциклопедия, 1998г.

9. М. Мюллер “Введение в науку о религии // Классики мирового религиоведения”.— М., 1996г.