Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історичні статті

Південна Україна середини ХVІII ст. у працях Шарля Де Пейсонеля

Завдяки зусиллям багатьох вчених протягом останніх 10-15 років був зроблений значний крок вперед у дослідженнях доросійського періоду в історії Північного Причорномор'я. Водночас маю наголосити на тому, що й досі не введені до наукового обігу не тільки великі масиви архівних документів, але й значна частина праць та описів, що були опубліковані переважно за кордоном. До кола останніх слід включити низку книг та нарисів французького дипломата, археолога та історика Шарля де Пейсонеля. Він безумовно заслуговує на своє власне місце у вітчізняній історіографії, яке було б гідним та відповідним значенню його непересічної постаті. Однак спочатку наведемо його стислу біографію.

Шарль (Клод-Шарль) де Пейсонель (1727-1790 рр.) народився на півдні Франції (в Марселі) у родині дипломата та археолога Шарля де Пейсонеля (1700-1757 рр.). Відомо, що на початку 1730-х років Пейсонель-батько відвідав берега Малої Азії, де провів археологічні розкопки деяких давньогрецьких міст. За значні дипломатичні досягнення під час підписання Білградської мирної угоди (1739 р.) король Людовік ХV призначив йому персональну пенсію та присвоїв графський титул. Поки що можна сказати, що принаймні з середини чи кінця 1730-х років по 1745 рік включно Ш. де Пейсонель працював у Константинополі, а у 1747 році був призначений консулом Франції у Смірні (сучасному Ізмірі, Туреччина), куди виїхав разом зі своїм сином, про якого і йдеться далі.

Шарль де Пейсонель-молодший, продовживши сімейну традицію, також вибрав для себе дипломатична кар'єру. Як і його батько, він спочатку був посланцем у Смирні, посля чого був направлений до Константинополя, а у 1754 році – відряджений до Криму в якості консула французького короля при дворі кримського хана. Там він перебував як мінімум до кінця 1758 року, після чого був консулом Франції в Кандії (на острові Крит, у 1760-1763 рр.) і знову у Смирні (до 1778 або, за деякими джерелами, навіть до 1783 р.). Закінчивши службу в міністерстві іноземних справ Франції, Ш. де Пейсонель оселився у Парижі, де усю решту свого життя займався редакцією та публікацією численних нарисів і щоденників, які зробив за роки свого тривалого перебування на Сході.

А згадати йому було про що, оскільки значну частину свого життєвого шляху французький дипломат присвятив дослідженню археології, історії, географії, етнографії та торгівлі різних куточків Порти Оттоманскої. Ш. де Пейсонель є автором численних праць, в яких під тим чи іншим кутом зору описано багато сучасних країн та їхніх народів, зокрема й півдня сучасної України. Як дипломат-практик він надавав особливого значення аналізу зовнішньополітичної, внітрішної суспільно-політичної та військової ситуації, хоча деякі його роботи є більш спеціальними.

Його перший друкований твір, опубликований в Парижі у 1754 році, мав назву «Звіт про сучасні повстання у Персії та Грузії») [33]. А ще через 11 років побачила світу одна з найвідоміших праць Ш. де Пейсонеля «Історичні та географічні спостереження за варварськими народами, що мешкали на берегах Дуная та Понта Евксинського» [34]. Хоча ця книга присвячена здебільшого античній та середньовічній історії та географії Північного Причорномор'я, в ній наявна цікава інформація стосовно розглядаємого нами періоду, до якої ми обов'язково повернемось трохи нижче.

Ш. де Пейсонель був найактивнішим участником полеміки з низки актуальних проблем зовнішньої політики Франції. Міжнародні конфлікти і кризи другої половини XVIII ст., пов'язані з так званим «східним питанням», знашли своє відображення у численних творах та публікаціях спостерігачів цих подій, що є свідченням нарастаючого інтересу освіченої частини європейського суспільства до маловідомого їй тоді східного регіону. Так, у 1784 році були опубліковані «Нотатки барона де Тотта щодо турків та татарів» і Ш. де Пейсонель одразу ж відгукнувся на них критичними зауваженнями, які були надруковані у п'ятому томі другого видання книги Ф. де Тотта [35]. До речі, саме вони користувались неабиякою популярністю у інтелігенції Російської імперії, зокрема у Херсоні та Києві, що засвідчив, наприклад, відомий південноамериканський революціонер Франсіско Міранда, який у 1786 році привіз з собою до Росії кілька примірників книги Ф.Тотта з нотатками Ш. де Пейсонеля [13, 35].

Вжe у 1787 році побачив світ його «Трактат про чорноморську торгівлю» [36], який одразу ж отримав ще більшу відомість та розповсюдження. Вже за рік ця книга вийшла в Амстердамі новим виданням під дещо іншою назвою «Observations sur le commerce de la Mer Noire» (Спостереження щодо чорноморської торгівлі) [37], а ще через рік вона була опублікована у німецькому перекладі [4, 498–499]. Очевидно, що наведені факти відображають дуже значний інтерес до чорноморського регіону, що мав тоді місце і в передових країнах Західної Європи. Очевидно, що наведені факти відображають дуже значний інтерес до чорноморського регіону, що мав тоді місце і в передових країнах Західної Європи.

Під час Французької революції Ш. де Пейсонель був одним з авторів періодичного видання, яке виходило під редакцією відомого французького просвітителя та політичного діяча М.Ж.А. Кондорсе («Bibliothиque de l'homme public»). В останні роки свого життя Ш. де Пейсонель опублікував низку книг, які були присвячені перспективам зовнішньої політики Франції, зокрема, й по відношенню до Російської імперії [38; 39; 40].

Слід підкреслити, що деякі зі згадані вище праць Ш. де Пейсонеля присутні в провідних бібліотеках Україні, зокрема усі вони без виключення наявні у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Потрапили вони до неї з двох колишніх бібліотечних збірок – Рішельєвського ліцею (попередника Одеського університету) та майоратного будинку Воронцових в Одесі (в наш час складає так званий іменний Воронцовський фонд Накової бібліотеки ОНУ) [19; 20, 18–57].

Проте далеко не всі твори Ш. де Пейсонеля, які безпосередньо стосуються теми нашої статті, були опубліковані за його життя. Відомо, що після його смерті залишились у рукописах наступні роботи: «Історична записка про Російську імперію, татарську державу, Черкесію, Дагестан, ногайців та козаків», «Записка щодо повстання ногайців» (1758), «Політичні міркування про незалежність татарів та російське судноплавство на Чорному морі» (1772), «Про те, як надати татарській незалежності міцності та стабільності і як заважати росіянам досягнути успіху в їхньому підкоренні» (1772) і нарешті «Міркування про мирну угоду між Росією та Портою, що була укладена у Кайнарджику» (1777).

Отже, навіть простого переліку опублікованих, а також рукописних праць Ш. де Пейсонеля цілком достатньо, щоби зробити висновок про його значний внесок у історіографію Південної України 1750-80-х років. Однак межах цієї статті ми зосередимо увагу в першу чергу на його монографії «Трактат про Чорноморську торгівлю», яка отримала розповсюдження на території Російської імперії переважно у своєму першому французькому виданні [36].

Хоча ця книга ніколи не видавалась російською мовою в повному обсязі, дореволюційні дослідники Північного Причорномор'я звичайно були з нею знайомі і доволі часто посилались. Так, ще у 1794 році Андрій Мейер навів у своїй відомій монографії «Опис Очаківької землі» невеличкий фрагмент з неї, в якому Ш. де Пейсонель повідомів дані про вивіз товарів з північно-західної частини Очаківської області до Туреччини через містечко Дубосари на Дністрі у 1759 році (Дод. 1) [12, 137–138]. Вже на початку ХІХ ст. в своїх розвідках з історії та географії її використав один з перших російських дослідників Кавказу С.М. Броневський [5]. Цим він по суті поклав початок сталої традиції, оскільки й до наших часів названу працю значно краще знають та поціновують на Кубані, Північному Кавказі та у Східному Причорномор'ї (в першу чергу в Абхазії), ніж скажімо, у Південній Україні та в Криму.

Саме тому вже у 1886 році значна частина «Трактату про чорноморську торгівлю», що стосується саме Східного та Північно-Східного Причорномор'я, була перекладена та видана видатним кубанським дослідник Є.Д. Феліциним [28]. Вже через п'ять років цей переклад-реферат був опублікований у розширеному вигляді у «Кубанскому збірнику» [29]. Треба сказати, що цій роботі поталанило, оскільки вона друкувалась ще тричі: у Краснодарі у 1927 р. [15]; Нальчику (вибірково) у 1974 р. [16] та знову в Краснодарі у 1990 р. [17].

Проте, публікація цих видань, нажаль, майже не відобразилась на популярізації книги в Україні, оскільки усі вони були видруковані незначними накладами. Так, «Трактат про чорноморську торгівлю» не згадується у відомих збірках та оглядах творів західноєропейських подорожників та вчених («чужинців») про землі сучасної України, що належать В. Січинському [25], Ол. Вінтоняку [6], Дм. Наливайку [14] та М. Подрезовій (по Південній Україні) [19]. Саме тому у додатках з невеликими купюрами та деякими коментарями нами наведені переклади трьох з вісьми розділів книги, які були видані свого часу Є.Д. Феліциним (Дод. 2-4). Крім того, автор вирішив републікувати тут же ще один невеликий фрагмент «Трактату» Ш. де Пейсонеля в перекладі українською мовою, який був наведений у збірці документів та матеріалів, присвячених історії міста Хаджибея (Одеси) (Дод. 5) [9, 135].

Проте, низка фахівців, які безпосередньо займались різними аспектами історії Південної України ХVIIІ сторіччя, час від часу звертались до «Трактату про чорноморську торгівлю». Так, наприклад, С.Я. Боровий понад 40 років тому написав спеціальну статтю, присвячену ролі Франції у зовнішньторгівельних операціях на Чорному морі в останній третині XVIII – на початку XIX ст., в якій особливу увагу приділив Ш. де Пейсонелю та його праці [4]. Пізніше А.В. Бойко звернув увагу на цю працю як на важливе джерело з історії запорозького козацтва [2].

Щоправда, інтерес до цієї книги значно пожвавився в останні п'ять-шість років [7; 9; та ін.], але відсутність її повного російського або українського видання й досі аж ніяк не сприяє повноцінному дослідженню та вирішенню цілої низки проблем доволі складного періоду 1750-60-х років в історії Північного Причорномор'я. Підкреслимо, що для цих часів і без того відчувається постійний брак як опублікованих матеріалів, так і архівних джерел (особливо іноземного походження) [Див., наприклад: 1; та ін.], на відміну, скажімо, від наступного періоду 1775-1800 років [3; та ін.]. Оскільки здійснення проєкту по перекладу й виданню такої книги потребує значних зусиль, коштів та доволі тривалого часу, ми можемо тільки порекомендувати сучасним дослідникам історії Південної України поки що користуватися перекладом Є.Д. Феліцина, стосовно якого зробимо декілька більш чи менш загальних зауважень.

Передусім, ознайомлення з цією роботою дає нам повне право наголосити на тому, що в ній присутній значний обсяг цінної та доволі різноманітної інформації. Цілком зрозуміло, що в першу чергу вона стосується торгівлі на території усього Кримського ханства. Оскільки, як вірно помітив сам Ш. де Пейсонель, «всі ногайці мають однакові звички та звичаї, однаковий спосіб життя, отже, й однакові потреби і торгівлю» (Дод. 4), наведені факти значною мірою мають безпосередне відношення й до тих племен, що мешкали у 1750-х роках у степах Північного Причорномор'я та Приазов'я, отже – на землях материкової (точніше, степової) частини сучасної Південної України.

На наш погляд, особливої уваги заслуговує опис адміністративного устрою Кримського ханства взагалі та ногайських орд зокрема, а також організації військової справи у ногайців. Непересічний інтерес мають також дані про доволі складну грошову систему Кримського ханства, систему мір та ваг, відкупів, перелік експортних та імпортних товарів та ціни на них, а також детальний опис торгівлі рабами. Звичайно, що певною мірою така характеристика відображає і особливості господарства тих часів, яке вели як кримські татари, так і ногайці. Стосовно останніх можна сказати, що значна частина з них (особливо Буджакська орда) у середині ХVIII ст. вже практично перейшли від кочового способу існування до осілого чи напівосілого життя, що в першу чергу проявилось у доволі поширенному росповсюдженні серед них землеробства, хоча й у доволі примітивних формах.

Частина цієї інформації має пряме відношення до етнографії ногайців, хоча Ш. де Пейсонель, судячи з усього, не ставив перед собою за мету її цілеспрямоване дослідження. До речі, цікаві дані щодо цього можна знайти у іншому письмовому джерелі того часу – путівних замітках німецького купця Николаса Клеємана, зроблених у 1768-70 роках [31], які відомі також у французькому та російському перекладах [10; 32]. Особливого значення має його яскравий опис ногайського аула, розташованого десь на середині шляху від Бендер до Очакова, в якому йому довелось провести одну ніч [21].

Слід підкреслити також точність та вичерпність переважної більшості фактів, зібраних та наведених Ш. де Пейсонелем. Проте, сказане на перший погляд ніби-то не стосується його загальної характеристики ногайських орд. Так, у ще одному маловідомому документі того часу – описі кордону Запорозької Січі з Кримським ханством (складений у 1766 році секретарем Іноземної колегії Василем Чернявським), що також частково наведений нами в додатках до статті для порівняння (Дод. 5), йдеться про ще одну ногайську орду, а саме Єдичкульску, яка мешкала між берегом Азовського моря та лівим берегом Дніпра. Факт присутності тієї ж самої орди під назвою Едишул-мулті зафіксував всього через три роки і згаданий нами вище Н.Є. Клеєман, який, до речі повідомив не про чотири (або п'ять), а вже про сім ногайських орд, які підкорялися кримському хану. Зауважимо, що таке явне неспівпадіння майже одразу помітив німецький вчений Тунманн, але він навіть не спробував його поясніти, очевидно, не маючи відповідних матеріалів [27, 45–46]. В той же час насправді тут немає ніякої загадки, оскільки, за даними фахівців з історії ногайців, Єдичкульска ногайська орда була переведена на територію Кримського ханства близько 1759 року [8]. Ясно, що Ш. де Пейсонель охарактеризував ту ситуацію, що мала місце під час його безпосереднього перебування в Криму, і тому в нас немає ніяких підстав для його звинувачування у необ'єктивністі.

Наведений приклад ше раз свідчить про те, що у середині ХVIII ст. ситуація в розглядаємому регіоні іноді дуже суттєво змінювалась протягом навіть не десятиліть, а лише кількох років. У зв'язку з цим очевидно слід мати на увазі, що стан ногайського суспільства, зафіксований Ш. де Пейсонелем, В. Чернявським та Н.Е. Клеєманом (1750-1760-х років, навіть з охарактеризованими змінами) і частково висвітлений Тунманном, ні в якому разі не можна переносити на характеристику ногайского суспільства як раніше (особливо, на період 1700-1734 років), так і протягом 1770-1787 років (до початку нової російсько-турецької війни), що іноді дозволяють собі деякі дослідники.

Проте інший момент, який стосується Єдисанської орди, всеж-таки викликає сумніви. Ш. де Пейсонель повідомив, що вона складається з п'яти племен, які мають назви Сарифу, Делігель, Березен, Хаджидер та Сарияр (Дод. 3). Однак, ці імена насправді є нічим іншим як назвами гідрографічних об'єктів Бузько-Дністровського степового межиріччя: Сарифу (точніше, Сари-су) – найвірогідніше, річка та лиман Кучурган, Делігель (Делі-гель) – Тилігульський лиман (озеро) та річка, Березен – Березанський лиман та річка Березань (своріше за все, лівий рукав цього лиману; оскільки правий мав тоді назву Сасік-Березен), Хаджидер (Аджі-дере) – балка, що впадає у Дністровский лиман в районі сучасного Овідіополя, Сарияр (Сари-яри) – сучасна назва поки не встановлена. Отже, перед нами виникла таж сама ситуація, яку Є.Д. Феліцин зафіксував раніше по відношенню до запропонованого Ш. де Пейсонелем розподілення на окремі племена Кубанської ногайської орди (Див. примітку 31 у додатку 3). Звичайно такий підхід французького вченого потребує більш детального вивчення, але вже зараз можна припустити, що він міг мати на увазі не назви орд, а місця розташування їх адміністративних центрів, що цілком вірогідно.

Що стосується решти інформації, яка міститься у монографії «Трактат про чорноморську торгівлю», то вона, на нашу думку, безумовно заслуговує на більш детальний та всебічний аналіз з боку фахівців, а ми зі свого боку можемо лише додати до сказаного карту, яка певною мірою слугує ілюстрацією до проаналізованої книги. Йдеться про «Сartе des Environs du Dnieper ou Borysthene, Anciens et Moderne, de la Crimee et de la Mer de Zabache. D'aprиs les cartes Ms. [Manuscripts] de M. de Peyssonnel № III, IV, V et VI et Publiйe en Juillet 1765». (Карта околиць Дніпра або Борисфена, стародавня і сучасна, Криму та Азовського моря. Згідно рукописних карт г-на де Пейсонеля № III, IV, V та VI, опублікованих у липні 1765 р.). Вона була опублікована у 1765 році в іншій монографії Ш. де Пейсонеля і, судячи з легенди, складена автором на підставі четирьох карт його батька. Про одну з них Пейсонель-молодший побіжно згадав у тексті тієї ж книги [34]. Навіть попереднього ознайомлення із цією картою виявилось досить, щоби зробити висновок про те, що не дивлячись на доволі дрібний масштаб, вона своєю точністю та інформативністю вигідно відрізняється від усіх відомих нам російських карт регіону, створених до 1769 року (Рис. 1).

Як бачимо, цей картографічний документ сам по собі є доволі цікавим джерелом з історії усього Північного Причорномор'я, оскільки на ньому, крім інформації стосовно античної та середньовічної географії, що досліджена Ш. де Пейсонелем у тексті книги [22], одночасно нанесена ситуація, яка відповідає саме середині ХVIII ст. З неї звернемо увагу на Дніпровські пороги, Нову Запорозьку Січ (Poutcal), місця розташування ногайських орд, хоча на карті позначена також ціла низка населених пунктів та фортець, а також велика кількість річок, островів, заток та ін. Однак, на жаль, детальний аналіз змісту цієї карти забрав би занадто багато місця, а також викликав необхідність залучення знавця тюркських мов та фахівця з топонімії.

Таким чином, викладені у цій статті факти дают нам повне право стверджувати, що французький дипломат та вчений Клод Шарль де Пейсонель дійсно був непересічною постаттю в історії усього Північного Причорномор'я. Ми сподіваємось, що наша робота не тільки послугує для увічнення його імені і в нашій країні, а найголовніше – дасть поштовх для того, щоби до його творчого спадку звернулись фахівці з самих різних галузей історичної та географічної науки.. D'aprиs les cartes Ms. [Manuscripts] de M. de Peyssonnel № III, IV, V et VI et Publiйe en Juillet 1765». (Карта околиць Дніпра або Борисфена, стародавня і сучасна, Криму та Азовського моря. Згідно рукописних карт г-на де Пейсонеля № III, IV, V та VI, опублікованих у липні 1765 р.). Вона була опублікована у 1765 році в іншій монографії Ш. де Пейсонеля і, судячи з легенди, складена автором на підставі четирьох карт його батька. Про одну з них Пейсонель-молодший побіжно згадав у тексті тієї ж книги [34]. Навіть попереднього ознайомлення із цією картою виявилось досить, щоби зробити висновок про те, що не дивлячись на доволі дрібний масштаб, вона своєю точністю та інформативністю вигідно відрізняється від усіх відомих нам російських карт регіону, створених до 1769 року (Рис. 1).

Як бачимо, цей картографічний документ сам по собі є доволі цікавим джерелом з історії усього Північного Причорномор'я, оскільки на ньому, крім інформації стосовно античної та середньовічної географії, що досліджена Ш. де Пейсонелем у тексті книги [22], одночасно нанесена ситуація, яка відповідає саме середині ХVIII ст. З неї звернемо увагу на Дніпровські пороги, Нову Запорозьку Січ (Poutcal), місця розташування ногайських орд, хоча на карті позначена також ціла низка населених пунктів та фортець, а також велика кількість річок, островів, заток та ін. Однак, на жаль, детальний аналіз змісту цієї карти забрав би занадто багато місця, а також викликав необхідність залучення знавця тюркських мов та фахівця з топонімії.

Таким чином, викладені у цій статті факти дают нам повне право стверджувати, що французький дипломат та вчений Клод Шарль де Пейсонель дійсно був непересічною постаттю в історії усього Північного Причорномор'я. Ми сподіваємось, що наша робота не тільки послугує для увічнення його імені і в нашій країні, а найголовніше – дасть поштовх для того, щоби до його творчого спадку звернулись фахівці з самих різних галузей історичної та географічної науки.

Література

1. Андреєва С.С. Матеріали з історії Південної України ХVIII cт. у фондах Архіву зовнішньої політики Російської імперії // Південна Україна ХVIII-XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. - Вип. 7. - Запоріжжя: РА Тандем-У, 2003. - С. 7-34.

2. Бойко А.В. Французька історіографія XVIII століття у дослідженнях з історії запорізького козацтва // Проблемы историографии и источниковедения Запорожского казачества. - Запорожье, 1992. - С. 19-23.

3. Бойко А.В. Джерела з історії Південної України останньої чверті ХVIII ст в архівосховищах Москви та Петербурга: Покажчик справ. - Запоріжжя: Тандем-У, 1996.

4. Боровой С.Я. Франция и внешнеторговые операции на Черном море в последней трети XVIII – начале XIX в. // Французский ежегодник за 1961 год. - М., 1962. - С. 496-506.

5. Броневский С.М. Новейшие географические и исторические известия о Кавказе. Извлечение по Центральному и Северо-Западному Кавказу. - М., 1823. (репринтне вид.: Нальчик, 1999).

6. Вінтоняк О. Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини ХVIII століття. - Львів-Мюнхен, 1995.

7. Грибовський В.В. Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування // Південна Україна ХVIII-XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. - Вип. 6. - Запоріжжя: РА Тандем-У, 2001. - С. 151-171.

8. Грибовський В. До питання про походження і час зосередження ногайців у Північному Причорномор'ї // Матеріали перших Новицьких читань. - Запоріжжя, 2002. - С. 133-136.

9. Історія Хаджибея (Одеси) 1415-1795 рр. в документах / За ред. Т.Г.Гончарука. - Одеса: АстроПринт, 2000.

10. [Клеєман Н.Е.] Клееманово путешествие из Вены в Белград и Новую Килию. - С.-Пб., 1783.

11. Корсакова Н.А., Науменко В.В. Е.Д.Фелицын – летописец земли кубанской // Российские исследователи Кавказа (Сер. «История, археология, этнография). - Вып. 19. - Краснодар, 1999.

Література

1. Андреєва С.С. Матеріали з історії Південної України ХVIII cт. у фондах Архіву зовнішньої політики Російської імперії // Південна Україна ХVIII-XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. - Вип. 7. - Запоріжжя: РА Тандем-У, 2003. - С. 7-34.

2. Бойко А.В. Французька історіографія XVIII століття у дослідженнях з історії запорізького козацтва // Проблемы историографии и источниковедения Запорожского казачества. - Запорожье, 1992. - С. 19-23.

3. Бойко А.В. Джерела з історії Південної України останньої чверті ХVIII ст в архівосховищах Москви та Петербурга: Покажчик справ. - Запоріжжя: Тандем-У, 1996.

4. Боровой С.Я. Франция и внешнеторговые операции на Черном море в последней трети XVIII – начале XIX в. // Французский ежегодник за 1961 год. - М., 1962. - С. 496-506.

5. Броневский С.М. Новейшие географические и исторические известия о Кавказе. Извлечение по Центральному и Северо-Западному Кавказу. - М., 1823. (репринтне вид.: Нальчик, 1999).

6. Вінтоняк О. Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини ХVIII століття. - Львів-Мюнхен, 1995.

7. Грибовський В.В. Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування // Південна Україна ХVIII-XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. - Вип. 6. - Запоріжжя: РА Тандем-У, 2001. - С. 151-171.

8. Грибовський В. До питання про походження і час зосередження ногайців у Північному Причорномор'ї // Матеріали перших Новицьких читань. - Запоріжжя, 2002. - С. 133-136.

9. Історія Хаджибея (Одеси) 1415-1795 рр. в документах / За ред. Т.Г.Гончарука. - Одеса: АстроПринт, 2000.

10. [Клеєман Н.Е.] Клееманово путешествие из Вены в Белград и Новую Килию. - С.-Пб., 1783.

11. Корсакова Н.А., Науменко В.В. Е.Д.Фелицын – летописец земли кубанской // Российские исследователи Кавказа (Сер. «История, археология, этнография). - Вып. 19. - Краснодар, 1999.

12. Мейер А. Повествовенное, землемерное и естествословное описание Очаковская земля, содержащиеся в двух донесениях. - С.-Пб., 1794.

13. Миранда Ф. Путешествие по Российской империи. - М., 2001.

14. Наливайко Дм. Очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. - К.: Основи, 1998.

15. Пейсонель М. Исследование торговли на Черкесско-Абхазском берегу Черного моря в 1750-1762 годах / В изложении Е.Д. Фелицина. - Краснодар, 1927.

16. Пейсонель К. Трактат о торговле на Черном море // Адыги, балкарцы и карачаевцы в известиях европейских авторов ХШ-ХIХ вв. - Нальчик, 1974.

17. Пейсонель М. Материалы для истории черкесского народа в изложении Е.Д.Фелицина. - Краснодар: Северо-Кавказский филиал традиционной культуры М.Ц.Т.К. "Возрождение", 1990. - (zihia.narod.ru/paisonel.htm). 1990. - (zihia.narod.ru/paisonel.htm).

18. Петлюра С. Памяти Е.Д. Фелицына. 10 декабря 1903 г. // Областное обозрение и Вестник казачьих войск. - 1904. - 11 января. - № 2.

19. Подрезова М. Описи подорожей ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. по Україні в іменних фондах наукової бібліотеки ОДУ ім.І.І.Мечникова // Південь України. Одеса: Четвертий міжнародний конгрес україністів. Доповіді та повідомлення. - О.: АстроПринт, 1999. - С. 414-421.

20. Савельєва Є., Полевщикова О., Шепельська І. Українська книга в іменних фондах Наукової бібліотеки Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова: бібліографічний покажчик. – Одеса: АстроПринт, 1999.

21. Сапожников И.В. Домостроительство у ногайских татар и турецко-татарского населения Северного Причерноморья: по описаниям второй половины ХVIII в. // Матеріали перших Новицьких читань. - Запоріжжя, 2002. - С. 136-143.

22. Сапожников И.В. Очерки истории исследований Ольвии и Березани: до начала ХІХ ст. от Р.Х. // Stratum plus. - 2001-2002. - № 3. - С. 452-461.

23. Сапожников И.В., Кожокару В.М. Российские карты земель Юго-Западной Украины и Молдовы времен войны 1768-1774 гг. // Наукові записки Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ. - Т. 6. - К., 2001. - С. 189-194.

24. Сапожников И., Солодова В. Перелік карт та планів, які стосуються Хаджибея (Одеси) та Буго-Дністровського межиріччя, другої половини ХVIII ст. // Хаджибей – Одеса та українське козацтво: 1415-1797 роки. - Одеса: ОКФА, 1999. - С. 310-325.

25. Січинський В. Чужинці про Україну: вибір з описів подорожей про Україну та інших писань чижинців про Україну за десять століть. - К.: Довіра, 1992.

26. [Тотт Ф.] Записки барона Тотта о татарском набеге 1769 года // Киевская старина. - 1883. - Т. VII, Ч. 9-10 (сентябрь-октябрь). - С. 135-198.

27. Тунманн. Крымское ханство. - Симферополь: Таврия, 1991.

28. Фелицын Е.Д. Западно-кавказские горцы и ногайцы в XVIII столетии по Пейсонелю: материалы по истории западнокавказских горцев // Кубанские областные ведомости. - 1886. - № 22.

29. Фелицын Е.Д. Западно-Кавказские горцы и ногайцы в XVIII столетии по Пейсонелю // Кубанский сборник: Труды Кубанского областного статистического комитета. - Т. 2. Екатеринодар, 1891. - С. 1-35. - (отд. оттиск; опубликована карта Кубанской области 1775-76 гг. с показанием расположения ногайских орд).