Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історичні статті

Проблеми становлення українського флоту

Поява цієї роботи зумовлена перш за все загальною нерозробленістю проблеми в цілому, що не може не викликати різного роду зловживань і спекуляцій на цю тему. А тому зразу ж слід чітко окреслити коло найактуальніших питань на які слід звернути особливу увагу, бо без їх вивчення годі сподіватись на об'єктивність нашої історії.

Серед цих питань, зокрема слід звернути особливу увагу не тільки на появу флоту взагалі, а на роль флоту в розвитку торгівельно-економічних зв'язків з державами Середземномор'я і Чорноморськими сусідами. Але брак відповідних документів не сприяв висвітленню цих питань. Оскільки Україна досить довгий час перебувала під владою Російської імперії, то здавалося б говорити про існування свого флоту немає ніяких підстав. Хоча той внесок, який було зроблено українським народом в розвиток морської справи Росії, і який сприяв її становленню не тільки як цивілізованої, але й морської держави, переоцінити дуже важко. А тому, значення цього внеску потребує в наш час певної уваги і детельного вивчення, хоча б для того щоб довести повну безпідставність претензій Росії щодо Чорноморських приоритетів. Для цього слід детальніше розглянути не тільки причини появи і розвитку Чорноморського флоту і флоту України, а й визначити роль і місце нашого народу в цих процесах.

В ряду мало досліджених проблем нашої історії, як це не дивно, виявилась маренистика. Хоча за всіма ознаками Україна належить до морських держав. За радянських часів існувала хибна концепція про початок морської історії з часів Петра-І, і ні про який внесок України в розбудову флоту не могло бути й мови хоча б через те, що наявність власного флоту навіть в далекому минулому є ознакою державності. А визнати це - означало піддати сумніву "велику цивілізаторську місію старшого брата". Хоча маємо доволі прикладів існування нашого флоту з княжих часів. Ще античні автори приділяли певну увагу морським аспектам життя автохтонного населення Північного Причорномор'я. Так Тацит подає нам дуже цінні відомості про судна населення Північного Причорномор'я: " Варвары с удивительной быстротой понастроили себе кораблей и безнаказанно бороздили море. Корабли эти называются у них "камары", борта их расположены близко друг к другу, а ниже бортов корпус расширяется, варвары не пользуются при постройке кораблей ни медными, ни железными скрепами. Когда море бурно и волны высоки, поверх бортов накладывают доски, образующие что-то вроде крыши, и защищенные таким образом барки легко маневрируют. Грести на них можно в любую сторону, эти суда оканчиваются острым носом и спереди и сзади, так что могут с полной безопасностью причаливать к берегу и одним и другим концом."[8.189] Їх інформація дещо доповнюється знахідками гідроархеологів, щоправда дещо пізнішого періоду, зробленими в басейні Дніпра. Так в 1984 році поблизу острова Хортиця було знайдено судно датоване приблизно 1395 - 1475 р.р. Його довжина 5,2м. ширина 0,6 м., висота 50 см. Це судно - довбанка, зроблене з суцільного дерева. В верхній частині воно має невелике поглиблення для лав і укладки сіток та якоря. Корма має дещо загострений вигляд. В верхній частині корми розташований майданчик для веслувальника-керманича. В 1985 році на 70 м. вище за течією було знайдено судно X - XI ст. Дубове, довжиною 11 м., ширина 65 см.[16.174] За своїми формами ці судна дуже схожі на відому "чайку", лише менші за розмірами. Хоча за своїми мореходними якостями навряд чи їй поступалися, і цілком можуть бути прообразом козацьких суден пізнішої епохи. Конструктивні аналоги маємо й у скандинавських народів. Так "Гождацький" човен VIII ст. також мав прямий парус, був безпалубним гребним судном універсального використання. Його розміри і технологія виготовлення були дуже схожі з козацькими судами. [11]

Достеменно відомо з "Повісті Времінних літ" що в літо 907 року пішов київський князь Олег на греків на двох тисячах кораблів, кожен з котрих містив 40 різноплеменних слов"янських воїнів.[12.24] Ця військово-морська армада висадивши десант на узбережжі противника успішно виконала завдання і повернулась з перемогою над наймогутнішою тодішньою державою - Візантією. Подібні морські експедиції здійснювали і пізніші київські князі. Як відомо, вже в IX столітті Київська держава мала могутній флот, здатний діяти і в Середземномор'ї, і добре навчену і згуртовану морську піхоту. Літопис, оповідаючи про події початку X ст., подає відомості про могутній флот і морську піхоту Русичів, як звичайний усталений факт, а кількість кораблів в експедиціях Олега і Ігоря свідчать про те, що цей флот знаходиться в розквіті і давно вже проминув стадію свого формування і утворення. Отже нашому флотові 90 років тому виповнилось принаймні 1000 років.

Занепад Київської держави після монгольського лихоліття на певний час відкинув наш народ від морських справ, але і з наступною епохою прагнення опанувати Чорне море яскраво проявляється з початком козаччини. За часів Великого князівства Литовського наші південні кордони князь Семен Олелькович (1455-1471) твердою рукою проклав по берегу Чорного моря від устя Дністра до Дніпрового лиману, а Очаків був важливим торговельним портом, як Тягиня /Бендери/ і Тавань/Берислав/.[7.60]

Вже в кінці XVI ст. козаки розгорнули наступ на володіння Отоманської Порти з моря. Нове XVII ст. запорожці відкрили морським походом під Кілію. У травні 1602 р. вони на 30 чайках і кількох відбитих у турок галерах розгромили турецьку ескадру.

Першим українським адміралом, який на відміну від своїх попередників князів-флотоводців, зробив виходи в Чорне море не епізодичними, а систематичними, був гетьман Конашевич-Сагайдачний. Він в 1606 р. організував нову військово-морську експедицію на Кілію, Білгород і Варну - нездоланну, як тоді вважалось фортецю. Запорожці взяли її з моря сходу, висадивши добірний морський десант. Так розпочалася "доба героїчних походів", як називають історики козацькі морські експедиції першої половини XVIIст., які пов'язані з ім'ям Сагайдачного. З ним у морські походи виправлялися уже не сотні, а тисячі козаків. Інколи в море виходило більше 300 чайок з 20 тис. чоловік. Гуманна суть цих походів полягала в визволенні тисяч полонених, які конали в рабстві. Розроблена Сагайдачним тактика морського бою дозволяла козакам долати навіть більш численого супротивника з кращим озброєнням. Італієць Д'Асколі, що спостерігав морські бої козаків, писав: "Вони такі відважні, що не тільки при рівних силах, але й 20 чайок не побояться на 50 галер напасти, як то буває щорічно." Навіть турки визнавали що "...на всій землі немає людей сміливіших, які менше б за все боялися смерті." Мандрівник П'етро делла Валле засвідчив, що у 1616-1618 р.р. володарі Колхіди послали козакам дари за захист на морі. "Козаки не раз ходили зі своїм флотом до берегів Колхіди і знаходили там люб'язний прийом... Козаки захищають на морі торгівельні кораблі цих володарів. В даний момент вони панують на Чорному морі"[1.75] Ось так, не більше і не менше.

Панування на морі дозволило запорожцям здійснити нечувані операції не тільки проти неприступних фортець Кафи, Трапезунду і Синопу, а навіть проти самої столиці Отоманської імперії - Стамбулу. Спаливши на очах безпорадного султана передмістя і порт, запорожці рушили на Січ, знищивши вдодачу вислану їм навздогін турецьку ескадру.

Все XVII ст. панували запорожці на Чорному морі. І після Сагайдачного виросла ціла когорта флотоводців-полковників: Палій, Свічка, Мирович, Пашковський, Мокієвський, Козьменко, кошовий Шарпило і інші.[1.75]

Будували свої чайки козаки під Київом, в Січі, Переволочній, Кодаку, Новобогородицьку, при усті Самари і Орелі і навіть нижче Очакова в урочищі Стрілиця - далеко від своїх володінь на території супротивника. Вони були не тільки чудовими мореплавцями-навігаторами, а й справними коробелами. Встановлено, що 60 козаків будували свою чайку всього 15 днів. В той час, коли на головній тогочасній російській верфі у Брянську в 1698 році навіть будувати такі суда ніхто не вмів, не те що ходити на них. З цього приводу брянський стольник Сільвестр Огибалов писав в Москву, що його люди "струговому дєлу нє обучєни" і їх, цар Петро збирав з усіх усюд.[6.19] Та й то своїм плотникам можна було доручити тільки заготівлю лісу. Вчили росіян будувати і оснащувати кораблі не тільки запорожці а й іноземні майстри: Єнгель Хартоха, Вілім Бенн, Керт Хрестьян і інші. Та й воювати на морі московити ніяк не могли. Це визнавав в 1697 році амбасадор Отто Плейер, який сповіщав свого імператора про велику допомогу московським військам з боку запорожців, котрі вислали 1,5 тис. козаків на чайках для підтримки з моря. Це визнає і сучасний російський дослідник І.В.Богатирьов:" В отношении закрепления на черноморском побережье знаменательно событие июля 1696 г., когда 1,5 тыс. запорожцев во главе с атаманами Я.Морозом и Чалым вышли на своих чайках в море и дерзко напали на турецкий караван, захватив 16 шедших в Очаков судов с хлебом."[5.436]

Але, як це не дивно про морських негоціантів-запорожців ми абсолютно нічого не знаємо, хоча торгівельні відносини лежать в основі міжнародних стосунків будь якої держави. І про цей аспект історії Запорозьких Вольностей написано взагалі не так вже й мало. Майже всі видатні історики Запоріжжя так чи інакше торкались цього питання. І врешті решт підсумувавши всі попередні студії на цю тему неважко прийти до висновку, що ця галузь господарства запорожців завжди була чи не найголовнішою в їх економічній діяльності. Це особливо яскраво проявилось в останній період існування Вольностів, коли зимівниче хутірське господарство запорожців стало товарним і торгівельні оборудки з сусідніми державами стали невпинно зростати. За свідченнями тогочасних літописців польський король Стефан Баторій лиш формально підтверджував своїми грамотами дозвіл козакам будувати човни для Чорного моря. А в 1649 році Богдан Хмельницький підписав "Договір між Турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути."[4] Де основну увагу приділив саме торгівельним аспектам взаємостосунків. Аналізуючи цей документ впадає в очі поділ плавзасобів на "галери" і "кораблі". На нашу думку, саме в такий спосіб розрізняли два головних тогочасних типа суден: переважно віійськове і переважно торгівельне, хоча звісно кожен з них в разі потреби міг використовуватись за будь яким призначенням. Важко не погодитись з висновками В.І.Сергійчука, що підписання цього документа мало надзвичайно велике значення для зміцнення міжнародного авторитету українського козацтва. Адже вперше в своїй історії воно визнавалося як рівний партнер могутньої сусідньої держави, з правом відкривати в столиці Порти постійне представництво.[13.167]

Одним з побічних фактів, який при певних доказах міг би служити аргументом на користь морської торгівлі козаків можна вважати факт використання дводечних трищоглових кораблів. Один з них зображено на гравюрі 1622 року в супроводі козацьких "чайок". А інший на прапорі Війська подарованому козакам російською царицею і який зараз зберігається в Ермітажі Санкт-Петербургу. Його детальний опис був зроблений ще Д. Яворницьким і докладно зупинятись на ньому немає сенсу.[17.270] Зазначимо лише, що саме цей тип судна найкраше поєднує в собі якості торгівельного і водночас військового корабля водовміщенням приблизно 1000 т., який міг нести вантажу близько 20 - 30 тон. Це судно типу "люгер" - для каботажного плавання. А за кількістю гармат його легко можна визначити як корвет.[9.41]

Запорожці нам відомі тільки як повновладні господарі Чорного моря ще з XVII ст. Їх морські рейди скидаються на піратство. Навіть конструктивно запорозька "чайка" дуже скидається на римську "лібурну" - головний тип піратських суден одного з італійських племен. І жодних свідчень про купецько-торгівельні подорожі. Хоча важко уявити морський народ який би не користувався морськими комунікаціями. Та й закидаючи запорожцям в піратстві, не слід забувати, що воно з'явилось в стародавньому світі як продукт яктивної торгівлі. І через цю стадію розвитку пройшли, в той чи інший спосіб, всі морські народи і країни. Англія ніколи б на стала "володаркою морів", якби не провадила певної протекціоністської політики що до піратства, яке власне і зробило її такою. Відомо що "найвидатніші" пірати Англії отримали дворянство і високі посади з рук вдячної королеви саме за свої морські "подвиги". Вона ж видавала так звані "каперські патенти" всім хто бажав займатись піратством. А це значною мірою сприяло економічному і політичному утвердженні країни. Це стосується й інших морських країн - Іспанія, Франція, Голандія і інші. А значить і в даному випадку повинна була б діяти така ж схема, аби не дуже потужні зовнішні фактори - перманентна національно-визвольна боротьба, яка не дозволила цим процеса розвиватись і завершитись. Тому маємо лиш поодиноку згадку про те, що інколи козаки приставали до грузинських берегів аби спродати трофеї, та про те що грузинські володарі Дадіані та Гуріелі підтримували з козаками торгівельні і військово-політичні зв'язки.[1.75] Отже ці зв'язки все ж були, і підтримувати їх можна було тільки морем, а значить слід шукати і відповідні засоби та документи. І вони є, лише чекають на своїх дослідників в різних архівах.

Можна стверджувати, що всі спроби Росії вийти і закріпитися на Чорному морі спиралися головним чином на запорожців і в подальші часи. Прикладів більш ніж достатньо: Досить згадати так звану "Запорозьку" верф на о.Хортиця, де головними будівничими суден були ті ж самі запорожці. Або Кодацьких лоцманів, без яких жодне судно з провіантом і реманентом не пройшло б пороги. Їх сміливість і професіоналізм привели в захват не тільки царицю Катерину-II і її придворних, а й іноземних монаршіх осіб і діпломатів, які її супроводжували під час відомої подорожі на південь в 1787 році.[17.79] Отаман лоцманів Півторацький за мужність отримав навіть дворянство, а його сину було жалувано чин прапорщика.[15.69]

Того ж року вийшов монарший указ про створення державної лоцманської служби на порогах: "...записать в лоцманы 100 человек употребя к сему преимущественно бывших запорожцев яко людей к проводу судов через пороги привыкших..."[2.спр.1-7]

Протягом всіх російсько-турецьких війн запорожці приймали найактивнішу участь в бойових діях на морі й річках Чорноморського басейну. Природжені мореплавці, вони вільно почували себе і далеко від своєї головної бази - Січі. Дунайська флотилія запорожців успішно здобувала славу російській зброї і залишила після себе цілий пласт цікавих і майже не досліджених документів в військово-морському архіві Санкт-Петербургу. Деякі з них частково використовувались. В одному з номерів Київської Старовини за 1884 рік була опублікована запорозька реляція про перемогу над турецьким флотом в гирлах Дніпра в 1769 році. В рапорті до Коша військовий старшина Стягайло повідомляв про блискучу перемогу козацької флотилії над 20 судами неприятеля. В результаті чого "...турецьких три кораблі й очаківський тамбар розбили... в оних же судах гармат мідних подекілька з усчім запасом затопили хоча й треба було їх забрать, та за часпою палбою неприятеля ті затоплені суда оставили."[19.129] А в 1825 році російська картографічна служба проміряючи лиман натрапила на місце описаних подій і склала детальну карту з позначенням місцезнаходження затоплених кораблів. Вони і зараз чекають на дні своїх дослідників, як і петербургські архіви.[14]

Цікаво, що морську славу росіянам здобували здебільшого іноземці. Принаймні про це свідчать списки морських екіпажів де 90% командного офіцерського складу мають іноземні прізвища, а 70% рядових набрані з України і також мають відповідні прізвища. Показовим в цьому плані є національне співвідношення серед найвидатніших російських морських дослідників-мандрівників XVIIIст.: Ф.Белінсгаузен, І.Крузенштерн і М.П.Лазарев. Та й відкриття свої вони робили на збудованих за кордоном кораблях.[13.116] Іноземців на російській службі приваблювала платня і можливість швидко зробити карьеру, яку вони і робили руками безправних кріпаків вдягнених в військову форму.

Без сумніву, сучасна Росія має право пишатися своїми здобутками, але при цьому не слід забувати хто і як їх для неї зробив. Як власне і нам, пора осмислити свої здобутки для чужих. Раз і назавжди позбутися комплексу меншовартості, який в нас так успішно виховали і закріпили на генному рівні. Вирвавшись врешті решт з лабет найкривавішої імперії, наш народ одержав можливість самостійно творити власну долю. Але це стане можливим лише тоді, коли ми відкинувши нав'язані нам чужі стереотипи, напишемо самі свою історію, грунтуючись виключно на здоровому глузді, національних інтересах і об'ективних документальних даних. Треба в решті-решт реалізувати гасло европейських істориків:"ad Fonfes - до джерел" і самим написати власну історію. Документи чекають на своїх дослідників, а запорожці на правдиве висвітлення історії. Слід раз і назавжди повернути їм вкрадену російськими царедворцями славу і розвіяти міф про приорітети Росії на Чорному морі.

ЛІТЕРАТУРА:

О. Апанович. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1994.

Архів Кримської автономної республіки. ф.535. оп.1. 2739. арк.1-7.

Богатырев И.В. Судостроение для Черного моря.//Судостроение N1. 1988.

Документи Б. Хмельницького (1648 - 1657р.р.) К., 1961.

Елагин С.И. История русского флота. СПб., 1864.

История Малой России. ч.ІІІ. М., 1822.

Цитується за І.М.Каманіним.//Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. К., 1894.

Цит. за Петерсом.: "Морское дело в античных государствах Северного Причерноморья." М., 1980.

Курти О. Постройка моделей судов. Ленинград. 1988.

Морской словарь. Ленинград. 1989.

Повість минулих літ.К.,1989.

Сергійчук В.І. Іменем Війська Запорізького. К., 1991.

Слово о флоте Российском. Симферополь.1988.

ЦГА ВМФ России. ф.212.

Устное повествование бывшего запорожца Никиты Коржа. Одесса. 1842.

Шаповалов Г.І. Древности степного причерноморья и Крима.// Подводние исследования судов X-XI и XIV- XV в.в. у острова Хортица. Запорожье. 1991.

Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. Дн-вск. 1989.

Яворницький Д.І. Історія Запорозьких козаків в 3-х т. Львів. 1990. т.1. 19.Киевская Старина. т.Х. сентябрь. 1884.

О. Апанович. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1994.

Архів Кримської автономної республіки. ф.535. оп.1. 2739. арк.1-7.

Богатырев И.В. Судостроение для Черного моря.//Судостроение N1. 1988.

Документи Б. Хмельницького (1648 - 1657р.р.) К., 1961.

Елагин С.И. История русского флота. СПб., 1864.

История Малой России. ч.ІІІ. М., 1822.

Цитується за І.М.Каманіним.//Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. К., 1894.

Цит. за Петерсом.: "Морское дело в античных государствах Северного Причерноморья." М., 1980.

Курти О. Постройка моделей судов. Ленинград. 1988.

Морской словарь. Ленинград. 1989.

Повість минулих літ.К.,1989.

Сергійчук В.І. Іменем Війська Запорізького. К., 1991.

Слово о флоте Российском. Симферополь.1988.

ЦГА ВМФ России. ф.212.

Устное повествование бывшего запорожца Никиты Коржа. Одесса. 1842.

Шаповалов Г.І. Древности степного причерноморья и Крима.// Подводние исследования судов X-XI и XIV- XV в.в. у острова Хортица. Запорожье. 1991.

Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. Дн-вск. 1989.

Яворницький Д.І. Історія Запорозьких козаків в 3-х т. Львів. 1990. т.1. 19.Киевская Старина. т.Х. сентябрь. 1884.

Поява цієї роботи зумовлена перш за все загальною нерозробленістю проблеми в цілому, що не може не викликати різного роду зловживань і спекуляцій на цю тему. А тому зразу ж слід чітко окреслити коло найактуальніших питань на які слід звернути особливу увагу, бо без їх вивчення годі сподіватись на об'єктивність нашої історії.

Серед цих питань, зокрема слід звернути особливу увагу не тільки на появу флоту взагалі, а на роль флоту в розвитку торгівельно-економічних зв'язків з державами Середземномор'я і Чорноморськими сусідами. Але брак відповідних документів не сприяв висвітленню цих питань. Оскільки Україна досить довгий час перебувала під владою Російської імперії, то здавалося б говорити про існування свого флоту немає ніяких підстав. Хоча той внесок, який було зроблено українським народом в розвиток морської справи Росії, і який сприяв її становленню не тільки як цивілізованої, але й морської держави, переоцінити дуже важко. А тому, значення цього внеску потребує в наш час певної уваги і детельного вивчення, хоча б для того щоб довести повну безпідставність претензій Росії щодо Чорноморських приоритетів. Для цього слід детальніше розглянути не тільки причини появи і розвитку Чорноморського флоту і флоту України, а й визначити роль і місце нашого народу в цих процесах.

В ряду мало досліджених проблем нашої історії, як це не дивно, виявилась маренистика. Хоча за всіма ознаками Україна належить до морських держав. За радянських часів існувала хибна концепція про початок морської історії з часів Петра-І, і ні про який внесок України в розбудову флоту не могло бути й мови хоча б через те, що наявність власного флоту навіть в далекому минулому є ознакою державності. А визнати це - означало піддати сумніву "велику цивілізаторську місію старшого брата". Хоча маємо доволі прикладів існування нашого флоту з княжих часів. Ще античні автори приділяли певну увагу морським аспектам життя автохтонного населення Північного Причорномор'я. Так Тацит подає нам дуже цінні відомості про судна населення Північного Причорномор'я: " Варвары с удивительной быстротой понастроили себе кораблей и безнаказанно бороздили море. Корабли эти называются у них "камары", борта их расположены близко друг к другу, а ниже бортов корпус расширяется, варвары не пользуются при постройке кораблей ни медными, ни железными скрепами. Когда море бурно и волны высоки, поверх бортов накладывают доски, образующие что-то вроде крыши, и защищенные таким образом барки легко маневрируют. Грести на них можно в любую сторону, эти суда оканчиваются острым носом и спереди и сзади, так что могут с полной безопасностью причаливать к берегу и одним и другим концом."[8.189] Їх інформація дещо доповнюється знахідками гідроархеологів, щоправда дещо пізнішого періоду, зробленими в басейні Дніпра. Так в 1984 році поблизу острова Хортиця було знайдено судно датоване приблизно 1395 - 1475 р.р. Його довжина 5,2м. ширина 0,6 м., висота 50 см. Це судно - довбанка, зроблене з суцільного дерева. В верхній частині воно має невелике поглиблення для лав і укладки сіток та якоря. Корма має дещо загострений вигляд. В верхній частині корми розташований майданчик для веслувальника-керманича. В 1985 році на 70 м. вище за течією було знайдено судно X - XI ст. Дубове, довжиною 11 м., ширина 65 см.[16.174] За своїми формами ці судна дуже схожі на відому "чайку", лише менші за розмірами. Хоча за своїми мореходними якостями навряд чи їй поступалися, і цілком можуть бути прообразом козацьких суден пізнішої епохи. Конструктивні аналоги маємо й у скандинавських народів. Так "Гождацький" човен VIII ст. також мав прямий парус, був безпалубним гребним судном універсального використання. Його розміри і технологія виготовлення були дуже схожі з козацькими судами. [11]

Достеменно відомо з "Повісті Времінних літ" що в літо 907 року пішов київський князь Олег на греків на двох тисячах кораблів, кожен з котрих містив 40 різноплеменних слов"янських воїнів.[12.24] Ця військово-морська армада висадивши десант на узбережжі противника успішно виконала завдання і повернулась з перемогою над наймогутнішою тодішньою державою - Візантією. Подібні морські експедиції здійснювали і пізніші київські князі. Як відомо, вже в IX столітті Київська держава мала могутній флот, здатний діяти і в Середземномор'ї, і добре навчену і згуртовану морську піхоту. Літопис, оповідаючи про події початку X ст., подає відомості про могутній флот і морську піхоту Русичів, як звичайний усталений факт, а кількість кораблів в експедиціях Олега і Ігоря свідчать про те, що цей флот знаходиться в розквіті і давно вже проминув стадію свого формування і утворення. Отже нашому флотові 90 років тому виповнилось принаймні 1000 років.

Занепад Київської держави після монгольського лихоліття на певний час відкинув наш народ від морських справ, але і з наступною епохою прагнення опанувати Чорне море яскраво проявляється з початком козаччини. За часів Великого князівства Литовського наші південні кордони князь Семен Олелькович (1455-1471) твердою рукою проклав по берегу Чорного моря від устя Дністра до Дніпрового лиману, а Очаків був важливим торговельним портом, як Тягиня /Бендери/ і Тавань/Берислав/.[7.60]

Вже в кінці XVI ст. козаки розгорнули наступ на володіння Отоманської Порти з моря. Нове XVII ст. запорожці відкрили морським походом під Кілію. У травні 1602 р. вони на 30 чайках і кількох відбитих у турок галерах розгромили турецьку ескадру.

Першим українським адміралом, який на відміну від своїх попередників князів-флотоводців, зробив виходи в Чорне море не епізодичними, а систематичними, був гетьман Конашевич-Сагайдачний. Він в 1606 р. організував нову військово-морську експедицію на Кілію, Білгород і Варну - нездоланну, як тоді вважалось фортецю. Запорожці взяли її з моря сходу, висадивши добірний морський десант. Так розпочалася "доба героїчних походів", як називають історики козацькі морські експедиції першої половини XVIIст., які пов'язані з ім'ям Сагайдачного. З ним у морські походи виправлялися уже не сотні, а тисячі козаків. Інколи в море виходило більше 300 чайок з 20 тис. чоловік. Гуманна суть цих походів полягала в визволенні тисяч полонених, які конали в рабстві. Розроблена Сагайдачним тактика морського бою дозволяла козакам долати навіть більш численого супротивника з кращим озброєнням. Італієць Д'Асколі, що спостерігав морські бої козаків, писав: "Вони такі відважні, що не тільки при рівних силах, але й 20 чайок не побояться на 50 галер напасти, як то буває щорічно." Навіть турки визнавали що "...на всій землі немає людей сміливіших, які менше б за все боялися смерті." Мандрівник П'етро делла Валле засвідчив, що у 1616-1618 р.р. володарі Колхіди послали козакам дари за захист на морі. "Козаки не раз ходили зі своїм флотом до берегів Колхіди і знаходили там люб'язний прийом... Козаки захищають на морі торгівельні кораблі цих володарів. В даний момент вони панують на Чорному морі"[1.75] Ось так, не більше і не менше.

Панування на морі дозволило запорожцям здійснити нечувані операції не тільки проти неприступних фортець Кафи, Трапезунду і Синопу, а навіть проти самої столиці Отоманської імперії - Стамбулу. Спаливши на очах безпорадного султана передмістя і порт, запорожці рушили на Січ, знищивши вдодачу вислану їм навздогін турецьку ескадру.

Все XVII ст. панували запорожці на Чорному морі. І після Сагайдачного виросла ціла когорта флотоводців-полковників: Палій, Свічка, Мирович, Пашковський, Мокієвський, Козьменко, кошовий Шарпило і інші.[1.75]

Будували свої чайки козаки під Київом, в Січі, Переволочній, Кодаку, Новобогородицьку, при усті Самари і Орелі і навіть нижче Очакова в урочищі Стрілиця - далеко від своїх володінь на території супротивника. Вони були не тільки чудовими мореплавцями-навігаторами, а й справними коробелами. Встановлено, що 60 козаків будували свою чайку всього 15 днів. В той час, коли на головній тогочасній російській верфі у Брянську в 1698 році навіть будувати такі суда ніхто не вмів, не те що ходити на них. З цього приводу брянський стольник Сільвестр Огибалов писав в Москву, що його люди "струговому дєлу нє обучєни" і їх, цар Петро збирав з усіх усюд.[6.19] Та й то своїм плотникам можна було доручити тільки заготівлю лісу. Вчили росіян будувати і оснащувати кораблі не тільки запорожці а й іноземні майстри: Єнгель Хартоха, Вілім Бенн, Керт Хрестьян і інші. Та й воювати на морі московити ніяк не могли. Це визнавав в 1697 році амбасадор Отто Плейер, який сповіщав свого імператора про велику допомогу московським військам з боку запорожців, котрі вислали 1,5 тис. козаків на чайках для підтримки з моря. Це визнає і сучасний російський дослідник І.В.Богатирьов:" В отношении закрепления на черноморском побережье знаменательно событие июля 1696 г., когда 1,5 тыс. запорожцев во главе с атаманами Я.Морозом и Чалым вышли на своих чайках в море и дерзко напали на турецкий караван, захватив 16 шедших в Очаков судов с хлебом."[5.436]

Але, як це не дивно про морських негоціантів-запорожців ми абсолютно нічого не знаємо, хоча торгівельні відносини лежать в основі міжнародних стосунків будь якої держави. І про цей аспект історії Запорозьких Вольностей написано взагалі не так вже й мало. Майже всі видатні історики Запоріжжя так чи інакше торкались цього питання. І врешті решт підсумувавши всі попередні студії на цю тему неважко прийти до висновку, що ця галузь господарства запорожців завжди була чи не найголовнішою в їх економічній діяльності. Це особливо яскраво проявилось в останній період існування Вольностів, коли зимівниче хутірське господарство запорожців стало товарним і торгівельні оборудки з сусідніми державами стали невпинно зростати. За свідченнями тогочасних літописців польський король Стефан Баторій лиш формально підтверджував своїми грамотами дозвіл козакам будувати човни для Чорного моря. А в 1649 році Богдан Хмельницький підписав "Договір між Турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути."[4] Де основну увагу приділив саме торгівельним аспектам взаємостосунків. Аналізуючи цей документ впадає в очі поділ плавзасобів на "галери" і "кораблі". На нашу думку, саме в такий спосіб розрізняли два головних тогочасних типа суден: переважно віійськове і переважно торгівельне, хоча звісно кожен з них в разі потреби міг використовуватись за будь яким призначенням. Важко не погодитись з висновками В.І.Сергійчука, що підписання цього документа мало надзвичайно велике значення для зміцнення міжнародного авторитету українського козацтва. Адже вперше в своїй історії воно визнавалося як рівний партнер могутньої сусідньої держави, з правом відкривати в столиці Порти постійне представництво.[13.167]

Одним з побічних фактів, який при певних доказах міг би служити аргументом на користь морської торгівлі козаків можна вважати факт використання дводечних трищоглових кораблів. Один з них зображено на гравюрі 1622 року в супроводі козацьких "чайок". А інший на прапорі Війська подарованому козакам російською царицею і який зараз зберігається в Ермітажі Санкт-Петербургу. Його детальний опис був зроблений ще Д. Яворницьким і докладно зупинятись на ньому немає сенсу.[17.270] Зазначимо лише, що саме цей тип судна найкраше поєднує в собі якості торгівельного і водночас військового корабля водовміщенням приблизно 1000 т., який міг нести вантажу близько 20 - 30 тон. Це судно типу "люгер" - для каботажного плавання. А за кількістю гармат його легко можна визначити як корвет.[9.41]

Запорожці нам відомі тільки як повновладні господарі Чорного моря ще з XVII ст. Їх морські рейди скидаються на піратство. Навіть конструктивно запорозька "чайка" дуже скидається на римську "лібурну" - головний тип піратських суден одного з італійських племен. І жодних свідчень про купецько-торгівельні подорожі. Хоча важко уявити морський народ який би не користувався морськими комунікаціями. Та й закидаючи запорожцям в піратстві, не слід забувати, що воно з'явилось в стародавньому світі як продукт яктивної торгівлі. І через цю стадію розвитку пройшли, в той чи інший спосіб, всі морські народи і країни. Англія ніколи б на стала "володаркою морів", якби не провадила певної протекціоністської політики що до піратства, яке власне і зробило її такою. Відомо що "найвидатніші" пірати Англії отримали дворянство і високі посади з рук вдячної королеви саме за свої морські "подвиги". Вона ж видавала так звані "каперські патенти" всім хто бажав займатись піратством. А це значною мірою сприяло економічному і політичному утвердженні країни. Це стосується й інших морських країн - Іспанія, Франція, Голандія і інші. А значить і в даному випадку повинна була б діяти така ж схема, аби не дуже потужні зовнішні фактори - перманентна національно-визвольна боротьба, яка не дозволила цим процеса розвиватись і завершитись. Тому маємо лиш поодиноку згадку про те, що інколи козаки приставали до грузинських берегів аби спродати трофеї, та про те що грузинські володарі Дадіані та Гуріелі підтримували з козаками торгівельні і військово-політичні зв'язки.[1.75] Отже ці зв'язки все ж були, і підтримувати їх можна було тільки морем, а значить слід шукати і відповідні засоби та документи. І вони є, лише чекають на своїх дослідників в різних архівах.

Можна стверджувати, що всі спроби Росії вийти і закріпитися на Чорному морі спиралися головним чином на запорожців і в подальші часи. Прикладів більш ніж достатньо: Досить згадати так звану "Запорозьку" верф на о.Хортиця, де головними будівничими суден були ті ж самі запорожці. Або Кодацьких лоцманів, без яких жодне судно з провіантом і реманентом не пройшло б пороги. Їх сміливість і професіоналізм привели в захват не тільки царицю Катерину-II і її придворних, а й іноземних монаршіх осіб і діпломатів, які її супроводжували під час відомої подорожі на південь в 1787 році.[17.79] Отаман лоцманів Півторацький за мужність отримав навіть дворянство, а його сину було жалувано чин прапорщика.[15.69]

Того ж року вийшов монарший указ про створення державної лоцманської служби на порогах: "...записать в лоцманы 100 человек употребя к сему преимущественно бывших запорожцев яко людей к проводу судов через пороги привыкших..."[2.спр.1-7]

Протягом всіх російсько-турецьких війн запорожці приймали найактивнішу участь в бойових діях на морі й річках Чорноморського басейну. Природжені мореплавці, вони вільно почували себе і далеко від своєї головної бази - Січі. Дунайська флотилія запорожців успішно здобувала славу російській зброї і залишила після себе цілий пласт цікавих і майже не досліджених документів в військово-морському архіві Санкт-Петербургу. Деякі з них частково використовувались. В одному з номерів Київської Старовини за 1884 рік була опублікована запорозька реляція про перемогу над турецьким флотом в гирлах Дніпра в 1769 році. В рапорті до Коша військовий старшина Стягайло повідомляв про блискучу перемогу козацької флотилії над 20 судами неприятеля. В результаті чого "...турецьких три кораблі й очаківський тамбар розбили... в оних же судах гармат мідних подекілька з усчім запасом затопили хоча й треба було їх забрать, та за часпою палбою неприятеля ті затоплені суда оставили."[19.129] А в 1825 році російська картографічна служба проміряючи лиман натрапила на місце описаних подій і склала детальну карту з позначенням місцезнаходження затоплених кораблів. Вони і зараз чекають на дні своїх дослідників, як і петербургські архіви.[14]

Цікаво, що морську славу росіянам здобували здебільшого іноземці. Принаймні про це свідчать списки морських екіпажів де 90% командного офіцерського складу мають іноземні прізвища, а 70% рядових набрані з України і також мають відповідні прізвища. Показовим в цьому плані є національне співвідношення серед найвидатніших російських морських дослідників-мандрівників XVIIIст.: Ф.Белінсгаузен, І.Крузенштерн і М.П.Лазарев. Та й відкриття свої вони робили на збудованих за кордоном кораблях.[13.116] Іноземців на російській службі приваблювала платня і можливість швидко зробити карьеру, яку вони і робили руками безправних кріпаків вдягнених в військову форму.

Без сумніву, сучасна Росія має право пишатися своїми здобутками, але при цьому не слід забувати хто і як їх для неї зробив. Як власне і нам, пора осмислити свої здобутки для чужих. Раз і назавжди позбутися комплексу меншовартості, який в нас так успішно виховали і закріпили на генному рівні. Вирвавшись врешті решт з лабет найкривавішої імперії, наш народ одержав можливість самостійно творити власну долю. Але це стане можливим лише тоді, коли ми відкинувши нав'язані нам чужі стереотипи, напишемо самі свою історію, грунтуючись виключно на здоровому глузді, національних інтересах і об'ективних документальних даних. Треба в решті-решт реалізувати гасло европейських істориків:"ad Fonfes - до джерел" і самим написати власну історію. Документи чекають на своїх дослідників, а запорожці на правдиве висвітлення історії. Слід раз і назавжди повернути їм вкрадену російськими царедворцями славу і розвіяти міф про приорітети Росії на Чорному морі.

ЛІТЕРАТУРА:

О. Апанович. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1994.

Архів Кримської автономної республіки. ф.535. оп.1. 2739. арк.1-7.

Богатырев И.В. Судостроение для Черного моря.//Судостроение N1. 1988.

Документи Б. Хмельницького (1648 - 1657р.р.) К., 1961.

Елагин С.И. История русского флота. СПб., 1864.

История Малой России. ч.ІІІ. М., 1822.

Цитується за І.М.Каманіним.//Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. К., 1894.

Цит. за Петерсом.: "Морское дело в античных государствах Северного Причерноморья." М., 1980.

Курти О. Постройка моделей судов. Ленинград. 1988.

Морской словарь. Ленинград. 1989.

Повість минулих літ.К.,1989.

Сергійчук В.І. Іменем Війська Запорізького. К., 1991.

Слово о флоте Российском. Симферополь.1988.

ЦГА ВМФ России. ф.212.

Устное повествование бывшего запорожца Никиты Коржа. Одесса. 1842.

Шаповалов Г.І. Древности степного причерноморья и Крима.// Подводние исследования судов X-XI и XIV- XV в.в. у острова Хортица. Запорожье. 1991.

Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. Дн-вск. 1989.

Яворницький Д.І. Історія Запорозьких козаків в 3-х т. Львів. 1990. т.1. 19.Киевская Старина. т.Х. сентябрь. 1884.

О. Апанович. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1994.

Архів Кримської автономної республіки. ф.535. оп.1. 2739. арк.1-7.

Богатырев И.В. Судостроение для Черного моря.//Судостроение N1. 1988.

Документи Б. Хмельницького (1648 - 1657р.р.) К., 1961.

Елагин С.И. История русского флота. СПб., 1864.

История Малой России. ч.ІІІ. М., 1822.

Цитується за І.М.Каманіним.//Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. К., 1894.

Цит. за Петерсом.: "Морское дело в античных государствах Северного Причерноморья." М., 1980.

Курти О. Постройка моделей судов. Ленинград. 1988.

Морской словарь. Ленинград. 1989.

Повість минулих літ.К.,1989.

Сергійчук В.І. Іменем Війська Запорізького. К., 1991.

Слово о флоте Российском. Симферополь.1988.

ЦГА ВМФ России. ф.212.

Устное повествование бывшего запорожца Никиты Коржа. Одесса. 1842.

Шаповалов Г.І. Древности степного причерноморья и Крима.// Подводние исследования судов X-XI и XIV- XV в.в. у острова Хортица. Запорожье. 1991.

Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. Дн-вск. 1989.

Яворницький Д.І. Історія Запорозьких козаків в 3-х т. Львів. 1990. т.1. 19.Киевская Старина. т.Х. сентябрь. 1884.