Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історичні статті

Грецьке (Албанське) козацьке військо 1775-1859 рр.

Історіографія проблеми існування Грецького (Албанського) війська представлена на сьогодні лише короткими повідомленнями довідкового характеру [1], тому розробка та публікація документів з його історії необхідна.

Після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 рр. російський уряд відкликав Балтійську ескадру з Архіпелагу. Багато греків, які мали відчути на собі турецькі репресії за допомогу росіянам під час бойових дій, звернулись до уряду Катерини II з проханням щодо надання їм російського громадянства. Від російського уряду вони одержали дозвіл оселитись у Криму біля фортець Керч і Єнікале та на території майбутнього Ялтинського повіту. В обмін на надання земель, матеріальну допомогу та захист, Імперія одержувала досвідчених у мореплавстві, торгівлі та ремісництві підданих.

При цьому слід зазначити, що далеко не всі греки та албанці, які емігрували до Росії, вступали до складу Албанського війська. У розділі розглядається історія військової служби частини переселенців, що перебували у складі цього формування в останній чверті XVIII ст.

Згідно з "Земським грецьких поселенців установленням" від 28 березня 1775 р. грекам, що бажали переселитись до Росії або вже переселились туди, надавались наступні пільги та гарантії: по-перше, через брак земель біля керченської і єнікальської фортець було вирішено надати грекам-переселенцям п'ять селищ біля Таганрогу по 100 дворів у кожному із розрахунком 1 двір на 4 особи чоловічої статі на 60 десятин (для простих переселенців). Переселенців звільняли від сплати податків на 20 років, а після цього вони повинні були сплачувати до казни по 2,5 коп. за десятину землі щорічно. По-друге, зведення будинків, лікарні, церков, магазинів, казарм, гімназ: для переселенців мало бути здійснене за рахунок державних коштів. По-третє, кожен з переселенців мав одержати одноразово по 12 крб. і харчів на рік за солдатським штатом. Крім того, російський уряд передав грекам рибальські заводи та надав їм право вести торгівлю на всій території держави без будь-яких обмежень. Греків, що служили у російських військах під час війни 1768-1774 рр., взагалі було звільнено від сплати торгових зборів. Переселенці одержали право сприяти виведенню до Росії греків, болгар та албанців, причому за кожну виведену родину агент одержував від казни 5 крб.[2]. Окремі положення документу також стосувались умов несення греками військової служби по охороні нових кордонів Російської імперії.

Серед проблемних питань, які виникають при вивченні історії війська, слід назвати проблему визначення точного часу створення Албанського війська та питання про належність так званого "Албанського дивізіону" до козацьких військ Російської імперії. З цього приводу зазначимо, що характер пільг, наданих албанцям та їх родинам, дозволяє віднести військо до складу козацьких; це підтверджується і тим, що у збірці "Казачьи войска" [3] подаються відомості про військову службу албанців, як козаків. На сьогодні можна стверджувати, що процес юридичного та фактичного оформлення формування тривав з 28 березня 1775 р. до серпня-вересня 1776 р.. коли албанські (грецькі) команди почали нести військову службу. Виходячи зі згаданих вище положень батальйони Албанського війська мали бути сформовані за штатами регулярних відділів російської армії. Водночас командний склад війська був представлений офіцерами з албанців та греків. В мирний час військо підлягало юрисдикції губернатора Азовської губернії, а по час бойових дій знаходилось під командою призначених Військовою колегією вищих військових посадових осіб. Комплектація відділів війська передбачала добровільний вступ і вербування, у разі потреби збільшення його кількісного складу, людей грецької і албанської націй в російських губерніях та за кордоном (Греція, Албанія, Далмація та ін.). Після демобілізації, частіше всього за власним бажанням, рядові Албанського війська мали повертатись до своїх домівок і записуватись до купецького або міщанського стану. Офіцери війська загалом одержували право піти у відставку без збереження їм пенсії. Протягом всього часу військові албанських команд мали нести гарнізонну караульну службу в Таганрозькій фортеці. Лише під час вікриття бойових дій відділи Албанського війська могли бути перекинуті на інші ділянки згідно з вимогами війського часу [4].

Земське правління у селищах, де проходило комплектування команд, передбачало наявність у кожному селищі таких посадових осіб: управитель -1, писар -1, староста - 1. Над всіма п'ятьома селищами повинен був стояти ісправник (з штаб-офіцерів війська) зі штатом підлеглих йому складі одного перекладача та двох писарів. Платня посадовим особам з числа працівників зесмського правління мала надходити з державного кошторису. Звіти про стан речей у громадському врядуванні Албанського війська надсилались ло канцелярії Азовського губернатора [5].

На чолі Албанського війська було призначено майора Анагнаті, а пізніше - майора Чапоні. Одним зі старшин був полковник Ламбро Л. Качіоні. який разом з чином російської служби отримав дачу у 240 десятин землі. Разом з ним до Південної України потрапили Мавроміхайлі, Кокастраті, Коралі, Кандіоті, Геродімато, Мармарікі, Анжіко та представники інших грецьких фамілій. Майже всі вони воювали разом з росшйським флотом проти Туреччини під час війни 1768-1774 рр. Так, у письмовому зверненні до Катерини ІІ (березень 1786 р.) сержант Костянтин Коралі доповідав, що "під час минулої з Портою війни в Архіпелазі вступив я грецьких дворян до служби Вашій Імператорській Величності в 1769 р. з 60 чоловіками волонтерів, яких утримував своїм коштом i знаходився з ними під командою капітана лейтенанта Олександра Паклецькі. Був в походах й боях під містами Короні, Модон, в Наваріном, Лемносом, під містечком Негропонтом в Чесмє при спаленні ворожого флоту і в багатьох місцях проти ворога діяв -хоро6ро..." [6]. Далі в своєму листі Коралі прохав дозволу переселитись з м. Кременчук до Тавриди, де він планував оселитись з вивезеними з Туреччини родичами. Окрім цього за 16 років бездоганої: служби сержант К. Коралі прохав надати йому наступний військовий чин, як це було зроблено по відношенню до інших греків на російській службі. На підтвердження бездоганної служби сержанта останньому було надано атестат від 21 лютого 1775 р. за підписом адмірала і командуючого російською ескадрою графа О. Орлова-Чесменського. Загалом на сьогодні маємо декілька подібних апеляцій до милості Катерини II і атестатів про бездоганну і безпорочну службу греків і албанців. Це дозволяє судити про особливості складу війська. Майже всі унтер-, штаб- та обер-офіцери Албанського війська на час створення останнього вже певний час знаходились на російській службі і часто утримували своїм коштом волонтерів, за що і просили у російського уряду надання їм пільг і російських чинів.

На 22 серпня 1776 р. в Керчі, Єнікале й Таганрозі, куди на той час переселялись греки й албанці, мешкало 1.236 осіб. З цього числа переселенців було сформовано 10 рот із річним бюджетом (до якого входили й асигнування на будівництво цейхгаузів, казарм й офіцерських будинків - Р.Ш.) у 33.719 крб. 20 коп. Всіх же витрат за 1776 р., як регулярних, так і одноразових, було нараховано у сумі 72.374 крб. 29 коп. [8]. На липень 1778 р. за обліком всіх військових Албанського війська було 1.003 чоловіки, з яких - 503 відсутні, З хворі та 497 в бойовій готовності [9].

Після встановлення російського протекторату над Кримом (1774 р.) і приєднання його до Росії (1783 р.) перед урядом постало завдання контролю за місцевим населенням та узбережжям Чорного моря. До цього були залучені і команди Албанського війська. Так, у атестаті прапорщика Діки Кокастракі зазначалось, що він перебував у складі "полку на положенні Албанського війська від 1778 р. до кінця Кримської експедиції ..."[10]. В атестатах і ордерах часто можна зустріти посилання на участь військових албанських команд у придушенні бунтів кримських татар. Загалом же значення Албанського війська як бойової одиниці не було високим. Це було пов'язано із відносно невеликою кількістю греків-переселенців до Криму і ще меншою кількістю бажаючих нести військову службу. Більшість цих іноземних переселенців віддавали перевагу цивільним справам, а саме: торговельним операціям, ремісництву, садівництву, тваринництву та інколи - хліборобству. Все це заважало перетворенню війська на дійсно значну військову одиницю. На 2 липня 1780 р. у фортеці Таганрог перебували від Грецького полку (інша назва Албанського війська - Р.Ш.): 1 полковник, 2 майори, 1 полковий квартирмейстр, 1 ад'ютант, 23 капітани, 15 поручиків, 2 підпоручика, 26 прапорщиків, 19 сержантів, 35 капралів, 208 рядових, а всього - 334 чоловіки" [11].

Наступний за хронологією облік команд Албанського війська, що вдалося знайти, датується 14 червня 1785 р. Згідно з обліком грошових виплат за зиму 1784 р. у війську на той час перебувало 587 чоловік, серед них: капітанів - 12, поручиків - 15, підпоручиків - 3, прапорщиків - 29, сержантів - 33, капралів - 65, рядових - 388, монахів - 2, поселян при війську - 35 [12]. Інший річний звіт за 1785 р. не показує суттєвої розбіжності у кількості військових албанських команд (567 чол.). Проте саме з нього ми дізнаємося про скорочення кількості рот з 10 до 8 [13]. Відомості про кількісний склад Албанського війська свідчать і про його етнічну строкатість. На 1784-1785 рр. у його складі перебували не лише представники грецької й албанської націй, але також і українці, вірмени, кримські татари, грузини, італійці [14]. Це зайвий раз свідчить про бажання людей різних націй, що перебували на Півдні України, вступити до козацького стану й отримати належні привілеї та пільги.

Часто бажання російського уряду покращити обороноздатність краю за рахунок Албанського війська зустрічало опір греків та албанців, більшість з яких бажали користуватись пільгами, не виконуючи військової служби. Разом з частим нехтуванням російською стороною умов і статутів по відношенню до козаків, це призводило до частих непорозумінь, заворушень і навіть масових втеч козаків Албанського війська і членів їх родин. В рапорті, що надійшов 9 серпня 1777 р. з Карасубазара на ім'я князя Г.О. Потьомкіна від генерал-поручика (М. Каховський ?), йшлося про скарги, які мали безпосереднє відношення до греків-переселенців.

Після того, як генерал-майору Борзову для експедиції в гори крім єгерів було наказано взяти до восьмисот греків, їх вдалося зібрати не більше 200 чоловік. Інші розійшлися по півострову як з білетами, так і самовільно. Офіцери Албанського війська замість служби займались торгівлею роздрібним товаром і нарікали на нестачу житла й різні утиски. Далі, згідно з свідоцтвом "однієї албанської жінки", її чоловік залишив домівку й крився десь на півострові, називаючись ханським підданим. У цьому пункті йдеться ще про 200 албанців, що мешкали в Криму і називали себе "ханськими підданими". Автор просив Потьомкіна використати всі можливі заходи для повернення втікачів під російську юрисдикцію. В 3-му пункті скарги йшлося про небажання греків і албанців залишити землі між Балаклавою й Алуштою і вирушити до нового місця поселення біля фортеці Таганрог, де, за словами грецьких ієреїв, повітря було дуже погане і непридатне для проживання там людей. Потьомкіну повідомлялось, що "греки воліють краще померти, ніж йти до Таганрогу". Весь час між ними точилися свари, прості люди не підкорялись начальникам, а останні ворогували між собою. Особливо непокірливо і брутально вели себе майори, які командували батальйонами Албанського війська [15].

Розпочате у Херсоні будівництво російського флоту вимагало присутності там добре обізнаних із морською справою греків. Однак, це загалом суперечило змісту пільг, наданих 28 березня 1775 р. грецьким переселенцям. В рапорті князю Г.О. Потьомкіну від 5 вересня 1781 р. полковник А. Дмитрієв доповідав, що він не отримав дозволу з Петербургу переселити згодних на це греків до Херсону. Вже переселені туди греки, підбурені до проявів непокори і брутальності майором Чапаном (Чапоні) і асесором Вретом, продовжували просити виконання урядом наданих їм шість років тому привілеїв та пільг. Як зазначав сам Антон Дмитрієв, без виконання цих умов росіянам буде марно сподіватись на будь-яку співпрацю з боку грецького населення [16].

З початком російсько-турецької війни 1787-1791 рр. підвищились і вимоги до несення служби греками та албанцями. Багато з них було зараховано до екіпажів Чорноморського флоту. В ордері єпископу Феодосійському і Маріупольському Дорофею від 9 квітня 1790 р. князь Г.О. Потьомкін-Таврійський просив сприяти вступу греків до російської військової служби, в чому єпископу належало переконати і маріупольський цивільний суд [17]. Командам Албанського війська було наказано нести прикордонну варту на чорноморському узбережжі, запобігаючи висадкам турецьких десантів і можливим заворушенням з боку місцевого татарського населення. Крім цього, албанських військових було задіяно у несенні митної служби та карантинах. За наказом російського уряду на турецьких морських комунікаціях знову, як і за часів минулої війни, почали діяти грецькі капери. Напередодні війни 1787-1791 рр. під час подорожі Катерини II Таврідою, з доньок військових Албанського війська та представників грецької адміністрації, було створено так звану "Амазонську роту" (кінний ескадрон) під проводом О. Сарандакі (Шидянської). Цей відділ грав роль символічного почту імператриці на її шляху до Константинополя [18].

Водночас зростання у зв'язку з воєнним часом вимог до переселенців, нерегулярне та неповне фінансування призвели до погіршення стану більшості грецького населення. Так, в ордері князя Г.О. Потьомкіна-Таврійського генералові М. Каховському від 17 січня 1787 р. йшлося про велику кількість хвороб та смертей у військових командах, зокрема в Албанському війську. Саме з цим князь пов'язував факт масової втечі греків човнами до Туреччини [19].

Грецькі переселенці, в тому числі й військові албанських команд, багато зробили для перетворення Півдня України та Криму на майбутню базу російської чорноморсько-середземноморської торгівлі. Вже наприкінці 1770-х-початку 1780-х рр., перебувачи у російському підданстві греки вели торговельні операції зі Стамбулом (Туреччина), Ліворно (Апенінський п-в), Марселем (Франція) та Олександрією (Єгипет). Все це призводило до появи грецьких торгових династій, що збагачуючись самі, підіймали й економіку Півдня України. Певною мірою вони були зобов'язані цим тим пільгам, шо їх попередники, або навіть вони самі одержали від російського уряду за виконувану військову службу у лавах Албанського війська [20].

Нагадуючи російському урядові про обіцяні пільги для переселенців, греки-купці у листі від 2 липня 1782 р. до азовського губернатора генерал-поручика В.О. Черткова просили надати їм право не сплачувати митний збір у повному обсязі, а лише його частину. Причому купецька громада посилалась на раніше подані прохання від 18 грудня 1779 р., 25 липня і 21 грудня 1780 р., від 22 січня і 20 квітня 1781 р. і від 22 лютого 1782 року [21].

Ці заходи російського уряду сприяли більш швидкій інтеграції грецького населення у ділове та громадське життя Російської імперії й України зокрема. Вони також прив'язали економічну і політичну діяльність переселенців до планів російського уряду, створили підвалини для майбутнього втручання Імперії у вирішення долі грецького населення Османської імперії у XIX ст.

Необхідно також визначити, що на шляху до свого розформування (або перетворення на звичайний військовий відділ регулярної російської армії - Р.Ш.) 20 травня 1797 р. Албанське військо пройшло чергу організаційних і структурних перетворень. Ці перетворення відбувались у прямому зв'язку із послабленням військово-політичного протистояння між Росією та Туреччиною навколо Півдня України і Криму - реформування війська у полк, потім - у Грецький піхотний батальйон та його переселення під м. Одесу (с. Олександрівка), ближче до дунайського театру майбутніх бойових дій. (див. док. групи А, Б, В.) Проіснувавши в різному складі до 1859 р., Албанське військо, а точніше його службовці та члени їх родин, заклали підвалини добробуту в регіоні та зробили свій внесок у багату етнокультурну палітру всієї Південної України і Кримського півострова.

Список використаних джерел та літератури:

1. Сафонов С. Остатки греческих легионов в России или ньшешнее население БалаклавыІ (исторический очерк) // Зап. имп. Одес. Об-ва истории й древностей. -О., 1844. - Т. 1. - С. 205-238; Албанское казачье войско // Ю. - СПб., 1911.- С. 239-241; Теохаріді Т.Ю. Грецька військова колонізація на Півдні України наприкінці XVIII та початку XIX ст. // Вісник Одеської комісії краєзнавства при Укр. АН. - 1929. - Ч. 4-5: Секція для вивчення грецької нацменшості. - С. 3-45; Пряхин Ю.Д. Греческие воинские формирования в истории Одессы: причины создания, структура, решаемые задачи // Одесі-200. Матеріали міжнарод. наук.-теоретич. конференції. - О., 1994. - Ч. 1.- С. 129-131, тощо.

2. РДАДА, Ф-16, спр. 689, ч. 1, арк. 213-216 зв.

3. Казачьи войска: хроники гвардейских казачьих частей / Под ред. В.К. Шенк. - СПб., 1912. - С. 25-26 Репринт.

4. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 1, арк. 213-216 зв.

5. Там само, арк. 215.

6. Там само, арк. 3.

7. Там само, арк. 3-4.

8. РДВІА, ВВА, спр. 16232, арк. 93-94.

9. РДАДА, ф.16, спр. 689, ч. 1, арк. 332.

10. Там само, арк. 7.

11. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 2, арк. 337.

12. Там само, арк. 241.

13. Там само, арк. 89-90 зв.

14. Там само, арк. 242.

15. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 1, арк. 249.

16. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 2, арк. 350-351.

17. К истории управлення Новороссии князем Г.А. Потемкиным. Ордера за 1790-1791 гг. / Собрал А. Богумил. - Екатеринослав, 1905. - С. 13-14.

18. Записки об Амазонской роте // Москвитянин. - 1844. - №1.

19. РДВІА, ф. ВВА, спр. 16232, арк. 187-188.

20. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 2, арк. 169.

21. Там само, арк. 157-157 зв.

1. Сафонов С. Остатки греческих легионов в России или ньшешнее население БалаклавыІ (исторический очерк) // Зап. имп. Одес. Об-ва истории й древностей. -О., 1844. - Т. 1. - С. 205-238; Албанское казачье войско // Ю. - СПб., 1911.- С. 239-241; Теохаріді Т.Ю. Грецька військова колонізація на Півдні України наприкінці XVIII та початку XIX ст. // Вісник Одеської комісії краєзнавства при Укр. АН. - 1929. - Ч. 4-5: Секція для вивчення грецької нацменшості. - С. 3-45; Пряхин Ю.Д. Греческие воинские формирования в истории Одессы: причины создания, структура, решаемые задачи // Одесі-200. Матеріали міжнарод. наук.-теоретич. конференції. - О., 1994. - Ч. 1.- С. 129-131, тощо.

2. РДАДА, Ф-16, спр. 689, ч. 1, арк. 213-216 зв.

3. Казачьи войска: хроники гвардейских казачьих частей / Под ред. В.К. Шенк. - СПб., 1912. - С. 25-26 Репринт.

4. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 1, арк. 213-216 зв.

5. Там само, арк. 215.

6. Там само, арк. 3.

7. Там само, арк. 3-4.

8. РДВІА, ВВА, спр. 16232, арк. 93-94.

9. РДАДА, ф.16, спр. 689, ч. 1, арк. 332.

10. Там само, арк. 7.

11. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 2, арк. 337.

12. Там само, арк. 241.

13. Там само, арк. 89-90 зв.

14. Там само, арк. 242.

15. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 1, арк. 249.

16. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 2, арк. 350-351.

17. К истории управлення Новороссии князем Г.А. Потемкиным. Ордера за 1790-1791 гг. / Собрал А. Богумил. - Екатеринослав, 1905. - С. 13-14.

18. Записки об Амазонской роте // Москвитянин. - 1844. - №1.

19. РДВІА, ф. ВВА, спр. 16232, арк. 187-188.

20. РДАДА, ф. 16, спр. 689, ч. 2, арк. 169.

21. Там само, арк. 157-157 зв.