Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історичні статті

Розкол в українському православ'ї кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. на Півдні України

Участь архієпископа Гавриїла Розанова у боротьбі з розкольниками, сектантами та іновірцями

Одним із важливих питань, вивчення яких активізувалося в сучасній історичній науці, є розвиток і діяльність православної церкви в південних регіонах України на всьому етапі її історичного розвитку та участь православного духовенства в суспільному розвитку південноукраїнських земель. В кожну історичну епоху висувалися визначні релігійні діячі, котрі були виразниками кращих ідей та ставали керівниками духовного життя суспільства. Одним з таких діячів першої половини ХІХ століття можна по праву назвати архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського Гавриїла Розанова (1781-1858). Росіянин за походженням преосвященний багато зробив для розбудови єпархії як релігійно-громадський діяч, богослов, просвітитель та історик, котрий плідно працював на теренах церковного краєзнавства.

Робота Г.Розанова в пастві не обмежувалася лише влаштуванням церков, монастирів і соборів, першочергового значення Гавриїл надавав безпосередньому спілкуванню з прихожанами, прищепленню морально-етичних законів православної віри. Найяскравіше просвітницько-богословська діяльність преосвященного проявилась у наверненні в лоно православ'я розкольників та сектантів.

Розкол у російській православній церкві виник у другій половині XVII століття. Приводом послужила церковно-обрядова реформа, котру в 1653 році проводив патріарх Никон з метою укріплення церковної організації. Розкольники (або старообрядці чи старовіри) виступали проти поглинання прав громади офіційною владою, зробивши змістом свого життя питання релігії. Зовні старообрядництво проявилось в «збереженні старовини» - старих форм духовного життя. Слід відмітити, що цей рух породив безліч сект, котрі включали обмежене число осіб, віросповідання яких вважалося помилковим. Серед найбільш розповсюджених сект Півдня України кінця XVIII - першої половини ХІХ століття були хлисти, скопці, безпоповці, поповці, молокани та духоборці [1;350-351].

Починаючи з середини XVIII століття причорноморські землі швидко обживались втікачами з Польщі, Північної Росії, Чернігівської губернії та вихідцями з країн Європи, що призвело до великого скупчення тут старообрядницького елементу та жителів неправославного віросповідання. В результаті на території Херсонської єпархії створилась напружена ситуація щодо взаємовідносин православної церкви та іновірців. З одного боку, уряд Російської імперії підтримував віротерпимість на цій території, закликаючи переселитися сюди старообрядців та чужоземний елемент, з іншого – православне духовенство, чітко виконуючи розпорядження Св. Синоду та вказівки місцевого архієрея, намагалося якнайкраще виконувати свій місіонерський обов'язок, виступаючи проти засилля цих елементів.

Релігійно-догматичні погляди захисників «старої віри» базувалися на тому, що священство старої, дониконової церкви втрачало силу, що законної ієрархії не існувало, а тому всі таїнства православної церкви, що могли проводитись лише вірно посвяченим священиком, не набували чинності. На базі таких поглядів старообрядники поривають зв'язки з російською церквою, аргументуючи це тим, що російські царі - антихристи, їх уряди, чиновники – дияволи, котрим не слід коритися.

Самою стародавньою з сект Херсонської губернії була секта «людей божих», або хлистів. Вона заперечувала поклоніння іконам, взагалі не визнавала церкви, як такої, її священства, таїнства, обряди. Та поряд з тим, щоб законспірувати свою власну спільноту, члени секти відвідували храми, виконували обряди, приймали таїнства. Іноді до хлистів приєднувались купці, фабриканти, ремісники, торговці та інші представники буржуазії і дворянства.

Щодо вчень та понять сектантів, то вони не надавали ніякого значення Біблії та Євангелії, як священним книгам. В політичному ж відношенні ці люди не проявляли себе активними діячами, ніколи не організовували громадських протестів, жили своїм власним замкнутим життям. В першій половині ХІХ століття серед представників всіх общин сектантів головним проявом опозиційних настроїв було негативне ставлення до представників панівної церкви, царів, властей, представників уряду, поліції, суддів і всіх урядових чиновників. Поряд з тим, у своїх вченнях сектанти несли багато соціальних та політичних протиріч, які не відповідали законом визнаній пануючій ідеології уряду та духовенства того часу. Це відчувала влада, і тому скрізь жорстоко переслідувала хлистів, відносячи секту до розряду «найшкідливіших сект».

До аналогічних «шкідливих сект» першої половини ХІХ століття також відносилась секта скопців, що своїми ідеями наближалася до секти хлистів. На чолі секти стояли досить заможні люди. Через те, що вони майже ніколи не мали нащадків, капітали від померлих членів переходили чи з рук в руки, чи згідно заповітів до інших членів секти, що сприяло поширенню такого явища як концентрація капіталів.

У віровченні скопців відображались настрої відчаю та безсилля. Крайній аскетизм, який проповідувався сектою, був логічним продовженням християнського віровчення, яке стверджувало, що джерелом гріховності людини є плотські, мирські бажання. В згаданий час царський уряд жорстоко переслідував скопців, засилаючи їх у найвіддаленіші куточки імперії.

В цей період посилилась також діяльність найбільш радикальних різновидів сектантства – духоборництва, молоканства та інших наближених до них сект «духовного християнства». Ці секти за своїм складом в основному були селянськими. В кінці ХVIII – на початку ХІХ століть остаточно оформився їх світогляд, розросталась кількість прибічників. Так, молокани приєднували до себе багатьох старообрядців, пізніше баптистів, а також православних християн. Назва секти походить від того, що її учасники не дотримувались постів, не постились в середу та п'ятницю, споживали молоко та інші молочні продукти.

Віровчення молокан полягало в тому, що вони визнавали Біблію за священну книгу, але переважну більшість її текстів вважали алегоричними. Молокани не мали своїх окремих псалмів чи власних писань, в котрих відображали свою точку зору. Розуміючи та тлумачачи в алегоричному змісті Святе Письмо та Євангеліє, вони знаходили в них підстави для повного заперечення догматів православної церкви, її таїнств, обрядів та звичаїв, заперечували храми, збирались на богомоління у звичайних будинках, в основному своїх наставників. До того ж, молокани не визнавали сповідь, хрещення немовлят, весілля чи поховання.

Щодо обрядовості духоборців, то представники цієї секти не проявляли ніякого зовнішнього боговшанування, ікон для них взагалі не існувало. Вони заперечували храми, тому й не мали молитовних домів, не визнавали ніякої духовної ієрархії, тому в них не було представників культу, окрім їх вождя, який також не провадив ніяких культових обрядів. Визначаючи духовну та світську владу свого керівника, котрого вважали людиною особливо освіченою, духоборці досить негативно ставились до самодержавного уряду. Послідовне використання вчень духоборців вело до систематичної непокори всім постановам самодержавної держави. Вони відмовлялись від проходження військової служби, відмовлялись коритись властям, виплачувати податки та виконувати різноманітні повинності, за що зазнавали переслідувань з боку імператорського уряду. Як наслідок, протягом першої половини ХІХ століття старообрядники особливо потерпали від гонінь та жорстоких покарань з боку царського уряду, котрий ставив їх поза законом, надавав статусу антисуспільних елементів і жорстоко розправлявся, засилаючи на Кавказ та до Сибіру. Серед засуджених траплялись мешканці міст Миколаїв, Тирасполь, Єлисаветград та с. Привільне, які заснували секту скопців і проповідували своє віровчення серед православного населення. Уряд не терпів ніяких народних самостійних груп, добре усвідомлюючи, що будь-яка організація мас досить небезпечна для існування російського самодержавного устрою. Прийшовши до влади в 1825 році, імператор Микола І, який абсолютно не терпів відмов від військової повинності, що була розповсюджена серед старообрядників, та опозиції офіційній церкві, вирішив вдатися до найсуворіших заходів. В усіх 25 губернських містах, в тому числі й у Херсоні, а 25 червня 1831 року в Москві, було створено таємні дорадчі комітети у справах сектантства і розколу, які й займалися знищенням старообрядництва.

На допомогу царському уряду в боротьбі з розкольництвом та сектантством і наверненні в християнство тих, хто зійшов з шляху істинного, прийшли православні священнослужителі. В державі, де важлива роль відводилась церкві, духовенство відігравало велике значення в культурному житті тогочасного суспільства, сприяло поширенню християнської віри серед населення, запобігало поширенню іновірства та сектантства.

Головним обов'язком духовних пастирів було вигнання з душ парафіян зачатків зневіри, розколу та заборони. Так і преосвященний Гавриїл намагався напоумити зневірених і наставляв їх на шлях істини. Поряд з проведенням проповідей, літургій та богослужінь досить велику увагу він надавав поширенню православних віровчень серед нехристиянського населення краю та серед старообрядницького елементу. Здійснюючи місіонерські мандрівки по єпархії, він вів активну боротьбу із сектантством та розкольництвом, робив все від нього залежне, щоб народ не втрачав довіри до православної церкви, тим самим запобігав поширенню іновірства.

За часів свого перебування в Новоросійському краї архієпископ Гавриїл виявляв надзвичайну завзятість в цій справі: він подорожував по всій єпархії і проповідував і переконував зневірених повернутися в православ'я. Його старання увінчались успіхом. Вже в 1836 році за його напучуваннями до єдиновірства повернулись розкольники Миколаєва, а в 1838 році їх приклад наслідували безпоповці Херсона; в 1841 році розкольники Бобринецького повіту, військового поселення Рівне, у кількості 3 537 осіб обох статей звернулись до єпархіального керівництва з проханням «опромінити їх світлом істини і приєднати до православ'я» [3;20] Крім того, старообрядці висунули урядові прохання дозволити призначити священнослужителів з поміж них. Государ Імператор Микола І задовольнив їх прохання, звісно ж не без втручання преосвященного, і повелів трьох обраних поселенців відрахувати з військового відомства і доручити їм місію церковнослужителів. Згідно цього наказу 28 березня 1842 року селище Рівне отримало православних наставників в особах священика та двох дияконів [4;142]. В 1845-1846 роках таким же чином прийняли єдиновірство розкольники м. Новогеоргіївська, селищ Клинці та Калинівка, м. Єлисаветград (в кількості 644 особи), жителі селища Червоний Яр. Значна робота по наверненню в православ'я проводилась і серед сектантів та іновірців, вона теж давала хоч і не великі, але помітні результати. В 1844 році духоборці та близько 200 молокан селища Терпіння було навернуто в православ'я. В 1838 році така ж доля спіткала духоборців та греко-уніатів селищ Снігурівка та Явкине в кількості 945 осіб [5;21].

Слід відмітити, що архієпископ Гавриїл не цурався відвідувати селища розкольників, де проповідував православ'я, допомагав пізнавати істину. В одному із своїх звернень він говорив: «За ради Христа, браття, схаменіться, облиште вашу гординю … Якщо ви не бажаєте чужого, виберіть з свого оточення, кого вважаєте вартим священства, я висвячу його. Подумайте, любі, не впирайтесь» [6;57].

Просвітницька діяльність преосвященного Гавриїла поширювалась не тільки на автохтонне населення Новоросійського краю, а й на інші народи, які мешкали на території ввіреної йому єпархії (німці, греки, болгари, євреї, татари). Так, в 1835 році він охрестив одного татарина в р.Салгир, тоді ж він узяв до себе на виховання одного ногайського хлопчика по імені Хайбулу, якого після отримання початкової освіти охрестили в Катеринославі [7;945].

Повчальними проповідями архіпастир Гавриїл став примирителем різних національностей. Піклуючись про благополуччя єпархії, він з однаковою любов'ю відносився до всіх без винятку. Траплялося так, що на території єпархії досить часто греки селилися біля ногайців, греки і болгари перемішувалися з татарами, швейцарцями, однак архієпископ, як прихильник порядку та миру, закликав усіх співіснувати в злагоді, поважати один одного. Як людина любляча та співчутлива, що знайшло своє підтвердження в матеріалах того часу, до всіх Гавриїл ставився доброзичливо, звертався з повагою, якій не були властиві забобони, всі відчували його пастирську любов, тепло і піклування. Він був упевнений, як істинний служитель церкви, що щира молитва і корисна порада допоможуть зберегти віру і підтримають людський дух. У своїх повчання Гавриїла говорив: «Станемо, чада кохані. Старанно, наполегливо, невпинно та з вірою Господу Богу молитися, додаючи до цього виправлення вдачі своєї, злих звичаїв та звичок...зараз, браття, помолимось про врятування нас від напасті.., а тоді не полінуймося прийти в храм Божий і висловити подяку Господу Вседержителю, що покаравши, смерті нас не віддав, але милостиво гріхи наші вибачив і від біди врятував».

Отже, міграційний процес кінця XVIII століття, спричинений політикою царського уряду, призвів до концентрації на Півдні нашого краю значної кількості народів неправославного віросповідання та старообрядницького елементу. З розвитком розкольницького (старообрядницького) руху на території Херсонської єпархії виникає безліч сект, діяльність яких вважалася помилковою та шкідливою. До того ж, віросповідання сектантів та іновірців вступали у протиріччя з офіційною церквою, що в цей час була чітко сформованим державним інститутом і не допускала ніяких відхилень.

Перша половина ХІХ століття відзначилася активною боротьбою царського уряду, що шукав підтримки в здійсненні своєї політики в сильній православній церкві, з розкольниками та представниками неправославного віросповідання. Щоб уникнути покарань та примусового виселення з обжитих земель, велика кількість сектантів та старообрядців почали переходити в православ'я. Першочергового значення в успішному здійсненні цього процесу уряд надавав місіонерській роботі православного духовенства єпархії.

Завдяки діяльності архієпископа Гавриїла в 1836 році до православ'я (у формі єдиновір'я) звернулися іновірці, розкольники та сектанти ряду міст і селищ Херсонської єпархії. Не дивлячись на те, що Гавриїл діяв під егідою царського уряду, що намагався викорінити прояви розколу та іновірства жорстокими методами, архієпископ виявив терпіння, наполегливість, розуміння до всіх і кожного, і тим самим забезпечив успішне виконання поставлених перед ним завдань.

Література

1. П. Старообрядчество в Херсонской епархии // Херсонские епархиальные ведомости. – 1906. - № 14 (16 июля). – С.350-352.

2. Бонч Бруевич В.Д. Сектантство и старообрядчество в первой половине ХIX века // Избранные сочинения в 3х томах. – Т.1. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – С.265-307.

3. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

2. Бонч Бруевич В.Д. Сектантство и старообрядчество в первой половине ХIX века // Избранные сочинения в 3х томах. – Т.1. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – С.265-307.

3. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

3. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953. Поряд з проведенням проповідей, літургій та богослужінь досить велику увагу він надавав поширенню православних віровчень серед нехристиянського населення краю та серед старообрядницького елементу. Здійснюючи місіонерські мандрівки по єпархії, він вів активну боротьбу із сектантством та розкольництвом, робив все від нього залежне, щоб народ не втрачав довіри до православної церкви, тим самим запобігав поширенню іновірства.

За часів свого перебування в Новоросійському краї архієпископ Гавриїл виявляв надзвичайну завзятість в цій справі: він подорожував по всій єпархії і проповідував і переконував зневірених повернутися в православ'я. Його старання увінчались успіхом. Вже в 1836 році за його напучуваннями до єдиновірства повернулись розкольники Миколаєва, а в 1838 році їх приклад наслідували безпоповці Херсона; в 1841 році розкольники Бобринецького повіту, військового поселення Рівне, у кількості 3 537 осіб обох статей звернулись до єпархіального керівництва з проханням «опромінити їх світлом істини і приєднати до православ'я» [3;20] Крім того, старообрядці висунули урядові прохання дозволити призначити священнослужителів з поміж них. Государ Імператор Микола І задовольнив їх прохання, звісно ж не без втручання преосвященного, і повелів трьох обраних поселенців відрахувати з військового відомства і доручити їм місію церковнослужителів. Згідно цього наказу 28 березня 1842 року селище Рівне отримало православних наставників в особах священика та двох дияконів [4;142]. В 1845-1846 роках таким же чином прийняли єдиновірство розкольники м. Новогеоргіївська, селищ Клинці та Калинівка, м. Єлисаветград (в кількості 644 особи), жителі селища Червоний Яр. Значна робота по наверненню в православ'я проводилась і серед сектантів та іновірців, вона теж давала хоч і не великі, але помітні результати. В 1844 році духоборці та близько 200 молокан селища Терпіння було навернуто в православ'я. В 1838 році така ж доля спіткала духоборців та греко-уніатів селищ Снігурівка та Явкине в кількості 945 осіб [5;21].

Слід відмітити, що архієпископ Гавриїл не цурався відвідувати селища розкольників, де проповідував православ'я, допомагав пізнавати істину. В одному із своїх звернень він говорив: «За ради Христа, браття, схаменіться, облиште вашу гординю … Якщо ви не бажаєте чужого, виберіть з свого оточення, кого вважаєте вартим священства, я висвячу його. Подумайте, любі, не впирайтесь» [6;57].

Просвітницька діяльність преосвященного Гавриїла поширювалась не тільки на автохтонне населення Новоросійського краю, а й на інші народи, які мешкали на території ввіреної йому єпархії (німці, греки, болгари, євреї, татари). Так, в 1835 році він охрестив одного татарина в р.Салгир, тоді ж він узяв до себе на виховання одного ногайського хлопчика по імені Хайбулу, якого після отримання початкової освіти охрестили в Катеринославі [7;945].

Повчальними проповідями архіпастир Гавриїл став примирителем різних національностей. Піклуючись про благополуччя єпархії, він з однаковою любов'ю відносився до всіх без винятку. Траплялося так, що на території єпархії досить часто греки селилися біля ногайців, греки і болгари перемішувалися з татарами, швейцарцями, однак архієпископ, як прихильник порядку та миру, закликав усіх співіснувати в злагоді, поважати один одного. Як людина любляча та співчутлива, що знайшло своє підтвердження в матеріалах того часу, до всіх Гавриїл ставився доброзичливо, звертався з повагою, якій не були властиві забобони, всі відчували його пастирську любов, тепло і піклування. Він був упевнений, як істинний служитель церкви, що щира молитва і корисна порада допоможуть зберегти віру і підтримають людський дух. У своїх повчання Гавриїла говорив: «Станемо, чада кохані. Старанно, наполегливо, невпинно та з вірою Господу Богу молитися, додаючи до цього виправлення вдачі своєї, злих звичаїв та звичок...зараз, браття, помолимось про врятування нас від напасті.., а тоді не полінуймося прийти в храм Божий і висловити подяку Господу Вседержителю, що покаравши, смерті нас не віддав, але милостиво гріхи наші вибачив і від біди врятував».

Отже, міграційний процес кінця XVIII століття, спричинений політикою царського уряду, призвів до концентрації на Півдні нашого краю значної кількості народів неправославного віросповідання та старообрядницького елементу. З розвитком розкольницького (старообрядницького) руху на території Херсонської єпархії виникає безліч сект, діяльність яких вважалася помилковою та шкідливою. До того ж, віросповідання сектантів та іновірців вступали у протиріччя з офіційною церквою, що в цей час була чітко сформованим державним інститутом і не допускала ніяких відхилень.

Перша половина ХІХ століття відзначилася активною боротьбою царського уряду, що шукав підтримки в здійсненні своєї політики в сильній православній церкві, з розкольниками та представниками неправославного віросповідання. Щоб уникнути покарань та примусового виселення з обжитих земель, велика кількість сектантів та старообрядців почали переходити в православ'я. Першочергового значення в успішному здійсненні цього процесу уряд надавав місіонерській роботі православного духовенства єпархії.

Завдяки діяльності архієпископа Гавриїла в 1836 році до православ'я (у формі єдиновір'я) звернулися іновірці, розкольники та сектанти ряду міст і селищ Херсонської єпархії. Не дивлячись на те, що Гавриїл діяв під егідою царського уряду, що намагався викорінити прояви розколу та іновірства жорстокими методами, архієпископ виявив терпіння, наполегливість, розуміння до всіх і кожного, і тим самим забезпечив успішне виконання поставлених перед ним завдань.

Література

1. П. Старообрядчество в Херсонской епархии // Херсонские епархиальные ведомости. – 1906. - № 14 (16 июля). – С.350-352.

2. Бонч Бруевич В.Д. Сектантство и старообрядчество в первой половине ХIX века // Избранные сочинения в 3х томах. – Т.1. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – С.265-307.

3. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

2. Бонч Бруевич В.Д. Сектантство и старообрядчество в первой половине ХIX века // Избранные сочинения в 3х томах. – Т.1. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – С.265-307.

3. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

3. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953. П. Старообрядчество в Херсонской епархии // Херсонские епархиальные ведомости. – 1906. - № 14 (16 июля). – С.350-352.

2. Бонч Бруевич В.Д. Сектантство и старообрядчество в первой половине ХIX века // Избранные сочинения в 3х томах. – Т.1. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – С.265-307.

3. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953. Бонч Бруевич В.Д. Сектантство и старообрядчество в первой половине ХIX века // Избранные сочинения в 3х томах. – Т.1. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – С.265-307.

3. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953. Петровский С.В. Некоторые исправления и дополнения к послужному списку Иннокентия, архиепископа Херсоно-Таврического // ЗООИИД. - Т.23. - Одесса, 1901. - С. 18-26.

4. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953. Смесь // ОВ. – 1842. - №31 (18 апреля). – С.142.

5. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953. Петровский С.В. Вказ. праця.

6. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953. Серафимов С. Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.

7. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953. Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Т.5. - Одесса, 1863. – С.919-953.