Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історичні статті

Чигирин у роки великої вітчизняної війни

Великою трагедією для українського народу стала Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 років.

Війна й досі не закінчилася для багатьох українців. Для фронтовиків вона – у спогадах, ранах і нагородах, які і дотепер знаходять своїх героїв. Для вдів, матерів і дітей, усіх тих, хто не дочекався рідних із далеких фронтів, вона – у скорботі й надії дізнатися про місця їх загибелі, поховання.

Мирний спокій історичної Чигиринщини був перерваний 5 серпня 1941р. Цей день є датою початку окупації Чигиринського району німецькими сателітами.

Чигиринці активно піднялися на боротьбу з ворогом. Сотні заяв з

проханням направити па фронт надійшли до військкомату уже в перші війни. У Чигирині Чапаєвець Матвій Настевич у перші ж дні окупації очолив полк

місцевого народного ополчення. Загарбники встановили на Чигиринщині

жорстокий режим терору і насильства Окупанти, які 7 серпня 1941 року захопили місто Чигирин, в роки окупації його майже повністю зруйнували. Вони замучили і розстріляли в Чигиринському районі близько двох тисяч мирних жителів. Значну кількість людей, а це в першу чергу юнаки та дівчата, було вивезено на

каторжні роботи до Німеччини. За даними на 1 квітня 1995 року, до

Німеччини з Чигиринського району було вивезено 1161 остарбайтера. Як і повсюди, на Чигиринщині палав вогонь народної боротьби з *

окупантами. Форми і методи її були різноманітні: диверсії, виведення

з ладу ворожих комунікацій, налагагодження підпільних зв'язків,

надання допомоги пораненим червоноармійцям, саботування виїзду

до Німеччини на каторжні роботи.

На території Чигиринського району під час німецько-фашистської окупації (1941-1944 рр.) діяло чимало партизанських загонів, підпільних організацій та груп.

З липня 1941 року по грудень 1943 року в Чигиринському, Смілянському та Кам'янському районах діяв партизанський загін імені Ворошилова, командиром якого був А.С. Куценко. Загін нараховував 312 членів, з яких — 26 жінок.

У період з грудня 1942 року по грудень 1943 року на Чигиринщині діяв партизанський загін "За Отчизну", яким командував Д.О. Коршиков. Загін налічував 88 учасників, серед яких було 4 жінки. Цей загін також діяв на території Смілянського та Черкаського районів сучасної Черкаської області та Знам'янського району Кіровоградської області. Із серпня по грудень 1943 року у Чигиринському районі діяв партизанський загін імені Суворова. Командиром загону був Г.М. Володін. Загін нараховував 46 учасників, серед яких — 4 жінки. За Перемогу" — таку назву мав партизанський загін, який діяв на Чигиринщині в період з серпня по листопад 1943 року. Нараховував він 135 учасників, з яких — 10 жінок. Командирами загону були А.С. Зайченко та О.М. Гугнін.

Із червня по грудень 1943 року на Чигиринщині діяв партизанський загін імені Дзержинського, який нараховував у своєму складі 193 Осо6и, з яких — 12 жінок. Командиром загону був Є.І. Петров.

З 25 червня по 8 грудня 1943 року на Чигиринщині діяв партизанський загін "За Батьківщину". Керівником загону був М.П Кришталь. Загін налічував 46 членів, з яких — 6 жінок. Найвідомішими на Чигиринщині були партизанські загони імені Москви - командир І.М. Боровиков та партизанський загін імені Сталіна - керівник П.А. Дубовий. Загін імені Москви налічував у своїх рядах 738 осіб, з яких - 8 жінок, і діяв у період з липня по січень 1944 року. Відповідно загін Петра Дубового налічував 931 особу, 3 яких — 78 жінок. Діяв загін на Чигиринщині із червня 1943 року по січень 1944 року.

На початку 1944 року в загоні Дубового налічувалось близько 1000 осіб. При загоні був створений табір біженців. За сім місяців діяльності цей партизанський загін пустив під укіс дванадцять ешелонів ворога знищив чотирнадцять паровозів, вісімдесят три вагони з живою силою й

технікою німецьких загарбників, разгромив ЗО німецьких комендатур, знищив близько двох тисяч гітлерівців.

У взаємодії з частинами Червоної Армії партизанський загін під керівництвом П. Дубового визволив ряд населених пунктів Чигиринського та Кам'янського районів (зокрема, 12 грудня 1943 року партизанський загін П. Дубового у взаємодії з військами II Українського фронту визволили колишню козацьку столицю України — місто Чигирин). Саме в цей час Чигиринський партизанський загін став одним з найбільших в краї.

Молодь Чигирина за час окупації розповсюдила лише в місті Чигирині близько 5 тисяч листівок. У червні 1943 року вони встановили зв'язок з партійно-комсомольською організацією партизанського загону "Москва", доставили їм 2 тонни борошна, 750 кілограмів масла, багато інших продуктів, а також медикаменти тощо. Комсомольці-підпільники висадили в повітря міст на шляху Черкаси-Чигирин, виводили з ладу ^телефонний зв'язок Чигирина з Кіровоградом, Смілою, Черкасами.

У грудні 1943 року почалося визволення всіх сіл Чигиринського району від німецько-фашистського ворога.

Районний центр Чигиринщини — місто Чигирин визволено від фашистських військ частинами 4-і гвардійської армії 2-го Українського фронту, що нею командував генерал-лейтенант І.В. Галанін 12 грудня 1943 року. У визволенні міста Чигирина і району відзначились, зокрема, грузин Л.В. Чхаїдзе, росіяни В.І. Смирнов, М.І. Бірюков і В.Т. Вєтров, українець Л.І. Онойченко. Вони стали почесними громадянами Чигирина. У перші ж дні після визволення в районі і, зокрема, у місті Чигирині відновили свою діяльність партійні і комсомольські організації. Вони прямували свою діяльність на розв'язання найактуальніших господарських завдань. На початку 1945 року в Чигирині вже було 7 первинних партійних організацій.

Відбувалась поступова відбудова підприємств і колгоспів. Вже на початку 1944 року відновили роботу шкіряний завод і деякі промислові артілі. В цей же рік поновили роботу артілі ім. 27-річчя Червоної Армії, "Художекспорт", райхарчокомбінат, деревокомбінат тощо.

Робітники МТС із розбитої техніки почали складати трактори. На весняні роботи 1944 року на поля району вийшов 21 трактор Чигиринської МТС.

За героїзм і відвагу, проявлену у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, орденами і медалями нагороджено біля 5 тисяч воїнів Чигиринського району.

Війна принесла на древню землю страшні руїни. Та найбільша втрата люди. З фронту не повернулися 6149 чоловік.

Відвагу і героїзм виявляли жителі Чигиринщини і в тилу, і на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Один з перших комбайнерів на Чигиринщині — П.С. Сивокінь пройшов з боями усю війну, в 1943 році разом з частинами Червоної Армії форсував Дніпро, брав участь у визволенні рідного міста. 11 бойових нагород переконливо свідчать про його бойовий шлях. За подвиги и героїзм високої нагороди - ордена Леніна удостоєні чигиринці

М С. Січовий та Й.П. Давидов; учасника оборони Брестської фортеці

І Д. Кодацького відзначено орденом Червоного Прапора. А всього за

відвагу й героїзм нагороджено орденами й медалями 1111 жителів міста

Чигирина.

Литвиненко Іван Прохорович

Народився 1 вересня 1918 році в селі Гущівка Чигиринського район Черкаської області в сім'ї колгоспників.

Освіта. Омське військове училище (1941 рік).

З 1927 року по 1930 рік навчався у початковій школі, потім продовжив навчання в Чигиринській неповносередній школі яку закінчив у 1934 році.1935 році Іван вступає на навчання до бібліотечного технікуму в місті Кременчук. У 1937 році продовжив здобувати освіту у Вольському авіаційн технічному училищі. З 1939 року - член ВКП(б). У цьому ж році завершив

навчання в училищі, в атестаційному листі як висновок, зазначалось:

"Гідний присвоєння звання "Воєнтехнік II рангу".

Для продовження військової служби був направлений у місто Смоленськ. Перед тим, як приступити до виконання військових обовязків, в 1940 році Іван востаннє приїздив додому.

В травні 1941 року Литвиненка переправляють на Мінський аеродром, де призначають авіамеханіком ланки 313-го розвідувального авіаполку.

У довідці Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації зазначається послідовне проходження служби Івана Литвиненка. "З вересня 1941 року - курсант 6-і Воронезької військової авіашколи першочергового навчання пілотів. У червні 1942 року він слухач Балашовської'

військової авіашколи. У квітні 1943 року присвоєно почесне звання "Технік-лейтенант". 18 липня 1943 року присвоєно звання "Лейтенант". З 6 серпня 1943 року був командирований у розпорядження командира першого запасного авіаполку. 23 вересня 1943 року призначений на посаду льотчика 828-го штурмового авіаційного полку 260-ї змішаної дивізії".

29 червня 1944 року Іван Прохорович Литвиненко здійснив героїчний вчинок - повторив подвиг Миколи Гастелло.

Відвагу і героїзм виявили чигиринці на фронтах Великої Вітчизняної війни. Один з перших комбайнерів на Чигиринщині – П. С. Сивокінь – пройшов з боями усю війну, в 1943 р. разом з частинами Червоної Армії форсував Дніпро, брав участь у визволені рідного міста. 11 бойових нагород переконливо свідчать про його бойовий шлях. За подвиги й героїзм високої нагороди – ордена Леніна – удостоєні чигиринці М. С. Січовий та Й. П. Давидов; учасника оборони Брестської фортеці І. Д. Козацького відзначено орденом Червоного Прапора. А всього за відвагу й героїзм нагороджено орденами й медалями 1111 чоловік.

Багато хто з чигиринців не дожив до світлого Дня Перемоги.