Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історичні статті

Україна у першій світовій війні

Величезний вплив на долю людства мала перша світова війна 1914-1918рр. Яка була викликана різким загостренням суперечностей між головими капіталістичними державами. Ця була боротьба імперіалістичних країн за перерозподіл світу, за ринки збуту й джерела сировини. Отже це була несправедлива загарбницька війна. На 1914 р склалися два великі угрупування держав: Троїцький союз до якого входили Німеччина Австро-Угорщина та Італія і Антанта або Троїста згода Англія Франція та Росія. Уже в ході війни від Троїстого союзу відійшла Італія та примкнули до нього Туреччина і Болгарія утворивши Четвертний союз. На боці Антанти проти Німеччини та її союзників стали Японія Румунія Італія і США.

Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Про катастрофічні масштаби цього конфлікту свідчать хоча б окремо взяті статистичні дані: 33 країни, які раніше чи пізніше взяли участь у війні, мобілізували 65 млн солдатів, з яких 10 млн загинуло і 20 млн було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж [субтельний]. Війна набрала не лише масового, а й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у колісницю війни. Зростаючі втрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в тилу, оголювали й поглиблювали фатальні політичні й соціально-економічні вади старих імперських порядків Європи. В результаті для Німеччини, Турецької та Австро-Угорської імперій (так званих Центральних держав), а також Російської імперії, яка разом з Великобританією, Францією та Сполученими Штатами входила до Антанти, війна зрештою стала змаганням на самознищення .

Взявши за мету у війні загарбати чужі землі Німеччина планували приєднати українські землі які входили до складу Росії. Намагаючись ввести в оману український народ вони заявили про створення «Самостійної України» під її егідою. Насправді йшлося про створення колонії звідки б Німеччина черпала с/г продукти, сировину, вугілля, руду та інші багатства і збувала б товари своєї промисловості, а також як плацдарм для її проникнення на схід, в Азію. Мріяли про загарбання всієї України й перетворення її на складову частину "Великоавстрії" і правлячі кола Австро –Угорської монархії.

Нічим не відрізнялась і наміри царської Росії, котра мала на меті прєднати Галиччину, Буковину та Закарпатську Україну, заявивши що йдеться про прєднання до Росії давніх "русских" земель. [субтельний]. Війна набрала не лише масового, а й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у колісницю війни. Зростаючі втрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в тилу, оголювали й поглиблювали фатальні політичні й соціально-економічні вади старих імперських порядків Європи. В результаті для Німеччини, Турецької та Австро-Угорської імперій (так званих Центральних держав), а також Російської імперії, яка разом з Великобританією, Францією та Сполученими Штатами входила до Антанти, війна зрештою стала змаганням на самознищення .

Взявши за мету у війні загарбати чужі землі Німеччина планували приєднати українські землі які входили до складу Росії. Намагаючись ввести в оману український народ вони заявили про створення «Самостійної України» під її егідою. Насправді йшлося про створення колонії звідки б Німеччина черпала с/г продукти, сировину, вугілля, руду та інші багатства і збувала б товари своєї промисловості, а також як плацдарм для її проникнення на схід, в Азію. Мріяли про загарбання всієї України й перетворення її на складову частину "Великоавстрії" і правлячі кола Австро –Угорської монархії.

Нічим не відрізнялась і наміри царської Росії, котра мала на меті прєднати Галиччину, Буковину та Закарпатську Україну, заявивши що йдеться про прєднання до Росії давніх "русских" земель.

Із-за свого геополітичного положення Україна неминуче ставала зоною інтересів ворогуючих коаліцій, центром протистояння. Наслідки війни для українців, змушених битися з обох воюючих сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Розділена між двома головними суперниками протягом усієї війни Укрїна слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Південно-західному фронті. (зокрема на Галичині), її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування.

Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Як писав І Я Франко «…на шахівниці політики Європи українці не є навіть нікчемною пішечкою» [ Семененко Радченко с 262] Величезна кількість українців (у російській армії налічувалося 3,5 млн українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) [субтельний ] боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема, Росія, знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців, як учасників боїв з обох сторін, змушували вбивати один одного.

З початком першої світової війни українські політичні партії опинилися в особливо тяжкому і складному становищі. Крім того що вони зазнавали переслідувань з боку урядів панівних дерав, вони перебували по різні сторони кордонів. За цих умов серед різних угрупувань українців почалися пошуки найбільш раціональної позиції. У Західній Україні заздалегідь обмірковувалося питання — яке становище зайняти на випадок війни, на чийому боці? Більшість громадських організацій вирішила підтримувати венський уряд вважаючи, що Росія представляє собою більшу загрозу ніж Австрія .

1 серпня 1914 р., щоб забезпечити українців єдиним об'єднаним представницьким органом, усі українські партії утворили у Львові Загальну Українську Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. В виданому нею 3 серпня маніфесті, рада закликала українский народ «стати однодушно проти царської імперії»а на закінчення говорилось «Побіда Австро-угорської монархії буде нашою побідою .І чим більше буде пораження Росії ,тим швидше вибўє година визволення України … Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України». Незабаром Рада висунула ідею створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28 тис.[субтельний] національно свідомих юнаків, багато з яких належали до організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт»,а на їх утримання населення зібрало декілька сотень тисяч крон дорогоцінностями та (продовольством). Стурбовані можливістю виникнення великих українських військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб на службу до Українського легіону (пізніше цю назву змінили на Українських січових стрільців) прийняли лише 2,5 тис. чоловік.[субтельний ] Це було перше українське військове формування того часу. В подальшому корпус січовиків став одним із найкращих підрозділів австро-венгерської армії. Величезна більшість інших українців, які служили Габсбургам, включалися в регулярні австрійські підрозділи.

4 серпня 1914р у Львові, з ініциативи емігрантів- наддніпрянців ,зокрема Д.Донцова і В.Дорошенка ,а також Андрій Жук, Мар'ян Меленевський, Олександр Скоропис-Йолтуховський та Микола Залізняк було створено «союз визволення України» (СВУ) як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східньої України, для пропаганди ідеї самостійности України. Важливою, ба навіть історичною рисою цієї організації було те, що вона першою серед українських організацій проголосила своєю метою утворення самостійної української держави. З 5жовтня (уже у Відні)1914р Союз почав видавати «Вісник Союза визволення України», де в першому номері опублікував «Платформу». в якій заявив що українці «голосно і рішуче підносять свої неоспоримі права на національну самостій ність» [Рибалка с 425 ]тобто створення Самостійної Української Держави з конституційним монархом, з демократичним ладом, повною свободою для всіх національностей, з самостійною Українською Церквою. Союз в першу чергу розгорнув пропагандистську та видавничу діяльність. Так в опублікованій в серпні відозві «До українського народу в Росії» німці та австрійці змальовуються як визволителі які допоможуть «розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветься імперією царя»[Рибалка с 425 ] А у зверненні «До громадської думки Європи» Союз намагався довести, що самостійна Україна стане твердинею для Європи проти експансії Росії. Союз видавав часописи і книжки різними мовами, які інформували про Україну. Були дуже цінні видання М.Грушевського, С.Рудницького. Наслідком цих інформацій з'явилося багато статтей про Україну в чужоземній пресі. Крім того Союз розсилав лекторів, які читали доповіді про Україну в Німеччині, Болгарії

Союз узяв на себе репрезентацію інтересів Великої України і вів переговори з Центральними Державами. Для досягнення цієї мети СВУ вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією проти Росії.. Але Австрія не рахувалася з політикою Союзу Визволення України, бажаючи перетворити його на суто службову, підсібну організацію .Деякі інформації Союзу Визволення України мали успіх, викликали зацікавленість, але реального нічого не давали. Більше значення мала діяльність членів СВУ в таборах для воєннополонених. Їм удалося виділити українців-воєннополонених в окремі табори у Фрайштадті в Австрії, де було біля 30.000 вояків[полонська], і в Раштаті, Ганновері, Гмюндені — у Німеччині; удалося поліпшити загальні умови життя в тих таборах, організувати там школи, бібліотеки, церкви. Головне завдання — політичне виховання полонених, перетворення їх на свідомих українських громадян — дало блискучі наслідки. Це не лише підносило національну свідомість солдатів, а й привела до створення так званих Сірожупанної та Синьожупанної дивізій, що згодом боротимуться за українську справу. Проте, до діяльності Союзу який прагнув утворення самостійної української держави, але для досягнення цієї мети вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією і отримував кошти від них для ведення своєї роботи не було однозначним уже в ті часи. Мабуть не можна прямолінійно ні виправдати ні огудити політику і діяльність СВУ.

Іншу позицію зайняли українські партії та організації російської України. Вони виступали за перемогу Росії.Часатина членів Української соціал-демократичної партії на чолі з С. Петлюрою і В.Вінниченком які відавали в Москві журнал «Украинская жизнь» стали на оборонні позиції.30 липня 1914р. С.Петлюра в екстренному випуску цьго журналу опубліковав статтю «Війна і українці»,яка в наступному номері була названа декларацією українства .У цій статті висловлювалась впевненість що українці « виконають свій обовўязок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця» Але разом з тим сподівались що за це вони мають право розраховувати на надання їм «і відповідних прав». Київська газета «Правда» у передовій статті закликала народ боронити російську державу, бо цим самим вони захищатимуть свою власну землю від ворога «Ми бороним наші хати наші тихі гаї»- так закінчувалася ця стаття. Але, не зважаючи на ці деклярації льояльности, російський уряд негайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчі дні — закрито «Просвіти» і українські видавництва, заборонено друкувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів заслано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повернувся назад з Австрії до Києва.

Не жалували українську інтелегенцію і українців взагалі і Австрійський уряд особливо адміністрація Галичини де переважали поляки .. Поразка австрійців преред наступаючою російською армією у вересні 1914р мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів. Найсумнішою славою серед них користувався Телергоф, де в жахливих умовах тримали 30 тис. русофілів та українофілів, які тисячами гинули від хвороб.

З 6 серпня до 13 вересня 1914 р розгорнулася грандіозна Галицька битва у якій взяли участь 700тис.чол. з російської сторони і понад 830 тис чол. [рибалка ] Австро-угорської армії. Внаслідок цієї битви російські військазайняли всю східну Галичину частину західної і майже всю Буковину з м.Чернівці .

З початком першої світової війни українські політичні партії опинилися в особливо тяжкому і складному становищі. Крім того що вони зазнавали переслідувань з боку урядів панівних дерав, вони перебували по різні сторони кордонів. За цих умов серед різних угрупувань українців почалися пошуки найбільш раціональної позиції. У Західній Україні заздалегідь обмірковувалося питання — яке становище зайняти на випадок війни, на чийому боці? Більшість громадських організацій вирішила підтримувати венський уряд вважаючи, що Росія представляє собою більшу загрозу ніж Австрія .

1 серпня 1914 р., щоб забезпечити українців єдиним об'єднаним представницьким органом, усі українські партії утворили у Львові Загальну Українську Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. В виданому нею 3 серпня маніфесті, рада закликала українский народ «стати однодушно проти царської імперії»а на закінчення говорилось «Побіда Австро-угорської монархії буде нашою побідою .І чим більше буде пораження Росії ,тим швидше вибўє година визволення України … Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України». Незабаром Рада висунула ідею створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28 тис.[субтельний] національно свідомих юнаків, багато з яких належали до організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт»,а на їх утримання населення зібрало декілька сотень тисяч крон дорогоцінностями та (продовольством). Стурбовані можливістю виникнення великих українських військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб на службу до Українського легіону (пізніше цю назву змінили на Українських січових стрільців) прийняли лише 2,5 тис. чоловік.[субтельний ] Це було перше українське військове формування того часу. В подальшому корпус січовиків став одним із найкращих підрозділів австро-венгерської армії. Величезна більшість інших українців, які служили Габсбургам, включалися в регулярні австрійські підрозділи.

4 серпня 1914р у Львові, з ініциативи емігрантів- наддніпрянців ,зокрема Д.Донцова і В.Дорошенка ,а також Андрій Жук, Мар'ян Меленевський, Олександр Скоропис-Йолтуховський та Микола Залізняк було створено «союз визволення України» (СВУ) як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східньої України, для пропаганди ідеї самостійности України. Важливою, ба навіть історичною рисою цієї організації було те, що вона першою серед українських організацій проголосила своєю метою утворення самостійної української держави. З 5жовтня (уже у Відні)1914р Союз почав видавати «Вісник Союза визволення України», де в першому номері опублікував «Платформу». в якій заявив що українці «голосно і рішуче підносять свої неоспоримі права на національну самостій ність» [Рибалка с 425 ]тобто створення Самостійної Української Держави з конституційним монархом, з демократичним ладом, повною свободою для всіх національностей, з самостійною Українською Церквою. Союз в першу чергу розгорнув пропагандистську та видавничу діяльність. Так в опублікованій в серпні відозві «До українського народу в Росії» німці та австрійці змальовуються як визволителі які допоможуть «розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветься імперією царя»[Рибалка с 425 ] А у зверненні «До громадської думки Європи» Союз намагався довести, що самостійна Україна стане твердинею для Європи проти експансії Росії. Союз видавав часописи і книжки різними мовами, які інформували про Україну. Були дуже цінні видання М.Грушевського, С.Рудницького. Наслідком цих інформацій з'явилося багато статтей про Україну в чужоземній пресі. Крім того Союз розсилав лекторів, які читали доповіді про Україну в Німеччині, Болгарії

Союз узяв на себе репрезентацію інтересів Великої України і вів переговори з Центральними Державами. Для досягнення цієї мети СВУ вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією проти Росії.. Але Австрія не рахувалася з політикою Союзу Визволення України, бажаючи перетворити його на суто службову, підсібну організацію .Деякі інформації Союзу Визволення України мали успіх, викликали зацікавленість, але реального нічого не давали. Більше значення мала діяльність членів СВУ в таборах для воєннополонених. Їм удалося виділити українців-воєннополонених в окремі табори у Фрайштадті в Австрії, де було біля 30.000 вояків[полонська], і в Раштаті, Ганновері, Гмюндені — у Німеччині; удалося поліпшити загальні умови життя в тих таборах, організувати там школи, бібліотеки, церкви. Головне завдання — політичне виховання полонених, перетворення їх на свідомих українських громадян — дало блискучі наслідки. Це не лише підносило національну свідомість солдатів, а й привела до створення так званих Сірожупанної та Синьожупанної дивізій, що згодом боротимуться за українську справу. Проте, до діяльності Союзу який прагнув утворення самостійної української держави, але для досягнення цієї мети вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією і отримував кошти від них для ведення своєї роботи не було однозначним уже в ті часи. Мабуть не можна прямолінійно ні виправдати ні огудити політику і діяльність СВУ.

Іншу позицію зайняли українські партії та організації російської України. Вони виступали за перемогу Росії.Часатина членів Української соціал-демократичної партії на чолі з С. Петлюрою і В.Вінниченком які відавали в Москві журнал «Украинская жизнь» стали на оборонні позиції.30 липня 1914р. С.Петлюра в екстренному випуску цьго журналу опубліковав статтю «Війна і українці»,яка в наступному номері була названа декларацією українства .У цій статті висловлювалась впевненість що українці « виконають свій обовўязок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця» Але разом з тим сподівались що за це вони мають право розраховувати на надання їм «і відповідних прав». Київська газета «Правда» у передовій статті закликала народ боронити російську державу, бо цим самим вони захищатимуть свою власну землю від ворога «Ми бороним наші хати наші тихі гаї»- так закінчувалася ця стаття. Але, не зважаючи на ці деклярації льояльности, російський уряд негайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчі дні — закрито «Просвіти» і українські видавництва, заборонено друкувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів заслано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повернувся назад з Австрії до Києва.

Не жалували українську інтелегенцію і українців взагалі і Австрійський уряд особливо адміністрація Галичини де переважали поляки .. Поразка австрійців преред наступаючою російською армією у вересні 1914р мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів. Найсумнішою славою серед них користувався Телергоф, де в жахливих умовах тримали 30 тис. русофілів та українофілів, які тисячами гинули від хвороб.

З 6 серпня до 13 вересня 1914 р розгорнулася грандіозна Галицька битва у якій взяли участь 700тис.чол. з російської сторони і понад 830 тис чол. [рибалка ] Австро-угорської армії. Внаслідок цієї битви російські військазайняли всю східну Галичину частину західної і майже всю Буковину з м.Чернівці .

4 серпня 1914р у Львові, з ініциативи емігрантів- наддніпрянців ,зокрема Д.Донцова і В.Дорошенка ,а також Андрій Жук, Мар'ян Меленевський, Олександр Скоропис-Йолтуховський та Микола Залізняк було створено «союз визволення України» (СВУ) як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східньої України, для пропаганди ідеї самостійности України. Важливою, ба навіть історичною рисою цієї організації було те, що вона першою серед українських організацій проголосила своєю метою утворення самостійної української держави. З 5жовтня (уже у Відні)1914р Союз почав видавати «Вісник Союза визволення України», де в першому номері опублікував «Платформу». в якій заявив що українці «голосно і рішуче підносять свої неоспоримі права на національну самостій ність» [Рибалка с 425 ]тобто створення Самостійної Української Держави з конституційним монархом, з демократичним ладом, повною свободою для всіх національностей, з самостійною Українською Церквою. Союз в першу чергу розгорнув пропагандистську та видавничу діяльність. Так в опублікованій в серпні відозві «До українського народу в Росії» німці та австрійці змальовуються як визволителі які допоможуть «розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветься імперією царя»[Рибалка с 425 ] А у зверненні «До громадської думки Європи» Союз намагався довести, що самостійна Україна стане твердинею для Європи проти експансії Росії. Союз видавав часописи і книжки різними мовами, які інформували про Україну. Були дуже цінні видання М.Грушевського, С.Рудницького. Наслідком цих інформацій з'явилося багато статтей про Україну в чужоземній пресі. Крім того Союз розсилав лекторів, які читали доповіді про Україну в Німеччині, Болгарії

Союз узяв на себе репрезентацію інтересів Великої України і вів переговори з Центральними Державами. Для досягнення цієї мети СВУ вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією проти Росії.. Але Австрія не рахувалася з політикою Союзу Визволення України, бажаючи перетворити його на суто службову, підсібну організацію .Деякі інформації Союзу Визволення України мали успіх, викликали зацікавленість, але реального нічого не давали. Більше значення мала діяльність членів СВУ в таборах для воєннополонених. Їм удалося виділити українців-воєннополонених в окремі табори у Фрайштадті в Австрії, де було біля 30.000 вояків[полонська], і в Раштаті, Ганновері, Гмюндені — у Німеччині; удалося поліпшити загальні умови життя в тих таборах, організувати там школи, бібліотеки, церкви. Головне завдання — політичне виховання полонених, перетворення їх на свідомих українських громадян — дало блискучі наслідки. Це не лише підносило національну свідомість солдатів, а й привела до створення так званих Сірожупанної та Синьожупанної дивізій, що згодом боротимуться за українську справу. Проте, до діяльності Союзу який прагнув утворення самостійної української держави, але для досягнення цієї мети вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією і отримував кошти від них для ведення своєї роботи не було однозначним уже в ті часи. Мабуть не можна прямолінійно ні виправдати ні огудити політику і діяльність СВУ.

Іншу позицію зайняли українські партії та організації російської України. Вони виступали за перемогу Росії.Часатина членів Української соціал-демократичної партії на чолі з С. Петлюрою і В.Вінниченком які відавали в Москві журнал «Украинская жизнь» стали на оборонні позиції.30 липня 1914р. С.Петлюра в екстренному випуску цьго журналу опубліковав статтю «Війна і українці»,яка в наступному номері була названа декларацією українства .У цій статті висловлювалась впевненість що українці « виконають свій обовўязок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця» Але разом з тим сподівались що за це вони мають право розраховувати на надання їм «і відповідних прав». Київська газета «Правда» у передовій статті закликала народ боронити російську державу, бо цим самим вони захищатимуть свою власну землю від ворога «Ми бороним наші хати наші тихі гаї»- так закінчувалася ця стаття. Але, не зважаючи на ці деклярації льояльности, російський уряд негайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчі дні — закрито «Просвіти» і українські видавництва, заборонено друкувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів заслано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повернувся назад з Австрії до Києва.

Не жалували українську інтелегенцію і українців взагалі і Австрійський уряд особливо адміністрація Галичини де переважали поляки .. Поразка австрійців преред наступаючою російською армією у вересні 1914р мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів. Найсумнішою славою серед них користувався Телергоф, де в жахливих умовах тримали 30 тис. русофілів та українофілів, які тисячами гинули від хвороб.

З 6 серпня до 13 вересня 1914 р розгорнулася грандіозна Галицька битва у якій взяли участь 700тис.чол. з російської сторони і понад 830 тис чол. [рибалка ] Австро-угорської армії. Внаслідок цієї битви російські військазайняли всю східну Галичину частину західної і майже всю Буковину з м.Чернівці .

Союз узяв на себе репрезентацію інтересів Великої України і вів переговори з Центральними Державами. Для досягнення цієї мети СВУ вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією проти Росії.. Але Австрія не рахувалася з політикою Союзу Визволення України, бажаючи перетворити його на суто службову, підсібну організацію .Деякі інформації Союзу Визволення України мали успіх, викликали зацікавленість, але реального нічого не давали. Більше значення мала діяльність членів СВУ в таборах для воєннополонених. Їм удалося виділити українців-воєннополонених в окремі табори у Фрайштадті в Австрії, де було біля 30.000 вояків[полонська], і в Раштаті, Ганновері, Гмюндені — у Німеччині; удалося поліпшити загальні умови життя в тих таборах, організувати там школи, бібліотеки, церкви. Головне завдання — політичне виховання полонених, перетворення їх на свідомих українських громадян — дало блискучі наслідки. Це не лише підносило національну свідомість солдатів, а й привела до створення так званих Сірожупанної та Синьожупанної дивізій, що згодом боротимуться за українську справу. Проте, до діяльності Союзу який прагнув утворення самостійної української держави, але для досягнення цієї мети вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією і отримував кошти від них для ведення своєї роботи не було однозначним уже в ті часи. Мабуть не можна прямолінійно ні виправдати ні огудити політику і діяльність СВУ.

Іншу позицію зайняли українські партії та організації російської України. Вони виступали за перемогу Росії.Часатина членів Української соціал-демократичної партії на чолі з С. Петлюрою і В.Вінниченком які відавали в Москві журнал «Украинская жизнь» стали на оборонні позиції.30 липня 1914р. С.Петлюра в екстренному випуску цьго журналу опубліковав статтю «Війна і українці»,яка в наступному номері була названа декларацією українства .У цій статті висловлювалась впевненість що українці « виконають свій обовўязок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця» Але разом з тим сподівались що за це вони мають право розраховувати на надання їм «і відповідних прав». Київська газета «Правда» у передовій статті закликала народ боронити російську державу, бо цим самим вони захищатимуть свою власну землю від ворога «Ми бороним наші хати наші тихі гаї»- так закінчувалася ця стаття. Але, не зважаючи на ці деклярації льояльности, російський уряд негайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчі дні — закрито «Просвіти» і українські видавництва, заборонено друкувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів заслано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повернувся назад з Австрії до Києва.

Не жалували українську інтелегенцію і українців взагалі і Австрійський уряд особливо адміністрація Галичини де переважали поляки .. Поразка австрійців преред наступаючою російською армією у вересні 1914р мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів. Найсумнішою славою серед них користувався Телергоф, де в жахливих умовах тримали 30 тис. русофілів та українофілів, які тисячами гинули від хвороб.

З 6 серпня до 13 вересня 1914 р розгорнулася грандіозна Галицька битва у якій взяли участь 700тис.чол. з російської сторони і понад 830 тис чол. [рибалка ] Австро-угорської армії. Внаслідок цієї битви російські військазайняли всю східну Галичину частину західної і майже всю Буковину з м.Чернівці .

Іншу позицію зайняли українські партії та організації російської України. Вони виступали за перемогу Росії.Часатина членів Української соціал-демократичної партії на чолі з С. Петлюрою і В.Вінниченком які відавали в Москві журнал «Украинская жизнь» стали на оборонні позиції.30 липня 1914р. С.Петлюра в екстренному випуску цьго журналу опубліковав статтю «Війна і українці»,яка в наступному номері була названа декларацією українства .У цій статті висловлювалась впевненість що українці « виконають свій обовўязок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця» Але разом з тим сподівались що за це вони мають право розраховувати на надання їм «і відповідних прав». Київська газета «Правда» у передовій статті закликала народ боронити російську державу, бо цим самим вони захищатимуть свою власну землю від ворога «Ми бороним наші хати наші тихі гаї»- так закінчувалася ця стаття. Але, не зважаючи на ці деклярації льояльности, російський уряд негайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчі дні — закрито «Просвіти» і українські видавництва, заборонено друкувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів заслано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повернувся назад з Австрії до Києва.

Не жалували українську інтелегенцію і українців взагалі і Австрійський уряд особливо адміністрація Галичини де переважали поляки .. Поразка австрійців преред наступаючою російською армією у вересні 1914р мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів. Найсумнішою славою серед них користувався Телергоф, де в жахливих умовах тримали 30 тис. русофілів та українофілів, які тисячами гинули від хвороб.

З 6 серпня до 13 вересня 1914 р розгорнулася грандіозна Галицька битва у якій взяли участь 700тис.чол. з російської сторони і понад 830 тис чол. [рибалка ] Австро-угорської армії. Внаслідок цієї битви російські військазайняли всю східну Галичину частину західної і майже всю Буковину з м.Чернівці .

Не жалували українську інтелегенцію і українців взагалі і Австрійський уряд особливо адміністрація Галичини де переважали поляки .. Поразка австрійців преред наступаючою російською армією у вересні 1914р мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів. Найсумнішою славою серед них користувався Телергоф, де в жахливих умовах тримали 30 тис. русофілів та українофілів, які тисячами гинули від хвороб.

З 6 серпня до 13 вересня 1914 р розгорнулася грандіозна Галицька битва у якій взяли участь 700тис.чол. з російської сторони і понад 830 тис чол. [рибалка ] Австро-угорської армії. Внаслідок цієї битви російські військазайняли всю східну Галичину частину західної і майже всю Буковину з м.Чернівці .

З 6 серпня до 13 вересня 1914 р розгорнулася грандіозна Галицька битва у якій взяли участь 700тис.чол. з російської сторони і понад 830 тис чол. [рибалка ] Австро-угорської армії. Внаслідок цієї битви російські військазайняли всю східну Галичину частину західної і майже всю Буковину з м.Чернівці .

Незавидна доля спіткала галицьких українців, котрі потрапили під росій-

ську окупацію. Царський уряд швидко дав зрозуміти, що він не вважає Східну Галичину якимсь новим і тимчасовим завоюванням, називаючи її не інакше, як «давньою російською землею», котра тепер «назавжди возз'єднується з матір'ю-Росією». Потім він взявся за втілення в життя міфу про «російськість» Галичини. Генерал-губернатором було призначено графа Георгія Бобринського який одразу розпочав загальний наступ на український рух, або «мазепинство», як його називали царські чиновники. Його з ентузіазмом підтримали русофіли; такі їхні лідери, як Володимир Дудикевич, Семеон Бандасюк та Юліан Яворський. Русофіли виявляли й видавали українських діячів, яких заарештовували й депортували вглиб Росії. Тільки через київські тюрми перевезено вглиб Росії, до Сибіру, понад 15.000 осіб [грушевський с558], серед них багато греко-католицьких священиків,інтелегенції, массово вивозили сознательних селян та міщан. Всіх їх самим нелюдським способом хватали в чому застали арештовували волокли по тюрмам і етапами висилали в сибір без різниці жінок дітей старих хворих калік а З самого початку окупації Галичини почалися труси, арешти. За наказом царських властей було закрито всі українські. культурні установи, кооперативні й періодичні видання. Вводилися обмеження на вживання української мови й робилися спроби впровадити в школах російську мову. Особливо масивних атак зазнала греко-католицька церква — цей символ західноукраїнської самобутності. До Росії вивозили сотні греко-католицьких священиків, а натомість ставили православних попів, що схиляли селян до православ'я. Заарештували й вивезли до Суздаля митрополита Андрея Шептицького, який відмовився рятуватися від росіян утечею. Як потім признали російські офіційні круги Галичина опинилась в руках всякої поліцейської та чиновницької сволоти, присланої сюди на виконання посад, а вона використовуючи воєнне положення, робила що їй заблагорозумиться: не тільки грабувала будинки і людей ,знущалась над українським та єврейським населенням а й вносила свій вклад в знищення українського життя її культурних сил. Росіяни переслідували українофілів, австрійці піддавали репресіям русофілів, а роздерті ідеологічними суперечками галичани видавалий тих, і тих ворогові — все це ще більше погіршувало й без того сумну долю українців.

Українська Галичина була дійсно знищена за той рік російської окупації1914-1915.

Але не встигли росіяни остаточно здійснити всі свої плани, як австрійці пішли у контрнаступ і до травня 1915 р. відвоювали більшу частину Східної Галичини. Коли російські війська відступали царський уряд вивозив тих, кого встигли схопити, взяли заложниками кілька сотень провідних українських діячів, а також евакуювали тисячі людей, включаючи багатьох русофілів, ролі яких в українській політиці тепер Прийшов кінець.Їхали і ті хто боявся повернення поляків німецьких військ. Їхали і ті хто купився на обіцянки російських демагогів котрі обіцяли їм землю і гроші в росії .Потім коли німецькеі війська підступили до російського кордону прийшла біда на прикордонні українські землі Росії-Холмщину,Волинь Подолію Почалось насильне виселення українців в глиб Росії. Люди йшли і гинули дорогою пропадали їхня худоба і майно. Непитаючи, їх садили в поїзди набиваючи вагони і везли в Казань Перм або за Урал.Україна не переживала такого спустошення і розрухи з часів великої Руїни 17ст

Трагічні події 1914 та 1915 років викликали перелом у ставленні українців Наддніпрянщини до російського уряду. Зник той «патріотичний» запал, який переживало багато з них на початку війни, і зростала свідомість, що перемога Росії принесе Україні нові кайдани. Рада ТУП, яка стала єдиним об'єднуючим політичним осередком партій, ухвалила у вересні 1914 р. постанову про те, що українці мусять зайняти нейтральне становище у війні. [грушевський с558], серед них багато греко-католицьких священиків,інтелегенції, массово вивозили сознательних селян та міщан. Всіх їх самим нелюдським способом хватали в чому застали арештовували волокли по тюрмам і етапами висилали в сибір без різниці жінок дітей старих хворих калік а З самого початку окупації Галичини почалися труси, арешти. За наказом царських властей було закрито всі українські. культурні установи, кооперативні й періодичні видання. Вводилися обмеження на вживання української мови й робилися спроби впровадити в школах російську мову. Особливо масивних атак зазнала греко-католицька церква — цей символ західноукраїнської самобутності. До Росії вивозили сотні греко-католицьких священиків, а натомість ставили православних попів, що схиляли селян до православ'я. Заарештували й вивезли до Суздаля митрополита Андрея Шептицького, який відмовився рятуватися від росіян утечею. Як потім признали російські офіційні круги Галичина опинилась в руках всякої поліцейської та чиновницької сволоти, присланої сюди на виконання посад, а вона використовуючи воєнне положення, робила що їй заблагорозумиться: не тільки грабувала будинки і людей ,знущалась над українським та єврейським населенням а й вносила свій вклад в знищення українського життя її культурних сил. Росіяни переслідували українофілів, австрійці піддавали репресіям русофілів, а роздерті ідеологічними суперечками галичани видавалий тих, і тих ворогові — все це ще більше погіршувало й без того сумну долю українців.

Українська Галичина була дійсно знищена за той рік російської окупації1914-1915.

Але не встигли росіяни остаточно здійснити всі свої плани, як австрійці пішли у контрнаступ і до травня 1915 р. відвоювали більшу частину Східної Галичини. Коли російські війська відступали царський уряд вивозив тих, кого встигли схопити, взяли заложниками кілька сотень провідних українських діячів, а також евакуювали тисячі людей, включаючи багатьох русофілів, ролі яких в українській політиці тепер Прийшов кінець.Їхали і ті хто боявся повернення поляків німецьких військ. Їхали і ті хто купився на обіцянки російських демагогів котрі обіцяли їм землю і гроші в росії .Потім коли німецькеі війська підступили до російського кордону прийшла біда на прикордонні українські землі Росії-Холмщину,Волинь Подолію Почалось насильне виселення українців в глиб Росії. Люди йшли і гинули дорогою пропадали їхня худоба і майно. Непитаючи, їх садили в поїзди набиваючи вагони і везли в Казань Перм або за Урал.Україна не переживала такого спустошення і розрухи з часів великої Руїни 17ст

Трагічні події 1914 та 1915 років викликали перелом у ставленні українців Наддніпрянщини до російського уряду. Зник той «патріотичний» запал, який переживало багато з них на початку війни, і зростала свідомість, що перемога Росії принесе Україні нові кайдани. Рада ТУП, яка стала єдиним об'єднуючим політичним осередком партій, ухвалила у вересні 1914 р. постанову про те, що українці мусять зайняти нейтральне становище у війні.

.