Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історичні статті

Берестологія (вивчення берестяних грамот) як спеціальна історична дисципліна

План

1.Поняття берестології.

2.Берестяні грамоти як історичні джерела.

3.Лінгвістичне вивчення берестяних грамот.

1. Берестологія отримала назву за об'єктом свого вивчення грамотами на бересті, які дослідники отримали в процесі археологічних розкопок.

Вперше термін "берестологія" використав Д.Ліхачев в 1975р. В резекції на науково-популярну працю В.Ясіна "Я послал тебе бересту...". Його утворили зза аналогією з „папірологією" вживається і „кумранологією". В його спеціальній літературі цей термін вживається досить рідко. Сфера його застосування обмежується в основному науково-популярними виданнями.

Берестяні грамоти були знайдені вперше в 1951р. В результаті археологічних розкопок в Новгороді. На сьогоднішній день відомо більше 700 новгородських грамот, фонд яких щорічно поповнюється новими грамотами. крім Новгороду вони були знайдені в Старій Руссі (23), Смоленську (15), Пскові (4), Вітебську, Мстиславі, Твері, Москві (по1), в Звениграді на Львівщині.

Помірі накопичення новгородські берестяні грамоти видаються у вигляді академічного виданя, що налічує на сьогоднішній день 8 томів „Новгородських грамот на бересті", знайдених під час розкопок 1951-1983рр. Грамоти публікуються за порядком їх надходження. Такий самий порядок присвоєння кожній із них номеру. Публікація тексту супроводжується перекладом, описом зовнішнього вигляду, точними паспортними даними (назва розкопу, номер будівельного ярусу, номер квадрата, глибина), історичними і філологічними коментарями. Видання новгородських грамот на бересті в різний час здійснювалась за редакцією. А.Ариховського, М. Тихомировва, В.Борковського, В.Ясіна, А. Залізняка.

Датування грамот, знайдених за допомогою регулярних розкопок, досить точне (В межах 25-30 років) завдяки застосуванню дендро-хронологічного методу визнання віку мостових новгородських вулиць.

В Новгороді до ХVII було дуже сиро. Вирішували цю проблему за допомогою мостових: накладали одна на іншу соснові плахи, об'єм яких складав 25-30см. Приблизно через 25 років мостову завалило і клали нову. З Х-XV ст. висота новгородських мостових становила 7 км. Саме це підштовхнуло вчених застосувати відповідні на той час метод дендрології.

Метод дендрології – метод датування за віковими кільцями дерев, що з успіхом був застосований у США. Цьому сприяла велика кількість деяких виключно довголітніх дерев. Дуглосова піхта і жовта сосна ростуть по тисячі років. А вік гігантських каліфорнійських секвої досяг 3250 роки. За зрізами цих дерев були розраховані цикли чергування кліматичних умов США, Америки від 3 тис. років до сьогоднішнього дня. Достатньо було порівняти зріз з будь-якої знайденої при розкопках колоди з такою шкалою, щоб встановити його точну дату.

В наших лісах таких довговічних дерев немає, а шкала складена на американському матеріалі для нас не годиться, адже це зовсім інший район. Саме тому у новгородській експозиції виникла ідея замінити відсутню у нас секвою деревною вуличних мостових. Мостові накладали через кожні 20-25 років, а використовували для них плахи столітніх дерев. Таким чином, вивчаючи зрази колод і порівнюючи їх з кліматичними умовами, спробували встановити їх вік.

За цю трудомістку роботу взялись археолог Борис Калчін і Віктор Вихров. Вони вивчали і порівнювали між собою тисячі добутих при розкопках зразків давніх колод. Спочатку їм вдалося отримати відносну дендрологічну шкалу.

Це значить, шо експедиція встановила взаємне старшинство давніх мостових. З'ясувалося, наприклад, що мостова 7 ярусу була побудована на 14 років раніше мостової 6 ярусу, а мостова 13 ярусу через 13 років після мостової 14 ярусу. Абсолютних даних не було.

Потім вдалося отримати і абсолютні дати. Для цього В. Калчін вивчав колоди які використовувались інколи у фундаментах деяких новгородських храмів, час побудови яких було достеменно відомо з літописів. Ці дані, занявши своє місце в загальній школі, допомогли датувати всі, навіть самі віддалені від них ділянки шкали. Вже на цьому етапі експедиція набула впевненості в повному успіху відтворення дендрологічної шкали, оскільки була можливість перевірити її при допомозі літописів. Ці дані,зайнявши своє місце в загальній школі, допомогли датувати всі, навіть самі віддалені від них ділянки школи. Вже на цьому етапі експедиція набула впевненості в повному успіху відтворення дендрологічної школи, оскільки була можливість перевірити її за допомогою літописів.

В літописах не згадується великі пожежі в цьому регіоні, називалися роки цих пожеж. Проте сліди пожежі збереглися і в землі, деякі мостові виявилися буквально вилизані вогнищем і зруйновані ним настільки, що новгородцям потрібно настилати вулиці заново. Коли дендрологічні дати таких нових мостових порівняли з роками поже3ж, спів падіння виявилося вражаючим.

Після цього робота по складанню дендрологічної школи вступила у завершальну стадію. Довгі роки велися пошуки колод XVI-XVIIIст., які дозволили довести школу до сьогоднішнього дня і перевірити ще раз підрахунки від сучасних дерев. Експедиція шукала нові зразки уже не в землі, а в старовинних будовах. День, коли було створено єдина шкала із всіх ділянок, став днем народження нового методу датування.

Завдяки цій роботі будь-яка знайдена при розкопках колода, що добре збереглася отримує абсолютну дату. Це означало що всі речі, вилучені із датованих прошарків, можуть отримати свою точну дату,коли вони попали в землю:адже найчастіше туди потрапляють речі не нові, а ті, що відслужили свій вік і були викинуті.

На сьогоднішній день найбільш древніми із опублікованих новгородських грамот можна вважати №591 і №593, що відносяться до першої половини ХІст.

Берестяні грамоти є носіями найрізноманітнішої інформації з історії, давньоруського феодального міста, яка перебувала переважно на побутовому рівні. В цьому і полягає особлива цінність. На відміну від інших документів

XI-XVст. Зміст берестяних грамот не відображає політичні тенденції, не концентрується на традиційних соціальних фігурах, знайомих нам пам'ятками. Берестяні грамоти, як автентичні документи (в той час як більшість пам'яток про історії Давньої Русі дійшло до нас), що виникли в результаті господарської, ділової, судової діяльності, "ідеологічно неатральні" і відображають життя середньовічної людини, які мало відали або зовсім невіддані за традиціями джерела. В той час, коли коло писемних джерел виявилося практично вичерпними ще в минулому столітті, кількість берестяних грамот збільшується практично з кожним польовим сезоном

Дослідження берестяних грамот – наука молода. Рідко вживана назва „берестологія" – свідчить про те, що вона ще повністю не склалася в самостійну дисципліну, не виробила специфічних пристроїв і методів дослідження, не створила власного понятійного апарату. Дійсно, вивчення грамот на бересті з самого початкувизначалось як міждисциплінарне завдання: в процес отримання інформації із берестяних згортків включи лись археологи, історики, палеографи, мовознавці по давньому праву, історичні географії. Відповідно з кожного із наукових наук берестологія збирає генетичний зв'язок. Кожна із груп вчених, що займається вивченням грамот, цікавиться дику і термінологію традиційну для неї. Виходячи з цього ряд дослідження,в тому числі В. Янін, А.Хорошев та іншу рішуче відкидають необхідність і можливість відокремлення берестолігії як самостійної наукової дисципліни.

2. Методика аналізу берестяних грамот як історичних джерел уже цілком склалося: на попередньому етапі проводяться розбивка текстуна слова з метою правильного прочитання на трактування, розставлялися розділові щзнаки, термінологічний характер і заповнення пропусків у тексті. Цим аспектом нет завжди приділялося із названих наук берестологія зберігає генетичний зв'язок. Кожна із груп вчених, що займається вивченням грамот, цікавиться свої специфічним колом проблем, використовуючи при цьому методику і термінологію традиційну для неї. Виходячи з цього ряд дослідників, в тому числі В. Янін, А. Хрошев та ін. рішуче відкидаються необхідність і можливість виділення берестології як самостійної наукової дисципліни.

2. Методика аналізу берестяних грамот як історичних джерел уже цілком склалося: на попередньому етапі проводиться розбивка тексту на слова з метою правильного прочитання та трактування, розставлялися розділові знаки, термінологічний аналіз і заповнення пропусків у тексті. Цим аспектам не завжди приділялося належна увага, що привело до багато чисельних невірних інтерпретаціях.

Проте для того, щоб текст можна було прочитати бересту вимочували в кип'ятку, поступово відновлюючи еластичність і змиваючи багатовікову пилюку; висушували рушником, клали між скло, а потім читали текст.

Власне джерелознавчі принципи вивчення грамот вперше були сформовані Л. Черепніним. Серед них поступом про відображення грамотами норм суспільних відносин, зафіксованих в синхронних до них документах і актових матеріалах: Руські правді, Псковській і Новгородські судові грамоті, міжнародних угодах та ін. документах. Крім того, інформативна цінність грамоти може бути визначена тільки в тому археологічному контексті, в якому вона вміщена, що показано в роботах В. Яніна. При дослідженні соціальних відносин найбільш серйозні результати досягають в тому випадку, якщо застосовується як широке коло "неберестяних" джерел, так і весь доступний об'єм грамот.

Одним із найпоширеніших тверджень, яке виходить із величезної кількості грамот, значна кількість письменних серед жителів Новгороду. Але як довести, що листи знайдені під землею, написані власноручно їх авторами? Чи написали їх самі адресати? Адже цілком реальним могло бути, що написали і читали небагато чисельні письменні люди, писарі, які заробляли письменністю на кусок хліба.

Справді, рад листів могли бути написані не власноручно. Наприклад грамоти одного і того ж феодала написані різними почерками. Це були ключники, що писали не від свого імені. Однак в більшості випадків в листах, що написані одною особою, то, почерк співпадає.

Проте ці спостереження не можуть бути вирішальними. Адже більшість авторів відома лише за одним листом. І тут вже не вгадаєш чи автор сам витискав букви на бересті чи поряд з ним сидів писар. Вирішальні докази в цьому плані дала не береста, а знахідки тісно з нею пов'язані – кістяні, залізні, бронзові, дерев'яні стержні якими писали берестяні грамоти. Величезна кількість таких знахідок дозволяє стверджувати, що серед новгородців було багато писемних людей.

Ще одне підтвердження цьому – фігура новгородця, до пояса якого було прикріплено стержень, щоб писати на бересті, встановлена у результаті археологічних розкопок. Її зображення на стінах новгородських храмів історики спостерігали раніше, проте не надали значення важливій для нас деталі. Крім того, про писемність новгородців свідчить те, що стіни новгородських храмів зберігають численні давні написи.

Є свідчення з різних джерел, що навчання грамоті дітей проходило на належному рівні. З одного боку літопис 1030 р. повідомляє, що князь Ярослав Мудрий в Новгороді зібрав "від старост і попових дітей 300 учити книгам". З іншого боку, про це свідчить берестяні грамоти. Зокрема, грамоти 201-208, де показано, що хлопчика Онорима навчали писати протягом тривалого часу. Проте з листів Онорима, можна зробити висновок, що написи на бересті були не першим, а другим етапом навчання. Для початкового навчання письма використовували воскові таблички. Учні мали спеціальні лопаточки, якими виправляли помилки. Азбука розміщена на поверхні однієї з воскових дощечок, служила зразком. На неї учень дивився і писав букви. Після того, як він навчився виводити букви на м'якому воску, потрібно було навчитися техніці письма на менш зручній і податливій березовій корі. Серед написів Онорима на бересті можна знайти таку фразу: "Невеша писа, недума каза, а хто се писа", що нагадує сучасний школярський жарт "Хто писав не знаю, а я дурень читаю".

Берестяні грамоти складають принципово нове джерело, яке вперше знайомить дослідників з величезним колом середньовічних відносин, які не відображені в інших джерелах. Найважливіше те, що вони згадують про тих людей, про яких літописи не інформують. Однак ці люди жили в літописний час, спілкуватися з добре відомими за іншими джерелами діячами того часу.

Інше питання, в якому стані дійшли до нас берестяні грамоти? Чи цілком зберігся тексті на них чи не втратили вони частини свого тексту? Настільки чітко написані.

Вони збереглися майже повністю. Після того, як їх вимочили в кип'ятку, поступово відновлюючи еластичність і змиваючи багатовікову пилюку, висушували рушником, клали між скло, можна було прочитати текст. Незначні уламки, розломи грамот суттєво не перешкоджають їх прочитанню. Як правило листи написані чітким красивим почерком.

Берестяні грамоти – пояснення того, чому східні слов'яни до кінця ХV ст. пишуть чіткими буквами, так званими півуставом. Біглому письму не сприяла сама природа берести.

Що стосується соціально-економічного життя, то грамоти довели, що Юрію Онцифоровичу, новгородському посаднику було адресовано чимало листів. Те, що вони знайдені в різних місцях, свідчить, що Онцифіровичі володіли багатьма міськими дворами ,але на більшості з них жили не самі бояри, а орендатори. З'явився зримий облік боярського гнізда, що включав не одну садибу, а декілька окремих дворів, збудованих на територіях Великого Новгороду.

В грамоті № 307 – автор селянин Ізботщапе, жалівся на судових виконавців, які арештують майно. Грамот виконаними селянами, або тих, що регулюють майнові та господарські відносини, переважна більшість. Це дозволило вченим зробити висновок, що основний дохід жителі Новгороду отримували не внаслідок торгівлі (як вважалося раніше), а в результаті сільськогосподарської діяльності.

Тема найдавніших берестяних грамот ХІІ ст. – гроші в різних формах їх застосування: при виплаті боргів і покупках, при виплаті штрафу, продажу власності.

Берестяні грамоти є "уламками", "фотографічними фрагментами" відносин між людьми, тому на їх основі можна відтворити в динаміці ті суспільні відносини та інститути, які в офіційних документах, подані фрагментарно. Серед них в першу чергу слід назвати: судові процеси по кримінальних, громадянських і майнових питаннях; міжземельні відносини (як між земельними власниками, так і між безпосередніми виробниками); деякі аспекти політичної історії – військові події, мореплавство і т.д. Проте особливо цікавою є інформація, що дає основу для дослідження побуту і звичаїв середньовічного міста. Як правило вона унікальна.

Серед більш ранніх грамот, чимало тих, що мали нести побутовий характер. Наприклад, лист свекра невістці, де пояснюється що і де знаходиться в домі і що як Ігнат прийде по борг, то віддати його йому.

В 1963 р. на Ульїнському розкопі серед інших документів знайдено берестяну книгу (№ 419). Об'єм книги 12 сторінок, розмір п'ять на п'ять сантиметрів. Зміст книги – молитва. Цікава грамота № 415 (перша половина ХІV ст.), де селянка Февронія повідомляє Феліксу, що син її вигнав з двору і побив. Питає поради чи їхати її в місто, чи він сам прийде.

Грамота № 636 (остання третина ХІІІ ст.) повідомляє про воєнні події, зокрема про те, що прибув викуплений полонений із Полоцька, який повідомив про те, що на Новгород насувається велике військо. В результаті просять надіслати пшеницю для гарнізону.

Грамота № 144 (перша половина ХІV ст.). Косарик наказує Єсиору взяти у Тимофія в борг три рублі до Різдва.

Автор одного з листів просить дружину прислати йому сорочку, яку він забув взяти в дорогу, іншого – пристати йому "чтенія доброго".

Новгородські грамоти зберігаються у фондах новгородського історичного музею. На сьогоднішній день їх вилучено більш двох відсотків тих, що потенційно зберігаються в новгородському культурному шарі, але вони уже ускладнюють собою цілком репрезантивний фонд писемних джерел. Щороку кількість знайдених берестяних грамот в середньому складає 19, що відкриває перед берестологією нові горизонти в дослідженні як писемних джерел так і різних сторін життя середньовічного суспільства.

Відсутність берестяних грамот у культурних шарах південно руських міст пояснювалася окремими дослідниками тим, що нібито березова кора ,як матеріал для листів, вживалася лише у північних районах Русі, де в лісах широко розповсюджена береза ,а в Південній Русі писали чорнилом на пергаменті й ці записи до наших днів не збереглися. Проте знахідки бронзових і кістяних стрижнів – писал або стилюсів – відомі з багатьох розкопок давньоруських міст на території сучасної України. Якраз ними й наносили літери на березову кору або на воскові таблички – цери. Враховуючи знахідки цих знарядь, дехто стверджував існування і в Південній Русі листування на бересті, але заперечував можливість збереження подібних документів на території України через відмінний від північного характер ґрунту південноруських міст.

Ігор Свєтніков (м. Львів) дослідник звенигорських берестяних грамот, 28 липня 1988 р. відкрив нову сторінку у вивченні історії колишньої Південно-Західної Русі. В цей день два учні СПТУ №14 селища Івано-Франкове Яворівського району Львівської області Олег Колодка та Ігор Шило, працюючи на розкопках південно-східного передмістя давньоруського Звенигорода, у культурному шарі, датованому проміжком часу між роками 1110 і 1137, знайшли три фрагменти першої на Україні берестяної грамоти (2*12, 2*8,5*1,8*3,2). Її початок і кінець відсутні. І хоч стан збереження грамоти робить наполегливим встановленням імен її автора й адресата на місця відправлення, ця знахідка стала першим доказом існування і в Південній Русі спілкування простих людей за допомогою листів на березовій корі та їх високого рівня писемності.

Звенигородська берестяна грамота №2 була знайдена 28 липня 1988 р. вчителем середньої школи №4 міста Львова Шихом Мирославом Степановичем на території іншої садиби північно-східного передмістя у культурному шарі, датованому також 1110-1137. Грамота є листом, очевидно, висланим з когось іншого давньоруського міста (припускають, що це Перемишль). Житель Звенигорода. В ній іде мова повернення вдовою чоловікового боргу. Вона наказує якомусь Негиничові про записану в судових справах суму і погрожує, що в разі відмови приїде в Звенигород з князівським слугою, який примусить Негинича повернути борг та ще й оплатити додаткові кошти, пов'язані, мабуть, із поїздкою та оплатою княжого "отрока".

Звенигородська грамота №2 дає нам також інформацію про юридичні взаємини жителів Південно-Західної Русі: кредит у торговельних відносинах за умови запису в борг в судових актах був санкціонованим авторитетом князівської влади і князь бра на себе обов'язок захисту прав кредитора. В разі скарги останнього на неоплатного боржника, підтверджений записом у судових документах (князівський суд, таким чином виконував також функції нотаріальної контори, в якій записи вела призначена князем людина, у даному разі - священник), князь посилав свого слугу, уповноваженого допомогти кредиторові одержати іменем князя борг. Зрозуміло, що й запис у судових документах, і відрядження "отрока", і сам процес одержання таким способом боргу оплачувався додатково, отже, Говенова погрожує Негиничу, що цей спосіб повернення боргу обійдеться йому значно дорожче.

Звенигородську грамоту №3 знайдено 1989 р. на площі споруди №23 "а" в межах північно-східного передмістя. Ця споруда також належала до середнього будівельного горизонту, датованого роками 1110-1137. грамота №3 є ще необробленим шматком березової кори видовженої форми з нерівними краями, завширшки 1,5-3,8 см та завдовжки 22,7 см. Автор грамоти, очевидно, власник споруди Іван, лише випробовував якість цієї смужки берести. На внутрішньому її боці він написав літеру "а" та зробив мініатюрний рисунок погруддя людини 1,5 см. Завширшки. Постать зображена у профіль уліво в циліндричному головному уборі, ніби з якоюсь китицею зверху біля переднього краю головного убору. На рисунку зазначено око, брову, довгий ніс, борідку та вухо. Важко відповісти на запитання: що це – схематичний автопортрет чи жартівлива карикатура? Описана грамота не дає нових даних про листування жителів Південно-Західної Русі.

Звертають увагу на себе й різна транскрипція літер "ч" і "ц", що в новгородських грамотах передаються одним знаком "ц", ще й часто поверненим у зворотний бік. Вжита Говеновою форма слова "прийду" – "приедю" донині широко вживається в різних регіонах України ("придю", "прийдю", "прислю", "принесю" і т.д.) – на Середньому (Ровенському) Поліссі, Буковині, частково на східному Поділлі й Середній Наддніпрянщині. Мабуть, південного походження є й не зовсім зрозуміле слово "пришь", якому також відсутні паралелі в текстах новгородських берестяних грамот.

Таким чином, розкривається картина більш складна, ніж традиційне уявлення про спільну для українців, росіян, білорусів давньоруську мову.

Цікавою для лінгвістів є грамота "карельською мовою" (Т292 новгородська берестяна грамота), де була зафіксована язичницька молитва каральською мовою. З одного боку ці підтвердило, що пережитки язичництва в Новгороді були досить стійкими ХІІІ-XIV ст. З іншого боку цій грамоті зраділи каральські лінгвісти. Адже вона на шістсот років старша за всі відомі на сьогоднішній час тексти, написані карельською.

Можливо, збільшення кількості знайдених грамот на бересті, дозволить розширити діапазон досліджень.

виділення берестології як самостійної наукової дисципліни.

2. Методика аналізу берестяних грамот як історичних джерел уже цілком склалося: на попередньому етапі проводиться розбивка тексту на слова з метою правильного прочитання та трактування, розставлялися розділові знаки, термінологічний аналіз і заповнення пропусків у тексті. Цим аспектам не завжди приділялося належна увага, що привело до багато чисельних невірних інтерпретаціях.

Проте для того, щоб текст можна було прочитати бересту вимочували в кип'ятку, поступово відновлюючи еластичність і змиваючи багатовікову пилюку; висушували рушником, клали між скло, а потім читали текст.

Власне джерелознавчі принципи вивчення грамот вперше були сформовані Л. Черепніним. Серед них поступом про відображення грамотами норм суспільних відносин, зафіксованих в синхронних до них документах і актових матеріалах: Руські правді, Псковській і Новгородські судові грамоті, міжнародних угодах та ін. документах. Крім того, інформативна цінність грамоти може бути визначена тільки в тому археологічному контексті, в якому вона вміщена, що показано в роботах В. Яніна. При дослідженні соціальних відносин найбільш серйозні результати досягають в тому випадку, якщо застосовується як широке коло "неберестяних" джерел, так і весь доступний об'єм грамот.

Одним із найпоширеніших тверджень, яке виходить із величезної кількості грамот, значна кількість письменних серед жителів Новгороду. Але як довести, що листи знайдені під землею, написані власноручно їх авторами? Чи написали їх самі адресати? Адже цілком реальним могло бути, що написали і читали небагато чисельні письменні люди, писарі, які заробляли письменністю на кусок хліба.

Справді, рад листів могли бути написані не власноручно. Наприклад грамоти одного і того ж феодала написані різними почерками. Це були ключники, що писали не від свого імені. Однак в більшості випадків в листах, що написані одною особою, то, почерк співпадає.

Проте ці спостереження не можуть бути вирішальними. Адже більшість авторів відома лише за одним листом. І тут вже не вгадаєш чи автор сам витискав букви на бересті чи поряд з ним сидів писар. Вирішальні докази в цьому плані дала не береста, а знахідки тісно з нею пов'язані – кістяні, залізні, бронзові, дерев'яні стержні якими писали берестяні грамоти. Величезна кількість таких знахідок дозволяє стверджувати, що серед новгородців було багато писемних людей.

Ще одне підтвердження цьому – фігура новгородця, до пояса якого було прикріплено стержень, щоб писати на бересті, встановлена у результаті археологічних розкопок. Її зображення на стінах новгородських храмів історики спостерігали раніше, проте не надали значення важливій для нас деталі. Крім того, про писемність новгородців свідчить те, що стіни новгородських храмів зберігають численні давні написи.

Є свідчення з різних джерел, що навчання грамоті дітей проходило на належному рівні. З одного боку літопис 1030 р. повідомляє, що князь Ярослав Мудрий в Новгороді зібрав "від старост і попових дітей 300 учити книгам". З іншого боку, про це свідчить берестяні грамоти. Зокрема, грамоти 201-208, де показано, що хлопчика Онорима навчали писати протягом тривалого часу. Проте з листів Онорима, можна зробити висновок, що написи на бересті були не першим, а другим етапом навчання. Для початкового навчання письма використовували воскові таблички. Учні мали спеціальні лопаточки, якими виправляли помилки. Азбука розміщена на поверхні однієї з воскових дощечок, служила зразком. На неї учень дивився і писав букви. Після того, як він навчився виводити букви на м'якому воску, потрібно було навчитися техніці письма на менш зручній і податливій березовій корі. Серед написів Онорима на бересті можна знайти таку фразу: "Невеша писа, недума каза, а хто се писа", що нагадує сучасний школярський жарт "Хто писав не знаю, а я дурень читаю".

Берестяні грамоти складають принципово нове джерело, яке вперше знайомить дослідників з величезним колом середньовічних відносин, які не відображені в інших джерелах. Найважливіше те, що вони згадують про тих людей, про яких літописи не інформують. Однак ці люди жили в літописний час, спілкуватися з добре відомими за іншими джерелами діячами того часу.

Інше питання, в якому стані дійшли до нас берестяні грамоти? Чи цілком зберігся тексті на них чи не втратили вони частини свого тексту? Настільки чітко написані.

Вони збереглися майже повністю. Після того, як їх вимочили в кип'ятку, поступово відновлюючи еластичність і змиваючи багатовікову пилюку, висушували рушником, клали між скло, можна було прочитати текст. Незначні уламки, розломи грамот суттєво не перешкоджають їх прочитанню. Як правило листи написані чітким красивим почерком.

Берестяні грамоти – пояснення того, чому східні слов'яни до кінця ХV ст. пишуть чіткими буквами, так званими півуставом. Біглому письму не сприяла сама природа берести.

Що стосується соціально-економічного життя, то грамоти довели, що Юрію Онцифоровичу, новгородському посаднику було адресовано чимало листів. Те, що вони знайдені в різних місцях, свідчить, що Онцифіровичі володіли багатьма міськими дворами ,але на більшості з них жили не самі бояри, а орендатори. З'явився зримий облік боярського гнізда, що включав не одну садибу, а декілька окремих дворів, збудованих на територіях Великого Новгороду.

В грамоті № 307 – автор селянин Ізботщапе, жалівся на судових виконавців, які арештують майно. Грамот виконаними селянами, або тих, що регулюють майнові та господарські відносини, переважна більшість. Це дозволило вченим зробити висновок, що основний дохід жителі Новгороду отримували не внаслідок торгівлі (як вважалося раніше), а в результаті сільськогосподарської діяльності.

Тема найдавніших берестяних грамот ХІІ ст. – гроші в різних формах їх застосування: при виплаті боргів і покупках, при виплаті штрафу, продажу власності.

Берестяні грамоти є "уламками", "фотографічними фрагментами" відносин між людьми, тому на їх основі можна відтворити в динаміці ті суспільні відносини та інститути, які в офіційних документах, подані фрагментарно. Серед них в першу чергу слід назвати: судові процеси по кримінальних, громадянських і майнових питаннях; міжземельні відносини (як між земельними власниками, так і між безпосередніми виробниками); деякі аспекти політичної історії – військові події, мореплавство і т.д. Проте особливо цікавою є інформація, що дає основу для дослідження побуту і звичаїв середньовічного міста. Як правило вона унікальна.

Серед більш ранніх грамот, чимало тих, що мали нести побутовий характер. Наприклад, лист свекра невістці, де пояснюється що і де знаходиться в домі і що як Ігнат прийде по борг, то віддати його йому.

В 1963 р. на Ульїнському розкопі серед інших документів знайдено берестяну книгу (№ 419). Об'єм книги 12 сторінок, розмір п'ять на п'ять сантиметрів. Зміст книги – молитва. Цікава грамота № 415 (перша половина ХІV ст.), де селянка Февронія повідомляє Феліксу, що син її вигнав з двору і побив. Питає поради чи їхати її в місто, чи він сам прийде.

Грамота № 636 (остання третина ХІІІ ст.) повідомляє про воєнні події, зокрема про те, що прибув викуплений полонений із Полоцька, який повідомив про те, що на Новгород насувається велике військо. В результаті просять надіслати пшеницю для гарнізону.

Грамота № 144 (перша половина ХІV ст.). Косарик наказує Єсиору взяти у Тимофія в борг три рублі до Різдва.

Автор одного з листів просить дружину прислати йому сорочку, яку він забув взяти в дорогу, іншого – пристати йому "чтенія доброго".

Новгородські грамоти зберігаються у фондах новгородського історичного музею. На сьогоднішній день їх вилучено більш двох відсотків тих, що потенційно зберігаються в новгородському культурному шарі, але вони уже ускладнюють собою цілком репрезантивний фонд писемних джерел. Щороку кількість знайдених берестяних грамот в середньому складає 19, що відкриває перед берестологією нові горизонти в дослідженні як писемних джерел так і різних сторін життя середньовічного суспільства.

Відсутність берестяних грамот у культурних шарах південно руських міст пояснювалася окремими дослідниками тим, що нібито березова кора ,як матеріал для листів, вживалася лише у північних районах Русі, де в лісах широко розповсюджена береза ,а в Південній Русі писали чорнилом на пергаменті й ці записи до наших днів не збереглися. Проте знахідки бронзових і кістяних стрижнів – писал або стилюсів – відомі з багатьох розкопок давньоруських міст на території сучасної України. Якраз ними й наносили літери на березову кору або на воскові таблички – цери. Враховуючи знахідки цих знарядь, дехто стверджував існування і в Південній Русі листування на бересті, але заперечував можливість збереження подібних документів на території України через відмінний від північного характер ґрунту південноруських міст.

Ігор Свєтніков (м. Львів) дослідник звенигорських берестяних грамот, 28 липня 1988 р. відкрив нову сторінку у вивченні історії колишньої Південно-Західної Русі. В цей день два учні СПТУ №14 селища Івано-Франкове Яворівського району Львівської області Олег Колодка та Ігор Шило, працюючи на розкопках південно-східного передмістя давньоруського Звенигорода, у культурному шарі, датованому проміжком часу між роками 1110 і 1137, знайшли три фрагменти першої на Україні берестяної грамоти (2*12, 2*8,5*1,8*3,2). Її початок і кінець відсутні. І хоч стан збереження грамоти робить наполегливим встановленням імен її автора й адресата на місця відправлення, ця знахідка стала першим доказом існування і в Південній Русі спілкування простих людей за допомогою листів на березовій корі та їх високого рівня писемності.

Звенигородська берестяна грамота №2 була знайдена 28 липня 1988 р. вчителем середньої школи №4 міста Львова Шихом Мирославом Степановичем на території іншої садиби північно-східного передмістя у культурному шарі, датованому також 1110-1137. Грамота є листом, очевидно, висланим з когось іншого давньоруського міста (припускають, що це Перемишль). Житель Звенигорода. В ній іде мова повернення вдовою чоловікового боргу. Вона наказує якомусь Негиничові про записану в судових справах суму і погрожує, що в разі відмови приїде в Звенигород з князівським слугою, який примусить Негинича повернути борг та ще й оплатити додаткові кошти, пов'язані, мабуть, із поїздкою та оплатою княжого "отрока".

Звенигородська грамота №2 дає нам також інформацію про юридичні взаємини жителів Південно-Західної Русі: кредит у торговельних відносинах за умови запису в борг в судових актах був санкціонованим авторитетом князівської влади і князь бра на себе обов'язок захисту прав кредитора. В разі скарги останнього на неоплатного боржника, підтверджений записом у судових документах (князівський суд, таким чином виконував також функції нотаріальної контори, в якій записи вела призначена князем людина, у даному разі - священник), князь посилав свого слугу, уповноваженого допомогти кредиторові одержати іменем князя борг. Зрозуміло, що й запис у судових документах, і відрядження "отрока", і сам процес одержання таким способом боргу оплачувався додатково, отже, Говенова погрожує Негиничу, що цей спосіб повернення боргу обійдеться йому значно дорожче.

Звенигородську грамоту №3 знайдено 1989 р. на площі споруди №23 "а" в межах північно-східного передмістя. Ця споруда також належала до середнього будівельного горизонту, датованого роками 1110-1137. грамота №3 є ще необробленим шматком березової кори видовженої форми з нерівними краями, завширшки 1,5-3,8 см та завдовжки 22,7 см. Автор грамоти, очевидно, власник споруди Іван, лише випробовував якість цієї смужки берести. На внутрішньому її боці він написав літеру "а" та зробив мініатюрний рисунок погруддя людини 1,5 см. Завширшки. Постать зображена у профіль уліво в циліндричному головному уборі, ніби з якоюсь китицею зверху біля переднього краю головного убору. На рисунку зазначено око, брову, довгий ніс, борідку та вухо. Важко відповісти на запитання: що це – схематичний автопортрет чи жартівлива карикатура? Описана грамота не дає нових даних про листування жителів Південно-Західної Русі.

Звертають увагу на себе й різна транскрипція літер "ч" і "ц", що в новгородських грамотах передаються одним знаком "ц", ще й часто поверненим у зворотний бік. Вжита Говеновою форма слова "прийду" – "приедю" донині широко вживається в різних регіонах України ("придю", "прийдю", "прислю", "принесю" і т.д.) – на Середньому (Ровенському) Поліссі, Буковині, частково на східному Поділлі й Середній Наддніпрянщині. Мабуть, південного походження є й не зовсім зрозуміле слово "пришь", якому також відсутні паралелі в текстах новгородських берестяних грамот.

Таким чином, розкривається картина більш складна, ніж традиційне уявлення про спільну для українців, росіян, білорусів давньоруську мову.

Цікавою для лінгвістів є грамота "карельською мовою" (Т292 новгородська берестяна грамота), де була зафіксована язичницька молитва каральською мовою. З одного боку ці підтвердило, що пережитки язичництва в Новгороді були досить стійкими ХІІІ-XIV ст. З іншого боку цій грамоті зраділи каральські лінгвісти. Адже вона на шістсот років старша за всі відомі на сьогоднішній час тексти, написані карельською.

Можливо, збільшення кількості знайдених грамот на бересті, дозволить розширити діапазон досліджень.

Ізботщапе, жалівся на судових виконавців, які арештують майно. Грамот виконаними селянами, або тих, що регулюють майнові та господарські відносини, переважна більшість. Це дозволило вченим зробити висновок, що основний дохід жителі Новгороду отримували не внаслідок торгівлі (як вважалося раніше), а в результаті сільськогосподарської діяльності.

Тема найдавніших берестяних грамот ХІІ ст. – гроші в різних формах їх застосування: при виплаті боргів і покупках, при виплаті штрафу, продажу власності.

Берестяні грамоти є "уламками", "фотографічними фрагментами" відносин між людьми, тому на їх основі можна відтворити в динаміці ті суспільні відносини та інститути, які в офіційних документах, подані фрагментарно. Серед них в першу чергу слід назвати: судові процеси по кримінальних, громадянських і майнових питаннях; міжземельні відносини (як між земельними власниками, так і між безпосередніми виробниками); деякі аспекти політичної історії – військові події, мореплавство і т.д. Проте особливо цікавою є інформація, що дає основу для дослідження побуту і звичаїв середньовічного міста. Як правило вона унікальна.

Серед більш ранніх грамот, чимало тих, що мали нести побутовий характер. Наприклад, лист свекра невістці, де пояснюється що і де знаходиться в домі і що як Ігнат прийде по борг, то віддати його йому.

В 1963 р. на Ульїнському розкопі серед інших документів знайдено берестяну книгу (№ 419). Об'єм книги 12 сторінок, розмір п'ять на п'ять сантиметрів. Зміст книги – молитва. Цікава грамота № 415 (перша половина ХІV ст.), де селянка Февронія повідомляє Феліксу, що син її вигнав з двору і побив. Питає поради чи їхати її в місто, чи він сам прийде.

Грамота № 636 (остання третина ХІІІ ст.) повідомляє про воєнні події, зокрема про те, що прибув викуплений полонений із Полоцька, який повідомив про те, що на Новгород насувається велике військо. В результаті просять надіслати пшеницю для гарнізону.

Грамота № 144 (перша половина ХІV ст.). Косарик наказує Єсиору взяти у Тимофія в борг три рублі до Різдва.

Автор одного з листів просить дружину прислати йому сорочку, яку він забув взяти в дорогу, іншого – пристати йому "чтенія доброго".

Новгородські грамоти зберігаються у фондах новгородського історичного музею. На сьогоднішній день їх вилучено більш двох відсотків тих, що потенційно зберігаються в новгородському культурному шарі, але вони уже ускладнюють собою цілком репрезантивний фонд писемних джерел. Щороку кількість знайдених берестяних грамот в середньому складає 19, що відкриває перед берестологією нові горизонти в дослідженні як писемних джерел так і різних сторін життя середньовічного суспільства.

Відсутність берестяних грамот у культурних шарах південно руських міст пояснювалася окремими дослідниками тим, що нібито березова кора ,як матеріал для листів, вживалася лише у північних районах Русі, де в лісах широко розповсюджена береза ,а в Південній Русі писали чорнилом на пергаменті й ці записи до наших днів не збереглися. Проте знахідки бронзових і кістяних стрижнів – писал або стилюсів – відомі з багатьох розкопок давньоруських міст на території сучасної України. Якраз ними й наносили літери на березову кору або на воскові таблички – цери. Враховуючи знахідки цих знарядь, дехто стверджував існування і в Південній Русі листування на бересті, але заперечував можливість збереження подібних документів на території України через відмінний від північного характер ґрунту південноруських міст.

Ігор Свєтніков (м. Львів) дослідник звенигорських берестяних грамот, 28 липня 1988 р. відкрив нову сторінку у вивченні історії колишньої Південно-Західної Русі. В цей день два учні СПТУ №14 селища Івано-Франкове Яворівського району Львівської області Олег Колодка та Ігор Шило, працюючи на розкопках південно-східного передмістя давньоруського Звенигорода, у культурному шарі, датованому проміжком часу між роками 1110 і 1137, знайшли три фрагменти першої на Україні берестяної грамоти (2*12, 2*8,5*1,8*3,2). Її початок і кінець відсутні. І хоч стан збереження грамоти робить наполегливим встановленням імен її автора й адресата на місця відправлення, ця знахідка стала першим доказом існування і в Південній Русі спілкування простих людей за допомогою листів на березовій корі та їх високого рівня писемності.

Звенигородська берестяна грамота №2 була знайдена 28 липня 1988 р. вчителем середньої школи №4 міста Львова Шихом Мирославом Степановичем на території іншої садиби північно-східного передмістя у культурному шарі, датованому також 1110-1137. Грамота є листом, очевидно, висланим з когось іншого давньоруського міста (припускають, що це Перемишль). Житель Звенигорода. В ній іде мова повернення вдовою чоловікового боргу. Вона наказує якомусь Негиничові про записану в судових справах суму і погрожує, що в разі відмови приїде в Звенигород з князівським слугою, який примусить Негинича повернути борг та ще й оплатити додаткові кошти, пов'язані, мабуть, із поїздкою та оплатою княжого "отрока".

Звенигородська грамота №2 дає нам також інформацію про юридичні взаємини жителів Південно-Західної Русі: кредит у торговельних відносинах за умови запису в борг в судових актах був санкціонованим авторитетом князівської влади і князь бра на себе обов'язок захисту прав кредитора. В разі скарги останнього на неоплатного боржника, підтверджений записом у судових документах (князівський суд, таким чином виконував також функції нотаріальної контори, в якій записи вела призначена князем людина, у даному разі - священник), князь посилав свого слугу, уповноваженого допомогти кредиторові одержати іменем князя борг. Зрозуміло, що й запис у судових документах, і відрядження "отрока", і сам процес одержання таким способом боргу оплачувався додатково, отже, Говенова погрожує Негиничу, що цей спосіб повернення боргу обійдеться йому значно дорожче.

Звенигородську грамоту №3 знайдено 1989 р. на площі споруди №23 "а" в межах північно-східного передмістя. Ця споруда також належала до середнього будівельного горизонту, датованого роками 1110-1137. грамота №3 є ще необробленим шматком березової кори видовженої форми з нерівними краями, завширшки 1,5-3,8 см та завдовжки 22,7 см. Автор грамоти, очевидно, власник споруди Іван, лише випробовував якість цієї смужки берести. На внутрішньому її боці він написав літеру "а" та зробив мініатюрний рисунок погруддя людини 1,5 см. Завширшки. Постать зображена у профіль уліво в циліндричному головному уборі, ніби з якоюсь китицею зверху біля переднього краю головного убору. На рисунку зазначено око, брову, довгий ніс, борідку та вухо. Важко відповісти на запитання: що це – схематичний автопортрет чи жартівлива карикатура? Описана грамота не дає нових даних про листування жителів Південно-Західної Русі.

Звертають увагу на себе й різна транскрипція літер "ч" і "ц", що в новгородських грамотах передаються одним знаком "ц", ще й часто поверненим у зворотний бік. Вжита Говеновою форма слова "прийду" – "приедю" донині широко вживається в різних регіонах України ("придю", "прийдю", "прислю", "принесю" і т.д.) – на Середньому (Ровенському) Поліссі, Буковині, частково на східному Поділлі й Середній Наддніпрянщині. Мабуть, південного походження є й не зовсім зрозуміле слово "пришь", якому також відсутні паралелі в текстах новгородських берестяних грамот.

Таким чином, розкривається картина більш складна, ніж традиційне уявлення про спільну для українців, росіян, білорусів давньоруську мову.

Цікавою для лінгвістів є грамота "карельською мовою" (Т292 новгородська берестяна грамота), де була зафіксована язичницька молитва каральською мовою. З одного боку ці підтвердило, що пережитки язичництва в Новгороді були досить стійкими ХІІІ-XIV ст. З іншого боку цій грамоті зраділи каральські лінгвісти. Адже вона на шістсот років старша за всі відомі на сьогоднішній час тексти, написані карельською.

Можливо, збільшення кількості знайдених грамот на бересті, дозволить розширити діапазон досліджень.

Єсиору взяти у Тимофія в борг три рублі до Різдва.

Автор одного з листів просить дружину прислати йому сорочку, яку він забув взяти в дорогу, іншого – пристати йому "чтенія доброго".

Новгородські грамоти зберігаються у фондах новгородського історичного музею. На сьогоднішній день їх вилучено більш двох відсотків тих, що потенційно зберігаються в новгородському культурному шарі, але вони уже ускладнюють собою цілком репрезантивний фонд писемних джерел. Щороку кількість знайдених берестяних грамот в середньому складає 19, що відкриває перед берестологією нові горизонти в дослідженні як писемних джерел так і різних сторін життя середньовічного суспільства.

Відсутність берестяних грамот у культурних шарах південно руських міст пояснювалася окремими дослідниками тим, що нібито березова кора ,як матеріал для листів, вживалася лише у північних районах Русі, де в лісах широко розповсюджена береза ,а в Південній Русі писали чорнилом на пергаменті й ці записи до наших днів не збереглися. Проте знахідки бронзових і кістяних стрижнів – писал або стилюсів – відомі з багатьох розкопок давньоруських міст на території сучасної України. Якраз ними й наносили літери на березову кору або на воскові таблички – цери. Враховуючи знахідки цих знарядь, дехто стверджував існування і в Південній Русі листування на бересті, але заперечував можливість збереження подібних документів на території України через відмінний від північного характер ґрунту південноруських міст.

Ігор Свєтніков (м. Львів) дослідник звенигорських берестяних грамот, 28 липня 1988 р. відкрив нову сторінку у вивченні історії колишньої Південно-Західної Русі. В цей день два учні СПТУ №14 селища Івано-Франкове Яворівського району Львівської області Олег Колодка та Ігор Шило, працюючи на розкопках південно-східного передмістя давньоруського Звенигорода, у культурному шарі, датованому проміжком часу між роками 1110 і 1137, знайшли три фрагменти першої на Україні берестяної грамоти (2*12, 2*8,5*1,8*3,2). Її початок і кінець відсутні. І хоч стан збереження грамоти робить наполегливим встановленням імен її автора й адресата на місця відправлення, ця знахідка стала першим доказом існування і в Південній Русі спілкування простих людей за допомогою листів на березовій корі та їх високого рівня писемності.

Звенигородська берестяна грамота №2 була знайдена 28 липня 1988 р. вчителем середньої школи №4 міста Львова Шихом Мирославом Степановичем на території іншої садиби північно-східного передмістя у культурному шарі, датованому також 1110-1137. Грамота є листом, очевидно, висланим з когось іншого давньоруського міста (припускають, що це Перемишль). Житель Звенигорода. В ній іде мова повернення вдовою чоловікового боргу. Вона наказує якомусь Негиничові про записану в судових справах суму і погрожує, що в разі відмови приїде в Звенигород з князівським слугою, який примусить Негинича повернути борг та ще й оплатити додаткові кошти, пов'язані, мабуть, із поїздкою та оплатою княжого "отрока".

Звенигородська грамота №2 дає нам також інформацію про юридичні взаємини жителів Південно-Західної Русі: кредит у торговельних відносинах за умови запису в борг в судових актах був санкціонованим авторитетом князівської влади і князь бра на себе обов'язок захисту прав кредитора. В разі скарги останнього на неоплатного боржника, підтверджений записом у судових документах (князівський суд, таким чином виконував також функції нотаріальної контори, в якій записи вела призначена князем людина, у даному разі - священник), князь посилав свого слугу, уповноваженого допомогти кредиторові одержати іменем князя борг. Зрозуміло, що й запис у судових документах, і відрядження "отрока", і сам процес одержання таким способом боргу оплачувався додатково, отже, Говенова погрожує Негиничу, що цей спосіб повернення боргу обійдеться йому значно дорожче.

Звенигородську грамоту №3 знайдено 1989 р. на площі споруди №23 "а" в межах північно-східного передмістя. Ця споруда також належала до середнього будівельного горизонту, датованого роками 1110-1137. грамота №3 є ще необробленим шматком березової кори видовженої форми з нерівними краями, завширшки 1,5-3,8 см та завдовжки 22,7 см. Автор грамоти, очевидно, власник споруди Іван, лише випробовував якість цієї смужки берести. На внутрішньому її боці він написав літеру "а" та зробив мініатюрний рисунок погруддя людини 1,5 см. Завширшки. Постать зображена у профіль уліво в циліндричному головному уборі, ніби з якоюсь китицею зверху біля переднього краю головного убору. На рисунку зазначено око, брову, довгий ніс, борідку та вухо. Важко відповісти на запитання: що це – схематичний автопортрет чи жартівлива карикатура? Описана грамота не дає нових даних про листування жителів Південно-Західної Русі.

Звертають увагу на себе й різна транскрипція літер "ч" і "ц", що в новгородських грамотах передаються одним знаком "ц", ще й часто поверненим у зворотний бік. Вжита Говеновою форма слова "прийду" – "приедю" донині широко вживається в різних регіонах України ("придю", "прийдю", "прислю", "принесю" і т.д.) – на Середньому (Ровенському) Поліссі, Буковині, частково на східному Поділлі й Середній Наддніпрянщині. Мабуть, південного походження є й не зовсім зрозуміле слово "пришь", якому також відсутні паралелі в текстах новгородських берестяних грамот.

Таким чином, розкривається картина більш складна, ніж традиційне уявлення про спільну для українців, росіян, білорусів давньоруську мову.

Цікавою для лінгвістів є грамота "карельською мовою" (Т292 новгородська берестяна грамота), де була зафіксована язичницька молитва каральською мовою. З одного боку ці підтвердило, що пережитки язичництва в Новгороді були досить стійкими ХІІІ-XIV ст. З іншого боку цій грамоті зраділи каральські лінгвісти. Адже вона на шістсот років старша за всі відомі на сьогоднішній час тексти, написані карельською.

Можливо, збільшення кількості знайдених грамот на бересті, дозволить розширити діапазон досліджень.

Негиничові про записану в судових справах суму і погрожує, що в разі відмови приїде в Звенигород з князівським слугою, який примусить Негинича повернути борг та ще й оплатити додаткові кошти, пов'язані, мабуть, із поїздкою та оплатою княжого "отрока".

Звенигородська грамота №2 дає нам також інформацію про юридичні взаємини жителів Південно-Західної Русі: кредит у торговельних відносинах за умови запису в борг в судових актах був санкціонованим авторитетом князівської влади і князь бра на себе обов'язок захисту прав кредитора. В разі скарги останнього на неоплатного боржника, підтверджений записом у судових документах (князівський суд, таким чином виконував також функції нотаріальної контори, в якій записи вела призначена князем людина, у даному разі - священник), князь посилав свого слугу, уповноваженого допомогти кредиторові одержати іменем князя борг. Зрозуміло, що й запис у судових документах, і відрядження "отрока", і сам процес одержання таким способом боргу оплачувався додатково, отже, Говенова погрожує Негиничу, що цей спосіб повернення боргу обійдеться йому значно дорожче.

Звенигородську грамоту №3 знайдено 1989 р. на площі споруди №23 "а" в межах північно-східного передмістя. Ця споруда також належала до середнього будівельного горизонту, датованого роками 1110-1137. грамота №3 є ще необробленим шматком березової кори видовженої форми з нерівними краями, завширшки 1,5-3,8 см та завдовжки 22,7 см. Автор грамоти, очевидно, власник споруди Іван, лише випробовував якість цієї смужки берести. На внутрішньому її боці він написав літеру "а" та зробив мініатюрний рисунок погруддя людини 1,5 см. Завширшки. Постать зображена у профіль уліво в циліндричному головному уборі, ніби з якоюсь китицею зверху біля переднього краю головного убору. На рисунку зазначено око, брову, довгий ніс, борідку та вухо. Важко відповісти на запитання: що це – схематичний автопортрет чи жартівлива карикатура? Описана грамота не дає нових даних про листування жителів Південно-Західної Русі.

Звертають увагу на себе й різна транскрипція літер "ч" і "ц", що в новгородських грамотах передаються одним знаком "ц", ще й часто поверненим у зворотний бік. Вжита Говеновою форма слова "прийду" – "приедю" донині широко вживається в різних регіонах України ("придю", "прийдю", "прислю", "принесю" і т.д.) – на Середньому (Ровенському) Поліссі, Буковині, частково на східному Поділлі й Середній Наддніпрянщині. Мабуть, південного походження є й не зовсім зрозуміле слово "пришь", якому також відсутні паралелі в текстах новгородських берестяних грамот.

Таким чином, розкривається картина більш складна, ніж традиційне уявлення про спільну для українців, росіян, білорусів давньоруську мову.

Цікавою для лінгвістів є грамота "карельською мовою" (Т292 новгородська берестяна грамота), де була зафіксована язичницька молитва каральською мовою. З одного боку ці підтвердило, що пережитки язичництва в Новгороді були досить стійкими ХІІІ-XIV ст. З іншого боку цій грамоті зраділи каральські лінгвісти. Адже вона на шістсот років старша за всі відомі на сьогоднішній час тексти, написані карельською.

Можливо, збільшення кількості знайдених грамот на бересті, дозволить розширити діапазон досліджень.